Пімста і сльози. Той будує, той руйнує. Володимир Близнюк
Іду по рідній землі. Вона мені якась тепла, приємна. Проходжу лісовою дорогою до дубового хреста, де загинули через зраду агента НКВД «Чорного» /Кузьменюка Миколи/ та його брата «Кордуба» /Кузьменюка Петра/ Районного СБ Кутського району, українські повстанці. Теплий вітерець смерекового та букового аромату додає бадьорості, мені хочеться якнайшвидше поглянути на недавно прибиту мною таблицю на хресті. Та коли підійшов ближче, то серце здригнулось, біль і жаль опанував, на очах появились сльози.
Тут учинено вандалізм, злюща ворожа рука поламала таблицю, яка була мною присвячена пам’яті Романа Цикаляка, псевда «Черник», «Орлик». Він загинув з друзями трагічно на цьому місці. Це був мій друг з дитинства, ми були з ним у організації Старокутського пластового осередку «Турів» та Юнацтва ОУН, /якими, він командував/.
Таблиця була такого змісту:
«Спи спокійно, Друже Романе, а душа Твоя хай літає над Україною, за яку Ти віддав життя! Нехай земля Тобі буде легкою, а пам’ять про Тебе буде завжди з нами.
Твій друг Володимир Близнюк.
Тут загинули сини України, що були їй вірні до скону»
/Таблицю малювала художниця Ольга Яремчук/.
Народ повинен знати, чиїх рук це робота – поламана таблиця. Я змушений це висвітлити. Хай нарід знає цих «патріотів». Перед посвятою хреста мене попередила Марія Статівка, що поломить цю таблицю. І так зробила з подругами. Сьогодні вона є головою Старокутського осередку Союзу Українок і осередку Братства ОУН – УПА. Ця духовна каліка виробляє в собі «дурну» гордість, неповагу до мене та історії. Мене компрометує на кожному кроці за мою книжну діяльність про визвольні змагання ОУН – УПА. Писала бріхні різні в Косівську станицю Братства ОУН – УПА. Вона затлумиться в безодню безчести. Таким догорає свічка сліпоти і підлості, коли стануть на правдивому суді Божому.
Як віск тане від вогню, нехай згинуть так злі та лукаві люди, які живуть брехнею, бо вони носять біса в собі, їх треба лікувати.
Господи Боже мій, що маєш владу на небесах і на землі, почуй моє прохання і дай розум лукавій людині.
Я написав на тому місці вірш, присвячений другові Роману. Він надрукований в моїх книжках: «Ми рвали кайдани» – 2000р. стр.118, та «Смерть за смерть, кров за кров» – 2001р. ст.22.
Настав час, коли ми не повинні забути тих, що віддали своє життя за волю України, вшановувати їх могили, місця загибелі знаками та таблицями. Щоб знало молоде покоління, що большевицька окупаційна сарана не одного юнака забрала в засвіт. Кожний патріот чинив опір проти скажених червоних дияволів. І відходив з Богом у вічність в обороні своєї землі віри та любові до України.
І досі сльози виступають мені, коли згадаю прокляту людину, що поламала таблицю…
ПАМ’ЯТІ ПРО ДРУГА РОМАНА
Серед лісу, при дорозі, одинока могила,
Дубовий хрест, зарослий мохом, у траві.
Плакуча сосна і бучина гілочки схилили,
Тут стежки заросли, бо забули “рідні живі”.Тихий сум шелестить від бучини,
А туман по яругах лягає.
Серце рветься за другом з дитинства,
І пам’ять про нього чоло облягає.Вітерець шелестить, шелестить,
Коливається сонце у хмарах.
Моя дума навколо летить,
Наче грозяний блискавки спалах.
Я поклав свічку під хрест, помолився і написав слова цього вірша.
