Поетична збірка «Жива». Надія Левицька

Левицька Н.В.
Л 34 Жива./Левицька – Косів: Писаний Камінь, 2023 – 152 с.

ББК 84.4 (УКР6)
ISBN 978-617-7436-33-0

Поетична збірка «Жива». Надія Левицька 2,23 МБ | .pdf | Завантажень: 14

ПЕРШЕ СЛОВО

А хай би ми, люди, залишали по собі важливі слова і справи, життєдайну музику Щастя, щасливих дітей і ще очі Бога – Квіти!

Якби у нас була така неймовірно добра здатність так уміти і так хотіти жити, чи тоді було б у світі так багато болю, неправди, горя і печалі!?
…Я веду вас на роздуми!?

Веду! Але, хто я така, щоб хотіти тої чистої води? Хто я така!?…

Маю тисячі запитань у своїй душі! Маю і багато відповідей… Від того я – ЄСМЬ.

Філософія? Життя веде у душі вічний діалог. З того діалогу, щоправда, рідко складається симбіоз гармонії. Душа прагне одного, а розум – іншого…
Через суміш відчуттів і почуттів, які переповнюють мене, я вже давно перестала вести щоденник. Тому пишу вірші, щоб раптом не збожеволіти від усієї тієї житейської мороки, яка собі так файно скаче по моїй душі, як молоде козє навесні, що вийшло на пашу після холодної і довгої зими.
– ”Та чого ти, кізко хоч!? Та ж пасиси собі. Та ж багато довкола зеленого. Кішси собі. Кішси. До Осени…!”

…А чи ще далеко до Осені?
Якби у мене була така можливість, то я би обійняла увесь цей Світ і кожного, кого зустріли в ньому мої очі.

“Якщо не зараз – то, коли? Якщо не я – то хто?”.
Хочу оминути надболючу тему сьогодення – WAR.
Але саме ця WAR – УВІМКНУЛА-ВИМКНУЛА Людство, як ніколи раніше.
Я пишу вірші з 5-го класу. Але в збірці залишаю вірші, написані за останні 3-4 роки.
Мої 40 весен – тут !
Створення цієї моєї першої в житті збірки – тут!
Моє життя – тут!
Тут моє – Я!
Час …!
Час ?…
Є – лише зараз.Саме ЗАРАЗ – це і є той власний важливий ідеальний момент ЖИТТЯ! Чую… Бачу… Відчуваю…
ЖИВА!.
З ЛЮБОВ’Ю, СВІТЕ,
ТВОЯ ДОЧКА!

БІЖИТЬ МОЯ ДУША ПОКОСАМИ….

Художня площина збірки скомпонована на особливому зіставленні поетичних описів природи та поєднаних з ними почуттєвих психологічних авторських бачень. На перший погляд – еклективна палітра світовідчуттєвих візій поетеси зображає чи не цілковито хаотичну екзистенційну поєднаність буття із психоемоційними афектами на так звану перманентну «природну» невизначеність: Перетвори несказане у пісню! //У роси і в густі тумани, //Щоб не було уже запізно //Гоїти дуже давні рани…Так само ж віднаходимо елегійну, тонко-тривку екзистенційну єдність природного рацінального із людським емоційним: Лютий гордо дивиться згори, // Та весна, мов жінка, посміхається!…// Лютого послаблює тони…// Квіти в серці з того пробиваються!

Споконвічна категорія вибору між добром і злом представлена засобами так званого художнього автентизму з його концепціями правдивості, ймовірності, речевості у контексті психологічної інтроспекції зображуваного, безпосередньої рецепції теми: Ще є на світі тихемісце…//Воно хова євід //міської метушні…

//Мені, де мегаполіси, затісно … //Мене рятує час на самоті…Я вигнала себе //З міського шуму.//Зробилася немодна//і відстала.//Я вийшла за межу бедруму.//І просто більше помічати стала .//Є затишне //Моє маленьке місце,//Де на ніч //я не закриваю штори…//Я родом із села!
Я гезде!//Звідси!

Не апелюючи до радикальної однозначності, – все ж у збірці (вірші виведені в окремий розділ «Осінні листи») впадає у вічі досить помітна емоційна прихильність поетеси до осінніх мотивів лірики і получених з ними художніх асоціацій: Грає осінь золотаву пісню://”Будь сьогодні!…//Поки ще не пізно!”…//І приходять в долі пори різні -//Ми вчимося помічати вічність!//Грає осінь пісню золотаву//І бере життя тонкі октави!//”Зупини свій погляд…!//Спини справи…!”//Щоби грози серця позтихали//Грає осінь життєдайну пісню…

Духовна лірика поетеси представлена сутнісними мотивами релігійного світорозуміння: Янголе світлий, земний!//Крила свої бережи!//Мрії приспи біля серця.//Може, колись доведеться //Їх поховати навік,//Щоби не знищив їх світ…//Знаю, тобі так не легко //Щастя своє зупинити!//Ти, як і я так відверто//Вічність колишеш на миті. Подібно ж пантеїстична, усеохопна картина представлення дійсності, помножена на достойну художню алітераційність строфіки, утворює гармонійну картину Всесвіту: Коли Сонце//заходить за обрій, //За колиску мені безодня!//І найкращу з усіх мелодій //Творить Бога Природнє.//У вечірній тонкій прохолоді //Я –лиш я й ні на кого не схожа!.. //У мені – наче Сонце сходить!//Я – в колисці Бога…!

Вишуканою ліричністю словесно осяяна благодать наших родинно-сімейних істин, почасти не завше простих. Це і материнська правічна жертовність, замрія у щасливу долю своїх дітей: Мати//хотіла, аби душа і тіло//Ніколи її дітям не боліли!//Щоб дітям завжди сонечко світило!//Казала тихо://ДИВА Є ТАМ, де є сміливі!//Сміливі будьте і такі ж щасливі!..», і щироподячність Всевишньому за благословенний дар материнства: Це ти мене навчила жити//!Зігріла серце,//Що було студене!..//Ти – серця материнського молитва!//ТИ – ЗАВЖДИ БУДЕШ КРАЩА МЕНЕ! Так само вболіває за таку бажану ясність свічі сімейного вогнища, підкреслюючи її обопільну, як для батьків, так і дітей, значимість: Є багато ЧУДЕС НА СВІТІ!//Їх ніщо не повинно змінити-//Мама й тато потрібні ДІТЯМ!//Два крила, що бажають гріти!//МАМА Й ТАТО,//Хоч все може бути…//І ДИТИНА СТАЄ МОВ ЧУЖА…//І лишається З часом забута…//І не знає://«А ЩО ТО СІМ‘Я?!»…

Наскрізною ниткою поетичної тканини збірки «Жива» проходять феміністичні мотиви. Образ жінки у ліриці Надії Левицької представляє широку гаму психологічних візій, багатоманіття жіночого характеротворення: Забери мене …//Можеш?!//Додому…//Змий з мене пил…//Віковічну втому…//І не показуй нікому//Щастя моє невагоме!//Я розчинилась…//Я сонна…//Пригорни мене…//Можеш?!…//Натрошки…//Просто в мовчанні зціли…!//Час хай усе розпорошить!…//Хочу додому…//Веди…!//Я розчинилась…//Бездонна! Її жінка – це характерна, тонка особистість, світоглядно-життєві принципи якої прагнуть до високодуховних емоційних сфер: Любити-значить БЕРЕГТИ!//А ти мене від бід вберіг…!?//І чи любив мене завжди,//Так щиро, як лиш тільки б міг!?…//Любити – різну…//І,як зливу!…//Так ніжно …!//Просто…!//Я – вразлива…//Люби хоч раз отак …//…хоч раз!…//Пізнай зі мною,//Чи без мене// Це почуття,//Що носить світом //Нас//ТАКИХ ЩАСЛИВИХ!//ЩАСЛИВИХ!…Це кохання романтично вознесеної героїні з її екзистенційною фатальністю, натхненням, жагою, пристрастю: Якщо любиш-люби!//Зізнавайся безстрашно в коханні!//І очима любов говори,//Щоб не згасла вона у незнанні.//Так люби,//Як лише можна раз!//Й не чекай, що Любов та вернеться!//І даруй її світу щораз,//Якщо хтось із людей відвернеться!..

Художній архетип катартичної неземної любові пронизує ліричну основу збірки, де прослідковуємо зв’язок митця із висотами психологічного відчування: Я вірила, що тут повно тепла!..//Я знала – ми прийшли ТВОРИТИ!..//Та сотворили так багато зла,//Що вже не просто щось змінити!..//Прийти до себе з тисячі світів!…//Відчути серцем роси ранні… //Щоби зуміти те, що не зумів …//Щоб хтось злетіти повернув бажання!

Всеохопну потугу означуваного буттєвого феномену поетеса привносить задля використання цих почуттів з метою позбавлення від інших афектів, що тривожать єство, опісля позбавлення від яких воно наповнюється емотивною чистотою: Не питай, не треба//Звідки я прийшла?//Де тебе шукала?//Скільки вже пройшла!//І не бійся правди,//Бо брехня страшніш://”Хто сміється в очі -//В серце точить ніж!”//…а я так хотіла//розправити крила// І полетіла//Без крил // Та без тіла…

Добротним жмутком поетослів’я овінчана добірка віршів, в якій авторка торкається тонких струн жіночої душі, видобуваючи поліфонічний акорд всесторонності її буття: Що ж ти, коню?//…вогняну підкову //загубив у травах?//Я її знайшла!//І тепер – у тій погоні,//Де навіки звільнена Душа…//Маєш срібні //Крила за плечима!//А перед очима маєш час!//І від того жити є причина!//Я в душі теж трошечки Пегас…

Різноманіттям художнього розмислу обрамлено у віршах рослинний і тваринний світ, в якому поетеса одуховлює природний простір засобами художнього аніматизму (віра людини у можливість спілкування із природою , ідея про невіддільність душі від тіла ) досягається психоглибинний пласт буттєвої достовірності : Птахи!//Великі і малі мольфари!//Обірвані краї небес латають.//А, може і краї душі…//Десь причаїлися примари.//А люди – все у свої справи …//А люди – все лиш би собі …, чи ж у рядках:Що відчуває птах, //Коли літає?//Його крило//Впирається в блакить!//І воля йому //груди розпирає!//Що відчуває птах,//який летить?!

Поетичний пейзаж світу представлений авторкою почасти як анімалістичне представлення зо освіту, зокрема птахів почерез надання їм властивостей людського характеру: …Ви думали, що// не плачуть Лелеки!?//Що світи за плечима далекі!?//Та летять,//Поміж хмари і втому!//Повертаються завше додому!//Вертайтеся додому,//Дивні бусли!//Хтось рятувати наші душі мусить//І вчити нас любові має,//Життя без смерті не буває!

Художнє слово циклу збірки провадить нас стежками найпотаємніших розмислів поетеси, виплеканих на крилах її творчої уяви, тремних споминів. Тут же авторка веде реципієнта ірраціональними манівцями анатомії творчості із вихлюпами підсвідомих візій: Сонце за обрій…//Зайшло…//Тихо…//Затерпло….//Чи було?….//Сльози …//Життя-полотно…//Завтра, сьогодні, минуле…//Байдуже, де далечінь…//Доля дала все пізнати…//Просто в душі заметіль…//Просто пора розлучатись….//Хто ти?!…//І звідки прийшов…!//Полем ішов безупинно…//Сонце за обрій зайшло….//Сонце ні в чому не винне….

Поетична тканина збірки наповнена художніми засобами. Так, алітераційний стилістичний прийом, різновид інструментування, що полягає у повторенні однакових приголосних задля посилення інтонаційної, інтерпретаційної та семантичної чіткості вірша, уможливлює формуванню ідеографічної акустики цілісного звукового образу, що є основою ритмомелодики: Біжить моя душа,// Душа покосами!//Усіх кудись веде життя …//Біжу покосами //Душею босою!//Бо це мої жнива!, чи як у рядках – М’ятно-липово розлиті вечори!…//(…Чай по літі будем з медом пити!…)//Я не хочу знати: «Доки ми!?»…//Просто буду цим моментом жити!…//Я не хочу знати: «Доки ми!?…»// І ранкові роси на щоках!…//Босі ноги вечір липня гріє…!//Я заснула на твоїх руках…!//Щось величне в грудях пломеніє!

Поетична збірка «Жива» Надії Левицької виокремлюється помітною талановитістю письма, з глибокоавторською філософською площиною, наскрізною ліричністю, яка досягає верховіть духовного буття особистості і, гадаємо, набуде значення у середовищі поціновувачів поетичного письменства.

Микола Сулятицький,
літературознавець, журналіст,
кандидат філологічних наук

ПОДЯКА

Висловлюю вдячність усім причетним людям до створення моєї першої збірки “Жива”.

Дякую тобі, Ю.М. Вінтонів, за те, що саме ти був найбільшим мотиватором для мене, який часто спонукав мене до видавання моєї творчості. І, що про “Писаний Камінь” мені розповів саме ти!

Дякую Вам, Леся Миколаївно Бойчук (моя вчителька української мови та літератури). Дякую, що бачили в мені те поетичне зерно, яке сьогодні має саме такий вигляд!

Дякую вам Микола Сулятицький, за вчасні поради та важливі слова. За редакцію моєї збірки.

Дякую тобі, Тетяно Вовк, за редакцію мого слова.

Дякую величному видавництву “Писаний Камінь”, і тобі, Віталію Стефурак, за верстку та обробку моєї збірки. А ще за терпіння дякую. А також
Михайлу Дмитровичу Павлюку за уважність та корекцію.

І особливо дякую своїй зеленоокій сестричці. Таню, дякую за сестринську любов і за мої вірші, які ти завжди зберігала, коли я їх втрачала…

А ще дякую людям, які мене завжди надихали і надихають на життя: своїй сім’ї, своїй першій вчительці Ларисі Василівні Микитюк, родині
Вівчаренко-Валіхновських, Світлані Мирославівні Качуляк.

Ви – СВІТОЧІ МОГО ЖИТТЯ! ))

Моя Сім’я

…маю подякувати і тим, хто був у моєму житті, і хто відсутній.
І, ЗВІСНО, ТОБІ, ТВОРЕЦЬ ВСЕСВІТУ – ДЯКУЮЮЮЮ ЗА ВСЕ!
УСІМ БАЖАЮ ЛЮБОВІ, добРА, ЯСНОсті, РАдості та МИру!
З повагою Ваша Надія Левицька !))

Ж И Й М О!