Посібник «Токарна справа (методичні рекомендації)». Мирослав Радиш

Радиш Мирослав Богданович

Методичні рекомендації до теми: ТОКАРНА СПРАВА

Для проведення практичних занять з профмайстерності для студентів напряму 5.02020801 ОКР «Молодший спеціаліст» «Декоративно-прикладне мистецтво»

Спеціалізація «Художні вироби з дерева»

  • Рецензент: Дутка В.В.— кандидат мистецтвознавства, доцент, член НСХУ.
  • Комп’ютерний набір та верстка Іван Молинь
  • Видрукувано в ПП “Писаний Камінь”

Радиш М.Б.
Р 15 Токарна справа. Методичні рекомендації/Радиш – Косів: Писаний Камінь, 2016 – 92 с.

Токарна справа

Посібник містить основні відомості про інструменти, способи кріплення та основні етапи виготовлення унікальних виробів ужитково-прикладного мистецтва на токарних верстатах.

В посібнику використано твори здобутки та багаторічні напрацювання циклової комісії художніх виробів з дерева КУПДМ ЛНАМ.

Посібник адресований учням загальноосвітніх та професійних шкіл, студентам мистецьких вузів і всім, хто хотів би самостійно опанувати мистецтво токарної справи на деревині.

ББК 85.12
© М.Б. Радиш, 2016
© Видавництво
«Писаний Камінь», 2016
ББК 85.12
Р 15

 

Р О З Д І Л 1. Вступ

Деревообробка у слов’ян існувала спокон віків. Ще за первіснообщинного ладу майже всі знаряддя праці і речі домашнього вжитку, виготовлені з дерева, гарно оздоблювалися різьбою. Про різноманітність виробів з дерева, прикрашування їх різьбою згадується в літописах, народних переказах і усній народній творчості.

Цілі стіни поганських святинь були покриті різьбою по дереві, а детальні описи слов’янських божків і інших пам’яток доказують виразно, що різьбярство у слов’ян було дуже розповсюдженим.

Вирізьбленими узорами красиво оздоблювалися не лише палаци вельмож і магнатів, а й житла простих трудівників-селян, міщан, ремісників. Різьбою прикрашали окремі архітектурні деталі будинків – балкони, фронтони, карнизи, наличники і віконниці; деякі частини внутрішнього обладнання кімнат – сволоки, одвірки, двері; вироби домашнього побуту – мисники, полиці, лавки, скрині, столи, стільці, шафи; знаряддя праці – ткацькі верстати, прялки, гребені, веретена, валки, вози, ярма; різні речі домашнього вжитку – відра, коромисла, хлібні блюда, підноси, ложки, миски, ковшики та багато інших речей.

Початки різьбярства на Гуцульщині сягають далекого минулого. І хоча речей, що походять з часу до XVII ст. не збереглося, можна скласти уявлення про вирізування по дереву як про спосіб відображення світоглядних та естетичних уявлень людей того періоду на підставі аналогій з іншими традиційними в цьому краї видами народного мистецтва.
Гуцульщина була тим благодатним краєм, в якому зародилися і розвивалися різноманітні народні промисли. Цьому сприяла достатня кількість цінних порід дерев: явір, горіх, бук; і оленячі роги, і різьбярське каміння і метал. Різьба по дереву була улюбленим заняттям пастухів. Проводячи все літо на полонинах, біля лісу, вони залюбки виготовляли і ручку дня батога, і палицю, рахву для масла, фірмак для виготовлення молочних продуктів, і звичайно, милозвучну сопілку. Рука у гуцула була легка, бо він не знав важкої праці коло ріллі і мав багато вільного часу під час випасу худоби, а взимку ще більше.

«Гуцул жив у добробуті, особливо давніше, бо не знав панщини, через те і втішався все свободою, живився м’ясом і скоромом, – а вкінці і прегарна природа гуцульських гір підтримує його фантазію і робить його спосібнішим до усіляких мудрішок» – пише Володимир Шухевич.

Загалом Гуцульщина – край, овіяний славою опришків, земля уквітчана барвистим килимом смерекових і букових лісів, рясно засіяна талантами. Серед них імена багатьох прославлених майстрів – різьбярів різних поколінь. Слава про них лунає далеко за межами України. Юрій та Семен Корпанюки, Марко Мегединюк, Володимир Гуз, Дмитро Шкрібляк, Іван Балагурак, Василь Кабин, Микола Тимків, Іван Павлик та багато інших – це люди, якими гордиться не тільки Гуцульщина, а і вся Україна. Вони досконало володіли технікою різьби, з великою набожністю ставилися до матеріалу – дерева, давали йому друге життя.

Важко переоцінити спадщину, отриману від наших попередників у галузі деревообробництва. В ній закладена багатовікова народна мудрість, спостережливість, думка.

Все, що є надбанням відомих майстрів минувшини – стає джерелом натхнення для створення нових творів сучасних майстрів: Ю. Павловича, С. Бзунька, М. Стринадюка, В. Бовича, М. Радиша, Б. Ходана, П. Корпанюка, В. Бончука та ін.

Гуцульська різьба за весь період свого розвитку принесла славу своєму краєві прекрасними виробами, художніми творами талановитих майстрів, поповнила скарбницю українського народного мистецтва. Ці твори зайняли своє почесне місце не лише в музеях України, але й багатьох країнах світу.

На сьогодні існує багато проблем у розвитку народної традиції різьблення по дереву, її відродження та впровадження у виготовлення унікальних різьблених предметів.

Мистецтвознавців хвилюють втрачені відчуття смаку і поміркованості в житлах та одязі, адже ще кілька десятиліть тому в оселях гуцульських сіл панувала витончена гармонія пропорції та кольору, а народні вироби відзначалися естетичним довершенням. Найважливішим завданням Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ є здійснення інтеграції традицій народного мистецтва Гуцульщини в сучасну культуру України.

Р О З Д І Л 2. Мета завдання

Народна художня творчість у всіх її виявах завжди була і буде ґрунтом для спілкування поколінь, тією невичерпною криницею, звідки йдуть витоки професійного мистецтва. Кращі твори народних майстрів вражають довершеністю, простотою й лаконічністю, служать прекрасним взірцем використання звичних, поширених матеріалів.

Тому основною метою сучасних художників-майстрів декоративно-ужиткового мистецтва є вивчення і засвоєння здобутків минулих поколінь, творче переосмислення традиційних принципів народного мистецтва, нова інтерпретація усталених форм, систем декорування, використання пластичних та декоративних якостей матеріалу.

Безперечно, все вище сказане стосується і такої поширеної галузі народного декоративно-прикладного мистецтва, як художнє різьблення по дереву, що була і залишається однією із головних форм народної творчості і професійної підготовки фахівців в етнографічному регіоні України, – Гуцульщина.

Одним із завдань з предмету «Робота в матеріалі» для студентів ІІІ курсу циклової комісії художніх виробів з дерева в училищі КІПДМ ЛНАМ є вивчення основ токарної справи. Завдання розраховане на вивчення в одному семестрі (170 навчальних годин в ІІ семестрі).

Р О З Д І Л 3. Цілі навчання

Засвоєння повного курсу розділу «токарна справа» забезпечує формування художньо-професійної грамоти та майстерності художника-спеціаліста за спеціалізацією художні вироби з дерева, який повинен уміти:

1. Досконало користуватися інструментом, приладдям, технічним та технологічним устаткуванням, візуальною та відео-технікою для виконання технічних рисунків, шаблонів тощо.
2. Практично виконувати окремі операції та способи кріплень деталей на токарному верстаті.
3. Кваліфіковано виконувати твори декоративно-прикладного, (вжиткового) мистецва, передаючи виражальні засоби композиції синтезом технік токарної справи для розкриття змісту твору (задуму), семантики, символіки тощо.
4. Створювати проекти на основі відповідного джерела творчості, використовувати класичну спадщину народного мистецтва на базисній основі сучасних тенденцій.
5. Практичними кваліфікованими діями докорінно покращувати художньо-естетичні якості виробів декоративно-прикладного (вжиткового) мистецтва, вкладаючи в них національну форму, зміст, традиції. Творити національну культуру, збагачувати національну духовність.

знати:

1. Основні напрямки розвитку декоративно-прикладного мистецтва.
2. Історичні витоки, процес розвитку та еволюцію технологічного процесу токарної справи як складової декоративно-прикладного мистецтва.
3. Способи кріплення деталі на токарному верстаті та основні прийоми точіння.

4. Обладнання, інструменти, матеріали та приладдя, його конструкцію та призначення.
5. Правила основ безпеки життєдіяльності та гігієни праці під час точіння.
6. Володіти теоретичним матеріалом щодо техніки та технології токарної справи.
7. На базисній основі знань з основ композиції, технології, кольорознавства, проектної графіки самостійно аналізувати власний творчий пошук.
8. Аналізувати основні закономірності утворення форми в системі суб’єктивно-об’єктивних відношень. Розуміти поняття єдності форми і змісту; закономірності зв’язку форми і конструкції.
9. Умови та потреби виробництва в конкретному часі.
10. Методику трансформації джерел творчості.
11. Професійне мовлення відповідно до фахової кваліфікації, творчих, технічних, технологічних прийомів праці.
12. Основні положення методики наукової, дослідницької та творчої роботи.

виховувати в собі:

1. Розуміння рівня знань та кваліфікаційних вимог до художника-спеціаліста з художньої обробки дерева.
2. Глибоке розуміння та любов до регіональних, національних традицій. Внутрішню потребу їх розвою відповідно до вимог часу.
3. Навики аналітичного мислення.
4. Культуру мислення і праці.
5. Правильне, фахово-технологічне мовлення.
6. Засади розуміння понять: національна форма, національний зміст.

7. Навики та потреби у дослідницькій роботі.
8. Засади духовності, моралі, поведінки, гідні ідеалам мистців національно-мистецької інтелігенції.

Р О З Д І Л 5. Структурний зміст завдань

5.1. Тема: з історії розвитку токарної справи

Мета навчальна:
Ознайомити студентів з історією виникнення та розвитку токарних верстатів, виробничі можливості, типи і види верстатів.
Мета розвиваюча:
Всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця, узгодженість його дій з його переконаннями, життєвими настановами та суспільними вимогами.
Мета виховна:
Поступове перетворення студента з об’єкту пасивного сприйняття на суб’єкт активного самовиховання
Тип занять:
Урок засвоєння нових знань
Метод навчання:
Евристичного спостереження

Удосконалення техніки обробки деревини привело до появи токарства – ремесла, основним знаряддям якого є токарний верстат.

Найпростіший лучковий токарний верстат, а точніше – первісний токарний пристрій як універсальний механізм для виготовлення виробів з дерева, кістки і інших матеріалів, відомий з X-XI століть. Точений дерев’яний посуд, знайдений у розкопках стародавнього Києва, свідчить про існування токарного виробництва в Давньоруській державі.

Питання про час появи токарного верстата на Гуцульщині, як і на землях України взагалі, залишається не до кінця з’ясованим. Процес виготовлення речі, як правило, розпочинається з попередньої обробки на так званому «вічному» стільці або на токарному верстаті… Найдавніший відомий на Гуцульщині тип токарного верстата відноситься до «лучкового».

Лучковий верстат складається з двох стояків, скріплених внизу і вгорі поперечниками. У верхній частині знаходяться осьові стержні для закріплення заготовки. Ліворуч на заготовці навколо є пази для лучкового ремінного приводу, який приводить в обертовий рух заготовку.

З середини XIX ст. його замінив більш досконалий верстат, який приводиться в дію за допомогою підніжки. Такі верстати складалися з основи – дошки, до якої зліва було прикріплено на стояку дерев’яне веретено, жердка, що кріпилася до балок у стелі, підніжки і шнура. Підніжкою приводили в рух дерев’яне веретено через пряму шнурову передачу.

Згідно класифікації Т.С.Тасіташвілі, токарні верстати з ХVІІ – ХІХ ст. поділяються на три типи:

1. Верстати з ручним приводом:

а) лучковий;
б) колісно-пасовий;
2. Верстати з ножним приводом:
а) прямий пасовий провід;
б) з маховиком;
3. Верстати з механічним приводом:
а) водяний;
б) кінний.

У більшості випадків токарні верстати виготовлялись на місці самими токарями і служили не одному поколінню майстрів, що виробляли на них миски, чаші, тарілки та інші речі.

У ХVІІІ ст. працювали токарні мануфактури, де використовували силу води. Винахідливі майстри – деревообробники, що жили поблизу річок, самі майстрували різні пристосування для приведення в рух водою токарних верстатів. Вода із «млинівки» йшла похилим жолобом і падаючи на дерев’яне колесо з лопатами, обертала його. На другому кінці осі в приміщенні було таке ж велике колесо із пальцями, які передавали обертовий рух на другий вал, збільшуючи швидкість. На цьому валу були насаджені колеса, з’єднані пасовою передачею з токарними верстатами.

Токарні верстати з кінним приводом використовували рідше і лише в тих місцевостях, де не було рік і водоймищ.

Різальним інструментом були долота. Півкруги служили для чорнової обробки, скісні мали двобічну фаску, вирівнювали і вигладжували поверхню виробу, «ключки», з півкруглим вістрям, вибирали місткості в середині виточуваних предметів.

Нова епоха в художній обробці деревини на Гуцульщині пов’язана з творчістю Юрія Шкрібляка (1822- 1884р.) із Яворова. Він сам сконструював токарний верстат, постійно його удосконалював, мав широкий вибір інструментів. За порівняно короткий період Ю.Шкрібляк створив низку оригінальних неповторних виробів, які принесли йому світову славу.

На цій же ниві продовжували працювати і його сини. Найбільш обдарованим з них був Василь Шкрібляк, який не тільки досконало володів технікою точіння, а й вніс багато новаторства в удосконалення токарного верстату. Токарний верстат Василя Шкрібляка і роботу на ньому детально описав В.Шухевич в своїй монографії «Гуцульщина».

«У підставу токарні, зроблену з трьох чотиригранних грубих кусків твердого дерева, запущені прямовисно два стовпи, з яких один вищий, ті стовпи сполучені з собою продовбаним (по середині) огнивом, в яке входить заяць, його можна пересувати то вправо, то вліво в міру, як треба уточити щось більше або менше; в горішнім кінці заяця і в виступаючім вищім стовпі ходить валок, який має з одного кінця залізний фіст, що ходить у стовпі, а з другого кінця залізні зуби, які ловлять матеріал, призначений до оброблення; валок обертається ременем, присиленим знизу до постола, а вгорі до гнучкої жердки, приготовлений до точення матеріал, уміщений поміж зубами валу і заяцем; до вищого стовпа задовбана груба дошка, від якої веде кривуля до заяця…»

Родина Шкрібляків значно розширила комплект мотивів народної орнаментики, збагатила їх новими елементами.

Токарні верстати з роками вдосконалювались. Враховуючи помилки в конструкції попередніх станків гуцули постійно працювали над їх удосконаленням.

На Гуцульщині не вийшли з моди токарні верстати з дерев’яною станиною, які в деякій мірі навіть кращі від металевих. Перевага цих токарних верстатів полягає в кращому шумопоглинанні, в меншій вібрації. На дере’яній станині розміщується передня і задня бабка. Задня бабка пересувається на двох залізних, прикріплених до дерев’яної основи кутниках.

В дерев’яній основі верстатів зустрічається давнє і перевірене віками столярне з’єднання «на клинах». Також зустрічаються сьогодні дерев’яні станини стягнені за допомогою шурупів. Найкращим матеріалом для виготовлення дерев’яної основи в токарних станках є дуб. Але можна також використовувати такі тверді породи дерева, як бук.

Дерев’яні станини обробляють машинним маслом або фарбують для захисту від шкідників і швидкого псування деревини. Залізний токарний верстат народні майстри виготовляють, як правило, з підручних матеріалів: рейки, швелерів, кутників, з суцільних сталевих дротів діаметром 50 мм.

Залізна токарна станина зустрічається як зварена, так і закріплена за допомогою болтів. Як та, так і інша мають свої переваги. Зварена конструкція більш жорстка, стійкіша до вібрації.

Розбірна конструкція компактніша при транспортуванні. Як залізний, так і дерев’яний токарний верстат повинні бути заземлені. Для збільшення жорсткості і зменшення вібрації і шуму токарні верстати кріпляться до металевих болтів, забетонованих у підлозі. Між підлогою і станиною для зменшення шуму кладеться резинова подушка.

На саморобних токарних верстатах використовують як правило навісні мотори з пасовою передачею. Дуже зручною в цьому випадку є педаль для піднімання мотора. Це дає змогу швидко і легко змінювати швидкість обертання вала.

На саморобних токарних станках використовують мотори від 1 до 3 кВт.

Передні бабки бувають виготовлені на металообробних токарних верстатах. Майстри використовують також старі зіпсовані мотори для виготовлення передніх бабок, на задню частину яких насаджується шків, а на передню нарізується різьба для накручування планшайб, тризубців і інш. Задню бабку виготовляють на металообробних токарних верстатах.

Сьогодні деякі саморобні верстати не поступаються заводським, а деколи навіть ліпші за них, оскільки можуть виконувати набагато більше функцій, ніж заводські верстати.

До токарні може кріпитись маленька пилка для розпилювання заготовки, також можна свердлити і навіть фрезерувати. Найліпшою в цьому випадку є масивна передня бабка з нарізною зовнішньою і внутрішньою різьбою. За внутрішньою різьбою йде конус для забивання сверл. У валі може бути наскрізна дірка. На вал також може кріпитись спеціальна фреза для виготовлення круглих шкантів.

Для закріплення обточуваної заготовки використовують патрони. Їх накручують на шпиндель вала. Патрони бувають або у вигляді трьох кулачків, у яких можна легко і швидко затискувати заготовки, попередньо обтесавши її сокирою та простругавши рубанком, або тризубця, яким затискують заготовку із шпинделем задньої бабки.

Для виточування тарілок диски заготовок закріплюють шурупами до планшайби, а потім накручують на вал.

В саморобних токарних верстатах роль підручника виконує металева штанга.

Для виточування використовують підготовлене та просушене на повітрі дерево. Переважно використовують липу, осику, березу, вільху, тополю, клен для виготовлення тарілок, ваз.

Рахви, деталі оформлення виточують із бука, ясеня, дуба, горіха, груші. Вологу деревину обточувати легше, бо збережена у ній волога грає роль мастила.

За призначенням деревообробні верстати поділяються на три класи: загального призначення (універсальні), спеціалізовані і спеціальні.

Універсальні токарні верстати можна використовувати в різноманітних операціях.

Спеціалізовані верстати призначені для виконання визначених операцій або для обробки відповідних деталей.

Спеціальні верстати застосовують для обробки тільки однієї цілком визначеної деталі. Вони, як правило, не мають пристроїв для переналагодження на інші деталі.

 

С Л О В Н И К

  • АРОМАТИЧНІСТЬ. Вибираючи деревину для художніх чи побутових виробів, ремісники з найдавніших часів строго враховували не тільки декоративні якості – колір, текстуру, фактуру, а й фізичні – твердість, розколюваність, гнучкість, наявність ароматичних розчинів у деревині, якими є переважно ефірні олії, смоли і дубильні речовини – таніди.
  • АСИМЕТРІЯ (грец. не співмірність, невідповідність) – брак або порушення симетрії, несиметричність, нерозмірність, один з різновидів композиції, коли її елементи мають нерівнозначні функції; підпорядкування частини цілому; передумова динамічної побудови композиції, мальовничості форм, органічно пов’язана з симетрією. Більшість симетричних композицій включають асиметричні елементи.
  • АТЛАСНЕ ДЕРЕВО – (сатинове дерево) – назва кількох родів і окремих видів дерев родини рутових (Rutaceae) і деяких інших. Мають ясно-жовту деревину з шовковистим полиском. Деревина має гарний рисунок, щільна, тверда, добре полірується, використовується для виготовлення меблів, сувенірів.
  • БАБКА – одна з частин токарного верстата, призначених для закріплення оброблюваної деталі.
  • БАКЛАГА – різновид народного посуду для зберігання рідини, плеската округлої форми з короткою шийкою і корком. Найдавніші баклаги на території України сягають черняхівської культури ІІІ – ІV ст. і набули розвитку в давньослов’янській культурі і побуті.
  • БАРХАТНЕ ДЕРЕВО – дерево родини рутових, порода ядрова, заболонь вузька (4 – 6 річних шарів). Деревина ядра буває від жовтаво-золотистого до світло-коричневого кольору, досить легка, середньої твердості, зовні схожа на ясенову чи дубову, але без полиску. З кори одержують корок, деревина іде на виготовлення меблів.
  • БОНБОНЬЄРКА – (фр. bonbonniere – цукерниця) – форма маленької скриньки, поширена в ужитковому мистецтві Франції 17 – 18 ст.
  • БУК – дерево родини букових на заході України, на Кавказі і в Криму; має забалонну породу, міцну світлу деревину з жовто-червоним відтінком. У перестояних дерев часто буває ядро буро-червоного кольору. Деревина пластична, гнучка, добре піддається різьбленню і точінню, фарбується і полірується, імітуючи цінні породи. Використовується для виготовлення меблів, музичних інструментів.
  • ВЕЙМУТОВА СОСНА (Pinus strobus) – швидкоростуче дерево родини соснових. В Україні є кілька декоративних видів. Деревина жовтувато-біла, використовується як будівельний матеріал та для виготовлення меблів, олівців, сірників
  • ВЕРСТАТ (нім. Werkstatt) – робочий стіл столяра, слюсаря, різьбяра з пристосуванням для закріплення оброблюваних предметів.
  • ДЕРЕВООБРОБНИЙ ВЕРСТАТ – машина, на якій обробляють натуральну деревину або деревинні матеріали. Розрізняють верстати дереворізальні, гнутарні, складальні, для нанесення клею та опоряджувальні.
  • ДУБ (guereus) – рід рослин родини букових. Листопадні або вічнозелені дерева, рідше – кущі заввишки до 40 – 50 см. Деревина дуже міцна і тверда, важка, гнучка, має гарний колір і текстуру, легко розколюється в радіальній площині. Стійка проти гниття. Через дефіцитність деревини в столярному виробництві її використовують переважно у вигляді струганого шпону.
  • ЗВУКОПРОВІДНІСТЬ. Деревина звукопровідна. Тому її традиційно використовували для дерев’яних духових, струнних і смичкових інструментів.
  • КАП – вузлуватий наріст на стовбурі дерева; використовується в художньому деревообробництві, зокрема кап карельської берези для виготовлення маркетрі.
  • КОЛІР ДЕРЕВИНИ вказує на спектральний склад світлового потоку, відбитого деревиною. Він залежить від породи, умов росту, віку деревини. Породи помірного клімату, що ростуть на території України, мають переважно блідий колір. Привізні південні і тропічні породи деревини наділені яскравим кольором – жовтим, червоним,вишневим, коричневим. Інтенсивність кольору зростає з віком дерева. Тому за кольором кожну породу можна поділити ще на види. Дуб, наприклад, має до 20 кольорових градацій.
  • КУФЕЛЬ – дерев’яний гуцульський посуд для зберігання хліба, часто прикрашений різьбленням та іншими оздобами.
  • КУХОЛЬ – посуд для пиття пива та вина,циліндричний або кулястий, з вухом та з’єднаною з ним покришкою. Кухлі робили з дерева, кам’яної маси, фаянсу, скла, олова, срібла, порцеляни.
  • ЛАК – розчин смол у спирті, олії або скипидарі,здатний покривати тривкою блискучою плівкою поверхню предмета.
  • ЛАКИ ХУДОЖНІ – вироби з дерева, пап’є-маше, металу, декоровані розписом темперними фарбами (найчастіше по чорному тлу) і зверху покриті шаром прозорого лаку. Основна художня особливість лаку художнього – дзеркальний блиск полірованої поверхні, контрасти кольорів тла, м’яка світлотіньова гра розписів.
  • ЛОБЗИК (від нім. der Laubsage) – ручний інструмент у вигляді скоби (рамки), на кінцях якої закріплено вузьку тонку пилку.
  • МАХАГОНІ (нім. mahagoni, з англ. mahagany) – дерево з групи порід червоного. Найпоширенішою є деревина американського махагоні, яка відзначається великою декоративністю текстури. Текстура має темно-коричневі смуги з червоним відтінком, які чергуються зі світлішими широкими і блискучими смугами. Добре ріжеться та полірується.
  • МОТИВ (франц. motif, від лат. moveo – рухаю) – елемент, покладений в онову композиції художнього твору, зокрема, декоративно-ужиткового мистецтва.
  • НУТРОМІР – інструмент гуцульських різьбярів по дереву у вигляді циркуля. Застосовується для вимірювання внутрішнього діаметра отворів.
  • ОСИКА – дерево листяної породи. Деревина біла, м’яка, рівномірної будови, досить міцна, мало всихається. Погано зберігається на повітрі і добре – в сухому місці. Широко використовується в декоративно-ужитковому мистецтві. Для виробництва іграшок, сувенірів, речей побутового призначення.
  • ПАСКІВНИК – дерев’яний посуд для хліба, розповсюджений на Прикарпатті. Часто прикрашався різьбленням та іншими видами оздоблення. На Гуцульщині використовували для святкового печива.
  • ПОЛІРУВАННЯ – процес обробки поверхні виробів для надання їм полиску і високої чистоти; виконується після шліфування поверхні. Деревину обробляють політурою.
  • ПОЛІТУРА (лат. politura) – речовина для полірування дерева (меблів). Від середньовіччя для цього використовували олійну політуру. Поверхню спочатку полірували каменем насухо, а потім покривали політурою з лляної олії і поліментом, що складався з воску і терпентину. Пізніше з’явилась шеллачна політура, що складається з 12 – 20 % шелаку, розчиненого в спирті. Її винайдено наприкінці ХVІІІ ст., але широкого застосування вона набула тільки близько середини ХІХ ст. Шеллачна політура утворює блискучу міцну плівку на поверхні виробу.
  • ПРОТРАВИ – розчин різних хімікатів, якими покривають (травлять) поверхню дерев’яних виробів. Колір поверхні утворюється за рахунок реакції хімічного розчину з деревом або хімікатів між собою, наприклад, покриття залізним купоросом дає коричневий колір дерев’яної поверхні, мідним купоросом – червоний.
  • РАКВА, РАХВА – кругла дерев’яна посудина з покришкою для зберігання масла, або бринзи, розповсюджена в побуті населення Прикарпаття. Виділяються рахви, виготовлені гуцульськими різьбярами, які спочатку обробляли їх на токарному верстаті, а після цього прикрашали плоским різьбленням, інкрустацією металом, бісером. У наш час рахви набули характеру в основному сувенірної продукції.
  • СЕКВОЙЯ – дерево хвойної породи. Ядро – світло-червоного або червонувато-коричневого кольору. За своїми властивостями секвойя близька до сосни, але набагато стійкіша проти гниття. Застосовується у меблярстві, внутрішньому оформленні громадських і житлових приміщень, а також у виробництві олівців.
  • СТОЛЯРНІ ВИРОБИ – вироби, виготовлені повністю або переважно з деревини та інших деревинних матеріалів. Належать віконні блоки, двері, інші будівельні вироби – меблі, яхти, дерев’яні деталі автомобільних кузовів, залізничних вагонів. Основними елементами столярних виробів є бруски, дошки і плити, що їх складають за допомогою столярних з’єднань (в’язок, болтів, цвяхів) у щити, рами, коробки. Якість столярних виробів значною мірою залежить від текстури деревини і технології обробки.
  • СТОЛЯРНІ РОБОТИ – роботи, пов’язані з виготовленням і встановленням столярних виробів, вирізняються особливою точністю і ретельністю з’єднання і обробки. Розрізняють білодеревні (з деревини хвойних і м’яких листяних порід) і червонодеревні (із застосуванням деревини твердих декоративних порід або облицюванням деталей шпоном). Роботи, пов’язані з виготовленням та оздобленням столярних виробів інтер’єрного призначення – шліфуванням, поліруванням, лакуванням, облицюванням, орнаментуванням, виготовленням меблів належить до художніх столярних робіт як різновиду декоративно-ужиткового мистецтва.
  • СТОЛЯРНО-ТЕСЛЯРСЬКИЙ ІНСТРУМЕНТ – ручний або механізований інструмент для обробки деревини та деревинних матеріалів при столярних і теслярських роботах. Столярно-теслярський інструмент буває вимірювально-розмічальний (лінійки, нутроміри, шаблони, рулетки, ватерпаси, косинці, рейсмуси), різальний (долота, свердла, стамески, рубанки, коловороти, дрелі, напилки), допоміжний (мітчики, молотки, кліщі, викрутки, плоскогубці, точила).
  • ТЕКСТУРА ДЕРЕВИНИ (від італ. textura) – природний малюнок на поверхні дошки, що його утворюють волокна, серцевинні промені, річні шари. Багатство текстури значною мірою визначає цінність деревини у виготовленні художніх виробів.
  • ТИБЕЛЬ – дерев’яний кілок, що служить для з’єднання окремих частин дерев’яного виробу.
  • ТИС – дерево хвойної породи. Дерево довговічне, доживає до 2000 – 3000 років, має до 2 м висоти і до 1 м в діаметрі. Деревина цінна, тверда, міцна, важка. Ядро червоного, білого або жовтуватого кольорів. З деревини виготовляють різні меблі, дрібні вироби, застосовують у столярстві. У воді значно темніє і нагадує деревину чорного дерева.
  • ФАКТУРА ДЕРЕВИНИ – здатність направлено відбивати світловий потік, від чого вона буває матовою або блискучою. Найбільший блиск дають ідеально гладкі поверхні, які, однак важко дістати навіть при старанній обробці деревини. Часті зрізи, що йдуть вздовж волокон деревини дають ледь блискучі поверхні із розсіяним світлом. Зрізи, що перетинають волокна поглинають світло і не блищать. Загалом фактуру поглинають на природну і технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не зазнала обробки. Наприклад, природна фактура кори дерева. Технологічну фактуру дістають у процесі відповідної обробки матеріалу: різання, тесання, шліфування. Для столярних виробів найбільш придатні – сосна, ялина, дуб, тис, горіх, шовковиця.

 

Список використаної літератури:

  1. Андріюк П. Гуцульська різьба і інкрустація: навч. посібн. / П. Андріюк, Й. Приймак. – Косів: Писаний Камінь, 1998. – 64 с., іл. – (Бібліотека гуцульської школи).
  2. Антонович Є. Декоративно-прикладне мистецтво: навч. посібн. / Є. Антонович, Р. Захарчук-Чугай,
    М. Станкевич. – Львів: Світ, 1992. – 272 с.
  3. Будзан А. Різьба по дереву в Західних областях України / А. Будзан. – Київ: АН УРСР, 1960. – 108с., іл.
  4. Гоберман Д. Искусство гуцулов / Д. Гоберман. – Москва: Советский художник, 1980. – 192 с., іл.
  5. Гургула І. Народне мистецтво західних областей України / І. Гургула. – Київ: Мистецтво, 1966. – 78 с., іл.
  6. Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження: монографія / П.І. Арсенич (голова ред. колегії ). – Київ: Наукова думка, 1987. – 472 с., іл.
  7. Декоративно-ужиткове мистецтво: словник: в 2 т. / Я.П. Запаско (редактор); МОН України ЛАМ науково-дослідний сектор кафедра історії і теорії мистецтва. – Львів: Афіша. – Т. 1. – 2000. – 364с., іл.
  8. Там же Т. 2. – 2000. – 400с., іл.
  9. Домашевський М. Історія Гуцульщини / М. Домашевський, Н. Библюк. – Львів: Логос. – Т. VІ. – 2001. –
    680 с., іл.
  10. Кара-Васильєва Т. Декоративне мистецтво України ХХ ст..; У пошуках «великого стилю» / Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова. – Київ: Либідь, 2005. – 280 с., іл.
  11. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини [Образотворчий матеріал ]: [Альбом] / [О. Кратюк, К. Каркадім, В. Стефанко та ін.]. – Київ: Мистецтво, 1991. – 208 с., іл. – (Скарби музеїв України).
  12. Коротков В. Деревообрабатывающие станки: ученик для средних ПТУ / В. Коротков. – Москва: Высшая школа, 1986. – 192с., ил.
  13. Кучеров И. Станки и инструменты лесопильно-деревообрабатывающего производства: учебник / И. Кучеров, В. Пашков. – Москва: Лесная промышленность, 1970. – 560с., ил.
  14. Мисюк І. Різець творить казку; Творчий портрет Федора Гавриленка: нарис / І. Мисюк. – Снятин: ПрутПринт, 1996. – 32 с., іл. – (Карпатські сузір’я).
  15. Нариси з історії українського-декоративно прикладного мистецтва / Я. Запаско (відпов. редактор). – Львів: ВЛУ, 1969. – 192 с., іл.
  16. Пивоваров Л. Основи обробки деревини і пластмас: вид. 2, переробл. і доповн. / Л. Пивоваров, В. Степенко, О. Задніпровський. – Київ: Радянська школа. – 1979. – 216 с., іл.
  17. Приймак Й. Декорування виробів з дерева: навч. посібн. / Й. Приймак. – Косів: Писаний Камінь, 2001. – 120 с., іл.
  18. Приймак Й. Володимир Гуз / Й. Приймак. – Косів: Писаний Камінь, 2004. – 80 с., іл.
  19. Приймак Й. Іван Грималюк / Й. Приймак. – Косів: Писаний Камінь, 2005. – 44 с., іл.
  20. Приймак Й. Син славного роду [Образотворчий матеріал]: [Альбом] / Й. Приймак, С. Стефурак. – Косів: Писаний Камінь, 2006. – 52 с., іл.
  21. Різьба по дереву: роботи різьбярів Юри, Василя та Миколи Шкрібляків [Образотворчий матеріал]: [Альбом] / Я.П. Запаско (відпов. редактор). – Київ: АН УРСР. – 1960. – ? ст., іл.
  22. Родина Шкрібляків: альбом / авт.-упорян. Р.В. Захарчук-Чугай. – Київ: Мистецтво. – 1979. – 99 с., іл.
  23. Соломченко О. Народні таланти Прикарпаття / О. Соломченко. – Київ: Мистецтво. – 1969. – 160 с., іл.
  24. Соломченко О. Сучасні художні промисли Прикарпаття / О.Соломченко. – Київ: Знання. – 1979. – 32 с.
  25. Станкевич М. Українське художнє дерево ХVІ – ХХ ст. / М. Станкевич. – Львів: [б.в.]. – 2002. – 480 с., іл.
  26. Українська культура: історія і сучасність: навч. посібн. / за ред. С. Черепанової. – Львів: Світ, 1994. – 456 с., іл.
  27. Шумега С. Спеціальна технологія меблевого виробництва: навч. посібн. / С. Шумега. – Київ: Вища школа. – 248с., іл.
  28. Юрій Павлович; Високі обрії творчого злету[Образотворчий матеріал ]: [Альбом] / Й. Приймак (упорядник), В. Глібчук (редактор). – Косів: Писаний Камінь, 2004. – 64 с., іл.