Пімста і сльози. Виступ на посвяті пам’ятника «Борцям за волю України» в м.Моршині 10 жовтня 2004. Володимир Близнюк
Слово до виступу надав Голова Всеукраїнського Братства ОУН-УПА Михайло Зеленчук, псевдо “Диркач” – чотовий, хорунжий.
Слава Ісусу Христу!
Шановні Отці, дорогі гості з Діаспори: провідники, старшини, рядові стрільці ОУН-УПА!
Ми сьогодні зійшлися, щоб посвятити пам’ятну могилу борцям за волю України, які загинули півстоліття тому. Герої не вмирають, про них не забудемо! Сини мої! Герої! Де ви поділись? Де Ваші могили? Ви гинули, щоб була я вільною, – плаче Україна. Верніться, сини мої вірні, ви так нам потрібні… Мир праху вашому…
Сьогодні при владі деякі нехрещені безбожники, які ходять провізорично до церкви, але мають в собі бісів. Бог дасть, що зійде на землю Ісус Христос і перемінить їх в свиней та потопить у Дніпрі. Тоді зійде сонце Волі для нас! Тому треба боротись і молитись, а молитва ломить залізо. Доля України сьогодні в наших руках. Єднаймося! Правда – за нами, ми переможемо!
Але ми повинні прийти на вибори і проголосувати за Богом даного нам Віктора Ющенка – українського Месію, який виведе нас з неволі, що нависала над нами.
“Згинуть наші вороженьки,
Як роса на сонці!
Запануєм і ми, браття,
У своїй сторонці!..”
Зачитаю Вам ще молитву написану мною.
Молитва за Україну!
Господи помилуй! Рятуй нашу Українську Державу, допоможи нам її втримати, щоби не загинула наша велика нація. Змилуйся над нами, відверни всіх ворогів, які зазіхають на незалежність нашої, втомленої довголітнім ярмом, Батьківщини. Дай розум і пам’ять нашим зневіреним та розсвареним братам і сестрам, навій їх духом згоди і єдності. Наверни, Господи, на добру дорогу і тих безбожників, які за юдин гріш і досі служать зажерлевій кровавій Москві. Щирим серцем благаємо тебе, Господи Ісусе Христе, розвій тричі проклятий большевицький чад, який продовжує струювати розум і серце слабодухих синів і доньок нашої нації. Заступися за нами і не дозволь більше ворогам топтати подарований Тобою для нашої держави сонячно-веселий синьо-жовтий прапор – символ краси нашої землі і неба. Звертаюся і до Тебе, Діво Маріє, заступнице роду християнського! Візьми нас під свій чудотворний омофор, заступайся і молися за нас! Великий Господе, Творце неба і землі у Трійці єдиній! Просимо Тебе щиро не допустити в нашій Батьківщині ні кровопролиття, ні голоду! Допоможи нам втримати і збудувати міцну і сильну Самостійну Соборну Українську Державу, за яку ми воювали.
Амінь.
Року Божого, м.Моршин,
10.10.2004 р.
ВИСТУП В С.ТЮДОВІ В.БЛИЗНЮКА НА МОГИЛІ СИЧА ІЛЛІ – “ЗАПОРОЖЦЯ” З НАДДНІПРЯНЩИНИ. 15.05.2005Р.
Христос Воскрес!
Шановні Отці! Шановна громадо! Дорогі українці!
Ми сьогодні зібралися на велике торжество гіркого жалю, на посвячення нагробного хреста чотовому УПА псевдо “Запорожець” – Сичу Іллі з Наддніпрянщини. Він та сотні тисяч українських повстанців та підпільників ОУН боролися з найбільшим ворогом людства – московсько-большевицькою навалою.
Україна палала в огнях: горіли села, людей розстрілювали, закидали трупами криниці, відрубували голови повстанцям, стягали з мертвих вбрання, а трупи залишали на поталу звірам. Але треба пам’ятати, що УПА твердо ставала в обороні рідних Карпат та Поділля, здобуваючи у ворога зброю і цею зброєю оборонялися від червоних катів, засіваючи полонини, яри та потоки військами НКВС, КДБ та ковпаківцями.
Боже милий! Скільки їх було, тих відважних лицарів? Якщо б не було ОУН-УПА – світ не знав би, що є така сильна Українська Нація.
Дорогі Українці! Коли спитаєте в старшого з учасників визвольних змагань УПА про ті події, то в кожного юнака, підлітка, старшого стане моторошно на тілі, а сльози поллються по лиці…
Про загибель “Запорожця” розповів мені, коли ще був живим очевидець, учасник цього бою – Онисим’юк Микола, син Василя, ройовий УПА, псевдо “Пугач” із села Старі Кути. На жаль, немає його в живих, помер 1999 року.
1944 року, у вівторок Великодній, ми бродили стежею понад Черемошем, переслідуючи загін ковпаківців. В селі Тюдові зупинились коло церкви, біля священичої резиденції, щоб напитися з криниці води. Коли “Пугач” зайшов до хати резиденції за горнятком, йому вистрілили в голову. А далі розповідає: “Я впав непритомний в коридорі. Почалася перестрілка, стріляли вороги зі стриху та вікон, а повстанці залягли і сильним вогнем з скорострілів стріляли з усіх боків, горіла хата, навколо були дими. Повстанці витягнули мене з вогню непритомного, зробили перев’язку, врятували від смерті. В цій перестрілці біля керниці загинув чотар УПА “Запорожець” з Наддніпрянщини, залишивши дружину і двох дітей. Похований біля церкви.
Підійшла повстанча сила і озброєний загін поляків, який був повністю розбитий і згорів разом з хатою.
Це був перший бій у Кутському районі. Про це написано у книжці В.Близнюка “Ми рвали кайдани”.
Сьогодні співаємо “Вічная пам’ять”, як у день похорону, бо ніхто цього повстанця не споминав, ні на дев’ятий день, ні на сороковий. З того часу минуло аж 60 років. Вічна слава і пам’ять четовому “Запорожцю”!
Слава Україні! Слава українській Нації!
Спи, друже єдиний, в темному гробі.
Хай тобі присниться Україна в сні!
Виступ Володимира Близнюка на відкриттю дошки другові Ярославові Гавучаку 29 травня 2005 року у с.Старі Кути, вул. Шевченка
Христос Воскрес!
Все чесні отці! Шановна громадо!
Ми сьогодні зійшлися відкрити меморіальну дошку – встановлену за моєю ініціативою та Старокутської “Просвіти” на будинку, в якому останні роки проживав Ярослав Гавучак, с.Дмитра. Це письменник, легендар, поет, вчитель та підпільник визвольних змагань. Нехай ця дошка нагадує прохожим, та зокрема молоді села про Ярослава Гавучака. Нехай вдячна пам’ять про нього заохочує молодь вивчати його письменницьку та політичну діяльність.
Здається, що вчора був ще той день, коли ми вперше познайомились, ще в довоєнні роки, через журналики “Дзвіночок” та “Малі друзі”, в які ми дописували свої сповідання про Україну. За це нам передплачував ці журнали хорунжий УСС – письменник і редактор цих журналів Юра Шкрумеляк (псевдонім Іван Сорокатий).
Він неодноразово побував у наших батьків. Коли в жахливий час воєнної заверюхи Ярослава Гавучака вигнали з рідної домівки з с.Шибене, бо батька його засудили за зв’язок з УПА, а мати перед тим померла, він поневірявся по чужих хатах, а пізніше зупинився жити, аж до смерті в цій хаті. Організував я для нього матеріальну підтримку, тоді ще більше ми здружились і стали твердими однодумцями. У 1948 p. він. увійшов до підпільної праці в “Старокутський юнацько-оунівський осередок “Сурмачі”, якого я був зверхником під псевдом “Невідомий”. Ми видавали газету “Заклик” та летучки. Я був підпорядкований Коломийському Окружному референту пропаганди “Л-54”. Це колишній курінний “Перебийніс” Назар Данилюк з Буковини, який давав мені підпільні завдання. Незважаючи на своє здоров’я Ярослав гордо дивився з чистим сумлінням на Україну. Не шкодуючи молодого життя, став на шлях боротьби за Україну. Заприсягнув Україні і взяв кличку “Незнаний” – “Гриць Покажидуля”, редагував нашу працю. Ми стали волі на сторожі. Ми любили свій рідний край так, як інші народи світу. Тому стали їй допомагати під гаслом “Воля або смерть!”. Наше слово було гірше від кулі для большевицької окупаційної орди.
Так Господь Бог боронив нас від ворожого ока. Я засвідчуюсь перед народом, що ми не склонялись перед ворогами, а боролись пропагандивно, відстоювали право нашої волі. Я вірю, що на пропагандивній праці сучасне покоління виховується паторітично. Тільки шкода, вчителі-історики ще мало дають знання учням про визвольні змагання. Наш вогненний смолоскип просвітляв і просвітляє сплячі душі. Наша цеглина не марно поставлена на фундамент України.
Хоч моя голова вже посивіла, я спішу досліджувати визвольні змагання УПА. Читайте мої книжки! Там більше знайдете про долю українського народу та співпрацю з Ярославом Гавучаком.
Дорогі Українці! Хочу згадати, що в кожного підлітка, юнака чи старшого стане моторошно на тілі, коли прочитає про визвольні змагання ОУН-УПА. Скільки загинуло нашого молодого цвіту та дідів-прадідів за волю України? Бажаю донькам Варварі, Ярославі та внукам іти чесним шляхом дідусевих доріг. Будьте горді, що живете під цим дахом.
Слава Україні!
На запрошення Голови Вижницької Станиці
Братства ОУН-УПА, друга Д.Симаки
Виступ Володимира Близнюка 14.09.2005 р. біля могили Борцям за волю України у Вижниці
Дорогі Буковинці!
Шановні герої ОУН-УПА!
Поздоровляю Вас з великим святом св.Покрови, яка під покров свій взяла Українську Повстанську Армію. Буковина і Галичина – це були і є рідні по крові українські брати, які разом здобували волю України. Як колись сказав наш славний гетьман України: “Нам потрібні люди не лише з гострими шаблями, а й з розумними головами.” Так. І ми мали славного провідника ОУН Степана Бандеру, під якого клич згуртувався увесь український народ.
Нам треба вчити молодь перелистувати-перечитувати сторінки історії України, хоч би від 350-річного поневолення українського народу російським азіатом, то прочитаєте на сторінках літописців козацьких та інших, скільки пролито крові та вчинено страшного і скорботи. А все завидющим очам, що українська земля прекрасна та богата, медом і молоком текуча. І такі московсько-большевицькі хижаки (нащадки Батия), не давали спокою у рідному домі.
І тому терпець обірвався і багато молоді разом стали в ряди УПА. Щоб закінчились страждання і муки. “Краще впасти на полі бою, – говорили повстанці, – ніж терпіти в неволі”.
Слава Богу, і завдячуючи таким героям, що час від часу розпалювали це вогнище національного духу від часів Козацької держави передавали все новим поколінням від УСС-ОУН – і так до сьогоднішнього дня ніяким окупантам, і зайдам не вдалося його остаточно знищити і вбити.
Росії хочеться придбати до своїх рук багаті українські землі. Але цього більше не вдасться, бо народ сьогодні свідомий і викрив політику КГБ та їх “сексотів”. Сьогодні ні ми, ні наші діти, ні онуки не хочуть бути в концтаборах Сибіру з вибитим номером на руці, людиною без імені і роду.
Ми не хочемо бачити німецькі крематорії, ні бути бидлами у панських баронів, щоб нас називали отарою баранів. Сьогодні Icyс Христос і Мати Божа дали нам, віками вистраждане, право будувати свою Державу, наводити лад у своїй хаті. І ми мусимо це зробити, мусимо вперто гризти науку державотворення і набувати власний досвід. А найперше мусимо позбутися різного непотребу і мотлоху, як у своїй свідомості, так і в історії нашій, мусимо збирати зернину до зернини в один мішок – нашу славну і героїчну історію. Большевики викреслювали нашу історію визвольних змагань. Але прийшов час, що сьогодні дослідники висвітлюють молодому поколінню правду. Треба пам’ятати, що будемо робити Ньюрберський процес-2 над злочинцями українського народу -і КПРС та іншими органами.
Часи минули, скоро вас запитають: доки ви, вампіри, будете служити ворогам України та пити кров українського люду? Схаменіться! Народ вас простить. Будуймо разом Українську Державу! Люд український перестав боятися – це доказала Помаранчева революція. Нам дала славного президента Віктора Ющенка!
Запам’ятайте, яничари! Хто не відчуває під ногами землі рідної, хто обірвав коріння роду свого, хто зрікся мови материнської і свого народу – буде зневажений навіки людьми і Богом! Земля святая не прийме вас.
А ваші діти й онуки бездомними вовкулаками блукатимуть по чужих землях і проклянуть кості тих, хто не визнав над собою неба синього та жовтих полів під ногами! Хто за Юдин гріш продає волю свого народу, того, як христопродавця Юду, прокляне людство, і не прийме вас знекровлена зневажена вами Україна.
Нe сховаєтесь ви за Кримські та Чорногірські гори, ні за мури чиновницьких бастіонів, – згорите від гніву народного і кари Божої. А нащадки і діти ваші горітимуть вічно від пекучого сорому за вас і проклянуть вас навіки. Опам’ятайтесь! Будуймо разом одну Українську Самостійну Соборну Державу на чолі з Президентом – Гетьманом України, славним нащадком з роду останнього гетьмана України Петра Кальнишевського, замордованого на Соловецьких островах.
З нами Бог і Україна!
Слава українській нації! Слава Україні!
Часопис “Гуцульський край” №9 (897),
26.2.2006 p.
АРХИСТРАТИГ Михаіл – оборонець нашого народу
Ми вірили, що остаточний результат бою виборів має вирішитися 21 листопада, у день святого архистратига Михаіла, що є покровителем Києва і зображений на його гербі.
У першу світову війну на прапорі УСС проти московсько-большевицьких орд, охороняючи столицю України – Київ.
У боротьбі з люцифером на небі архистратиг Михаїл викинув його на землю. Люципер блукав по лісах, дебрах та полях, а пізніше увійшов в душу ката Леніна, який заслав його в безбожницькі душі большевиків. Вони руйнували святі храми та місця історичних цвинтарів.
Цей знаменитий збіг обставин привертає увагу теж до старокиївської легенди про лицаря Михайлика, який перед вторгненням орд до Києва 1240-го року нібито взяв на ратище Золоті Ворота та проїхав через татарське військо, поїхав з України і став золотим ангелом. Але легенда запевняє, що Михайлик повернеться в Київ і поставить Золоті Ворота на їхнє місце.
Нарешті 26 грудня 2004 року скінчилася ганебна “передвиборча кампанія” кучмістів, путіних, хамуватих блазнів, перевертнів та новоявлених панславістів. Усі вони дістали від виборців, тобто від українського народу добрячого копняка. “Бо ми зродились з крови народу, колихала нас грізна тюрма”.
У першому, другому і третьому турах українці проголосували за Віктора Ющенка, який уособлює надії народу на відродження України, а переважно росіяни проголосували за В.Януковича, який обіцяв перетворити Україну в другу російську державу з російською мовою й російським громадянством. Звичайно, російський вибір підтримали яничари, перевертні з покаліченими душами. “О, Золоті Ворота! Стояти вам у Києві повік, і з вами могутній Українській Самостійній Соборній Державі”.
Сьогодні наш Президент, Богом даний Віктор Ющенко, як і “Мойсей” виведе наш народ з неволі і новий уряд порве довголітні кайдани московських катів. Історія дає нам шанс замінити проголошення 1991 року унезалежнення українського народу, завершення української національної Помаранчевої революції перемогою. Настала нова ера України. Всім політичним партіям України варто за знущання і катування відкрити 2-й “Нюрнберзький” процес над катами, НКВД – КДБ та їхніми прихвостями.
З нами Бог і Україна!
Володимир Близнюк,
голова Старокутського осередку КУНу
Народний Депутат України
Левко Лук’яненко – 394
Шановний добродію Близнюк!
Дякую за лист і три книжки! Дякую, що Ви пишете ці історичні спогади. Колись держава надрукує їх належними накладами, щоб вони були у всіх бібліотеках. А Ви продовжуйте писати.
І хай Господь Вам дасть для того натхнення й пам’ять!
Залишаюся зі щирою повагою до Вас
Ваш – Л. Лук’яненко.
27.6.2005 p.
Історичний клуб “Холодний яр”
18 лютого 2006 р.
ВМШ п.В.Близнюку,
с.Старі Кути Косівського району.
Вельмишановний пане Володимире!
Дозвольте висловити захоплення Вашою подвижницькою працею! Бажаю, щоб Ваша праця ще довго не припинялася, щоб Ви повернули в наше козацьке коло ще не одного славного оборонця нашої землі.
З пошаною
Роман Коваль
Газета “Незборима Нація”.
Число З (241) 2006;. р- Березень /уривок з газети/
ЩОБ СЛАВА І ЧЕСТЬ НЕ ПРОПАЛИ
У книгах Володимира Близнюка відтворено хроніку збройної боротьби за незалежність України на території сучасної Івано-Франківської області.
Краєзнавець зібрав десятки свідчень своїх земляків, зберіг дорогі для нас, сотні прізвищ учасників Визвольної епопеї, назвав прізвища зрадників, висвітлив їхні чорні діяння. В одній лише книжечці на 38 сторінок “Ми стали волі на сторожі” вміщено стільки конкретної інформації про славних синів і дочок Батьківщини, що можна позмагатися з авторами наукових монографій.
В одному лише мартирологу членів ОУН і вояків УПА з села Старі Кути, які загинули в боях, 80 прізвищ! А у мартиролозі вояків УПА с. Старі Кути, які померли в російських концтаборах або після повернення з них, – 64 імені! Короткі дані є і на 45 земляків, репресованих москалями, але не викритих. Є у книзі й список вояків дивізії Галичина (36 осіб з короткими біографічними даними). Не можуть не хвилювати оповіді про народних месників і в інших книгах, в яких вміщено і багато фотоілюстрацій.
Попри те, що скроні пана Володимира вже давно вкрила сивина, він із молодечим завзяттям продовжує свою святу працю…
Хочеться висловити подвижнику із Прикарпаття слова щирої підтримки.
Щастя Вам, шановний друже!
Роман Коваль
