Гуцульщина і гуцули в творах Івана Франка. Микола Дурак, старший науковий співробітник. Екскурсія по музею в Криворівні
Ви зараз перебуваєте в тому мальовничому куточку Карпат — селі Криворівні, яке розташоване 560 м над рівнем моря. Перша історична згадка про це село датується 1654 роком. Чому називається село Криворівня? Старожили села розповідали, що першим поселенцем тут був Кривий, який оселився на рівнині й мешканці з гір, які сходили на рівнину все казали: “Йду до Кривого на рівню”. Друга правдоподібна назва, якщо би Ви піднялися трохи вище, на одну із вершин або на один із горбочків — перед Вами відкриється пейзаж, як річка Чорний Черемош змійкою звивається між крутими берегами криво і рівно, або подібно до латинської літери “S”. А в 1905 р. І. Франко в своїй поемі “Терен у нозі”, яку присвятив Зеновії Бурачинській (вона збирала пісні, перекази, легенди і надсилала письменникові у Львів).передав вид на Криворівню так:
Он Черемош під нами ізвився,
Як гадюка та срібнозелена:
Він шумить, клекоче, мов скажений,
Під горбком гризе скалистий берег.
Та над ним в святочному спокою
Гріється мале село гуцульське.
Понад берегом стежки стрічками,
На стежках то легіні купками,
То гуцулки в горбатках червоних,
Дітвора купається край моста,
На шкап’ятах їдуть господарі,
Пишно їде дівчина гуцулка,
Пишно їде і цигаро курить”.
І в оцей мальовничий закуток, що зветься Гуцульщиною, І. Франко завітав вперше ще у 1880 р. 1 березня письменник прибув до міста Коломиї. Через декілька днів вирушив у село Нижній Березів до свого приятеля, вчителя Кирила Геника. Але по дорозі, в с. Яблукові, Франка арештували і посадили в Коломийську тюрму, в якій письменник просидів 3 місяці. Причиною арешту Франка стало те, що біля Косова, у с. Москалівка, селяни здійснили замах на війта, і коли австрійська поліція зробила обшук в арештованих, то знайшла франківські видання: журнали “Дзвін”, “Молот”, “Дрібну бібліотечку” і ряд інших творів. Франка разом з Кирилом Ґеником, Ковцуняком “пришпилили” до судового процесу, що вівся проти сестер Павликів і селян Фокшеїв. В коломийській тюрмі Франко народив кілька творів: славень “Вічний революціонер”, із циклу поезій “Веснянки”, “Думи пролетарія”, “Нічні думи”, “Знайомим і незнайомим”, сатиричну поему “Ботокуди”, оповідання “На дні”. Врешті письменника визнали невинним і під наглядом поліції відправили в с. Нагуєвичі. Про це Каменяр писав у своїй автобіографії: “Цей транспорт по поліцейських арештах в Коломиї, Станиславові, Стрию і Дрогобичі належить до найтяжчих моментів в моїм житті”.
В червні того ж року І. Франко знову повертається на Коломийщину і прибув у с. Нижній Березів до Кирила Геника, де й перебував упродовж трьох місяців. Тут записав багато коломийок, написав оповідання “На вершку”. Збереглася хата Кирила і Степана Ґеників, біля якої встановлено пам’ятний знак.
У 1898 р. Іван Якович разом зі своєю дружиною прибуває в с. Довгополе зупиняється в громадського діяча, священика Івана Попеля. Там в той час був художник Іван Труш, який намалював портрет Франка. Письменник весь час працював і збирав фольклор, записував усну народну творчість і на основі розповіді старого гуцула Андрія Освіцінського написав оповідання “Гуцульський король”.
Пізніше, починаючи від 1901 до 1914 р. (крім 1905 і 1908 pp.), Франко щоліта приїжджає в Криворівню. Часто з Криворівні він мандрував по сусідніх селах: Верхній Ясенів, Красноїлля, Голови, Жаб’є, на вершину Писаний Камінь, де збереглись автографи Івана Франка, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Осипа Маковея, Луки Гарматія, на Ігрець — це найвища вершина в Криворівні (1320 м), на Довбушанку, де, за легендою, Довбуш заховав свої скарби.
Спочатку, коли письменник прибув до Криворівні, він зупинявся на правому березі Черемошу в Проця Мітчука, а з 1906 р. — в господаря цієї хати, де зараз наш музей. Це та сама хата, тільки реставрована. На світлині ви бачите як вона виглядала перед Першою світовою війною. Сам господар був різьбар, фотограф, лікар—самоук. Це його різьблений топірець, який він подарував Франкові. А на цьому фото дружина ґазди, Анна, яка готувала їсти письменникові. Сім чи вісім разів І. Франко приїжджав сюди зі своєю сім’єю. У нього було четверо дітей: три сини і одна дочка. На фотографії ви бачите: його дружина Ольга Федорівна (померла в 1941 p.), старший син Андрій, Петро був депутатом Верховної Ради УРСР. Його в 1941 р. викликали в Київ, по дорозі в поїзді розстріляли і на Тернопільщині викинули з вагону. Тарас помер на 83му році життя в Києві. Дочка Анна ФранкоКлючко померла в Торонті 4 квітня 1988 р. у віці 96 років. У 1967 р. вона відпочивала в с. Криворівні і написала: “Відвідини в Криворівні, в музеї Івана Франка навіяли на мою душу сумні і радісні спомини, на мою маму, на мого батька, на часи дитинства і ранньої молодости. Спомини, які несу з собою через широкий океан до Канади, де мої діти, але моє серце, свою любов залишаю тут, в моїй рідній Батьківщині — Україні. Криворівня 1.07.1967 року”.
Чи відпочивав Франко у Криворівні? Ні! Він працював, перебуваючи тут,написав ряд творів: оповідання “Як Юра Шикманюк брів Черемош”, повість “Великий шум”, поезії “Блюдатеся біса полуденного”, “У безсонну ніченьку”, поему «Терен у нозі»також здійснив ряд перекладів: переклав вірш Пушкіна “Посланіє в Сибір”, “Старокитайську народню пісню”, “Іспанські романси”, “З старошотляндських баляд”, “З старонорвезьких баляд” та ін.
В останні роки свого життя, починаючи з 1908 p., письменник приїжджає вже хворим, паралізовані руки, але, незважаючи на те, що руки були скуті, Франко працював до останньої хвилини свого життя. Ось ви бачите на фотографіях 1910, 1912рр., коли письменник диктує свої твори вчителю Завадовичеві: переклади з німецької мови, оповідання Ярова Каро “Беатто і Гальшка”. Сучасник Франка Федір Ількович Харук показує те джерельце, де Франко лікував свої хворі руки.
Навпроти — та кімната, в якій жив і працював І. Франко. Речі — німі свідки перебування Каменяра в Криворівні. Це — ліжко, на якому спав Франко, маленький столик, за яким працював, дерев’яне крісло, на якому сидів, годинник, який був при житті письменника в господаря цієї хати. На різьбленому столі глиняна миска, таріль, з яких їв Франко. Біля різьбленого стола ослінчик, на якому сиділи Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Володимир Гнатюк, Гнат Хоткевич. Решта речей, які ви бачите (гуцульський одяг, побутові речі), присутні тут для відтворення обставини, яка була при житті письменника в господаря цієї хати. У 1966 р. вдалося реставрувати кахельну піч — роботу (1874 р.) відомого косівського майстра Бахметюка.
Наступний розділ — “Сучасники Франка”.
Сам господар цієї хати Василь Якіб’юк згадував про Франка: “Франко пізно клався спати, в 1011 годині вечора, вставав рано десь біля 5ої, з’їв снідання, кошик на руку — і на гриби. Лише приніс, зараз же до праці, сидів під явором і диктував мені. Я записував, подає, що з давнього століття, дату, рік, лічбу, де було, як було без книжки, обернеться, а я подивлюсь до книжки, чи то правда, чи не змилився. Але ніколи не змилився, голову мав велику, як брав давні століття, то все з голови.”
Цікавий був дідусь Цвілинюк Василь Гнатович. За життя письменника працював листоношею. Часто бачив, коли І. Франко і М. Коцюбинський сиділи біля хатиґражди Параски Харук, яка прожила 103 роки. У 1965 р. померла. Коли помирала, скликала синів, зятів і заспівала: “Николаю, я вмираю, палай за горівков, Та не неси кватирочку, а неси берівку”. І через кілька хвилин спочила. Коли їй виповнилося 100 років, львівський поет Роман Кудлик запитав: “Бабусю, як ви прожили своє життя?” Параска Миронівна відповіла: “Ей, синку, в одні двері зайшла, через другі вийшла. Парасці Харук Р. Кудлик присвятив вірш “Хай буде мир”.
Микола Іванович Потяк згадував, як він хотів виїхати до Канади, але Франко відмовив його, і пригадує слова поета, який говорив, що “щезнуть межі, що помежували чужі між собою, згорне мати своїх діток теплою рукою”.
Кінець XIX поч. XX ст. Криворівня, так би мовити, була своєрідною столицею, де в той час жили і відпочивали найкращі сини і дочки письменства. У 1901 р. по дорозі в Буркут у Криворівню завітали, зупинившись на півтора доби в громадськокультурного діяча священика Олекси Волянського, Леся Українка та її майбутній чоловік Климент Квітка — композитор і музикознавець.
Етнографи В. Шухевич та В. Гнатюк. Ось на фотографії ви бачите Гнатюка з його сім’єю, а біля них у кашкеті син І. Франка — Тарас. За порадою Гнатюка в Криворівню приїхали письменники М. Коцюбинський і Г. Хоткевич. Коцюбинський перебував у цьому селі тричі в 19101912 pp.
Зупинявся на правому березі Черемоша в дяка Михайла Мойсейчука. Збирав перекази, легенди, на основі яких і написав повість “Тіні забутих предків”. За його повістю у 1963 р. тут знімався фільм. Автор сценарію письменник Іван Чендей, режисер Сергій Параджанов, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочнікова, Тетяна Безстаєва, а в масових сценах — мешканці Верховини і Криворівні.
Протягом шести років тут жив і працював Гнат Хоткевич.
В різні роки в Криворівні перебували письменники Яків Головацький (1839 p.), Юрій Федькович і Михайло Драгоманов (1875 p.), Ольга Кобилянська, Осип Маковей, Михайло Козоріс, Антін Крушельницький та ряд інших, художники Іван Труш, Олекса Новаківський. В музеї збереглися меморіяльні речі: розкладне крісло, на якому відпочивав М. Коцюбинський, сак, яким ловив рибу Франко, музичні інструменти: цимбали роботи сучасника І. Франка Юрія Данилюка, трембіта, роги.
Вшанування пам’яти Франка. Далі, в напрямку з Криворівні на Верховину, чи навпаки, ви проїдете попри Франкову скелю, біля якої у 1912р. виступав Іван Якович на народньому вічі. І в 10ту річницю від дня смерти письменника гуцули встановили пам’ятну плиту: “В честь Івана Франка — Гуцульщина. 19161926 рік.” Але під час війни її розбили і вона зникла. У 1963 p., коли була повінь, то вимила рештки плити і тепер вона зберігається в меморіяльній кімнаті.
У 1962 р. в цьому селі проходила Сьома наукова конференція, присвячена життю і творчості Івана Франка. На цій конференції були присутні син письменника Тарас Франко, дочка Коцюбинського Ірина, дружина Марка Черемшини Наталія Семанюк, дружина Хоткевича Платонида Володимирівна, письменниця Ольга Дучимінська, ректор Львівського університету ім. І. Франка Євген Лазаренко. В цій кімнаті і наступній зібрані матеріяли, документи, література, роботи художників, які розповідають, як вшановується пам’ять Франка в наш час.
На оновленій Гуцульщині виросли нові добротні хати, мов ті писанки, розкинулись по горбочках і красуються одна перед одною, витіснивши курні хати. Гуцули мають змогу вчитися. Не тією стала Криворівня, якою була ще при житті Івана Франка, який писав у своїх поезіях:
«Стогін іде по селищах убогих,
Діти гуртами на задавку мруть,
Сіна нема й стебельця в оберегах,
Гине худібка, по долах розлогих
Воли ревуть».
Криворівня увіковічнена не лише в літературі, але й у кіномистецтві. В цьому селі знімали фільми “Іван Франко”, “Михайло Коцюбинський”, “Олекса Довбуш”, “Тіні забутих предків”, “Анничка”, “Мавка”, “Камінна душа”, “Гуцульське весілля”.
Як і раніше в цих “українських Атенах”, або, як ще порівнюють, “українській Швайцарії”, жили і працювали видатні діячі мистецтва, літератури і критики. Перед війною і після війни в Криворівні побували Олександр Довженко, Юрій Яновський, Олекса Кундзіч, Михайло Стельмах, Андрій Малишко, Максим Рильський, Любов Забашта, Юрій Збанацький, Ірина Вільде, Дмитро Павличко, Іван Драч, Володимир Яворівський, Степан Пушик та ін. Олесь Гончар писав: “Зачарований Криворівнею, вітаємо цю красу Карпат, що мовби зберегла на собі погляд ясних очей великих синів і дочок нашого народу”.
Наш музей відвідують гості з різних куточків усього світу: з Канади, Америки, Австралії, Австрії, Німеччини, Чехії, Польщі, Молдавії, Бєларусі, Росії, Грузії, Азербайджану та ін. У 1993 р. музей відвідав відомий у світі політичний діяч Збіґнєв Бжезінский.
У музеї проводяться Франківські читання, конференції, створено розділ експозиції “Станіслав Вінценз і Гуцульщина”. На базі музею у 1991 р. відбувся міжнародній симпозіум “Станіслав Вінценз і європейська культура”, на якому були присутні дочка письменника Барбара ВандерВінценз (Швайцарія), син письменника Андрій Вінценз (Німеччина), а також гості з Австрії, Чехії, Німеччини, Франції, Польщі і України.
