Покликали у вирій журавлі…
Помер патріарх гуцульської поезії.
Богдан Ілліч Радиш-Маринюк — яскрава постать, його ім’я золотими літерами вписане в літопис та історію Гуцульщини.
Не можемо нарікати, що за життя його було обділено увагою. За свій творчий доробок і громадську діяльність був удостоєний звань лауреата районної премії імені М.Павлика, обласних літературно-мистецьких премій імені Марійки Підгірянки та Василя Стефаника, медалями.
Богдана Ілліча Радиша-Маринюка справедливо величали сином Карпатських гір. Працелюбний, натхненний син рідної рожнівської землі. Народився холодної осені 1934 року, якраз на свято Дмитрія, 8 листопада, у хаті над річкою Рибницею. У 1942 році вперше пішов до школи. Дитинство у нього було невтішне, обкрадене війною та післявоєнними труднощами.
У 1950 році вступив до омріяного Косівського училища прикладного мистецтва. Його вчителями були відомі художники Євген Сагайдачний і Володимир Гуз. Вони відкрили юнакові очі на світ великого мистецтва, тут його душа оторопіла від диво-творінь народних майстрів. Зріднився з пензлем, різцем, а згодом — з пером.
Перші його вірші були надруковані в альманасі «Поезія» 1954 р. Але навчання перервала служба в армії. У 1957-му повернувся у рідне училище, на дипломний курс. Після закінчення навчання його скерували на роботу в Крим.
Повернувся у рідні Карпати у 1960-му. Богдана Ілліча запросили викладати композицію в Косівському училищі. Одночасно писав вірші, пісенні поезії, кращі з яких друкували на сторінках тодішніх республіканських журналів і газет, поетичних збірників «Перевал» і «Суцвіття».
З благословення відомого київського письменника і критика Абрама Кацнельсона у видавництві «Карпати» (Ужгород) вийшли перші збірки Богдана Радиша: «День творення» (1979), «Калинова галузка» (1982), «Малюнки на променях» (1984). Згодом читачі тепло сприйняли збірки поезій нашого земляка «Полум’я пам’яті» (1985), «Щедре світло землі» (1990).
Тодішній директор видавництва «Писаний Камінь» Василь Курищук і світлої пам’яті літературознавець Ігор Пелипейко допомогли і посприяли у виданні поетичних збірок «Сподівання і сум» (1994), «Сльоза на камені» (1995), «Чумацький віз». Вони спонукали тодішнього читача до роздумів і переживань з приводу найболючіших проблем буття.
У 1997 р. вийшла в світ дев’ята збірка нашого невгамовного краянина «Між ударами серця».
Вірші Б.Радиша-Маринюка — результат непересічного обдарування, помноженого на працю, в яку вкладена душа. Його поезії народжувалися чистим, гарячим, натхненним серцем. Вони вихоплені з виру і гущі життя. Висока поетова людяність проступала у кожнім його віршованім рядочку.
Вона, мов чиста бездонна криниця найпрекрасніших почуттів, наснажувала любов’ю до свого краю, до рідної України. Навколишню красу поет оспівав у вінку сюжетів «Гуцульщина».
Хтось мудро сказав, що натхнення не квітує на грунті байдужості; треба потрясіння, щоб душа зацвіла римами. А в Богдана Радиша-Маринюка істинна поезія, писана серцем, розумом, досвідом, переболілим, відчутим, пережитим, вистражданим…
1999-й рік для поета був ознаменований виходом у світ 10-ї збірки — «Притчі». За цю працю нашого краянина удостоїли звання лауреата престижної премії Прикарпаття імені Василя Стефаника.
У цей період Богдан Ілліч обіймав посаду директора Косівської районної бібліотеки, очолював «Просвіту» та районну організацію Конгресу української інтелігенції, брав активну участь у народній хоровій капелі «Гуцульщина». Богдана Ілліча обирали депутатом районної та обласної рад демократичних скликань.
Б.І.Радиш-Маринюк був творцем, співавтором багатьох пісень, співавтором більше, десятка з них є композитор з Коломиї Євген Бондаренко.
Косівський композитор Остап Гавриш дав мелодійні крила віршам Богдана Ілліча «Доброго ранку, Україно», «Колискова для матері». В результаті співдружності поета і композитора Мирослава Дзьоби народились прекрасні пісні «Рідне слово», «Весняна тайстра», «Сім кольорів Гуцульщини». В доробку Аннички Гнатишак є ряд пісень на слова Б.Радиша-Маринюка. Колишня вихованка Богдана Ілліча Зоя Слободян — нині заслужена працівниця культури України — теж написала мелодії на ряд віршів свого вчителя.
З поетичної пісенної криниці Богдана Радиша-Маринюка пили і п’ють, причащались і причащаються, набираються моральних сил і здоров’я, високого духу й оптимізму, духовно збагачуються, душевно очищаються майже два десятки художніх колективів району і області. Серед них — гурт «Свитязь» з Волині, популярний ансамбль «Гуцулочка» з м. Івано-Франківська, співоче подружжя Кучмеїв з Городенківщини.
Тетяна Стасюк на поезії нашого земляка створила кантату з дев’яти частин для дитячого зразкового академічного хору при Київській консерваторії імені М.Лисенка. Цей твір виконували не лише на сценах нашої столиці, а й в Болгарії та Югославії. Збірку «Різдвяна пава, або Тріє Царі» (вінок сонетів) 2001 р. Ігор Пелипейко вважав творчою вершиною поета.
14-ту збірку поета теж надрукувало рідне косівське видавництво. Читачі побачили її у 2002 році. Вона мала назву «Добре слово — соловейко, а недобре — ворон». Юних читачів зацікавили вміщені в книжці словесні мініатюри (прислів’я, приказки, афоризми). З-під пера поета у 2004 році вийшла сатирично-гумористична збірка «Никанор і коза».
У збірці «Гуцулівія» (видавництво «Писаний Камінь» (2006 р.) автор роздумує про сенс людського буття, оспівує милу серцю Гуцульщину, її незвичайних людей, що живуть на цій благодатній, оповитій легендами і повір’ями землі.
У 2010 р. читачі з радістю сприйняли збірку свого улюбленого поета «Вогонь опалого цвіту». В ній вміщено притчі і лапідарії, ліричні поезії.
У своїй прозовій книжці «Той, що хмарами молотить» автор поділився з читачами найсокровеннішими почуттями.
2017 року у Косівському видавництві «Писаний Камінь» побачили світ вибрані твори Богдана Радиша-Маринюка у трьох томах, об’єднаних в одній книзі «Гуцулівія», що стала символічним підсумком творчої діяльності письменника.
Богдан Ілліч Радиш-Маринюк тихо спочив 26 вересня у колі рідних люблячих людей. До 89-ліття йому забракло трохи більше місяця.
Вже під ногами небо — не земля
Колись-колись, було,
мені насниться, Що під ногами небо —
не земля, Летить по хмарі
біла колісниця, На колісниці —
батько мій, Ілля.
І на тій хмарі зацвітають маки,
А на тих маках листя — золоте.
На хмарі маки ті збирає мати
І у зелені кошики кладе…
Давно той сон був..
Але не причина!
Тому й тепер,
як мак цвіте в вівсах,
Я все шукаю сивими очима
Обох: і матір, й батька
в небесах…Напише дощ
Останнього листа
Про те, що завтра
Він покине Косів,
Про те, що він
Грозі підітне коси,
Від’їде в інші Села і міста.
Що він — останній.
Що сльоза на склі
Віконному замерзне
На прощання.
Що наша зустріч
В місті цім — остання,
Що нас у вирій
Кличуть журавлі…
Богдан РАДИШ-МАРИНЮК.
«Гуцульський край», №39, 29.09.2023 р.
