Джерельні скарби Василя Бабчука
Криничар Василь Бабчук багатьом родинам подарував життєдайні джерела.
«Ми якось з жінкою взялися підраховувати викопані мною колодязі, згадали більше 120-ти і збилися з ліку. Часом мої онуки допитуються: «Дідуню, а чому в кожному селі тебе знають?». А воно й справді так склалось: у будь-яке село заїду, скрізь — бажаний гість, голодним додому не відпускають…».
Скільки викопаних колодязів — стільки й оповідок, майже легенд, — згадує мій герой.
Свій перший колодязь на вісім кругів він викопав для своєї рідні, не маючи в цьому самобутньому ремеслі щонайменших навиків. Копача на той час і вдень зі свічкою було не знайти, а колодязь перед весіллям у дворі — вкрай потрібен.
Того — першого! — разу з Василя Бабчука — дужого чоловіка, якого в парубоцькі літа ніхто не міг покласти на лопатки, зійшло сто потів. Зате криниця вдалася на славу. Ця новина облетіла Хімчин і подалась гуляти сусідніми селами. Невдовзі Василь копав криниці знайомим, друзям, сусідам, рідним, а потім відкрив джерельну артерію і у власному дворі, з неї пригощаються і діти, і внуки. А далі, як кажуть, — пішло-поїхало: вільний від основної роботи час Василь Дмитрович проводив у землі, де над головою виднівся одвічний атрибут — клаптик неба. Як же воно ясніло копачеві в селі Вербовці, з 40-метрової глибини!
— Мати все просили і навіть сварилися, щоб не копав криниць, бо то — важка і небезпечна робота, може газ метан задушити, — згадує криничар.
Василь Дмитрович тішиться, що до його роботи ніколи не було й немає ніяких нарікань. Викопані ним колодязі не замулюються, а якість води в них — відмінна.
Копач завше обирав місце для криниці за допомогою двох мідних дротиків. Він тримав їх поміж вказівним і середнім пальцями у паралельному положенні. Там, де дротики розходилися, означало, що місцина придатна для криниці. І жодного разу цей примітивний «локатор» Бабчука не підвів.
Розповідає Василь Дмитрович, як одного разу наразився на плавун, а все через те, що господар обійстя забажав, аби криниця була саме там, де йому заманулося. Докопали до шостого круга, і тут показав свою силу плавун, і такий потужний. Довелося екстрено засипати яму і копати колодязь у тому місці, де розійшлися дротики у руках Василя Дмитровича…
Василь Бабчук із сумом говорить, що зараз стало модним бурувати у дворах водяні свердловини, а колодязі безпідставно втрачають свою популярність. Люди повинні б знати, що саме в криниці вода має неперевершені смакові якості та цілющі властивості. Тому рано чи пізно колодязі, ці прадавні джерельні скарби, будуть знову належно пошанованими.
На всі престольні свята до батьківського обійстя, до родового колодязя, збирається родина Бабчуків, яка радує серце Василя Дмитровича. Тішить теплими поглядами очей і лагідними усмішками, добрим словом і, звичайно ж, — піснями, які так люблять і діти, й онуки, і сам копач джерельних скарбів.
Петро Остафійчук, с. Хімчин.
«Гуцульський край», №41, 13.10.2023 р.
