Літературний спомин про Федора Погребенника
Серед інших достойних яскравою зіркою сяє ім’я Федора Погребенника.
Це знаменитий український літературознавець, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки, вчений-енциклопедист, лауреат премії братів Лепких, Державної премії ім. Т.Шевченка, член Спілки письменників України, співробітник Лондонського наукового журналу, член Гуцульського дослідного інституту США, член редколегії Української Літературної Енциклопедії, один з активних авторів журналу «Слово і час», головний бібліограф Національної Парламентської Бібліотеки.
Федір Погребенник з 8-го по 10-й клас навчався у Косівській середній школі, яку закінчив у 1948 році.
Був розумним учнем, талановитим співаком, в учнівському хорі заспівував «Ой, Дніпро, Дніпро»… Мав справжній хист танцюриста. У 1947 році проводилася Республіканська олімпіада, танцювальна група нашої школи взяла в ній участь, їздила у Київ і зайняла перше місце. Федір грав у драматичному гуртку, ми ставили одноактні п’єси, «гастролювали» по селах. Серед п’єс, які ми ставили, були «Кругом шістнадцять», «Мартин Боруля» та інші.
У школі дружив з моєю однокласницею Ярославою Базник — дочкою нашого вчителя німецької мови Михайла Яковича Базника, який був взірцем педагога: розумний, інтелігентний, витриманий, тактовний. Такою ж виховав і свою дочку.
Федір з Ярославою одружилися. Наша дружба з Погребенниками продовжувалася багато років, хоч після Косова ми жили у Коломиї, а вони — у Києві.
Ми листувалися, передзвонювалися. Я працювала 30 років завідувачкою методкабінетів — 13р. у райво і 17 — у міськвно. Кожних 3 роки їздила у Київ в Інститут удосконалення кваліфікації учителів і як слухач, і як лектор. Кожного разу я зустрічалася з Погребенниками.
Цікавою була перша зустріч, коли я завітала до них, Федір узяв у руки гітару, заграв і заспівав і тут же гості — троє чоловіків — його друзів, сусідів-однодумців, долучилися до співу. Переспівали багато українських пісень. В їхньому будинку на Оболоні мешкали тільки творчі люди: науковці, письменники, композитори, художники.
Кожного свята ми обмінювалися поздоровленнями, листами, телефонували одні одним.
8 січня 1998 року Федір написав нам таке віншування:
«Дороге панство!
Щиро дякую за Новорічні вітання!
Шлемо Вам у відповідь колядку! Отже:
Віншуєм Вас, Солодєтка,
з Різдвом, з Новим роком,
Щоб Вас щєстє не минало
Із кождіським кроком!
Бисте мали гражду-хату
На штири світлиці,
А золота та ще й срібла
Повні бербениці.
Ботей овець, табун коней,
Сто копичок сіна,
Полонинку Киндраватий,
Скарб Довбуша в віно,
Та щоби Вам зозуленька
Накувала літа,
Скільки очі на убочі
В літі злічут цвіта».
Правда, чудова гуцульська фольклористична знахідка? Будьте щасливі, здорові, сильні духом, хай у родині буде повна гармонія, взаємоповага та розуміння. Тримаймося, не здаваймося всім труднощам на зло… Треба нам обов’язково зустрітися. Щирі вітання Вам з-над берегів Дніпра»
Ще одне вітання:
«7 березня 1992 р. Дорогі друзі — колеги! Сервус.
Дякую за гарні слова про мою книжку, вона зникла зразу, як лише з’явилася на полицях, за добрі побажання. За місяць-два вийде невеличке дослідження про пісні-гімни, то обов’язково вишлю.
З глибокою повагою Федір Погребенник».
16 березня 1977р. залишив мені такий автограф на подарованій книжці «Василь Стефаник»: «Дорогій товаришці студентських літ Ользі Матійчак-Мартинюк з повагою і щирою зичливістю — з нагоди зустрічі в Києві. Ф.Погребенник».
Наші зустрічі були взаємно теплими, бажаними. Розмови точилися за північ — про Косів, школу, друзів, знайомих, про долю нашого стражденного, такого талановитого, працьовитого, здібного народу, про долю України. Наш дорогий земляк народився 23 червня 1929 року в селянській родині у Рожнові.
З допитливого сільського хлопця виріс відомий вчений, дослідник історії українського письменства, фольклору, автор численних праць про класиків літератури Шевченка, Франка, Стефаника, Мартовича, Кобилянську та багатьох інших.
Йому належать цікаві розвідки також про письменників діаспори, сотні публікацій у наукових виданнях України, Польщі, Франції, Великої Британії, десятки підготовлених і споряджених видань класиків, не лише українських, а й російських, болгарських та інших.
Ф.Погребенник мав творче спілкування з М.Д.Капієм (автором роману «Країна блакитних орхідей»), який був професором гімназії, письменником, великим патріотом, а в Косівській середній школі викладав німецьку мову. Дружив Федір і з колекціонером Керницьким.
Його справу продовжує син Володимир Федорович Погребенник — літературознавець, професор, працює в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова.
Нехай мої короткі спогади вплетуться у вінок шани нашому видатному краянинові з нагоди його дня народження.
Ольга Мартинюк, м.Косів.
«Гуцульський край», №25, 19.06.2020 року