Патріарх книговидання
Світлої пам’яті невтомний дослідник Гуцульщини, письменник, публіцист, плугатор українського національного відродження Ігор Аполлонович Пелипейко зібрав й опублікував у різних виданнях чимало фактажу про виникнення книговидання у Косові.
Так, у 1918 році письменник і громадський діяч Микола Угрин-Безгрішний, перебуваючи у Косові як комісар-осаул разом з педагогом, фольклористом, публіцистом, літературознавцем і теж громадським діячем Богданом Заклинським створив видавництво «Довбуш» у приміщенні, де пізніше була друкарня Давида Гіршгорна, а за часів СРСР – редакція і друкарня косівської райгазети, що виходила під назвою «Радянська правда» (1939 – 1941рр.), «Ленінська правда» (1944 р.) і з березня 1963 р. до 24 серпня 1991 р. – «Радянська Гуцульщина».
З книг Ігоря Пелипейка «Косів: люди і долі» (2001) і «Містечко над Рибницею» (2004) довідуємося, що першим виданням і взагалі першою книжкою видавництва «Довбуш» була «Хто се Тарас Шевченко» Б.Заклинського. Тут же готувалися до друку «Велика букварева читанка», «Читанка для другої кляси» цього ж автора, «Віршована історія України» і «Короткий огляд українського письменства» М.Угрина-Безгрішного. Ці книжки побачили світ у друкарні Давида Гіршгорна. Те приміщення (тепер вул. Незалежності) збереглося, але вже розширено і реконструйовано. І дуже добре, що його перший поверх згідно із Законом України від 20.05.2010 року за № 2274-VІ «Про посилення захисту майна редакцій ЗМІ, видавництв, книгарень і… творчих спілок» тепер використовується за призначенням.
Наш Косів ніколи не міг зрівнятися з іншими містами Прикарпаття і Буковини у плані розвитку поліграфії. Це, без перебільшення, тримається на ініціативі окремих фізичних осіб…
Для підтвердження знову ж повернувся до сторінок історії. Свого часу Ярослав Семіон (26.VІ.1906 – 1942) мав друкарню на тодішній вулиці Пілсудського, 39 (тепер вул. Незалежності, 100). У час німецької окупації його арештували і розстріляли в місті Коломиї за те, що зберігав друкарський шрифт. А разом з цим було ліквідовано приватне видавництво «Запорожець».
Книгодрукарство не мало підтримки в Косові від держави і в період так званого «розвинутого соціалізму». Я до 1968 року вже друкувався у пресі і після закінчення десятирічки влаштувався на роботу у Косівську районну друкарню, яка пізніше була приєднана до Коломийської міськрайдрукарні. Тут на старому обладнанні друкували газети, бланкову продукцію, виконували палітурні роботи. У колишній Косівській райдрукарні випущено лише книжечки: «Великодні пісні» (записав В.Глібчук у с. Черганівці), «Колядник» і «Календар українця» (упорядкування П.Корнеюка), «Не хилися, червона калино» та «Скарби серця» (автор І.Мисюк).
Нову сторінку у книговиданнях на Косівщині в 1995 році вписав колишній завідувач відділу освіти, заслужений учитель України, громадський діяч, дослідник нашої літератури Василь Юрійович Курищук. Саме він при газеті «Освітянський вісник» створив видавництво «Писаний Камінь», яке діяло на громадських засадах, без зарплати і гонорарів. На перших порах воно працювало у такому складі: Василь Курищук – директор, технічний редактор, Ігор Пелипейко – редактор, коректор, Люба Кифорак – комп’ютерний набір, Ольга Яремчук – художник, Юрій Курищук – верстка або, як тепер кажуть, комп’ютерний дизайн. Тоді видавництво не мало ні приміщення, ні майна. А книжки різних авторів виходили в світ у Коломиї, Снятині, а потім на малому приватному підприємстві «Евріка», власником якого є справжній патріот нашої неньки-України, ентузіаст книгодрукування, меценат Михайло Дмитрович Павлюк.
Пан Василь Курищук, як він сам зізнається у книзі «Духовні скарби» Ігоря Пелипейка» (за загальною редакцією Аделі Григорук), забезпечував співпрацю з друкарнями, тримав зв’язки з Книжковою палатою у Києві, де зареєстроване видавництво і звітувало перед нею про видану літературу. Ми ставили перед собою завдання випускати художню, краєзнавчу, довідкову літературу місцевих авторів. І першою книжкою «Писаного Каменя» була «Дідова сопілка» педагога, новеліста із Старих Кутів Ярослава Дмитровича Гавучака. А другою – довідник «Населені пункти Косівщини» (упорядник А.І.Пелипейко).
Загалом, тут вийшло дев’ять книг Ігоря Аполлоновича й чотири книги інших авторів, які він упорядкував.
– З 1999 року, – продовжує Василь Юрійович, – ми почали співпрацювати з друкарнею приватного підприємця Михайла Павлюка. Він з кожною новою книжкою підвищував якість, удосконалював кольоровий друк та процес друкування. І уже з 2001 року всі книжки видавництва друкувались тільки у нього – у МПП «Евріка». Проте чимраз важче ставало доводити податківцям, що «Писаний Камінь» ніяких доходів не має і всі працівники трудяться на громадських засадах. Щоб не припинити добру славу видавництва, ми домовилися з М.Павлюком, що переходимо у його відання. М.Павлюк зареєстрував у державних органах видавництво «Писаний Камінь» і таким чином утворився єдиний комплекс: видавництво-друкарня».
Видавництво «Писаний Камінь» здійснює програму перевидання рідкісних (букіністичних) книг. Так, в останні роки видрукувано празький «Кобзар» Тараса Шевченка 1941-го року, який побачив світ в українському видавництві «Пробоєм». (Редакція, статті й пояснення учнів. проф. д-ра Леоніда Білецького). Тут випущено «Малий Кобзар» Т.Г.Шевченка для дітей, що вперше виданий у м. Львові 1923-го року накладом видавництва «Світ дитини».
Саме звідси до українського читача прийшли такі книги, як «Національна свідомість» і «Гуцульський світ» Михайла Ломацького, «Буквар» авторів Михайла Стельмаховича та Ольги Слоньовської вперше видана в Україні повість Марії Остромири «Над бистрим Черемошем», «Гуцули і Гуцульщина» Гната Хоткевича, навчальний посібник «Історія Гуцульщини» доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Володимира Грабовецького, «Кедрове Божелісся» відомої української письменниці Марії Влад, «Старовіцькі повісторькє» небуденної, «самородного» таланту Параски Плитки-Горицвіт і багатьох-багатьох інших обдарованих від Бога талантом авторів. Зокрема, обдарованих літераторів Марійки Лазарович з Баня-Березова, Любомира Палагняка з Яблунова, Андрія Бойчука з Калуша, Марії Боєчко з Ковалівки. За станом здоров’я ці люди мають особливі потреби – і, Михайло Дмитрович Павлюк усім серцем відгукнувся на їхні прохання, друкуючи їх творчі доробки.
Громадсько-політична газета «Галичина» 29 травня 2010 року у замітці «700 книжок від «Писаного Каменя» писала: «Ситуація з книгодрукуванням змінилася тоді, як підприємливий кутчанин Михайло Павлюк створив МП «Евріка», а буквально кілька років тому йому вдалося освоїти перший поверх колишньої райдрукарні у центрі Косова. Тут проведено внутрішній ремонт (на сьогодні в трьох кімнатах – П.Г.), замінено частину старих вікон і дверей, налагоджено деяке старе й введено в дію нове обладнання. А ще в одній з кімнат з любов’ю оформлено виставку книг. Щоправда, тут вона вся не вмістилася на ошатних поличках, бо за ці роки у «Писаному Камені» побачили світ майже 700 книжок, як авторів із Гуцульщини, так і зі столиці України».
Тут видрукували декільканадцять книг члени НСПУ Д.М.Арсенич, Б. І. Радиш-Маринюк, заслужені працівники: освіти України Аделя Григорук та культури України Іван Мисюк. З 2010 року почав виходити літературно-мистецький і громадсько-суспільний часопис «Гуцули і Гуцульщина». Редакційна колегія цього квартальника теж працює на громадських засадах. Свого часу видавництво випускало дитячий ілюстрований журнал «Гуцулятко». У «Писаному Камені» друкувалися газети «Гуцульський край», «Рідне слово», «Рожнівський час», «Косівський передзвін». Тепер тут друкують «Освітянський вісник».
Щороку до Дня знань «Писаний Камінь» дарує першокласникам шкіл району «Малий Кобзар», виданий за власні кошти.
Ні для кого не секрет, що книговидавнича справа на Косівщині тримається винятково на ентузіазмі самого Михайла Павлюка та його однодумців. Його виснажлива праця на ниві розвою української літератури, утвердження рідної мови, примноження гуцульських традицій, образотворчого мистецтва заслуговують найвищої оцінки. Його приклад гідний наслідування. Його вагомий внесок у скарбницю культури і духовності нашої Гуцульщини, на жаль, не бачить чи не хоче бачити районна й обласна влади.
Тепер, коли кожен день наближає нас до 200-ліття від дня народження великого генія – Тараса Шевченка, це видавництво планує видрукувати раритетні збірники його творів «Кобзарь», виданий 1840 року в друкарні Є. Фішера, і «Кобзар» (народне видання) 1921 року в Лейпцігу (Німеччина). Однак, як завжди, на такі проекти нема власних коштів. Була надія, що допоможуть благодійні фонди, очолені народними депутатами Петром Порошенком і Юрієм Дерев’янком, а також керівник депутатської фракції «Удар» у Верховній Раді Віталій Кличко. Але… Не всі багаті люди є щирими меценатами українського книговидання. А шкода, бо хто щирий, тому й Господь Бог допомагає.
Видавцям нашої області варто об’єднатися в окрему асоціацію або при громадському об’єднанні «Ділові люди Прикарпаття». І тоді легше буде спільними зусиллями напрацьовувати план дій, входити з конкретними пропозиціями до обласної ради, облдержадміністрації, Держкомпідприємництва й Українського Союзу промисловців і підприємців щодо дієвої підтримки видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження. Бо в незалежній Україні досі нема конкретної програми розвитку цих галузей, ні на місцевому, ні на державному рівнях врочисто не відзначають професійне свято, що припадає на останню суботу травня. Даремно щось казати про виробництво сучасного поліграфічного устаткування, матеріалів і комплектуючих, газетного, крейдованого й офсетного паперу, їх здешевлення за рахунок перероблення наявних місцевих сировинних ресурсів. Усі ці питання мали б бути в порядку денному сесій рад усіх рівнів поряд з бюджетом на 2014 рік.
Петро ГАВУКА,
ветеран праці, член НСЖУ з 1976 року, м. Косів.
