«Тополівка», том 2. Дмитро Мохорук

Присвячую Івано-Франківській обласній письменницькій організації НСПУ в честь 40-річчя з дня створення

У своїй художньо-краєзнавчій епопеї Дмитро Мохорук розвиває тему національно-визвольних змагань.

За свободу, за незалежність, за щастя, кохання, навіть за кожний прожитий день треба боротися. Романи, повісті, новели дуже тісно пов’язані між собою, в них — не тільки історія, але й побут, краєзнавство, фольклор, легенди, все, чим жило село у різні часи свого становлення, оскільки автор вважає, що вони були цементуючим фактором збереження української нації.

Дмитро Мохорук якраз намагається показати, як село, його герої виборювали свої права. В романах, повістях та новелах показано життя і боротьбу не тільки одного села, в його особі цілої Галичини, Західної України.

Для широкого кола читачів, шанувальників краєзнавства та красного слова.

• Літературний редактор    Омелян Лупул
• Комп’ютерний набір    Наталія Гандзюк
• Комп’ютерна верстка    Віталій Стефурак

 

Мохорук Д.І.
М 86    Тополівка. Художньо-краєзнавча епопея. 2 том — Косів: Писаний Камінь, 2011. — 512 ст.

ISBN 978-966-8519-66-6

«Тополівка», том 2. Дмитро Мохорук 1,89 МБ | .pdf | Завантажень: 923

ЗМІСТ

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
КРИВАВА ВОДА.     Роман………………………………………………………. 3
Весна 1990 року.      ПАТРІОТИЧНИЙ ЗМАГ……………………….. 4
Зима 1945 року.       СУДИЛИЩЕ…………………………………………. 26
Літо 1621.                  НАПАД ТАТАР……………………………………… 48
Весна 1923 року.      ВЕЛИКДЕНЬ………………………………………… 55
Весна 1961 року.      ЗА ВСЯКУ ЦІНУ…………………………………… 80
Весна 1944 року.      ЛЮДСЬКІ ДОЛІ……………………………………. 89
Весна 1848 року.      СКАСУВАННЯ ПАНЩИНИ…………….. 150

ЧАСТИНА П’ЯТА
ДОЛЕ МОЯ, ДОЛЕ!     Роман…………………………………………………… 174
Літо 1348 року.          СЛИВКОВА………………………………………… 175
Весна 1945 року.    МИШКА В КАПКАНІ………………………… 181
Літо 1923 року.     ЗАХМАРНІ ПРИГОДИ………………………. 191
Зима 1945 року.    БОЇ ПІД КЕНІГСБЕРГОМ………………….. 222
Весна 1953 року.     СМЕРТЬ ТИРАНА……………………………… 232
1945 – 1957 роки.    СИСТЕМА………………………………………….. 244
Осінь 1918 року.    КІНЕЦЬ НЕНЬЦІ АВСТРІЇ……………….. 313

ЧАСТИНА ШОСТА
ЗДОБУДЕШ АБО ЗГИНЕШ. Роман…………………………………………. 332
Літо 1995 року.        НОВІТНІ ПОХОДИ……………………………. 333
Літо 1390 року.        СТАНОВЛЕННЯ НОВОГО СЕЛА…….. 342
Весна 1945 року.     ЯЛТА…………………………………………………… 353
Літо 1923 року.        ПІЗНАЙ СЕБЕ……………………………………. 357
Літо 1945 року.        ПЕРЕМОГА…………………………………………. 423
Весна 1945 року.    ВПЕРЕД! НА БЕРЛІН!………………………… 438
Весна 1945 року.    ЛІТАК НАД КАРПАТАМИ………………… 443
Осінь 1968 року.    ГОСТИНИ………………………………………….. 462
Зима 2004 року.    ПОМЕРАНЧЕВА………………………………… 479
ЕПІЛОГ………………………………………………………………………………………. 500
СЛОВНИЧОК ДІАЛЕКТІВ………………………………………………………. 503
ПРО АВТОРА……………………………………………………………………………. 510

ПРО АВТОРА

Мохорук Дмитро Іванович народився в селі Топорівці на Городенківщині Івано-Франківської області. Після закінчення середньої школи продовжив навчання у Кіцманському зооветеринарному технікумі на Буковині, потім — у Львівському зооветеринарному інституті за спеціальністю “зоотехнія”.

Майже всю трудову діяльність провів на Снятинщині Івано-Франківської області: головний зоотехнік колгоспу, головний зоотехнік Верховинського районного управління сільського господарства, секретар партійної організації та заступник голови колгоспу, голова колгоспу, директор племптахорадгоспу.

Вийшовши на пенсію, почав здійснювати свою заповітну мрію ще з дитинства: вилити свою любов до історії, краєзнавства, журналістики та літератури у друкованому слові.

Дмитро Мохорук — автор історико-краєзнавчої та етнографічної септималогії “Село моє Топорівці”, в якій він опрацював багатопластовий архівний матеріал про минуле галицьке життя, що його ще пам’ятає народ. Хоча ця історична епопея є своєрідною енциклопедією одного галицького села, проте вона все-таки виходить за його межі, і за межі галицького краю. Автор не зміг розкрити весь об’єм зібраної інформації в цій історичній праці і тому продовжив її художньо-краєзнавчими епопеями “Тяжкий хрест” та “Тополівка”.

Крім того, автором написано роман-хроніку “Птах щастя” із задуманої дилогії “Роде мій красний”, роман “Божий помазаник”, повісті “Зів’ялі ружі”, “Аудієнція”, “Народний месник”, драму “Кривавий світанок”.

У своїй третій художньо-краєзнавчій епопеї “Тополівка” Дмитро Мохорук розвиває тему національно-визвольних змагань. За свободу, за незалежність, за щастя, кохання, навіть за кожний прожитий день треба боротися. Автор намагається показати, як село, його герої виборювали свої права. У романах, повістях та новелах на прикладі одного села змальовано життя і боротьбу всієї Галичини, Західної України.

Для широкого кола шанувальників красного слова, фольклорних та містичних тем.

СЛОВНИЧОК ДІАЛЕКТІВ

Байка – казка
байнет – штик від гвинтівки або великий ніж виготовлений зі старої коси
байстрюк  – позашлюбна дитина
банєк, банічок – казан, казанок
банти- поперечки на кроквах
банувати – жаліти
барки- поли верхнього одягу
бахури – підлітки
берладжі – обув на дерев’яній підошві оббита плетеною різохою.
бзина – бузина
бігме – заклинання
болван  – дурень
борзенько  – скоренько
бруксвина  – абрикоса
будз – смачний продукт зі звернутого молока за допомогою
казеїну
будити  – коптити

Валандати  – волочитися
вар  – відвар сухофруктів
вгузок  – незаповнений чимось мішок
вереня- типу теперішньої простині, але виткана вручну на верстаті в домашніх умовах. Переважно з вовняних ниток
вечорниці- збір молоді в одній із сільських хат у зимовий перід. Там дівчата пряли, плели, вишивали, співали, проводили різні  ігри
вігнєтка- грудка домашнього сиру
відай, видай  – мабуть
віхті – жмутки із соломи чи якогось бадилля
вишник – зброджений настій вишень із цукром
вмалити- зменшити
втнути- щось зробити
вуйко – дядько
вуйна  – тітка, дядина
вчепитися плота  – повіситись

Галка цукру – рафінований цукор
галунка  – зварене і зафарбоване яйце однією фарбою
гамати – їсти
гантелики  – невеличкі буфети
гачі – вовняні штани
голодна Петрівка  – піст перед святом Петра і Павла
горботка – шмат домотканого полотна із вовняних різнокольорових ниток. Служить за спідницю.
гралі  – 4-зубкові вила
грєди – під час мащіння хати на північній і східній стінах
вмуровували три кругляки. На них зберігали сувої
тканого полотна, верені, білизну
гузиця- задниця
гулікати- покрикувати
гуляти – танцювати

Ґарчик – дерев’яний глечик
ґвавт – рятуйте
ґердан  – насиляні намистини на стрічку узорами
ґонзлі- засохлі грудочки овечого калу з глиною на кінцях
вовняних  косичок

Доховина- торф

Єпітрахіль – священича накидка

Жердка – висяча лата або кругляк біля ліжка на висоті 30 см від стелі
жнікати- жувати
жонс- керуючий справами у пана

Забава – вечір молоді
зашпотався – спіткнувся
зговорини  – заручини
зґарда – дівоча прикраса
зґура  – тала вода із борульок, які замерзають на горищі на
солом’яних сніпках
зносок- одне із перших маленьких курячих яєць
зрунтати- надірватися

Кавалок – кусок, шматок
каганець  – невеликий світильник із ґнотом: горить від олії, лою  і гасу
кагла- вихід димаря у сінях
казання  – проповідь у церкві
каливороть  – частина воза
капарство  – бруд у хаті й господарстві
капка- калюжа
капці – туфлі
капшук- висушений сечовий міхур свині, у якому зберігали
подрібнений тютюн для куріння
катеринка – мале радіо
киптар – вишиваний півкожушок (без рукавів)
кєцка, кіцки  – грудка землі
кізли  – крокви
кільо – кілограм
кімак – вербова палиця
клевчик- молоток
клепаня – головний убір
клямра- залізний прут, з обох боків загнуті кінці в один бік і  загострені
ковтати- стукати
когут – півень
колотач- палиця, якою розмішують кукурудзяне борошно в кип’ятку
контетний  – задоволений
кортіти – хотіти
кортєчка  – любовне захоплення
коршниця- дерев’яна споруда виплетена із вербової лози для зберігання качанів кукурудзи
котики  – внутрішня частина п’ястного суглоба
крижма – шмат білого полотна, який дають батькам на хрестинах
куделя- повісмо на грубій палиці, з якого прядуть нитки
кулеша  – мамалиґа
кусак солонини- шмат солонини
кушка – дерев’яний прилад для зберігання бруска під час жнив
куфер  – скриня для зберігання одежі

Лабуз  – кукурудзяні стебла
лава  – пофарбована дошка на ніжках для сидіння
льос  – доля, лотерея
лакація- акація
либитися- усміхатися
лиґати  – ковтати

Майн готт (нім.)- Боже мій!
Макогін  -дерев’яна паличка на кінці з головкою
мак-тріщєк- дикий мак
маглівка – дошка для прання
мацати- торкатися
монтрожиться- тривожиться
моцний- сильний
муцуватися- силуватися
м’ясниці  – період від Різдвяних свят до Великого посту

Навіґлі- лівою рукою,  навідліг
нагла кров залляла – раптова смерть
напудився- налякався
на складку (свиню)- продаж свинного м’яса по частинах
нафта  – гас
начінка  – страва із кукурудзяного борошна
натина – лобода
нендза – вошивість
нещістє  – лихо
нипати  – ходити

Образи- ікони
оденок- кругла стирта
околоти – вимолочені снопи
окрійка  – тканий пояс із різнокольорових вовняних ниток для
підперізування
окріп- кипляча вода
опецок – передня частина печі
остатний – останній

Папуша  – згорток тютюнових листків
пательня- бляшана форма для випічки хліба
патент цісаря  – указ, закон
періщити  – бити
перепудився- перелякався
пилувати – спішити
писанка – розписане яйце воском і помальоване
пискувати- лаятися з кимось, сперечатися, кричати
писок  – лице, обличчя
питлювати- молоти на борошно
півзні  – збиті колики для притримування верхньої частини
солом’яної крівлі
підтічка – нижня частина сорочки, яка звисає нижче колін
пльотки – плітки
повісмо – пучок оброблених конопель, або льону, готових до прядіння
політок  – урожай
помірок – певна кількість поля, шмат города або поля, що є додатковим наділом
порснула  – із шумом випускати повітря або воду через рот
портіниці  – білі чоловічі штани із домотканого полотна
постерунок  – поліцейський відділок
пражити – смажити
припічок- лавка між ліжком і піччю
притула  – глиняна кришка для печі
платви – дерев’яні конструкції, які йдуть по цегляній стіні
пляц  – місце на землі
половик- сокіл
поставники- підсвічники
представління  – може бути концерт, вистава, збори
прибудова, причілок- добудовується збоку хати
притула – глиняна кришка для печі
путати  – поздоровляти з днем ангела

Рабувати  – грабувати
рийка  – свиняче рило
розмітка- жіноча прикраса
роскаль  – лопата для копання
рюкзак – речовий мішок

Саман  – цегла з глини з соломою
сарака  – бідна, бідний
сардак  – суконна оздоблена накидка замість
верхнього одягу
сволок – балка, яка підтримує дерев’яне перекриття
сендзя – суддя
сибірка- солдатська зимова шапка
скидання оловом – зняття страху
склєнка  – пляшка
скрамник – хлів для свиней
солонина  – підшкірне свинське сало
спориш  – рослина
стандари- отвір під піччю
стежа- розвідка місцевості
сукєнка  –  плаття

Тайстра- виткана узорами торбина з різнокольорових ниток
тачівка  – дерев’яна товста палиця довжиною до півметра і діаметром 7-8см. Використовувалася для вигладжування білизни.
теньґо  – сильно, дуже
тетрапот – переносний вівтар у церкві

Уздріти- побачити

Федориця- перший тиждень Великого посту
фіра – віз, підвода
фунт- півкілограма

Холєва  – халява, верхня частина чобота
хороми – сіни
хосен  – вигода, користь

Цвітлі- тертий столовий буряк із хріном
цебер,- велика дерев’яна посудина для прання
цебрик  – мала дерев’яна посудина в якій
подрібнюють корми
цирки – шиття з оздобленням
цісар- монарх Австро-Угорської імперії
цурікнути – дати назад

Черес – широкий ремінний пояс із середини з кишеньками
чета, чота  – рота
чєр  – кукурудзяне борошно, рідко розведене окропом
читальня – клуб
чифір – густа заварка чаю
чупер – чуб

Шандар – жандарм
шарґати – шукати
шлях би тебе трафив – побила би тебе лиха година (прокляття)
шпихлір – невелике складське приміщення для зерна
шунт – загострений залізний прут

Щезлий – чорт

Ялове дерево – дерево з ялини

ЕПІЛОГ

І
У Словнику Географічному Королівства польського (Варшава – Т. ХІІ. С. 400) написано, що Топорівці — село повіту Городенка, 13 км на південь від Городенки, 15 км на південний схід, почтова станція Снятин, на північному заході розташована Торговиця, на південний схід і на схід Підвисоке, на південь Красноставці, на захід Задубрівці (три останні в Снятинському повіті).

Село лежить на доріччі Пруту, ліва притока Пруту — Тополівка. На лівій частині Тополівки розташовані Топорівці. З історії відомо, що село засновувалося тричі в різних місцях, недалеко одне від одного навколо непрохідного болота Осоки. Територія села покрита морем сліз і крові.

Як розвивалося село, як жилося топорівчанам, які перипетії долали на своєму шляху на тлі розвитку державотворчих процесів — про це та інше і йшла мова в цій епопеї.

У романах, повістях та новелах показано життя і боротьбу не тільки одного села, в його особі цілої Галичини, Західної України.

Звичайно, за такий довгий період багато чого змінилося. Осоки ще паном осушені. Зі Ставища залишилася лише назва. Давно на цьому місці є забудова, присадибні ділянки. На Ставищу пасовище, розділене невеличкою річечкою Тополівка, яка тече з Торговиці. З іншого боку тече невеличка Вікнянка, в селі впадає в Тополівку, роблячи ту більш потужною. Село  розбудувалося по обидва боки Тополівки. Дерев тополь у селі майже не знайдете. Лише одне з урочищ на полі носить назву Тополівка. Напевно, це все, що залишилося від великого тополиного лісу. Село у давніші часи було одним із найпрогресивніших у повіті.

Життя є життя. Більшість героїв цієї епопеї відійшли у вічність. Живуть їхні прототипи. З Ватамановичів живе ще Семен, живуть вояки УПА — Богун і Чумак.

Цікава доля склалася у дивізійників. Федір Кульчик після того, як попав до монастиря, під чужими документами зумів закінчити медичний інститут і працювати лікарем-статистом. Аж у 1980-ті роки його викрили органи КДБ. Не судили за строком давності. Аж  на старості літ перейшов на своє справжнє прізвище. Щоб показати і розкрити образ Николи Щербатого, довелося використати матеріал  двох прототипів. Справа в тому, що Никола розповів про себе лише до того часу, коли попав у полон і був свідком розстрілу тисячі дивізійників, уродженців зі Східних областей. Як далі склалася його доля, розповідати відмовився. Не міг спокійно про те говорити. Пізніше помер. Щоб до кінця показати, що з ним було усі ті роки, довелося розшукати прототипа з подібною долею.

Інша справа з Ярославом Семковичем. У 1990-ті роки Ярослав приїхав до Топорівців з Англії. Дуже плакав, особливо на могилі своїх батьків. Усе повторював, чому випала така тяжка доля. Адже, за його словами, і в Англії в нього не все було добре. Не склалося нормально і з сім’єю. Нікому тоді на думку не спало те все записати, що розказував про своє життя-буття. Щоб щось не пропустити з його розповідей, адже дещо призабулося, довелося вдатися до спогадів Василя Вериги, в якого доля виявилася аналогічною нашому герою.

У цій епопеї автор хотів показати, хто був нашим найбільшим поневолювачем і жорстоким окупантом. Мало хто нас розумів колись, як і тепер, якої шкоди завжди завдавала нам польська держава. Звісно, ми ненавидимо Йосипа Сталіна за його звірства супроти нашого народу, особливо Західної України до Великої Вітчизняної війни і після. Але хоче цього читач знати чи не хоче, тільки завдяки Йосипові Сталіну, який зненавидів польського Прем’єр-Міністра Сікорського за правду, яку той розкрутив відносно Катині, Західна Україна залишилася у складі Радянського Союзу, а отже у складі України. А так хтозна чи ми би сьогодні не були далі під Польщею, де нема жодної православної церкви, жодної української школи, не чути навіть українського слова. Ще й сьогодні більшість поляків називають наш край Малопольщею.

Щоб розкрити цю сторінку історії, довелося вдатися до багатотомної праці «Політична історія України» видана редакційною колегією під головуванням Івана Кураса та праць Миколи Сивіцького, за що їм глибоко вдячний від душі.

У цій епопеї використана давня легенда, почута від моєї бабки. Вона не читала «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, була неграмотна. Але, мабуть, у давні часи побутувала легенда на Східній Україні, що до царя можна попасти на прийом тільки за допомогою нечистої сили, що й використав великий письменник Микола Гоголь. У Галичині теж, мабуть, побутувало, що до цісаря можна попасти тільки за допомогою нечистої сили.

Більшість подій та історій цих романів, повістей і новел епопеї були насправді, а, може, й вигадані. Про це можуть розповісти річка Тополівка, урочища Осоки, Ставище, Тополівка, Глинище й самі Топорівці.

Кінець.

Топорівці – Снятин.

2010 рік.