Поезії «Жниво». Степан Григорчук

Дорогій родині гаряче присвячую
Книга ся – замість тіла мого,
Слово се – замість душі моєї.
Се більше ніж література,
Се сповідь щирої душі.
Читай і не суди – бо сповіді душі не судять.
«Вічник». Мирослав ДОЧИНЕЦЬ

Переднє слово

Прикарпатський поет Степан Григорчук йде до читача із новою збіркою поезій «Жниво» ‒ про життя, як Божий дар, про те, що робить людину безсмертною. А ще в цій книжці нуртує розкіш мови.

Невтомне і невтоленне зілля Слова і зілля здоров’я, ділиться переживаннями за долю України, людини і природи, кличе творити добро, шанувати хліборобську працю, дорожити часом, моральними і духовними цінностями. Поет одухотворений світлом любові, образів Всевишнього, України, матері, дружини, людини творця добра, борця за свободу рідного краю.

Поетичне слово лікаря і поета спонукає до сердець його шанувальників і читачів. Ця книга-сповідь щирої побожної душі, чутливого і співчутливого, ніжного і тривожного серця.

Микола ВАСИЛЬЧУК, кандидат філологічних наук, член Національної спілки письменників України

Поезії «Жниво». Степан Григорчук

УДК 821.161.2 (477.86)
ББК 84 (4УКР) 6
Г 85

Григорчук С.П.
Г 85 Жниво: поезії/Григорчук – Косів: Писаний Камінь, 2016 – 332 с.
ISBN 978-617-7436-07-1

  • Комп’ютерна верстка Віталія Стефурака
  • Видрукувано в ПП “Писаний Камінь”
  • Свідоцтво Держ. реєстру: серія ІФ, № 5083
  • Івано-Франківська обл., м. Косів,
  • Підписано до друку 30.11.16. Формат 60х84\16. Папір офсетний.
  • Друк офсетний. Умов. друк. арк. 19,30. Обл.-вид. арк. 4,58.
  • Тираж 120 прим. Замовне 455.

Поезії «Жниво». Степан Григорчук 2,86 МБ | .pdf | Завантажень: 470

 

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ: ПОЕТИЧНІ ГОРИЗОНТИ СТЕПАНА ГРИГОРЧУКА

Поезія Степана Григорчука закорінена в естетиці шістдесятництва. Це яскраво видно з його творів. Та й автор зізнається, що зачитувався Дмитром Павличком, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Симоненком, Ліною Костенко… Розпочавши свою поетичну ходу сімнадцятилітнім юнаком, Степан Григорчук поезії не зрадив донині, коли вже, як він пише, «На моїм осонні / Бігає морозу білий кінь».

Його поетичне сходження припало на роки, коли молодим голосам непросто було пробитися в літературу. І автор не зумів тоді подолати цілої низки перепон – і зовнішніх, і внутрішніх.

Потім прийшли роки з іншими клопотами, тому з першою збіркою поезій «Джур-криниця» Степан Григорчук прийшов до читача аж 2013 року. Чи погано це? Чи добре? Добре, бо митець не шкодує за тим, що через юначий поспіх пустив до читача незрілі твори, а водночас погано – бо за інших обставин, напевно ж, міг би дати глибше виявлення свого поетичного світу. Але в кожного своя дорога. Тим більше, що Степан Григорчук не був цілковито забутим, а публікував твори у літературних журналах, колективних збірниках, альманасі.

Тепер же, у книжці, яку маєте перед собою, поет розкриває перед читачем увесь спектр своєї поезії, створеної впродовж життя. Підсумкова книжка «Жниво» поділена на тематичні розділи, які акумулюють поезії різних років, позначені багатством сприйняття і відображення світу. Ці вірші цікаві тим, що написані в різний час, отож фіксують дещо відмінні стани поета: час мінявся, мінявся й автор.

Незмінним у поезії Степана Григорчука є глибока ліричність, сконцентрованість на рідному народі, його минулому і сучасному, на мирній праці як на ментальній основі світогляду українців. Тому й війна для нього – це неминучість, яку треба подолати на шляху до щастя хліборобства.

Символіка поезії Степана Григорчука знайшла відображення й у назвах розділів книги, і в самих віршах. Він творить власний поетичний світ, який висвітлює широту і глибину української душі. Це – гімн, у якому автор оспівує радість єднання з рідною землею, готовність сприймати кожною клітиною власного єства її радощі і тривоги. Не дивина, що поет, на долю якого випало і лихоліття війни Другої світової, і тривоги сьогодення, у своєму поетичному світі поєднав і Євромайдан, і смуток за невинно убієнними у добу його дитинства. Через поезію Степана Григорчука наскрізною лінією проходить усвідомлення своєї причетності до християнської традиції, а водночас автор не оминає й витоків українства з доби дохристиянської. Та разом з тим він відчуває і ритми сьогодення.

Поет осмислює власну причетність до малої батьківщини – Покуття. Під його пером набувають нового освітлення топоніми і гідроніми. Наскрізним символом виступає річка Рибниця, суголосна у поезії і з рікою часу, і з вічною, невмирущою рікою життя. Символом оновлення і пробудження для автора є лелеки, які щовесни приносять надію і віру в те, що життя не спинилося. У поетичному слові Степана Григорчука звучить тема мирної праці, характерна для поезії 1960-х – 1970-х років. Згодом вона почала сприйматися як анахронізм, своєрідна данина радянській естетиці з показною миролюбністю. Тепер же, 2016-го, читаючи вірші цього автора, ловиш себе на думці, що тема мирного життя знову стала актуальною: твори, написані декілька десятиліть тому, в контексті сьогодення набувають нового, національно зорієнтованого змісту.

Поетові притаманний романтизований смуток за тим, що відходять елементи старих краєвидів: «Я біля хати соняшником стою, / Щоб хата не лишилась сиротою». Він відчуває зв’язок часів через причетність до тієї землі, на якій живе. Це невмирущість людини, сприйнята через естафету поколінь. У поетовій естетиці – тривожне дитинство, в якому присутні «Хатина і сусіди нелукаві, / І бункер у вишневому саду». Намагаючись дотримуватись автобіографічності, у поетичне тло поезії він вводить відомості про реальних людей. Героєм вірша Степана Григорчука стає його вуйко Василь. Для автора вірші – не лише мистецтво, а передусім спосіб реакції на світ, у якому стільки всього переплелося!

Степан Григорчук відгукується на прочитане: достатньо одного образу, одного вдалого рядка, аби у нього зафонтанували власні образи. Зокрема в книжці відчуваються ремінісценції на творчість аварського письменника Расула Гамзатова, який був одним з яскравих представників доби шістдесятництва. Помітно це у поезії, якою Степан Григорчук вводить читача у світ стосунків молодої пари, що дійшла до великої таємниці продовження життя.

Найбільшою радістю для поета є вміння бачити світ очима дитини, тоді у віршах заяскріють барви першовідкриття. Осінь у Степана Григорчука настає після замилування бджолиним раєм, де все узгоджено й підпорядковано єдиному замислові. Тому й «Світяться хмари на близькім заході, / Як у карафці вино малинове… / А дикі гуси на тихій заводі / Вже не ґелґочуть – у вирій полинули».

Оточуючий світ у нього наповнений єдинополярними поняттями – гріхом і покутою, неможливими одне без одного. Автор має право на місткі узагальнення: «Життя – як стерня, / Не пройдеш, не вколовши ноги». Та й зміст життя у нього – це постійна покута, вічне намагання стати людянішим.

Степан Григорчук пише про те, що болить. Біль найпекучіший, сьогоденний і сьогочасний проймає твори з розділу «Вірші з Майдану і Криму». Поезія тут межує з публіцистикою: «Свободу куйте, як крицю. / Не малпуйте, у нас – український шлях». Без сумніву, автор має рацію: «Які ми – така й Україна…».

Він прагне достукатися до читача через відтворення власного світу, де образ рідного дому об’єднує всіх непідробною справжністю і доторком до дитинства. Відчитуються мотиви давньослов’янського минулого України, помноженого на власний історичний розвиток і тернисту долю. Поет вводить традиційні фольклорні символи: хрещатий барвінок, зелене житечко, весну. Ставить в один ряд поняття вічності і – колосся на пшеничному лані. Творить місткий образ беззбройного хліба, який переможно йде з поля через залізні віки.

Ліричний герой Степана Григорчука не тримається за мить, бо попереду вічність – зелена, молода, яка пригасає, а потім, щовесни, проростає знову. Авторові близький мотив щасливого хліборобства, в якому сконденсовано кількатисячолітній досвід мирної праці, що є альтернативою загарбництву-збійництву. З Підгір’я, з-над Рибниці-ріки, своїм поетичним зором Степан Григорчук бачить всю Україну. Він помічає, як «Сонце хлебче студену росу, / Капле мед із уст медуниці».

Поет прагне зрозуміти причину людської черствості і байдужості. Сприймає світ як дзеркало, яке відбиває твої думки і помисли, тому треба бути відкритим і «Добро добром віддячить, / Й любов любов’ю обдарує вас». Доцільність і потрібність усього сущого Степан Григорчук пропускає через власне бачення. Він – апологет людяності й милосердя, прихильник пантрувати час, тому й каже: «Зачиню ворота, / Щоб не втекла / Секундочка срібно-золота».

У своїй поетичній візії всього сущого Степан Григорчук чітко відділяє життя від його імітації: суєтність – це ще не життя. Автор говорить про екологію душі людини, про чистоту думки, цнотливість вислову. Думки, як мені уявляється, мають бути схожим до доглянутої і прополеної грядки у доброї господині. Бо ж, як підмітив автор, «В обмовах люди гинуть без хвороб».
Хвилює Степана Григорчука проблема призначення людини-митця: у його полі зору і поети, і пророки, і прості смертні. Покликання поета – бачити суть речей і явищ. Тому автор стежить за долею Чумацького шляху, але бачить і пролісок на Прикарпатті, який долає сніги і пнеться до сонця. Водночас пролісок – не просто квітка: «Пробився до сонця пролісок, / Веселий весняний провісник / Ім’я якому – Тарас Мельничук». У Степана Григорчука свій Тарас Мельничук, з яким він спілкувався замолоду, звірявся з його поезією, довіряв редагувати рукопис так і не опублікованої книжки «Мир-зілля», а потім, уже як лікар і як людина, торкнувся його зболеної долі. Та про це він колись оповість сам.

Материнська любов у Степана Григорчука передусім показана через світ дитинства. У поезіях є місце горам і джерелам-потокам. А ще – осмисленню ролі матері і батька у родині, поєднаних зі щоденною працею, яка дає достаток і радість від життя, наповненого трудом. У його поезії матері, спрацьовані й заклопотані, «Ведуть у світ малі тополі / Й зсипають в землю мозолі».

Шукаючи оригінального вислову, поет і форму своїм віршам надав розкуту. Навіть просить пробачення у муз за те, що не завжди рим дотримується. Водночас, він вдається й до класичних форм, прагнучи наповнити їх молодим поетичним вином. Так поет в окремий розділ книжки зібрав рубаї. Світовій літературі притаманні вірші, написані в цій формі ліричної поезії, яка бере початок на Близькому і Середньому Сході більш ніж тисячу років тому. Рубаї – лірика з філософськими роздумами, яка має свою європейську та суто українську традицію. Український рубаят поповнив і Степан Григорчук, прагнучи внести щось своє. Зокрема, він торкається теми християнства (а відомо, що ця форма поезії вийшла з цілком іншої, нехристиянської традиції), проблем національної ідентичності, самостійного державного буття… Ще одним звертанням до класичної форми вірша є поезія Степана Григорчука, зібрана у розділі «Сонети». Сонетна форма, відома вже в Італії у ХІІІ столітті, так само має своє побутування в Україні. Власне й тут Степан Григорчук пропонує наповнити «старі міхи» свіжою поетичною думкою. Його хвилюють проблеми історіософії, української минувшини, призначення людини, кохання. Тут фігурують українські реалії – від Києва і Скіфії починаючи, і завершуючи річкою Рибницею з малої батьківщини автора.

Загалом автор шукає (і знаходить) власний вияв тих почуттів, які стали призвідцями постання поезії взагалі: благословляє «любов на губах, / Що так малиново зріє!». Водночас любов у нього – це основа світобудови. Крізь вірші проступають різноманітні почуття й емоції: молодечий шал, зріла розважливість, досвід, через який просвічує все та ж молодість, хоч «Приходить старість без запрошення, / Відходить молодість без спиту». Та водночас поняття «любов» для поета – не лише кохання, а ввесь світ, у якому є місце для зірок і планети Земля, України, Покуття і навіть голосу Ніни Матвієнко.

А з любові постає пісня. Степан Григорчук творить вірші пісенні, напуваючи їх еліксиром невмирущості: шанс стати народними, бо ж і ті пісні, які «створив народ», спочатку придумав-виспівав один-єдиний представник народу – поет, а вже потім гуртом їх підправляли-модифікували. Пісенні крила віршам Степана Григорчука дали композитори Богдан Юрків, Петро Корж, Євген Бондаренко, Любомир Равлюк.

…Про поезію Степана Григорчука можна писати і писати. Але найкраще її читати самому, заглиблюючись у поетичні горизонти цього цікавого автора з Покуття.

Микола ВАСИЛЬЧУК,
кандидат філологічних наук,
член Національної спілки письменників України

 

ПОДЯКА

Щиру подяку складаю всім доброчинцям-подателям, які фінансово, добрим словом і порадою підтримали видання цієї книжки: власникові агрофірми «Богдан і К» Богданові Тимофійчуку (с. Попельники), священикові Іванові Никифоруку (Канада), колезі Дмитрові Грицюку (с. Драгасимів), Петрові Строїчу (м. Івано-Франківськ), Василеві Павлюку (м. Івано-Франківськ), Василеві Гаврилюку (с. Попельники), Петрові Миронюку і Степанові Максим’юку (с. Новоселиця), Петрові Никифоруку (м. Долина), Марії Гладій (м. Чернівці), Катерині Шулепі (с. Попельники), Марії Гембач (с. Попельники).

Односельцям: Юрію Соломійчуку, Богданові Кушніру, Ігореві Джугану, Миколі Хрептію, Володимирові Дроняку, Миколі Федоруку, Григорію Петруку, Михайлові Блясецькому, Степанові Семотюку, Олександрові Злотнику, Романові Щуру, Михайлові Гумену, Михайлові Глібчуку, Анатолію Лянгу, Іванові Шарабуряку, Михайлові Гетьману, Степанові Николюку, Ірині Григорчук, Марії Карп’юк, Ганні Бахмат, Світлані Кушнір, Світлані Гордей, Марії Джуган, Ярославі Семотюк (Луканюк), Володимирові Атаманюку, Василеві Ілюку, Василеві Григоровичу Савіцькому, Василеві Васильовичу Савіцькому, Тарасові Максим’юку.

За видання цієї книжки особливо вдячний літературному редакторові Іванові Грекуляку, авторові передмови поету, доценту Івано-Франківського університету імені В. Стефаника Миколі

Васильчуку, редактору-видавцю Михайлові Павлюку, художнику Дмитрові Лазаренку, оператору комп’ютерного складання Роксолані Малій-Вакалюк.

Хай Господь Бог кріпить Вам духовне та тілесне здоров’я, оберігає Ваші родини і допомагає у всіх добрих справах, благословляє на мир і процвітання України. Моя Вам щира подяка і уклін!

З повагою і пошанівком, автор.

 

ЗМІСТ

ПОЕТИЧНІ ГОРИЗОНТИ
СТЕПАНА ГРИГОРЧУКА……………………………………………………..3
УКРАЇНО КАЛИНОВА……………………………………………….11
ЗЕМЛЕ КАЛИНОВА…………………………………………………………….12
МИР ТОБІ!………………………………………………………………………………13
ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ……………………………………………..14
І МІСЯЦЬ ЛЯЖЕ…………………………………………………………………..15
ВИСОКИЙ ДНІПРО, ВИСОКИЙ,……………………………………….15
КОЗАКИ………………………………………………………………………………….17
КОЗАЦЬКА ДОЛЯ………………………………………………………………..18
КОЗАЦЬКА СІЧ……………………………………………………………………..19
ЖІНКАМ-ГОРЛИЦЯМ…………………………………………………………22
ОЙ РОДЕ МІЙ КРАСНИЙ…………………………………………..23
БУДЕ УКРАЇНА………………………………………………………………………24
ЦЕ ТУТ…………………………………………………………………………………….25
НА ПОКУТТІ СПОКОНВІКІВ…………………………………………….25
РУШНИКАМИ, ДЖУРОВЕ, РУШНИКАМИ………………….26
ЛЮБИЛИСЬ………………………………………………………………………….26
ХВІРТКА ТУПЦЯЄ КОЛО ТИНУ –……………………………………27
ДЖЕРЕЛО………………………………………………………………………………27
РІКА ЖИТТЯ…………………………………………………………………………28
ЧУЖА ЗЕМЛЯ……………………………………………………………………….30
ЗЕМЛЯКОВІ ІЗ-ЗА ОКЕАНУ……………………………………………..31
ЧУЙ, МІЙ СИНУ, З УСТ ФРАНКА……………………………………..31
ФРАНКОВЕ ЛИСТЯ……………………………………………………………..32
СВОБОДУ КУЙТЕ, ЯК КРИЦЮ…………………………………………32
СВОБОДА………………………………………………………………………………..33
ЧАС…………………………………………………………………………………………..35
ЖИВ ПРАДІД МІЙ В СІЛЬСЬКІЙ УБОГІЙ ХАТІ,…………35
ЖИВЕ ПОНИНІ У МОЇЙ УЯВІ…………………………………………..36
МАЛИМ Я БУВ, ТА ДОБРЕ ПАМ’ЯТАЮ,………………………..36
І ВИРІС Я, І ЗА МОЇМ ПОРОГОМ……………………………………..37
БУЛА ВІЙНА. І НА ВІЙНІ МІЙ ТАТО,………………………………37
ВЖЕ ПО ВІЙНІ В СЕЛІ РИДАЛА ХРОМКА,………………….38
РИДАЛА Й ПОБИВАЛАСЯ БАБУСЯ,………………………………38
ВІН ДОВГО НЕ ПРОЖИВ. БОЛІЛИ РАНИ,…………………….39
МЕНЕ ХРЕСТИВ У ЖОВТНІ ПІД ПОКРОВУ…………………39
ВУЙКО ВАСИЛЬ-ХРЕСТИТЕЛЬ
МІЙ Й СПАСИТЕЛЬ……………………………………………………………..40
БАЛАДА ПРО ГЕРОЯ…………………………………………………………..41
ПАМ’ЯТЬ…………………………………………………………………………………42
ХРИСТОС ВОСКРЕС!……………………………………………………………44
БОГ – НАША ЛЮБОВ………………………………………………………….45
В ПАСХАЛЬНИЙ ВЕЛИКОДНІЙ ДЕНЬ………………………….47
ВІЧНИЙ НЕБОЖИТЕЛЬ…………………………………………………….48
ДУША ЛЮДСЬКА – ВІЧНИЙ ЛІХТАР,…………………………….48
ПРОЗОРИТЬСЯ, ІСКРИТЬСЯ ВСЯ ЗЕМЛЯ,…………………..49
НАСТАЛА ОСІНЬ…………………………………………………………………..50
КИНУЛА ОСІНЬ…………………………………………………………………….52
А МЕНІ БИ……………………………………………………………………………..54
ЗЕМЛЕ МОЯ!……………………………………………………………….55
ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ…………………………………………………………..56
КОЛИСКА ВІЧНОСТІ…………………………………………………………..57
НА ЗЕМЛІ ЦІЙ ПІНГВІНИ Й РАКЕТИ,……………………………58
НЕНАЧЕ МАТІНКА КОХАНА,……………………………………………59
НІ, ЗЕМЛЯ – НЕ КАТОРГА,………………………………………………..59
І ДЗВІН. І МЕД………………………………………………………………………60
Я ЗНАЮ, ЩО У ДЕРЕВ Є ТАЄМНИЦІ,…………………………….60
КОЛИ НАВКОЛО РОСА КРАПЛИСТА,……………………………61
У ГІЛКИ Є ДЕРЕВО………………………………………………………………62
НЕОПАЛИМА КУПИНА……………………………………………………..62
НАПИТИСЯ ВОДИ З ДНІСТРА,…………………………………………63
НА КАЗАХСЬКІЙ ЗЕМЛІ…………………………………………………….64
ДАЖДЬБОЖЕ, ЗЕМЛЕ ЗОЛОТИХ ДОЩІВ,…………………..64
НЕ КАСКИ В ОКОПАХ – …………………………………………………….65
КЛИЧУТЬ ЖИТА СОЛДАТІВ,……………………………………………66
БУДЬ ЗДОРОВ НАВІКИ………………………………………………………66
СПІВАЮТЬ ОРГАНИ ЛІСІВ І ЗВОРІВ……………………………..67
КАРПАТИ……………………………………………………………………………….67
ЖИТТЯ – ЯК СТЕРНЯ, ……………………………………………………….71
А ЛІС ШУМИТЬ…………………………………………………………………….71
НЕ ВОСКРЕШАЙТЕ!……………………………………………………………72
І СНИ НАСНИЛИСЯ ДИВОВИЖНІ МЕНІ………………………73
ТИША У ЗАДУМАНІЙ ДІБРОВІ……………………………………….73
ОЙ БАГАТО КРОВІ ВПАЛО НА ПІСОК,………………………….74
ПАСІЧНИК……………………………………………………………………………..75
ПІСНЯ ДАВНЯ І ПРИСТРАСНАЯ,…………………………………….77
ДЕ БДЖОЛИ НІЖКАМИ – ………………………………………………..77
НА ХРЕЩАТИКУ ДНІПРО ЗБИРА КАШТАНИ,…………….78
БУЛО ВЕСІЛЛЯ……………………………………………………………………..79
ГНІВ РОМАШКИ НЕ СХОДИТЬ………………………………………..80
ПРОЧАХАЄ БРОНЯ ДНЯ,……………………………………………………81
У МЕНЕ САД ТАКИЙ ВИШНЕВИЙ………………………………….81
ЖДЕ НАС ПРАЦЯ ВАЖКА, НЕВТОМНА,………………………82
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ…………………………………………..83
ПТИЦІ ЛЕТЯТЬ ДО СОНЦЯ………………………………………………84
М’ЯТОЮ БРИЗНУЛО,…………………………………………………………..85
МАТИ……………………………………………………………………………………….85
ЗИМА, ЗИМА………………………………………………………………………..86
АЖ ТЕПЕР Я ПІЗНАВ СИЛУ,……………………………………………..86
ЧЕКАННЯ……………………………………………………………………………….87
ЯК МАЛИМ Я БУВ,
ЯК ПРОЖИВ ЩЕ НА СВІТІ МАЛО,………………………………….88
НЕНЬКА………………………………………………………………………………….89
Я НЕ ПОСЛУХАВ МАТІНКУ ЄДИНУ……………………………….90
НАСІВАЮТЬ ВІТРИ СИВИНИ,………………………………………….91
ОЗИМИНА………………………………………………………………………………91
ДОБІЖУ…………………………………………………………………………………..92
А ЧАС ІДЕ!………………………………………………………………………………93
ЗА ВІКНОМ – СВІТАНОК……………………………………………………94
МОЯ ДРУЖИНА……………………………………………………………………96
Я НА ЗЕМЛІ ШАМІЛЛЯ……………………………………………………..96
МОЯ ГАРМОНІЯ СПІВАЛА………………………………………………..97
Я ХОВАЮСЬ В ТВОЮ ЛЮБОВ,…………………………………………98
ВРАЗ МАЙОВОЇ ЗЛИВИ ПАЛЬЧИКИ ДИТЯЧІ ……………99
І СОНЯЧНЕ ПІРЦЕ ВПАДЕ НА ДУНАЙ,………………………101
ПЕРЕДАЮ СЕБЕ………………………………………………………………..102
КОЖНУ БРУНЬКУ, КОЖЕН СИЗИЙ ПУП’ЯНОК,……..103
ЩЕ ЖИТТЯ НЕ ОДКВІТЛО…………………………………………….104
СОНЕТИ…………………………………………………………………….105
НЕ МИСЛЮ Я ЖИТТЯ БЕЗ БАТЬКІВЩИНИ,……………106
ЗЕМЛЯ БАТЬКІВ – ЦЕ НЕ ЛИШЕ МОГИЛИ,……………..106
ЛУНАЄ НАД СЕЛОМ ЦЕРКОВНИЙ ДЗВІН,……………….107
ПРЕЧИСТА БОГОРОДИЦЕ – ДІВО МАРІЄ!…………………108
ЗГОРИТЬ ЦЕ СОНЦЕ – НЕ ЗАСВІТИМ ДРУГЕ………….108
ЗЕЛЕНИЙ ДУБЕ, ГЕЙ, ЗЕЛЕНИЙ ДУБЕ,…………………….109
КРАСУ ТАК ЯРО СЕРЦЕ СПОГЛЯДА –…………………………110
УСТА ДІВЧАТ ХМІЛЬНО-ВОГНИСТІ,…………………………..110
ДАВНО НЕ БУВ Я ВДОМА НА РІЦІ,……………………………..111
А РУЖІ НЕ ЦВІСТИ НЕ МОЖУТЬ:……………………………….112
ЗРИВАТИ ЯБЛУКА ІДУ……………………………………………………112
КОЛИ ТИ НИВУ ЗАСІВАВ ДОБРОМ…………………………….114
ЧУТТЯМ ЄДИНОЇ РОДИНИ,…………………………………………..115
ЯБЛУНЯ РОЗКОЛОТА, РОЗРУБАНА,…………………………..115
А ЛЮДИ МУСЯТЬ ЖИТЬ СУЧАСНИМ:……………………….116
МИ ВСІ СКОРОМИНУЩІ НА ЗЕМЛІ,……………………………117
НЕ МОЖЕТЬСЯ… УСЕ В АЖУРІ……………………………………117
ЗАЖЕРЛИВЕ КОДЛО ПОГАНСЬКЕ………………………………118
РУБАЇ…………………………………………………………………………119
БЕЗМЕЖНИЙ СВІТ – БЕЗ КРАЮ, БЕЗ КІНЦЯ,…………120
ПРЕЧИСТА БОГОРОДИЦЕ – ДІВО МАРІЄ!…………………120
БЛАГОСЛОВЛЯЮ ДНИНУ ВЕЛИКОДНЮ,…………………120
ПОМ’ЯНИ ЇХ, ГОСПОДИ!………………………………………..127
ВОЛЯ?! ВОЛЯ?! СНИТЬСЯ, МОЖЕ?……………………………..128
МОЛИТВА……………………………………………………………………………129
ДІВЧАТАМ……………………………………………………………………………130
ТРИПТИХ…………………………………………………………………………….130
ГЕНІЙ ШЕВЧЕНКА……………………………………………………………133
БРАТИ-НЕХРЕСТИ…………………………………………………………….135
РЕКВІЄМ………………………………………………………………………………137
… І НЕБЕСНА СОТНЯ Й ПРАПОРИ……………………………….139
ГЕРОЙ…………………………………………………………………………………..140
РОЗМОВА З ОДНОСЕЛЬЧАНКОЮ
МАРІЄЮ БАХМАТ……………………………………………………………..142
НЕБЕСНА СОТНЯ………………………………………………………………144
ПОМ’ЯНИ ЇХ, ГОСПОДИ!…………………………………………………145
Я ЧАТУЮ………………………………………………………………………………148
МАТУСЕ РІДНА………………………………………………………………….149
МАМО, НЕ ПЛАЧТЕ!…………………………………………………………151
ПЕРЕЗАХРОНЮЄМО ПРАХ…………………………………………….152
ВОНИ ЖИВУТЬ, ВОНИ ПОВІК ЖИВІ………………………….152
ЖУРАВЕЛЬ………………………………………………………………………….153
СОКИРА БАТЬКОВА МОВЧИТЬ……………………………………154
БОЖЕ! ЩО ЦЕ ЗА СВІТ,……………………………………………………155
Я ХОЧУ МИРУ НА ЗЕМЛІ………………………………………………..156
ГРАНЬ СЛОВА………………………………………………………….157
ПО СВІТІ ХОДИТИ – НАДІЮ РОСТИТИ,…………………….158
НЕ НОСІТЬ!…………………………………………………………………………158
ПОЕЗІЯ – ЖИТТЯ ВЕРЕТИЩЕ,……………………………………..160
СПОЧАТКУ – ЕТИКА,……………………………………………………….160
ЯК НЕ ДРУКУВАЛИ,…………………………………………………………161
А ТЕПЕР – НОВА ДОБА……………………………………………………161
ВЧИТЕЛЬ…………………………………………………………………………….161
МОВА…………………………………………………………………………………….162
ДО РИМ………………………………………………………………………………..163
НЕВПИННИЙ ГЕРЦЬ, УПЕРТИЙ БІЙ!………………………..164
ДУЕТ……………………………………………………………………………………..165
ТИ ПОЕТ МАЛОВЕЛИКИЙ,……………………………………………166
СЛОВО-ПОДИХ…………………………………………………………………..167
НА СЯЙВО ВИСТИГЛИХ ПШЕНИЦЬ……………………………168
ЖАЙВОРОНОК…………………………………………………………………..169
ХТОСЬ ЧИТАЄ ПАВЛИЧКА І МАРКЕСА,…………………….170
ЩАСЛИВОГО КОХАННЯ ТОБІ!……………………………………..171
ЛЮБЛЮ ТЕБЕ І ЧТУ………………………………………………………..172
ЦЕЙ СВІТ……………………………………………………………………………..173
ПОЕТ І ПОЕЗІЯ…………………………………………………………………..174
ОБІЙНЯЛА СЕРЦЕ НЕВИМОВНА ТУГА:…………………….176
ПРОЛІСОК……………………………………………………………………………177
СКОВОРОДА……………………………………………………………………….178
ЩОБ ЖИТЬ………………………………………………………………………..178
ТАРАС ШЕВЧЕНКО……………………………………………………………179
ПОВЕРНЕННЯ ШЕВЧЕНКА
НА ВКРАЇНУ………………………………………………………………………..180
ШЕВЧЕНКОВОМУ – ВІД ДЖУРОВА……………………………181
РУКИ МОЇ………………………………………………………………….183
ШЕВЧЕНКО Я…………………………………………………………………….184
СОНЦЕ І ЛЮДИНА…………………………………………………………….185
РУКИ МОЇ – НА ПРОЛІСКИ,…………………………………………..185
ЛЮБІТЬ ЖИТТЯ……………………………………………………………….186
ЛІКАРЯМ ВІДОМО ДОСТЕМЕННО,……………………………..186
Я ЗНАЮ ТІЛЬКИ ТЕ,
ЩО Я ЖИВУ…………………………………………………………………………187
СЕКУНДОЧКА…………………………………………………………………….188
ХВИЛИНА…………………………………………………………………………….188
КВАПМОСЯ………………………………………………………………………..189
ОДНОКЛАСНИКОВІ………………………………………………………….191
– МАМО-МАТУСЮ, ЩО МАЮ РОБИТЬ?…………………….192
ЗГАДАЙМО ПРО РОВЕСНИКІВ СВОЇХ……………………….192
СВІТЛО СВЯТОГО ДУХА………………………………………………….193
МЕНЕ РОЗБУДИЛИ ЗВУКИ СНЕТРИ ………………………….194
ТАЛАНТИ…………………………………………………………………………….195
РАНКОВЕ СОНЦЕ МОЛОДЕ……………………………………………195
ЗЕМЛЕ, Я ЗБАГНУВ СЕБЕ ВІД ТЕБЕ…………………………..196
ЛІКАРНЯНИЙ ЕТЮД……………………………………………………….196
ХТОСЬ ПО БІЛОМУ СНІГУ ПРОЙШОВ……………………….197
ТИ ЧАРУЄШ МЕНЕ ДИВО-ЛАСКОЮ……………………………197
ЮНА МАТІР І ДИТЯ………………………………………………………….198
ОЙ ПЛИВЕ ЧОВЕН……………………………………………………………199
ТАКА СОЛОДКА МИТЬ ЖИТТЯ……………………………………200
О СОНЦЕ!……………………………………………………………………………..201
ЖИТТЯ І ПРАЦЯ………………………………………………………………..201
В МОЇЙ ДУШІ ПІСЕНЬ БАГАТО,……………………………………203
КОЛИСЬ МЕНІ МАТУСЯ………………………………………………….204
ФІТОНЕ, БОЖЕ МІЙ ЄДИНИЙ!……………………………………..205
ПРИРОДО – МАТІНКО МОЯ…………………………………………..206
ЗБИРАЮТЬ ЛЮДИ…………………………………………………………..206
ПУЛЬС ЖИВГАЙ-ТРАВИ…………………………………………………207
ЖИВОКІСТ………………………………………………………………………….207
ПОДОРОЖНИК…………………………………………………………………..208
ЗАЖИНОК………………………………………………………………..209
СТРАРІСТЬ – НЕ РАДІСТЬ……………………………………………..210
ВЕСНИ ПРИНАДНЕ ЩАСТЯ…………………………………………..211
ІДЕ ВЕСНА…………………………………………………………………………..212
ДУМАЄТЬСЯ-МРІЄТЬСЯ…………………………………………………214
ХМАРИ НАД ОБРІЄМ ПРОХОДЯТЬ – ………………………….214
ЗАЖИНКОВА……………………………………………………………………..215
ВИ ЗНАЄТЕ…………………………………………………………………………216
ПЛУГАТАРСЬКА СЛАВОНЬКА………………………………………217
БО ВЕСНА НА ПОРІ…………………………………………………………..218
ХТОСЬ ПОСІЯВ КВІТИ,……………………………………………………219
ЯКА ЯСНА БЛАКИТЬ У НЕБІ:……………………………………….219
ДОЩІ……………………………………………………………………………………..220
Я ВИЙШОВ ЗА ОКОЛИЦЮ СЕЛА…………………………………220
ВІНОК КОЛОССЯ……………………………………………………………….221
ХВИЛЮЄ НИВА В РОЗШУМІ ХЛІБІВ,………………………….222
ПРАЦЯ…………………………………………………………………………………..222
КОЛОСКИ…………………………………………………………………………….223
ЖНИВО………………………………………………………………………………..224
ЖНИВАРІ…………………………………………………………………………….225
СОНЦЕ ХЛЕБЧЕ СТУДЕНУ РОСУ,………………………………….227
ЖНИЦЯ………………………………………………………………………………..228
СИВА КРИНИЦЯ………………………………………………………………..229
ЖНИВАРСЬКИЙ ЗАСПІВ………………………………………………..230
НА ЦАРИНІ, НА ЦАРИНІ,………………………………………………..231
БІЛЬ СЕРЦЯ………………………………………………………………………..231
РОЗСІВАЄ МІСЯЦЬ СРІБЛО СЕРЕД ПІЛЬ,………………….232
ВЕЧІРНІ ЗОРІ – НЕЗАХОДЦІ………………………………………….232
ІДЕ СОБІ ХЛІБ ІЗ ПОЛЯ…………………………………………………..233
МОЗОЛІ………………………………………………………………………………..234
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС…………………………………………………..235
ПРОКЛЯТИЙ ЧАСЕ ТЕПЕРІШНІЙ,………………………………236
У ЖИТНІМ ПОЛІ, ДЕ МОГИЛА……………………………………..236
ЧОРНОБИЛЬ………………………………………………………………………238
ЯКЕ БУЛО Б ЦЕ МІСТО ГАРНЕ………………………………………239
ЧОРНЕ МОРЕ………………………………………………………………………240
ХЛІБОРОБ……………………………………………………………………………242
СМЕРТЬ ПРИХОДИТЬ НАГЛО І НЕЖДАНО………………242
ЖИТТЯ ПІД НАШИМИ СКАЛЬПЕЛЯМИ…………………..244
БІЛЯ СКЛЕПУ ЛЮДЕЙ ХМАРОВИЩЕ:……………………….245
НАСИТИЛИСЬ? ДОБРЕ Й УБОГО…………………………………246
НЕЛЮДИ……………………………………………………………………………..246
ФОРТЕ…………………………………………………………………………………..248
ІНВАЛІД……………………………………………………………………………….249
ЖЕБРАК……………………………………………………………………………….250
СТАРА ДІВКА………………………………………………………………………253
ВИ СКАЖІТЬ, ЧОГО МИ ТАКІ СТАЛИ?……………………….255
ВДОВА…………………………………………………………………………………..257
ХАТИНА ПІД ГОРОЮ……………………………………………………….260
ХТО ЗАВТРА?………………………………………………………………………261
МИ Є……………………………………………………………………………………..262
БОРІМОСЯ ЗА УКРАЇНУ,………………………………………………….262
ПРОЛІТАВ НАД ДОНЕЦЬКОМ І ЛУГАНСЬКОМ……….263
СВІТОВИЙ ПРИЗЕР………………………………………………………….263
ЗОЛОТІ СТРУНИ СЕРЦЯ…………………………………………265
ДА СВЯТИТЬСЯ!………………………………………………………………..266
НЕ ПОЛОХАЙТЕ ГОЛУБІВ НА ВИШНІ………………………..268
МОЯ ЛЮБОВ………………………………………………………………………269
СЛАВСЯ, РІДНИЙ СНЯТИНЕ!………………………………………..270
МУЗИЧНІ АКОРДИ……………………………………………………………271
ТИ ТАКА СМАГЛЯВА, ТИ ТАКА КРАСИВА,……………….273
ПІСНЯ ПРО ЛЮБОВ………………………………………………………….274
РОКСОЛАНА……………………………………………………………………….275
ДРУЖИНА…………………………………………………………………………..276
З’ЯВА…………………………………………………………………………………….277
НІЧ ПЕРЕД НОВИМ РОКОМ………………………………………….278
СЯЄ ЗІРНА НІЧ У СТО ТИСЯЧ СВІЧ,…………………………….279
СОНЦЕ ВСТАЄ РАНЕНЬКО……………………………………..281
УКРАЇНО, ТИ ДЛЯ МЕНЕ ДИВО…………………………………..282
СВІТОНЬКО…………………………………………………………………………282
І НАСТАВ ДЕНЬ ПРОБУДЖЕННЯ,………………………………..282
ШУМЛЯТЬ НА ВІТРІ ЯСЕНИ В ДІБРОВІ,…………………..283
ДОЩИК ПІДКІВКАМИ ЗА ДІВКАМИ,………………………..283
ВТІК БИ НА ІНШУ ЗЕМЛЮ,……………………………………………283
ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС………………………………………291
ПОКУТСЬКІ «БАРВИ ЛІТА» –
В ДЕНЬ МОЛОДІ………………………………………………………………..292
ПІСНЯ ПРО ДЖУРІВ…………………………………………………………296
ЖУРАВЛІ ВЕРТАЮТЬ В УКРАЇНУ………………………………..299
МАТУСЕНЬКА…………………………………………………………………….303
ПІСНЯ ПРО ДИТИНСТВО……………………………………………….306
ПІСНЯ БУКОВИНСЬКОГО СПІВЦЯ………………………………311
ЦЕ ПАДОЛИСТ…………………………………………………………………..313
ДЖУРІВЧАНКА………………………………………………………………….316
ІДЕ ВІВЧАР ПЛАЄМ………………………………………………………….318
ОЙ, БАРВІНЕ, МІЙ…………………………………………………………….320
СИН ВОЛІ…………………………………………………………………………….322
ПОДЯКА……………………………………………………………………………….324
ЖНИВО………………………………………………………………………………..336