Біла Кобила
Легенда «Біла Кобила»
Діялось то в наших Карпатах дуже давно. Тоді крутими плаями по темних лісах і розлогих полонинах гуляли собі вільно горді і сильні люди опришки, яких у ті часи так було багато в горах, що тепер уже нема у них навіть стільки смерек та каміння.
Гуцульські діди-прадіди розказували, що найславнішим серед усіх чорних легінів був Олекса Довбуш. Його дуже боялися багачі, але зате любили і поважали бідні прості люди, бо він їх завжди захищав і допомагав з біди виходити.
Різні нещастя не обминали і опришків. Один з них, май не з найслабших, Василь Пігуляк-Попецун підхопив собі десь віспу і зліг у печері на полонині Балтагула неподалік від гори Стіг. Тут Довбуш відбирав найсміливіших легінів до свого товариства. Попецун хоч і ще не був на той час дуже старим, бо, як розказують старі гуцули, він прожив 125 років, але тоді виглядало, що опришок от-от віддасть Богу душу.
Хіба що один Довбуш думав інакше та й взявся його виколисувати. Коли хворий трохи очуняв, вирушив ватажко із своєю добірною компанією на Косів чи Коломию. Того вже точно тепер ніхто не пам’ятає. Захопила їх перша ніч у Кремениці на полонині Кринта. Там і заночували.
Банно стало Попецунові самому у печері. Вітром дунув він чим душ услід за своїми побратимами. Наздогнав їх пізно вночі, коли ті міцно спали. Попецун хоч уже й добряче вибився з сил, бо ще хвороба не відступила, але захотів трохи позбиткуватися над сонним Довбушем. Вкрав у нього Білу Кобилу та й чкурнув на ній через Синиці аж у село Бережницю, що за Верховиною, на високу гору коло Чорного Ґруня. Тут Кобила почала проявляти свій крутий норов: голосно іржати та бити по землі копитами, виривати ними з гори такі брили високі, як смерекові стовпи.
Те іржання почув тут же Довбуш, який добре знав, що нема більше у горах такого голосного коня, як у нього. Відразу він догадався і чия це витівка з його Білою Кобилою.
— Ну ти дивися, — тільки засміявся до побратимів, — злодій украв у злодія коня. Та то не біда. Як то йому прийшло, так і від нього піде.
Довбуш не помилився, бо до ранку Біла Кобила уже ласкалася до нього. А на горі, куди завів її був Попецун, з вирваного каміння утворилися красиві галереї та купальні. У них потім дуже любив відпочивати Довбуш, як ішов у Космач до своєї любки Дзвінки, чи повертався від неї у Чорногору.
Місцевим гуцулам також прийшлося до вподоби це казкове кам’яне громаддя. Коли йшли на гору, то говорили поміж себе, що йдуть подивитися, що там натворила Довбушева Біла Кобила. А з часом гору стали просто називати Білою Кобилою.
Михайло ГОРОДЕНКО
