Науково-популярне видання «До висот науки». Василь Курищук

19.04.2025 · Видання

У цьому виданні розповідається про випускників Яблунівської середньої школи та уродженців Яблунова, які здобули вищу освіту і, маючи замилування до науки, до пізнання світу, розкривали свої таланти, генерували нові ідеї, і натхненною працею досягали омріяних обріїв, підносились на вищі рівні людських знань.

На палітурці — скульптурна композиція «Освіта», яка прикрашає фасад Львівського національного університету ім. Івана Франка.

В.Ю. КУРИЩУК
К 93 До висот науки. – Косів: Писаний Камінь, 2025. – 152 с.
УДК 929.2.161.2-1

Рецензенти: І.М. Солоненко, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України; М.М. Клим’юк, директор Яблунівського ліцею.
Редакторка: Ірина Кур’янська
Відповідальний за друк: Михайло Павлюк
Технічний редактор: Віталій Стефурак
Верстка: Роман Курищук

Вступ

Завжди, коли задумуєшся над якимось явищем у суспільному житті, ставиш собі запитання: «А з чого це все починалося?» Так і в нашому випадку, говорячи про науковців, насамперед думаю про школу. Без школи, без освіти, зрозуміло, жоден науковець не сформується, а школи в наших краях, віддалених від великих науково-культурних центрів, засновувались дуже пізно і то на рівні початкової освіти. У Львові вже відкрили університет, а в Яблунові була лише дяківська школа, яка до того ж працювала нерегулярно.

Наприкінці ХVІІІ ст. після трьох поділів Польщі (1772–1795) всі західноукраїнські землі з частиною польських, включно з Краковом, опинилися під владою Австрії.

За шкільними реформами, проведеними австрійським урядом впродовж 1774–1783 років, в Галичині створювалися нормальні, головні, тривіальні та парохіяльні школи. Нормальні школи (шестикласні) з німецькою мовою навчання створювалися лише у великих містах. При цих школах проводилися курси для підготовки вчителів головних (три- чи чотирикласних шкіл), які відкривалися в менших містах. Мовою навчання теж була німецька, а згодом – польська. Випускники головних шкіл після проходження практики мали право викладати в нижчих, тривіальних школах.

У 1784 році відкрито Львівський університет з латинською мовою викладання. На філософському й богословському факультетах було дозволено катедри з українською мовою викладання (з 1787 по 1804 рік). Це посприяло тому, що згодом в окремих школах частіше звучала українська мова. У 1784 році Львівська римо-католицька консисторія домоглася від австро-угорської адміністрації, щоб при кожній парохії Галицької Гуцульщини були відкриті парохіяльні школи.

Шкільний закон 1787 року визнав українську мову крайовою, а через два роки уряд дав дозвіл на відкриття народних шкіл з українською мовою навчання. Однак україномовних підручників не було. Правда, в 1786 році видано церковно-слов’янською мовою читанку, а у 1790 – «Букварь языка словенскаго чтенія». Учні вчилися читати церковно-слов’янською мовою, але оскільки цією мовою ніхто не розмовляв, тому інші предмети вивчалися польською або німецькою мовами, а школярі розмовляли між собою своїми рідними мовами.

Рескриптом від 4 серпня 1791 року вже вимагалось відкрити руські (українські) школи в тих місцевостях, де не було такої польської чи німецької школи. Однак чиновники-поляки на місцях не спішили виконувати цісарські розпорядження і в багатьох випадках відкривали школи з німецькою чи польською мовою навчання.
Наприкінці XVIII ст. на теренах нашого району перші державні школи з німецькою та польською мовами навчання відкрито в Старих Кутах (1775), Яблунові (1786), Старому Косові (1792), Кутах (1794), Пістині (1794). Це були перші державні школи в наших краях.

В Яблунові була створена тривіальна школа, і містечко стало центром початкової освіти на терені від Космача, Пістиня, Березовів і до Стопчатова. Тут навчалися діти з цих сіл. Навчання не було обов’язковим. Тому там навчалися діти з багатших сімей, а також діти поляків і євреїв.

Наш край впродовж XVIII – ХХ ст. перебував під владою кількох держав. І кожна з них в нашому народі бачила рабів, які мали вірно служити режимові. Чужа влада про школу для простого люду не дбала.

На жаль, селянським дітям шлях до вищої освіти був закритий. Лише в кінці ХІХ ст. в Коломиї відкрили українську гімназію, а щоб навчатися в ній, потрібно було залишати сільську «штубу», вчитися в підготовчих класах гімназії, а потім ще вісім років в гімназіяльних класах аж до матуральних іспитів на атестат зрілості. Такі випробування могли витримати лише окремі діти, бо навчання і проживання було платним. Правда, простіше було закінчувати духовні чи учительські семінарії, хоч вони не давали права вступати у вищі навчальні заклади, але могли здавати матуру екстерном.

Багато змін у шкільній освіті відбулося за радянської влади. Розширювалася мережа шкіл, уводилася обов’язковість семирічної освіти, а потім – середньої, влада будувала чи сприяла будівництву шкіл. Та інакше й бути не могло, бо за комуністичною пропагандою, «радянський народ – найосвіченіший», і про це мав знати світ.

Зате весь зміст освіти був просякнутий марксистсько-ленінською ідеологією. Робилося все, щоб переконати учня, що його Батьківщина – СРСР, а столиця – Москва, що історії України не існує, а є лише історія Радянської України, яка починається з 1917 року. Розширювалася мережа російських шкіл. Втовкмачували, що українська мова – другорядна, і за бажанням батьків її можна не вивчати в Україні в російських школах, і що обов’язковою для всіх має бути російська мова, бо лише вона має право виконувати роль мови міжнаціонального спілкування.

Та попри це радянська влада багато зробила для розвитку освіти краю. Держава зобов’язувала й сприяла, щоб кожна молода людина отримала середню освіту.

У 1945 році в Яблунові на базі семирічки створено середню школу, яка впродовж майже десяти років була єдиною в районі. Середню освіту тоді здобувало більше юнаків і дівчат з навколишніх сіл, ніж з Яблунова. Уже 80 років Яблунівська середня школа (тепер ліцей) навчає, виховує, готує до життя молодь. Багато її випускників здобуло вищу освіту, чимало з них є сьогодні серед науковців, діячів культури й літератури.

Випускником першого випуску середньої школи був Павличко Дмитро Васильович (1929, с. Стопчатів – 2023, м. Київ). Його досягнення в українській літературі та заслуги в державотворчому й політичному житті України годі переоцінити – одним словом – «людина-епоха», як його називають сучасники. Він відомий також як глибокий мислитель і вчений. Удостоєний звання «Почесний професор Києво-Могилянської академії» та звання «Почесний доктор» Львівського, Варшавського і Прикарпатського університетів.

Першим науковцем, який народився в Яблунові й навчався в тривіальній школі, був поляк Максиміліян Новіцький – зоолог, академік, професор Ягеллонського університету.

У цьому виданні хочемо розповісти про випускників Яблунівської середньої школи та уродженців Яблунова, які здобули вищу освіту і, маючи замилування до науки, до пізнання світу, розкривали свої таланти, генерували нові ідеї, і натхненною працею досягали омріяних обріїв, підносились на вищі рівні людських знань.

Щодо розміщення розповідей про шанованих особистостей на сторінках видання, то ми зробили це не за алфавітним порядком прізвищ, а за роками народження (від найстаршого до наймолодшого). Вважаємо таке хронологічне розміщення більш доцільним і коректним.

Щиро дякуємо всім, хто подав про себе необхідні відомості для впорядкування цього, хочемо думати, потрібного довідника.

Від редактора

«До висот науки» – так автор назвав книжку про людей науки – яблунівців за народженням та колишніх випускників Яблунівської середньої школи. Читачі мають можливість дізнатися про своїх талановитих земляків, які досягли висот в різних галузях знань і отримали визнання в науковому світі.

Однак в цій коротенькій післямові хочу розповісти про її автора, задум якого підтримав відділ освіти.

Василь Юрійович Курищук в минулому вчитель фізики, заступник директора, директор школи в Яблунові, завідувач Косівського районного відділу освіти. Обирався депутатом Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання та трьох скликань районної ради.

Він повернув із забуття письменника, старшину УГА, педагога і громадського діяча Миколу Матієва-Мельника та письменника «розстріляного відродження» Василя Атаманюка, дослідивши їхній життєвий і творчий шлях, упорядкувавши і видавши їхні твори, які за радянської влади були заборонені. Організував заходи щодо увічнення пам’яті про них (публікації в газетах і журналах, вечори пам’яті, меморіальні стели тощо).

Василь Курищук відомий як краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України. Написав історію Яблунова «Яблунів: причинки до історії містечка», чотири книжки з історії духовних святинь Косівщини, дві книжки з історії освіти на Косівщині («Школа на Яблунівщині», «Причинки до історії освіти на Косівщині») та іншу краєзнавчу літературу – всього 17 видань. Він автор понад 80 статей з питань освіти та краєзнавства в газетах та журналах.

Заснував газету «Освітянський вісник» при Косівському відділі освіти для освітян району, яка виходила щомісяця на громадських засадах. При редакції створив видавництво «Писаний Камінь», директор якого і редактор працювали на громадських засадах, а через 6 років, коли зросла кількість замовлень, вони передали його в приватні руки.

Щодо нагород Василя Курищука. Він – відмінник освіти колишнього Союзу, відмінник освіти України, Заслужений учитель України, нагороджений медалями «За заслуги перед Прикарпаттям» та медаллю «30 років відновлення Незалежності України». Лауреат трьох обласних премій: дві премії ім. Патріарха Володимира Романюка та ім. Митрополита Андрея Шептицького (2018, 2021) та премія ім. Євгена Паранюка (2021), а також двох районних іменних премій: премії ім. Марійки Підгірянки та ім. Ігоря Пелипейка.

Сесією Яблунівської селищної ради від 18 лютого 2015 року Василеві Курищуку було присвоєно звання «Почесний громадянин Яблунова».

Отже, книжка вийшла в світ. Хотілося б, щоб вона викликала інтерес молоді до пізнання світу, до бажання розгадувати таємниці природи, розуміти не тільки те, що бачиш, а й те, чого поки що не видно. Хай цій добрій справі послужать розповіді про наших славних земляків-науковців.

Ірина Кур’янська,
начальниця відділу освіти Яблунівської селищної ради

Зміст

Вступ………………3
Доктори наук, професори………7
Новіцький Максиміліян…………8
Мельник Зіновій-Лев Іванович…….13
Дрогомирецький Ярослав Миколайович…18
Солоненко Іван Миколайович…….. 22
Заячук Дмитро Михайлович………27
Попович Дмитро Іванович………31
Дмитрук Юрій Михайлович………35
Семенів Ігор Петрович…………39
Сорока (Гаврилків) Мирослава Іванівна… …43
Білобривка Ростислав Іванович……47
Левандовський Роман Адамович…….51
Геник Ярослав Вячеславович…… …55
Ткачук Тарас Юрійович ………. .59
Басиста Ірина Володимирівна……. .63
Кандидати наук, доценти,
старші викладачі……….. .67
Ковалишин Михайло Миколайович…… 68
Перцович Михайло Григорович…… . 71
Лазарович Василь Григорович…… 74
Лисишин Андрій Михайлович…….. .77
Олійник Ігор Данилович……… ..80
Цимбалюк Юрій Васильович…….83
Багрійчук Василь Олексійович…….86
Фіцич Степан Андрійович………89
Солоненко Надія Дмитрівна………91
Заячук Ігор Михайлович,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,…94
Молодило Володимир Іванович…….97
Романюк Борис Дмитрович………100
Заячк Василь Яремович……….103
Балан (Кармазина) Уляна Володимирівна….106
Дутчак Ганна Миколаївна………109
Струк Володимир Федорович………112
Дяконюк Лілія Миколаївна……….115
Солоненко Ірина Іванівна……….118
Лазарович Ігор Миколайович………121
Чукур Ганна Василівна………..124
Лазарович Надія Василівна………127
Ткачук Юрій Любомирович……..130
Бойчук Юрій Володимирович……..133
Волощук Василь Михайлович……..136
Шипайло (Олійник) Лариса Данилівна…..139
Тарасюк Василь Михайлович………142
Бойчук Ярослав Дмитрович……..145
Від редактора………….148