Країна чарів і краси: нариси. У горах Карпатах. Бескидом зеленим, у три ряди садженим… Михайло Ломацький

«Про ті часи не чутимеш ніде,
того не прочитаєш в жоднім творі,
про що тобі отсі рядки говорять,
про що тут мова спомину буде».
Леонід Мосендз

Ломацький Михайло. Країна чарів і краси: нариси. У горах Карпатах. Бескидом зеленим, у три ряди садженим.
Упорядники: Адріан Алиськевич, Олег Семенишин – Львів: ЛА «Піраміда», 2015. – 552 с.

  • Упорядники: Адріан Алиськевич, Олег Семенишин
  • Редактори: Анна-Марія Волосацька, Олег Семенишин
  • Макет та художнє оформлення Андрія Кіся
  • Сканування Назарія Семенишина
  • Книжка ілюстрована творами Лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Івана Остафійчука, та Лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка і Лауреата премії ім. Василя Стуса Ярослава Мотики
  • Макет підготовлений за фінансової підтримки Адріана Алиськевича

Країна чарів і краси: нариси. У горах Карпатах. Бескидом зеленим, у три ряди садженим... Михайло Ломацький 8,47 МБ | .pdf | Завантажень: 8

У виданні збережено мовну стилістику автора.

ПРО АВТОРА ТА ЙОГО ТВІР

Ніколи, мабуть, не думав учитель і громадський діяч Михайло Ломацький, що йому доведеться стати письменником. Коли б не чужа влада, що перенесла його з Гуцульщини на «мазури», а далі світовий катаклізм, що повиривав людей зі засиджених місць, – Михайло Ломацький до віку сидів би в своїй «прекрасній, чарами надиханій» Гуцульщині. Там він «згуцулів би» так, як усі інтеліґенти з його оповідань, що раз засмакувавши «Гуцулії», – ніяк не могли з нею розстатися.

Щось непереможне засмоктувало їх, – чи були це високі гори, чи широкі краєвиди, чи люди, що там жили, чи їхні старосвітські звичаї й легенди, якими «окутана» вся Гуцульщина, – не знає, мабуть, і сам автор. Проте ж і він сам піддався тому непереможному чарові, а не маючи змоги жити серед гуцулів, він повсякчасно про них думає, все пережите всоте переживає, спогади записує, перепискою з гуцулами доповнює, упорядковує і, врешті, чудом кошти призбиравши, сам і видає.

Звичайно, такі нашвидкуруч видані книжки, без необхідної, й найкращим творам, літературної редакції, без доброї ради й технічної допомоги, – не можуть стати шедеврами. Проте є в них щось, що притягає найширші маси читача! Читачі нарисів і оповідань Ломацького виводяться з різних прошарків і кожний з них знаходить у них щось для себе. Але оте спільне, що заполонює всіх без винятку, – це авторова закоханість у Гуцульщину й усе з нею зв’язане. Вона така палка й полум’яна, що поневолі передається й читачеві, й він, прочитавши два-три оповідання про «Старовіччину», про Мавок і Чугайстрів, про Довбуша й Кляма, – хоче про ці події далі читати, дарма що автор повторюється, дарма що майже кожне оповіданя починається тією самою сценою: згуртовані довкола ватри гуцули, почерзі «повістують». Бо хіба ж усі казки для дітей не починаються від «діда й баби»? А чейже в нашому житті тепер так мало казок!

Засмоктування Ломацького Гуцульщиною відбулося дуже швидко, хоч і непомітно. «Немає лиха без добра», бо коли злослива влада посилає молодого чоловіка в «дикі» гори, залишаючи міські «посади» полякам, – то цей молодий чоловік з гарячим серцем закохується в двох нараз: у Гуцульщину й гірську «Мавку», пізнішу вчительку й товаришку життя, його «заслання» обертається в рай на землі й у. терен громадської праці.

Середовище, в яке потрапив Ломацький, – це славнозвісна Криворівня з традиціями перебування в ній таких світочів української культури як Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Михайло Грушевський, Володимир Гнатюк і багато інших, з яких кожний один вистачав був для розворушення як місцевої інтеліґенції, так і довколишніх гуцулів. Як відомо, теж на буковинській стороні перебувала в гостях у Ольги Кобилянської наша славна Леся Українка й пам’ять та чутки про неї зберігали всі гори.

У Криворівні писав свою повість «Рубають ліс» Антін Крушельницький, а Гнат Хоткевич – «Камінну душу», героїв для якої вибрав серед гуцулів та тамошньої інтеліґенції. Ломацький приятелював з Хоткевичем, блукав з ним по горах, зокрема ж по «Синицях» над Красноїлею, яка особливо припала до вподоби цьому незвичайному маляреві й музиці. Часом доводилося їм і заночувати «просто неба», й саме така місячна ніч, проведена спільно, війшла як кадр до «Камінної душі». Коцюбинському знову вподобалося велике й багате село Голови, куди водив його Ломацький та помагав йому збирати матеріяли до його «Тіней забутих предків». Коцюбинський розпитував гуцулів про найменші подробиці їхнього побуту, а вони дуже тому дивувалися й називали його «дурним».

– Чому? – дивувався Ломацький, і дістав таку відповідь: – Вин же нічого не знаєт, про все питаєт. Пек ти й осина, єкийс, рахувати, вчений пан, а не знат навіт того, що знат гуцулска дітина! Ігі на тє!

Допомагаючи Гнатюкові записувати етнографічні й фолкльорні матеріяли, Ломацький і собі призбирав був стільки, що стало б і на десять книг. Він завжди бажав їх опрацювати, але ніколи не було змоги. Шкільна влада кидала ним як м’ячем, – впродовж 30-ти років учителював у 17-ти місцевостях! А врешті ці його «скарби» пропали в часі війни й залишилися невеличкі рештки та заправлена вчительською працею пам’ять.

Кохання Ломацького з Гуцульщиною не було таке щасливе як з гуцульською красунею Наталкою. Бо ось тільки пронюхавши яку то «науку» несе в гуцульські гори Ломацький, – зразу ж поквапились шкільні інспектори перенести його в глиб Польщі, з чудових гір та в невеселі піски, і тільки згодом удалося йому дістатися на українські землі, над Сян. Але кохання – коханням! Кожних вакацій, кожної відпустки, – наче Трістана до Ізольди, – тягнуло його, спершу з дружиною, а далі й з дітьми, завжди верстати цю ж саму путь: у гори! Його діти «гуцуліли» так же само, як він. Це ж не кого іншого, але його старшу доньку Ліду вибрав собі Олекса Новаківський за модель для славної картини «Дзвінка». І не кого ж, як її, всі студенти з «гуртка україністів» на львівському університеті інакше й не звали як «Антоничева гуцулка».

Розвал Польщі не тільки не дозволив цим «гуцулам» повернутися в Карпати, але й розпорошив їх по всіх усюдах. Ломацький потрапляє в тюрму на львівському Замарстинові, одна з доньок – на «Лонцкого», а син іде в підпілля. Та й Гуцульщина стала вже «не та». її теж, як усю Україну, залляла червона орда.

З важким, як камінь, серцем, забравши грудку гуцульської землі в торбу та все пережите, побачене й заслухане в душу, – Ломацький з двома доньками подався на Захід, залишивши дружину з другими двома доньками та з могилою розстріляного німцями сина на кладовищі.

Тут, у чужих, німецьких горах, затужило, заридало серце закоханого в Гуцульщину Михайла Ломацького. Забезпечений дахом над головою в «старечому домі»,– він весь поринув у відтворення безповоротно пропалого. Скупі вістки з-поза залізної завіси, примушують його швидко й наполегливо працювати над матеріялами. Гуцульщина пропадає! – ця страшна думка не дає спокою, ні супочинку. Записати все, що бачив, чим дихав і жив! Вимирають старі діди, що пам’ятають її славу, переводяться батьки на непосильній праці, а молодь гонять у Казахстан! Незрівняне гуцульське мистецтво вивозять у Москву й підмінюють його дрантям з «артілей». Забудуться, пропадуть старовинні перекази, колядки, обряди, ноша, звичаї, що мають свій початок від княжих і докняжих часів!

Так почалася літературна діяльність М. Ломацького. З великим поспіхом, тільки згрубша проредаговані, появляються з друку 1956 р. дві книжки нового автора: «Верховино, світку ти наш» у Мюнхені й «З Гуцульщини» (нариси) в Лондоні. Вони зразу зробили йому розголос. Відозвалися гуцули з усього світу, створилося «Товариство Прихильників Гуцульщини», появилися в пресі прихильні рецензії, піддано критиці нашумілу книжку Ст. Вінценца «На високей полонінє», піднеслися голоси протесту проти участі цього останнього в редакції «Енциклопедії Українознавства» й т. д.

А М. Ломацький далі опрацьовує свої матеріяли, пригадує, дописує, впорядковує й виготовляє нові речі до друку: другий том «Верховини», містерію Свято-Іванської ночі «В Чорногорі» з муз. Андрія Гнатишина, п’єси на 4 дії «УПА в Карпатах», казки «Дітям та батькам», а невпорядкованого матеріялу в нього ще на три томи. При тому цей плодовитий письменник, не зважаючи на пізний вік, бере жваву участь у громадському житті. За його власними підрахунками, він виголосив уже на еміґрації 1 780 доповідей (з чого 180 появилося циклостильними відбитками) на різних вишколах, курсах, таборах, зокрема СУМівських.

Йдучи назустріч громадським потребам, видає популярні книжечки «Наша еміґрація», «Національна свідомість», «Любов батьківщини», «На чисті води», а остання «Українське вчительство на Гуцульщині» прийнята критикою особливо тепло.

«Країна чарів і краси» – це збірка більших оповідань у такому вигляді, як їх вислухав, записав і приодягнув у поетичну форму сам автор. Перед нами виринуть з неї відважні опришки, кого Ст. Вінценц наклеймив злодіями й розбишаками, а кому Ломацький привернув лицарські прикмети оборонців покривджених. З мряків сивої давнини воскреснуть княжі й боярські предки гордих верховинців і відродяться у вояках «Гуцульського куреня» та в боях УПА.

Коли судилося загинути нашій прекрасній Гуцульщині, хай же пам’ять про неї залишиться нащадкам у книжках Михайла Ломацького, писаних кров’ю його люблячого серця, без претензій на письменницькі лаври.

 

ПЕРЕДМОВА

«Біда тому, хто до низин затужить,
Покине гори і з людьми подружить»
(Леся Українка)

Я спробував відтворити колишнє життя-буття гуцулів, тієї вітки нашого народу, яка, наче святість, берегла пам’ять минулих віків, з покоління в покоління передавала скарби наших традицій, наш великий культурний дорібок.

Змалювати життя гуцулів та їхню боротьбу з ворожими силами, в якій вони сталили свою волю й характер, у якій вони ставали собою, – таке завдання оповідань. Моїм бажанням було відтворити містерію цього буйного, гордого «здуфального» минулого Гуцульщини, яке так цупко пов’язалося з недавнім-сучасним. Гуцули відчували підсвідомо, що їхня сучасність глибоко закорінена в минулому, що вона тим багатіша, чим більше в ній первнів давнини, чим більше досвіду й духа предків.

Згадка про цю чарівну українську провінцію хай відорве читача від сірої буденщини на чужині, хай його перекине до героїки нашої Гуцульщини, до легенд про Довбуша й його леґінів, про славних Січових Стрільців «Гуцульського куреня» та незламних вояків Української Повстанської Армії. Усі вони, саме в гуцульських горах, проливали свою гарячу кров за наші споконвічні ідеали.

На цьому місці почуваюся до милого обов’язку щиро подякувати всім, хто допоміг мені видати попередні книжки, як також цим, хто зайнявся продажем й кольпортажею, а це знову дозволило мені випустити чергову збірку. Зокрема дякую:

Вп. П. Михайлові Ковалюкові з Ноттінґгему за допомогу в збиранні матеріялів, зокрема про своє рідне село Старі Кути та за цінні ілюстрації;
Вп. ПП. Михайлові Корнійчуку-Гадзінському та І. Галабурді з Бельгії, які подали грошеву допомогу та безкорисну працю;
Вп. П. Яремковичу з Бельгії за безкорисне переписування рукописів;
Вп. П. Миколі Аннюкові з Англії за підтримку видання грошевим датком;
Товариству «Гуцульщина» в Нью-Йорку та її двом членам:
Вп. ПП. Е. Бехмитюкові й Ст. Саликові за моральну й матеріяльну підтримку;

Врешті моя щира подяка всім цим приязним людям у Вел. Брітанії й Бельгії, хто продажем перших збірок причинилися до видання цієї книжки.

Михайло Ломацький

 

ПОЯСНЕННЯ ДЕЯКИХ ГУЦУЛЬСЬКИХ СЛІВ

A
Абисте – щоб, аби, напр., абисте здорові були!
Б
Балта – важка, тупа сокира.
Бартка – топір на довгім топорищі.
Банувати – тужити.
Бесаги – дві торби зшиті разом – можна перевішувати їх на плечі і на сідлі коня.
Бідашина, бідашка – здрібніло дівчина.
Бійно – страшно, лячно.
Ботей – отара овець.
Буджениця – вуджене, копчене м’ясо.
Бурінник – «тулук» – молодий ведмедик.
В
Ватра – вогонь.
Вино – виноград.
Верем’я – погода.
Вівкати – накликувати.
Вориня – колене дерево, що з нього роблять пліт.
Всєчина – всячина.
Г
Габи – филі.
Гаджуґа – молода смерека.
Гачі – штани.
Гляба – важко.
Головиця – джерело потока, чи ріки.
Гук – водоспад.
Ґ
Ґрунь – хребет гори.
Д
Дараба – тратка, сплав дерева (в’язане).
Дармовиси – звисаючі прикраси одягу.
Деревище – домовина.
Делінь – далеко, дальше.
Дроб’єта – вівці.
Дєдя, лельо, неньо – батько.
Д’горі – вгору.
Долів – із гір у долину.
Дурішки – смішки.
Дука – багач.
Дужий – сильний, міцний.
Дужітиси – боротись, змагатись.
Ж
Живко – скоренько.
З
Завчєсу – завчасу, рано.
Заснова – фундамент.
Зашкалубина – щілина.
Затємити – запам’ятати.
Зґарда – дорога з монет прикраса молодої гуцулки.
Зіпнути – дихнути.
К
Кабачі – вибої в лісі.
Келтунок – харч, їжа.
Кичера – гірський хребет, покритий лісом.
Ковбок – бервено, клец.
Котюга – пес, собака, також збиточник, шкідник.
Кріс, пушка, фузія – стрільба, рушниця.
Л
Лая, тічня – стадо вовків, але й собак.
Легіт – вітерець.
Лісна, лісовик – лісові духи у вигляді дівчат і чоловіків.
Літувати – проводити літо на полонині.
Лудінє, уберія, фантє – одежа (також посуда, знаряддя).
М
Маржина – худоба, скот.
Миром – у спокою.
Мольфар – чарівник.
Мрєч – мряка, туман.
Мудрішки – вигадки (також жарти).
Н
Наладувати – наповнити.
Неукий – навчений.
О
Облаз – стежка попід скали.
Омкно – неприємно.
П
Первак – первородний.
Пізьма – помста.
Пізьмач – що носить у собі помсту.
Плюта, година – негода, дощова пора.
Побратим – брат із вибору.
Плова – зливний дощ.
Полонина – пасовисько на верхах гір.
Порекло – прізвище, назвисько.
Прошєк – жебрак.
Пструг – форелі.
Пуджіти – страхати, лякати.
Провернутись – прокинутись.
Р
Рамат, раматка – шматка, тряпка.
Реваш – дощечка, патичок із знаками до розрахунку.
Ретізь – ланцюжок.
Ровта – відділ «пушкарів» у міліції 18–19 ст.
С
Сарака – бідачисько, бідняга.
Сокотити – берегти.
Сночі – вчора вечором.
Т
Толокá – спільна праця.
ТолÒка – пасовисько.
Тобівка – шкіряна торба, різно прикрашена.
Тогідь, передтогідь – минулого, попереднього року.
Трембіта – дуда, обвита корою, або й верчена, 3‐4 метри довга, видає тужливий голос.
Тємувати – пам’ятати.
У
Уговтати – вспокоїти, повздержати.
Улоги – скельні сходи.
Ф
Флоєра – довга сопілка – гуцульська флейта.
Х
Храм – відпуст.
Ц
Цес, цеся – цей, ця.
Ч
Чуркало – джерельце води.

 

ЗМІСТ

КРАЇНА ЧАРІВ І КРАСИ. Нариси.
Про автора та його твір.10
Передмова..13
Країна чарів і краси.15
«От куда пішла єсть Гуцульщина».17
Король-гуцул..27
Старовіччина..33
Піп Іван.37
Останній опришок..43
Ворожбити.53
Опришківські скарби..63
Повінь.69
Голодний рік у горах..75
Дивні «історії».81
Татарські люди.85
У світі чарів..91
У Красноїлі..117
Криворівня..131
Криворівня сьогодні.137
Яремче..139
Ворохта.155
Весною в Головах.163
П’явки Гуцульщини..169
Трембіта.179
Цимбали.181

У ГОРАХ КАРПАТАХ
Слово до читача…..186

I. ГУЦУЛИ – ГУЦУЛЬЩИНА
Про гуцулів – Гуцульщину….189
а) Багатство гуцульських гір….196
б) Гуцульське плем’я…..197
в) Гуцульська ноша…..198
г) Гуцульські співаночки….199

II. ГУЦУЛЬЩИНА В ОПОВІДАННЯХ
Опікун Гуцульщини….203
Яка ж то та полонинка. …..207
Матір Божа на Гуцульщині….211
Гомін віків……215
Золотий хлопчина…..221
Єлько…..225
«Гадєрка»……231
Стара вовчиця….235
Вірлиця…..239
Пригоди з ведмедями….243
Віддячився…..251
Друзі……253
«Риболови»……257
Юрійко……259
У Зеленім над Черемошем…..261
Освоєний ведмідь….265
Воркун……269
Куниці рятівниці….275
Гуцул і «вуйко»…..277
Онуцько…..281
Скупчик……285

III. ПРО МАЛИХ ГЕРОЇВ
Для України й за Україну…..289
Бурко…..293
Марічка……299
Дмитрик і Анничка…..305

IV. ПОУЧЕННЯ БАБУСІ МОКРИНИ
Оповідання гуцулки – бабусі Мокрини…309
а) Про своїх діток….309
б) Рідне золото і чужа бляха…..311
в) Про Довбуша….312
г) «Дезертир»…..316
ґ) Степанко з Закарпаття…..318
д) Байочка‐небеличка…..322

V. ПРО ГУЦУЛЬСЬКУ ГОВІРКУ
Дещо про гуцульську говірку….327

БЕСКИДОМ ЗЕЛЕНИМ, У ТРИ РЯДИ САДЖЕНИМ.
Слово до Читача…..330
Гуцульщина – гуцули….335
Про назви Гуцульщина, гуцули. …345
З записок Юри Шкрібляка….349
Жєбунька…..379
Село Голови – серце Гуцульщини….409
Оповідання Дмитра Панипайлєка-Василюка..411
Повістування Петра Арсинійчука…417
1920 рік у Головах і сусідніх селах….425
«Зелений Віночок»…..429
На Шкіндівськім ґруни….433
На Лудовій…..443
Грамітне……459
Кречун……459
Гупальчин Єлак….460
Гуцульська доля…..467
Згадка минулого…..479
Ночліг під Чорногорою….487
Гостина у Василя Паука….493
Верховинські співаночки…..507
Гуцульські коломийки (ноти)….511
Товариство «Січ» на Гуцульщині…523
Кінцеві завваги Автора гуцульських оповідань і нарисів…534
Родину Ломацьких розкидало по цілому світу. Олег Семенишин.538
Пояснення деяких гуцульських слів….546