Вірші «Я чую шум лісів й гірських потоків». Оксана Ткачук

Вірші, які авторка пропонує читачеві, написано щиро й від чистого серця. Вони про Україну, Гуцульщину, милий серцю гірський Шепіт, де Оксана Ткачук народилася, живе і працює, про війну й омріяну для всіх Перемогу, про рідних людей — батьків, сина, чоловіка. Вона шанує працю і людей праці, святобливо ставиться до християнських засад моралі, які, в чому певна, мають бути міцним підмурівком української суспільності — нашого побуту, сім’ї, ставлення один до одного, до Вітчизни… Для широкого читацького загалу.

Ткачук О.Л.
Т 48 Я чую шум лісів й гірських потоків: Вірші. — Оксана Ткачук. — Косів: Писаний Камінь, 2024. – 120 с.
УДК 821.181.2-1

Вірші «Я чую шум лісів й гірських потоків». Оксана Ткачук 1,58 МБ | .pdf | Завантажень: 9

  • © Ткачук О.Л., вірші, 2024
  • © Григорук А.Г., вступна стаття, 2024
  • © Мосорук М.М., обкладинка, 2024
  • ©Видавництво «Писаний Камінь», 2024
  • Літературний редактор Аделя Григорук
  • Комп’ютерний набір Марії Порох
  • Комп’ютерний дизайн Віталія Стефурака
  • Технічний редактор Михайло Павлюк

ЩИРЕ ПОЕТИЧНЕ СЛОВО ОКСАНИ ТКАЧУК

Після знайомства з віршами Оксани Ткачук на гадку спало несподіване порівняння: ростуть у розкішному зеленому гаю розлогі красені-дерева, поруч — скромніші, не такі показні, а навколо — різнобарвні кущі, рясний багатошумний «підлісок». І в кожної рослини тут — своя краса, часом яскрава, іноді — мовби непримітна, проте весела і хвилююча, ще в інших — зворушлива і ніжна.

Так у природі, так у житті. Усе на своєму місці, усе в гармонії, все у розмаїтті.

Так є в мистецтві загалом і в літературі зокрема. Тому, торкаючись доробку Оксани Ткачук, звісно, не будемо піддавати літературознавчій обсервації написане авторкою, ні порівнювати її вірші з творами інших. Хоча б тому, насамперед, що це перша її збірочка, і підганяти її під якийсь ранжир абсолютно недоречно.

Але те, що Оксана Ткачук пропонує своєму майбутньому читачеві, написано щиро й від чистого серця. Вірші стали сокровенними плодами її душі, і ці плоди мають свої пахощі, і свій смак, і свій колір.

Усе життя спілкуючись із книгами — Оксана Ткачук за професією бібліотекар, — вона відчуває якийсь священний трепет за кожним разом, коли бере в руки той чи той фоліант. Книги прилучали її до творчості, манили в чарівні світи поезії, кликали й собі піти дорогою творення, повірити в себе і свої сили.

І Оксана відважилась.

Її вірші — про Україну, Гуцульщину, милий серцю гірський Шепіт, де вона народилася, живе і працює, про війну й омріяну для всіх Перемогу, про рідних людей — батьків, сина, чоловіка.

Вона не вигадує своїх образів, не вимучує ліричні сюжети. Вони приявні у її віршах органічно, від бачення і відчуття життя. Її рефлексії по-народному мудрі і прості, як простими є беззаперечні істини:

Вчорашнього назад не повернуть,
Сьогоднішнє так швидко пробігає,
А завтрашнього може і не буть —
Один Господь про це на світі знає…

В авторки святобливе ставлення до християнських засад моралі, які, як вона вважає, мають бути міцним підмурівком української суспільності — нашого побуту, сім’ї, ставлення до батьків, до Вітчизни…

Непідробно правдивим є її почуття до матері, висловлені рядками цілого циклу віршів, як ось:

Ти для мене — промінчик весняний
І яскрава вечірня зоря.
Я молюся до Господа, мамо,
Щоб ти довго на світі жила.

Авторка шукає найтепліші слова, щоб привітати матір у день її свята й висловити сердечну дяку найдорожчій людині:
Мамо, люба моя, я вас щиро вітаю зі святом,

У травневий цей день, коли квітне бузок у саду.
В подарунок для вас назбираю я квітів багато
І подяки слова найпрекрасніші в світі знайду.

Цими прикладами хочеться підкреслити поетичну вдачу Оксани Ткачук, її здатність висловлювати віршованим рядком усе, що її хвилює, що їй близьке й дороге.

Є в доробку Оксани Ткачук і вірші про Майдан, про війну — з трагізмом почувань цілком мирної людини, зі сльозами, болем, але з незмінною вірою в Перемогу. Прагнення жити в мирі, займатися улюбленою працею, радіти звичним радощам відбито авторкою в цих нехитрих, але повних життєвої правди рядках:

Як гарно світить сонечко вгорі
І над тобою чисте синє небо!

Загалом у віршах Оксани Ткачук немає безпредметного абстрагування, незрозумілих філософських розмірковувань, — її тексти з повним правом можна назвати мальовничо-репродуктивними. Справді, якщо тільки взяти початкові рядки деяких віршів — «Загубилась осінь у покосах», «Поглянеш: навесні цвітуть сади», «Збирала мама за святковим всіх столом», «Україно моя! Мила, ніжна, зажурена квітко…, «Лелеки повертаються додому», «Стоїть в осінній тишині Майдан», «Біжать струмочки, дзюркотять грайливо» і т. ін., — то відразу видно, що авторка збирається нас переконувати не логікою поетичної думки, а натуральністю барви, голосом звуку, самим фактом існування людей, птахів, предметів, пейзажів.

І ці початкові рядки — не трамплін для наступних сентенцій, а перші мазки на картині. Картині, намальованій її словом.

Думається, що збірка Оксани Ткачук «Я чую шум лісів й гірських потоків» — її перша ластівка — знайде дорогу до свого читача і потішить серця тихим, але щирим і добрим словом.

Аделя Григорук,
письменниця, членкиня Національної спілки письменників України,
Національної спілки журналістів України,
заслужений працівник освіти України