Коли ревуть гармати. Іван Війтенко

До нової поетичної збірки члена НСПУ, уродженця села Коршів на Прикарпатті, увійшли поезії громадянського звучання, написані за період жорстокої навали мокшанської орди на споконвічні терени української землі, і деякі поезії з попередніх збірок.

Кров, біль, материнські сльози і сотні вбитих ворогом мирних жителів, залишили в серці автора глибоку борозну смутку і печалі. У віршах, надрукованих в збірці «Коли ревуть гармати», набатом дзвенить клич до помсти клятим московитам і свята віра в нашу Перемогу.

Слава Україні! Героям Слава!

Літературно-художнє видання «Коли ревуть гармати»

В41 Війтенко І. Д.
Війтенко І. Д.
В41 «Коли ревуть гармати», громадянська лірика: «Писаний камінь», 2022 – 88 с.

Коли ревуть гармати. Іван Війтенко 451,96 КБ | .pdf | Завантажень: 38

ISBN 978-617-7436-19-4

Автор висловлює подяку за сприяння у виданні книжки синові Василеві Війтенку

  • Набір тексту і редагування автора
  • Коректор — Оксана Зварич
  • Верстка, дизайн — Ігоря Зварича

 

Зміст

Була і буде повсякчас…3
Весну вістує пташечка мала….4
Не вірив, що впаде ізнов війна….5
Коли ревуть гармати – Муза спить..6
Сирени роздирають сутінь.7
Наснився в небі клекіт журавлиний.8
Я не любив ніколи кацапню…9
Одного дня, коли зміліють сни..10
А він служив, як вірний друг..12
Кохана, тут іде війна…13
Вони побралися серед війни..14
Знову лунає у росії «Хайль!»….15
А ще недавно тут було учора…16
Наснилося, що я в сирім окопі…17
А крові вже не скиби, а лани….18
А на світанку нині в небо синє…19
Хотілося б писати про весну..21
Про те, як сонце цілувало бджілку..21
Чому прийшов у мій привітний світ..22
Мені запахла весняна земля…23
Тривожні мої ранки і смеркання….24
Переводжу годинника стрілки…25
Я вірю, що закінчиться війна….26
Звикаємо до болю і до сліз…27
Вже пророста вербовою корою..29
Колись – як уже роси відцвітуть….30
Намастили смальцем п’яти….31
Мою весну розривають навпіл..32
Поблаговістилась земля…33
Земле рідна, берегине долі..34
Вони молилися на «руській мір»…35
Чому сумує золотиста бджілка…36
А нині в нас Вербна неділя..37
Скільки раз знаходив і втрачав…38
Галунка неба і паска сонця….39
Сади цвітуть – віщують щедре літо….40
Не прагну вже писати про війну..41
Відцвіла ще одна весна…42
На калині вітер обриває цвіт..43
Коли ревуть гармати…87
Наді мною небо ще погідне…44
І знову ліс з білявками беріз…45
Мамо, я вернувся, я живий…46
Прийшла пора на косовицю й сіно…47
Дощ віддзвенів весільною струною….48
Гучномовці голосили…49
Він не любив – вона його кохала..50
Якось обідньої пори…51
І біль, і розпач, й море сліз…52
Тут вічність зупинила плин…53
І знову чорну звістку до села….54
Ще добре тямлю, як з Афганістану….55
«Не вір, як псові, москалеві, сину..56
Знову мені наснилася війна..57
Шкода, тату, що ти десь у стрісі….58
І знову, тату, твій каштан розцвів…59
Невмивана ордо мокшанська….60
Знову, москлю, скалиш свою морду…61
Не буває чужого горя…62

Із попередніх збірок
В день кривавого місяця капала кров…63
Його «двохсотим» величали хлопці….64
«Братам» з Росії….65
На її плечах – квітчаста хустка…66
Зціпило руки, наче два крила…67
Люблю сонет Шекспіра і Петрарки..68
Там не гудуть над вишнями хрущі…69
На все в житті є неба знак…70
Коломийки….71
Не стріляли вже, майже, два дні….72
Земля лежала кругла, як горіх…73
Вони лежали плазом на ріллі….74
Ода землі..75
Літа розвіються на попіл…76
Героям Крут…78
Журливо в небі там курличуть птахи..79
Вража куля мене не скосила…80
Вкраїнський роде – гордий Прометею….81
У покутському селі…83
Чорна звістка….85