Історико-краєзнавче видання «Із закутин пам’яти». Курищук Василь

У книжці подаються спогади автора про свою родину, дитинство, юність та пошук місця в житті. Більша частина видання відведена розповідям про зустрічі з відомими людьми: письменниками, науковцями, громадськими діячами; про друзів та непересічних особистостей, з якими волею долі довелося йому разом працювати.

Історико-краєзнавче видання «Із закутин пам'яти». Курищук Василь

УДК 908. 477. 86
Курищук Василь,
К 93 Із закутин пам’яти. – Косів: Писаний Камінь, 2021 –360 с.

  • Технічний редактор Віталій Стефурак
  • Комп’ютерна верстка Романа Курищука
  • Відповідальний за друк Михайло Павлюк

Історико-краєзнавче видання «Із закутин пам'яти». Курищук Василь 6,84 МБ | .pdf | Завантажень: 63

 

ПЕРЕДМОВА

Можливо в дитинстві я десь чув такі звичні тепер і мудрі слова, що «книга – джерело знань», але глибоко вникнути в їхній зміст ще не міг.

Проте і без цього книга манила мене. Моє знайомство з великою дитячою художньою літературою відбулося в початкових класах, відколи навчився усвідомлено читати. Шкільних книжок виявилось замало і ми з однокласником Петром подалися до сільської бібліотеки, а коли навчалися в п’ятому класі, брали книжки в районній бібліотеці для дітей та юнацтва в Яблунові. У післявоєнний час бібліотеки Західної України добре забезпечувалися літературою, в тому числі й дитячою. Ми вже тоді зрозуміли, що є книжки дозволені і заборонені. Дозволені – це ті, які ми брали в бібліотеці, а заборонені – це ті, які читали на горищі в Петровової родички, чоловік якої був членом «Просвіти» до 1939 року.

У старших класах середньої школи мене більше цікавила позапрограмна література, а щоб отримати добру оцінку з літератури, достатньо було «Хрестоматії». Часу на читання, на жаль, залишалося мало. Багато відбирала підготовка домашніх завдань з інших предметів, а ще хотілося мати й вільний час. У студентські роки дізнався, що існують архіви, в яких можна довідатися про нашу минувшину, знайти щось цікаве, невідоме. Вже на початку 1990-х років ув архівах появилася можливість поринути в світ документів та літератури, які були недоступними за радянських часів.

Це все мене захопило і я постійно шукав нових і нових джерел. Спочатку із зацікавленням збирав інформацію для себе, а коли її набралося багато, то вирішив ознайомити з нею читачів і видав кілька книжок з краєзнавства. То був активний період мого життя. Я знаходив можливість відвідувати архіви та бібліотеки не тільки у Львові, Івано-Франківську чи Чернівцях, але й у Києві, зокрема бібліотеки ім. Вернадського та Інституту літератури АН України, а також архів СБУ. Коли приїжджав до Львова, то не втрачав можливостей відвідати хоч один захід з тих багатьох, які організовували бібліотека АН ім. Стефаника чи книгарня «Є».

З роками мій простір активного способу життя звузився до одних тільки спогадів. Я зараз уже не можу дібратися до архівів, зустрітися в бібліотеці з цікавими людьми, переглянути довідкову літературу та нові надходження, зануритися в картотеку. Це все було частиною мого життя. Тепер залишилися тільки спогади. Але спогади – це теж глибинне джерело. Здавалося, що як щось собі згадуєш, то все, що відбувалося колись, проходить якось попри тебе чи в кращому випадку, відсторонившись від всього сьогоднішнього, бачиш перед собою давню картинку і себе десь там збоку чи безпосереднім учасником подій і тільки. Та ні ж бо, приходжу до переконання, що, згадуючи якусь подію, доводиться ще раз все те переживати, особливо, коли починаєш дещо уточнювати чи вникати в якісь подробиці.

Пам’ять… Як добре, що Матінка Природа обдарувала нас цією властивістю мозку! Чого лише вартують спогади дитинства! Приємні і неприємні, смішні і кумедні, сумні і важкі, але всі є важливими. Вони чомусь краще запам’яталися, ніж події недалекого минулого. Я мав багато зустрічей і знайомств з видатними людьми. Були зустрічі випадкові, а були й сплановані. Вони багато давали відповідей для задоволення моїх зацікавлень, розширювали кругозір, сприяли глибшому розумінню людських взаємин.

У своїх паперах, які я переглядав, щоб викинути щось негідне на макулатуру, дивним чином виявив кілька старих листів. Пишу «дивним чином», бо ніколи спеціально не зберігав листів та інших матеріалів. Я тоді не думав, що вони колись мені можуть пригодитися, але помилявся. Жалію, що на світлинах минулих років не записав, хоч би легенько олівцем, коли зроблене це фото і хто там зображений, та з якого приводу, а цього тепер мені не вистачає і ніхто вже не допоможе.

Я разом працював чи мав тривалі зв’язки з багатьма людьми, яких вважаю яскравими особистостями. Про окремих з них маю честь розповісти в своїх спогадах.

Багато часу і зусиль пішло на пошук матеріалів про життєвий і творчий шлях педагога і письменника, старшини УГА Миколи Матієва-Мельника, а також учасника Першої світової війни, козака Дієвої армії УНР, письменника «розстріляного відродження» Василя Атаманюка. Тут теж публікуються оновлені розповіді про них.

 

Зміст

Передмова …………….3
Про моїх близьких родичів …………5
Під час війни ……….30
Війна закінчилася, але спокою не було…………….35
Післявоєнні роки …38
Біля мами ……………43
Моя рідна сестра Марія …………….49
Зі шкільних років …59
Перше причастя та святочні обряди ………………..64
До Косова «на Йвана» ……………….69
Великодня перепелонька про Зельмана …………..72
Від хати до хати – колядувати ……75
Зустріч з повстанцями ………………76
Екскурсія до Києва ……………………78
У пошуках місця в житті ……………82
Як упроваджувалася техніка в навчально-виховний процес…..87
До Віктора Шаталова за досвідом …………………..93
Участь в Моделі ООН ……………….97
Мій рідний брат Дмитро ………….112
Повернення із забуття ……………..127
М.Матіїв-Мельник ………………127
Василь Атаманюк ……………….139
«На бистрині» …….150
Київські зустрічі ..154
Несподівана зустріч з Дмитром Павличком
та Василем Земляком …………154
За допомогою до Івана Малковича …………….156
Відкриття пам’ятника М. Матієва-Мельника
і московський путч ……………..158
У кабінеті Миколи Жулинського та Григорія Штоня……….161
Шевченківське свято на Косівщині ……………162
Зустріч з Федором Погребенником ……………164
Народний артист України Степан Фіцич …165
Поет світової величі і державний діяч …………..167
Львівські зустрічі ……………………182
З передачею до Дениса Лукіяновича …………..182
Співпраця з Миколою Ільницьким ………………184
Листи від Романа Федоріва …188
Від Яреми Кравця до Уляни Сомовської ……. 189
У гостях у професора Дмитра Заячука …… .193
З істориком Петром Сіреджуком ……………. 195
Коломийські знайомства ………….197
До фундатора УЗЕ Михайла Берлада ………..197
Відвідини франкознавця Івана Білинкевича ..200
Знайомство з Миколою Васильчуком …………202
І краєзнавець, і артист-сміхованець …………203
Перша легальна національно-демократична газета «Агро»
та її перший редактор ………..205
Гендиректорка обласного телебачення ……..207
Журналіст, письменник, сценарист …………..208
Український «сологолос» з Коломиї ……………209
Двічі Шевченківський лавреат …………………..211
Незабутній Ігор Пелипейко ……..212
«Любив над все Вкраїну й вірші …» ………………..221
Спорудження музею та пам’ятника Тарасови Мельничуку в Уторопах……236
У ріднім слові, наче в раю ………….246
Закохана в Гуцульщину …………..252
Запальний, товариський професор ………………..261
Майстер сонета ….264
Дослідник злочинів більшовизму ………………….267
Коли душа палає ..270
У полоні Мельпомени ………………277
Талант керівника .284
І пахне йому рідний край ………..292
З роками дружба лиш міцніє ……301
Його поважали за мудрість ………312
Політика зросійщення та життя під пильним оком КДБ …….. 315
Яблунівські криниці смерти …….325
В обласній раді ….332
Доля однієї родини ………………….337
Напередодні та в перші роки Незалежности ….342
Замість післямови ……….. …………355