Василь і Микола Девдюки. Валентина Молинь

14.08.2018 · Видання

Книга «Василь і Микола Девдюки» знайомить із творчістю відомих гуцульських різьбярів – батька і сина Девдюків зі Старого Косова, присвячена ювілейним датам митців – 140-ій річниці Василя Григоровича (1873-1951) та 110-ій річниці Миколи Васильовича (1904-1991).

Видання є спробою авторського колективу віднайти, упорядкувати й систематизувати фактолоґічний матеріал із музейних фондів та родинних архівів, відобразити на рівні документальних даних широкий спектр життєвих моментів, зокрема, творчої активності й громадянської позиції.

Окреслюючи постать Василя Девдюка в історії народного мистецтва Гуцульщини, розкрито найбільш важливі аспекти життя і творчості визначного майстра, висвітлено його роль у формуванні й розвитку Косівської школи різьбярства.

Уточнено і доповнено відомості про майстра Миколу Девдюка, який був одним із перших учнів свого батька й допомагав йому в проведенні навчання в приватній школі-майстерні, а згодом мав і своїх учнів.

Ілюстративний ряд, представлений у виданні, знайомить із розмаїттям творів, що прикрашають експозиції багатьох музеїв України. Значна частина фотоматеріалів публікується вперше.

Видання розраховане на педагогів і студентів мистецьких навчальних закладів, художників декоративно-прикладного мистецтва, усіх, хто цікавиться питаннями історії народного мистецтва Гуцульщини.

Рекомендовано до друку Правлінням Косівської реґіональної орґананізації Національної спілки художників України (протокол № 5 від 30 квітня 2013 р.).

Василь і Микола Девдюки. Валентина Молинь 23,67 МБ | .pdf | Завантажень: 337

В. Молинь, А. Андрейканіч, І. Яремин
Василь і Микола Девдюки. – Косів: Писаний Камінь, 2016. – 200 с.; іл.

Автор тексту
Валентина Молинь

Макет, дизайн, художнє оформлення
Анна Колтукова
Богдан Щепний

Комп’ютерна верстка
Андрій Андрейканіч
Валентина Молинь
Ігор Яремин

Переклад
Вікторія Гаврилей

Коректор
Жанна Турянська
Людмила Козар

Світлини
Мирослав Близнюк, Богдан Штундер, Іван Молинь, Оксана Липка, Ігор Яремин, Сніжана Яремин, Божена Яремин, Владислав Яремин

Рецензенти:
Василь Артемович Щербак, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства.
Іван Степанович Кочержук, заслужений художник України, голова Косвської регіональної організації Національної спілки художників України.

Видрукувано в ПП “Писаний Камінь”

ДІМ, ЗВЕДЕНИЙ ПРЕМУДРІСТЮ БОЖОЮ

Знання про нашу культуру, мистецтво, декоративно-вжиткову, народну художню творчісь збагачує ґенетичну пам’ ять, розширює межі національної духовності, почуття гордості за цю культуру, її світочів, що розумом і руками створили для нас безцінні пам’ятки, яскраві сліди свого мистецького огнива. Ми пишаємося наявними скарбами, пам’ятаючи про тих, хто їх народжував та ніс переконання, що це робиться для людей, що з темряви небуття випромінюють світло. Дім, зведений із премудрості Божої, – ось він, логотип наших знань, національної пам’яті, любові до народного творіння.

Мудрість гуцульських мистців, плоть од плоті народних, богомільних мирян, що творили мистецтво во славу Божу, здекларована любов’ю до свого гірського краю й родинною повагою, гідністю та солідарністю, що зкріплювала відносини між батьками й дітьми. Мудрість як природна данність мала своїм підґрунтям твердість означених відносин – звідси мотивації походження рідкісної краси талантів, носіїв династичної гілки мистецького продукту, який спостерігаємо в народних майстрів із Косова, Річки, Брустурів, Кутів.

Мудрість гуцульської писанки, ліжника, різьблення, одягу, вишивки, кераміки, меблів… Мудрість у любові до професійного ремесла, вона й збудувала свій дім – мистецький храм, яким у сукупності своїй є мистецтво гуцульського краю. Гуцульське мистецтво просвітлене Божою ласкою, мудрістю Божою. Випадає сказати, що таке мистецтво творить образи людяного в людині, воно є щире, лине із серця, скраяне з добра, злагоди, любові й нам симпатичне.

Усіх, хто пише книги про гуцульське мистецтво, упізнаємо за прагненням розширити межі знань про нього, – це, свого роду, символи сходження до нього. Під таким кутом зору я розцінюю працю Валентини Молинь, Андрія Андрейканіча та Ігоря Яремина «Василь і Микола Девдюки» – науковий погляд нинішнього покоління на ціннісні орієнтири гуцульських об’єктів художньої обробки дерева та металірства, відкритість їхніх спрямувань до людської свідомості й серця. Ми намагаємося усвідомити значення, вагу, самодостатність зробленого авторами, які донесли чіткі межі мистецьких образів батька й сина Девдюків.

Вдумаємося: батько перебував у взаєминах тотожності зі своїм часом, а безневинного сина більшовики заслали на каторгу, щоби принизити його гуцульський Дух. Але він не скорився, бо в нестерпних умовах кремлівської каторги розвивався в напрямі батькового просвітлення, єднання з рідним для нього гуцульським краєм. Вчитайтеся в документ: «Справка выдана гражданке Девдюк Парасковье Семëновне в том, что ее муж – Девдюк Николай Васильевич, 1904 года рождения, репресированный 25 января 1941 года, на основании ст.1 Указа Президиума Верховного Совета СССР от 16 января 1989 г. реабилитирован 31 марта 1989 года».

Онуки вчорашніх катів-енкаведистів сьогодні виповзли з темних кремлівських кутків і всіх нас хочуть добровільно загнати в Митний союз, і знову повториться історія: ріки української крові увіллються в крижані сибірські ріки.

Поглянемо уважно на світлину гуцульських каторжан на поселенні в Котласі 1945 року й відчуємо: перед нами просвітлені сонцем любові до рідної землі, чисті та красиві душею наші славетні безіменні та впізнані герої! Вони спізнали ціну підлої кари й красу оновлення через любов до Бога та України, через реалії віри, мрії, надії й думок про правду волі, свободи, незалежності своєї ж, не чужинської, не чужої землі!

Поглянемо уважним зором на світлину із записом рукою талановитого майстра: «Девдюк Василь 27 літ». Ця світлина з 1910 р. поглиблює нашу думку в бік уяви: який просвітлений образ молодика, яка гордість, сила й міць, твердість характеру, яка мудрість ґазди, що чоботами твердо стоїть на своєму ґрунті, а в хаті головою підпирає стелю!

Жодному зайді не вдасться скорити таких людей – про це пам’ятаймо, ушановуючи 140 роковини Василя Девдюка та 110 його сина Миколи! Девдюки, батько й син, своїм мистецтвом, яскравою творчістю утвердили непорушність нашої святої землі, право на вільну незалежну соборну гуцульську творчість, честь і гордість. Повік будемо вдячні їм за витворені ними мистецькі скарби!

Автори книги крок за кроком, спокійно, вдумливо, із достатніми аргументами фактів, доносять до читача об’єктивну правду про те, що естетична вартість художніх творів Василя та Миколи Девдюків є непідвладна примхам часу й узаконює подвиг віри і традиції.

Гуцулія припала до серця багатьом, бо являє собою міру ідеального в системі знаного про красу народної творчості. Чи не тому нескінченність гуцульської землі прагнули спізнати Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Гнат Хоткевич, у чотирьохтомній праці «Гуцульщина» Володимир Шухевич, у спостереженнях із Бистреця Станіслав Вінценз, які дали йому право донести відчуття правічного «На високій полонині»?! А Сергій Параджанов з Юрієм Ільєнком і Сергієм Якутовичем! Світло мудрості Гуцулії, утілене в образах творів Василя та Миколи Девдюків, батька й сина, бачимо в книзі колективу авторів.

Торкаючись думкою праці покійного Михайла Курилича «Гуцульський орнамент», що скерована на дослідження його семантики й морфології, – праці, яка виношує логіку народних уявлень про серцевинну духовність мистецької форми, що наснажувала порядок і чистоту художнього мислення майстра, оздоба різьблених творів, як і всіх інших у багатому гнізді гуцульської творчості, була сповнена психологічної доцільності й мала прилучення до землі, що була «засіяна красою» (М. Рильський). Такий порядок руху оздоби, логіку орнаментальних мотивів склав імператив мистецької якості зробленого талановитими майстрами.

Отже дім, споруджений премудрістю Божою, – це мистецтво батька Василя та сина Миколи Девдюків. Таким самим було єдносне мистецтво Шкрібляків, Корпанюків, Медвідчуків, Дудчаків, Харінчуків, Баранюків, Кошаків, сотень інших майстрів, чиї імена пов’язані з мудрістю Гуцулії – краю, що замаєний дерев’яними церковцями, у яких сконденсовано гніздо Мудрості.

Науково-мистецьке видання про Девдюків потрібне й принесе користь: воно прислужиться людям. Так само, як усі інші книжки про народне мистецтво Гуцульщини, що концентрує людську уяву про порядок, урешті, наші надії, мрії зі сподіваннями, що духовність, закладена у творах майстрів, скріплює наш національний дух.

…Сходить щоранку сонце над гуцульською землею. І доки ми ще живі, сонце завжди з нами, воно в кожному нашому кроці: коли люди садять бульбу, виводять на полонину маржину, коли дітки у вишиванках поспішають до школи, а онука горнеться до своїх дідуся й бабці – це і є наша непорушна духовна твердь, яку я прочитую у творах славетних Девдюків та їхніх учнів, це ж бо я прочитую в багатьох книгах про гуцульське мистецтво Антіна Будзана, Люби Сухої, Олексія Соломченка, Петра Арсенича, Миколи Моздира, Михайла Станкевича й багатьох інших, а тепер у названих трьох авторів.

Крізь мистецтво Девдюків ми йдемо назустріч нашому сонцю, збагачені їхнім величезним мистецьким досвідом, розкриваємо перед собою світ красивих форм і візерунків, повторюємо за авторами книги: «Пресвятий Боже, дай нам ласку збагнути й до інших донести велику мудрість майстрів гуцульського краю, землі дідів наших!».

Форма у творах гуцульських майстрів цілісна, велична. У ній закладені почуття вічного, логіка духовного сенсу життя – це шлях у світ пізнання себе самого й світу, де панують гармонія та порядок, відсутні хаос та руйнація.

Олександр Федорук,
академік Національної академії мистецтв України,
доктор мистецтвознавства, професор

Автори видання висловлюють вдячність за надані матеріали (світлини, документи) та можливість представити роботи із фондів музеїв:

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, м. Коломия, директор Ярослава Ткачук;
Івано-Франківський краєзнавчий музей, директор Ярослав Штиркало;
Чернівецький краєзнавчий музей, директор Олена Затуловська;
Івано-Франківський художній музей, директор Михайло Дейнега;
Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, директор Любов Ілюк;
Музей етноґрафії та художнього промислу Інституту народознавства Національної академії наук України, м. Львів, директор Роман Чмелик;
Музей Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв.

Книга видана за кошти обласного бюджету Івано-Франківської обласної ради

ЗМІСТ