Навчально-методичний посібник «Люблю тебе, Гуцульщино!». Мій рідний край

Бібліотека гуцульської школи
Науково-дослідна лабораторія
“Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство”
Національної академії педагогічних наук України

Упорядник і автор вступної статті Аделя Григорук

За редакцією Петра Лосюка, Аделі Григорук

Автори:  Андріюк П.В., Григорук А.Г., Камінська М.В., Кіщук О.Д., Лосюк М.С., Лосюк П.В., Сусак К.Р., Ткачук О.М.

Рецензенти:

  • Богдана Чіх-Книш, кандидат мистецтвознавства, в.о. доцента кафедри історії мистецтв і гуманітарних дисциплін Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв
  • Василина Сеняк, учитель-методист Косівського НВК “Загальноосвітня школа І ст. – гімназія-інтернат” Косівської районної ради Івано-Франківської обл.

Друкується за рішенням Науково-методичної ради Івано-Франківського ОІППО, протокол № 1 від 6.03.2012р.

Л 93    Люблю тебе, Гуцульщино: Навчально-методичний посібник/За ред. П.В.Лосюка, А.Г.Григорук – Косів: Писаний Камінь, 2012.– 396 с. іл.

Навчально-методичний посібник – колективна праця про вивчення в шкільництві природи, історії, народного мистецтва, фольклору, звичаїв і традицій одного з етнографічних регіонів України – Гуцульщини. Розкриваються організаційно-педагогічні засади розбудови гуцульської школи як регіональної української національної, висвітлюється досвід вивчення гуцульщинознавства в системі навчально-виховної роботи в дошкільних, середніх і вищих навчальних закладах. Адресований викладачам, учителям і вихователям, учням і студентам.

ББК 74 (4УКР) 263я7

ISBN 978-966-181-085-2

Зміст

Вступ.
Гуцульщинознавство в нашому освітньому просторі. А.Г. Григорук

Розділ І.
Мій рідний край. І.А. Пелипейко

Розділ ІІ.
Організаційно-педагогічні основи  гуцульської школи як регіональної  української національної
ІІ. 1. Особливості Гуцульського  регіону України. П.В. Лосюк
ІІ.2. Гуцульщинознавство як розділ науки та навчальний предмет П.В. Лосюк
ІІ.3. Концептуальні основи гуцульської школи П.В. Лосюк
ІІ.4. Модель гуцульської школи майбутнього П.В. Лосюк, А.Г. Григорук

Розділ ІІІ.
Гуцульщинознавство  в системі оновлення освіти і виховання
ІІІ.1. Гуцульщинознавство в дошкільному вихованні дітей П.В. Лосюк
ІІІ.2. Гуцульщинознавство в початкових класах. Гуцульщи­нознавство: Програма для 2-4 класів початкової школи А.Г. Григорук
ІІІ.3. Гуцульщинознавство в системі національного виховання школярів П.В. Лосюк
ІІІ.4. Гуцульщина в літературі
ІІІ.4.1. Програма літературного гуртка загально-освітніх навчальних закладів. О.М. Ткачук
ІІІ.4.2. Учимо жити і творити засобами літератури. М.С. Лосюк
ІІІ.5. Вивчаємо історію свого краю. «Історія Гуцульщини». Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. М.В. Камінська
Хронологічна таблиця з історії Гуцульщини. М.В. Камінська
ІІІ.6. Ростимо народних умільців
ІІІ.6.1. “Сухе” гуцульське різьблення виробів з деревини. П.В. Андріюк
ІІІ.6.2. Інкрустація виробів з деревини. П.В. Андріюк
ІІІ.6.3. Гуцульська вишивка. К.Р. Сусак
ІІІ.7. Краса народної обрядовості. Програма спецкурсу (факультативу)  “Гуцульщина в народних обрядах”, 7 клас (з навчально-методичним супроводом) О.Д. Кіщук
ІІІ. 8.  Фундаментальна література з курсу “Гуцульщинознавство” А.Г. Григорук
Додатки
Орієнтовний курс “Гуцульщинознавство” для випускних 9 і 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів (35 годин) П.В. Лосюк
Видання науково-дослідної лабораторії “Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство” (серія “Бібліотека гуцульської школи”) А.Г. Григорук

Вступ

Гуцульщинознавство в нашому освітньому просторі

Упродовж тривалих віків український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його оригінальною культурою, автентичними ремеслами, своєрідними звичаями та обрядами. У цьому процесі формувався внутрішній світ українців, осягався весь довколишній простір, закладалися підвалини національної ментальності та етнічного світогляду.
Олекса Воропай, відомий знавець традиційно-культурної спадщини українського народу, зазначав: “Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю”. Тому так важливо виховувати в підростаючого покоління почуття кровної спорідненості зі своїм народом, любов до своєї землі, розуміння власної причетності до національного українського поступу.
Гуцульщина – один з етнографічних регіонів України, де всупереч усьому збереглася унікальна духовна й матеріальна культура її мешканців, де вона розвивається й  примножується у своїх яскравих і неповторних виявах.
Із проголошенням незалежної Української держави стало можливим позбутися впливу тоталітарної комуністичної ідеології та цензури на духовний і культурний розвиток українців. Тоді ж на Гуцульщині зародився активний освітній рух із впровадження гуцульщинознавства в навчально-виховний процес. У 1991році розпочала свою роботу Гуцульська освітянська рада, яка виробила концептуальні засади розбудови гуцульської школи як регіональної української національної.
Оскільки більшовицька войовничість у питаннях духовності все-таки залишила свій негативний слід у вигляді збайдужіння до своєї культурно-історичної спадщини, національного нігілізму, комплексу етнічної меншовартості, то подвижники гуцульщинознавчого руху першочерговим завданням вбачали повернення до національних цінностей і здобутків української етнопедагогіки, планування в навчальних закладах дидактичного процесу з урахуванням регіонального етнографічного компонента на прикладі гуцульщинознавства.
Цей проект став справді унікальним.
По-перше, тому, що його втіленням опікувалися люди не стільки за своїми посадовими обов’язками, як за покликом душі. По-друге, проект об’єднав освітян Галицької, Буковинської, Закарпатської Гуцульщини, а це – 8 районів  різного адміністративного підпорядкування! І по-третє, координувала  роботу розбудови гуцульської школи не державна структура, а громадський орган – Гуцульська освітянська рада, яку беззмінно більше як 20 років очолює її невтомний голова Петро Лосюк. Петро Васильович може слугувати яскравим прикладом інтелектуальної цілеспрямованості та виняткової – як для нас, українців, що, на жаль, не відзначаються наполегливістю доводити до кінця обрану справу, —  послідовності й  напористості. Згадаймо: скільки яскравих ідей і пропозицій лунало на всю Україну! І всі вони непомітно зів’яли, навіть не розвинувшись. А чому? Не вистачило в їх ініціаторів сил або захопилися чимось іншим. А найчастіше –бракувало фінансування. І здалися,  капітулювали, викинувши білий прапор.
Гуцульська школа не здалася. Більше того, активно запрацювала всупереч скептикам, яких було та й є чимало. Створено і видано навчально-методичне забезпечення, програми, 10 чисел журналу “Гуцульська школа”, видається “Освітянський вісник”, книжкова серія “Бібліотека гуцульської школи”, що стали, за словами Василя Курищука, “міцним підмурівком” нової освітньої моделі.  А створювались ці видання без жодної копійки державних грошей, виключно завдяки ентузіазму не байдужих до важливої справи науковців та педагогів-новаторів. Серед них в першу чергу хочеться згадати незабутнього Ігоря Пелипейка, а разом з ним і Ярослава Матійчака, Василя Курищука, Никанора Крета, Володимира Козьменчука, Оксану Ткачук, Василя Петричука, Василя Корпанюка, Миколу Близнюка — з Косівського, Петра Гнилицю, Івана Зеленчука – з Верховинського,  Івана Будзака – з Надвірнянського, Івана Терлецького — з Коломийського, Дмитра Никифоряка, Наталію Черкач – з Вижницького, Олексія Чепеля, Володимира Гребенщикова – з Путильського, Юрія Беркелу, Богдана Григірчака, Миколу Ткача – з Рахівського районів, Михайла Сміха – з Яремчі. Неможливо обійти увагою і видавців Володимира Карого зі Снятина та Михайла Павлюка з Косова, художників Антона Григорука та Ольгу Яремчук, чиїми стараннями оформлені й видані посібники, довідники, словники для гуцульської школи. І це, звичайно, далеко не повний перелік.
Ця робота, як сказав перший заступник начальника головного управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА Іван Будзак, була вкрай важливою, бо допомагала впроваджувати у навчальні заклади області національну ідею.
“Особливим феноменом на освітянській карті нашої держави” назвав гуцульську школу Мирослав Габорак, голова  Івано-Франківського обкому профспілки працівників освіти і науки України. Ідея такої школи перетворилася на могутній струмінь нових педагогічних підходів до організації і змісту навчально-виховного процесу.
Професор Микола Лесюк назвав гуцульську школу “грандіозним проектом”; домінантною ознакою її є патріотичне виховання молоді, плекання у ній любові до рідної землі – своєї малої батьківщини.
За двадцятиліття Гуцульською освітянською радою, науково-дослідною лабораторією “Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство” НАПН України спільно з відділами освіти гірських районів  Галичини, Буковини, Закарпаття організовано немало важливих заходів – конференцій, семінарів, нарад, зльотів. Їх проведено 44. А ще ж були робочі зустрічі, засідання, круглі столи… Через них червоною ниткою проходило питання форм і методів упровадження гуцульщинознавства в освітній простір регіону.
Протягом останніх років загальноосвітні навчальні заклади Гуцульщини беруть активну участь у різноманітних експериментах та пілотних проектах із впровадження гуцульщинознавства в систему навчально-виховної роботи початкової, основної, старшої школи, в дошкілля і позашкілля. Експериментальним майданчиком Національної академії педагогічних наук України стала Яворівська
ЗОШ І-ІІІ ступенів Косівської районної ради Івано-Франківської області, де вже 50 років невтомно працює її директор Петро Васильович Лосюк, кандидат педагогічних наук, член –кореспондент НАПН України, народний учитель України.
6 березня 2012 Науково-методична рада Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти прийняла рішення про надання Яворівській ЗОШ І-ІІІ ст. статусу “Авторська школа”, що є безсумнівним визнанням вагомого внеску П.В.Лосюка в педагогічну науку і практику.
Ураховуючи потребу узагальнити напрацьований досвід з вивчення гуцульщинознавства в регіоні, вирішено укласти навчально-методичний посібник під дещо нестандартною назвою “Люблю тебе, Гуцульщино!”
Посібник розкриває струнку систему вивчення гуцульщинознавства, починаючи з дошкільної освіти і завершуючи випускними класами старшої школи.
Пропоноване навчально-методичне видання покликане дати можливість педагогам оптимально реалізувати принцип краєзнавства в освітній практиці, оскільки містить як теоретичний матеріал з різних галузей знань, так і програми з гуцульщинознавства для початкової школи, курсу історії Гуцульщини, літератури рідного краю, факультативу “Гуцульщина в народних обрядах”, орієнтовного курсу “Гуцульщинознавство” для випускників 9 і 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, матеріали для позакласної роботи. Посібник дозволяє отримати необхідні знання з історії Гуцульщини, пізнати її природу, говірки, мистецтво, словесний і пісенний фольклор, традиції та звичаї, споконвічні способи господарювання і репрезентувати гуцульщинознавство як галузь науки і навчальну дисципліну, предметно окресливши її суть і завдання.
У навчальному посібнику наголошено, що Україна – соборна держава, а Гуцульщина – її етнографічний регіон, де проживають гуцули як етнографічна група українського
етносу.
Автори посібника дотримуються принципової думки про вживання в науковому обігові терміна “етнографічний регіон” на означення Гуцульщини (так само як і Слобожанщини, Полісся, Таврії тощо), оскільки поняття  “етнічний регіон” заперечувало б сутність України як моноетнічної держави. З цих же міркувань гуцули визначаються як етнографічна гілка українського народу, а не як етнос, що є політичною спекуляцією, позбавленою наукового обґрунтування.
Разом з тим автори навчально-методичного посібника свідомі, що не всі аспекти гуцульщинознавства та методики його викладання висвітлені з однаковою повнотою.
Над посібником працювали: Андріюк П.В., Григо­рук А.Г., Камінська М.В., Кіщук О.Д., Лосюк М.С., Ло­сюк П.В., Сусак К.Р., Ткачук О.М.
У першому розділі посібника використано матеріали книги І.А.Пелипейка “Мій рідний край”.
Багатства культурно-мистецької та історичної спадщини Гуцульщини, неповторність та унікальність її природи і людей є безсумнівними. Ми з повним правом можемо пишатися ними перед усім світом. Але не лише пишатися, а й досліджувати, збирати, зберігати, вивчати, починаючи з-за шкільної парти.
До цього й спрямовує кожного творчого педагога й свідомого українця наш посібник “Люблю тебе, Гуцульщино!”

Аделя Григорук,
старший науковий співробітник
науково-дослідної лабораторії
“Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство”
Національної академії педагогічних наук України,
заслужений працівник освіти України

 

Розділ І. Мій рідний край

ЮНІ ДРУЗІ!
Кожен із вас прагне зрости не лише гарною людиною – чесною, працьовитою, співчутливою, – але й добрим грома­дянином, якому дорога його Батьківщина – велика держава Україна. Любов до Батьківщини, тобто патріотизм, передба­чає знання її природи, історії, мови, мистецтва. Не можна любити того, чого не знаєш. Але пізнання великої Батьків­щини розпочинається від порога рідної хати. Ваше село чи місто, ті гори, ліси, поля, що їх оточують, ті ріки та потоки, що плинуть в околиці, де живеш, – це і є та часточка України, з якої починається осягнення всієї Вітчизни. А по­близу вашого є й інші населені пункти, які мають багато спільного між собою: гірська природа, особливості архітекту­ри, заняття, звичаї, традиції, що передаються від покоління до покоління тощо. Вони об’єднуються під назвою рідний край. Ваш рідний край – Гуцульщина. Про неї й поведемо мову в цій книжці.
У наш час зникають непроникні кордони між державами. Ви зможете побувати в інших країнах, побачити, як живуть інші народи. У майбутньому ви, можливо, почнете почувати себе не лише громадянами України, але й членами великої загальнолюдської сім’ї, що заселяє нашу прекрасну планету Земля. Треба любити нашу планету, відчувати бра­терську приязнь до всіх людей, до всіх народів. Але така любов неможлива без любові до свого рідного краю. Видат­ний письменник, автор прекрасних творів про Гуцульщину Гнат Хоткевич писав: «Любов до рідного краю – се стадія, ступінь до переходу в храм вічної любові до людей, стадія неминуча. Скочити через неї до вселюдськості неможливо».
Тож пізнавайте свій рідний край, а знання перетворяться в любов до нього, до нашої матері України і до всієї неозорої Землі – колиски й домівки людства.

ЩО ТАКЕ ГУЦУЛЬЩИНА?

Там, де гори Чорногори, зелені Карпати,
Живуть сини України – гуцули завзяті.
Де Черемош, Прут і Тиса – вода студененька,
Пригортає Гуцульщину Україна-ненька.
Гімн Гуцульщини

Відповідь на поставлене в заголовку запитання начебто проста: це територія, заселена українцями-горянами, яких на­зивають гуцулами. Від українців інших частин України вони відрізняються способом господарювання, заняттями, побутом, одягом, говіркою, звичаями й традиціями.
Щодо походження назви «гуцул» існують різні припущення. Найпоширенішою є думка, що це слово молдавського похо­дження; так молдавани називали горян-опришків, а згодом воно стало назвою всіх корінних мешканців гірського краю. Найдавніший документ, у якому вжито слово «гуцулка», похо­дить із 1754 року. А в друку вперше слово «гуцули» з’явило­ся в 1825 році в одному з польських журналів. Вживалося слово «гуцул» і раніше, але тільки як власна назва особи, прізвище.
Гуцульщину називають етнографічною територією. Етног­рафія – це побут, звичаї, вірування, традиції певної групи людей, а також наука, що їх вивчає. Саме етнографічні особливості відрізняють Гуцульщину з-поміж інших земель України, зокрема й сусідніх – Бойківщини та Лемківщини.
Гуцульщина – це край, розташований у південно-східній частині Українських Карпат, переважно у верхів’ях рік Бистриці Надвірнянської, Пруту, Черемошу, Серету, вер­хнього стоку Сучави і Тиси. Частина гуцулів живе й за ме­жами України – у Сучавському та Сигітському округах Румунії. Гуцули заселяють Верховинський, частину Косівського і Надвірнянського районів і м. Яремча в Івано-Франків­ській області, Рахівський район Закарпатської області, Путильський і частину Вижницького районів Чернівецької об­ласті. Але чітко окреслених меж Гуцульщина не має, хоч чимало вчених-етнографів намагалося їх визначити (Я. Головацький, В. Шухевич, В. Гнатюк, В. Кубійович, М. Домашевський, І. Сеньків, Ю. Гошко та ін.). Трудність полягає в тому, що, крім яскраво виражених гуцульських сіл, багато є й перехідних, таких, у яких поєднуються етнографічні особливості гуцулів та сусідніх етнографічних регіонів. Тому іноді до Гуцульщини зараховують цілу тери­торію усіх названих раніше районів трьох карпатських областей. Відомий учений-географ В. Кубійович нараховував 80 гуцульських населених пунктів, з них у Галичині – 44, на Буковині – 28, на Закарпатті – 8. Територія Гуцульщини, за його підрахунками, становить 6500 квадратних кілометрів, тобто 1,07% території України.
Гуцульщина межує в Івано-Франківській області з Богородчанським, Коломийським і Снятинським районами; у Черні­вецькій області – зі Сторожинецьким та Кіцманським районами і Румунією; у Закарпатській області – з Тячівським районом та Румунією.
Площа районів, що належать (повністю чи частково) до Гуцульщини: Верховинського – 1,3 тис.кв.км, Вижницького –
0,9 тис.кв.км, Косівського – 1 тис.кв.км, Надвірнянського –
1,9 тис.кв.км, Путильського – 0,9 тис.кв.км, Рахівського –
1,9 тис.кв.км.
На території Гуцульщини, в урочищі Круглий біля села Ділове Рахівського району, знаходиться географічний центр Європи, що засвідчує встановлений тут ще в XIX столітті обеліск.
Географічні координати Гуцульщини – приблизно 48° пн. широти, 24° сх. довготи.
Про розміри Гуцульщини дають уявлення відстані між її населеними пунктами. Так, відстань між найвіддаленішими ра­йонними центрами Путилою і Раховом становить 195 км, з Рахова до Верховини – 100 км, до Косова – 135 км, до Надвірної – 100 км. Отож Гуцульщину з краю в край можна проїхати автомобілем за той час, що ви щоденно сидите на уроках.
Водночас гуцульська «глибинка» досить віддалена від об­ласних центрів. Так, з Верховини до Івано-Франківська понад 120 км, з Путили до Чернівців близько 120 км, а з Рахова до Ужгорода аж 209 км. Всі райони Гуцульщини розташовані на окраїнах Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей і, врешті-решт, на краєчку України.
«Нігде в цілому світі нема такої краси, єк у наших горах, та й нема на цілім Божім світі кращого краю, єк рідний», – так писав про Гуцульщину Роман Яримович, письменник, що народився в славному селі Яворові на Косівщині, був інженером-лісівником, а згодом – учасником американської косміч­ної програми. Чудові твори про наш край написали Юрій Федькович, Сидір Воробкевич, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Марко Черемшина, Василь Ґренджа-Донський, Дмит­ро Павличко, Тарас Мельничук та багато інших письменників.
Захоплено говорить про свій рідний край В. Ґренджа-Донський, який жив на Закарпатті:

Там, де ті високі гори,
Глибокі долини,
Де зелені бережечки
Попід полонини,
Там, де вітрик холодненький,
Вода студененька, –
Там-то наша країночка,
Усім нам миленька.
Де буйнії в листки свищуть,
Де потік гуляє,
Там, де одна бистра річка
Другу доганяє,
Де весною соловейко
Не стає співати, –
Там-то наша країночка,
Наша рідна мати.

Запитання і завдання

  1. Знайди на карті України райони, що належать до Гуцульщини.
  2. Розпитай дорослих, як вони визначають межі Гуцуль­щини, кого вважають гуцулами. Чому?
  3. Вкажи помилку в твердженні: «В Українських Карпа­тах живуть українці, румуни, гуцули та бойки».

ДЕЩО З ГЕОЛОГІЇ КРАЮ

Гуцульщина – частина великого гірського Карпатського краю. Теперішні гори Карпати мають переважно флішову будову, тобто складаються зі стиснутих у скелі уламків порід, що осідали на дні моря, хвилі якого пінилися на місці, де ми живемо. Не один раз тут море змінювалося сушею і навпаки. Виразними слідами моря є товсті, різного забарвлення шари осадків, що випадали на морське дно. Це і пісковики, і вап­няки, і глина, і мергель, у них часто знаходять відбитки риб та інших морських істот (наприклад, у с. Пістині на Косівщи­ні), і сліди морських хвиль.
Земна кора постійно «живе», вона рухається, то підніма­ється, то опускається. Теперішні наші гори утворилися внас­лідок підняття і розломів товстих шарів осадових порід. Не­рідко ці шари переміщувались у вертикальне положення, що бачимо на численних дуже мальовничих відслоненнях, наприк­лад, над Прутом у Яремчі, на Каменистому над
р. Рибницею біля Косова, на Сокільському над Черемошем поблизу с. Тюдів та в ін­ших місцях. Це перерізи гір, зав­дяки яким бачимо внутрішню будову земної кори.
Востаннє наш край був мор­ським дном приб­лизно 20 мільйо­нів років тому. Море залишило нам т.зв. неогено­ві відклади (яскра­вий зразок – ске­лі Міської гори в Косові) та числен­ні поклади солі. Дуже товстий шар неогенових відкладів є у верхів’ях Тиси на Закарпатті.
Зазнали Карпати й зледеніння. Слідами льодовика є товсті шари камінних осипищ, що звуться моренами, та кари – вражаючі дикою красою котлоподібні заглиблення на північ­них схилах Чорногори, зокрема Говерлі, а також між верши­нами Данциж і Шпиці. Льодовикове походження мають і чорногірські озера. Був льодовик і на схилах хребтів Свидовець, Ненєска, на Марамороському масиві. Останні льодовики зник­ли порівняно недавно – 3,5 тис. років тому.
Найдавніші геологічні породи на Гуцульщині зустрічаються в Чивчинських та Рахівських горах. їх вік – понад мільярд років, а гнейсам, вапнякам, сланцям Марамороського масиву – 2,6 млрд. років. Це кристалічні породи. Вони височіли островом ще над прадавнім морем Тетіс. Взагалі ж Карпати – молоді гори, їм від 25 до 40 млн. років, вони ростуть щороку на 1-2 см та ще й переміщуються в північно-східному напрямі. Через геологічні процеси, що відбуваються з Карпатами, тут часто трапляються зем­летруси, часом руй­нівної сили. Сила поштовхів буває 5-7 балів. Найсильніші землетруси у XX ст. сталися 10 листопада 1940 р. та 4 березня 1977 р. В епіцен­трі, на території Румунії (гори Вранма), сила підземних поштовхів досягала 7-8 балів, що вик­ликало там значні руйнування та людські жертви. Хвилі підземних катаклізмів досягли Львова, Києва і навіть Москви.
Мандруючи рідним краєм, ви можете спостерігати пам’ятки геологічних катаклізмів, що відбувалися протягом бага­тьох мільйонів років. У долині Бистриці Надвірнянської, від с. Пасічної до с. Зелена, бачимо іноцерамові (від назви молюс­ка іноцерамус, черепашки якого тут зустрічаються) верстви пісковика, якому близько 100 млн. років. Вони мають сіро-голубе забарвлення. Ці ж верстви видніються на відслоненнях від Делятина до Яремча та в інших місцях. Це колишнє морське дно, що стало сторчма.
Дещо молодший ямненський пісковик, він ясно-сірого кольо­ру. З нього збудовані Камінь Довбуша в Яремчі, скелі в Криворівні, Бистреці, на схилах гір Скупової та Людової, в околицях Гриняви. Знаменитий Писаний Камінь – також ямненський пісковик. Все це також підняте на тисячометрову висоту колишнє морське дно.
Цікаві геологічні відслонення різного характеру залягання гірських порід зустрічаються на Буковині: в урочищі Лужки в долині річки Бісків, у с. Дихтинці Путильського району.
У гірських долинах, на річкових терасах під тонким шаром ґрунту або й зовсім зверху розташовані річкові наноси, що складаються з піщано-галечникових верств. Утворилися вони протягом тисячоліть, з того часу, як на вершинах Карпат був льодовик. Влітку лід посилено танув, бурхливі води несли уламки гірських порід, дрібнили їх на гальку, окремі уламки обкатували, шліфували. Тому в цих нашаруваннях, як і в руслах річок, багато овальних каменів. Згодом річки заглиби­лися, звузилися. Тепер вони течуть вузькими руслами. Але їхні наноси зустрічаються на значній віддалі від теперішніх русел. Саме на цих наносах розташовані в гірських долинах поля, городи, сади, луки. Шар родючого ґрунту в цих місцях тонкий, тому треба оберігати його від розмивання та від пошкоджень тракторами, автомашинами тощо.
Річкові наноси, з яких переважно складаються береги річок, дуже крихкі, їх легко підмиває і руйнує вода. Тому в горах потрібне зміцнення берегів за допомогою спеціальних споруд. Призводить до руйнування берегів і вибирання каме­ню та гравію з русел. Русло заглиблюється, а високі береги легко завалюються, осипаються, підмиваються. Тому заготів­ля каменю, гравію в руслах гірських річок заборонена.
На високих ділянках гірського краю поверхня землі нерід­ко вкрита уламками скель, дрібноземом. Це продукти вивіт­рювання. Часто внаслідок вивітрювання утворюються химерні форми скель, як-от на Шпицях і Великих та Малих Кізлах у Чорногорі, на Сокільському, Ненєсці, на вершинах Білої Кобили, Ігреця, Ґаборіанської, Ґреготі, Лисині Космацькій, Версалемі та ін.

Запитання і завдання

  1. Як виникли Карпати?
  2. Які геологічні породи часто зустрічаються на Гуцульщині?
  3. Чому не дозволяється вибирати камінь, гравій з річко­вих русел?
  4. Буваючи в походах, під час екскурсій збирай зразки різних порід, камінці, що тебе зацікавили формою чи забарвленням. Цікавіші зразки подавай до шкільного музею, краєзнавчого кутка чи географічного кабінету.
  5. Якщо ти маєш фотоапарат, зафотографовуй цікаві геологічні об’єкти.

КОРИСНІ КОПАЛИНИ

У надрах Гуцульського краю знайдено чимало рудних копа­лин. На Рахівщині, в селах Довгорунь та Кобилецька Поляна, відомі поклади червоного залізняку. Взагалі Рахівський масив багатий на корисні копалини. Там виявлено боксити – руду, з якої виплавляють алюміній. У надрах Рахівщини є й поліме­тали: свинець, цинк, срібло, що залягають разом. Поліметали відомі і в Чивчинських горах. Там знайдено також нікель, марганець. Різноманітні горючі ко­палини. Біля Коломиї (с. Ковалівка) здавна до­бували буре вугілля. Нафта добувається на Надвірнянщині (Битків), біля Берегомета Вижницького району, біля Лопушної Путильського району. Виявлено її й у Космачі Косівського району, в околицях Ворохти, Верховини. Родо­вище природного газу відоме біля Косова. Біля Делятина є поклади гір­ського воску – озоке­риту, цінної сировини, що в багатьох випадках заміняє натуральний віск і служить для виготов­лення свічок, лаків, кре­мів, використовується в електротехніці як ізоля­тор, а в текстильній промисловості – для глянцювання тканин. Крім того, озокерит має лікувальні властивості.
Є на Гуцульщині й значні запаси горючих сланців.
Великий скарб наших надр – кам’яна сіль, що є поро­дженням давнього моря. Її добували в Косові, Делятині. З дуже давніх часів виварювали сіль із сировиці – природного соляного розчину – на Косівщині: в Уторопах, Березові, Текучі, Старих Кутах, Пістині. І тепер населення широко використовує в побуті сировицю.
У Чивчинських горах та між Раховом і Кобилецькою Поляною відомі родовища графіту, що утворився з кам’яного вугілля під час горотворення. Застосування графіту дуже широке: він необхідний і для виготовлення звичайного олівця, і для реакторів атомних електростанцій. На Рахівщині виявлено апа­тити – сировину для виробництва фосфорних мінеральних добрив.
Багата Гуцульщина й на будівельні матеріали, зокрема ка­мінь, глину для виробництва цегли. Поклади будівельного пісковику розробляють біля Яремча, Великого Бичкова. На Рахівщині, поблизу с. Ділове, є родовища красивого мармуру, на схилах г. Чивчин залягають поклади напівдорогоцінного родоніту.
На Косівщині, в долині р. Лючки та в інших місцях, знайдено золото, є золото і в Чивчинських горах.
Неоціненне багатство надр нашої землі – мінеральні води. Цілющі джерела з водою різноманітного хімічного складу відомі в Альбіні, Буркуті, Верховині, Головах, Косові, Соколівці (Івано-Франківська область), Білині, Богдані, Квасах, Кобилецькій Поляні (Рахівський район), Брусниці, Вижниці (Вижницький район).
Лише на Рахівщині виявлено 82 джерела мінеральних вод, деякі з них належать до надзвичайно рідкісних на всій земній кулі (квасівські).

Запитання і завдання

  1. Дізнайся, які корисні копалини є поблизу міста, села, де живеш, як їх використовують. Відвідай місце, де добувають корисні копалини, встанови, в гірській по­родах якого походження, як вони утворилися?
  2. Поцікався, чи не завдають люди шкоди навколишньому середовищу під час добування корисних копалин. Якщо виявиш такі випадки, напиши про них до районної газети, повідом відділ охорони природи районної дер­жавної адміністрації.
  3. Буваючи в походах та екскурсіях, збирай зразки геоло­гічних порід для шкільного музею.

СКЕЛІ Й ПЕЧЕРИ

Хочеш красу верхів знати,
вийди в Кедроватий,
на Добушів столець сідай
та й дивиси, брате…
Співанка про Гуцульщину

Унаслідок вивітрювання, руйнування твердих порід на по­верхні землі на території Гуцульщини природа створила нема­ло мальовничих скель, що привертають увагу своїми химер­ними формами і здавна збуджували народну уяву. Про них виникали легенди, перекази.
Писаний Камінь. Ця група велетенських брил ямненського пісковика знаходиться на однойменній горі на висоті 1221 м н.р.м. на території с. Ясенова Горішнього Верховинського району. Найбільша плита розташована похило, має довжину до 15 м і ширину до 3 м. Висота понад 10 м. Народна легенда каже, що це – гробниця царя велетів – далеких предків гуцулів. Назву скелі одержали від карбів (петрогліфів), які здавна були на її поверхні ( хрести, ромби, схематичні людські фігурки, лунки).
Найдавніші «написи» походять з часів Київської Русі. Сучасні туристи дуже пошкодили багато з них, «увічнюючи» свої імена на поверхні Писаного Каменя.
Сокільський. На хребті Сокільському (939 м), що тягнеться від р. Рибниці до р. Черемошу, по узбіччях здіймаються 25 скельних утворень висотою від декількох до 25-30 м.
Деякі з них нагадують замкові вежі, церковні шпилі (звідси назва Церков­ці), з глибокими отворами. На поверхні видно сліди морських хвиль, молюсків. Найбільші скелі – Кашицький Камінь, Лесівський Камінь, Вателеївка, Семенків Камінь, Бобельга.
Голова Довбуша. Ця химерна скеля височить в урочищі Терношори на межі с. Яворова і с. Снідавки Косівського району і являє собою вертикальний стовпоподібний камінь, на тонкій вершині якого лежить велика овальна брила, від якої й походить назва скелі. У Терношорах є ще інша скеля висотою до 30 м, що простягається в напрямку північ-південь майже на 50 м.
Камінь Довбуша. Велетенський Камінь височить праворуч біля дороги з Яремча до Ворохти. За легендою, Олекса Довбуш зарубав у цей камінь свій срібний топір. Скелі з такою ж назвою є й у с. Космачі на присілку Завоєли.
Довбушанка. Таку назву має одна з вершин масиву Синиці (1186 м н.р.м.), що здіймається над правим берегом Чорного Черемошу неподалік с. Криворівні Верховинського району. На вершині – хаотичне нагрома­дження велетенських скельних брил, поміж якими глибокі уще­лини, зарослі мохом отвори, за­валені печери. За народним по­вір’ям, тут є хвіртка на «той» світ. Перекази твердять, що на Довбушанці в Синицях оприш­ки ховали свої скарби.
Протяте Каміння. Група дуже мальовничих скель під цією назвою розташована в Путильському районі на території Розтоківського лісництва непода­лік Німчицького перевалу. Велетенські скелі порізані щіли­нами, наче протяті (звідси на­зва). Найбільший моноліт має назву Соколиний Камінь. Біля його вершини – наскрізний от­вір, що формою нагадує арку.
Кам’яна Багачка. Скеля, що формою нагадує скам’янілу жі­ночу постать, височить над потоком Бісків біля дороги в с. Усть-Путилу Путильського району. За легендою, багачка була перетворена в скелю за те, що голодній удовиці подала замість хліба камінь.
Баба Льодова – скеля на однойменній вершині у Гринявських горах (1586 м н.р.м., Верховинський район) має подібну легендарну історію: люту мачуху покарано за жорстоке ставлення до пасербиці.
Шпиці в Чорногорі (1866 м н.р.м.) відзначаються надзви­чайною мальовничістю скель, що нагадують споруди готичної архітектури – високі, шпилясті з безліччю гостроверхих відростків, з гніздами, балконами, заглибленнями, нішами; деякі скелі нагадують обриси тварин, інші – птахів, людей.
Народна фантазія саме тут, у підземеллях цих кам’яних споруд, помістила Діда Первовічного, який стереже, щоб не зірвався з ланцюга лютий Гаргон, бо тоді настане кінець гуцульському світові…
Неподалік чарують фантастичними формами, гострими гра­нями Малі Кізли і Великі Кізли, що нагадують паралельно покладені дві велетенські тригранні призми, а ще –
двосхи­лий дах хати. Це єдине в цьому роді явище в усіх Карпатах.
Багато цікавих скель можна побачити також на хребтах Близниці і Свидовця (Рахівський район), Чивчина (Верховинський район) та в інших місцях. Це зокрема скеля-стрімчак над Білим потоком у Діловецькому лісництві на Рахівщині з виходами білого, чорного, сірого, зеленого мармуру.
На Гуцульщині немає великих печер, що виникають переважно в карстових породах. Ті, що є, утворилися внаслідок розломів скель ямненського пісковика. Такі печери Довбуша в Яремчі неподалік Каменя Довбуша та біля с. Виженки Вижницького району. Є й рукотворні печери, зокрема в селах Космачі, Середньому Березові та Шешорах Косівського райо­ну. Всі вони пов’язані в народній уяві з іменем Довбуша. В околиці сіл Ділового та Костинівки Рахівського району є карстові печери, що утворилися внаслідок розмивання гір­ських порід підземними водами.

Запитання і завдання

  1. Як виникли скелі химерних форм?
  2. Чи є поблизу села, міста, де живеш, скелі або печери? Якщо є, дізнайся про їх назви, зроби й запиши виміри, якщо можна, сфотографуй, запиши легенди й перекази, пов’язані з цими місцями.
  3. Оберігай скелі й печери від пошкоджень (відбивання шматків каменю, викарбовування написів, засмічення).
  4. Чому в Покутських Карпатах печери невеликі і їх небагато?
  5. Чому мальовничі, потужні скелі пов’язані з відкладами саме ямненських пісковиків?

КЛІМАТ

І серед літа білий сніг
Укрив зелену Чорногору…
С. Пушик

Як і взагалі в Карпатах, клімат Гуцульщини є помірно континентальним, з достатньою і навіть надмірною вологістю, нестійкою весною, нежарким літом, теплою осінню та м’я­кою зимою. Найнижчі температури бувають у Чорногорі та на Свидівці.

Середні річні температури становлять:

  • Делятин + 6,2°С
  • Рахів + 7,5°С
  • Верховина + 4,5°С
  • Яворів + 5,3°С
  • Луги + 5,4°С
  • Ясіня + 6,1°С
  • Пожижевська + 3,2°С
  • Івано-Франківськ + 7,3°С.
  • Середньодобове коливання температур досягає 15-20°С.

Вітри переважають південно-західні, часто вони дуже силь­ні швидкістю до 30 м/сек, особливо у високогір’ї. Тут гарні умови для розвитку вітроенергетики.
Найхолоднішим на Гуцульщині є високогір’я, воно відзнача­ється й найбільшою кількістю опадів. Значна частина опадів випадає у вигляді злив та снігу, але навесні, влітку та восени більш характерні для гір сльотні дощі. Особливо дощове літо на полонинах, де нерідко з кожних трьох днів два бувають з дощами.

Середня річна кількість опадів:

  • Делятин – 696 мм
  • Пожижевська – 1491 мм
  • Луги – 987 мм
  • Рахів – 1169 мм
  • Микуличин – 881 мм
  • Яворів – 880 мм
  • Верховина – 759 мм
  • Косів – 780 мм
  • Ясіня – 953 мм.

Наприклад, 8-9 червня 1969 р. в с. Кобаках на Косівщині випало 603 мм осадків, тобто майже стільки, скільки в Івано-Франківську за цілий рік. О. Гончар, який перебував тоді в Карпатах, так описав наслідки зливи, яка, звичайно, випала не на одне село, а на всі Карпати: «Уже не приймає воду земля, не вбирають її гірські стрімкі схили, клекочучи, вируючи, летить вниз, на положисті долини… Злива ллє і ллє. Де був ручай горобцеві по коліна, уже розбухає ріка, буремна, роз­лючена, про яку кажуть: «Звіріє»… (роман «Циклон»).
Сніговий покрив тримається в низькогір’ї від початку груд­ня до кінця березня, у високогір’ї – з жовтня до кінця квітня – середини травня. Взимку часті лавини на північно-східних схилах Чорногори і Свидівця. Окремі снігові поля – сніжни­ки – іноді лежать до нового снігу.
Взимку ходити в гори можна лише за дозволом рятуваль­ної служби. Нехтування цим правилом призводить до загибелі під сніговими лавинами. Такі трагічні випадки трапляються майже щороку (у 1995 р. загинули 2 учні, у 1996 році – 5).
Зима триває в горах від 3,5 до 4 місяців на висоті 850-1000 м і до 5 місяців на вищих рівнях.
Весна тривала, затяжна (від 80 до 120 днів), з різкими коливаннями температури. На кожні 100 м висоти початок весни запізнюється на 2 дні, а кінець – на 8 днів. На зимові й весняні місяці припадають найбільші швидкості вітру.
Літо триває в горах 1-2,5 місяців. На висоті більше 900-1000 м немає стійкого періоду з середньодобовою температу­рою вище +15°С, що вважається літньою. Максимальні літні температури досягають +30°С, але нерідкі похолодання й при­морозки. На кожні 100 м висоти літо запізнюється на 8-9 днів і закінчується на 5-6 днів швидше.
Осінь триває 3-3,5 місяців. З підняттям на кожні 100 м вона настає на 5-6 днів раніше і закінчується на 2-3 дні пізніше. В цілому осінь тепла й сухіша, ніж весна. Перші приморозки бувають у серпні-вересні.
Що стосується погоди, то кожен рік має певні особливості, але можна дати приблизну характеристику переважаючої погоди за сезонами року.
Зимова погода відзначається морозами, найчастіше 10-14°С нижче нуля, у високогір’ї – нерідко -20 – -30°С. Часто бувають відлиги. Товщина снігового покриву найбільша на висоті понад 1000-1200 м і сягає від 1 до 2-3 м. Найхолодніший місяць – січень.
Весна переважно затяжна, з різкими коливаннями температури, частими опадами, причому сніг випадає нерідко і в квітні, а у високогір’ї переважають навесні опади у вигляді снігу.
Літо помірно тепле (температура рідко сягає +30°С), з частими дощами, особливо в червні. Іноді бувають затяжні дощі, що тривають тиждень-два або й довше.
Восени переважно гарна, сонячна погода тримається у вересні та жовтні, у сезон «бабиного літа». Неповторною красою відзначається період золотої осені, що припадає на сере­дину жовтня.
Карпати – країна вітру. Він, переважно південно-західний і західний, у високогір’ї дме майже впродовж цілого року, набуваючи ураганної сили навесні та восени, спричиняючи великі вітровали. Немалої шкоди завдають вітри й мешканцям долин, орієнтованих переважно з заходу на схід, як-от Бере­зівська долина на Косівщині.
Особливості рельєфу (захищеність від вітрів, особливо пів­нічних) спричиняються до того, що окремі місцевості мають свій мікроклімат, як-от селище Кути, де весна настає на декілька днів раніше, ніж у Косові, віддаленому на 10 км. Вищою, ніж у сусідніх місцевостях, річною температурою відзначаються й Великорожинська та Малорожинська долини, що виходять до Черемошу.
У цілому клімат Гуцульщини сприятливий і для рослинно­го, і для тваринного світу, корисний і для здоров’я людей.

Запитання і завдання

  1. Спостерігай за погодою своєї місцевості, веди календар погоди.
  2. Йдучи в похід у гори, старайся занотовувати темпе­ратуру повітря на різних висотах.

ҐРУНТИ

Нагородить земля щедро за трудові муки,
Тільки не тих, що ліниві, хто не бруднив руки…
В. Сухомлин

Ґрунти Гуцульщини різні. У нижній частині гір переважа­ють опідзолені буроземні ґрунти. Вони мають високу кислот­ність і незначну кількість поживних речовин. На некрутих схилах на цих ґрунтах вирощують городні рослини, картоплю, кукурудзу, що дають гарні врожаї за умови належного удоб­рювання.
На більшій висоті ґрунти гірськопідзолисті, гірськолучні і торф’яникові. Це ґрунти полонин, сіножатей, пасовиськ, не­придатні для посівів сільськогосподарських культур.
У річкових долинах ґрунти утворюються річковими наноса­ми.
Шар гумусу дуже тонкий і легко піддається механічному пошкодженню технікою та змиванню водами, ерозії. З кру­тосхилих зрубів змивається від 160 до 600 тонн буроземного ґрунту з 1 га. А для утворення шару ґрунту товщиною 2,5 см потрібно від 300 до 1000 років. Ось чому при веденні сіль­ського господарства в горах необхідно суворо додержувати антиерозійних заходів: орати лише впоперек схилів, не зачіпа­ти крутосхилів.
Це тим більше важливо, що ґрунтів, придатних для вирощування сільськогосподарських культур, на Гуцульщині дуже мало. Орної землі припадає менше 10 арів на одного жителя.
І все ж ця вбога в порівнянні з чорноземами земля дає гарні врожаї, якщо до неї докласти праці та науки.

Запитання і завдання

  1. Як оберігають у горах ґрунти від водної ерозії?
  2. Як підвищують родючість гірських ґрунтів?

РЕЛЬЄФ

Краса Гуцульщини – високі гори:
Близниці, Шешул, Піп Іван,
Наш рідний Монт-Іврест – Говерла,
Корона гір, красуня і титан.
В. Ґренджа-Донський

Уся територія Гуцульщини вкрита гірськими пасмами, що простягаються переважно в напрямку південний схід – пів­нічний захід. Центральною віссю Карпат на Гуцульщині є її найвищий хребет – Чорногора. На північний схід та північний захід від неї тягнуться нижчі паралельні хребти. Декілька хребтів, близьких за геологічною будовою, висотами об’єднують у райони. Розглянемо їх, починаю­чи з Передкарпаття.
Перший район – Покутські Карпати. Вони простягаються від р. Пруту на заході до р. Черемошу на сході. Їх продовженнями є Буковинські Карпати (від Черемошу до р. Сучави на україн­сько-румунському кордоні). Іноді їх об’єднують в один район – Покутсько-Буковинські Карпати. Це гори середньої висоти, з ла­гідними схилами, порівняно густо заселені, освоєні.
До них належать такі хреб­ти. Хребет Хоминський, між р. Рибницею і р. Черемошем. Це найбільш висунутий на північ хребет поблизу Косова. Вершини хребта Хоминського: Хоминський (874 м), Михалків (814 м), Кичерка (802 м), Вітрина (731 м), Овидова гора (619 м). Останні три вершини – в околицях селища Кутів.
Між р. Рибницею та р. Пістинькою, від м. Косова до
с. Шешорів тягнеться хребет Каменистий з найвищою верши­ною Стіжки (691 м). Далі на захід гірське пасмо продовжу­ється хребтом Карматура між р. Пістинькою і
р. Рушором.
Далі назвемо гірські хребти в південному напрямі йдучи вгору долинами річок.
Долиною р. Черемошу, на лівому його боці: Сокільський (939 м); Писаний Камінь (1221 м), з ним поєднані верхи Госемен (1016 м) та Морилева (1224 м). Хребет Сокільський вкритий прекрасними луками, на узбіччях багато мальовничих скель.
На буковинському боці наче продовженням Сокільського є хребет Береза, на якому є перевал Німчич. Інші хребти Буковинської Гуцульщини: Чохелька (1347 м), Ракова (1287 м), Плеша (1330 м), Яровиця (1566 м). Найвищі окремі вершини на території Вижницького та Путильського районів (з півночі на південь): Бозна (950 м), Маґура (1010 м), Бочків (1240 м), Садниста (1143 м), Осередок (1365 м), Буракова (1264 м), Лосова (1428 м).
Долиною р. Рибниці: Сокільський (939 м), Ріцький Буковець (1061 м), Максимець (985 м), Писаний Камінь (1221 м) з Копилашем (1156 м), а через перевал Буковець (885 м) – хребет Ігрець з найвищим верхом Чорний Ґрунь (1382 м).
Над Чорним Черемошем, поблизу с. Криворівні, здіймається окремий масив Синиці (1186 м). А на протилежному боці ріки на відстані близько 10 км височить вкрита кам’яними розсипами Біла Кобила (1473 м).
Підіймаючись долиною р. Пістиньки, минаємо хребти: Ко­шелівка з Лебедином (803 м), Карматура, Брусний (965 м), Сихлін (857 м), Ґрегіт над Космачем (1471 м), Лисина Космацька (1464 м).
Покутсько-Буковинські Карпати ві­дзначаються особ­ливою принадністю. Вони не дуже ви­сокі, з пологими, лагідними схилами.
Ліси й переліски чергуються з роз­логими царинками. Гори обжиті, по них розкидані гуцуль­ські оседки, наче гніздечка, що при­тулилися до теплих південних схилів.
Часто зустрічаються потічки. Своєрідного вигляду схилам на­дають дерев’яні огорожі – вориння з частими перелазами. Вся місцевість наче помережана ними.
Доріжки – плаї, стежки, нерідко з обох боків відгородже­ні воринням («сутки»), гостинно ведуть мандрівника від оселі до оселі, від села до села.
Ріка Прут та її притоки прорізують хребти Свинарка (864 м), Явірник (1431 м), Підбуківцем (1210 м). Найзначніші вершини: Страгора (880 м), Кременоса Вижня (1106 м), Маковиця (987 м), Яворова (1011 м), Рокита (1105 м), Лешнів (1256 м), Маґура (1288 м), Чорногорець, або Синєчка (1402 м).
Окремий масив становлять Ґорґами з вершинами Добошанка (1754 м), Синяк (1665 м), Хом’як (1542 м). Вони дуже відрізняються від Покутських Карпат: стрімкі, безлюдні, вкриті кам’яними румовищами, непривітні. Однак своєю дикістю вони й приваблюють численних туристів.
За Верховиною між долинами р. Пруту й Чорного Черемошу тягнеться потужний стрімкий хребет Кострича (1585 м),
а далі, як його продовження, між Чорним і Білим Черемошами простяга­ються Гринявський масив Кринта (1358 м) і Скупова (1579 м). Особливо чарівна двогор­ба Скупова, від підніжжя до вершин зайнята розлогими царинами й полонинами, влітку вкритими килимом духмяного різнотрав’я, взим­ку – пухкою білою периною. З Кринти й Скупової чудові види на всі сторони горизонту і особливо на Чорногору – найвище пасмо Українських Карпат.
Чорногора простягається з північного заходу до південного сходу приблизно на 30 км, охоплює понад 20 вершин висотою понад 1700 м. Площа високогір’я – 79,54 кв. км. Північні схили її стрімкі, урвисті, наїжачені скелями та грізними урви­щами, розвернуті післяльодовиковими цирками. Сам хребет трав’янистий, вершини – куполоподібні, у скельних звали­щах. Вершини Чорногори, починаючи з південного сходу: Піп-Іван (2022 м), Мунчел (1999 м), Бребенескул (2037 м), Ребра (2001 м), Туркул (1932 м), Данциж (1850 м), Пожижевська (1882 м), Брескул (1911 м), Говерла (2061 м), Петрос (2022 м).
На вершині Піп-Івана височіють руїни будівлі. Тут у 1936-1938 p.p. побудовано астрономічно-метеорологічну обсервато­рію. В її 43 кімнатах та телескопічній башті були розміщені численні наукові прилади, круглорічно жили й проводили спос­тереження астрономи та метеорологи, спочатку польські, а з вересня по червень 1941 р. – радянські. У воєнні та повоєн­ні роки обсерваторію розграбовано. Велика, побудована з неймовірними труднощами за дуже короткий час, будівля від­дана на поталу стихіям високогір’я.
У Чорногорі росте 75 видів рослин, занесених до «Червоної книги України» та «Європейського червоного списку».
Від головного Чорногірського хребта відгалужуються: на півдні – Гутин-Томнатик (2016 м), стрімка, грізна вершина; на півночі – Шпиці (1864 м) з дуже мальовничими скелями над котлом Ґаджини, Гомул (1786), Великі Кізли та Малі Кізли – паралельні хаотичні нагромадження найфантастичніших скель та їх уламків. Одним із відгалужень Чорногори є Смотрич (1896 м) зі скелею Вухатий Камінь на вершині.
Через її положення в центрі Гуцульщини, з огляду на її величавість, красу, багатство природи, гуцули ставляться до Чорногори з особливою пошаною і любов’ю. Вона, наче дбайлива мама, «викохує вівчєриків сиром та й жінтицев».
Тут мають свій осідок і добрі, і злі духи. Народна легенда твердить, що в Чорногорі похований великий гуцульський лицар Олекса Довбуш. Там заховані й його незліченні скарби.
У Чорногору гуцули здавна ходять за «зіллєм», яке має цілю­щу силу.
Окрему групу становлять Чивчинські гори, розташовані на південь від Чорногори. Найвища вершина сягає 1769 м.
З Чивчином межують хребти Альбін (1511 м), Лоздун
(1600 м), Мокрин (1563 м) та інші. На відміну від Покутсько-Буковинських Карпат, ці хребти простягаються в різних на­прямках.
Ще інша група гір – стрімких, мало заселених, диких – знаходиться між верхів’ями Білого і Чорного Черемошів. Це Гринявські гори: Стовпні (1274 м), Плаїк (1228 м), Малі Стовпні (1246 м), Гнетеса (1762 м), Команова (1734 м), Льодова (1466 м) та ін.
На закарпатському боці особливу групу за походженням і геологічною будовою становить масив Свидовець з найвищою горою Близниця (1883 м). Він знаходиться на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму.
У масиві поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашеподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиб­лення). У долинах збереглися морени.
Південніше Свидовця лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи з найвищою вершиною Піп-Іван Марамороський (1936 м). Для цих гір характерні круті, місцями дуже стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі, до 1500 м долини. Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви (саме за ці особливос­ті, що нагадують західноєвропейські Альпи, одержав назву цей масив). Рахівські гори є найбільш різноманітною і мальовничою частиною Українських Карпат.
Загалом наші гори мають неповторну красу, яка зачаровує кожного, хто їх хоч раз побачив, підносить дух кожного, хто спинався на них.

Гей, чудові наші гори!
Гей, чудова сторона!
Відживає серце хоре,
Обновляється душа.
І як ті вірші крилаті,
Так думки вгору летять,
В голові, як діти в хаті,
Вдержатися не хотять.
Лиш женуть все вище, вище,
На верхи і на шпилі,
Де чимраз до неба ближче,
Чимраз дальше до землі!

Такі почуття породжували гори у видатного письменника Богдана Лепкого, який часто бував у місцях між Черемошем і Прутом.

Запитання і завдання

  1. Які найвищі хребти на Гуцульщині?
  2. Дізнайся й запиши назви й висоти гір в околицях місцевості, де живеш. Спробуй накреслити схематич­ну карту навколишніх гір. Для цього треба піднятися на найвищу з вершин.
  3. При піднятті на кожних 10,5 м стовпчик ртутного стовпа барометра зменшується на 1 мм. Знаючи, що на рівні моря висота ртутного стовпа дорівнює 760 мм, легко вирахувати висоту над рівнем моря будь-якої гори; для цього треба лише мати барометр.
  4. За допомогою компаса визнач, у якому напрямку від місця, де живеш, розташовані навколишні гори.
  5. Чому вершини Карпат часто не шпилясті, а округлі, густо покриті лісами, хоч гори молоді, а ці риси харак­терні для старих гір?

РІЧКИ

З гір потоки! Скільки їх!.. Чистих, холод­них, ясних, журчивих… І без числа їх, без числа!
Гнат Хоткевич

Карпати, зокрема Гуцульщина, – це батьківщина річок. їх не менше тисячі, якщо брати до уваги й потоки довжиною понад кілометр. Ніхто досі їх усіх не порахував, не дослідив, не описав. А це ж величезне багатство, буквально невичер­пне джерело найчистішої води, на яку людство стає все бід­нішим. За дуже неповними даними, на Косівщині їх близько 100, на Рахівщині – понад 300. На території Верховинського району один Чорний Черемош має близько 90 приток. Не менш густа річкова сітка і на Буковинській Гуцульщині. Лише па Путильщині їх близько 200.
Запас води в гірських річках протягом року дуже нерів­номірний. Переважну частину року вони маловодні, найбільші глибиною до 1 м, зате після великих злив, тривалих дощів чи танення снігів рівень води за короткий час піднімається на 1-3 метри і більше. Всі гірські річки швидкоплинні. Найславніша з них – Черемош – мчить зі швидкістю 0,7-1,0 метр за секунду.
Всі більші річки Гуцульщини пробили свої русла впоперек гірських хребтів. А менші, навпаки, течуть поміж хребтами.
Вся ця річкова система складається з трьох ба­сейнів: басейну Дністра, басейну Пруту і басейну Тиси. Чорногірський хре­бет відділяє останній від двох інших.
Особливої краси гір­ським річкам надають водоспади й пороги, що утворюються внаслідок руйнування водою м’яких порід. Найбільші водо­спади є на р. Пруті в Яремчі, на р. Брустурці в с. Шепоті, на р. Пістиньці в с. Шешорах, на р. Рибниці в Косові, на р. Рушорі в с. Лючі, р. Грамітній біля Гриняви. Всі ці водоспади мають наз­ву «гуки». На Рахівщині славляться водоспади Трофанецький, між селами Кваси та Ясіня, і Свидовець.
Найбільші річки на території Гуцульщини такі.
Прут. Витікає з-під Говерли на висоті 1600 м н.р.м. каска­дом срібних водоспадів. Протікає через Яремче і Надвірнянський район. Довжина 967 км. Впадає в р. Дунай. Найзначніші річки басейну Пруту в межах Гуцульщини, починаючи з верхів’їв (у дужках вказана довжина): Пиги (11 км), Прутець Яблуницький (16 км), Прутець Чемегівський (21 км), Перемиська (15 км), Любижня (16 км), Ослава (15 км), Красна (17 км), Пістинька (56 км), Брустурка (15 км), Лючка (42 км, притока Пістиньки), Рибниця (54 км), Річка (16 км, притока Рибниці), Тарновець (14 км, притока Рибниці).
Черемош. Випливає з-під Чивчина, утворюється злиттям Білого Черемошу (50 км) та Чорного Черемошу (87 км). Протікає межею Івано-Франківської та Чернівецької областей. Довжина 80 км. Впадає в р. Прут, має близько 90 головних закрутів. Більші притоки: ліві – Шибений (11 км), Дземброня (12 км), Бистрець (13 км), Ільця (17 км), Перкалаб (15 км), Рожин Великий (12 км), Волиця (21 км). Праві – Пробійна (18 км) та на буковинському боці: Путила, Лопушна, Сторонець, Мигова.
Рікам Гуцульщини, а особливо Черемошеві, присвячено ба­што поетичних рядків. Для письменника Михайла Ломацького Черемош – ріка особлива.
«О, Черемош – це не якась там звичайна собі ріка! Ні! Вода його зв’язана навіки з горами й тими людьми, що над ним від віків живуть, – гуцулами…
Черемош – це Гуцульщина. Він живе, думає та й гово­рить… І багато-багато знає, не одне бачив, не одне чув. О, він не лише літом, але й зимою не вмовкає, а все говорить. Часом то й співає і грає. Часом тихіше, а частіше – то голосно, а то й грізно говорить, клекотить і гримить… Чере­мош – це ж свідок гуцульської давнини, гуцульської слави, її волі й свободи! Свідок усього того, що колись тут було й минуло, прогуло, в непам’ять пішло.
Черемош – це найщиріший і найвірніший брат гуцулів. І зовсім до них подібний. Бистрий і рвучкий, як і гуцули, до гніву скорий, але й лагідним потрапить бути. І мститись уміє! Так, як і гуцули.
І так, як гуцули прив’язані до своєї давнини і люблять її згадувати, так і Черемош пригадує своїм шумом давні часи, про вічність і безперервність життя говорить…».
Тиса. Утворюється злиттям Білої Тиси (26 км) та Чорної Тиси (50 км). Біла Тиса випливає з-під Чивчина, Чорна Тиса – з-під Свидівця. Довжина 966 км, в т.ч. у межах України 233 км. Впадає в р. Дунай біля Белграда (Сербія). Більші притоки на Рахівщині: Лазівщина, Богдан, Кевелів, Павлик, Шаул, Кваснівчик, Косівська, Середня Ріка, Біла, Мала Ша­нурка, Шанурка.
Сірет. Починається на висоті 1100 м біля г. Бурсуків у південно-західній частині Вижницького району, впадає в Дунай біля м. Галаца (Румунія). Довжина 726 км.
Сучава. Випливає з-під Путильських гір, тече переважно територією Румунії, впадає в р. Сірет. Довжина 160 км.
Бистриця Надвірнянська. Починається поблизу с. Зелена Надвірнянського району. Довжина 94 км. Один із двох витоків р Бистриці, що впадає в р. Дністер.
У житті гуцулів річки завжди відігравали велику роль. Вони були джерелом питної води для людей і худоби. Річки використовувалися для сплавляння зрубаного в горах лісу. Сміливі керманичі доставляли плоти – дараби за десятки й сотні кілометрів. Оскільки більшу частину року ріки були мілководними, то в їх верхів’ях споруджували водосховища, де вода збиралася для того, щоб її час від часу випускати. На хвилях цієї штучної повені й плили дараби, як правило, двічі на тиждень. Найбільше штучне водосховище було на Чорному Черемоші – Шибене. Береги рік Черемошу й Тиси зміцнювали спеціальними спорудами – кашицями. Рівень води в ріці допомагали підтримувати греблі – гамованки.
У річках та потоках було вдосталь риби, що збагачували стіл гуцула. На ріках споруджували млини, валила для валян­ня ліжників, тартаки – лісопильні.
Уздовж рік на Гуцульщині прокладали дороги, там переважно виникали й центри сіл, містечка.
Бистроводні ріки й потоки з надзвичайно чистою водою, з численними порогами, водоспадами, перекатами, з берегами, порослими буйною зеленню, з мальовничими відслоненнями й скелями становлять дуже привабливий елемент гуцульського краєвиду. Розвивається й спорт – плавання бурхливими, піня­вими водами гірських рік на байдарках, надувних човнах, туристських плотах.
В останні десятиріччя ріки Гуцульщини зазнали значного забруднення як виробничими, так і побутовими відходами.

Запитання і завдання

  1. Подумай, чому гірські річки швидкоплинні й неглибокі, за винятком окремих місць.
  2. Виміряй швидкість течії річки своєї місцевості. Для цього відміряй на рівному березі річки відрізок 10 м завдовжки. Кинь у воду легкий, помітний предмет (па­личку, пластмасову кульку тощо) і за допомогою се­кундоміра визнач, за який час цей предмет пропливе 10 м. Поділивши 10 на кількість секунд, одержиш швидкість течії в метрах за секунду.
  3. Дізнайся про назви всіх потоків своєї місцевості. Спробуй пройти руслом потоку аж до його витоку. Дорогою спостерігай характер русла, течії, збирай невеликі уламки породи, розглядай рослинність, помічай тварин (риб, комах), очищай русло від сміття.
  4. Зроби опис хоча б однієї річечки своєї місцевості за орієнтовною схемою: назва, звідки витікає, де проті­кає, куди впадає; приблизна довжина; характер русла, берегів; глибина; швидкість течії; наявність порогів, водоспадів, плес; яка риба водиться; господарське ви­користання; праві та ліві притоки.
  5. Колективно зробіть список усіх річок і річечок своєї місцевості.

ОЗЕРА

Мене всі називають оком гір,
Смереки берегом – мої зелені вії…
С. Пушик

Справжньою окрасою нашого краю є озера. Одне з най­більших із них – Банське у м. Косові. Воно виникло в 1630 р. на місці колишніх соляних шахт внаслідок провалу. Площа озера близько 30 тис. кв. м, глибина сягає понад 10 м. Це озеро можна назвати антропогенним, тобто таким, що постало внаслідок діяльності людей, або техногенним, тобто породженим внаслідок виробничих процесів. Всі інші озера природного походження.
Єдине на Буковинській Гуцульщині озеро Буковинське Око знаходиться в оточеній хвойним лісом котловині в Путильських горах, неподалік села Нижній Яловець. Площа водойми 1,2 га, глибина понад 10 м. У ньому не водиться риба, температура води навіть у жарку погоду не перевищує 12-140С.
Ще одне озеро в Покутських Карпатах – це Лебедине, в урочищі Лебедин між смт. Яблуновом та с. Шешорами Косівського району. Розташоване воно на висоті 650 м н.р.м., має розмір близько 200 на 100 м. Водойма сильно заросла. З цим озером пов’язана легенда про дівчину, яка врятувала село від татарів, завівши їх на замерзле озеро; крига під наїзника­ми провалилася, і вони потопилися.
Інші озера розташовані в Чорногорі та на хребті Свидовець. Їх називають каровими, бо утворилися вони в карах – заглибленнях, де тисячі років тому лежали льодовики.
Озеро Верхнє розташоване на висоті 1628 м н.р.м. поблизу вершин Данциж і Туркул у Чорногорі. Вузька ванна озера має довжину 105 м, ширину 23 м, площа 2,4 тисячі квадрат­них метрів, найбільша глибина – 3 м.
Озеро Нижнє не­подалік Верхнього на висоті 1515 м н.р.м. З нього на північ випливає по­тічок. Розміри озе­ра 70 м на 29 м. Воно сильно забо­лотилось, тому пло­ща чистої води – 45 м на 28 м. Гли­бина до 2 м.
Бребенескул – найвище озеро Ук­раїнських Карпат (1801 м н.р.м.). Розташоване в карі, врізаному між гребенем Чорногірського хребта і вершиною Гутин-Томнатик. Довжина озера 134 м, ширина 28-44 м, площа водного дзеркала пере­вищує 4 тисячі квадратних метрів. Максимальна глибина 2,8 м. З озера випливає потік Бребенескул, який впадає в
р. Говерлу – притоку р. Білої Тиси. Легенда розповідає, що під Гутин-Томнатиком опришок Головач убив чорта.
У південному карі гори Гутин-Томнатик на висоті 1763 м н.р.м. також є безіменне озерце, камениста ванна якого сягає довжини 67 м при найбільшій ширині 24 м. Глибина чистої, прозорої води не перевищує 0,8 м. На цій горі є ще два озерця, майже засипані уламками скель і зарослі (на висоті 1570 та 1640 м).
Найбільшої слави зажило озеро Несамовите у великому карі на північно-східних схилах гори Туркул. Воно лежить на висоті 1750 м, має довжину 88 м, ширину 45 м і площу 3 тисячі квадратних метрів. Глибина – 1-1,5 м. Південний бе­рег каменистий, північний вкритий травами, жерепом і ялів­цем. За народними легендами, саме з цього озера грішні душі набирають криги і розсипають її з хмар градом, завдаючи людям великої шкоди.
На північно-східному схилі г. Шурин-Ґропа на висоті 1510 м н.р.м. серед хвойного лісу, що відбивається в плесі, красується озеро з ніжною назвою Марічейка. Його площа понад 10 тисяч квадратних метрів, а глибина невелика – 0,8 м. В озеро вливається вода з численних джерел біля підніжжя південно-західного схилу. В озері водяться тритони.
Є озеро й на південно-західному схилі г. Брескул на висоті 1750 м н.р.м. Воно інтенсивно заростає, тому чисте водне дзеркало має розміри 37 на 12-15 метрів, хоча саме заглиблення значно більше. Глибина – 1-1,2 м.
Найбільше озеро на Гуцульщині – Шибене. Воно утвори­лося у XVIII ст., коли відбувся зсув схилу гори Шурин у потік Шибеник. Його площа – до 60 тис. кв.м. Згодом нижче озера спорудили «гать» – дамбу, вище якої утворилося во­досховище, вода якого використовувалась для сплаву лісу. За народною легендою, гора Шурин обвалилася з туги за вбитим Довбушем.
А ось відомості про озера на Свидовецькому хребті в Рахівському районі.
Апшинець – на висоті 1487 м н.р.м., водне дзеркало 126 м на 100 м, площа близько 12 тисяч квадратних метрів, глибина сягає 3,26 м.
Ворожеска – на висоті 1460 м н.р.м., на північний захід від г. Котел, чаша майже кругла, діаметр 95 м, площа – 7 тисяч квадратних метрів, глибина до 4,51 м. У нього впадає і випливає потічок.
Герешаска – на відрозі Доґяска, на висоті 1577 м н.р.м., майже прямокутної форми, 125 на ПО м, площа понад 12 тисяч квадратних метрів, глибина до 1,22 м.
Три озерця утворилися й на г. Драгобрат: на висоті 1600 м н.р.м., 1432 м н.р.м. та 1400 м н.р.м. Перше розмірами 55 м
на 21 м, глибиною до 1,26 м; друге подібне до нього; третє має глибину 4,1 м; північний його берег переходить у торфовисько.
Вода в усіх карових озерах мало мінералізована, м’яка, з низькою температурою, тому в них мало водоростей, а фауна складається лише з мікроскопічних ракоподібних. Риба не водиться.
Як пам’ятки природи всі озера вимагають охорони, збере­ження.
Загалом забезпечення Гуцульщини водою, особливо пит­ною, погіршується. Внаслідок вирубування лісів волога погано затримується в ґрунті, що призводить до зміління, а іноді й пересихання джерел і потоків. Безконтрольне вибирання гра­вію в річкових руслах спричинилося до їх поглиблення, що, у свою чергу, вплинуло на рівень води в криницях: він значно понизився, і в багатьох населених пунктах у криницях вода зникає в бездощовий період.

Запитання і завдання

  1. Як утворилися озера на Гуцульщині? Які озера звуться каровими?
  2. Постарайся піти на екскурсію до одного з озер нашого краю, зауваж, яким є його рослинний і тваринний світ.
  3. Чому більшість озер льодовикового періоду утвори­лось на північно-східних схилах Чорногірського хреб­та?

РОСЛИННИЙ СВІТ

Гори наші, гаї наші, файна полонино,
Нема ліпшої від тебе, наша Верховино…
Коломийка

В Українських Карпатах, включаючи Гуцульщину, зростає понад 2 тисячі видів рослин, що складає більше половини списку флори України.
Так, на Рахівщині зосереджена третина флори України, половина червонокнижних видів рослин і тварин Українських Карпат. На скелях Близниці, Герешаски, Ненєски, Піп-Івана, Кузія росте кілька десятків видів рослин, що на Україні більше ніде не зустрічаються. Серед них і легендарна шовко­ва косиця (білотка альпійська, едельвейс). Таке багатство рослинності пояс­нюється тим, що в гірській місце­вості існують різ­ні теплові пояси, для кожного з яких характерний свій набір видів рослин.
Понад поло­вину всієї терито­рії Гуцульщини займають ліси. На Рахівщині під лісами 67,8% території.
Займаючи близько чотирьох відсотків території країни, Ук­раїнські Карпати містять третину її лісових запасів. Тут зрос­тають 2110 видів квіткових рослин (50% фітофонду держа­ви).
Склад лісів має виразно зональний характер. Нижній пояс листяних лісів підіймається до висоти 500-600 м над рівнем моря. Тут ростуть дуб, бук, береза, граб, вільха. Колись були яворові ліси, тепер є лише окремі групи дерев та невеликі гаї. Збереглися великі діброви на Косівщині. Найвищі дуби сягають 30 метрів.
Особливу цінність становлять букові ліси, що піднімаються місцями до 1500 м н.р.м. Вони мають своєрідний вигляд: повесні ніжно-зелені, кучеряві, влітку зелень стає темнішою, а восени ці ліси грають золотою барвою. У старому буковому лісі ясно від велетенських сріблястих стовбурів дерев, що бувають до 40 м заввишки. З букової деревини виробляють високоякісні гнуті меблі. Букові горішки – «жир» – є цінним кормом для лісових тварин.
Вище букових лісів починаються хвойні, що складаються з ялини і смереки. Молоді хвойні ліси дуже густі, темні, часом непрохідні. У старих хвойних лісах дерева ростуть рідше, велетенські ідеально рівні циліндричні колони здіймаються до неба. Ялина звичайна може піднятися у висоту на 60 м, а ялиця більше 75 м.
У гірських лісах трапляються й реліктові породи, що майже зникли з землі, зокрема тис, сосна кедрова. Тис колись був дуже поширений у Карпатах. Його деревина дуже цінна, вона не гниє («негний-дерево»), що й спричинилося до того, що в погоні за чудовим матеріалом цей вид винищено. Подіб­ні сталося і з сосною кедровою, яка збереглася в основному лише в Ґорґанах та в Чорногорі в урочищах Кізі Улоги та Ґаджина.
Гірські ліси мають велике значення як постачальники деревини. Неоціненна їх роль у формуванні мікроклімату, в очищенні атмосфери від шкідливих домішок. Ліси є потужним збирачем вологи. Один гектар стиглої смеречини затримує 17%, а один гектар бучини – 25% річних опадів, які без лісу перетворилися б у руйнівний вал води.
У лісів є могутній ворог – нерозумний лісозаготівельник, який старається взяти якомога більше дерева, не думаючи про наслідки. Великих збитків лісам Гуцульщини завдають і шкідники-комахи: непарний і кільчастий шовкопряд, зелена дубова листовійка, зимовий п’ядак, золотогузка та інші.
Вище зони лісів, на висоті 1700 м, починається зона чагар­ників. Там переважає сланка сосна – жереп, що утворює непрохідні зарості.
Вершини Чорногори та багатьох інших хребтів безлісі, вони вкриті трав’яною рослинністю і використовуються як літні пасовища – полонини. Особливої краси Чорногорі нада­ють зарості вічнозеленого низькорослого чагарника рододен­дрона східнокарпатського. У пору цвітіння він забарвлює ве­летенські площі в червоний колір. Тоді видається, наче цвіте сама Чорногора.
У горах поширені й дрібні вічнозелені чагарники: чорниці (афини) та брусниці (полонинські ґоґодзи). Вони дають вели­кі врожаї цілющих ягід.
На Гуцульщині багато дикорослих лікарських рослин. З дерев і кущів – це липа, бузина, глід, горобина, калина, крушина, малина, ожина, ялівець. Значно більше трав’янистих лікарських рослин. Найбільш відомі з них: арніка, беладона (матриґан), деревій, звіробій, золототисячник, материнка, пижма, підбіл (мати-й-мачуха), родіола рожева (золотий корінь), сіверія гірська (підой­ма), скополія карніолінська, суниця, тир­лич жовтий (джинджура), чебрець та десятки інших.
Ліси Гуцульщини багаті на гриби: боровики, підосиновики, підберезовики, опень­ки, лисички та бага­то інших їстівних видів.
Довкола нас ростуть рідкісні рослини, з них понад сто занесено до Червоної книги України. Деякі з них зустрічаються неподалік осель і приваблюють своєю красою, що часто призводить до їх загибелі. Навесні на вологих місцях, у руслах потічків розквітає білоцвіт весняний. На кожній з його п’яти зрослих між собою пелюсток – жовтаво-зелена цятка. Дехто називає його підсніжником. Але підсніжник звичайний має похилену квітку з трьох пелюсток. Навесні окремі ділянки лук, садів, узлісь набувають ясно-фіолетового забарвлення від бриндушок – шафрану Гейфелевого. В інших місцях земля аж сяє від безлічі квітів первоцвіту, що мають сонячний колір. Ці види творять часом картини незрівнянної краси. І хоч здається, що цих рослин безліч, пам’ятаймо, що вони зустрічаються переважно лише у нас, у Карпатах, а в інших місцевостях їх винищили. Восени знову розцвітають фіолетові квіти, але то вже не бриндушки, а пізньоцвіт осінній, хоч дехто помилково вважає, що бриндушки цвітуть двічі на рік. Потерпають навесні та­кож ніжні голубі проліски, білий і пурпуровий ряст. Часто можна побачити весняні квіти в класах, на вчительських столах, куди їх принесли школярі, не підозрюючи, що цим пору­шують Закон про охорону природи.
На початку літа зацвітають орхідні – багато видів зозулинців, коручок, пальчатокорінни­ків, гніздівка. Найбільше ваб­лять запашна, граціозна білоц­віта любка дво­листа, лілія лісо­ва з квітами ви­шуканої форми. Ці рослини та­кож перебувають під охороною.
Так само неприпустиме зривання таких рослин, як арніка, білотка альпійська, баранець булавовидний, дзвоники карпат­ські, плауни, всі види тирличу. Не існує взагалі рослин, які можна бездумно нищити. Кожна з них чимось цінна, кожна незамінна.
Уся рослинність Карпат випаровує щороку 20-25 кубічних кілометрів вологи, яка, перенесена в хмарах вітрами, живить землі Поділля та центральних областей України, забезпечує врожай.

Запитання і завдання

  1. Дізнайся, які лікарські та рідкісні рослини ростуть в околиці, де живеш. Візьми під охорону хоча б малень­кий клаптик лісу чи луки з цими рослинами.
  2. Спільно з однокласниками з допомогою вчителя виго­туйте таблицю або стенд «Червонокнижники» нашо­го краю».
  3. Підготуйте ранок на тему: «Рослини в звичаях і по­вір’ях гуцулів». Запишіть коломийки, легенди, прис­лів’я, приказки, загадки про рослини свого краю.

ТВАРИННИЙ СВІТ

А на сиглу подивиси – пишно виглядає,
А в’на вовків та й ведмедів у собі кохає…
Співанка про Гуцульщину

Досить багатий і тваринний світ Гуцульського краю. Тут нараховують 60 видів ссавців. Із комахоїдних – це кріт, їжак, бурозубки (землерийки) звичайна, мала і альпійська, кутори звичайна і мала.
У високогір’ї зустрічаються 4-6 видів рукокрилих кажанів. Аж 19 видів гризунів живе в цьому краї: карпатська білка, іорішникова соня, лісова соня, лісова мишівка, 6 видів ми­шей.
Досить поширений заєць. Із родини хом’якових живуть ондатри, полівки.
Тринадцятьма видами представлені хижаки: лисиця, вовк, бурий ведмідь, тхір, рись, дикий кіт, декілька видів куниць. Причому бурий ведмідь, рись, дикий кіт ніде більше в Україні не зустрічаються.
Із парнокопитних тут живуть дика свиня, благородний олень, європейська косуля. На Надвірнянщині та на Буковині прово­диться акліматизація зубрів, які жили в давні часи в Карпа­тах.
Не меншою різноманітністю видів відзначається пташина фауна Гуцульщини: їх тут близько 250 ви­дів, що становить майже 80 відсотків усіх видів, які жи­вуть в Україні. Тут представлені білий і чорний лелеки, бага­то видів дикий гусей, журавлі, 23 види хи­жих птахів (беркути, кані, орли, яструби та ін.), тетерюки, глуха­рі, близько 110 видів горобиних, 7 видів во­ронових. Співуче птаство обжило пере­важно листяні ліси, хиже – високогір’я. Плазунів небагато видів: веретінниця, ящірки, звичайний і водяний вужі, ескулапів полоз, мідянка, гадюка звичайна. Най­більший з них ескулапів полоз, що досягає довжини 130 см (він зображений на лікарській емблемі). Всі вони дуже корис­ні, включаючи й гадюку, отрута якої має великі цілющі влас­тивості при ряді важких захворювань. Немала користь і від ящірок: на площі в один гектар ящірки за літо з’їдають 360 тис. комах, серед яких немало шкідників.
Чимало в нашому краї й земноводних. У гірських озерах, калюжах, криницях живе карпатський тритон, що нагадує маленького дракона. Альпійський тритон ще страшніший на вигляд: він має гребінь посередині спини. Обидва види дуже корисні, але, на жаль, стали рідкісними, тому занесені до Червоної книги. Як і плямиста саламандра, яку легко впізнати по яскравих жовтих або оранжевих плямах на блискучо-чор­ному тілі. Вона любить тінисті, вологі місця. У деяких наро­дів саламандра вважається священною твариною. У водоймах та лісах живе 11 видів жаб, всі без винятку вони приносять велику користь, поїдаючи безліч шкідливих комах.

Колись річки й потоки Гуцульщини були багаті на рибу. Тепер кількість її значно зменшилась, так що риболовля в гірських річках заборонена. Хоч дуже рідко, але зустрічають­ся щука, лин, карась, короп, головатиця, марена, підуства, лящ. Особливо цінна риба форель, або пструг. У Тисі та її притоках трапляється вугор річковий, який для нересту ман­друє аж у північну частину Атлантичного океану, звідки молоденькі вугри, що ви­лупилися там з ікри­нок, якимось чудом повертаються за ти­сячі кілометрів у кар­патські ріки, звідки «емігрували» їхні батьки… Настане час – і вони також по­мандрують туди, де народилися, щоб там, давши нове потомство, померти.
Різноманітний світ комах. Їх у нас понад 5 тисяч видів. більшості їх не знаємо. Однак потрібно запам’ятати, що не можна нищити метеликів, жуків. Багато видів їх перебуває на межі вимирання. До Червоної книги занесені метелики аполлон, бражник, шовкопряд кульбабовий та інші види. Охорони потребують і всі види мурашок, яких справедливо називають санітарами лісу.
А яка все ж таки кількість осіб тварин на Гуцульщині? Таких даних немає. Але є відомості про їх чисельність у Карпатському національному природному парку, що охоплює ту частину Гуцульщини, де живе найбільше диких тварин. У 1995 p. на території Парку нараховували: 8 бурих ведмедів, понад 300 оленів, близько 400 косуль, 100 диких свиней, менше десятка вовків, 117 глухарів, 5-6 пар беркутів. Ці цифри свідчать: дуже мало залишилось тварин у колись надзвичайно багатому звіриною краї. Адже в 1931 р. лише на території Гринявського і Явірницького лісництв, удвічі меншій за територію Національного пар­ку, було 30 ведмедів, 18 рисів, близько 450 глухарів, тисячі тетерюків.
Тож бережімо кожне звірятко і пташку, кожного метелика і мурашку – для себе, для своїх дітей і внуків.

Запитання і завдання

  1. За власними спостереженнями та спостереженнями інших складай реєстр диких тварин своєї місцевості (ссавців, птахів, плазунів, риб).
  2. Спільно з товаришами за допомогою вчителя підго­туйте ранок «Фауна Гуцульщини», до програми якого введіть, крім науково-природничих фактів, народні по­вір’я про тварин, загадки про них, казки, пісні, в яких йдеться про тварин, що живуть на Гуцульщині.
  3. Підгодовуй взимку птахів, бери участь у виготовленні шпаківень, синичників.

Пелипейко І. Мій рідний край: Навчальний посібник. – Косів: Писаний Камінь, 1998. – С. 3-50.