Патріарх гуцульської поезії
Богдан Ілліч Радиш-Маринюк — яскрава постать, ім’я якої вписано в літопис та історію Гуцульщини. Це феноменальний представник красного письменства на Косівщині. Наш вельмишановний краянин нині не просто провідний, відомий, але, без перебільшення, видатний поет, ветеран престижної Національної спілки письменників України, Патріарх гуцульської поезії.
Мені захотілось нагадати усім шанувальникам творчості і таланту цього істинного творця високої поезії, справжньої духовної краси, що з Божої милості і благословення йому, мистцеві — корифею, 8 листопада цього року виповниться 80 років від дня народження.
Для кожної людини — це вагома і поважна життєва віха. Ми маємо гідно відзначити цей ювілей, бо Богдан Ілліч своїм високим мистецтвом, талантом від Бога, щедрим творчим доробком, своїми сонячними поетичними збірками (їх у нього понад два десятки!), добірними золотими колосками — віршами й піснями об’єднав нас, згуртував. Він зумів підняти Косівщину на ще вищий мистецький щабель.
Заслужений художник України Анатолій Калитко написав прекрасний живописний сонячний портрет нашого видатного поета, увіковічивши його образ на століття, віддавши йому гідну шану як майстрові слова, який своєю натхненною самобутньою творчістю вписав золоті сторінки в українську поезію.
Богдан Ілліч заслуговує об’ємистої книги про його творчу біографію. Своїм чесним самовідданим життям, творчим горінням Богдан Ілліч заслуговує на справжнє визнання.
Не можемо нарікати, що його було обділено увагою. За свій творчий доробок і громадську діяльність був удостоєний звань лауреата районної премії імені М.Павлика, обласних літературно-мистецьких премій імені Марійки Підгірянки та Василя Стефаника, медалями.
Як на мене, Б.І.Радиш-Маринюк уже давно заслуговує, щоб йому присвоїли почесне звання заслуженого працівника культури України. Враховуючи його багатогранну творчість і активну громадську діяльність, йому б личило звання «Заслужений діяч мистецтв України». Як кажуть у народі: «Краще пізно, ніж ніколи». Ще не запізно буде подати нагородного листа. Адже маємо уже справді українських Президента і Міністра культури.
Богдана Ілліча Радиша-Маринюка справедливо називають соловейком Гуцульщини, величають сином Карпатських гір. З якимось незбагненним трепетом перегортаю сторінки його книжок, вчитуючись у кожний поетичний рядок і щиро радію. Радію за свого вчителя, старшого колегу по перу в царині красного письменства.
Працелюбний, натхненний син рідної рожнівської землі, яка дала йому особливий природний творчий дар, він міг би до свого ювілею зібрати свої кращі ужинки докупи, в один «сніп», і видати об’ємисту книгу «Вибране» в твердій обкладинці. А де ж взяти спонсорів, меценатів на цю добру і потрібну справу? Якби вийшла у світ така книга, то люди залюбки придбали б її, щоб пересвідчитись і побачити; що добросердна праця поета-митця не пішла намарне.
В одній зі своїх книжок він, як автор, вимережив щирі відверті біографічні рядки про те, що мав необережність народитися холодної осені 1934 року, якраз на свято Дмитрія, себто 8 листопада, у хаті над річкою Рибницею. Поет писав: «За хатою — поле, перед хатою — зарінки, луги, річка, а далі — гори, ліс…
… З ранньої весни до літа — не вгавають соловейкова радість і печаль. За хатою — жайвір тримає на своїх крихітних крильцях велике голубе небо. Воістинну райський куточок України».
Богдан Ілліч згадує важкий 1942 рік, коли вперше пішов до школи. Дитинство у нього було невтішне, обкрадене. У 1950 році вступив до омріяного Косівського училища прикладного мистецтва. Його вчителями стали відомі художники Євген Сагайдачний та Володимир Гуз. Вони відкрили очі на світ великого мистецтва, тут душа оторопіла від дивотворінь народних майстрів. Зріднився з пензлем, різцем, а згодом з пером. Перші вірші були надруковані в альманасі «Поезія» 1954 р. Та навчання було перерване службою в армії. У 1957-му повернувся у рідне училище на дипломний курс. Отримавши диплом, був направлений на роботу в Крим.
Повернувся у рідні Карпати у 1960-му. Його запросили викладати композицію в училищі. Одночасно писав вірші, пісенні поезії, кращі з яких друкували на сторінках тодішніх республіканських журналів і газет, поетичних збірників «Перевал» і «Суцвіття».
З благословення відомого київського письменника і критика Абрама Кацпельсона у видавництві «Карпати» (Ужгород) вийшли перші збірки: «День творення» (1979), «Калинова галузка» (1982), «Малюнки на променях» (1984). Згодом читачі тепло сприйняли збірки поезій нашого земляка «Полум’я пам’яті» (1985), «Щедре світло землі» (1990).
Директор видавництва «Писаний Камінь» Василь Курищук та світлої пам’яті літературознавець Ігор Пелипейко допомогли і посприяли у виданні поетичних збірок «Сподівання і сум» (1994), «Сльоза на камені» (1995), «Чумацький віз». Вищеназвані книжки спонукали тодішнього читача до роздумів та переживань з приводу найболючіших проблем буття.
У 1997 р. вийшла в світ дев’ята збірка нашого невгамовного краянина «Між ударами серця». У передмові редактора І.Пелипейка читаємо про те, що у цьому виданні йдеться про сенс життя, добро і зло, любов і ненависть, вірність і зраду. Автор порушує та оспівує «вічні» теми.
Вірші Б.Радиша-Маринюка — результат непересічного обдарування, помноженого на працю, в яку вкладена душа. Його поезії народжуються чистим, гарячим, натхненним серцем. Вони вихоплені з виру і гущі життя.
Висока поетова людяність проступає у кожнім його віршованім рядочку. Вона’, мов чиста бездонна криниця найпрекрасніших почуттів, наснажує любов’ю до свого краю, до рідної України. Навколишню красу поет оспівав у вінку сюжетів «Гуцульщина».
Для поета Гуцульщина стала його долею. Він присвятив їй свої найкращі поезії. В них звучать музика й пісня, бо вони линуть від щирої душі й природного Божого обдарування.
Хтось мудро сказав, що натхнення не квітує на грунті байдужості; треба потрясіння, щоб душа заквітувала римами. А в Богдана Радиша-Маринюка істинна поезія, писана серцем, розумом, досвідом, переболілим, відчутим,пережитим, вистражданим…
1999-й рік для поета був ознаменований виходом у світ у видавничо-друкарській фірмі «Прут-Принт» м. Снятина його 10-ї збірки «Притчі». За цю працю нашого краянина удостоїли звання лауреата престижної премії Прикарпаття імені Василя Стефаника.
У цей період Богдан Ілліч обіймав посаду директора Косівської райбібліотеки, очолював «Просвіту» та районну організацію Конгресу української інтелігенції, брав активну участь у народній хоровій капелі «Гуцульщина». Богдана Ілліча обирали депутатом районної та обласної рад демократичних скликань.
Б. І. Радиш-Маринюк є творцем, співавтором багатьох пісень. Автором більше десятка з них є композитор з Коломиї Євген Бондаренко.
Косівський композитор, народний артист України Остап Гавриш дав мелодійні крила віршам Богдана Ілліча «Доброго ранку, Україно», «Колискова для матері». В результаті співдружності поета і композитора Мирослава Дзьоби народились прекрасні пісні «Рідне слово», «Весняна тайстра», «Сім кольорів Гуцульщини». В доробку Аннички Гнатишак є ряд пісень на слова Б.Радиша-Маринюка. Колишня вихованка Богдана Ілліча Зоя Слободян — нині заслужений працівник культури України — теж написала мелодії на ряд віршів свого вчителя.
З поетичної пісенної криниці Богдана Радиша-Маринюка пили і п’ють, причащались і причащаються, набираються мораль них сил і здоров’я, високого духу й оптимізму, духовно збагачуються, душевно очищаються майже два десятки художніх колективів району і області. Серед них гурт «Свитязь» з Волині, популярний ансамбль «Гуцулочка» з м. Івано-Франківська, співоче подружжя Кучмеїв з Городенківщини.
Тетяна Стасюк на поезії нашого земляка створила кантату з дев’яти частин для дитячого зразкового академічного хору при Київській консерваторії імені М.Лисенка. Цей твір виконували не лише на сценах нашої столиці, айв Болгарії та Югославії. Збірку «Різдвяна пава, або Тріє Царі» (вінок сонетів) 2001 р. Ігор Пелипейко вважав творчою вершиною поета..
14-ту збірку поета теж надрукувало рідне косівське видавництво. Читачі побачили її у 2002 році. Вона мала назву «Добре слово — соловейко, а недобре — ворон». Юних читачів зацікавили вміщені в книжці словесні мініатюри (прислів’я, приказки, афоризми). З-під пера поета у 2004 році вийшла сатирично-гумористична збірка «Никанор і коза».
У збірці «Гуцулівія» (видавництво «Писаний Камінь» (2006 р.) автор роздумує про сенс людського буття, оспівує милу серцю Гуцульщину, її незвичайних людей, що живуть на цій благодатній, оповитій легендами і повір’ями землі.
У 2010 р. читачі з радістю сприйняли збірку свого улюбленого поета «Вогонь опалого цвіту». В ній вміщено притчі і лапідарії та найновіші ліричні поезії.
У своїй прозовій книжці «Той, що хмарами молотить» автор поділився з читачами найпотаємнішими, найсокровеннішими почуттями.
Талановитий поет видав 26 збірок.
В журналі «Гуцульський календар» на 2014 рік читаємо вітальну кореспонденцію «Щирий ліризм поета». В ній, зокрема, є такі рядки «Основні теми його поезій і прози — традиції рідної батьківської хати, Гуцульський край із його непростою історією, глибоке і вірне кохання. Щирість, ліризм його поезії приваблює багатьох композиторів, надихає творити музику на його вірші».
Творці журналу привітали поета з його ювілеєм рядком: «З води й роси Вам, пане Богдане. Хай Ваше щире поетичне слово і надалі зігріває серця Ваших шанувальників».
Від себе додам, що хоч нині переживаємо часи скрутні, жорстокі і прагматичні, а все ж віримо і надіємось, що краса таки врятує світ, як і поезія Богдана Радиша-Маринюка.
З прихильністю Іван Мисюк,
заслужений працівник культури України, член Національної спілки журналістів України.
«Гуцульський край», №45, 7.11.2014 року