Яворівські співанки. Част. 2. Світлана Шкрібляк
А на Петра вода тепла
А на Петра вода тепла,
Лиш би її пити.
Икий, мамко, Петро файний, –
Лиш би го любити.
А на Петра вода тепла,
По Петрі – студена.
Котра файна дівчиночка,
Тота заручена.
Котра файна дівчиночка,
Шоб вміла робити,
Шоби вміла постояти
Та й поговорити.
Коло мене постояти,
Коло мене сісти,
Та лиш мені, молодому,
Всю правду вповісти.
Хіба би я, леґінику,
Розуму не мала,
Шоби тобі, молодому,
Всю правду сказала.
Тогди тобі, мій миленький,
Я всю правду скажу,
Коли свою білу ручку
Із твоєв ізв’яжу.
Вже, мій милий, вже, мій милий,
Ручку із’їзала,
Таки тобі молодому
Правду не сказала.
А я лєжу в вечер спати
А я лєжу в вечер спати,
А мені не спитси,
Єкшо трохи задрімаю,
Мені дівча снитси.
А я лєжу в вечер спати,
Мені си не здрімне,
Відів моє соколєтко
Із пізна набігне.
А чо місіць та ни сходит,
Ци застала хмара,
А чо мила не приходит –
Не пустила мама.
А єк хмара пробереси,
Тогди місіць зійде,
Стара мати лєже спати,
Тогди мила прийде.
Ци я тобі не казала
Ци я тобі не казала,
Сараку, леґіню,
Не пий воду студененьку,
Я тобі нагрію.
Не пий воду студененьку,
Але пий медочок,
А я тобі заспіваю
Ружних співаночок.
Та я собі нагадаю
Та я собі нагадаю,
Єк то було зразу,
Єк си пила горівочка
Коло перелазу.
Єк си пила горівочка,
Цукирки си їли,
Єк ми двоє соколєта
У купці сиділи.
Ми сиділи, ми сиділи,
Мед-горівку пили,
Мали одну шоколадку,
Вбоє си ділили.
Чоловіка нема дома
Чоловіка нема дома,
Чоловік у лісі,
Прийди, прийди, мій миленький, –
Нічого не бійси.
Та й не тата, та й не мами,
Та й не братової,
Прийди, прийди, мій миленький,
До мене самої.
Прийди, прийди, мій миленький,
Принеси горівки,
В мене нема чоловіка,
В тебе нема жінки.
Прийди, прийди, мій миленький,
Бодай на годину,
Пішов старий бородатий
У гай по калину.
Ой, не прийду, молодичко,
Маєш чоловіка,
Буде старий мене бити,
Збавит мого віка.
Пішов старий бородатий
У гай по калину,
А вна мене на постели
Накрила перинов.
Прийшов старий бородатий
З калинков до хати,
Єк стояла, так упала,
Зачєла стогнати.
Єк стояла, так упала,
Зачєла стогнати,
Іди старий бородатий
Шє ліків шукати.
Пішов старий бородатий
Шє ліків шукати,
А вна мене за рученьку
Та й вивела з хати.
Ішов старий бородатий
З ліками до хати,
Икийс дідько був в коноплях,
Та й зачєв тікати.
А ти, старий бородатий,
Не вчиси брехати,
Єк єс видів їго добре,
То було злапати.
Ишов бичок у плаїчок
Ишов бичок у плаїчок,
Та тоненько риче.
Війди, війди, дівчинонько,
Бо ти леґінь кличе.
Та не вийшла дівчинонька,
Вийшла її мати:
“Кому треба дівчиночки,
Най іде до хати”.
А я ввійшов та до хати,
Та й став си питати:
“Та ци можна, дівчиночко,
Старости прислати?”
“А то можна, леґінику,
Старости прислати,
Треба піти в полонинку
Три-зілля копати”.
Правов ручков, правов ручков,
Їй зілічко дає,
Лівов ручков із-за плеча
Шаблечку знімає.
Ци ви чули, люди добрі,
Єк шабля бриніла,
Отак, отак дівчиночці
Головка злетіла.
Єк кортіло дівчиночку
Шє на світі жити,
Було тому леґіневи
Правду говорити.
Єк кортіло дівчиночку
На світі тривати,
Було ж тому леґіневи
Правдочку казати.
А ковала зозуличка
А ковала зозуличка
В лісі на горісі,
Шінуй мене, чоловіче,
Єк ластівку в стрісі.
Єк не меш мні шінувати,
Не меш мене мати,
Бо я тобі не наймичка,
Всі поля згрібати.
Бо я тобі не наймичка,
Я твоя ґаздиня,
Куда підеш, відки прийдеш,
Хата не пустиня.
Куда підеш, відки прийдеш,
Хатина тепленька,
Роззую ті, постелю ті,
Чічко солоденька.
Роззую ті, постелю ті,
Коло тебе лєжу,
А єк буде тобі тєжко,
Все тобі роз’єжу.
Не журиси, мій миленький,
Не жури, не жури,
Продам качку, куп’ю пачку,
Кури, милий, кури.
Не журиси, мій миленький,
Жура не поможе,
Будемо си обходити,
Єк нам Бог поможе.
А я собі заспіваю
А я собі заспіваю
То сеї, то тої,
Шоби люди не казали,
Шо я все одної.
Та точена раківочка,
Точена, точена,
Та не одна кватирочка
За мні заплачена.
Та не одна кватирочка,
Та й не один колач,
Мого любка не видзнашно,
Бо мій любчик богач.
Та багатий мій миленький,
Багатий, багатий,
Та по десіть коровочок
Пасут коло хати.
Та по десіть коровочок,
По осьмеро коний,
Та мій милий та багатий,
Коби він здоровий.
А я згори на долину
А я згори на долину
Помаленьки зийду,
Спечи, любко, пиріженьки,
Я до тебе прийду.
А я спекла, злагодила,
Та єк тому звичай,
Я поклала у челюсти,
Аби був горєчий.
А я пекла, злагодила,
Шо би їв по людски,
А він пішов до другої
На печені клюцки.
А він пішов до другої,
А в тої натина,
Я бігме си не спам’єтав,
Ци то ніч, ци днина.
Я вернувси та до цеї,
Та й в неї си прошу,
Так ми банно за книшиком,
Мало не голошу.
А ця була розумненька,
Замкла собі двері,
Не пустила їго в хату,
Хоть би ломив двері.
Та пішов я до третої,
Подивився в шибку,
Икийс сидит на опецьку
Та й іграє в скрипку.
Я відти шє до одної,
Двері помацую,
Пусти, пусти мене в хату,
Най переночую.
А я двері не втворєю,
В хату не пускаю,
Таких, єк ти, леґіників
На ніч не приймаю.
А я іду дорогою,
Шо маю робити,
Я не годен попід хати
Голоден ходити.
А у тебе очі сині
А у тебе очі сині,
А у мене карі,
Великого щєстя треба,
Аби вкупці спали.
Великого щєстя треба,
Великої слави,
Аби наші оченєта
Вкупці ночували.
Ой Василю-Василечку
Ой Василю-Василечку,
Василю, Василю,
Купи мені коралики
На біленьку шию.
Купи мені коралики,
За лева, за лева,
Аби люди пізнавали,
Шо я Василева.
Ой конику вороненький
Ой конику вороненький,
Я на ті сідаю,
Та будь, мила, здоровенька,
Бо я ті лишаю.
Та лишаю ті, лишаю
На Бога світого,
Та ті прошу, наказую:
Не люби нікого.
Ой, куплю ти бинду файну,
Рантушок тоненький,
Щоби знала, пізнавала,
Що я твій миленький!
На тім боці вогонь горит,
На цім боці тешут.
Я нікого не любила –
Вже за мене брешут.
Цеї ночі опівночі
Місяченько в крузі.
Куди їдеш, мій миленький,
Моє серце в тузі.
Куди їдеш, мій миленький,
Де си виріжєєш?
А ти своє коханєчко
На кого лишєєш?
Та лишєю коханєчко
На тебе самую,
Будь мня вірна, моя мила,
Вженюся з тобою.
Ой, чому ти не приходив,
Коли я казала?
Та не грими коло дверей, –
Я позамикала.
А не гримай ти у двері,
Не поломи замки,
Сама я си довідала,
Шо йдеш від коханки.
Єк найшов їс другу любку,
Люби, утішайси,
Будь щісливий і веселий, –
Д’мені не вертайси.
А я з милим говорила,
Та й з милим я піду,
Коби-с мене, мій миленький,
Та не ввів у біду.
А як собі заспіваю,
Далеко мнє чути,
Та на тото подвір’єчко,
Де маю я бути.
Та на тото подвір’єчко,
Та й до тої хати, –
Там я маю, молоденька,
Господарювати.
А я руту не сіяла,
Сама рута сходить,
Я милого не чарую,
Сам до мене ходить.
На ті гірці, на ті гірці
Пасе вівчар вівці.
Коби-с дала, дівко, вінок,
Дав бим ти всі вівці.
Хіба би я, леґінику,
Розуму не мала,
Би я тобі за овечки
Свій вінок віддала.
А овечки розбіжутси,
Та й овец не буде,
А за мого та віночка
Мамчин гонор буде.
На тім боці буз-дерево,
На тім боці тоя,
Проси Бога, дівчинонько,
Що бис була моя.
Проси Бога, дівчинонько,
Що бим війшов з війська,
Щоби тобі на середу
Заплетена кіска.
У середу заплетена,
У четвер покрита,
А в п’єтницю до схід сонця
Дівчина завита.
Ой, кувала зозулиця
По кілю, по кілю,
А чи будеш, файний любку,
У селі в неділю?
А чи буду, чи не буду,
Тобі не питати, –
Не трохи я находивси
Коло твої хати.
А я ішла горі полем,
Поле заросило,
Ти самий до мене ходив,
Я ті не просила.
А до мене леґіники,
Та й до мене хлопці,
А у мене на сволоці
Принада в коробці.
Та до мене леґіники,
До мене, до мене,
А солодка черешенька
Назад хати в мене.
А солодка черешенька,
Та й солодкі груші.
Хіба мене той, не любить,
Що не має душі.
Та єк би я з Їворова,
Не так бим ходила, –
Запасочки дротовенькі
Назавше носила.
Запасочки дротовенькі,
Пацьорки великі,
А коники вороненькі
Вуздами накриті.
Яка гора високая,
А шовкова нитка,
Чому, любку, не приходиш?
Яка нічка видка.
Чому, любку, не приходиш?
Чому не буваєш?
Ци ти мамка заказала,
Ци ти другу маєш?
Мені мамка не казала,
Другої не маю, –
Через твої сусідочки
В тебе не буваю.
Ішов леґінь з полонини,
Дівчє воду брало,
А як леґінь притуливси,
Дівчє заплакало.
Але леґінь притуливси,
Бо він парубочок,
А дівчина заплакала,
Втратила віночок.
Прийшла уна та й до хати,
Мама її клєла,
“Але де ти, – каже, – доню,
Вінок заронила?”
“За горами, за водами,
Полотно білила,
Схилиласи води брати
Віночок впустила”.
“А поможи, світий Боже,
Неділі діждати,
Треба людей ізбирати,
Вінчика шукати”.
“Та лишіт-ко, моя мамко,
Людий турбувати,
Та я буду молоденька
Вам правду казати.
Ішов леґінь з полонини,
Леґінь молоденький,
Та іздоймив із головки
Вінчик зелененький.
Та іздоймив із головки
Вінчик зелененький,
Поклав, поклав на голівку
Рантушок біленький.
Нащо тебе, леґінику,
Так я полюбила,
Що я собі молоденька
Встиду наробила.
А я вчера прєла клочі,
А нині повісмо.
Сєдь си, любку, коло мене,
Хоть най буде тісно.
Сєдь си, любку, коло мене,
Говори до мене,
Та най я си подумаю,
Що ти любиш мене.
Ой, сєдь собі коло мене,
Присунься близенько,
Та ци щиро любиш мене,
Ти моє серденько?
Ой, у саду керниченька,
У ню не дивлюси.
Судіт мене сусідоньки,
Що не віддаюси.
Судіт мене сусідочки,
Дуже добре знаю.
Служит милий мій при войську,
На него чекаю.
Служит милий мій при войську,
Дрібні листи пише:
“Обходиси ти порєдно,
Я тебе не лишу”.
Ой, жениси, мій синочку,
Жениси, жениси,
Бери собі сиріточку,
Нічим не журиси.
А єк буде сиріточка
У Бога багата,
Будут воли і корови,
І велика хата.
А єк буде сиріточка
У Бога щіслива,
Будуть воли і корови,
І долечка мила.
Молодичко молоденька
Молодичко молоденька,
Молодичко складна,
За нас двоїх бесідочка
Не є дуже ладна.
Та я ходив горі селом,
Та там си світило,
Там, де хотів повернути,
Там си загасило.
Тече вода з-під явора,
Серед барвіночку,
Єк то файно, що за жінку
Взєв ти гуцулочку.
Гуцулков си народила,
Та й нев буду жити,
Та й гуцула в сардачині
Вік буду любити.
Та й не лишу я сардак свій,
В грідушках кітиці,
Запасочки дротовенькі,
Шо поміж спідниці.
В постільці єк я си вбую,
Волоки й ремені,
Та й фартушок вишиваний,
Фусточку зелену.
Люблю рідну Гуцульщину,
Я си тут родила,
Та й плаями з бисажками
Не раз походила.
Та й гуцула таки люблю
За прості звичаї,
Куда іде, то го чути:
В денцівочку грає.
Денцівочка з бузенини
Файно си басує,
Та й такого леґіника
Любити пасує.
Кобис знала, моя мамко,
Що то любов може,
Тогди бис мені сказала:
“Помагай ти Боже”.
Ішов любчик у рекрути
Та ми наказував:
“Аби твоє біле личко
Ніхто не цілував”.
Та не бійси, мій миленький,
Не так воно біле,
Двадціть п’ять ми поцілює,
Щє і тобі буде.
Ой, хто люби та не знає,
Скажіт єму, люде,
Най си в любі не кохає,
У біді не буде.
Ой, хто люби та не знає,
Най си Богу молит,
А від люби великої
Най Господь боронит.
Коби в ріці не водиці,
Ми би не бродили,
Як би любка не хороша,
Ми би не любили!
Коби в ріці не водиці,
Я би не чалапав,
Коби любка не хороша,
Я би ї не сватав.
Ой, дівчина умирала,
Людий си питала:
“Ци не видко де музики,
Я би данцувала”.
Малий тиждень хорувала,
Бо робота була,
А в неділю подужіла,
Бо скрипочку вчула.
Бодай тебе, леґінику,
Сушило, сушило,
Чому так си та не стало,
Єк си говорило?
А я вийшов на вулицю,
Та й зачьив гадати,
До котрої дівчиноньки
Старости пислати.
На тім боці, при потоці,
Ватерка си курит,
Ходім, братці, до дівчини,
Дівчина си журит.
На тім боці, при потоці,
Ватерка палає,
Ходім, браті, до дівчини, –
Дівчина вмирає.
На тім боці, при потоці,
Два качури в’ютси,
Надо мною молодою,
Два леґіні б’ютси.
Коби-с знала, моя мамко,
Що може Михайло,
Тогди-бес мене вбирала,
Щонеділі файно.
Не бийтеси, леґіники,
Я одного буду:
Куплю хустку Петрусеви,
Василева буду.
Сеї ночи опівночи
Сеї ночи опівночи
Солома горіла.
Прийди, прийди, мій миленький,
Я си розболіла.
На що ж ти си розболіла,
Чи на головочку?
Прийди, прийди, мій миленький,
Хоч на годиночку.
Ой, Маріє, Марієчко,
Ім’є твоє любе,
А хто твоє файне личко
Цілювати буде?
Мене буде цілувати
Той, хлопец-молодец,
В одній руці пістольчитко,
А в другій топорец.
Дай музиці рукавиці,
Шоби добре грала,
Дай дівчині горівчини,
Шоби танцювала.
Ой, кувала зозулечка,
Аж ліси колола,
А звідки ти, дівчинонько,
Ци не з Їворова.
Леґіники молоденькі,
Про Бога згадайте,
Єк-сте мене зчарували,
Так ми раду дайте.
Єк-сте мене зчарували
У моїй коморі,
Не можут ми раду дати
Нієкі дохторі.
Серце ми си розпадає,
Голова мя болит,
Див’ючиси на ті гори,
Куда мила ходит.
Куда мила походила
Білими ногами,
Туда трава шовковая
Лежит облогами.
Єк же мені та не мило
Травицю косити,
Ой, так мені та не мило
Дівчину лишити.
Весільні співанки
Коби могла угадати
Коби могла угадати,
Коби могла вдати,
А ци ліпше дівочити,
Ци си виддавати.
Відій, ліпше дівочити,
Дівка файно ходит,
Нихто в неї не питає,
Шо вна дома робит.
Нихто в неї не питає,
Шо дома робила.
Куда пішла, відки прійшла,
З ким там говорила.
Кожна дівка єк віддастси,
То витак банує,
Бо від кіля, та й від плоту
Чоловік ревнує.
Бо від кіля, та й від плоту
Чоловік ревнує.
Шо вна Славайсу сказала,
Він і то рахує.
Мені можна говорити,
Мені можна пити,
В мене шєпка на голові,
Знаю шо робити.
В мене шєпка на голові,
Знаю шо робити.
Коби прийшов в вечер д’хаті,
Треба жінку бити.
Коби прийшов в вечер д’хаті,
Треба жінку бити,
Бо вна каже, шо вна слаба,
Негодна робити.
“Чого лихо ізварила,
Чьо не полатала,
Чьо так скоро лігла спати,
А так пізно встала?”
“Бійси Бога, чоловіче,
Я не пустувала,
В опівночі лігла спати,
А досвіта встала!”
Було ж міні, моя мамко,
Не давати їсти,
А єк прийшов у старости,
Було відповісти.
А єк прийшов у старости,
Зачєв си фалити:
“В мене хата повна добра,
Будеш добре жити.
В мене хата повна добра,
Будеш добре жити.
Куда схочеш, туда підеш,
Та й не меш робити.
Куда схочеш, туда підеш,
Та й не меш робити,
Буду тебе шінувати,
Та й не буду бити!”
“Мама стара, я молода,
Гадали, шо добре –
То дві мисці та й три лижці,
Ші й латана торба.
Та дві мисці, та й три лижці,
Ші хата старенька.
Я ші рочок не пожила,
Дитина маленька.
Я ші рочок не пожила,
Нідде не ходила,
А вже не раз була бита,
Та й всєке гостила.
А вже не раз була бита,
Та й всєке гостила,
Шо ходити, та й робити
По світі не мило.
Шо ходити, та й робити,
Вже не можу їсти.
Коби була тогди зразу
Пішла відповісти.
Коби була відповіла,
Коби була зразу,
Коби була відповіла
Коло перелазу.
Коби була відповіла,
То би була вдала,
Шо би така молоденька
Так не бідувала.
А я така молоденька
Мушу бідувати.
Тепер іди, моя мамко,
Міні помагати.
Тепер іди, моя мамко,
Міні помагати,
Було мене, молоденьку,
Ші ни віддавати.
Не думайте, люди добрі,
Шо я так співала.
Кожда мама не питає,
Лиш коби виддала”.
Весільна
Ой, у поли файне жито,
А за житом вода.
Не дай личко цілювати,
Дівчино молода.
Не дай личко цілювати,
З розуму си звести,
Не дай свою русу косу
Без братів розплести.
А в неділю на подвір’ю
Ші зорі сіяли,
Два братчики русу косу
Сестрі розплітали.
А братчики розплітали,
Мамка розчісала,
Медком чоло помастила,
Віночок поклала.
Медком чоло помастила,
Файно спорідила,
Та й до того вінчєнічка
Доньку виріжєла.
Ой, вивели на подвір’я,
Повели до коня.
Ти вже тепер не мамчина,
Та й не дєдикова.
Ти вже тепер не мамчина,
Не чия, не чия,
Та лиш того леґіника,
Шо фустка леліє.
А хусточка шовковенька,
За шєпочков ружя.
Подивітси, люди добрі,
Йкого має мужя.
“Ой, братчики мої любі,
Єк ми добре жили.
Ви мене за один деньок
Навіки пропили.
Ой, братчики мої любі,
Єк ми парть тримали.
А ви мене за деньочок
Навіки продали”.
(ІІ варіант)
Ой, у поли файне жито,
А за житом вода.
Не дай личко цілювати,
Дівчино молода.
Не дай личко цілювати,
Зрадитись нікому,
Аби родичам не було
Встиду та й сорому.
Щоб родичам через тебе
Личко не испало,
Шоби тобі, дівчиночко,
Весілічко грало.
Єк меш іти, дівчиночко,
Корови доїти,
То знай, шо вінок дорожчий
Над усєкі квіти.
Співаночку вна слухала,
Та й си не зрадила,
Вона добре дівочила,
Братів запросила.
У середу пополудню
Музики заграли,
Дружби деревце принесли,
А дружки вбирали.
Роб’ї ружі із паперу,
Деревце вбирают,
Та й до пані молодої
Файно си витают.
Несе склєнку горівочки
Їй рідний таточок,
Та й подає на стів дружкам:
“Оце за віночок!”
Входит сумна, невесела
Її рідна мати,
Наступає день біленький,
Треба си збирати.
Цілу нічку забавлялись:
Гуляли, співали,
А у четвер до схід сонця,
Молоду вбирали.
А єк її ізибрали,
Віночок поклали,
Уна вклєкла коло стола
Прощіні казали.
Вклониласи пану Богу,
Всій своїй родині,
Усім гостям, та й сусідам,
Найменшій дитині.
“Дєкую вам, усі гості,
Шо ви приходили,
Через мене, молоденьку,
Здалека трудились.
А вам, дружки й мої куми,
Шо ружі робили,
Та бажаю, щоб на світі
Многа літ прожили!
А вам, братчики рідненькі,
Шо ви помагали,
То бажаю, шоби в життю
Прикрости не мали!
Дєкую вам усім разом,
Та й буду просити,
Шо кому я не вгодила,
Прошу вибачєти”.
Посідали дружки, куми
На вороні коні.
Молода си уклонила:
“Бувайте здорові!”
Молода си уклонила,
Єк книгиня мила.
Сонце було на полудни,
Єк вна відходила.
Приїхали вни до церкви,
З книзем си вітали,
Їх у церкві повінчєли,
Многа літ бажали.
На многа літ, на здоров’ї,
Ґаздуйте здорови,
Шоби у вас прибували,
Воли та й корови.
А єк війшли вни із церкви,
Колач розирвали,
Напилиси горівочки,
Файно заспівали.
Приїхали вни до хати
Пана молодого,
Там музики файно йграли,
І народу много.
Приїхали вни до хати
На подвір’ю стали.
Там молодих обсипали,
Ші й меду давали.
А єк ввійшли вни до хати,
Сіли за столами,
Напилиси горівочки,
Файно заспівали.
А приходит уже вечір,
Гості п’ют, гуляют,
А молоду із книгині
Уже розбирают.
Ізнімают вінок, лєнти,
Квіти розбирают,
Роб’ї з неї молодицу,
В фустку завивают.
Слухай мене, молодичко,
Шо хочу казати:
“Літа твої молоденькі
Треба забувати.
Лиш дес-колис пригадаєш,
Єк то давно було.
Через чісок невеличкий
Усьо си минуло”.
А єк була в свої мамки,
Співала, гуляла,
А тепер си на крісельцях
Тєжко задумала.
Устань з крісла та й подєкуй
Дєдеви та й мамі,
Шо вни тебе подружили
В гонорі і в славі.
Слава Богу, шо зробили
Молодицу з дівки,
Мені за цу співаночку
Півлітру горівки.
Ой, кувала зозулечка
Ой, кувала зозулечка
Угорі, угорі,
Заплакала дівчиночка
В маминій коморі.
Заплакала дівчиночка,
Та й заголосила.
А де ж тоти запліточки,
Шо я їх носила.
А де ж тоти запліточки,
Шовкова косиця,
Вчере була дівчиночка,
Тепер молодиця.
Вчере була дівчиночка,
Биндочка леліла,
А сагодне на головці
Перемітка біла.
Перемітку раз узєти,
Треба ї золити,
Запліточки єк заплету,
Можу їх носити.
Ой, летіли дві ворони,
На землю линули.
У мамки си не набула,
Літа ми минули.
У мамки си не набула –
Вже си й не набуду,
Та по чому свої літа
Пізнавати буду?
Та лиш буду пізнавати
По тій калиночці.
Пишли літа марно світа,
Єк цвіт по водичці.
А єк була в свої мамки –
Бувало, бувало,
Та й за хатов калиночка
Стояла, стояла.
А єк мене, молоденьку,
Від мамки узєли,
Та й за хатов калиночку
Утєли, утєли.
Не рубайте калиночку –
Най калинка родит.
Ой, не беріт дівчиночку –
Най дівчина робит.
Ой, рубайте калиночку –
Вна вже відродила,
Беріт, беріт дівчиночку –
Вна вже відробила.
Та я їла калиночку,
Та й покараласи.
Мамка мене не давала,
Я поквапиласи.
Та я їла калиночку,
Покапала раз, раз.
Я гадала, молоденька,
Шо видданій гаразд.
Єк би була, мамко, знала,
Шо видданій лихо,
Я би була в тебе, мамко,
Ші сиділа тихо.
А єк була в свої мамки, –
Співала, гуляла,
А єк прийшла до свекрухи,
Всьо позабувала.
Було ж мені, моя мамко,
Хлібця укроїти,
Було ж мені, молоденькій,
Світок не гаїти.
Ци я тобі, моя мамко,
Хлібець переїла,
Шо ти мені, молоденькій,
Світок загаїла?
А єк була в свої мамки
А єк була в свої мамки
Одна-одиниця,
Я по воду не ходила,
Бо в саду керниця.
Я по воду не ходила,
Дривец не рубала,
Тілько я у свої мамки
Гаразду зазнала.
Єк була я в свої мамки,
Несла води лижков,
А то мамка біжит, крічит:
“А то, донько, тєжко!”
Єк пішла я до свекрухи,
Несу коновками,
А свекруха біжит, крічит:
“Ківай-ко ногами!”
Увійшла я та у хату,
Не успіла ’м сісти,
А вна мене застав’єє:
“Неси в поле їсти”.
Я си в неї запитала:
“Та де ж тото поле?”
А вна мені відповіла:
“Най ті колька вколе!”
А я була молоденька,
Вміла відповісти:
“Та най тоту колька вколе,
Шо варила їсти!”
Ой, у полі товар, товар
Ой, у полі товар, товар,
По долині вівці,
Ой Господи милосердний,
Йкий то гаразд дівці.
Гаразд дівці, гаразд дівці
Парубки любити,
А видданій на парубка
Нієк си дивити.
А виддана на парубка
Лиш си подивила,
Чоловік вже си питає:
“Шо-їс говорила?”
“Бійси Бога, чоловіче,
Я не говорила,
Він на мене, я на него
Лиш си подивила”.
Дівчиночка молоденька
Куда йде, співає,
Молодиця молоденька
Куда йде, думає.
Дівчиночка молоденька
Куда йде, то скаче,
Молодиця молоденька
Куда йде, то плаче.
А єк тєжко ізробити
З каменя сопілку,
То так тєжко ізробити
З молодиці дівку.
Єк не тєжко ізробити
З тіста паланицу,
То не тєжко ізробити
З дівки молодицу.
Кочєлиси вози з гори
Кочєлиси вози з гори,
Поломили свірні,
Не йди, дівко, за одівця,
Чекай свої рівні.
Не йди, дівко, за одівця
З чужої намови,
Буде тобі кривця іти
Із твої голови.
Буде тобі кривця іти,
Буде цибеніти,
Будут тебе проклинати
Одівцеві діти.
А одівец – не молодец,
Він жарту не знає,
Буде бити, зневажєти,
Першу нагадає.
“В мене перша була ліпша,
Бо раненько встала,
Дрібні діти почесала,
Сніданічко дала.
А за тої та небіжки
Їлиси пиріжки,
А за цеї висвистьохи
Лиш фасуль потрохи!”
А я її не втроїла,
Та й тріла не дала,
Треба було шінувата,
Аби не вмирала.
Зашуміла буковинка
Зашуміла буковинка,
Єк си розвивала,
Заплакала дівчиночка,
Єк си виддавала.
Ой, не шуми, буковинко,
Та й не розвивайси,
Не плач, не плач дівчиночко,
Та й не виддавайси.
Та єк би я не шуміла
Така зелененька,
Та єк би я не плакала
Така молоденька.
Ой, не шуми, буковинко,
Доста листу буде.
Не плач, не плач, дівчиночко,
Гаразд тобі буде.
Не плач, не плач, дівчиночко,
Гаразд тобі буде,
Обмиєшси сльозоньками,
Єк води не буде.
Іде туча із Залуччя
Іде туча із Залуччя,
З-за Косова хмара.
А той Петро із Марічков,
Ото собі пара.
А ци пара, ци не пара,
Будем парувати.
Тепер Петро із Марічков
Мусі ґаздувати.
А кувала зозулиця
А кувала зозулиця
На хаті, на хаті.
У нашої молодої
Дружки пелехаті.
Ой, дружба, дружба, дружба,
Гірка твоя служба –
Цілий тиждень веселивси,
Без дружки лишивси.
Сміяласи дружка, дружка,
З мого капелюха,
А я з неї не сміявси,
Шо вна клепавуха.
Виддавала мене мамка
За широку воду,
Та й на чужу стороночку,
Далеко від роду.
А я озму ружу-квітку
Та й пущу на воду.
Пливи, пливи, руже-квітко,
До моєго роду.
Пливи, пливи, руже-квітко,
Пливи до Дунаю,
Вийде мати воду брати,
Ти прилинь до краю.
А єк вийшла, вийшла мати
В Дунай води брати,
Єк уздріла ружу-квітку,
Зачєла плакати.
Ой, чого ж ти, руже-квітко,
Отак побліділа,
Відий, моя рідна дочка
Дуже помарніла.
Вона взєла квітку-ружу,
Понесла до хати:
“Ти порайси, чоловіче,
Я йду доньки знати”.
Вона іде, вона іде,
Людий си питає,
Та ци дужа, ци здорова,
Ци гаразд си має.
Та ци дужа, ци здорова,
Ци гаразд си має.
Донька сидит коло вікна,
Синці обзирає.
“Сідай, мамко, коло мене,
Далеко від мене,
В мене тіло поразненьке,
Не порази мене.
В мене тіло поразненьке
Укусила бджілка”.
“Чого тебе не кусала,
Поки була дівка”.
“А вна мене не кусала,
Високо літала,
А тепер єк си знизила,
Нараз укусила”.
“Та я буду води нести,
Буду розливати,
Та лихого зєтя маю,
Буду проклинати”.
“Неси, неси, мамко, воду,
Давай людям пити,
Мою долю не проклинай,
Бо мені з нев жити”.
Мене мама виддавала
Мене мама виддавала,
Та й казала: “Синку,
Абис д’мині приїхала,
Сім рік у гостинку”.
А я мамки послухала,
В сім рік приїхала,
Мамка мене не пізнала,
В людий си питала.
Мамка мене не пізнала,
В людий си питала:
“Та чом твоя квітовинка
Так дуже зів’яла?”
А я тогди молоденька,
Та лиш заплакала:
“Шо ти мене, моя мамко,
На сторону дала”.
* * *
Послухайте, люди добрі,
Шо хочу казати:
Та я хочу про дівчину
Співанку співати.
Ой, то жито, ой, то жито,
Жито не пшениця,
Не дай личко цілювати,
До самого кінця.
Не дай личко цілювати,
З розуму си звести,
Бо не знаєш, кілько маєш
Коси свої плести.
Шоби тобі, дівчиночко,
Личко не палало,
Шоби твоїй родиноньці
Встиду не бувало.
Шоби твоїй родиноньці
Встиду не бувало,
Аби тобі, молоденька,
Весілє заграло.
Дружби деревце принесли,
Дружки убирают,
Та вже нашу молоденьку
До шлюбу збирают.
Та вже нашу молоденьку
До шлюбу збирали.
Тато з мамов на голівку
Віночок поклали.
Та дєкую, тату й мамо,
Шо ви мні кохали,
Шо ви мені на голівку
Віночок поклали.
Ой, дєкую музикантам,
Шо файно іграли,
Та бажаю, щоб багато
Грошей назбирали.
Ой, дєкую я кухаркам
За ваш труд, роботу,
Та бажаю, шоби в житю
Не мали клопоту.
Ой, шо то, дівчинонько
Ой, шо то, дівчинонько,
Шо тобі си стало,
Шо тобі в твоєму селі
Хлопців не ставало.
Та є доста в мому селі,
В чужому файніші,
Та найшовси в чужім селі
Хлопец молодіший.
Ой, шо ж тобі, файний хлопче,
Шо тобі си стало.
Хіба тобі в твому селі,
Дівок не ставало.
Та є доста в моїм селі,
В чужому файніші,
Та найшлиси в чужім селі –
Дівки молодіші.
Ти гадаєш, дівчиночко,
Шо ти си виддала,
Ти лиш собі на голівку
Бідочку наклала.
Не дивиси, дівчинонько,
Шо милий смієси,
Він є доста та поганий,
Лиш не признаєси.
Не дивиси, дівчинонько,
Шо стелина мита,
Не раз будеш утікати
Сперед него бита.
Не раз будеш утікати,
Не раз будеш в лісі,
Не раз будеш ночувати
З горобцями в лісі.
Виддавала мене мати
Виддавала мене мати
Таку невеличку,
Шо не вміла усадити
У піч паланичку.
Летів ворон через хату
Та й загубив кістку,
Слава Богу світенькому,
Маємо невістку.
Ой, червона бурачєна,
А зелена гичка,
Вчере була дівчинонька,
Тепер – молодичка.
А чиє це вісілічко?
Пана молодого!
А я собі заспіваю,
Шо кому до того.
А я собі заспіваю,
А я собі фівкну,
Може багач одуріє –
Даст за мене дівку.
А я піду на весілє,
Гуляю, гуляю,
Я своїми постолами
Порох вимітаю.
Гуляй, доню, не бороню,
Та й нагуляєшси,
Бо єк підеш за нелюба,
То задумаєшси.
Та єк підеш за нелюба,
Та й за лиху долю,
Не меш чути, втікаючи,
Землі під собою.
Пишла би я на кладочку
Пишла би я на кладочку,
Коби я не впала,
Пишла би я за файного,
Коби мамка дала.
А я пишла за файного,
Файний зачєв бити,
Та шоднини, шогодини
За віном гонити.
А я прійшла до дєдика
За віном, за віном –
Сидит дєдик на порозі
З коленим поліном.
Сидит дєдик на порозі,
А мамка на печі,
Таке мені віно дали –
Котєтко з-під печі.
“Іди, доню, царинками,
А коті плотами,
А свекруха ме гадати,
Шо ти йдеш з волами”.
А свекруха си вкутала,
Обмила дійницу,
Зараз, зараз невісточка
Прижене телицу.
А свекруха си вкутала,
Обмила коновку,
Зараз, зараз невісточка
Прижене коровку.
Вна побігла до керниці
Та й у опліт сіна,
Єк уздріла, шо то коті,
То лиш собі сіла.
Єк уздріла, шо то коті,
Вна заголосила:
“Ци ти лиш це в свої мамки,
Дочко, заслужила?
Шо ш ти, моя невісточко,
У мамки робила,
Шо тіцько ти в свої мамки
Віна заслужила?”
“Та я нічо не робила,
Лиш на вечорниці, –
Таке мені віно дали,
Шо лізе в полиці”.
А шо ш тобі, молоденька
А шо ш тобі, молоденька,
Таке си не снило,
Шоби в тебе на столику
Деревце зацвило.
А ми цеє деревечко
Вберем колачами,
Шоби наші молодєта
Стали багачами.
Ой, кувала зозуличка,
Сіла на їличку,
Зараз тато із матусев
Зав’єжут косичку.
Ой, заплач-ко, молоденька,
Поки-єс книгинев,
Аби тогди не плакала,
Єк будеш ґаздинев.
У неділю рано
У неділю рано
Всі дзвони дзвонили,
Але ще раніше (2 р)
В цім домі засвітили.
А Маруся рано встала,
Та й до слюбу си збирала.
Ой, іди, донько (2 р)
До Божого дому,
Головку склони, ручки зложи,
Та й запроси щиро Бога, (2 р)
Шоби тобі добра доля.
Я тобі даю, шо в домі маю,
Лиш долі ті не вгадаю.
А ковала зозулиця
А ковала зозулиця
З чорними очима,
Та не гуляв, та й не буду
Другим за плечима.
На тім боці при потоці
Вбив половик ґаню,
Ой, уже та по весіллю
Та й по видриґаню.
Застільні співанки
Ой, зацвила фасулина
Ой, зацвила фасулина
Від землі до стелі,
Єк ґаздиня заспіває,
Всі гості веселі.
Ґазда файний, ґазда файний,
Ґаздиня шє краща,
Ходит собі коло гостей,
Єк зірничка ясна.
Ходит собі коло гостей,
Та й гостей голубит,
А вна гості та приймає,
Бо вна гості любит.
А єк гості сходилиси,
Ґазда звеселивси,
А єк гості си всиділи,
Ґазда зажуривси.
Ой, ви файний господарю,
Не сердьтеси на нас,
Ми ші трошки побудемо,
Та й підемо зараз.
Гості наші делікатні,
Гості наші пишні,
Ніжки би вас не боліли,
Шо ви до нас прийшли.
Ніжки би вас не боліли
Ніколи, ніколи,
Би-сте були веселенькі,
Єк зозулька в поли.
Гості наші делікатні,
Ви їжте та й пийте,
Чого нема на цім столі,
Прошу вибачєйте.
Ой, казала цимбалючка
Ой, казала цимбалючка
Та й цимбалюкови,
Аби-с не грав, цимбалюку,
До ночі ніколи.
А скрипочка файно йграє,
А дудочка дує,
А гуцулка руки ломит,
Шо гуцул данцує.
А у цего таже свата
А у цего таже свата
Хата під побоєм,
Дают їсти, дают пити,
Ми не супокоєм.
Та я люблю цего свата,
Та й сватові діти,
Та я люблю в цего свата,
За столом сидіти.
Та у цего таже ґазди
За хатов береза,
Та я би тут не співала,
Єк би я твереза.
Та у цего таже ґазди
Та за хатов вільха,
Поки піду до домочку,
Я ші вип’ю скілька.
Та я не п’ю горівочку,
Лиш губки мочєю,
Єк не прийду додомочку,
То си покочєю.
Люблю пити горівочку,
Пивом запивати,
На лавицу лічи спати,
З-під лавиці встати.
Ой, ковала зозулиця
Ой, ковала зозулиця
На чотири канта,
Дуже хочу я випити
Та й до музиканта.
А, сараку, музиканте,
Єк ти файно йграєш,
Дай ти, Боже, вік здоров’я,
Шє бірше, єк маєш.
Ой, ковала зозуличка
В дубочку, дубочку,
Дай вам Боже здоров’їчко,
Любий Міхайлочку.
Ой, та вудка баламутка,
Най си вудка зов’є,
До вас, ґаздо Василочку,
Дай, Боже, здоров’ї.
Ой, ковала зозуличка,
Та й буде кувати.
Та прошу вас горівочку
Від мене приймати.
Та дай, Боже, вам здоров’ї,
Ви мусите пити,
Моя рука дуже в’єла,
Не годна держєти.
А казала жидівочка,
Та й казав жидочок,
А шо зверхи горівочка,
На споді медочок.
Сидит домашній ґазда в куті
Сидит домашній ґазда в куті,
Та й думку думає,
Коли оцих п’єних гостей
Ізбутиси має.
Не думайте так дуже, ґаздо,
Нічого думати,
У вас такі оці гості,
Шо мут ночувати.
А я піду в лісок трісок
А я піду в лісок трісок,
По букове листі.
Та нихто би не заспівав,
Шо це за нещєсті.
На тім боці при потоці
Водиця клекоче,
А горівка ші співає,
А пиво – не хоче.
А від пива болит шия,
Вид вина – голова,
Єк си нап’ю горівочки,
Тогди я здорова.
Єк си нап’ю горівочки
Я літер, півлітер,
Тогди я так заспіваю,
Шо завіє вітер.
Єк си нап’ю горівочки,
Тої завірюхи,
Здаєми-си, шо світ – гарбуз,
А люди, єк мухи.
Скакав баран через паркан,
На нім сива вовна,
Пила би си горівочка,
Аби флєшя повна.
Ой, ви пийте горівочки,
Пийте до порєдку,
Аби штири кочували,
А п’єтий ніс шєпку.
Ой, ви пийте горівочки,
Пийте до путері,
Аби штири кочували,
П’єтий втворєв двері.
Горівочко-розорочко
Горівочко-розорочко,
Люблю тебе пити,
Лиш не люблю, горівочко,
За тебе платити.
Горівочко-розорочко,
Даю за ті злото,
А ти мене, горівочко,
Тручиєш в болото.
Та єк будеш, горівочко,
Мені гонір вести,
Буду тебе хоть де пити,
Ші й додому нести.
А ви пийте, куда пийте,
А до мене пийте,
Я вам пугарь не забав’ю,
Вип’ю та й постав’ю.
Я вам пугарь не забав’ю,
Горівки не лишу,
А єк піду данцувати,
Лиш си поколишу.
А єк піду данцувати,
Лиш си похитаю,
Кого люблю, не забуду,
Любити гадаю.
Співанка про горівку
Послухайте, люди добрі,
Шо хочу казати,
А я хочу про горівку
Дешо заспівати.
А горівку добре мати,
Й де-с коли-с вживати,
Дуже добре горівочку
В себе в хаті мати.
Бо горівка добрим ліком
Собі та й худобі,
Добре випити горівки
Єк болит у горлі.
Добре випити горівки,
Лиш коби з-за чого,
Аби потому ші не було
Та й біди з-за того.
Бо горівка оковита
Так си називає,
Сімдесят сім кондовітів
Вна у собі має.
Єк чоловік трохи вип’є,
Він у тварь змінитси,
Він заплаче, заспіває,
Потім засмієтси.
Теперішня уже молодь
Відваги не має,
За гріш вип’є горівочки,
А за десіть показати знає.
Єк збереси гурток хлопців,
П’ют і попивают,
Потім ідут дорогою,
Людий нападают.
Котрий дужий та здоровий,
Їм си не вступає,
Їго наб’ют, а потому
Єднанки шукают.
Та єк їго заєднают,
То так обійдеси,
А єкшо ні, то перед судом
Сидіти прийдеси.
У ту клітку два-три рази
На лаву сідают,
А суддя із прокурором
Їм статтю читают.
Так присуді два-три роки,
Треба відбувати,
Та цису науку довго
Треба пам’єтати.
Та це усе за горівки
Так си файно склало,
Бо люди п’ют та й гуляют,
Клопоту замало.
Та не один уже пропив
Зароблені гроші,
Діти голі і голодні
У хаті голосі.
І не одна чоловіка
Свого проклинала,
Отакими словечками
Вна їго назвала.
“Та воліла я скочити
Головов в керницу,
Шо мала я виддаватис
За тебе, п’їницу!”
Бо чоловік єк нап’єси,
То любки шукає,
А про жінку та про діти
Нічого не дбає.
А у любки є чоловік
І синок маленький,
Але любка зазирає,
Де мужик п’їненький.
Каже вона, шо молода,
Треба икос жити,
То чого вона повинна
Одного любити.
Лишит жінка чоловіка,
А чоловік – жінку,
Блуді містом, лісом, лугом
Все через горівку.
Послухайте, люди, дальше,
Шо то за горівка,
Бо ни одна при горівці
Віддаласи дівка.
Не одного засудили,
Шо варив горівку,
І нідде би без горівки
Не засватав дівку.
І не один п’єний шофер
Розгромив машину,
На вік людий покалічив
І самий загинув.
Оце юда – не горівка,
Кажут старі люди,
Кортит дівки і горівки –
Ґазди з тебе не буде.
А єк хочте послухати,
Я вам правду скажу,
Кілько пити горівочки,
Кождого поражу.
Тілько пити горівочки,
Шоби несли ноги,
Най чоловік у білий день
Не блудит з дороги.
А єк він забірше вип’є,
То старший від Бога,
Їму вода ци болото –
То одна дорога.
Та до того шє бувают
І такі моменти,
Шо украдут в него гроші
І всі документи.
Він у голу почухавси,
Шо має робити,
Документи вибирати,
Треба штраф платити.
І не один дуже рано
Шукав свої згуби,
Не одному пси у шанцях
Облизали губи.
Подивітси, люди добрі,
Шо може п’їниця:
Голий єк пень, дурний єк цап,
Обідрані лиця.
Не один вже зарікавси,
Шо не буде пити,
Буде буфет обходити,
Поки буде жити.
А шо з того, шо зарікси –
Нічо не поможе,
Заступити би від злого,
Милосердний Боже.
Заступити ту п’їницу
Від чарки горівки,
А злодія – від напасти,
Старого – від дівки.
Бо старому вже до дівки
Не послужі ноги,
А п’їницу та горівка
Ізведе з дороги.
Бо кілько з ким не п’янствував,
То грошей не має,
А він ходит буфетами,
В вікна заглідає.
А єк уздрит знакомого,
То зачне просити,
А той мусит відчіпного
Сто грамів купити.
Далі каже: “Голубчику,
Ти такий хороший,
Та єк би я випив пива,
Та не маю грошей.
Єк би ти знав, брате милий,
Єк я пиво люб’ю,
А єк буду мати гроші,
Я тобі видкуп’ю”.
Та не один за горівку
Дав би си карати,
Та за сто грам він пристав би
Козу в Пістинь гнати.
І не один був багатий,
Посідав маєтки,
Він все пропив і прогуляв
До послідної нитки.
Вже маєтки він не проп’є,
Маєтків не має,
Лише штани і куфайку
З себе пропиває.
Послухайте, люди добрі,
І на вус мотайте,
Та послідні штани з себе
Ви не пропивайте.
Бо рваному війти з хати,
То так не годитси,
Із такого чоловіка
Корова смієтси.
Та вже доста цу горівку
Всєко обзивати,
Без горівки на забаві
Годі заспівати.
Без горівки цінний товар
Ніхто не купує,
Без горівки ніхто в житю
Нідде не баює.
Я вам щиру правду кажу,
Ви мені повірте,
Двісті грамів наливайте,
Кілішком не мірте.
І не раз я так напивси,
Шо рипів зубами,
І не раз я в своїм житю
Переспав з жібами.
Ну шо мені вже лишилось
Небагато жити,
То дивітси: де і з ким
Мед-горівку пити.
Про п’їницу
Послухайте, люди добрі,
Шо хочу казати,
Про п’їницу у столові
Хочу заспівати.
Не один іде в столову,
За столик сідає,
А до него і шє дев’їть
За стів поспішає.
Вни за столик посідали,
Столик обкружили,
А ті дев’їть десєтого
Від грошей обпили.
А десєтий тоже п’єний,
На стів си спирає,
А буфетчик із столови
Їго виганяє.
“Ой, иди ти, – каже, – дурню,
Бо я закриваю, –
В тебе грошей уже нема,
Я це добре знаю.
В тебе грошей доста було:
Тридціть і чотири,
А єк ішов із столови,
Лиш два си лишили.
Тоти два лиш си лишили,
Шо я видав здачі”, –
Кождий п’єний при горівці
Пропив би і гачі.
А ті гроші у касиря
В шухляді знайдутси,
А ті дев’ять з десєтого
Добре посміютси.
Він там мало та й набувси,
Та й мало напивси,
А єк війшов на вулицу,
Та й перевернувси.
Ой, упав, перевернувси,
Ніхто не здоймає,
Найшли їго тіжкі болі –
Страшенно згибає.
Ой, страшенно він згибає,
Аж си захлинає,
Він не знає, шо му жінка
Ратунку не дає.
Бо жінка є котра добра,
Вна добре працує,
А він прийде додомочку,
Буків їй фасує.
Ой, буків він їй фасує,
Дитина в колисці,
Нема хліба на столику,
Ні молока в мисці.
Нема хліба на столику,
Бо він не купує,
Бо в столовій пропиває,
А в ревци ночує.
Ой, у ревци він ночує,
Жєба ‘му співає,
Він гадає, шо то любка
Любит та й кохає.
Жєба їму заспівала:
“Кумцю-куме-кумі,
Ти бе-с зо мнов в ревци не спав,
Єк би ти в розумі.
Ти бе-с зо мнов в ревци не спав,
Єк би ти в розумі,
Ночував бе-с в теплій хаті,
Жінці на ручині”.
Бо жінка си народила
Дітий обходити,
А чоловік народивси
Грошей зароб’єти.
Добре пити, файні браття,
Тоту горівочку
На весілях та толоках,
В веселім домочку.
Бо в столові нема брата
Та й того сусіда,
Бо в столові під столиком
Є схована біда.
А та біда ісхована,
Вна си підслухає,
А шо п’єний заговорит,
А шо заспіває.
А шо п’єний заговорит,
А шо заспіває,
Зазирає, кілько грошей
У пулярци має.
Горівочка є у флєшці,
А пиво у бочці,
Нідде того смаку нема,
Єк у столовочці.
Столова є дім великий,
Там нові тарелі,
Та не одного з столови
Виверли за двері.
Виверли їго за двері,
Та й там попобили,
Бо не слухав, шо му вчені
Люди говорили.
Вчені люди у столову
Також повертают,
Вип’ют одну склєнку пива,
Додому вертают.
Ой, кувала зозулиця,
Попід крильця сива,
Ой, уже си про п’їницу
Співанка скінчила.
Заспіваймо, хлопці, тутка
Заспіваймо, хлопці, тутка,
Поки є нас купка,
Бо єк ми си розійдемо,
Вже си не зійдемо.
А єк ми си розійдемо
На широке поле,
То вже ми си не зійдемо
До купки ніколи.
Ой, напивси кум до куми
Ой, напивси кум до куми,
Кума – до Макія,
Шоби наша протривала
Ціла компанія.
Компанія п’є горівку,
Компанія курит,
Та най нашев компанієв
Ніхто си не журит.
Кому біда, кому біда,
А нам біди нема,
Нашу біду в полонині
Припадає зима.
Ой, напивси кум до куми,
А кума – до свахи,
Відів, буде рання весна,
Бо співают птахи.
Відів, буде рання весна,
Бо пташка співає,
Шо найменша галузина
Вна си розвиває.
Полонинські співанки
А сегодне гоя, гоя,
Та ші завтра гоя,
А позавтрю до роботи –
Головочко моя.
Головочко нещєслива,
Шо я наробила:
Полюбила вівчєрика
За грудочку сира.
Покушію того сира –
Сирец солоденький,
Подив’юси на вівчєря –
Вівчєрь молоденький.
Ой, ішла я в полонинку
Ой, ішла я в полонинку,
Ішла я, ішла я,
Питалиси вівчєрики
Чія я, чія я.
“Ой, відки ти, дівчинонько,
Та й відки, та й відки,
Ци не з тої полонинки,
Шо родит їгідки?”
“Ой, не ваша, вівчєрики,
Не ваша, не ваша,
Бо я собі сподобала
Леґіня Михася”.
Співаночки мої милі
Співаночки мої милі,
Де я вас подіну,
Понесу вас в полонинку,
Горами розсію.
Будут туди вівчєрики
З вівцями ходити,
Співаночки мої любі
Будут находити.
Ой, єкби то не корови
Ой, єкби то не корови
Та й не овечєта,
Не були би в полонині
Молоді дівчєта.
Ой, єкби то не корови
Та й не білі вівці,
Не були би в полонині
Молоді леґінці.
Ой, вівчєрю-золочєрю,
Дай молочка пити,
Буду тобі помагати
Вівці сокотити!
Ой, піду я в полонинку
Ой, піду я в полонинку,
Ой, піду я лугом,
Там мій милий-чорнобривий
Оре новим плугом.
Ой, піду я до милого,
Понесу му їсти,
А він мене поцілює
Та й запросит сісти.
Ой, іду я полонинку
Ой, іду я полонинку
Та в полониночку,
Ци не розбив буйний вітер
Мою колибочку.
Єкшо розбив колибочку,
Буду поправ’єти,
Та шє буду одну зиму
Вівці дозирати.
Ой, піду я в полонинку
Травицу косити,
Озму з собов я дівчину
Водицу носити.
Молодії вівчєрики
На сопілці грают,
Та із тої криниченьки
Води набирают.
Та я собі заспіваю
Та я собі заспіваю
Коло кошарини –
Піде голос попід колос,
Поверх полонини.
Ой, піду я в полонинку
Та в полониночку,
А там буду пригинати
Вівцям калиночку.
На високій полонині
Косиця зів’яла,
Не взєв мене данцувати –
Я й так не стояла.
Ой, зелена полонина
Ой, зелена полонина,
Зелена, зелена,
Я би на ній вівці не пас,
Їк би не Олена.
Коли тоти гуселечки
Учую, учую,
По три ночи, по чотири
Дома не ночую.
Ой, піду я в полонинку
Ой, піду я в полонинку,
Зрубаю калинку,
Вівчєрь вівці завертає,
Та грає в телинку.
Вівчєрь вівці завертає,
Здалека їх гонит,
Пишли вівці в полонинку,
А єгнєта в поле.
Пишли вівці в полонинку,
Наперед – біленькі,
А за ними вівчєрики
Самі молоденькі.
Один вівчєрь пасе вівці,
Другий ватагує,
Третий пече колачєта –
Дівочкам дарує.
Ой, чого ж ти, полонинко
Ой, чого ж ти, полонинко,
Навесні весела?
Бо до неї йдут овечки
З десєтого села.
Ой, сумує полонинка,
Сумує, сумує,
Шо вже вівчєрь в полонинці
Вівці не зимує.
Запирає вівчєрь стаю,
Воротечка збоку:
“Будь здорова, полонинко,
До другого року”.
“Ой, вівчєрю, вівчєрику,
Покинь овечєта”. –
“Не покину – хоть загину,
Бо люблю дівчєта”.
На зеленій полонинці
На зеленій полонинці
Вітер повіває,
А там вівчєрь пасе вівці,
В сопілочку грає.
Ой, їхала гуцулочка
З верьха, з полонини,
Загубила підківочку
З сивої кобили.
Ой, конику вороненький,
Білокопитистий,
Завези ми в полонинку
На верх каменистий.
А я війду в полонинку,
Стану на кедринку:
Вівчєрь вівці загонєє,
Грає на телинку.
Ой, ика ж ти, полонинко,
Весела, весела,
Єк приженут люде вівці
З десєтого села.
Чорногора хліб не родит
Чорногора хліб не родит,
Не родит пшеницю,
Викохує вівчєриків,
Сирок і жентицю.
Чорногора хліб не родит,
Нічим і орати,
Виховує вівчєриків,
Як рідная мати.
Але у тій полонині
Мраки си знизили,
Молоденькі вівчєрики
Вівці розгубили.
Соціальні співанки
Давно люде дужі були
Давно люде дужі були,
Бо легко робили,
А шосвєта, шонеділі
Гуляли та й пили.
Мали ґрунту без рахунку,
Держєли худобу,
Єк пішли си набувати:
Поверх тижня добу.
Нема ґаздів в понеділок,
Нема й у вівторок,
Мусів слуга укутати
Коровочок сорок.
Єк укутав сім пар волів,
Овец з бугаями,
Прийшли ґазди в понеділок
З довгими носами.
Прийшли ґазди в понеділок,
Полігали спати,
Мусів слуга їм зварити
І на піч подати.
В понеділок та й в середу,
В п’єтничку говіли,
Та й із горшка цілий тиждень
Кізє м’єсо їли.
Ой, носили білі ґачі,
Кожухи цапові,
Молодички у халошнях,
А фустки – шовкові.
Молодички у халошнях,
Запаски крашені,
Молодчики з топірцями,
Широкі ремені.
Молодчики з топірцями,
Ші й з барана шєпка,
А крисаня на голові
Файна, закочєна.
Дітий в школу не пускали,
Боялиси пана,
А за кожду дитиночку
Давали барана.
А єк мали одного сина,
Дужі та багаті,
Єк він ішов та й до бранки,
Шили перші ґачі.
Єк убравси в перші ґачі,
Заперезав боки,
Шо далеко бранка була,
Не так, єк теперки.
Взєли хлопця молодого,
Ой, до войска взєли,
Старий дідо та й із бабов
Дома си лишили.
Старий, сивий зажуривси,
Шо має робити,
Він продає штири воли
Сина викупити.
Він продає штири воли
Та й п’єту телицу,
Та й подає панам гроші
За таку дурницу.
Повернувси син із войска,
Каже, шо він видів:
“Я би бірше та й не пішов,
Бо я би там знидів.
Я не знаю, ци то школа,
Ци то ика церква:
Стоїт хата поверх хати,
А зверхи шє трета!”
Старий, сивий та й із сина
Свойого смієси:
“То не школа, то не церква –
То двори дідицькі”.
Ой, такі-то давно люди
Нерозумні були,
Шо никуда не ходили,
Нічого не чули.
Ой, кувала зозулечка
В попа на ґаночку,
Та й дєкую, Парасочко,
За ту співаночку.
Ой, кувала зозулечка,
На вітер си здула,
Я би цисе не співала,
Єк би так не було.
Гуцулков си народила
Гуцулков си народила,
Та й нев буду жити,
Та й гуцула в сардачині,
Вік буду любити.
Та й не лишу я сардак свій,
В грідушках китиці,
Запасочки дротовенькі,
Шо наміж спідниці.
В постільці єк я си вбую,
Волоки й ремені,
Та й фартушок вишиваний,
Фусточку зелену.
Люблю рідну Гуцульщину,
Я си тут родила,
Та й плаями з бисажками
Не раз походила.
І на дримбі дубельтовій
Буду вигравати,
Кожде літо, єк шє буду
Товар завертати.
Та й гуцула таки люблю
За прості звичаї,
Куда іде, то ’го чути:
В денцівочку грає.
Денцівочка з бузинини
Файно му басує,
Та й такого леґіника
Любити пасує.
Тут смереков всюди пахне,
І трави пахучі,
Та й водички з головички
Нап’юси, ідучи.
Люблю бринзу і кулешу,
Та й шє буженицу,
Та й банужец із гуслінков –
У піст чи в масницу.
Та й кінчьию я співати
Свою співаночку,
За співанку – небагато,
Лиш пива склєночку.
Тече вода з-під євора
Тече вода з-під євора,
Та й через долину,
Єк то файно, що ти, друже,
Взєв собі дружину.
Тече вода з-під євора,
Та й серед барвінку,
Єк то файно, що ти, друже,
Береш українку.
Тече вода з-під євора,
У зеленім гаю,
Дай їм, Боже, добру долю,
В українськім краю.
Під горою, над рікою
Під горою, над рікою,
В нашим милим краю,
Там село моє ридненьке,
Туда поглідаю.
При горбочку, при садочку,
Там моя хатина,
А в хатині тато й мама –
Вся моя родина.
А нема у світі друга,
Єк отець та й мати,
Нема в світі милішого
Від рідної хати.
Співанка про моду
Ци ви чули, люди добрі,
Шо за нова мода,
А від войни вна панує
В нашого народа.
Давно були добрі люди,
Уни з Богом жили,
А шосвєта, щонеділі
До церкви ходили.
Вни до церкви та ходили,
Постільці свидненькі,
Ґачі з сукна та й онучі,
Волички біленькі.
Теперішна уже мода
Таки цим гордує,
То патинки, то панчішки
Назавше купує.
А старими та ґачима
Каглу затикає,
Йде до жида, купит рейтки,
Зато довги має.
Купив рейтки, купив куртку,
Капелюх плюшевий,
За капелюх – шмат щетини –
Уже пан готовий.
Іде панок дорогою
Та гуки віддує,
У старшого чоловіка
Розуму пробує.
А шо з того, шо у штани
Сорочку запхає,
Їму голод кишки поре –
Він нічо не має.
Давно були добрі люди,
Бо були багаті,
Вни держєли тридціть коров
І телєта в хаті.
Тридціть коров, тридціть коров,
Шє телиц до двадціть,
Стадо коней, сорок овец,
Свиний кільканаціть.
Теперішна уже мода
Таки цим гордує,
Старі хати розбирає, –
Вілії будує.
Склові двері, склові ґанки,
Ші високі сходи,
До такої уже хати
Коровки не ході.
Каже жінка чоловіку
Корову продати:
“Я не буду дрискулянку
До покою гнати”.
Мав корову, мав телицу,
Продав за дурницу,
Купив жінці панський мундур –
Шовкову спідницу.
А жіночка єк си вбрала,
Перед люстра стала,
А ґрабельки поломила,
А сапу продала.
А ґрабельки поломила,
А сапу продала,
Кожівочку порубала,
Ватерку наклала.
Дєкую своїй мамці,
Шо мні породила,
Шо я така молоденька
По пански ходила.
А я буду, хло’ ходити,
Нічо не робити,
Буду іти межи хлопці,
Сир, масло гулити.
Один деньок, другий деньок,
Ніхто не приносит,
Бере паня луб на лице,
Йде молока просит.
А вна іде та просити,
Ніби це купити,
Вітер віє у кишени –
Нема чим платити.
“Вибачєйте, господині,
Я си замилила,
Я спідницу другу взєла,
Ту, з грішми, лишила.
Я спідницу залишила,
А масло не лишу,
Я вам завтра до обіда
Служков гроші пришлю”.
Один тиждень, другий тиждень
Вна не присилає,
А лиш ходит межи чилідь,
Далі набирає.
Ой, зийшлиси господині,
Стали говорити:
“Треба буде нашу паню
Трохи насварити”.
Межи ними усіма
Одна мудра була,
Таке пані ісказала,
Шо паня зарула.
“Молока би-х ті не дала,
Би котюзі дала,
Ти хотіла панев бути –
Корову продала.
Ти хотіла панев бути,
Нічо не робити,
Та гадала, шо мут хлопці
Сир-масло носити”.
“Ліпше тому чоловіку,
Шо товче каміні,
Бо то з мене хлопці роб’ї
Ціле покаїні”.
Не йде паня додомочку,
А йде до роботи,
Відій, таки наша паня
Слаба на сухоти.
А точена берівочка,
Точена, точена,
Новій моді співаночка
Скінчена, скінчена.
Про нову моду
Послухайте, люди добрі,
Шо хочу казати,
Шо тепер си вироб’єє,
Хочу заспівати.
Тепер ході дрібні гроші,
Недавні дуляри,
Коли-с були гуцулами,
А тепер – панами.
Коли-с були гуцулами
З чорними очима,
А тепер усі стеляги
З вузкими ґачима.
Вни не носі та й постоли,
Лиш дес черевики,
А купуют босоножки,
Шоби голі п’єти.
Вни купуют босоножки,
Шоби видко пальці,
Нігті, губи намалює
Та й біжит на танці.
А вна бере гребінь в руки,
Залижеси д’горі,
Так лиш добре з кукурудзив
Пужіти ворони.
Але ґазди з ґаздинями
Із цего сміютси,
Наші хлопці молоденькі
Дуже над цим б’ютси.
Нашим хлопцям єк-би привіз
Цих стиляг машину,
То вни би їх розхапали,
Єк пси солонину.
Наші хлопці не слухают
Ні тата, ні мами,
Вни за тими си вбивают,
Шо із парфумами.
Наші дівки молоденькі
Не парфумуютси,
Тому наші дівки довго
Та й не віддаютси.
Наші вміют шити, прєсти,
Усєке робити,
А та паня лиш уміє
До кіна ходити.
“А я тобі не наймичка,
Не буду робити,
Якшо хочеш, чоловіче,
Можу залишити”.
А вна каже, шо грошева,
Шо вчительков робит,
Губи, нігті намалює,
Так єк дідько ходит.
Нігті, губи намалює,
Зробитси стиляга,
Та так ходит по дорозі,
Єк та баба-яга.
А стиляги теперішні –
Це вже друга зміна,
Зав’єже ґуц на голові,
Та й голі коліна.
А єк вшиє спідничину
З метра кремташини,
Та єк іде по дорозі,
Путає машини.
Наші хлопці молоденькі
З карими очима,
Узєли би із рогами,
Лиш коби з грошима.
А я згори на долину
Єблучко кочєю,
Про стилягів теперішніх
Співанку кінчєю.
Може, кому не вдалоси,
Всіх перепрошєю.
Ой, ковала зазуличка
Ой, ковала зазуличка
На маковім цвіті,
Та ніхто так не бідує,
Єк бездітник в світі.
Він си борзо та старіє,
Бо він має чого,
Бо він робит та працує
Не знає на кого.
А він робит та працує,
Їму жєль великий,
Він си в кождий кутик грєне,
Єк той баран дикий.
Та він має доста сестрий,
Та й шє доста роду,
Бере в руки коновочки
Та й сам йде по воду.
А він має доста роду,
Та й шє доста сестрий,
Ніхто їму та не хоче
Водички принести.
На тім боці при потоці
Та щєнітко виє,
Питаєси один другого,
Ци бездітник жиє.
Але ґазда із ґаздинев
У постели лежут,
Один відцив, другий відтів,
Мені си належит.
Один відци, другий відти,
Дают у суд знати,
Та най війде комісія
Ґрунти розписати.
Та ой війшла комісія
Із нового двору,
Утворили табелію,
Печєтают комору.
Вни комору спечєтали
Та й ші тогди хату,
Сусіди си збоку див’ї:
Дай же їму, кату.
Та вни хату спечєтали,
Та й сіли на призбу,
А потому описали
Шонайпущу лижку.
А ви, люди, не сварітси,
Але помирітси,
Та виведіт комісію,
Ґрунтом поділітси.
А уни си не сварили,
Але си мирили,
Та вивели комісію,
Ґрунтом си ділили.
Та вивели комісію,
Ґрунтом си ділили,
Єк би були свої діти –
Так би не робили.
Беру воду з-підо броду
Беру воду з-підо броду,
Вочи з-під обочі,
Та щєласи тіжка война
В штернадцітім році.
Та щєласи тєжка война,
Ме довго тривати,
А ми підім в чужі краї
Свою кров пролляти.
А ми підім в чужі краї
Свою кров пролити,
Хоче москаль Петрунчика
Фердиманта вбити.
Хоче москаль Петрунчика
Фердиманта вбити,
Королівство видобрати,
Варшаву відбити.
Плачут діти фердиманскі,
Плачут усі люди,
То шо з того, та шо з цего,
Тіжка война буде.
Ой, тікали дівки в ліси,
Сиділи лісами,
А єк настав холод, голод,
Прийшли ‘д хаті сами.
Нема печі та у хаті,
В городі картошки,
Хоть умирай, хоть приставай
З москалями трошки.
Ой, пристала з москалями,
Дуже добре жила,
Не сіяла, не орала –
Нічо не робила.
Не сіяла, не орала –
Нічо не робила,
Пила чаю до звичаю,
Біленька ходила.
Пила чаю до звичаю,
Хліб комісний їла,
Та лиш собі з москалями
В холоді сиділа.
Єк зачєли москалики
Відцив утікати,
Та зачєли приятельки
Сльозами вмивати.
Нема чаю до звичаю,
Хліба до обіду,
Але москаль у череві,
Бодай му на біду.
Сіло поті на вороті,
На вітер си здуло,
Та я би це не співала,
Єк би це не було.
Чоловік би жінку не бив
Чоловік би жінку не бив,
Єк би не той, смичок,
Чоловік би жінку не бив,
Єк би не їзичок.
Чоловік би жінку не бив
Ніколи, ніколи,
Єк би уна говорила
До него поволи.
Чоловік би жінку не бив
Ні колом, ні буком,
Єк би вона говорила
До него не з фуком.
Чоловік би жінку не бив
Ніколи даремно,
Єк би вона говорила
До него приємно.
Чоловік би жінку не бив,
Здоров’я не тратив,
Єк би він си та нагадав,
Шо він за ню платив.
Платив попам, платив дікам,
Жидам – за горівку.
Здогадайси, чоловіче,
Шо-їс дав за жінку.
Та єк собі заспіваю
Та єк собі заспіваю
В полі за горою –
Будеш, милий, банувати
До смерті за мною.
Та не будеш банувати
За мною, за мною,
Але будеш банувати
За роботов моєв.
Бо ні їла, ані пила,
Ні файно ходила,
Лише тілько слави тої,
Шо добре робила.
Та я гаю не рубаю
Та я гаю не рубаю,
Гаєм си обтичу,
Великого закохання
Нікому не зичу.
З великого закохання
Ні слави, ні вжитку,
Чорним очкам спання нема,
Ніжкам – сопочинку.
Дала мене моя мамка
За високі гори,
Не дала ми більше віна,
Лишень одні бджоли.
А ті бджоли розлетілись
Лиш я си лишила,
Аби мені лиха доля
Голову сушила.
А йди-ко ти, леда бідо,
В Дунай утописи,
Та за мною молодою
Та й не волочиси.
А я піду, а я піду
В Дунай утоплюси,
А ти прийдеш води брати –
Я за тебе ймуси.
А ти прийдеш води брати
З двома коновками,
Я за тебе ухоплюси
Обома руками.
Ти, співаку-небораку
Ти, співаку-небораку,
Навчивси співати,
Таки тебе до співанок
Породила мати.
Ти, співаку-небораку,
Ти співати вмієш,
Чого тогди не співаєш,
Коли зголоднієш?
А в співака ні сардака,
Ні тої сорочки,
Від неділі до неділі
Складав співаночки.
А співати – не писати,
Я співати вмію,
Я лиш тогди не співаю,
Коли зголоднію.
А співати – не писати,
Я співати годна,
Я лиш тогди не співаю,
Коли я голодна.
Скільки є всіх співаночок
Скільки є всіх співаночок –
То все про милого,
Чому нема співаночок
За дєдю рідного.
Скільки є всіх співаночок
Більше про миленьку,
Чого нема співаночок
Про маму рідненьку.
“Ой мамочко моя рідна,
Одну-єс ми мала,
Та й не раз їс ісказала:
Долі бес не мала.
Нема, мамко, нема, мамко,
Гіршої неволі,
Би я така молоденька
Ходила без долі.
Поки була в свої мамки,
Всі співанки знала,
А єк прийшла до свекрухи,
Всі позабувала.
Бо в свекрухи хліба трохи,
Роботи доволі,
І не треба, матусенько,
Гіршої неволі.
Ой, куда я вже ходила,
Не буду ходити,
Кого вірно так любила,
Не можна любити.
Ой, кого я люблю удень,
Того люблю вночі,
А кого я ненавиджу –
Ненавиді очі.
А кого я люблю, люблю,
За того ми дайте,
А кого я ненавиджу,
То не вспоминайте”.
Ци я тобі не казала
Ци я тобі не казала,
Сараку Петрику,
Болит мене головочка
Від твоєго крику.
Болит мене головочка
Та й межи плечима,
Треба мені дохторика
З чорними очима.
Та не того дохторика,
Що він дохторує,
Але того дохторика,
Шо в личко цілює.
Та не того дохторика,
Що дохторство знає,
Але того дохторика,
Шо файно вбіймає.
А я хочу умирати
А я хочу умирати,
Хочу си дивити,
А шо буде мій чоловік
Без мене робити.
Та він пішов до сусіди,
Зачєв си голити:
“Ідіт, беріт тіло з хати,
Хочу си женити.
Ідіт, беріт тіло з хати,
Хочу си женити,
А ви, діти, вже великі,
Вже годні служити”.
“Ой, судома, чоловіче,
Судома, судома,
Поки я шє на лавици,
Най-ко діти дома”.
“А Бог би ті, жінко, побив,
Їка ти зрадлива,
А я гадав, шо ти вмерла,
А ти ші ожила”.
А я піду в лісок трісок
А я піду в лісок трісок
Та й наберу прутя,
Не вір, дівко, леґіневи,
Шо каже, озму тя.
Не вір, дівко, леґіневи,
Єк лихій котюзі,
Бо він тебе так ізведе
При зеленім лузі.
А кутюжка єк укусит,
То найдутси ліки,
Леґінь дівку єк споблічіт –
Неслава навіки.
Ой, неслава дєдикови,
Неслава мамочці.
А шє гірше неславочка
Самій дівчиночці.
А субота – не робота
А субота – не робота,
Неділя – не віра.
“Чом на тобі, леґінику,
Сорочка не біла?”
“Ой, не біла, ой, не біла,
Нікому білити,
Мама стара, жінки нема,
Нікому золити.
Мама стара, жінки нема,
А сестри не маю,
Та поніс би до сусіди,
Та си устидаю.
Таку маю сусідочку,
Шо єк рідна мати,
Вна випере, витачєє,
Принесе до хати.
Вна випере, витачєє,
Принесе до хати,
Така файна сорочечка –
Лишень убирати.
Мама стара, жінки нема,
Комин заваливси,
Мені нічо не в голові,
Коби лиш напивси”.
А я згори на долину
А я згори на долину
Поволеньки зийду,
Звари, любко, пирожєта –
В вечер до ті прийду.
Звари, любко, пирожєта,
Коби сир та масло.
Корито би роздобула,
Коби мука була.
Та поки я у сусіди –
Корита та й масла,
А поки я від сусіди, –
Ватеречка згасла.
Я співаю, галакаю
Я співаю, галакаю,
Ніби веселюси,
Тугу маю на серденьку
Лиш не признаюси.
Журо моя великая,
Від кого ті маю,
Ци від Бога, ци від людий –
Я сама не знаю.
Єкби знала, шо від Бога,
Бога би просила,
Єкби знала, шо від людий,
Службу би-х наймила.
Ой, Їворів файне село
Ой, Їворів файне село,
Лиш би у нім жити.
В Їворові такі дівки –
Всіх би їх любити.
Їворово – файне село,
Бо вно при долині,
В Їворові такі дівки,
Єк цвіт на калині.
А я собі заспіваю,
Далеко ми чути,
Та за хлопці їворівскі
Не можу забути.
Ой, по дуб’ю дрібне листі,
По дуб’ю, по дуб’ю,
Я про ріцкі леґіники,
Їворівских люб’ю.
А по гаю дрібне листі,
По гаю, по гаю,
Я про ріцких леґіників,
Їворівских маю.
А я собі заспіваю,
Далеко ми чути:
За наш звичай їворівский
Не можу забути.
Наші люди їворівскі,
Всьо вміют робити,
Вни си вміют набувати,
Та й си веселити.
Ой, на Кути доріженька
Ой, на Кути доріженька,
На Кути, на Кути,
Бувай, любко, здоровенька,
Бо я йду в рекрути.
Бувай, любко, здоровенька,
Бо я йду в рекрути,
Я не можу, файна любко,
За тебе забути.
Ци ви, пани, подуріли,
Ци ви си попили,
Що ви мого миленького
До війска узєли.
Ми не пили горівочку,
Лиш мід солоденький,
Ми не знали, дівчинонько,
Що то твій миленький.
Ой, колис си та й любили
Ой, колис си та й любили
Багаті та й бідні,
А тепер си ненавиді
Вже сестрички рідні.
А калина біло цвіте,
А червоно родит.
Ніхто не знав й не ме знати,
Хто до мене ходит.
А курочка кодкодаче,
А когутик піє,
Кортит мене видознати,
Шо мій милий діє.
А мій милий-чорнобривий
Назад зачісавси,
Я не винна, шо не файний,
А він міні вдавси.
А я собі нагадаю,
Та й понагадую,
Єк то давно файно було,
А тепер бідую.
А напивси кум до кума,
А кума – до свахи,
Відів, буде ранна весна,
Бо співают птахи.
Відів, буде ранна весна,
Бо пташка співає,
Йка найменша галузина,
Вна си розвиває.
Єк сонечко заходило
Єк сонечко заходило,
Та стала залога,
Зробиласи в Гуцульщині
Велика тривога.
А вид горів файно, єсно,
Відій, мороз буде,
Уважєйте, добрі люди,
Відій, война буде.
А я войни не боюси,
Нараз ізберуси,
А єк сєду на коника,
Людим уклонюси.
Ви прощийте, добрі люди,
Рідна мати, церков,
А Бог знає, а Бог знає,
Чи назад си верну.
Як рушила колієчка,
Рушила, рушила,
Не вдна мамка, молодичка
Тогди затужила.
Але старші заплакали,
Що діти лишили,
А молоді заплакали,
Що си не нажили.
Співанки про Гуцульщину
Послухайте, люди добрі
Послухайте, люди добрі,
Спочатку до краю,
Бо я нашій Гуцульщині
Заспівати знаю.
Гуцульщина невелика,
Та її розбили,
Три держави по світовій
Войні розділили.
Але чехам лишилоси
Ціле Закарпаття,
А у Польші – три повіти
По Східні Карпати.
Один повіт – то Косивский,
Другий – Надвірнєнский,
Третій повіт – то не цілий
Повіт Коломийский.
Ото наша Гуцульщина
З пишними верхами,
Зеленими царинками,
Буйними лісами.
Дуже файна Гуцульщина,
Послухайте, люди,
Добре собі подумайте,
Ци то правда буде.
А може, хто не повірит,
Я на то не вражу,
Та най війде в наші гори,
Я їму покажу.
Та найкраще виходити
У Зелені свєта,
Тогди видко, шо у горах
Вся краса велика.
Бо не пусто Гуцульщина
Ці свєта світкує, –
Така всюди і скрізь зелень,
Шо усіх чарує.
Хочеш красу верхів знати,
Вийди в Кордоватий,
На Довбушів сідец сідай
Та й дивиси, брате.
Подивиси на ту гору,
Там орли літают,
Там вни сидє, виводіси,
Свої гнізда мают.
А може, ви та й не чули,
Шо то є за Шпиці –
А то, брате, такі скали,
Єк стовпи єлиці.
Болит мене головочка,
На голову ляжу,
А я у цій співаночці
Вірну правду кажу.
Гуцульщино, рідний краю
Послухайте, добрі люди,
Що маю казати,
Хочу нашу Гуцульщину
В піснях прославляти.
Гуцульщино, рідний краю,
Цвіти буйним квітом.
Тебе буду прославляти
Перед цілим світом.
Балади
Про Олейчукові хлопці
Ой, ковала зозулечка
В попа на ґаночку,
Послухайте, люде добрі,
Сумну новиночку.
А єк уна заковала,
Летіла на Кути,
Шоб такої новиночки
Ніколи не чути.
Ця си стала новиночка
У тім осьмім році,
Єк си марно розлучили
Олейчука хлопці.
А вни пишли на весілє,
Там си веселити,
Вни не знали, шо там мают
Вни біду пацити.
А вни пишли на весілє
Славайсу сказали,
Тогди пишли до комори
Та й колач іздали.
А єк пишли до комори
Та й колач іздали,
А їм ґазди до колача
Горівки додали.
Напилиси горівочки
Та й пишли гуляти,
Не хотіли перед музик
Нікого пускати.
Один хлопец із Плоского,
Він крикнув довкола,
А Міхайлик їго пустив,
Не пустив Никола.
Ой, не того він не пустив,
Шо хотів гуляти,
А взєв любку свою в данец,
Мусів ї слухати.
А знаєте, люде добрі,
Єк любка си має,
Шо не один через любку
У глину лігає.
Николочок так гуляє,
Уваги не звертає,
Цимбалістий на лавици
Зубами кусає.
Цимбалістий єк це уздрів,
Не хотів це знати,
Скочив з лавки, запитавси:
Доки меш гуляти?
Та єк вни си ізсварили,
Та й си ізмотали,
Тогди їму кулаками
В голу надавали.
В Николочка дес був ножик,
Та й то відобрали,
Михась хотів боронити –
Михася тримали.
А єк ножик відобрали
Та й тогди пустили,
Николочок си осердив,
Шо їго набили.
Николочок си осердив,
Не знав, шо робити,
А тут їго хтос нарадив
Піти пушку взєти.
Побіг ’д хаті, приніс пушку
Та й не забаривси,
Та став собі назад хати
Із злости втомивси.
Та став собі назад хати,
Зачєв говорити:
“Тепер хочу це весілє
Всьо на смерть стрілєти”.
А єк зачєв Николочок
В весілє стрілєти,
А Міхайлик вібіг з хати,
Зачєв боронити.
А Міхайлик вібіг з хати,
Зачєв боронити:
“Та не стрілєй ти у людий,
Влієш мене вбити.
Та не стрілєй ти у людий,
Влієш мене вбити”.
Николочок був скажений,
Не міг говорити.
Николочок був скажений,
Не міг говорити,
Та звів пушку просто грудий
Та й зачєв стрілєти.
Та звів пушку просто грудий
Та й зачєв стрілєти,
Єк пострілив в Міхайлочка,
Михась поваливси.
Єк пострілив в Міхайлочка,
Міхась поваливси:
“Ой братчику Николочку,
З тобов не прощєвси.
А ми два си не сварили,
Та й ми си не били,
Та через це весілєчко
Житє закінчили”.
Николочок си вбезсебив,
Не знав, шо робити,
Та й пустивси до народу
Взагалі стрілєти.
Стрілєв вгору і в долину,
Трафив у людину,
Не багато він поранив –
Чуть не половину.
Не багато він поранив –
Чуть не половину,
А найдужче музиканта
Й молоду дівчєну.
Головка ’го заболіла:
“Шо я тепер гину. –
І подумав: біжу ’д хаті
На одну годину”.
Прибіг ’д хаті Николочок,
Зачєв говорити:
“Скажу, мамко, вам новину,
Мете голосити.
Ой, мете ви голосити
Та й мене плакати –
Я пострілив Міхайлочка,
Мут мене карати.
Ой, мут мене та карати,
Та й мут ми судити,
Я думаю з цего жілю
Завтра си стрілєти.
Я думаю з цего жілю
Завтра си стрілєти,
А гадаю, моя мамко,
Мете мні прощєти.
А думаю, моя мамко,
Мете мні прощєти,
Хоть ші піду до Міхася
Та си подивити”.
Николочок такий блідий,
Єк мала дитина,
А він кучєв під віконцем,
Захопила днина.
Ой, він кучєв під віконцем,
Захопила днина,
А єк ішов із весіля,
Стрітила дівчина.
“Ой, куда ж ти, Николочку,
Так рано манджляєш,
Чому ти ші на весілю
Та й не набуваєш?”
“Ой, рад би я на весілю
Ші горівку пити,
Я пострілив в Міхайлочка –
Треба ’го лічити”.
Єк си стала новиночка,
Дали в Косів знати,
Шоби війшла скора поміч
Міхася забрати.
А Міхася на машину
Легонько вложили,
Кілько було поранених,
Тої днини взєли.
Єк їхали до Косова,
Нідде не ставали,
А в Косові їго на стів
Легонько поклали.
Санітарки молоденькі
Вид крови вмивали,
Кілько було дохториків –
Всі си позбігали.
Дивилиси на Міхася,
Йкий Міхась смутненький,
Жєлували їго дуже:
Хлопец молоденький.
Дохторики ізійшлиси,
Зачєли казати:
“Мусимо ми до Міхася
Скоренько си брати”.
Єк си брали, прикладали
Та й не мали вхоти,
Вибирали їму з руки
Дрібненькії шроти.
А єк шроти вибирали,
Стали говорити:
“Не журиси, Міхайлочку,
З цего будеш жити”.
“А я собов не журюси –
Однако вмирати,
Лиш баную за братчіком,
Шо мут ’го карати.
Та й жєлую за братчіком,
Шо мут ’го судити,
Та лиш тєжко міні цей жєль
Тут переносити”.
За братчіка Николочка
Він думку гадає,
Він не знає, шо ’го братчік
Дома спочиває.
Зарикали в Олейчука
Обі коровини.
Застріливси Николочок
Вже другої днини.
Єк стрілєвси Николочок,
Луна лісом била,
Та й не одна дівчинонька
За ним голосила.
А найдужче голосила
Одна молодиця,
А ші дужче з жєлю того –
Рідненька сестриця.
Вна братчіка кривавого
Свого не пизнала,
Лиш пизнала по сорочці,
Шо вна вишивала.
Про Петрушеві хлопці
Послухайте, люде добрі,
Шо хочу казати,
Та я хочу про Міхася
Співанку співати.
Послухайте, люде добрі,
Шо за новиночка –
То складена Міхасеви
Сумна співаночка.
А ті хлопці Петрушеві
Товаришували,
Вни ходили по забавах,
Пили та й гуляли.
Вни ходили по забавах,
Гуляли та й пили,
Та над дівков Юрининов
Вни си посварили.
А та дівка Юринина
Ивана любила,
З Міхасем си обизнала –
Ивана лишила.
Та Міхасько, та Иванко
Товаришували,
А вни один та другому
Правди не казали.
Зачєв Міхась до Ивася
Стиха говорити:
“Та ходім-ко до Юрини
Та й сіна розбити.
А я піду у млиночок,
Буду в млині спати,
А ти прийдеш ізпізненька –
Ніхто не ме знати”.
Прийшов Иван ’д Міхасеви,
Постукав в млиночок:
“Єк ідемо розбивати,
Йдім через лісочок”.
Взєв Міхасько штуц у руки,
Зачєв говорити:
“Єк идемо розбивати,
Треба поспішити”.
А вни війшли на Сокільський
В дев’єтій годині:
А берімси розбивати
Та сіно Юрині.
Міхась сіно розбиває,
Нічого не знає,
Він не знає, шо від брата
Куля ‘го чекає.
Виліз Міхась та на сіно,
А Иван дививси,
А із сіна спав на землю
Та й борзо схопивси.
А єк відти та си схопив,
Зачєв говорити:
“Доста вже нам розбивати –
Будемо палити”.
А Иванко молоденький
Не хотів палити,
Міхась хотів з карабіна
Ивана забити.
Иван на це си спротивив
І борзо повірив,
Вирвав штуца від Міхася
Та й у него стрілив.
Та раз стрілив в головочку,
Другий раз у серце,
А Міхасько поваливси,
Єк тонке стебельце.
Він на сіно поваливси
Та й вже не говорит,
На другий день скоро рано
Дівчина виходит.
Єк уздріла неживого,
Сумненько плакала:
“Та нема вже того хлопця,
Шо я ’го кохала”.
Та Гафія своїм братам
Отак говорила:
“Даймо знати та до Петра,
Шо Міхася вбили”.
Та ой Петро ни був дома,
А був у дорозі,
А Міхася доти вбили
В Юрини на стозі.
З високої полонинки
Хмари си зводили,
Дали знати шандарикам,
Шо Міхася вбили.
Ой та війшли шандарики,
Стали говорити:
“Цес господарь на цім сіні
Мав їго забити”.
Звіялиси вітри буйні,
Вломили калинку,
Та винесли на Сокільський
Смутну домовинку.
Вни Міхася файно вбрали,
Віночок ушили,
Та вни йому та до гробу
Все віно зложили.
Та віночок вони вшили,
Деревце убрали,
Та вни йому та до гробу
Все віно віддали.
Складав Иван перед людьми
Велику жалобу,
Та він їго та сам убив
Та й відніс до гробу.
Перві браті їго знесли
До самого гробу,
Та вни мали на серденьку
Велику жалобу.
Та єк Петро оце учув,
Рукі собі ломит:
“Йке си чудо в мене стало,
Най Господь боронит”.
Та єк Петро вздрів Міхася,
Зачєв голосити:
“Міхайлочку, мій синочку,
Мав я ті женити.
Та ой мав я ті женити,
Невісточку брати,
А ти пішов на Сокільський
Своє житє дати”.
Єк зачєли Міхайлочка
До гробу спускати,
То став тато над гробочком
Сумненько плакати.
Летів голуб над лісочком
Та й сів над водицев,
Присипали Міхайлочка
Сиреньков землицев.
А Иванка молодого
В кайдани сховали,
Та вни його в Соколівку
До признаня взяли.
А єк їго ісховали,
До Косова гнали,
А в Косові в криміналі
Їго змордували.
Сидит Иван в криміналі
Сам не знає доки,
В Коломиї засудили
Їму вісім років.
А єк їго засудили,
Пани говорили,
Молодого Иваночка
До закладу взєли.
А точена берівочка,
Точена, точена,
А уже си Міхаськови
Співанка скінчена.
Та хто цису співаночку
Ізложив, ізложив?
Та то Копчук та й Григорчук,
На світі би прожив.
Вни сиділи, вни сиділи,
Роботи не мали,
Та про гірських леґіників
Співанки складали.
Та уни їх іскладали,
На папір писали,
Товаришям посилали,
Шоби заспівали.
Про Штефана
Ци знаєте, люди добрі,
Єк нам си поводит,
А до чого наших людий
Горівка приводит.
Та п’ют люди горівочку,
Так си напивают,
Шварцивники з Буковини
Горівки додают.
А їм тото шварцивництво
Легко не приходит,
Коли темно, іде, віє,
А вни тогди ході.
Та збиравси шварцивничок
В далеку дорогу,
Та Бог знає, ци си верне
До своєго роду.
Або ж імут, або ж уб’ют,
Шо Бог даст, то й буде,
Та за тоті шварцивники
Просіт Бога, люди.
Одні люди Бога просі,
Другі – проклинают,
Та за тото, шо в горівку
Води досипают.
Та кілько вни на почєтку
Шпрітус продавали,
За границев була танчя,
Вни заробок мали.
За границев коштувала
Два і половина,
Міг шварцивник заробити
Пів сотку на днину.
Лиш тоти так зароб’єли,
Шо коло границі,
Та не трохи си набрали
З прохожих дурниці.
Та збиравси Штефаночок
Та й на Буковину,
Лишив жінку молоденьку,
Маленьку дитину.
Та єк ішов Штефаночок,
Назад обертавси,
Та зачєв си будувати –
Недобудувавси.
Та єк ішов Штефаночок,
Душка ’му віщує,
Шо єк я си не поверну,
Хто це добудує.
Та єк ішов Штефаночок,
Дитинка зарула,
Та це їго доріженька
Послідненька була.
Та єк прийшов там до ґазди,
Де раз брав горівку,
Та не найшов ґазду дома,
Найшов саму жінку.
Та він з нею привітавси,
В неї запитавси:
“А де-бо й ваш та чоловік,
Тепер би ми здавси”.
Жінка сіла, подумала,
Зачєла казати:
“Мій чоловік прийде завтра,
Мусите чікати”.
А він каже: “Ни чікаю,
Бо чєсу ни маю,
Коби борше набрав марфи,
Назад си вертаю”.
Жінка каже: “Зачікайте,
Ви далекі люди,
Зачікайте мого ґазди
Та ліпше вам буде”.
Зближиласи та година,
Шо мав умирати,
Він там трошки та відпочєв,
Зачєв си збирати.
А єк прийшов до жидочка,
Горівки намірив,
Та не стало їму грошей,
Жидочок довірив.
Та намірив горівочки
Двадціть й одну кварту,
Коби то я та перейшов
Погранишну варту.
Взєв на плечі горівочку
Та й спішит до води:
Та, Господи, забороніт
Від злої пригоди.
Та, Господи, забороніт,
Світий понедівку,
Та коби я та переніс
На той бік горівку”.
А румуни поспішили,
В воду не пустили,
Тікав Штефан у ліщину,
Вни за ним стрілєли.
Тікав Штефан у ліщину,
Румун за ним стрілив,
Куля їго проминула –
Тот раз не застрілив.
Він перебіг та дорогу,
Забіг у лісочок,
А румуни, єк собаки,
За ним у слідочок.
А румуни, єк собаки,
За ним услідочок,
Та на руках, на колінках
Забіг під горбочок.
А він забіг під горбочок,
Так си дуже змучив,
Спустив руку удолину –
Рупцак з плеч ізтрутив.
А він забіг під горбочок,
Так дуже втомивси,
Та із гори у долину
В ємку покотивси.
Каже румун до румуна:
“Ми тут тихо стіймо,
Прийде брати горівочку,
Ми їго застрільмо”.
А дивитси Штефаночок,
Ци кого не видко:
“Пішов би я ухопити
Горівочку швидко”.
Однов ніжков поступивси,
Другов поцухнувси,
Румун їму показавси,
Він назад вернувси.
Однов ніжков поступивси,
А другов намірив,
Румун з свого карабіна
Просто в плечі стрілив.
А він стрілив просто в плечі,
Поцілив на почку,
Та вже лишив шварцувати
Штефан горівочку.
А єк того Штефаночка
Румуни убили,
Та горівку відховали,
Кров би собі пили.
Один румун также пішов,
А другий лишивси,
Та на муку Штефанову
Той румун дививси.
Та мучивси Штефаночок
Бірше єк годину,
Та він вибив головочков
У землици єму.
Один румун таже пишов,
А другий лишивси,
Та їхали керманичі –
Він на фіру ймивси.
Та їхали керманичі,
Имивси на фіру,
Тогди з свого карабіна
Межи ними стрілив.
Та зачєли керманичі
На него сварити:
“Єк ти смієш та, румуне,
Межи нас стрілєти”.
“Та я, – каже, – та стрілєю,
Бо я гірший чорта,
Я в лісочку, під горбочком,
Там застрілив хлопа”.
Та зачєли керманичі
З него гудувати,
Пішов румун до петиту
Старшим мендувати.
Ішли люди буковинскі
Й собі говорили:
“Ци ви чули, єк румуни
Досвіта стрілєли.
Ци ви чули, єк румуни
Досвіта стрілєли,
Вже, напевно, шварцивника
Икогос убили”.
А єк люди цисе вчули,
Одни другим казали,
Д’ нему люди буковинскі
Дуже си збігали.
Д’ нему люди буковинскі
Дуже си збігали,
А румуни до Штефанка
Людий не пускали.
Каже одна молодичка:
“Дивітси ви, люди,
Прийду блишше д’ Штефанови,
Шо Бог даст, то буде”.
Прийшла блишше, стала звишне,
Дуже заплакала,
Та й шовковов фустиночков
Груди накривала.
Румун її відкликає,
В неї си питає:
“Ци то тобі йка родина,
Ци єк їго знаєш?”
“А то мені не родина,
Я їго не знаю,
Я є тверда українка,
В серці Бога маю.
Гет від мене ти, скажений!
Шо маєш питати?
Мені можна своїй вірі
Груди накривати”.
Єк убили Штефаночка
Понад двадціть кроків,
Було тогди Штефанкови
Двадціть і сім років.
Єк убили Штефаночка
Двадціть осьмого року,
То перейшов д’ Штефанкови
Поляк з цего боку.
Та перейшов д’ Штефанкови,
Посмотрив за карок,
Та відобрав у Штефанка
Книжку та й дзиґарок.
Прийшов розказ від команди
Поховати в глину,
Тігли їго на ломадзі
З гори у долину.
Петричівські таже люди
Їго поховали,
Та за душу Штефанкову
Нічьо не давали.
Та єк того Штефаночка
В глинку загрібали,
Та й не роду з цего боку,
Та й не їго мами.
Та ой шо тот Штефаночок
Великого роду,
Та він пішов умирати
На той бік, за воду.
