З рідним краєм на межі тисячоліть. Дмитро Стефлюк

28.01.2026 · Видання

Світлій пам’яті моїх односельців та колег по спільній роботі в органах державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, природоохоронних та громадських організаціях Верховинського району в період з 1972 по 2023 роки.

Стефлюк Д.
С 79 З рідним краєм на межі тисячоліть/Стефлюк – Косів: Писаний Камінь, 2025 – 486 с.

УДК 821.161.2
ББК 84.4(Укр6)
Я 67

З рідним краєм на межі тисячоліть. Дмитро Стефлюк 3,75 МБ | .pdf | Завантажень: 85

Комп’ютерний дизайн Віталія Стефурака
© Д. Стефлюк, 2025
© Видавництво «Писаний Камінь», 2025

ПЕРЕДНІ ЗАУВАГИ

Симпатичну книжку написав Дмитро Стефлюк, заступник директора з наукової роботи Національного природного парку «Верховинський». Виклав на папері у суворій хронологічній послідовності свій життєпис – відколи «себе запам’ятав». А рівнобіжно розповів про чимало подій та явищ із життя горян, очевидцем чи учасником яких був, про людей, з котрими разом працював чи лише стикався.

Звичайно, більшість тексту, розділеного на своєрідні розділи, стосується діяльності Д. Стефлюка в органах районної влади – як державних, так і місцевого самоврядування. На сторінках книжки надибаємо документально точні свідчення про життя Верховинщини протягом 70 – 90-х років минулого століття та першого десятиліття XXI-го віку. Вони засвідчують, що жив і працював автор, як і всі ми, кому випало побувати на цій Землі саме за доби глобальних перемін на ній, не просто на межі тисячоліть, а воістину на зламі епох.

Принаймні для нас, українців, цей перевал означився переходом від радянської командно-адміністративної дійсності до реалій по-європейськи демократичного суспільства з національним забарвленням. І в книжці ці процеси на прикладі одного, окремо взятого району, передано доволі колоритно. Причому узагальнення, до яких вдається автор, аналізуючи суто місцевий матеріал, віддзеркалють загальні, всеукраїнські реалії тих чи інших літ.

Звісно, насамперед «З Верховинщиною на межі тисячоліть» – взірець мемуарної літератури. Йому не чужі сповідальні мотиви. «Чи так я жив, чи по совісті?», – запитує себе і свого читача Д. Стефлюк. Але вже саме це копання в собі слугує ствердною відповіддю на таке запитання.

Зрештою, те засвідчує й весь текст цього історико-ліричного твору, написаного щиро й без викрутасів марнославства. В його простих прозових рядках, прикрашених місцями поетичними вкрапленнями, минуле, яке, здавалось би, навіки кануло в Лету, воскресає і стає живою історією. Читаючи книжку, мовби бачиш перед собою й тих людей, про яких розповідає пан Дмитро, і його самого в різні роки. А перед внутрішнім зором наче пробігають картинки різної давності.
Втім, вони радше змальовані, ніж лише з фотографічною точністю передані на письмі, бо осмислені автором з висоти його віку й часу, що минув відтоді. У цьому й цінність такої хроніки, що то не сухе документування спогадів, а виклад уже пропущених через серце оповідача відстояних карбів пам’яті.

Правда, інколи пан Дмитро занадто деталізує, подекуди надміру скрупульозно перелічує факти, цифри, імена, вичерпно передає на письмі те, хто, коли й де виступив і що сказав. Проте й цьому педантизмові існує виправдання. Книжка житиме не лише рік-два чи десять або й сто, а значно довше. Якщо звісно, в тій чи іншій перспективі Земля й діла на ній не згорять, як припускали ще біблійні пророки.

Отже, й через сотні літ хтось гортатиме її. Й цілком можливо, що завдяки такому ретельному перелікові «трудів і днів» той читач – історик, краєзнавець, далекий Стефлюків нащадок або ж лише проста зацікавлена людина – знайде потрібні йому скарби і в тому, здавалось би, місцями нудному і втомливому перелікові подробиць. І тоді щось із пережитого паном Дмитром та його ровесниками й сучасниками, всіма нині сущими зблисне для нього в тому мереживі такою гранню, якої ми самі тепер не бачимо й значущості чого не відчуваємо.

Власне, й теперішній читач, гортаючи «З Верховинщиною на межі…», може знайти на цих сторінках, кажучи словами Каменяра, «дивнії перли». Скажімо, для автора цих рядків, який ознайомився з книжкою перед її виданням, такою знахідкою стала розповідь пана Дмитра, передана з уст когось із його земляків-горян, про те, що Іван Франко, коли гостював у Довгопіллі у священика Івана Попеля, ночував не у світлиці, а на ґанку. Правда, то й ночівлею було важко назвати. Адже письменник і господар «майже всю ніч розмовляли», оскільки гість цікавився життям довгопільців, їхніми звичаями, обрядами, побутом…

Загалом за ряснотою подробиць і деталей сторінки книжки Д. Стефлюка десь нагадують тексти античних римських біографів. Але й при тому, що там удосталь різних відомостей, усе ж виразно відчувається: автор далеко не все сказав. Зрештою, й те, що маємо у вигляді цієї книжки, переконує: якби не лише окремі з нас, як-от пан Дмитро, а більшість людей зоставляла після себе такі хроніки свого життя на Землі, наскільки багатшою була б тоді наша історія!

Василь МОРОЗ,
Заступник головного редактора газети «Галичина», член Національної спілки журналістів України.

ПРОЛОГ

На провідну роль селища Жаб’є (з 1962 року його називають Верховиною), розташованого в центральній частині території, де споконвіку проживає така етнографічна група українців, як гуцули, свого часу вказував Іван Франко. Прибувши сюди і побачивши красу природи цього краю, доброзичливість його жителів та їхнє злиденне життя через те, що століттями тут панували іноземні колонізатори, Великий Каменяр мовив: «Ось Жаб’є, Гуцульська столиця. Нема, мовляють, села понад Жаб’є, і більшого лиха шукати дарма». Ці слова яскраво відобразили тогочасні реалії Жаб’я (надалі вживатиму нову його назву – Верховина) і стали пророчими щодо його місця й ролі як центру розвитку суспільно-громадського та культурно духовного життя гуцулів.

У трембітоньку заграю, заграю, загуду…
зі своїм рідним милим краєм розмову поведу.
Верховино, Мати моя,
вся краса чудова твоя, у мене на виду.
З пісні «Верховино, мати моя»

ВСТУП

Бажання написання спогадів про Верховинщину на межі XX і XXI тисячоліть з’явилося 2011 року, після завершення державної служби в органах місцевого самоврядування. Захотілося оцінити прожите. Як я жив? Чи зумів знайти спільну мову з людьми? Чи зрозумів ту істину, заради якої приходимо на цей світ?

Життєвий шлях людини – це ріка, пливучи якою зустрічаємо людські долі, наче підводне каміння. Вони різної величини, ваги, складу, форми та поверхневого рельєфу. Тож мимоволі замислюєшся: на бистрині долі людській дароване бурхливе, стрімке, сповнене пригод та небезпек життя, чого не відчуєш на тихих плесах. Можливо, в цьому ризику – те людське щастя, що дарує нам відчуття повноцінності та впевненості у своїх діях, помислах, поведінці. Навчаємося в людей мудрості життя, вдосконалюючи себе, й заодно навчаємо їх.

Однак я довго вагався, чи варто це робити тепер, коли вже майже чверть століття живемо у незалежній Українській державі, де змінились основні економіко-правові засади, зникають старі ідеологічні форми, укорінилася свобода слова та віросповідання, вільними стали засоби масової інформації. Нині вже певною мірою забезпечуються конституційні гарантії діяльності різних політичних партій та громадських організацій, а – найголовніше – виросло нове покоління молодих людей, які народилися в новій Українській державі. Їхній світогляд формується в нових суспільно-політичних реаліях, в період розбудови демократичної держави європейського типу. За доби ж моєї молодості все було навпаки. Нашим головним обов’язком було вчитись і працювати. Все інше мала вирішувати держава…

Отож завдяки підтримці друзів я вирішив написати про те, як минали мої дитинство й юність, як відбувалося моє становлення як працівника громадських і державних організацій. При цьому хотів би показати, що таке велика родина та її вплив на формування світогляду своїх нащадків. Адже з роду все починається – мова, сила, звичаї, традиції. Ріка життя, наповнена родами, мов краплями води, творить народ.

Особливу роль відводжу друзям, однодумцям, разом з якими працював в одній команді багато років. Інколи доводилося вирішувати складні питання в різних сферах життя села, району та регіону. Мусили приймати не завжди популярні рішення, особливо в умовах різних реформ та кампаній не тільки радянського періоду, а й в часи розбудови Української держави, економічної та фінансової кризи, стихійних лих та політичних протистоянь. При цьому старався зберегти авторитет і довіру людей та забувати про щаблі драбини кар’єрного зростання.

Моє державно-громадське життя склалося так, що я працював з багатьма надзвичайно цікавими людьми на різних ділянках роботи – в комітеті комсомолу, сільській раді, райкомі партії, райдержадміністрації та районній раді і мої спогади про них є також частиною історії нашої Верховинщини. Я почав описувати свій життєвий шлях відтоді, коли себе запам’ятав, і довів цей літопис до нинішніх днів. Може, мені вдалося й більше зробити, ніж моїм ровесникам та колегам. Та лише тому, що на кожному етапі мого життя хтось із них приходив мені на допомогу.

Труднощі дитинства та інші, здавалось би, неймовірно важкі перепони на шляху мого становлення сприяли формуванню самостійного життя, бо отримати матеріальну допомогу не мав змоги. Натомість була нічим не замінна моральна підтримка від батьків. Це траплялося завжди у найбільш переломні життєві моменти. Так само й інші люди довкола мене, старші і молодші, були мені цікавими, тож я потсійно завдяки їм дізнавався про щось нове.

Працюючи над цією книжкою, я ставив перед собою завдання писати про людей, з якими разом трудився впродовж цього тривалого й непростого для долі верховинців періоду. Вони здебільшого були моїми однодумцями. Багатьох із тих, з ким ми спільно простували життям, я не згадав. І не тому, що вони були менш цікавими, ніж інші. Просто коли пишеш про минуле, то не все й одразу зринає в пам’яті: одне згадуєш сьогодні, інше – завтра… А тим часом книжка пишеться, тому щось природно й залишається поза її сторінками.

Певна частина моїх спогадів присвячена проведенню сесій районої ради, засідань райвиконкому, колегій райдержадміністрації, семінарів та нарад. Навдені цифрові показники про виконання завдань у промисловості, сільському господарстві та соціальній сфері свідчать про постійний контроль з боку владних структур над цими питаннями в умовах тогочасної планової економіки. На моє переконання, це було основою нашої управлінської діяльності у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку району, повсякденної діяльності установ і організацій, залежно від поставлених завдань та вимог часу. Спогади ж про ціни та грошові реформи відображають непрості часи становлення ринкової економіки, коли на короткий період нашим простим людям довелося бути мільйонерами, а бюджет району обчислювався в мільярдах…

Сподіваюся написане стане своєрідною даниною пам’яті про багатьох людей, які працювали в органах державної влади та місцевого самоврядування, керівників підприємств та організацій, депутатів районної, селищної та сільських рад. Вони сумлінно виконували свої обов’язки, раділи нашим спільним успіхам і важко переживали невдачі, боролися чи здавалися, та все ж чогось досягали в житті. Чи завжди домагались особистого успіху? Це вже як судилося долі. Але згадане про цих людей у книзі так чи інакше увиразнює й доповнює історію нашого краю на межі тисячоліть.

Не знаю, як сприйме цю книжку читач, бо пересічну людину здебільшого цікавить життя видатних людей – поетів, філософів, письменників, військових діячів та політиків. А тут – переважно відомості про походження моєї родини та свідчення про ту чи іншу частину моєї особистої участі в державному й громадському житті верховинського суспільства, до того ж дуже схематичні. Можливо, написане зацікавить краєзнавців, працівників та ветеранів органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, керівників політичних та громадських організацій, а може, і ні. Це вже як кому і що до вподоби.

Так сталося, що ми більше знаємо про роль у новітній українській історії таких діячів, як президенти, депутати, олігархи, а також – трохи менше – про подвижників культури та письменників і меценатів. При цьому майже нічого не відаємо про людей, котрі своєю повсякденною працею вирощують хліб, навчають дітей, рятують чиїсь життя, охороняють правопорядок, бережуть природу чи займаються громадською діяльністю в інтересах громади села чи району. Я ж, слухаючи своїх багатьох сучасників, завжди задумувався над тим, що після нас явно бракуватиме свідчень про цей відтинок української історії, протягом якого нам випало жити. Кожна мить, день чи рік – уже частка минулого. І шкода, що не завжди залишаються засвідчені кимось оцінки подій чи портрети людей того часу.

Ця книжка писалася більше року. Особливо важко мені давалися спогади про останні десятиріччя. Мабуть, тому, що все надто свіже в пам’яті, як мовиться, ще не влягалося. Я давав читати цей твір колегам по багаторічній праці – Петрові Пониполяку, Петрові Шкрібляку та друзям-журналістам в Івано-Франківську – Романові Андріяшку й Ганні Гелеван. Вони й порекомендували мені видати його.

Одним із чинників на користь того, щоби таки віддати свою працю на видрук, – бо все-таки я вагався, видавати її чи ні, – послужила думка мого доброго товариша, односельця по селу Верхньому Ясенові Михайла Нечая (молодшого). Він сказав, що читати рукопис було дуже цікаво. Правда, за його словами, він ніяк не міг ототожнити мене з тим, що прочитав, попри те, що тривалий час і сам працював поряд зі мною в органах державної влади…

Я дуже вдячний своїм колегам, які висловлювали свої думки про мій доробок та сприяли у підготовці до видання цієї книжки.

Зміст

1. Сторінки історії села Верхній Ясенíв…..14
2. Історія Роду Стефлюків ( Попадюкових )….22
3. Школярські будні…….45
5. Військова служба та життєві роздуми….48
6. Виборна комсомольська робота…..49
7. Робота у Верхньоясенівській сільській раді….53
8. На партійній роботі…..59
9. Робота у райвиконкомі….63
10. Участь у громадсько-політичних подіях
напередодні розпаду СРСР…..66
11. Вибори до Верховної та обласної рад 1990 р…75
12. Поглиблення кризових явищ та боротьба
за гірський статус…..80
13. Про знесення пам’ятника Володимирові Леніну…84
14. Хроніка подій 1991 р……86
15. Відлуння державного перевороту в Москві..94
16. Створення новітніх громадських організацій…103
17. Будівництво пам’ятника Шевченкові…106
18. Відродження національної
та культурної спадщини……107
20. Формування нової гілки виконавчої влади…109
21. Співпраця із закордонною діаспорою…110
22. Утворення нових органів
місцевого самоврядування….112
23. Перебування посла Австрії у Верховині….113
24. Верховинщину відвідував Збігнєв Бжезінський..114
25. Зв’язок з територіальними громадами…117
26. Передача в соціальну сферу окремих об’єктів
колективної власності колишніх колгоспів..125
27. Створення податкової служби …..128
28. Промислове та сільськогосподарське
виробництво…….129
29. Земельна реформа…….137
30. Торговельне обслуговування…..144
31. Перша грошова реформа та її наслідки..146
32. Що зроблено 1993 р….148
33. Рік 1994-й……..150
34. Вибори органів місцевого самоврядування
та їх керівників 1994 р….150
35. Про забезпечення продовольчими товарами..156
36. Боротьба з правопорушеннями….157
37. ІV-й Міжнародний гуцульський фестиваль
відбувся у Верховині поза чергою….159
38. Рік 1995-й……..161
39. Підсумки роботи та важливі реформи у 1995 р…167
40. Окремі події 1996 – 1997 рр…170
42. Перебування у районі прем’єр-міністра
України…….174
43. Вибори до Верховної та місцевих рад…176
44. Міжнародна співпраця:
Верховина–Бельфор–Бая-Маре….179
45. Зростання громадсько-політичної активності..185
47. Зустріч з Президентом України….193
49. Зелений туризм – важливий напрям
розвитку Верховинщини…..194
50. Громи над Грамотним……201
51. Науково-практична конференція
з нагоди підготовки до святкування
2000-ліття Різдва Христового….203
52. Окремі події та зустрічі 1999 р…205
53. Новорічні вітання……209
55. Про підтримку новообраного керівництва
Верховної Ради……211
56. Проблеми енергетики……212
58. Відкриття стадіону в селі Рівні…..213
59. Боротьба за збереження громадських лісів
у комунальній власності……214
60. Святкування 500-річчя села Довгопілля ..216
61. Професійні конкурси освітян…217
62. Окремі події 2000 р……218
63. 2001 рік – початок третього тисячоліття….221
64. Щоб економіка району працювала ефективно..223
65. Березнева стихія 2001 р…..227
66. За досвідом – до Верховини…228
67. Навчання сільських голів у Красноїллі…230
68. Підготовка та проведення у Верховині 2001 р.
XI-го Міжнародного гуцульського фестивалю .231
69. До проблем верховинців – з розумінням..235
72. Фонд розвитку Гуцульщини….236
73. Верховину відвідали прем’єр-міністр
та екс-президент…….237
75. Найважливіше – виконати напрацьовані
програми……240
76. Накази виборців……260
77. Вибори депутатів Верховної Ради України
у 2002 році……261
79. Наш чорний біль……264
80. Транскордонне співробітництво
та міжнародна співпраця…..265
81. Вода принесла шкоду і горе в гори…271
82. Вирішували проблеми села Голошини….273
83. Регіональна співпраця…..275
84. Самоврядування у віддалених селах..276
85. «Різдво у Карпатах» на початку 2003 р…280
86. Кошти на мости і дороги……282
87. Проблеми стебнівчан вирішували
всією громадою…….283
88. Обмін досвідом роботи….284
89. Майстри пера і слова відвідали Верховинщину…285
90. Швейцарський будзагін у Верховині..287
91. Пам’ятник Української державності у Верховині…288
92. За досвідом – до Яблуниці……289
93. Як дбали про забезпечення людей хлібом..290
94. Відзначення Дня місцевого самоврядування..291
95. Добросусідська співпраця….293
96. Звернення громадян до районної ради..297
97. 2004 рік розпочався звітом голови
райдержадміністрації……298
98. Верховинщина привабила іноземців….300
99. На захисті прав споживачів….301
100. Завершення будівництва першої черги
Верховинської школи……302
101. Всеукраїнська нарада голів районних рад..304
102. Головна нагорода Верховинської
районної ради…….305
104. У гори завітали науковці……308
105. Вивчали досвід роботи місцевого
самоврядування……309
106. Перебування у Верховині депутатів
Городенківської райради…..311
107. Пошук співпраці з різними
регіонами України…….312
108. У Верховині перебували гості ….315
з Шевченкового краю…..315
109. Дружба поєднала подолян і гуцулів….316
110. Місцеве самоврядування чекало реформ..318
111. Асоціація – головна рада регіону Гуцульщини..320
112. Промова на Всеукраїнських зборах представників органів місцевого самоврядування,
м. Київ, 23 квітня 2005 р……328
113. Науково практична конференція у Верховині.334
114. Обговорювали виборче законодавство та вирішували проблеми
економічного й соціального розвитку….336
115. Боротьба за гірський статус…..341
116. Організаційно-політичні переміни
на Верховинщині…….353
121. Виборці довіряють і перевіряють…369
122. Будівництво та дорожнє господарство…373
123. Комунальне господарство…377
124. Духовне відродження….379
125. Освіта і наука…….385
126. Культурно-просвітницька діяльність…388
127. Медичне обслуговування…..395
128. Розвиток фізичної культури і спорту….398
129. Засоби масової інформації…409
130. Кадри державних та правоохоронних органів…410
131. Верховинці, відзначені високими
урядовими нагородами…..414
133. Політична та громадська діяльність..417
136. Щоб проросли правда, віра, надія й любов.418
137. Пам’яті гуцульського маестро….422
138. Людська щедрість……426
139. Людям і собі на добро….427
140. Батьківська наука……428
Творець своєї долі…….431
141. Трембітар з Верхнього Ясенова….435
Об’єктивні передумови створення та розвитку
НПП «Верховинський»…..438
Моя громадська діяльнясть щодо керівництва
ГО Всекураїнське товариство «Гуцульщина».444
Підсумки 30- річної діяльності товариства
“Гуцульщина” в Україні……447
Вплив автентичної культури гуцулів на соціально-
економічний розвиток місцевих громад..454
Розмова з редактором газети «Верховинські вісті»
Дмитром Кіращуком та журналісткою
Людмилою Зузяк…….468