Лірика «Душам, що не старіють…». Любов Костюк-Чупринчук
«Душам, що не старіють… » — книжка про любов, про інтимно-сокровенне шляхетне почуття, що про нього, мабуть, мріє кожен.
Адже саме любов і є тим знаковим кодом вічності, який містить у собі й сенс життя, й оберіг на всяку потребу, і незгасну зорю людської душі, і спраглу надію на щастя поруч із близькою людиною.
Вірші Л.Костюк-Чупринчук, вписані в емоційний контекст переживань звичайної особистості, наповнюють будні дні теплим
світлом, привносять у них зовсім небуденні почування, що потрібні так само, як вода, як сяйво життєдайного сонця, як повітря, як найдорогоцінніший скарб….
Костюк-Чупринчук Л.П.
К 72 Душам, що не старіють/Вірші. Л.Костюк-Чупринчук.
— Косів: Писаний Камінь, 2025. — 124, с. іл.
ISBN 978-617-7436-33-0
Лірика «Душам, що не старіють...». Любов Костюк-Чупринчук 1,67 МБ | .pdf | Завантажень: 36
Авторка висловлює щиру вдячність Аделі Григорук за вступне слово до збірки, директору видавництва «Писаний Камінь» п. М. Павлюку, дизайнеру видавництва п. В. Стефураку за підтримку і допомогу у виданні цього збірника пісень.
- Світлини із власного архіву авторки
- Ілюстрації з інтернет-мережі
- Комп’ютерний дизайн Віталія Стефурака
ЩОБ НЕ ЗЛЯКАТИ МАРЕВО КОХАННЯ…
Рядок, винесений у заголовок статті, взятий із книжки віршів Любові Костюк-Чупринчук «Душам, що не старіють…», яку Ви, дорогий читачу, тримаєте в своїх руках.
Про що ця книжка?
Про любов.
І хоча ця лаконічна відповідь могла б бути вичерпною, й далі залишалося б просто — сторінка за сторінкою — знайомитися зі змістом збірки, все ж дозволю собі коротко, як це регламентує вступна стаття, дещо сказати про авторку та її ліричну героїню.
Любов Костюк-Чупринчук видала книжки «На перехресті думок» (Київ, 2021), «Хай буде щасливим дитинство» (Київ, 2022), «Звучить піснями солов’їно» (Косів, 2025). Як зазначається в анотації до першої книжки, у віршах «трепетно відкривається назустріч світові жива українська душа, яка прагне творити добро і красу, утверджувати високі людські цінності».
Дві наступні книжки присвячені дітям, і тому авторка торкається в них тем, які близькі й зрозумілі саме їм. Зауважу, що збірник «Звучить піснями солов’їно» — це пісенник, у якому Л. Костюк-Чупринчук разом із композиторами Миколою Ведмедерею та Ларисою Чупринчук дарують українським дітям вісімнадцять чудових пісень різноманітної тематики — про рідну Вітчизну, улюблені свята (День святого Миколая, Різдво, Великдень), а ще про близький і зрозумілий дітям світ: тварин і птахів, пори року, домашніх улюбленців.
Нова книжка «Душам, що не старіють…», як відчитується з назви, адресована реальним читачам, на яких орієнтується авторка — людям із певним життєвим і морально-психологічним досвідом, які, перейшовши певні вікові етапи, зберегли свіжість почувань, емпатію, розуміння душевних станів інших, делікатне ставлення до інтимного світу близьких і знайомих — тих, хто перебуває поруч.
Тому й сподівається вона на розуміння віршів, відповідне сприймання та інтерпретацію як їх мотивів, так і книжки загалом. А разом із тим — увагу й симпатію до її ліричної героїні, яка виступає в книжці другим «Я» авторки, у яке втілено її осяяння, думки, переконання. Водночас не слід ототожнювати героїню книжки із самою Л. Костюк-Чупринчук: лірична героїня живе своїм життям у новій — художній — дійсності, створеній письменницею.
Присвятивши свою книжку найшляхетнішому з почуттів — коханню, авторка спостерігає, як у ньому відбувається самовиявлення людської особистості, адже любов як знаковий код вічності виступає і сенсом життя, і щоденним оберегом, і незгасною вірою, і спраглою надією.
Вона чиста і світла, як краплина роси на сонці. Вона осяває душу, як промінь далекої зірки в глибокому нічному небі. Вона веде за собою через темінь смутку і жалю, надихає на творення, не дає впасти під тягарем життєвих незгод, запалює вогонь у пригаслих очах. Вона допомагає зберегти серце мудрим і незлим. Вона — нагорода і випробування. Вона вічна, як саме життя.
Вірити в таку любов допомагає надія, тому Л. Костюк-Чупринчук і звертається до неї:
Не покидай мене, надіє,
Бо світ навколо потьмяніє,
І веселкові кольори
З палітри зникнуть назавжди.
Світлими спогадами гріє ліричну героїню її юність, коли лише зароджуються почуття і ведуть назустріч один одному Його та Її:
Чомусь я вірила Тобі, як рідному,
Чомусь тремтіння рук передавалося,
І поцілунки дружні і несміливі
У справжні почуття переливалися…
Але юність швидко промайнула і забрала із собою світле й чисте кохання, яке у силу життєвих обставин не поєднало їх долі:
Кленовий лист жовтить в розлуці,
Улюблений кленовий лист.
Колись — зелено-ніжна розкіш,
Тепер — у сумі падолист.
Лірична героїня Любові Костюк-Чупринчук шукає споріднену душу, щоб поєднатися з нею закоханим серцем, ніжно пригорнутися білосніжним крилом щирого почуття. Таку душу нелегко знайти у безмежному морі буття, проте коли така не стрінеться на життєвій стежці — що ж? — тоді її можна вимріяти, щоб не існувати з порожнім серцем.
В Твоїх очах тепла безмежність.
Я обминаю погляд Твій,
Боюсь того я, що не буде,
Бо не Твоя я, Ти — не мій…
Уява ліричної героїні малює свого обранця зовсім поруч, і в хвилини душевного піднесення їй здається, що іще крок-два — і стежки їх перетнуться, а руки відчують ніжність і тепло одне одного.
Але… Але… Як багато в житті кожного таких «але»!
Природність і простота почуття ліричної героїні, її довірливість і безпосередність зв’язані з потребою (а радше — необхідністю!) незвичайного, великого кохання, з романтичною мрією про ідеального обранця для душі.
І хоч лірична героїня навчилася жити з болем зраненого серця, переносити печаль, але не зчерствіла, не вихолонула душею, не розчарувалася.
Рефлексуючи над нашим неідеальним світом, вдивляючись у сліди, що зникають за поворотом мрії, вона прагне «не злякати марево кохання», бо переконана, що одиницею виміру, через призму якої осмислюється людина і її моральна сутність, була, є і буде любов.
Лірична героїня Любові Костюк-Чупринчук може здатися комусь незрозумілою, однак її варто відчути — як відчувається музика з домінуванням високих чуттєвих хвиль, що несуться з експресивною напругою найсильніших акордів, або звучать як найтихіше piano місячної ночі, перед таїною якого затихають, уважно вслухаючись і боячись щось пропустити.
Авторка сподівається, що ті, хто читатимуть її книжку, неодмінно доповнять її своєю уявою, спогадами, переживаннями. Вона твердо впевнена: щоб змогти бути собою — треба любити.
Бо ж переморгуються в безмежному всесвіті вічні зорі, буяють білопінними кронами черешневі сади, кують весняні й літні зозулі, живим рубіном зачервоніє крапелька крові із вколеного до трояндової колючки дівочого пальчика… чи, може, й серця?!
А там — дивись — жовтий кленовий лист нагадає про осінь. І хоч жовті хризантеми пахнуть так відчайдушно, мов намагаються перепинити шлях зимовим холодам, та вже дощі… дощі…
Дощі застилають світ і туманять очі, ховаючи терпку сльозу — щоб ніхто про неї навіть не здогадався.
Вічне коло часу, і воно ніколи не розірветься, допоки є Він і Вона, є Любов — розділена й нерозділена, щаслива і запечалена!
Про це — нова книжка Л. Костюк-Чупринчук.
Принагідно додам, що книжка видана цілком у авторській редакції.
Аделя ГРИГОРУК,
письменниця, членкиня НСПУ, НСЖУ,
Заслужений працівник освіти України.
Костюк Любов Петрівна
Народилася 20 лютого 1956 року.
З 1963 по 1971 рік навчалася в Старокутській восьмирічній школі.
З 1971 по 1973 рік — у Кутській десятирічці.
У 1973–1975 роках навчалася в Снятинському культурно-освітньому училищі (народний відділ, клас баян).
З 1976 року працювала в селі Розтоки завідувачем клубу (2,5 роки). Два роки була депутатом Розтоківської сільської ради (13-й округ).
З 1976 по 1981 рік заочно навчалася і закінчила Рівненський державний інститут культури (методичний факультет), спеціальність — культурно-освітня робота.
У 1978–1979 роках працювала інспектором Косівського відділу культури.
З січня 1979 року працює в Кутській школі мистецтв викладачем по класу баяна.
За роки педагогічної діяльності Любов Петрівна Костюк-Чупринчук виконувала різні посади:
- завідувач народного відділу,
- завідувач дитячої філармонії,
- завідувач культурно-масового сектору,
- секретар педагогічної ради,
- голова профкому працівників школи,
- заступник директора з навчально-виховної роботи.
Була кандидатом у депутати до районної ради від села Старі Кути.
- З 2003 по 2016 рік перебувала на посаді директора Кутської дитячої школи мистецтв (13 років).
- З 2016 по 2022 рік працювала заступником директора з навчально-виховної роботи.
Нині — викладач по класу баяна.
В її доробку — 50 років безперервного стажу, незліченна кількість грамот, подяк і похвальних листів від місцевої, районної та обласної влади, а також подяки із занесенням у трудову книжку.
У 2016 році нагороджена відзнакою-медаллю «За заслуги у розвитку культури та духовності Косівщини».
Одружена. Разом із чоловіком Василем народили і виховали сина — скрипаля Любомира.
Мають і дуже люблять єдину внучку — Любов-Вікторію.
Творчий доробок Любові Костюк-Чупринчук
У 2020–2021 роках друкувала вірші в альманахах:
- «Кольори кохання»
- «Дзвони Пам’яті»
- «Філософія життя»
- «З днем Весни»
- «Моя маленька Батьківщина»
- «Для дітей і про дітей» (2021, м. Хмельницький)
- «Батьки і діти — то різні квіти»
- «Зимові свята» (2021)
- «Незвичне, невідоме, небувале» (м. Київ)
- «Обійму обіруч Україну» (м. Вінниця)
У вересні 2021 року вийшла в світ перша збірка поезій «На перехресті думок…» (м. Київ).
У вересні 2022 року випущено збірку дитячих поезій «Хай буде щасливим дитинство…»
У квітні 2025 року побачила світ збірка «Звучить піснями солов’їно…»
Зміст
Аделя Григорук. Щоб не злякати марево кохання…………. 3
О, рідний Лютий, ти моя колиско:………….. 9
Не покидай мене, надіє,……………….10
Бродять думи у туманах,……………..11
А я не знаю, що Тобі сказати:…………..12
Як Легінь молодий, по небу Місяць бродить,…….15
Як дві каплі дощу осіннього,……………16
Напевно, найболючіший цей біль:………..17
Я лиш уявою живу:………………..18
Незабуті стежкИ і дорогИ,……………..21
Тебе іще недавно не було…………….22
В день Святого Валентина,……………23
Не лише сніжні заметілі………………24
Чомусь душа Тебе чекає,………………27
Ти тут, недалеко,………………….28
Не виглядай мене даремно:……………..29
Коротка літня ніч в Карпатах…………….30
На побачення ………………….33
Ти не приходиш навіть в сни!…………….34
Чомусь в душі у мене бЕзлад,…………….35
Дощить, дощить, немов прорвало хмару,………36
Люблю, чомусь, я жовті хризантеми:…………39
Буває – й Кактус розцвітає!……………..40
Є пошана і повага………………..41
Живу сама по собі я …………………42
А Калина жовто – помаранча……………45
Не мій, ти Місяцю світлоокий……………46
Розминаємось ми в дорозі:……………47
Пливе мій човен в самотині…………….48
Хоч і не спалені мости,……………….51
Напевно, дуже сумно й одиноко………….52
Усе довколо сніжно – біле,……………..55
Десь була окриленість – й літала…………..56
Сум чомусь прямує в мою душу,………….57
У ранковому тумані……………….58
Улюблений Наш вальс лунає в залі………….61
Чомусь засумувала моя Муза,…………….62
Ще не втрачені в пам’яті спогади,………….65
Не Твоя в тім вина,…………………66
Перебираю прислані пісьма,……………67
Я, напевно, із того століття,…………….68
Я часто згадую про Тебе,……………..71
Я пригадую наші стрічання,…………….72
А наші почуття, як стиглі грона…………..73
Я так кричу Тобі про щастя……………74
Кленовий лист, як квіт розлуки…………..77
Не знаю я з якого дива………………78
Чи любила, чи жаліла………………79
Пам’ятаєш, як були студентами?…………80
Ну, що ж, напевно, час прийшов прощатись –……83
А Ти отут, недалеко……………….84
В ТвоЇх очах якесь бездоння:…………….85
Краса така вечорова………………..86
Такої ніжності в очах,………………89
Ти Якось по – земному небайдужий,……….90
Ти мене уже не кличеш:……………….91
Ти, як і я, обшарпана вітрами,……………92
Надходить Ніч в Карпати…………….95
У цю весняну цвіто-заметіль…………..96
Холодно, холодно, холодно ……………97
Як легко колись ми знахОдили щастя,………98
Чудово – кольорова осінь у Карпатах!……….101
Таїна кохання…………………..102
У полоні снігів і морозів………………103
” Я чую дощ…Він тихо плаче правду,……….104
Троянди Ваші ще живі……………….107
Життя людське, як мУзики звучання:……….108
У нОчі ці темно – чорнезні,……………111
А дві ДушІ співзвучні десь блукають:………..112
Любов і літо… Літо і любов……………113
Коли поезія торкається душі…………..115
Іду до себе… Заглядаю в душу:…………..116
Любов Костюк –Чупринчук.
Біографічні дані………………..118
