Словник українських говірок Карпатського регіону: «Л», «М», «Н», «О». Дмитро Савчук

Л

Лаба – нога людини; лапа

Лабка – ніжка

Лабуз – бадилля

Лавиця – широка лавка, лава, великий дерев’яний ослін для сидіння, що не переноситься

Лаврик, петрик, іваник – слимак.

На Гуцульщині хворим на грижу давали з’їсти живого слимака або смажили живого слимака з яйцями дев’ять дрібно посічених слимаків і не казали хворому, що саме він їсть (В.М. Войтович, 2002). Українці Покуття пов’язуть слимака із іменами Петро і Павло: “Петре, Павле, вистав роги на чотири пороги…”. З наявністю рогів пов’язана і діалектична назва слимака – чортик.

Ладунок – певна кількість чогось

Ладирка, радирка – гумка, резинка, стирачка (для витирання помилково написаного)

Лаїші – цигани, роми – загадкові, цікаві, талановиті і красиві люди.

Етнічна частина населення України. Більшість циган називають себе рома, у множині ромами, що на циганській мові означає “чоловік”. Циган називають по-різному: титани, єгиптяни, язичники, зигойнери.

Цигани у багатьох асоціюються з музикантами, співаками і танцюристами. Для декого цигани – злодії, конекради, обманщики і гадалки, викрадачі дітей. У дитинстві матері лякали дітей, що віддадуть циганам. Але хто знає циган, це не так.

Цигани живуть змішано з українцями переважно у західних і південних областях України. Нині їх налічується майже 50 тисяч чоловік. Розмовляють циганською мовою індоарійської групи індоєвропейської сім’ї. Цигани – вихідці з Індії (кінець І тисячоліття н.е.), Єгипту. Більшість українських циган – вихідці з Бессарабії, Румунії та Балкан.

Досить багато циган було на Буковині (частина їх у доавстрійські часи перебувала у кріпосній залежності, звали їх робі).

У минулому цигани переважно кочували з місця на місце, займались ремеслами – ковалівством, різьбленням по дереву, ювелірною справою тощо). Останнім часчом частина циган перейшла до осілого способу життя (В.І. Наулко та ін., 1991). У прикордонному місті Чоп на Закарпатті живе і працює фермером Борну Берталанович Балог, за національністю ром (Урядовий кур’єр, 2010, 21 грудня, № 239).

У роки Другої світової війни цигани зазнали страшного геноциду, який зветься Порраймос, Самударіпе, Калітраш. Було знищено від 50 до 70 % європейських циган, з них понад 10 тисяч українських (майже 50 %). День пам’яті геноциду ромів вважається 2 серпня. Саме 2 серпня 1944 року в Аушвіці за одну ніч було знищено 4 тисячі німецьких ромів. У м. Кам’янець-Подільський встановлено пам’ятник циганської кибитки, але там немає циганської громади, а сам пам’ятник знаходиться у безлюдному місці (Я. Музиченко, 2010).

На Закарпатті проживає понад 25 тисяч циган. Наприклад, у невеликому містечку Межигір’я на його околиці компактно мешкають 500 ромів. На Закарпатті ромські табори розташовані у близько 130 населених пунктах. Видається обласна газета “Романіяг”, назва якої у перекладі українською означає “Циганська ватра”.

Цигани з м. Чернівці знімались у відомій кінокартині “Білий птах з чорною ознакою” у ярмарку в Карпатах з продажу коней і ковальських циганських виробів. За циганськими традиціями на весіллі жінки сидять окремо від чоловіків.

Лайдак – гультяй, вбога, бездомна людина (чол.); уживається як лайливе слово

Лаким, лакомий – охочий до чогось, смачний, ласий

Ланц – ланцюг

Лая – зграя

Левада – 1) ділянка землі над річкою, яка навесні заливається повеневими водами, а потім після сходу води використовується під городи, тому що має родючий грунт; 2) ділянка перезволоженої землі з сінокосом. У сухі періоди прекрасне місце для гри у футбол

Легейда – незграбна людина, ледар, нездара

Легінь – парубок

Леквар – повидло; густе варення зі сливок; традиційний осінній обряд зі збирання садовини у селах Закарпаття. 28 серпня у с. Геча проходить фестиваль сливового леквару.

Лемки – карпатські горяни, які живуть на схилах Бескид, у межиріччі Сяну і Попраду, а також на захід від річки Уж. У межах України живуть переважно на півдні Великоберезнянського та в Перечинському районах Закарпатської області.

Свою назву одержали від сусідніх народів унаслідок уживання в розмові діалектичної частки “лем” (значенні “лише”). Частина лемківського населення Закарпаття називала себе “лемаки”. Можливе походження від імені Лемко (В.І. Наулко та ін., 1991).

Леп – бруд

Лепкий – гарний

Лепкий – брудний

Лєрва – жінка легкої поведінки

Лижби – ковзани

Лижка – ложка

Лилик – кажан (лилик – слово лемківського діалекту)

Линви – канати, троси; металеві троси підвісного мосту через гірську річку

Лисниця – кислиця, яблуня-дичка

Лихвар – торгівець

Лігарь – лага, брус, до якого прикріплюють підлогу

Лігарка – вид верхнього жіночого міщанського одягу

Ліжник – шерстяна ковдра; вовняні килими з начісом, прикрашені барвистими геометричними візерунками, домоткане вовняне покривало з візерунком.

Столицею ліжникарства називають село Яворів Косівського району Івано-Франківської області. Село дало світові відомих різьбярів династії Шкрібляків та Карпанюків. У 1976 році у місцевому колгоспі розпочав свою трудову діяльність третій екс-президент України Віктор Ющенко.

Лій – жир рогатої худоби

Літники – вівчарі, які працюють на полонині

Ліци – віжки

Ломага – велика гілка дерева

Ломажі – ломаччя, хмиз

Лопта – м’яч

Лотік – канал на водяному млині

Луб – кора

Луби – тверда обкладинка книги

Луговиння – лоза

Лудина, лудинє (лудіні) – одяг домашнього виготовлення; одяг, вбрання; предмети святкової ноші

Лужниця – смолоскип

Луйтра – закарпатською говіркою означає “сходи” або “драбина”

Лунчина – минулорічне сіно, сало, бринза

Лупина, лупині – лушпиння

Лупити – обчищати від шкаралупи, лушпини; здирати шкуру, знімати шкіру; сильно бити

Лупка – негарний головний убір

Лутавий – неслухняний, впертий, непривітний

Луцькати – лупцювати, бити

Лушниця – смолоскип

Льокайка – потяг

Льода – морозиво (польське lody)

Льопа – мокрий. Мокрий, як льопа

Льорнета – підзорна труба, бінокль (польське lornetka)

Любас, любаска – коханець, коханка

Люкс – дуже добрий, вищий сорт

Люстро – дзеркальце

Люфа – дуло вогнестрільної зброї

Люфт – повітря; щілина, зазор, отвір для вентиляції (німецьке Luft – повітря)

Лявфер – шахматна фігура, офіцер

Ляда – прилавок; дверцята при вході на горище чи у погріб

Ляпотині – болото зі снігом

М

Магель, магіль – качалка для білизни, частина ткацького станка

Магельниця – валик для прасування білизни

Магерка – повстяна шапка

Маглівка – дерев’яна пральна дошка з гофрами (ребрами); дерев’яна дошка для розпрасування білизни

Магура – назва гори, поширена на Буковині та інших частинах Карпат

Мадригал – опій

Мадьяри, мадяри – угорці.

Більшість угорського населення зосереджена у південно-західній частині Закарпатської області (Берегівський, Мукачівський та Ужгородський райони).

Маєрка – доярка на Закарпатті

Мазепинка – костюм

Май – зелені вітки вільхи, або берези, або інших дерев, які чіпляють на ворота і будинки у червні на Зелені свята

Майзель – зубило (німецьке meileln – довбати, чеканити)

Майтки – жіночі труси

Маклак – мокрий грунт

Макогін – великий дерев’яний товкач

Малай – гуцульський хліб з кукурудзи; дерево – глід та його плоди

Маланка, Переберія – вечір напередодні Нового року, який в Україні здавна зустрічають як свято Маланки і Василя; гурт ряджених.

Маланкарі – це гурт ряджених людей, який здійснює новорічні обходи, ходить від хати й до хати, співає культові пісні – поздоровлення і колядки, сповіщає господарів про наступні торжества, веселить піснями, танцями, жартівливими сценками, робить збитки скупим господарям (знімають ворота, обмащують дьогтем або кізяком хату тощо (В.М. Войтович, 2002, с. 296, 358).

На Західній Україні набула славу щорічна Маланка у смт. Вашківцях Вижницького району Чернівецької області. Вашковецька Маланка починається у ніч з 13 на 14 січня, на Старий Новий рік. Її започаткував австрійський власник містечка граф Петрівно, який заохочував людей до святкування, виставляючи кожній команді перебраних бочку пива. Раніше на Маланці були традиційні Циган, Жид, Дід, Баба, Чорт, Ведмідь, Василько, Офіцер, Німець, Коза, Лікар, Шандар (наглядач), Смерть тощо. Карнавальна компанія з піснями та азартами йде до річки, купаються в ополонці, змивають гріхи у воду (С. Сулима, 2011).

Мальфей, мальфар – чаклун

Манатки – речі (зневажливо про одяг)

Мандатаріуш – уповноважений (за часів існування домінікальних урядів)

Мандригура – сколія карніолійська

Манія – плащ

Манка – нестача товару, грошей у торгівлі, перевитрата (давати трохи більше – на манку)

Манна – жирність молока

Манта – свита з домотканого сукна

Мантачити (косу) – гострити (косу)

Манти – гуцульська річ

Мантриган – белодонна

Мапа – географічна карта (англійське maip)

Мара – чаклунка

Маржина – худоба, отара овець

Мармуляда – мармелад, повидло з яблук

Марний – худий, змарнілий

Март – березень

Маслові груші – сорт груш

Масне – жирне

Мась – дьоготь

Матка – мамина сестра, хрещена мати

Махом – швиденько

Мацьок – шлунок, живіт

Мачанка – топлена бринза, в яку вмокають хліб

Машингвер – кулемет (німецьке)

Медарка – медогонка

Мельдунок – рапорт, донос

Мендувати – повідомляти, доносити

Менчіл, Менгул – найменування гори, потоку. Румунське muncel – горб, munte – гора. Французькі moint, montagne, англійське mount – гора. Іспанське та італійське monte – гора. Латинські mons, montic – гора, гірський ланцюг, гори

Мерва – перепріле, дрібне сіно

Мересниця – дрібна риба, яка водиться на гірських потоках

Мерза – мерзотник, паскуда

Мерцішор (румунське martic) – березень; традиційне свято приходу весни у румунів та молдаван на Буковині, в Молдові та Румунії; маленькі прикраси у вигляді білих та червоних квітів, які навесні люди носять цілий місяць на честь приходу весни.

31 березня мерцішори знімають з одягу і вішають на квітучі фруктові дерева. Є повір’я, що коли у той момент загадати бажання, то воно обов’язково збудеться.

Вважається, що мерцішори приносять щастя й удачу на цілий рік (Сергій Сулима, 2011).

Метати – кидати

Мешігенувата – дурнувата

Мешти – туфлі

Миги, міги – пантоніма, жести, знаки

Мигла – купа дров; складені колоди дерева, яке готують для сплаву, штабель; схил гори з поваленим лісом (для подальшої переробки). Румунське magla – купа складеного дерева, штаблі

Мидниця, милниця – велика лужена миска (для миття)

Микати – виривати (бур’ян)

Мігати – моргати світлом; непомітно подавати сигнал

Мідянка – гадюка невеликого розміру, має червоний окрас черевця

Міщур – міщанин, мешканець міста

Млака – мокра місцина

Млинівка – спеціальний відвідний рукав річки, на якому будувався млин

Мнєцкати – мнути

Мнєсо – м’ясо

Могуля – жіноча зачіска

Могур – гуцули так називали Василя Грималюка з Верховини – талановитого музику-віртуоза, скрипаля, постановника і упорядника гуцульських мелодій. На Співочому полі у Верховині проводяться регіональні фестивалі гуцульських троїстих музик імені Могура

Мой – простацький вигук при звертанні

Моква – затяжний дощ

Моклак – мокрий грунт

Мольфар – чарівник, земний бог. Походить від слова “мольфа” – зачарований, одушевлений або неодушевлений

Монька – молоко

Морва – шовковиця

Морг – міра землі, що дорівнює 0,56 га (польське morg)

Моріжок – зелена травичка

Морське око – невелике, але глибоке озеро природного походження; переносне – глибоке озеро.

“Морським оком” гуцули називають природні водойми на високогір’ї Карпат. Найвідоміші з них – Синевир на Закарпатті, Марічейка – на Івано-Франківщині, Гірське Око у Чернівецькій області (Путильський район). Плесо озера Синевир розташоване на висоті 989 м над рівнем моря, Марічейки – 1510 м, Гірського Ока – 1025 м.

Найвисокогірніше озеро Карпат – Бребенескул (1801 м н.р.м.). Синевирське озеро або “Морське око” знаходиться у верхів’ї р. Теребля поблизу села Синевир. Площа його дзеркала становить 7 га, глибина – близько 20 м. Водоймище створила сама природа, заповнивши водою карстові воронки.

Існує легенда, що той, хто омиється з ніг до голови водою із гірського озера, матиме успіх у справах і щастя у коханні (В. Кравчук, 2008).

Москаль – росіянин, часом і людина зі Східної України, приїжджий, нетутешній, той, хто розмовляє російською

Мотуз – мотузка

Моц – багата

Моцний – сильний

Мошенка – гаманець з баранячої шкіри

Мрака, мрич, мричка, Мжичка – туман, імла. А дощ все мирчить да мирчить, а котюга (собака) бреше да бреше

Мульинка – муліне, кольорові нитки для вишивання

Мункаче – стара назва міста Мукачева Закарпатської області

Мусово – обов’язково

Мушія – велике панське володіння

М’ясниці – період після посту, коли можна їсти м’ясо, одружуватись

Н

Набуток – забава

Навидіти – любити

Навкимити – надокучити

Нагло – раптово, зненацька

Надіжна – вагітна

Назбитки – навмисне

Най – сопілка; духовий інструмент (молдавське); інша назва – “ребро”

Наладований – навантажений, наповнений

Наминати – їсти з апетитом

Нанашка – хресна мати

Нанашк – хресний батько

Нарід – народ

Нарік – наступного року

Нарікати – жалітися, скаржитись

Нарти – лижі (польське narty)

Насторц – дибки

Наська – напарована страва

Нафта – гас, керосин

Начес – миттю – швидко

Начинити, вчинити – понароджувати, народити

Наштукувати – докласти до чогось, збільшити

Нелюдіний – злий, сердитий, непривітний

Нем тудом – з угорської – нічого не розумію

Нендза – плакса, нитик; нужда, біда (польське)

Несогірший – непоганий, можливий

Не суть – немає (місцева говірка на Закарпатті)

Нехарний – неохайний, брудний, неприємний

Нехарь – погань, нечисть

Нипати – безцільно ходити; шукати впітьмі

Ніврошок – бідняк

Нім – ледь, поки

Ніц – нічого; ніц а ніц – анічогісінько

Нора – джерело, що витікає з землі

Ноша – вбрання, одяг

Ноші – мода

Нютувати – паяти, латати дірку

Няньо – тато

О

Оберліхти – віконце над вхідними дверима

Обіч – гірський схил

Обзорини – оглядини

Обора – садиба

Оборемок – добре складене і зв’язане гілляччя дров

Оборіг, оборіх – 1) дашок на стовпах для сіна; повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна, збіжжя і т.ін.; 2) господарська будівля з дахом і критим приміщенням, у якій зберігають сіно, дрова, інструмент та тримають худобу

Обочі (убочі) – схили гір

Образ – ікона

Обтраскати – обляпати водою, болотом, гряззю

Обротянка – вуздечка

Обхаяти – привести до ладу

Обходити – доглядати

Обцас – закаблук

Обцьонькі – обценьки

Обчімхати – відрубати сокирою гілки від стовбура

Обшальований – покритий (оббитий) дошками

Обшкалювати – обдряпати

Огідний – працьовитий, наполегливий

Огонок – черга (польське ogonek – черга, хвіст)

Огульно – без розбору, без вибору

Ожулюд – жолудь

Озде – ось тут

Окіп – канава; ліва притока р. Прут. Потік заливав весною городи. Для забезпечення стоку води його обкопали, в результаті чого утворилось  глибоке русло

Окіп – рівчак; насип, насипаний горбок

Око – міра об’єму хмільних напоїв, що дорівнює 1,0-1,5 л; пляшка такої місткості

Окови – кріплення для лиж

Окровка, крайка – чоловічий широкий пояс

Олівник – радіола рожева

Олічка – гуцульська річ

Олуфко – олівець (польське olowek)

Омкно – не по собі. Мені якось омкно

Омраза, мерза – погана людина, мерзотник

Оногди – недавно

Опарат – верхнє вбрання священника, яке вдягається під час богослужіння

Опліт – лоща, з якої можна накосити сіна

Опришки, опришок – повстанці, народні месники, які боролися проти посилення польсько-шляхетського гноблення на західно-українських землях у XVII-XIX ст.; народний месник; розбійник; злодій.

Назва “опришки” походить від латинського слова “оpressor” – нищівник, утискувач.

Найбільш відомі ватажки опришків – Олекса Довбуш (1700-1745), Лук’ян Кобилиця (1812-1851), Микола Шугай (1870-1912).

У селі Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області стоїть пам’ятник Олексі Довбушу у вигляді двох довгих топірців-барток, забитих топорищами у щілини поміж камінням. У Косівському районі налічується понад 200 природних пам’ятників Довбушу – величезних кам’яних брил, печер, криниць, стежок тощо. У с. Космач довбушезнавець Михайло Дідишин створив унікальний музей-хатину Довбуша. У 1970-роки власник музею викупив хатку, у якій Довбуш загинув, розібрав будиночок, а потім поставив його у себе на подвір’ї. В м. Івано-Франківську на вул. Пилипа Орлика, 3 знаходиться історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (директор – академік Володимир Грабовецький).

ОРС – відділ робочого постачання

Орчик – дерев’яний валок, до якого прикріплюють посторунки в упряжці

Осік – ліс на крутій горі

Острива – кілок з сучками для просушування скошеної трави; молода висушена, обкорована смерічка із сучками (коротко обрубаними гілками), на які накладають сіно (роблять копицю)

Отава – сіно другого покосу

Отєк – здається

Отпуст – храмове свято

Офензива – наступ (німецьке)

Офіра – пожертва

Офірувати – виділити власні кошти на будівництво (школи, каплички тощо), видання книги і т.ін.

Очкур – шнурок, яким підв’язують штани, спідницю тощо