До 95-річчя від дня народження пані Віри Попович. Дмитро Мохорук

На околиці Косова, у багатоповерхівці в однокімнатній квартирі скромно і тихо жила жінка з багаторічним педагогічним стажем Віра Василівна Попович. Як жила тихенько, так і пішла з цього світу в 2003 році. Мало хто знав з косівчан, що походить вона із високопатріотичної української сім’ї, знаної в широких колах громадськості навіть за кордоном. Їй не можна було щось розповідати про себе, за свою сім’ю, бо за нею весь час слідкувало недремне око кадебістів.

Її батько Попович Василь Олексійович народився 17 лютого 1880 року у Топорівцях Городенківського повіту в сім’ї заможних сільських господарів. У 1891 році закінчив сільську школу і працював у господарстві своїх батьків. Через два роки разом із своїм товаришем, сином управителя школи Володимиром Стефанівим поступив вчитися у Коломийську гімназію. Потім обидва пішли вчитися у Львівську духовну семінарію. Перед закінченням семінарії обидва, Василь і Володимир, одружилися на сестрах Олені і Стефанії ¾ дочках отця Степана Макогонського, декана Городенського деканату, пароха села Поточище.

Після закінчення Львівської духовної семінарії, за особистим направленням Станиславівського єпископа Григорія Хомишина, як дуже зразкового і відмінного семінариста, о. Василя направили на роботу в Коломию, де відслужив до 1920 року.

У зв’язку з погіршеним станом здоров’я у 1920 році попросився на вільну в той час парохію в село Городниця Городенського деканату. У Городниці служив на парохії до 1941 року. У подружжя Олени і Василя Поповичів народилося дев’ятеро дітей: Ірина, Теодозія, Степан, Віра, Богдан, Орест, Святослав, Роман і Зеновія.

У 1935 році дружина отця Василя Олена померла. Всі сімейні клопоти взяла на себе дочка Віра, якій тоді було вісімнадцять років.Отець Василь Попович мав чисельну і дуже патріотичну українську родину, яка була пристановищем чисельних відвідувачів відпочити на березі Дністра. Особливо сюди навідувались студенти Городенської гімназії, товариші по навчанню дітей отця Василя.

У 1941 році отця Василя заарештували органи НКВС і вивезли з дітьми ¾ Вірою, Святославом і Романом у Сибір на спецпоселення. 31 березня 1944 року отець Василь не витримавши тієї наруги над чесними патріотами української землі помер у м. Тунгуска Нижня серед німецьких колоністів, вивезених з Поволжя.Там і спочивають його тлінні останки.

По різному склалась доля його дітей.

Найстарша, Ірина народилась у 1907 році в Коломиї. Закінчила Коломийську міську школу і продовжила навчання у гімназії. Закінчила гімназію Сестер Василіянок у Львові. Після закінчення поступила у Варшавський стоматологічний інститут. Після закінчення по оголошенню влаштувалася на роботу в м. Помор’я біля Гданська (Польща). Вийшла заміж. Чоловік працював зубним техніком. Через кілька років, а саме у 1938 році, сім’я Ірини переїхала жити у м. Бережани Тернопільської області, де відкрила свій зубний кабінет. У 1943 році виїхала із сім’єю в Німеччину, а звідти у 1946 році ¾ в Америку. Померла у 1998 році у м. Нью-Джерсі.

Теодозія народилася у 1911 році в Коломиї. Закінчила Коломийську міську школу, гімназію і поступила у Львівський університет на правничі студії. Закінчила навчання у 1932 році і працювала конципієнтом у Коломиї в адвоката Чернявського. У 1941 році переїхала жити до Львова і працювала лаборантом у медичному інституті. У 1943 році вийшла заміж і невдовзі із сім’єю переїхала жити до Косова. Працювала а аптеці. З 1950 року її перевели на роботу у Станіслав в обласне аптекоуправління. У 1996 році померла.

Степан народився у 1913 році в Коломиї. У 1935 році закінчив Городенську гімназію і поступив у Львівську Духовну Академію. Дуже мав гарний голос, був красивим і розвинутої статури. Під час навчання його відібрали із своїм товаришем супроводжувати на інвалідському візку Митрополита Галицького Андрея Шептицького під час богослужінь у соборі Святого Юра.

У 1939 році почав учителювати у Кунисівській семирічній школі Городенського району. А в 1943 році разом із сестрою Іриною виїхав на постійне проживання в м. Конора (Канада).

Віра народилася 24 лютого 1917 році в Коломиї. У 1920 році разом із сім’єю переїхала на постійне проживання у село Городниця Городенського повіту. У 1935 році закінчила Городенську гімназію і після смерті матері виховувала молодших братів і сестру та працювала по господарству. У 1941 році, як сім’я, ворожа радянській владі, разом з батьком отцем Василем, братами Святославом і Романом була заарештована органами НКВС і вивезена у Красноярський край. У 1946 році після реабілітації разом із Святославом повернулася додому і проживала у сестри Теодозії в Косові. Пізніше поступила вчитися у Станіславський державний педінститут, який в 1959 році закінчила. Працювала вчителем у різних школах аж до виходу на пенсію. Весь час жила у Косові. Народила і виховала сина, який зараз живе у Івано-Франківську. Померла Віра Попович у 2003 році.

Богдан народився у 1919 році в Коломиї. Закінчив Городницьку сільську школу, Городенську гімназію і поступив вчитися у Львівський університет на правничі студії. Член ОУН. Входив до Крайової Екзекутиви ОУН. У 1939 році, коли прийшла радянська влада, органи НКВС підкупом і шантажем вийшли на слід широко розгалуженої підпільної Крайової сітки ОУН. Щоб врятуватись і зберегти керівні органи Крайової ОУН, було прийнято рішення всім розійтись по домівках і чекати особливого розпорядження. У зв’язку з цим Богдан Попович перервав навчання, приїхав додому і помагав родичам по господарству. Проте у 1940 році органи НКВС вийшли і на його слід. Товариші попередили про небезпеку. Почав переховуватись. Але представники районного НКВС по кілька разів на добу навідувались до помешкання Поповичів, розшукуючи Богдана. Тоді він нелегально дібрався до Львова. Там було прийнято рішення про перехід за кордон. У грудні 1940 року при переході кордону в Угорщину Богдана Поповича радянські прикордонники вбили.

Орест народився у 1921 році в селі Городниця. Спочатку вчився у Городницькій сільській школі, потім продовжив навчання у Городенській гімназії. З приходом радянської влади перейшов вчитися у десятий клас Коломийської середньої школи №1. Невдовзі тут його заарештували органи НКВС ¾ і до травня 1941 року просидів у Станіславській тюрмі. Дальніша доля невідома.

Святослав народився у 1923 році в селі Городниця. Закінчив Городницьку сільську школу і продовжив навчання у Городенській гімназії, а потім теж разом із братом Орестом перейшов вчитися у Коломийську середню школу №1. У 1941 році разом із сім’єю вивезли на спецпоселення у Красноярський край. В 1946 році повернувся додому і проживав у сестри в Косові. Пізніше поступив у Львівський медичний інститут. Працював весь час у Львові лікарем-рентгенологом. Помер у 2000 році.

Роман народився у 1926 році. Вчився у Городницькій сільській школі. В 1941 році разом із сім’єю вивезли на спецпоселення у Сибір. У 1944 році забрали до армії в робочий батальйон, а після ¾ на фронт.У кровопролитних боях у Нойгаммері (Польща) був тяжко поранений. Поки лікувався, війна закінчилась. Прийшлось дослужувати. Служив у Казахстані. Після демобілізації приїхав до Станіслава і влаштувався на роботу слюсарем на заводі. У 1988 році помер.

Наймолодша з дітей о. Василя Поповича, Зеновія народилася у 1927 році. Вчилася у Городницькій сільській школі. Її забрала до себе на виховання найстарша сестра Ірина у м. Бережани. Потім разом із сестрою виїхала в Америку. Живе й досі у Чикаго (США).

Дмитро Мохорук
член Національних спілок журналістів і краєзнавців України
27.02.2012 року, м. Снятин