Пімста і сльози. Відгуки, листи, виступи. Невтомний збирач інформації про УПА. Володимир Близнюк
Хід історії не припиняє бігу часу ні на мить, і разом з ним, на превеликий жаль, відходять ті, чиє життя і боротьба за волю України фіксувались недругами нашого народу виключно у чорних тонах, але й та інформація є практично недоступна ні дослідникам, ні простим громадянам нашої напівсуверенної держави. Єдиним способом зберегти для грядущих поколінь правдиву інформацію про ОУН і УПА, як і те, якими методами поборювали святе устремління синів і доньок народу чужинці – зайди, – це збирати свідчення вже не багатьох живих учасників симпатиків, ба просто ровесників тієї доби, а також абсолютно всі можливі документи, якими є насамперед світлини.
Ми гуцули, як і всі українці, є народ специфічний. Душею і серцем відчуваємо, що робити і те, і інше вкрай необхідно, але воліємо перекласти ці обов’язки на сусідів. Коли ж хто робитиме таке із наших, то на підтримку може не розраховувати, – аби хоч не ганили… Приблизно у такій ситуації працює невтомний збирач матеріалів про ОУН і УПА Володимир Близнюк зі старих Кут, автор багатьох книжок про героїчну боротьбу повстанців – вихідців з Верховинщини та Косівщини, в першу чергу своїх земляків кутчан.
… Минуло вже 12 років відтоді, як побачила світ його перша, скромна в оформленні, але багата на факти книжечка «Ми стали волі на сторожі.» Бойова хроніка. Вона завершувалася словами: «А ми сьогодні повинні відшукувати упавши, ставити пам’ятні знаки та хрести, щоб можна покласти квіти до пам’ятників народним месникам визвольної боротьби». Вірний словам своїм пан Володимир відшукав сотні світлин і загиблих, і живих, зібрав відомості про героїв і практично власним коштом видав багато гарно оформлених та ілюстрованих книжок. З його пошуків користає пишуча братія, як наприклад, видатний коломийський письменник Михайло Андрусяк (в його книзі – «Брати вогню» (Коломия: Вік, 2004, – 896с.) – десятки світлин та фрагментів, відшуканих Володимиром Близнюком в гірських оселях). Немає сумніву, що велика подвижницька праця, яку виконує автор «Кривавих стежок», «Ми рвали кайдани», «Смерть за смерть – кров за кров» та інших книжок буде оцінена прийдешніми поколіннями, а вони самі будуть жити самостійним життям, слугуючи документальним матеріалом про героїчну боротьбу УПА.
Василь Гуменюк,
Кандидат біологічних наук.
Львів, 31.01.2006р.
А тією доріженькою синій вересень ходить…
Вересень щедрий для цього села, бо любить його за красу вишиванок. У неділю чи на свято весь люд старокутський вишиванками чорнобривіє, а вересню від нього святково і урочисто. Багатьох вишивальниць він знає поіменно. До котрих навідується вісімнадцяте, а до котрих, як оце до Калини Близнюк, уже сімдесят п’ятий раз. Пам’ятає її немовлятком, а згодом дівчатком, що тішилось власноруч вишитою першою вишиванкою. Тоді очі Калинки світилися великою дитячою радістю. А далі – дівочою і материнською: вишивала сорочку для нареченого Володимира, сорочечки для синочка Богдана, донечок Галі й Оксани, та їхніх діточок.
Багато вишиванок цвітуть чорнобривим узором на рушниках, подушках, сорочках і блузках не лише в Калини Близнюк в рідних Старих Кутах, у Львові, Тернополі, Волині, Києві, а й за межами України: Канаді, Швейцарії, Америці та інших державах світу.
Завітавши до домівки Калини Близнюк серед інших вишиванок бачимо «Заповіт» Тараса Шевченка. По-мистецьки гарно вишито кожну букву, слова, рядочки. Скільки для цього потрібно великого терпіння і великої любові!
Господар домівки, автор шістьох видань про національно-визвольні змагання 40-50-х років, Володимир Близнюк, радіє за дружину.
– Хочу сказати, що моя Калина вишила декілька «Заповітів». Один з них передала Петром Арсеничем в дарунок музеєві в м.Торонто в Канаді. Ще один в 1995 році подарувала Славі Стецько. Тоді славної пам’яті подруга Слава була у нашому домі. Вишиті Калиною «Заповіти» є в кімнаті-музеї осередку Союзянок у Вижниці, в музеї с.Яблониці Верховинського району. Слово за словом, і гість довідується, що ця патріотична тематика займає в творчості Калини Близнюк досить чільне місце. Вишитий нею рушник білокрило лежить на саркофазі в Пляшівському музеї під Берестечком на Волині.
Українською красою дивляться на відвідувачів рушник та «Заповіт» в музеї С.Бандери в с.Старому Угринові, а Володимир Близнюк подарував бюст Т.Шевченка, перехований за комуністичною влади, з родини Бандерів. Та в багатьох інших музеях-домівках, як в Україні, так і за її межами. Мистецтвом вишивки вона уславлює Україну у світі, передає нащадкам звичаї рідного народу. Калина Близнюк стверджує, ми є гарна і красива нація. Ми зберегли те, що інші народи згубили або майже згубили.
…Дзюркотить грайливо Старими Кутами потік Каменець, понад ним біжить доріженька на Кути. А тією доріженькою синій вересень ходить. У цьому році він святковий, Ювілейний, Калині Близнюк – 75.
Василь Глібчук
10 вересня 2005 року, №37 «Гуцульський край»
Слава Ісусу Христу!
Шановний Пане Володимире!
Поздоровляю Вас і Вашу дружину, бажаю Вам: щастя, пошани в родині і між людьми, добра, щоб були здорові як вода, багаті як земля, та бажаю дожити до глибокої старості. Дуже дякую Вам за те, що взяли участь разом зі своєю дружиною в посвячені могили Наддніпрянця «Запорожця» – Сича Іллі, який загинув 1944 року від польських бандитів в с.Тюдів.
Дякую за змістовний виступ про бій на могилі.
Низький уклін від мене Вам і Вашій дружині, хай щастить Вам!
З пошаною Лівак Василь О.
с.Тюдів, – 25 липня 2005 р.
ЛИСТ – ПОДЯКА
Володимиру Близнюку, його дружині Калині, їхнім дітям, і їхнім онукам, Оксані, Софії і Юрчику на згадку.
Не зможемо тих днів забули,
Що привели нас в Старі Кути,
У край казкової природи,
Там, де Черемош котить води,
В місця повстанців, вояків,
В сім’ю скрізь знаних Близнюків,
Яка освічена, побожна,
У всім повчитися там можна.
Як потрібно жить родині,
Бог і любов – це їх святині,
Будівничих і повстанців,
Мудреців і краєзнавців.
Породив славетний рід,
Є у книгах його слід.
Що Господар впродовж літ
Випускає в білий світ.
І Ґазді, його Ґаздині,
Володимиру й Калині,
Дорогій для нас Оксані,
Надзвичайно мудрій пані.
Цим борця за Україну
Безмежно вдячні за гостину!
Валерій і Зоя Дідухи
Валерій Дідух із с.Ярунь Новоград-Волинського р-ну Житомирської області, поет, кандидат фізико-математичних наук, доцент Тернопільської державної медичної академії.
Слава Україні!
10.08.2005р.
с.Старі Кути
Слава Ісусу Христу!
Шановний Друже Володимире, Пані Калино!
Отримали Вашого листа дуже гарного. В якому був “Лист вільнолюбивих українців – плюгавим яничарам в Україні!”. Я декому прочитав і зробив ксерокопії і роздав людям, дуже задоволено читають. А теж книгу “Кровавими стежками” в день мого Ангела св.Михаїла – щиро дякую.
Я дякую Господу Богу, що мене звів з Вами, бо кращої людини в мене немає, як Ви. Мене люди питають, як я знайшов таку гарну людину, великого патріота України. Міцного здоров’я Вам, Божої благодаті.
Нехай Матір Божа береже Вас на многії і благії літа.
Слава Україні!
Михайло і Софія Федоренчуки,
м.Вінниця, 28 листопада 2005 р.
Христос Родився!
Вельмишановний Пане Володимире!
Прочитавши Ваші книжки, написані власноручно:
1.”Ми стали волі на сторожі”
2.”Слідами забутої бувальщини”.
3.”Ми рвали кайдани”.
4.”Смерть за смерть – кров за кров”.
5.”Кривавими стежками”.
6.”У вирі боротьби за волю України”,
які Вами подаровані для нашого музею “Гуцульщина” в селі Яблуниця. Хочу сказати, що це – наша славна і гірка історія боротьби за волю і свободу України. Ось як у свій час висловився наш славний національний герой Степан Бандера, він сказав такі слова:
“Змагання за волю і правду, за Бога і за Батьківщину мусить бути головним змістом життя поневоленого народу, а не тільки засобом, дорогою до кращого життя в майбутньому. Україна з уваги на своє геополітичне розташування може тільки власними силами здобути й втримати силою незалежність”, і слава Всевишньому, що ми дочекались такої віхи в історії України…
Ваша творча і дуже важка праця, яка так необхідна сучасному поколінню, заслуговує вельми високої оцінки.
Коли точилась жорстока друга світова війна двадцятого століття, Ви змогли в свої так ще молоді роки, в 1942 році вступити в Старокутський загін пласту “Тури”, та в членстві юнацтва ОУН, все своє життя і по сьогоднішній день пане Володимире віддаєте служінню народу.
Вам Всевишній Господь накреслив довгий шлях життя, щоб своїм остродумним розумом і талантом боротися ідеологічно з ворогами нашої української Нації, та описувати про патріотів визвольних змагань, щоб доносились сучасному та прийдешньому поколінням. Бо, “Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього”. Коли ведеш розмову з Вами, Ви, як молодий юнак заохочуєте і розповідаєте про болючі рани нашого народу. Хоч сивина покрила голову і зозуля викувала 78-ий рік, та душа молода, енергійна. Майже немає того з Історії України, щоби не об’яснили. Ваша особа, пане Володимире, на жаль не кожному повністю відома. Насправді Ваша постать робила багато таємниць в підпіллю, коли Ви були керівником Старокутського молодіжного осередку “Сурмачів”. А основне прожити і працювати на державних роботах вдень, а в нічний час виконувати секретні накази та видавати газету “Заклик”, друкувати летучки окружного референта пропаганди Коломийщини під знаком “Л -54”, (колишній “Перебийніс” – Данилюк Назар з Буковини). Це треба було мати від Бога велике щастя, щоб не змогли викрити КГБ. Ви даний Богом виконувати жертовні праці, і сьогодні доводите народові і молоді, щоб знали правду про визвольні змагання. Всі імена борців за волю України були закриті перед сучасниками. Та прийшов час, що сьогодні дослідники визвольних змагань, очищають накип ржі, в тому числі і Ви, високоповажаний Володимире, разом висвітлюєте правду боротьби молодому поколінню.
Вельмишановний Володимире, дорогий побратиме, славний витязю пера, прийміть найсердечніше вітання з нагоди вашого народження та поважного віку.
Від усієї душі зичу Вам, Володимире, міцного здоров’я, невичерпних творчих сил, успіхів у дослідженні гіркої і славної історії нашого краю, усіх земних благ.
Дуже вдячний Вам, що подарували багато фотознімків стрільців УПА з нашого терену, в тому числі, сардак гуцульський повстанця “Добровольця” з Стебнів та інші речі, а також вишитий “Заповіт” Тараса Шевченка, на ньому підписано вишивальницею Вашу дружину – пані Калину.
На все добре! Тримаймося, бо ми того варті! Будьмо!
Слава Україні!
З пошаною директор музею “Гуцульщина” с.Яблуниця,
Іван Дроняк, с.Василя. Січень 2006 року.
