Гуцульщина і гуцули в творах Івана Франка. Іван Білинкевич. «Я радо йду на чесне праве діло»
Судовий процес у Львові над Іваном Франком і його товаришами, що проходив з червня 1877 по 21 січня 1878 р., закінчився винесенням такого вироку: Франка засуджено до шеститижневого арешту, а шістьох інших підсудних — від одного до трьох місяців. Поет відбував покарання зразу після винесення вироку, з 22 січня по 4 березня 1878 р. Опинившись на волі 5 березня, Франко зустрів, за його словами, «сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усієї суспільності». Українська «народовська» громадськість Галичини проголосила бойкот Франкові і його товаришам.
У такій обстановці Франко не міг розраховувати на роботу в «народовських» видавництвах, усі ж його спроби видавати журнали («Громадський друг», «Дзвін», «Молот») закінчувались невдачею через постійні конфіскації. Недовго втрималось і видання «Дрібної бібліотеки», бо народовська частина української громадськості Галичини бойкотувала це видання. Про це Франко писав Драгоманову в травні 1878 р.: «Молодіж… взяли (народовці — І. Б.) в крипи екслюзіями (прогнаннями) та арештами включно, хто з ними пристає, тягають по канцеляріях та допитують — ну, пекло та й годі!».
Ставлення «своїх» призвело до того, що Франко під кінець 1879 р. опинився у дуже скрутному матеріальному становищі. Він навіть не мав можливості оплачувати помешкання. Виручив студент юридичного факультету С. Барановський, родом з Яблунова, який на деякий час перейшов на квартиру Франка та вносив за нього плату, але скоро й цієї допомоги не стало. Залишився єдиний вихід — виїхати зі Львова.
С. Барановський і того разу не залишив побратима в біді. За його старанням Франко порозумівся з народним учителем Кирилом Геником, який задумав свою однорічну відпустку використати для підготовки до іспиту на гімназіальний атестат зрілості, та потребував допомоги в навчанні. Домовились, що Франко приїде до нього в Нижній Березів 4 березня 1880 р., допоможе йому підготуватися до іспиту, а також, що К. Геник вишле за Франком підводу до Коломиї, де Франко чекатиме в К. 3. (хто ховався за цим криптонімом, установити не вдалося).
Тим часом Франко повідомив Ольгу Озаркевич із Рошкевичів, колишню свою наречену, що він приїде до Коломиї 1 березня о 22 годині. Зустріч ця справді відбулася. Ольга прибула зі своїм чоловіком Володимиром Озаркевичем. Їхні зустрічі продовжувались майже три дні. Вони мешкали, мабуть, у домі К. 3., а 3 березня увечері подружжя від’їхало на Снятин до Белелуї. Франко переночував у Коломиї з 3 на 4 березня, а вранці разом із К. Геником від’їхав до Нижнього Березова.
По дорозі зупинилися в Яблунові та зайшли до готелю Йосля Глікштерна, щоб перекусити та відпочити. Поява Франка на Коломийщині була дуже не в пору. Якраз у той час розпочався процес над десятьма особами із сіл Москалівка та Монастирне — Ганною і Параскою Павлик, Дмитром, Василем, Іваном, Грицем і Гафією Фокшеями, Василем Лелетом, Грицем Балагураком та Оленою Габуряк. Усіх запідозрено в нападі на війта с. Москалівни Петра Кабина, а також у соціалістичній пропаганді. Процес проти них ‘ вів коломийський окружний суд. Жандармерія Коломийщини і Косівщини мала наказ пильно стежити за всіми, хто був підозрений у зв’язку з арештованими. В одному з донесень яблунівської жандармерії писалось, що в районі Яблунова «готується якась соціалістична змова». У зв’язку з цим 2 березня коломийський староста запропонував окружному судові взяти під арешт К. Геника, А. Мельника і П. Гладія, запідозрених у зв’язках з арештованими.
4 березня, у день появи Івана Франка в Яблунові, був ярмарок, тому чергували два жандарми: Домінік Капусцинський і Альберт Філь. Їх насторожила поява незнайомого чоловіка в товаристві К. Геника, який був на підозрі. До того їхню увагу привернуло ще й те, що незнайомий і К. Геник поводилися досить дивно. Вони зайшли до готелю, а потім часто виходили і, розглянувшись, знову поверталися у кімнату. Капусцинський вирішив перевірити незнайомого, зайшов до готелю і в першій кімнаті застав громадського писаря із с. Стопчатова Л. Лукашевича, який на запит жандарма відповів, що в другій кімнаті перебуває К. Геник з уторопським учителем. Жандармові цікаво було познайомитися з учителем, брат якого працював у Яблунівській жандармерії. Тому він зайшов у сусідню кімнату і відрекомендувався незнайомому, але той не назвав свого прізвища, та й на обличчі його і К. Геника жандарм зауважив незрозумілу заклопотаність. Це ще більше насторожило його, але залишив незнайомого поки що в спокої і вирішив насамперед з’ясувати у Лукашевича, куди подівся уторопський учитель. Зразу після виходу жандарма в першу кімнату К. Геник і незнайомий подалися до виходу на вулицю. Це остаточно спонукало жандарма підійти до незнайомого та з’ясувати, хто він. У той час підійшов і жандарм А. Філь. Незнайомий назвав себе Каролем Строчинським, родом з Долини. Паспорта не мав, подав тільки вільний проїзний залізничний квиток на те саме прізвище. При цьому почав пояснювати, що навчався у коломийській гімназії, а потім у львівській. Усе це видалось жандармам підозрілим, і вони відвели незнайомого на постерунок.
На постерунку незнайомий повторив усе те саме й начальникові жандармерії Ізекові Вислобоцькому, який наказав відконвоювати його до Коломиї.
Можливо, незнайомого відправлено до Коломиї того ж самого дня, 4 березня, та передано коломийській жандармерії, яка посадила його в поліцейський арешт у ратуші.
На другий день рано, 5 березня, жандарм доставив незнайомого до староства. Тут арештований признався старості Кучковському, що він Іван Франко, що був засуджений за соціалізм у Львові 1878 р, та приїхав на Коломийщину, щоб у Нижньому Березові підготувати до іспиту на атестат зрілості К. Геника. Старості видались ці мотиви приїзду підозрілими, тому наказав відставити Франка до окружного суду, а звідти передати його в судову тюрму де його посаджено в камеру № 6.
7 березня 1880 р. слідчий суддя Анджеєвський допитав Франка та звинуватив його в порушенні §65 карного закону (вербування до таємної організації і соціалістична агітація).
Іван Франко зразу подав апеляцію про звільнення його від ув’язнення на час проведення слідства, але радна палата окружного суду в Коломиї відхилила це прохання.
Розпочались додаткові арешти, ревізії. 9 березня 1880 р. арештовано учителя К. Геника та селян Антона Мельника з Яблунова і Порфира Гладія, родом з Нижнього Березова, що мешкав у Лючі.
Слідство над п’ятьма особами з групи Івана Франка і десятьма особами з групи Анни Павлик і Фокшеїв велося до половини травня, а 18 травня коломийський окружний суд об’єднав обидві справи в одну.
29 травня коломийська прокуратура склала обвинувальний акт проти дев’яти осіб з групи А. Павлик і Фокшеїв, вилучивши з неї Параску Павлик, яку прокурор запропонував звільнити, передавши її у розпорядження коломийського старости.
Справу Івана Франка прокурор запропонував передати на розгляд повітового суду, а чотирьох з його групи звільнити.
Рішення прокурора не було правомочне і вимагало затвердження окружного суду, який зробив це щойно 4 червня 1880 р. Про такий порядок судової процедури свідчать такі два документи: від 6 червня 1880 р., підписаний Савчинським і слідчим суддею Анджеєвським, в якому говориться: «Кирила Геника, Антона Мельника, Порфира Гладія і Миколу Ковцуняка, запідозрених у соціалістичній агітації, рішенням суду № 3775 від 4 червня 1880 р. випущено на волю, а Івана Франка передано повітовому судові для притягнення його до відповідальності за порушення § 320 карного закону. Параску Павлик звільнено і передано коломийському староству для відправки її до місця проживання. 6 червня 1880. Підписи; лист Миколи Ковцуняка до В. Барвінського без дати, в якому повідомлялося: «6 червня с. р. зіставїм з іншими від підозріння о соціалізм звільнений і на волю пущений, однако титул і посада учителя на завісі аж до скінчення дисциплінарного слідства».
Іван Франко з 5 березня по 6 червня перебував весь час у судовій тюрмі.
Документів про розгляд Франкової справи повітовим судом немає, а тому годі встановити дату його рішення і час відбування засудженим кари. Із документа № 63 від 27 липня 1880—«Донесення коломийського старости президії намісництва у Львові» відомо тільки, що повітовий суд засудив Івана Франка за порушення § 320 карного кодексу на триденний арешт. Усе ж таки на основі вже згаданих документів, а також узявши до уваги документ, який свідчить про останній день перебування Франка в судовій тюрмі, можна встановити точну дату засідання повітового суду в справі Івана Франка та час відбування присудженої йому кари. Таким документом є «запис возного судової тюрми в Коломиї в «Книзі доручень», де за номером 3775 записано 10. VI. 1880 прізвища 11 осіб, у тому числі: Анна Павлик, Іван Франко, Фокшеїв — Дмитро, Василь, Григорій і Гафія, які розписалися про одержання 10 червня 1880 р. рішення окружного суду від 4 червня. Біля решти записаних прізвищ (П. Павлик, К. Геника, А. Мельника, П. Гладія та М. Ковцуняка) возний судової тюрми записав, що їм не вручено згаданого судового рішення, бо вони раніше вийшли на волю.
Отже, можна твердити, що Іван Франко перебував з 6 по 10 червня у судовій тюрмі, відбуваючи з 7 по 9 червня включно присуджену йому кару триденного арешту. Рано, 10 червня 1880 р., Франко ще був у судовій тюрмі, а потім того ж дня його передано в розпорядження коломийського старости, який наказав відправити його до поліцейського арешту в ратуші. Там Франко переночував з 10 на 11 червня 1880 р., а рано 11 червня під конвоєм жандарма його відправлено поїздом за «шупасною картою» по етапу Станіслав—Стрий—Дрогобич. 12 червня поета доставлено вже до Стрия. Про це свідчить дата написання вірша «Ти знов оживаєш, надіє»,— «Стрий, 12. VI. 1880». Опівдні того ж дня «по протекції», за словами самого Франка, відправлено його під конвоєм пішки до Нагуєвич.
Така хронологія подій з 29 травня по 13 червня 1880 р. підтверджується також Франковою автобіографією «Як це сталося», в якій він після звільнення з коломийської судової тюрми писав: «Коломия—Станіслав—Стрий—Дрогобич були станціями мого шляху і хоч ця мандрівка етапом тривала лише декілька днів, напала мене сильна пропасниця».
Коломийська тюрма та поліцейський арешт не зламали Франкового духу. Навпаки, він ще більше загартувався та твердо став на обраному шляху поступу, добра і справедливості. Про це промовисто свідчать численні (близько п’ятдесяти) поезій, які він написав у похмурих стінах тюремної камери.
У вірші, написаному в тюрмі 31 травня 1880 р., поет висловив переконання, що обраний ним шлях єдино правильний і від нього він не відступить ніколи:
Нехай і так, що згину я
Забутий десь під тином…
Нехай і так! Я радо йду
На чесне праве діло!
За нього радо в горі вмру
І аж до гробу додержу
Свій прапор ціло!
Журнал «Жовтень», 1981, №9
