Гуцульщина і гуцули в творах Івана Франка. Іван Білинкевич. Гуцульщина манила його
Перше знайомство Івана Франка з Гуцульщиною почалося ще 1880 року, коли він відпочивав близько двох місяців у Нижньому Березові, набираючи сил після життєвих злигоднів та милуючись красою гірської природи і самобутніми звичаями місцевих жителів.
Вдруге на Гуцульщину Франко приїздив у липні 1885 року, пробувши кілька днів у Косові, де він бачився з Юзефою Дзвонковською.
Минуло тринадцять років, але Франко за цей час ні разу не завітав у мальовничі гірські околиці. Життєві клопоти, велика завантаженість роботою не дозволяли письменникові на таку розкіш, як відпочинок. Він міг тільки на деньдва вирватись до свого рідного села чи в поблизькі околиці Львова, щоб бодай кілька годин побути на лоні природи.
Аж 1898 р. він вибрався на відпочинок до Довгополя, що над Білим Черемошем, до свого доброго знайомого Івана Йосиповича Попеля.
Приїхав Іван Франко до Довгополя з родиною на початку серпня, про що свідчить його лист до Зденека Тоболки, службовця університетської бібліотеки у Львові, та до А. Кримського. Обидва листи датовані 8 серпня 1898 р. і писані вже з Довгополі.
Наймолодший син письменника, Петро Франко, згадує про це перебування на Гуцульщині: «Коли я був старший (мав 8 років — І. Б.), ми були в Довгополі, де жили у священика Івана Попеля».
Там Франко познайомився із старим гуцулом Андрієм Освіцинським, прозваним у селі Мандриком, син якого славився на всю околицю майстерністю виривання зубів без болю. Одного дня довелося Франкові та його дружині скористатися послугами самоука «цирулика». При тій нагоді познайомився він із старим Андрієм Освіцинським, котрий, як виявилось, був чудовим оповідачем та великим знавцем давніх переказів і легенд. Від нього Іван Франко записав переказ про опришка Мирона Штолу (Штолюка) та про устєріцького мандатора Гердлічку, прозваного за свою нечувану жорстокість «гуцульським королем».
Матеріали про опришка Штолу, зібрані від Андрія Освіцинського, Іван Франко того ж таки року опублікував в «Етнографічному збірнику», т. V, а про Гердлічку написав у 1906 чи 1907 роках оповідання під назвою «Гуцульський король», яке за життя письменника не публікувалось, а тільки 1949 р. у журналі «Радянський Львів» № 8 було опубліковане вперше, на жаль, без початку та закінчення — вони загубились. У передмові до опублікованих пісень та оповідань, записаних з уст А. Освіцинського в Довгопіллі про опришка Штолу, Іван Франко стверджував історичність постаті цього опришка та висловив упевненість, що в кримінальних судових актах м. Станіслава (нині ІваноФранківськ) і Чернівців із першої половини XIX ст. можна було б напевно знайти «документальний підклад для народних пісень, оповідань та інших народних творів про цього опришка». Він висловив здогад, що й інші пісні про опришків треба вважати більш або менш вірною реляцією справжніх фактів. Франків здогад, на думку В. Грабовецького, знайшов підтвердження у «Хроніці Гуцульщини», яку нещодавно виявлено.
Від А. Освіцинського Іван Франко тоді почув також дещо і про Лук’яна Кобилицю. Між іншим, Освіцинський розповів Франкові про бунт селян у Путилові, на придушення якого чернівецький староста вислав військо. Збунтовані селяни повклякали перед вояками та просили пощадити їх, але комісар зажадав від селян видачі бунтівників. Селяни його наказу не виконали, тоді комісар звелів кожного десятого арештувати та посадити в тюрму. Потім заїхав староста і наказав кожному із п’ятдесяти арештованих дати по 20 і більше буків. «Били від ранку до ночі. Бив гайдук Базилько так міцно, що аж йому рука спухла. Не єдному і сто буків дали. Били людей, так били, що коло лавки кров люцьку пси хлептали». Про участь у тому бунті Л. Кобилиці Освіцинський нічого не знав. Натомість розповідав про «об’їзд Кобилиці селами понад Черемош. Сам бачив його. Сидів на коні, білим рушником переперезаний, з ментальом (медаллю) на грудьох, а довкола нього гуцули, в одно з пістолетів стріляють та кричать: віват!»
У Довгополі Іван Франко знайшов також дуже цікаві матеріали, зібрані в книгах для вписування універсалів, едиктів і розпоряджень властей світських та духовних, які давніше були зобов’язані вести парохи і зверхності домінікальні (чернечі — І. Б.). До цих книг записувано «розпорядження місцевих властей, рукописи військових та інших втікачів, звістки про розбої і розбійників, про вироки злочинцям, про кари, накладені на поодиноких дідичів за утискання підданих, про похвали і відзнаки для духовних за закладання і ведення шкіл», а також «про догани за різні зловживання, про різні місцеві народні звичаї, повірки, потреби тощо».
Франко заохочував всіх, хто займався історією гуцульського краю, вишукувати подібні книги, виписували цікаві документи, що можуть пролити ясніше світло на минуле.
Крім цих відомостей, Іван Франко зібрав у Довгопіллі ще й інші фольклорні матеріали. Багата на етнографічні та фольклорні матеріали Гуцульщина завжди приваблювала його. Він не пропустив нагоди, щоб не записати все те, що вдалося йому почути з народних уст. У журналі «Житє і слово», який він видавав у рр. 1894—1897, такі матеріали постійно публікувались під рубрикою «З уст народу». Пізніше друкував їх Франко в «Етнографічних збірниках», у «Записках Наукового товариства ім. Шевченка». Знайомих і друзів теж заохочував збирати народні пісні, перекази, легенди, казки, оповідання тощо. Багато хто відгукнувся на його заклик. Люди записували фольклорні матеріали та пересилали їх Франкові або ж у Наукове товариство ім. Шевченка.
Під час перебування Франка з родиною у Довгополі з ініціативи прогресивної студентської молоді у Львові велася підготовка до святкування 25річчя літературної діяльності Івана Франка. За дорученням ювілейного Комітету, очолюваного Володимиром Гнатюком, приїздив у Довгополе художник Іван Труш малювати портрет ювіляра. Про це згадує сам письменник у листі до А. Кримського від 26 серпня 1898 р., шкодуючи, що в нього мало часу, бо мусить «сидіти одному маляреві до портрета».
Про роботу художника Івана Труша в Довгополі над портретом Івана Франка згадує син письменника. Він пише, що Труш біля церкви в Довгополі перемальовував портрет два рази. Згадують про це також М. Мочульський та Володимир Гнатюк.
За словами мистецтвознавця Григорія Островського, Труш намалював тоді два портрети Івана Франка. Це збігається із свідченням Петра Франка. Один із них подарував художник В. Гнатюкові, але портрет пропав, і його доля дотепер невідома. Другий портрет перебував під час ювілейного святкування на сцені, а потім В. Гнатюк передав його в музей Наукового товариства ім. Шевченка. Тепер цей портрет експонується в одній з кімнат літературномеморіального музею Івана Франка у Львові.
Родина Франків відпочивала тоді в Довгополі до 27 серпня 1898 р., на що вказує лист письменника від 26 серпня 1898 р., писаний до А. Кримського ще з Довгополя,— інший лист — до А. Черного від 29 серпня 1898 р.— писаний уже зі Львова.
Наступного (1899) року Іван Франко нікуди не виїздив на відпочинок. Мабуть, був дуже зайнятий редакторською та науковою роботою. Виїздила того ж року тільки дружина письменника Ольга Франко з дітьми до Косова. Про це згадує Олекса Волянський (парох Криворівні): «Коли обидві добродійки (Гнатюкова і Франкова — І. Б.) перебували на вілегіатурі (відпочинку—І. Б.) у Москалівці біля Косова 1899 р., на ринку в Косові, десь наприкінці липня т. р. здибалася моя жінка з Гнатюковою, яка є первою (двоюрідною — І. Б.) сестрою моєї жінки, тоді моя жінка запросила Гнатюк(ову), щоби вона… відвідала нас у Криворівні. Гнатюк(ова)… радо приняла запросини моєї жінки, а щоб їй було приємніше відбути сю близьку дорогу з Косова до Криворівні (28 км), узяла з собою до товариства Франкову».
Син письменника Тарас Франко не заперечує достовірності свідчень О. Волянського, але й стверджує, що до Криворівні тоді разом із дружиною Гнатюка поїхала не Ольга Франко, а він, Тарас.
Про цей відпочинок у Косові Ольги Франко з дітьми згадує також молодший син письменника Петро Франко, додаючи, що мешкали вони там у Печежаків на Монастирськім. Отже свідчення О. Волянського слід уточнити: на Москалівці жила тільки Гнатюкова дружина з дітьми, а Ольга Франко жила на Монастирськім.
1900 р. Іван Франко знову не поїхав на відпочинок, а дружина вирушила лише з дітьми до Криворівні. Про це згадує О. Волянський: «…у липні 1900 р. В. і О. Гнатюки з дітьми та Ольга Франко з дітьми заїхали до Криворівні і замешкали на Заріччі по правім боці Чорного Черемоша (так званий волоський бік) — перші (Гнатюки — І. Б.) у хаті дяка Михайла Мойсейчука, а Франкова з дітьми в хаті Проця МітчукаЦіменюка …в тім році не приїздив чомусь др І. Франко».
Син письменника Тарас Франко також стверджує, що Іван Франко вперше приїхав до Криворівні в 1901 році.
Причиною, що перешкодила Франкові виїхати на відпочинок до Криворівні 1900 року, як подає сам письменник, було те, що він вибрався того ж року влітку в наукову екскурсію. У статті «Із наукових екскурсій по краю» Іван Франко писав: «Літом 1900 року відбув я екскурсію в дві місцевості, а знайшовши в кожнім із них дещо інтересного для пізнання нашої минувшини, подаю про се відомість ширшому загалові».
«Перше в тих місцевостей — село Довге (коло Моршина)… Мої відвідини були саме на «Спаса» (19. VII.— І. Б.). На церковному поді (горищі — І. Б.) вдалося знайти три рукописні книги: обі «Тріоди Пісні», писані десь у 17 столітті, та уривок «Четвероєвангелія», найстарший і найцікавіший із тих рукописів, по почерку з 15 або 16 століття». У цій статті Франко згадав також про курйозний випадок — «кражу церкви» в селі Моршині мешканцями сусіднього села Довге, а також про нищення старовинних книг маловіруючими довганцями.
Про другу місцевість, яку тоді відвідав Іван Франко, у збереженому рукописі автора немає згадки. Стаття не закінчена.
Того ж (1900) року Івана Франка спіткало нещастя. Його дружина захворіла і довелося йому відвезти її до лікаря Володимира Кобринського, який мешкав у Коломиї (тепер цей будинок передано СШ № 10—І. Б.). Привіз дружину десь наприкінці вересня або на початку жовтня 1900 р., як про це свідчить його лист до А. Кримського за вересеньжовтень 1900 р. В цьому листі він скаржився, що «у мене також клопіт, моя жінка тяжко недужа. У неї була руптура (грижа), яку оперовано щасливо, а тепер проявилось божевілля. Правда, їй уже тепер ліпше, але що се хвороба у неї фамілійна, а організм її дуже утлий і вичерпаний, то я боюся, що поліпшення буде тільки хвилеве. Сей останній припадок у зв’язку з тисячними іншими прикростями страшенно прибив мене… Вона живе в Коломиї, в домі одного знайомого лікаря».
Про це Франкове горе писав також В. Гнатюк М. Коцюбинському в листі без дати, відповідаючи на листа Коцюбинського від ЗО вересня 1900 р. Виправдовуючи Франка за затримку з написанням обіцяної передмови до збірки оповідань Коцюбинського, В. Гнатюк писав: «Др Франко тепер страшенно прибитий, його жінка була хвора на руптуру (грижу), ціле літо і лежала в шпиталі. Там зробили їй операцію, і вона видужала, а вернувшись додому, почала попадати в божевілля. Др Франко відвіз її до Коломиї до одного лікаря, де вона і лічиться».
Як довго перебувала Ольга Франко на лікуванні в Коломиї, встановити не вдалося, бо в опублікованих Франкових листах нічого більше про це не згадується, а листи Ольги Франко, досі, на жаль, не опубліковані.
Слід зауважити, що твердження В. Гнатюка, начебто Ольга Франко «ціле літо 1900 р. лежала в шпиталі», суперечить свідченням Олекси Волянського і Тараса Франка.
Цьому твердженню В. Гнатюка суперечить також і той факт, що Іван Франко того літа виїздив на екскурсію по селах Стрийщини. Якби його дружина лежала в той час у лікарні хвора, він не мав би можливості виїхати на екскурсію.
Для погодження цих суперечностей треба, на мою думку, вважати за можливе, що дружина Івана Франка виїхала з дітьми в липні 1900 р. (як твердить О. Волянський) до Криворівні. Там їй стала докучати грижа, можливо, в серпні вона повернулася до Львова та лягла на операцію, а у вересні або на початку жовтня захворіла нервово.
Цілком можливо, що під час лікування Ольги Франко в Коломиї письменник приїздив сюди відвідати дружину, а потім, щоб супроводити її додому.
Щойно влітку 1901 р. Іван Франко вперше приїхав на відпочинок до Криворівні. Це сталося у другій декаді липня між 10 і 20. VII, на що вказують два листи Лесі Українки: перший до М. Павлика від 3 липня 1901 р., в якому вона повідомляла, що «думала 10 липня їхати до Львова, аби ще там захопити Франка для деяких своїх справ, та потім виявилось, що ті справи можуть пождати…» Другий лист до Івана Франка від 20. VII. 1901 р., адресований уже у Криворівню, в якому вона просила його: «якщо вибираєтесь, може, куди на рибу сими днями, то будьте ласкаві затримайтесь, бо між сею неділею (21. VII.— І. Б.) й середою (24. VII. — І. Б.) я маю бути на недовгий час у Криворівні (по дорозі в Буркут) і жалувала б дуже, якби не застала там Вас…»
Леся Українка разом із своїм чоловіком К. В. Квіткою поїхала 20 квітня 1901 р. до Львова. Пробувши там чотири дні (21—24 квітня), виїхала до О. Кобилянської у Чернівці і Кімполунг. 13 липня, збираючись у Буркут, зупинилась у Вижниці у громадянки А. Москви.
Їхня зустріч з Іваном Франком у Криворівні відбулася 22 липня пополудні, а вранці 23 липня 1901 р. вони від’їхали до Буркута — про це свідчить лист Лесі Українки до О. Кобилянської, писаний 23. VII. 1901 р. з Жаб’я (тепер Верховина — І. Б.). У цьому листі Леся Українка повідомляла: «в Яворові були півдня і слідуючий ранок (21. VII пополудні і ранок 22. VII.— І. Б.), а у Криворівні були стільки ж само». Напевно, в Яворові вони зупинялись у домі Окуневських, а у Криворівні — у Волянських.
Під час зустрічі з Франком у Криворівні Леся Українка домовлялася з ним про публікацію у «Літературнонауковому вістнику» своїх поезій («Ритми», «Хвилі» і «Легенди»), а також просила від імені О. Кобилянської написати передмову до збірки українських новел у перекладі Кобилянської німецькою мовою.
У листі від 29 липня Леся Українка надіслала Франкові добірку своїх віршів, які були опубліковані в «Літературнонауковому віснику» в 1901—1902 рр.
Іван Франко погодився написати передмову до перекладів О. Кобилянської, але чи написав він її, невідомо, бо підготовлена до публікації збірка українських новел не вийшла з друку у зв’язку із смертю її видавця Людвика Якобовського.
Незабаром після зустрічі Лесі Українки з Іваном Франком у Криворівні письменник відвідав поетесу в Буркуті у товаристві ще двох чоловіків. На основі листа Лесі Українки від 1 серпня 1901 р. до Ольги Кобилянської можна встановити точну дату Франкових відвідин поетеси. В ньому Леся Українка повідомляла Кобилянську: «Мені перебили листа вечерею, а потім я йшла вже до своєї хати, аби дописати листа, коли здибаю на дорозі Франка, в товаристві двох мужчин. Всі три наче з небес упали на Буркут. Отже, прийшлось вистарати їм вечерю і взагалі за гостей приняти, бо якось так виходило, що Франко головно до мене приїхав…»
З тексту цього листа ясно видно, що Іван Франко приїхав того самого дня, коли поетеса писала листа Кобилянській, тобто 1 серпня 1901 р.
У Буркуті письменник пробув до 5 серпня 1901 р., як вказує на це поштова листівка з фотографією тогочасного Буркута з написом від руки: «Спомин з Буркута 5. VIII. 1901» та автографами Івана Франка і Лесі Українки.
К. Квітка у своїй статті «Іван Франко як видавець народних пісень» згадав про свою зустріч з Іваном Франком у Буркуті: «Франко розмовляв там вечерами з Лесею Українкою про літературу, а дізнавшись від неї, що я збираю народні мелодії, він став наспівувати для запису пісні, вивчені ним у рідному селі Нагуєвичах і в інших місцевостях Прикарпаття. Я записав з голосу Франка 32 мелодії. Франко не знав музичної грамоти і запам’ятовував мелодії без нот. Слова пісень записував. Але в Буркуті, звичайно, з ним не було записів. Цим пояснюються незначні розходження між словами, що я їх підписав під нотами і текстами, які пізніше опублікував він сам, і тими, які за його рукописом видав Ф. Колесса…»
«Спів Франка справляв на мене таке сильне і тривале враження, що досі мелодії, відтінки виразу, тембр його голосу лунає у мене в ухах».
Невдовзі, між 6 і 14 серпня 1901 р., після повороту Івана Франка до Криворівні, Леся Українка написала йому листа, в якому передавала «щирий привіт» від О. Кобилянської та додала: «Про те саме просить і К. Квітка, він часто згадує про Вас, між іншим, і про те, що Ви один із трьох знаменитих туристів зволили попрощатися з ним при від’їзді. Нам тут дуже бракує Вас, дорогий вчителю (без компліментів), і Вас (се найбільше), і Ваших пісень, і Ваших пстругів».
Мабуть, у Буркуті Іван Франко написав чотири поезії: «Кожна Кичера в млі», «Дівчино, моя ти рибчино», «Ользі С.» та «О, розстроєна скрипка, розстроєна!», які поет включив до циклу «Буркутські станси».
У цих поезіях звучить переважно мінорний настрій, викликаний важкою борнею, яку довелось йому вести протягом усього тернистого життєвого шляху. Він виправдовується, що в його поезії тепер немає «гордого співу», бо —
Стільки рук нетямуючих, брудних — Доторкалися струн чарівних.
(«Розстроєна скрипка…»)
Тому поет «зажурився, на його чолі мла…»
Криптонім третьої поезії з цього циклу — «Ользі С.» — досі ще не розгаданий. Його розкриває, на мою думку, лист Лесі Українки до О. Кобилянської від 6 вересня 1901 р., в якому вона написана: «В Кутах мушу зложити візиту п. Стефановичевій, ми з нею пізналися в Буркуті, і мені та симпатична жінка дуже сподобалась…» Ольга Стефановичева була дружиною кутського священика Володимира Стефановича, і дочкою священика в Жаб’ї (Верховині) Коржинського. В Буркуті Франко напевно познайомився з Ольгою і присвятив їй поезію.
Восени 1905 р. Іван Франко написав вірш під назвою «Буркутська романса», в якому описав красу околиці Буркута — двох гірських верхів Лукавиці та Ладескула, що їх розділяє бурхливий Чорний Черемош. Вірш цей був уперше опублікований аж 1926 року в журналі «Життя і революція».
Це єдина поїздка Івана Франка в Буркут підтверджена документально. Молодший син письменника Петро та дочка Ганна твердять, що Іван Франко частіше приїздив до Буркута, проте ці свідчення не знаходять жодного документального підтвердження. Навіть старший син письменника Тарас Франко про перебування Івана Франка в тій мальовничій гірській місцевості не пам’ятає нічого і посилається на свідчення інших.
Можливо, що з Криворівні І. Франко заходив до Буркута в товаристві О. Волянського у 1902 р. Волянський твердить, що вони робили «прогулянки далеко в гори (до границь трьох царів, себто до тієї точки в Карпатах, де сходяться кордони трьох держав: австрійської, угорської і румунської»). Такою точкою у Карпатах були якраз околиці Буркута.
Спогади Петра та Ганни Франків про відпочинок родини в Буркуті, напевно, належап до 1905 р., коли дружина Івана Франка деяким час відпочивала з дітьми в Буркуті, про це знаходимо відомості в листі Франка до В. Гнатюка від 26 липня 1905 р.: «Жінка з дітьми в Буркуті, та плачеться відтам, що дуже дорого і, мабуть, незабаром вернеться до Львова».
На основі почутих у Криворівні від старих гуцулів розповідей, Франко написав у січні 1902 р. оповідання з життя гуцулів «Терен у нозі». До цієї теми він повертався у 1907— 1913 рр., пишучи поему під такою ж назвою.
В оповіданні та поемі «Терен у нозі» письменник розповів про долю криворівнянського гуцула Миколи Кучеранюка, який «молодим парубком був п’яницею, забіякою і марнотравником. Зневажити, поганьбити, або й побити безневинного чоловіка, знасилувати дівчину — се для нього було так легко, як випити чарку горілки… Не одному допік до живих печінок…». Але люди йому простили це, бо пізніше зробився він таки добрим і порядним чоловіком.
У вступі до поеми «Терен у нозі» поет описав природу околиць Криворівні:
«Все повітря пахощами дише
З полонин від свіжих перекосів,
Із зрубів від спілої малини,
Із грунів з живичної смереки.
Ось під нами Черемош ізвився,
Як гадюка та сріблозелена;
Він шумить, клекоче, мов скажений,
Під горбком гризе скелистий берег.
Та над ним в святочному спокою
Гріється мале село гуцульське
Понад берегом стежки стрічками…»
«Запахуще повітря напувало наші легені, супокій та тиха краса напувала наші душі…»
Замислюючись над життям мешканців цих чарівних околиць, Франко зауважує:
«Та не про теє я хотів сказати,
Простота тут, первісні ще люди.
Гляньте, ген по горах, по узбіччях,
На верхах, сегельбах (урвищах — І. Б.) недоступних.
Всюди гуцул гніздиться, ґаздує,
Любить він, як той орел, самотність,
Любить жити сам серед природи».
В 1901 р. родина Франків відпочивала у Криворівні до кінця серпня, а може й до 1 вересня. На це вказує лист Лесі Українки до Ольги Кобилянської від 6 вересня 1901 р., в якому вона згадує, що «зустрічалась того разу з Франком двічі (раз у Буркуті, раз тут — у Довгополі». З цих слів треба зробити висновок, що Франки також, повертаючись із Криворівні до Львова, поїхали через Довгополе, а потім на Кути і Вижницю. У Довгополі відбулася зустріч родини Франків із Лесею Українкою.
До слів Лесі Українки в листі від 6 вересня 1901 р. треба додати, що вона чомусь не згадала про ще одну свою зустріч з Іваном Франком 1901 р. (у Криворівні 22 липня). Отже, зустрічались вони три рази, а не два.
Для уточнення дати їхньої зустрічі в Довгополі може послужити лист Лесі Українки до В. Стефаника від 27. VIII. 1901 р., в якому вона писала, що виїжджає «з Буркута на Довгополе ЗО серпня 1901 р., а десь 7—10 вересня буде у Вижниці».
Леся Українка справді пробула в Довгополі до 10 вересня. Про це свідчить її лист до О. Кобилянської від 11 вересня 1901 р., в якому Леся Українка писала з Вижниці: «Вчора цілий день їхала страшно невигідною дорогою (з Довгополя до Вижниці — І. Б.). В Кутах не була, бо перевтомлена дорогою». Далі вона повідомляла, що виїде з Вижниці 13 вересня 1901 р. і буде в Чернівцях того ж дня увечері.
Час цієї зустрічі Лесі Українки з Іваном Франком у Довгополі точно визначити неможливо. Можна тільки приблизно подати дату— між ЗО серпня й 1 вересня 1901 р., враховуючи, що діти Франка повинні були з 2 вересня (1 вересня неділя — І. Б.) піти на заняття в школу.
Напевно, саме цю зустріч Івана Франка з Лесею Українкою мав на увазі син письменника Петро, коли писав, що «тоді (у час перебування родини Франків — І. Б.) у Довгополі жила на одних вакаціях у домі священика Попеля Леся Українка». Допустив він тільки помилку, сплутавши це перебування у Довгопіллі 1901 р. з перебуванням родини Франків у тому ж гірському селі в серпні 1898 р., коли художник Іван Труш робив портрет Франка, однак Лесі Українки тоді там не було.
Наступного, 1902го року, Іван Франко також відпочивав із родиною у Криворівні. Мешкали вони й цього разу у Проця МітчукаЦіменюка, на Заріччі. Приїхали тоді до Криворівні, мабуть, у першій половині липня, бо 18 липня 1902 р. Франко писав листа В. Гнатюкові вже з Криворівні, і пробули там десь до кінця серпня, на що вказує лист письменника до Михайла Сперанського від 20 серпня 1902 р., в якому він повідомляє, що список перекладів творів Гоголя на галицькоукраїнську мову складе одразу, як тільки приїде до Львова, а це повинно статися до 1го вересня.
Під час перебування у Криворівні Іван Франко написав статтюкореспонденцію під назвою «З Галичини», яку в серпні 1902 р. вислав до редакції «Жизнь». Про це згадує В. П. БончБруєвич що Франкова кореспонденція так і залишилась ненадрукованою у портфелі редакції.
Тоді ж, у Криворівні, Іван Франко написав оповіданняспогад про свого батька під назвою «У кузні», датоване самим автором: «Криворівня, 24 липня 1902 р.», а також поезію «В альбом О. М…», датовану: «Криворівня, 24 серпня 1902 р.» За криптонімом «О. М.» таїлась Ольга Макаревич, знайома Івана Франка, яка, можливо, у той час також відпочивала у Криворівні. Тут же поет написав другий віріант поезії «В альбом О. М.», що починається словами «У безсонну ніченьку…», датований «10 серпня 1902 р.», а також третій варіант «Еге, небоже» з датою 20 серпня 1902 р. Тоді була написана й передмова до збірки оповідань «Добрий заробок», під якою автор поставив дату: «Криворівня, 15 серпня 1902р.» Готуючи до другого видання повість «Захар Беркут», Франко доповнив передмову, написану до першого видання (1882), короткою заміткою з датою: Криворівня. 1 серпня 1902 р.»
На основі зібраних 1901—1902 рр. переказів і оповідань старих гуцулів Криворівні письменник написав у січні 1903 р. повість «Як Юра Шикманюк брів Черемош», в якій описав трагічну долю гуцула Шикманюка, котрий став жертвою підступності і шахрайства шинкаря.
Відпочиваючи у Криворівні, Іван Франко в домі О. Волянського познайомився з учителем с. Голови Лукою Гарматієм та відвідав його в Головах разом із В. Гнатюком і О. Волянським.
З Лукою Гарматієм Іван Франко познайомився листовно ще у травні 1897 р., після того, як опублікував у квітневому номері «Життя і слова» (т. 6, кн. 4) «Два листи Григорія Шашкевича до Василя Гарматія» (батька Луки Гарматія — І. Б.).
Зауваживши неточності в поданій Іваном Франком біографії Василя Гарматія, Лука Гарматій написав Франкові листа (напевне у травні, прочитавши квітневу книжку «Життя і Слова»), в якому уточнив деякі дані до біографії свого батька, а також надіслав знайдений між паперами батька лист дяка Пірожека від 1848 р.
Цей лист та поправки до біографії Василя Гарматія Іван Франко відразу опублікував в іншій книжці «Життя і Слово» за той же рік, перепрошуючи Луку Гарматія за неточність.
Це одноразове перебування Івана Франка в Головах у Л. Гарматія 1902 р. знаходить підтвердження тільки у спогадах О. Волянського, але достовірність цього свідчення не підлягає сумніву хоча б через те, що син письменника, Тарас Франко, визнає спогади О. Волянського «майже без помилок».
У 1903 р. Іван Франко не приїздив до Криворівні. Невідомо також, чи виїздила кудись на відпочинок того року і його родина. Не згадується про це ні в листах, ні у спогадах. Можливо, що того літа Франко не мав змоги покинути Львів, бо був перевантажений роботою. Про це згадує його син Тарас.
В 1904—1906 роках Франко не навідувався до Криворівні з різних причин.
В 1904 р. перешкодили йому літні курси, організовані у Львові з 23 червня по 23 липня. Він читав на них лекції з історії української літератури. З 18 серпня по 5 вересня того ж року письменник бере участь в антропологічноетнографічній експедиції по Бойківщині разом із Ф. Вовком. З 23 липня по 7 серпня він не міг, мабуть, нікуди поїхати, бо за час читання лекцій та антропологічної експедиції по Бойківщині в редакції нагромадилось багато матеріалу і від відпочинку довелось відмовитися. Тим більше, що цього ж року весною він майже три тижні, 1—17 квітня, подорожував по Італії.
Крім того, 1904 р. Іван Франко повинен був допомогти наймолодшому братові Онуфрію купити землю з хатою і господарськими будівлями в селі Підгірки (тепер передмістя Калуша). Грошей в Онуфрія з продажу своєї частки вітцівщини не вистачало, тому Іван Франко мусив позичити йому і свою виручку із проданої частки майна, одержаного по батькові. Разом з Онуфрієм він виїздив до Підгірок на оглядини та оформлення відповідного договору.
З наведених тут причин Іван Франко не мав змоги 1904го року відпочивати у Криворівні. Твердження Д. Лук’яновича про те, що він зустрічався 1904 року в Криворівні з Іваном Франком, треба вважати помилковим. Можливо, ця зустріч відбулася у 1907 або в якомусь іншому році.
У 1905 році, відправивши дружину з дітьми до Буркута, Франко надумав наприкінці серпня відпочити трохи в Довгополе в Івана Попеля. Маючи це на меті, він виїхав до Кут десь 24 або 25 серпня. На це вказує його лист до Ф. Вовка від 1 вересня 1905 р., в якому він повідомляє адресата, що виїхав зі Львова ще тиждень тому, та спинився у Кутах.
Від Д. М. Кулика письменник дізнався, що Іван Попель має якісь неприємності, що змусили його виїхати до Львова. Франкові довелося чекати на повернення Попеля у Кутах, у свого доброго знайомого Д. М. Кулика. Там він прожив тиждень, знайомлячись з околицями Кут, а також із життям його мешканців.
Після тижневого перебуванню у Кутах письменник дізнався, що Іван Попель уже повернувся до Довгопілля, але має великі службові неприємності, церковна влада позбавила його тимчасового права займатись церковними справами. В такій обстановці Франкові було ніяково докучати Попелю своєю особою, тому він вирішив змінити місце відпочинку, про що писав дружині з Кут 31 серпня 1905 р.: «Замість до Довгополя їду нині до Берегомету». В Берегометі Франко жив у знайомого Ереста Бурачинського, брата дружини О. Волянського.
З відпочинку в Берегометі письменник не був надто задоволений. Він скаржився Ф. Вовкові, що «тут хоч інтересно, але всетаки не те, що в горах: купелі нема, ліс далеко, сиджу в хаті. Відпочити так і не прийдеться».
Як довго перебував Іван Франко в Берегометі, встановити неможливо. В листі від 4 вересня 1905 р., написаному ще з Берегомета, він повідомляв В. Гнатюка: «Погода вже осіння, вітри, дрібка дощу, то знов ясно. Як треба вертати, то напишіть заздалегідь».
Можливо, що невдовзі після цього листа Франко виїхав із Берегомета до Львова через погану погоду.
Немає також жодних документальних даних про перебування Івана Франка у Криворівні в 1906 році. Сам О. Волянський не мав певності щодо року, а описані ним події і обставини, пов’язані з Франковим перебуванням у той час, відносяться швидше до 1907 р., ніж до 1906. Крім того, лист Франка від 4 жовтня 1906 р., писаний до В. Я. ЯковлеваБогучарського, свідчить, що письменник переживав у той час «дуже важку економічну і психічну кризу». Тому навряд чи міг думати про поїздку до Криворівні.
У 1907 р. Іван Франко поїхав до Криворівні без дружини, але з синами (отже, не сам, як подає Ол. Волянський — І. Б.) досить пізно, десь близько 15 серпня 1907 р., на що вказує його лист до В. Доманицького від 21 серпня 1907 р., писаний із Криворівні, в якому він повідомляв: «Ваш лист дійшов до мене в Криворівню, де я живу отсе вже тиждень».
Доказом того, що письменник перебував 1907 р. в Криворівні тільки з синами, без дружини, може послужити його лист до дружини від 28 серпня 1907 р., писаний з Криворівні, в якому він повідомляв: «Я тут наразі відпочиваю від деякої духовної роботи і не почуваю до неї потреби. Читаю я й хлопці мало, майже нічого, крім газет. Щоб заповнити час, ходимо оба з Андрієм щодень на гриби… Записав від бабки Бурачинської (Зиновії, мами дружини Волянського — Марії—І. Б.) та від гуцулів кільканадцять приповідок». Цей матеріал письменник використав у своїй великій праці «Галицькоукраїнські народні приповідки», що друкувалися у «Етнографічних збірниках» 1901—1910 рр.
Перебуваючи у Криворівні, письменник написав вірш «Блюдитеся біса полуденного», датований автором «Криворівня, вересень 1907 р.», а також продовжував надсилати до «Літературнонаукового вістника» частинами повість «Великий шум».
Із Криворівні виїздив Франко того ж року разом із Волянським у Берегомет до Ераста Бурачинського (брата Марії Волянської— І. Б.). Там письменник побачив, як робляться на гірських потоках засіки для вирощування пстругів (форелі). Повернувшись до Криворівні, письменник домовляється з Василем Якіб’юком (Івандюком), у якого, починаючи з 1910 р., він постійно мешкав, щоб він виготовив такі засіки на потоці під Шпетєєвим за 300 чи 500 корон. Але хвороба письменника в 1908 р. перешкодила йому в реалізації цього задуму.
У 1908 і 1909 роках важка недуга не дозволила Франкові виїхати в гори. Він тривалий час лікувався 1908 р. у санаторії в Югославії — у Ліпіку, а повернувшись до Львова — у санаторії братів Свйонтковських на вул. Дверницького (тепер Інститутська — І. Б.).
Не набагато кращим був для письменника 1909 рік. Як інформував Володимира Гнатюка Михайло Коцюбинський у листі від 4 серпня 1909 р., «ця стріча була дуже болюча. За цей короткий час, як я бачив його у Львові переїздом до Італії (1 червня 1909 р.)—І. Б.), він значно змінився на гірше».
З цих слів М. Коцюбинського ясно видно, що стан здоров’я письменника з 1 червня по 4 серпня 1909 р. погіршувався, і він не мав змоги покинути Львів, бо потребував постійного лікарського догляду.
В 1910 році здоров’я письменника поліпшилось настільки, що він у супроводі синів міг знову виїхати на відпочинок до Криворівні. Приїхали вони туди між 5 і 14 серпня, на що вказує лист письменника до В. Жуковецької (української письменниціпедагога), писаний 5 серпня 1910 р. ще зі Львова, та лист Михайла Коцюбинського, писаний до своєї дружини 14 серпня 1910 р., в якому він повідомляв, що «тільки що прийшов Іван Франко і разом з ним ідемо до Гнатюка».
Того року Франки мешкали вже в домі Василя Якіб’юкаІвандюка і там зупинились у наступні роки аж до 1914 р. виключно.
Як довго пробув Іван Франко з родиною того року в горах, встановити немає можливості, бо в листах про це не згадується.
Під час цього перебування у Криворівні письменник підготував до друку літературнокритичні статті «Молода Україна» та написав до них передмову з датою «Криворівня, 22 серпня 1910 р.».
Про перебування Івана Франка в Криворівні в 1911 р. відомо з листів М. Коцюбинського, який відпочивав у Криворівні від 19. VII по 14. VIII.
У наступному, 1912му році, Іван Франко завітав до Криворівні 15 липня, на що вказує лист М. Коцюбинського від 16 липня 1912 р., в якому він повідомляє свою дружину, що приїхав Франко з синами, а в попередньому листі від 14 липня про присутність Франка у Криворівні ще не згадувалось.
Тут письменник зайнявся остаточною редакцією перекладеної ним ще в 1905 році п’єси Шекспіра «Венеціанський купець». Переписував цей переклад під його диктовку син Андрій з 15. VII по 8. VIII. 1912 р.
Від В. Якіб’юка письменник записав 19 липня 1912 р. давній спосіб варіння кулеші в гуцулів. Він нагадує оповідь Геродота про скіфів, котрі для своїх бань розігрівали воду, вкидаючи до неї розпалене каміння. На основі цієї розповіді Франко опублікував у «Ділі» № 164 за 23 липня 1912 р. статтю «Сліди скіфської традиції в історії і побуті українського народу».
Про перебування Івана Франка влітку 1913 р. у Криворівні свідчить тільки проставлена самим письменником дата написання поеми «Терен у нозі»: «Писано до рядка 375 у початку 1907 р., а докінчено в Криворівні в днях 5—7 вересня 1913 р.» Про це перебування у Верховинських горах немає згадки ні в листах, ні у спогадах, і тому немає можливості встановити, коли він приїхав до Криворівні та як довго там відпочивав. Можна тільки здогадуватись, що того року Іван Франко приїхав до Криворівні пізно, десь на початку серпня, бо 28 липня 1913 р. помер у Підгірках його брат Онуфрій. Іван Франко, напевно, десь 28 або 29 липня виїхав до Підгірок, та пробув там до кінця липня або до перших днів серпня.
Востаннє відвідав Іван Франко мальовничу Криворівню у липні 1914 р. Про це свідчить дата написання передмови до перекладів давньошотландських балад: «Криворівня, 15—16 липня 1914».
Прожив тоді письменник у Криворівні десь до 22 або 23 серпня, як про це свідчить повідомлення у «Ділі» від 26 серпня 1914 р., що Іван Франко вже повернувся до Львова з Криворівні, а також проставлена поетом дата перекладу давньонорвезької балади «Підгледів»: «Львів, 24 серпня 1914».
Під час відпочинку в Криворівні того року поет переклав 35 поетичних творів, у тому числі: одну давньошотландську баладу («Смерть лорда Дугласа» —18 липня 1914), дев’ятнадцять давньонорвезьких балад з 23 липня по 19 серпня, чотири давньоісландські пісні з 2—9 серпня 1914 р., десять іспанських романсів з 20—22 липня 1914 р. та одну давньокитайську народну пісню — «Дівчинавоячка» (20—22 липня 1914 р.).
Іван Франко затримався у Криворівні довше тому, що 28 липня 1914 р. АвстроУгорщина оголосила війну Сербії, а 1 серпня 1914 р. почалася війна з Росією, і всі поїзди були зайняті перевозом мобілізованих до армії. Про це писав Франко дружині з Криворівні 6 серпня 1914 р., виправдовуючись, що не міг приїхати на телеграму сина Тараса, бо вже від неділі (2 серпня — І. Ю.) «не приймають у Ворохті подорожніх».
З того часу Іван Франко вже не виїздив зі Львова нікуди.
Підсумовуючи досі сказане, зауважимо, що перебування Івана Франка у Криворівні підтверджується документально тільки в роках 1901, 1902, 1907 та 1910—1914. Документально підтверджується також відсутність Івана Франка в роках 1904, 1905, 1906, 1908 і 1909 і тільки на один 1903 р. немає ніяких документів ні за, ні проти.
За свідченням дітей письменника, О. Волянського та інших його сучасників Іван Франко під час перебування у Криворівні любив ходити з товариством у навколишні гори та села, ловив рибу, збирав гриби і фольклорний матеріал, а також розшукував давні книги і рукописи, які пізніше використовував у своїх наукових працях.
Журнал «Жовтень», 1968, №8
