Осонцена добром і дивом творчості

Жінка сонячної душі, чий погляд сповнений якоїсь особливої теплоти, прагнення зрозуміти свого співрозмовника, навіть коли вона і не в усьому розділяє його думки.

М’яке і спокійне світло її очей, здається, досягає самого денця твоєї душі… Саме такий образ Аделі Григорук склався у моїй пам’яті й уяві як результат моїх, хоч і нечастих, зустрічей з нею — відомою не лише на Прикарпатті і в Україні, а й поза її межами літературознавчинею, етнологинею, письменницею, журналісткою, педагогинею.

Зустрічей в Івано-Франківську й Косові зазвичай не планованих наперед, а радше спонтанних, епізодичних. Але в них, мовби в підсвічених промінням карпатського сонця кришталевих бризках водоспаду, відбилося єство цієї неординарної людини з її розважливим розумом, глибокою духовністю, вродженою інтелігентністю, щирістю серця.

Остання наша зустріч відбулася два роки тому, коли ми із заступником голови НСПУ, головним редактором журналу «Перевал» Ярославом Ткачівським та директором ОУНБ ім. І. Франка Людмилою Бабій приїхали в Косівську центральну районну бібліотеку на зустріч із читачами й працівниками книгозбірень району, присвячену презентації сотого числа цього літературного часопису. Певна річ, тема нашої розмови з господарями охоплювала набагато ширше коло тем.

Ми говорили про насущну потребу у зміцненні зв’язків між тими, хто за родом своєї професійної діяльності має пропагувати в читацькому середовищі нові книги, і творцями їх, про необхідність в умовах засилля гаджетів прищеплювати дітям ще змалку любов до читання і до книжки. Аделя Григорівна у своєму виступі зі знанням справи, кваліфіковано аналізувала ці проблеми і пропонувала шляхи їх розв’язання. Ту розмову з нею ми, письменники, продовжили і, так би мовити, в кулуарах зустрічі в стінах районної бібліотеки.

Аделя ГригорукА першою із літературознавчих праць А. Григорук, яку я колись прочитав, була видана 2006 року книжка «Микола Близнюк. Нарис творчості». У ній авторка ґрунтовно проаналізувала життєвий шлях і творчий доробок косівського поета. Предметом її наукових студій стала творчість і багатьох інших українських письменників, переважно уродженців Гуцульщини, Прикарпаття, сусідньої Буковини — Тараса Мельничука, Богдана Радиша-Маринюка, Івана Андрусяка, Василя Шкургана, Дмитра Арсенича, Ярослава Ткачівського, Омеляна Лупула та інших.

Подивуєшся з того, скільки пані Аделя, свого роду «багатоверстатниця», встигла вже зробити в іпостасі літературознавчині, але факт є фактом: її науковий і краєзнавчий набуток — це загалом уже понад пів тисячі публікацій у вітчизняних і закордонних наукових і літературно-мистецьких виданнях, вісниках низки університетів, журналах і газетах. Із тих статтей читач може дізнатися багато нового, дотепер йому не відомого про постаті літераторів не лише сьогодення, але й минулого, про явища і тенденції у розвитку нашого красного письменства на різних етапах його історії.

Певна річ, дослідницю цікавить і відвідання мальовничої Гуцульщини світочами української літератури, котрі приїздили сюди, для поєднаного з творчою працею відпочинку чи лікування. Як-от «співачка досвітніх вогнів» Леся Українка, якій тутешні «залізні води» істотно допомогли поправити своє здоров’я.

Зацікавленість перебуванням славетної поетеси в Гуцульських Карпатах виникла у мене зовсім недавно, у жовтні, коли в рамках восьмого літературно-краєзнавчого фестивалю «Письменницька ватра над Черемошем» у Буркуті відкрили анотаційну таблицю Іванові Франку з нагоди 165-річчя від його дня народження. Сюди він приїхав із Криворівні, щоб зустрітися з поетесою, — мав з нею зацікавлену розмову про тодішній стан української літератури.

Поряд на фасаді приміщення лісництва Верховинського держлісгоспу встановлено і пам’ятну таблицю Лесі Українці, яка повідомляє, що поетеса жила в Буркуті у серпні 1901-го. Так от, допомогла мені ширше дізнатися про буркутську сторіночку біографії поетеси, котра тут, лікуючись у «закладі купелевому», не полишала і творчої праці, стаття А.Григорук «Стежками Лесі Українки на Гуцульщині», яку я віднайшов в інтернеті. Власне, спершу ця публікація з’явилася в районній газеті «Гуцульський край» за 26 лютого 2021 р.

Попри невтомну працю на царині літературознавства, знаходить Аделя Григорівна час і для власної поетичної та прозової творчості. Скажімо, прочитав я добірку невеличких її образків в «Українській літературній газеті» за 20 листопада 2020 р. У творі «Вересневий ранок» авторка кількома вдало зробленими художніми мазками змальовує початок осені в Карпатах. Письменниця своїм спостережливим оком знавця довколишньої гірської природи тонко підмітила зміни в ній, які ще тільки окреслювались першими несміливими штришками, її прозове (як і поетичне) письмо дихає образною свіжістю: «У вересні ранок у гори приходить неквапно, м’яко, нерішуче. Своєю зніяковілістю він чимось нагадує тиху, невпевнену в собі людину, яку не всі й не завжди помічають. І справді — ранок примандрував аж із-за виднокола, а земля ще ніяк не хоче будитися зі сну, охоплена дрімотою, таїть прохолодну вогкість ночі».

А втім, гуцульський край, з яким уже давно поріднилась покутянка (прийшла на світ Аделя Григорук у селищі Обертині на Тлумаччині), є для неї об’єктом постійного пізнання не тільки з погляду його природних особливостей, її як письменницю цікавлять передовсім самобутні своїм світосприйняттям, говіркою, ментальністю жителі цього краю, а як краєзнавчиню й науковицю — своєрідність місцевого етносу з погляду його багатовікової і багатющої матеріальної і нематеріальної культури, збережених і дотепер у поколіннях гуцулів обрядів, пісень, танців, усної народної творчості.

Тим-то непересічною в науковому світі подією стала поява праці А. Григорук «Етнологія Гуцульщини: фольклор і обрядовість», виданої 2020 року у Львові. Книга має чотири розділи: «Фольклор як складова духовної культури гуцулів», «Поетичний фольклор», «Прозовий фольклор», «Гуцульська народна хореографія». Ця праця — плід ґрунтовного дослідження Аделею Григорівною усних словесних скарбів, звичаїв, традицій гуцулів, які живуть у Косівському, Верховинському,

Коломийському, Надвірнянському районах нашої області, у Вижницькому й Путильському на Буковині та в Марамороському повіті Румунії. У книзі згадується понад 500 персоналій. Відомі вчені вже оцінили це видання як найповнішу на сьогодні наукову роботу з питань фольклору та обрядовості гуцулів, яка відтворює сучасний стан їхнього духовного життя.

А як не згадати ще одну грань Аделиного таланту — нею наділений далеко не кожен навіть із письменників вельми успішних, які пишуть для дорослих читачів. Косів’янка ж уміє творити і для зовсім ще маленьких хлопчиків і дівчаток, навіть тих, котрі поки що можуть бути лише слухачами її творів. Уміє дійти своїм художнім словом до сердець і розуму дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку, бо добре знає дитячу психологію.

У творчому набутку А. Григорук — уже сім книжок для дітей, першою із яких стали видані у 2011-му «Казочки для Тарасика» — написала їх передовсім для свого найпершого внука Тараса. Казки Аделі Григорук (навіть язик не поверається називати ювілярку бабусею) вчать дітей пізнавати світ в усій його красі і розмаїтті, вони, сказав би так, по вінця наповнені ідеалами добра, взаємодопомоги, дружби, особистої відповідальності, яку маємо плекати у синочків і донечок ще з малих літ, за долю своїх рідних, близьких, свого народу, Вітчизни. У твори для дітей авторка закладає шляхетну ідею будити у свідомості маленьких українців прагнення самим у майбутньому будувати довкола себе саме такий сонцесяйний світ. Поетеса творить вірші на різні цікаві для них теми, працює і в таких жанрах, як пісні, лічилки, загадки, потішки, забавлянки, жмурили, чистомовки.

Отож я вельми зрадів, коли у 2014-му Аделю Григорук прийняли до НСПУ. Тим паче, що був одним із тих, хто давав їй рекомендацію для вступу до письменницької спілки.

Віншуючи Вас, Аделю Григорівно, з ювілейною датою, що така в нашому віці невблаганна, але водночас є добрим приводом для того, щоб оглянутися на пройдений земний шлях і окреслити для себе нові осяйні перспективи праці і творення, зичу Вам воістину карпатської моці тіла і духу, невичерпних гірських джерел життєвої наснаги!

Іван Гаврилович,
член НСПУ і НСЖУ. Місто Івано-Франківськ.
«Гуцульський край», №53, 31.12.2021 року