«Гуцульська мова — давно вже не діалект»
переконаний журналіст і видавець Роман Клим із Верховини, котрий віднедавна реалізовує у фейсбуці проект «Вивчаймо гуцульську».
— Ий мой, Марі, єк ти виштрамуваласи. Єкби тебе покласти у фейсбук, то повер сотки пайків бис набрала.
— Чого-чого би набрала, Анни?
— Йой, ика їс темна. Лайки — то таке саме, шо тобі би сказали, шо ти — файна.
— Ну, а ці «лайки», то по-икому, бо в сусіда котюга лайка є.
— Але й смішна ти. Лайки, то по-англійскі.
— А ти видків, Анни, тої мови нахапаласи?
— Ади вид онучки.
— Ти би ліпше дитину нашої, гуцулскої, вчіла, бо вни типер єк зийдутци, то так перебендуют, шо вуха в’єнут.
— Нашо міні си мучіти, єк у тому фейсбуці учют нашу, гуцулску, Галечко, ану ко, йди суда. Тай тиліфон озми. Найди міні, дитинко, того чьоловіка, шо у фейсбуці учіт гуцулскої говорити.
…Найшла Галинка сторінку Романа Клима, то Маріка з Анницев так зачіталиси, а єк зачєли нагадувати давні слова та й перечітиси, шо вни означают, а попри то шє нагадувати, єк колис було, коли ці слова знали и старе, й мале, то сонечко вже давно за горб сховалоси…
«ХТО СВОГО ЦУРАЄСИ — ТОГО БОГ КАРАЄТ»
и себе не любимо, а відтак і не «уважеємо». Здається, той час, коли гуцули були ґазди гонорові, чимраз стрімкіше кане в лету. І не повністю провина це інформаційного сплеску, потреби заробляти гроші в чужому краї, а ще й те, що ми самі якнайшвидше прагнемо асимілюватися, щоб ніхто не тицьнув пальцем, мовляв, «та він — гуцул, українець». Соромимося себе. Чому? Бо не знаємо себе. Так, письменник Василь Шкурган правий, що радянщина постаралася, і наш гуцульський діалект потає на очах. Але чому та сама радянщина не спрацювала в Литві, Латвії, Естонії? Вірусам піддається організм, який не має імунітету або ж він у нього ослаблений.
Прикро, але моє покоління — ті, кому за тридцять, все менше і менше знає гуцульських співанок, давніх слів. Мовчу вже про такі постаті, як Петро Шекерик-Доників чи Параска Плитка-Горицвіт. Тут можна сказати, що молодші — тим паче. Але видається, що ні. Тепер у школах дуже багато проектів, пов’язаних із гуцульщинознавством, чимало й закордонних програм стимулюють вивчати автентику. Але коли ми, діти дев’яностих, були є інформаційному вакуумі, то тепер усе навпаки. На жаль, наш автентичний імунітет штурмує чужомовне та чужокультурне середовище. Ще й довкола в повітрі витає тотальна байдужість до всього духовного, а життя чимраз більше намагаються перетворити на кшталт фотозони для фейсбуку — аби картинка файна була, а всередині — порожнеча. Але, як банально це би не звучало — не все так погано в нашому домі.
Візьмімо хоча б до уваги фейсбучний проект Романа Клима «#вивчаймо гуцульську». Стартував він не так давно. Натхнення на цю справу пан Роман отримав ще минулого року.
— То був «Смішний карантин», де я публікував новелі Онуфрія Манчука. Багатьом «зайшло». З приводу цього навіть був учасником тематичної радіопрограми Світлани Гаєвської на обласному радіо, — розповідає автор проекту.
— Ще одним поштовхом стали статті двох гуцулів — поета, наукового співробітника музею Івана Франка у Криворівні Василя Зеленчука під назвою «Музеї гуцулского слова» та письменника з Косова Василя Шкургана — «Вертаймо гуцулске!». Автори в унісон кажуть про те, що наше гуцульське слово все більше зникає, як і наша прадавня ґаздівка. У Василя Зеленчука знаходимо цитати Петра Шекерика-Доникового, котрий закликав шанувати гуцульську мову, бо лише тоді нас «ни зметет з лиця земні нова європейска механічна та нівелююча цивілізація».
А ще цей славний гуцул казав: «Хто свого цураєси — того Бог караєт».
СКРИНЯ ГУЦУЛСКОГО СЛОВА
Редактор журналу «Гуцульщина» Роман Клим, котрий видав чимало книг і журналів про наш край та його жителів (а ще скільки здизайнував і зверстав!), каже, що «гуцульська мова — давно вже не діалект». Тому й від свого проекту очікує: «Аби якомога більше людей пізнало Гуцульщину». Планує продовжувати його, як мінімум, до кінця цього року.
Сюрпризом для Романа Клима стало те, що багато людей включається у проект та підтримує його. В коментарях залюблені в рідне слово гуцули пишуть чимало наших слів: одні ще широко відомі, інші вже призабуті. Часто навіть виникають дискусії щодо значення слова. Як-от Марія Гапчук з Ільців написала, що «францавий» — хворий на висипку, а Богдан Розенчук, теж ільців’янин, зауважив, що так казали про хворих на сифіліс. Тоді як Василь Тупилюк з Красника вважає, що францавий — той, що має буби, а не сифіліс. Марія Бощук із Верховини написала, що каплун — це бабій, а Богдан Розенчук переконує, що навпаки — це «кугут, який не топче курку». Отак.
Роман Клим подав слово «цвайка — дуже худа дівчина», а Василь Зеленчук зауважив, що «цвайка» ще має значення «гужва», а в Шекерика є вислів «він цвайковитий чоловік». Тож коментарі під постом стали продовженням вивчення гуцулскої мови. Там навіть наші вислови зацитовуют. Найактивнішими поціновувачами стали вищезгадані Марія ґапчук, Богдан Розенчук, Марія Бощук, Василь Тупилюк, Іван Романюк, Анна Розенчук, Роман Зінь, Марія Коржук, Віктор Ілійчук, Любомир Волинюк, Павла Рашковська, Володимир Ілюк, Юрій Атаманюк, Василина Сухарчук, Світлана Дячук. Остання написала: «Дєкую вам пишно, шо сте виДнов’єїте нашу корінну бесіду». А також розповіла, що на заробітках у Польщі наша співвітчизниця казала, що добре не розуміє поляків, а Світлану, коли заговорить гуцульською — взагалі. А потім просила вимовляти слова повільно. Після Світланиних уроків жінка запевнила, що стала ліпше розуміти поляків і закарпатців.
Маю і я подібний досвід. Затіяли з однокурсницею-франківчанкою прибирання у квартирі. Кажу їй: «Принеси тряпку з кухні, най спузу витру». Вона дивиться на мене, а потім питає: «Яке пузо?». Довелося перекладати, зате потім, коли дала почитати її чоловікові, знавцю кількох мов, «Діда Иванчіка», отримала попередження — якщо не привезу в подарунок цей роман, до Івано-Франківська не показуватися.
Багато хто, як і авторка цієї статті, стверджують, що попри те, що виросли та й живуть у горах, деякі слова вперше відкрили для себе. Зазначу, що в нашому районі навіть гуцульська мова відрізняється, бо в Головах кажуть так, а в Криворівні це саме слово звучатиме трохи інакше або взагалі матиме інше значення.
У діжці меду завжди знайдеться ложка дьогтю. То так, аби фист солодко ни було. От і на адресу Романа Клима спочатку линули звинувачення, мовляв, вивчення гуцульської — не на часі, бо це «слизька» тема і віддає ледь не сепаратизмом. Та в коментарях прозвучала гідна відповідь про те, що кожен гуцул скаже, що він — українець. Про деякі слова зауважували, що ними спілкуються не лише гуцули, а й чи не всі прикарпатці. Натомість були пропозиції створити групу і додавати в неї підписників, щоб інші ліпше нас розуміли. Тай попробуй усім догодити!
МАЇМО БУТИ БІЗИВНІ
Якщо «Енеїда» Івана Котляревського увійшла в історію як перший твір, написаний сучасною українською мовою, і ще раз довела її право на існування, то роман Петра Шекерика-Доникового, зітканий повністю із гуцульських слів, підтверджує, що наші пращури спілкувалися зовсім не діалектом. Недарма «Діда Иванчіка» переклали літературною мовою.
Тож ми маємо не розгубити до останнього слова нашу мову, а навпаки — згадувати, вивчати і прокладати їй шлях. Проект Романа Клима — то гоноровий кавалок на ций дорозі. Наше слово — то файна зґарда, ику треба поштиво носити в серці тай берегти вид забуття.
Ярослава Поп’юк.
«Гуцульський край», №30, 23.07.2021 року
