Село моє Голови — моя радість і біль. Василь Гаврищук

Я до джерел в житті шукаю ключик
Долаючи стежину до основ.
Я – син Гуцульщини, і в моїм серці
Живуть Надія, Віра і Любов!

Гаврищук В.І.
Г12 Cело моє Голови – моя радість і біль. Частина 1/Гаврищук – Косів: Писаний Камінь, 2019 – К-сть с.

Книжка «Село моє Голови – моя радість і біль» написана в історико-документальному та публіцистичному стилях. Вона охоплює період від першої згадки про село Голови (1642 р.) і до подій Революції Гідності (2014 р.)

Село моє Голови — моя радість і біль. Василь Гаврищук

  • Комп’ютерна верстка Віталія Стефурака
  • Видрукувано в ПП “Писаний Камінь”
  • ББК 84.4 (УКР6)
  • © В.І. Гаврищук, 2019
  • © Видавництво «Писаний Камінь», 2019

Село моє Голови — моя радість і біль. Василь Гаврищук 6 МБ | .pdf | Завантажень: 9

Про автора

Гаврищук Василь Іванович народився 12.12. 1867 р. в селі Голови Верховинського району Івано-Франківської області. В 1983 р. закінчив Голівську восьмирічну школу та продовжив навчання в Красноїлівській середній школі. 1886-1988 рр. служив в рядах Радянської армії.

В 2003 році закінчив Тернопільський державний педуніверситет ім. В. Гнатюка історичний факультет за спеціальністю « Історія та правознавство». Процював вчителем початкових класів Синицької початкової школи, а з 1989р. працює вчителем історії та правознавства Головівської ЗОШ І-ІІ ст. Педагогічний стаж 32 роки. Василь Іванович спеціаліст вищої категорії, педагогічне звання – « старший вчитель».

В 2007 р. став лауреатом обласного туру Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» у номінації «Правознавство», а в 2012 дипломант даного конкурсу в номінації «Етика».

В 2005 р. разом з своєю сім’єю здобув «Гран-Прі» в обласному конкурсі «Співоча родина». На протязі 2004-2009 рр. був обраний головою профкому Головівської школи.

Одружений. Дружина – Любов Іванівна – вчитель початкових класів. Сини – Любомир, Іван, Тарас, дочки-близнючки Оксана та Світлана. Всі п’ятеро здобули вищу освіту у вузах України.

Василь Іванович з 1991 р. очолює сільський осередок товариства «Гуцульщина». Вчитель є автором багатьох статтей на історичну тематику в газеті “Верховинські вісті” та районному часописі “Гуцульський калєндар”, розробив авторську програму з позашкільної освіти “Історичне краєзнавство”, яка затверджена вченою радою Обласного інституту післядипломної освіти. Василь Іванович пише натхненні вірші, в побуті простий, товариський.

Це перша частина з історії села Голови. Над другою частиною яка охопить період від 2014 р. і надалі автор натхненно працює. Всі матеріали зібрані від старожителів села і гуцульського краю. Велика увага в книжці приділяється історичному розвитку села, звичаям і традиціям, релігійним уявленням жителів. Цікавими є розділи «Гуцульське повстання», «Діяльність у Головах штабу ОУН – УПА», «Знамениті родини села Голови».

Цікавий опис постаті П. Шекерика – Доникового і його родини вчить читача бути відданим патріотом своєї Батьківщини, гуцульського краю, самовіддано служити своєму народу, бути гуцулом з великої літери.

В книзі згідно з переказами старожилів села, висвітлюється будівництво та введення в експлуатацію адміністративних будівель села, особливо будівництво школи за часів Австрії та церков за часів незалежної України.

Автор описав діяльність навчально- виховного процесу від початку функціонування школи до сьогодення, розкриваючи невпинні зусилля педагогів засівати зернами науки і світла підростаюче молоде покоління села Голови і навколишніх сіл. У розділі «Природа і населення» оспівується чарівна природа карпатських гір, важка праця корінного гуцула–трудівника, який віддає своє серце і вкладає душу в мистецтво, музику і ремесла, надихаючись могутньою силою Чорногори та буйністю вітрів з полонини Скупови.

Книга розрахована на широке коло читачів, любителів та приятелів Гуцульщини, всіх тих кому дорога доля села Голови і Гуцульщини, чистих душею і помислами, вірних синів і дочок України, а також велику аудиторію учнів шкіл, студентів коледжів, технікумів та вищих навчальних закладів.

Історична довідка

Прокидається яскраве, ласкаве сонечко, тулиться своїми ніжними, лагідними устами до своєї нареченої, гори Скупової. Десь здалеку доноситься звук трембіти, чарує своєю мелодією сопілка, переспівуються птахи. На землю приходить новий день і оживає в своїх помислах і мріях вся Гуцульщина, а разом з нею і одне з найбільших її сіл – село Голови, село величезної історико-культурної спадщини, наукової та духовної автентичності, бойової звитяги та визвольних змагань. Та про все по черзі.

Згідно записів Йосифатиївської метрики 1786р., перша згадка про село Голови датується 1642 роком.Існує кілька версій стосовно назви села. Оскільки на території села беруть початок велика кількість гірських річкових джерел (головиць), то припускається версія про походження назви села.

За часів панування Речі Посполитої українському населенню доводилось терпіти фізичні та моральні знущання. Шукаючи порятунку від ворогів вони подавалися на необжиті терена гірських масивів та лісів Карпат.

Отож у ХУІІ ст. невелика кількість радикально налаштованих українських родів поселились вздовж берегових ліній невеличких гірських річок (Білої та Чорної), що на Вигоді (Рівня) впадають в Чорний Черемош. Тут непокірні гуцули почали освоювати землеробство та скотарство, будувати хати-гражди, народжувати та виховувати дітей, давати відсіч жовнірським посіпакам,котрі дізнавались про поселення, нерідко посилали сюди свої карні експедиції.

Після однієї з таких «теплих зустрічей», жандармів було розбито, а їхнім ватажкам повідтинали голови, звідки доводиться перша версія про заснування села.

Історично склалося так, що населені пункти, що підпорядковуються до Чорногірського хребта та Гринявських гір були заселені непокірними, радикально налаштованими, фізично сильними та витривалими гуцулами-богатирями.

Яскравим прикладом даного факту є підтвердження про те, як гуцульські ґазди, не маючи навіть часу на обід, переходячи від одних своїх володінь до інших, несли за паском вівсяний чи ячмінний корж та обідали ним під час руху.

Те, що дані жителі були досить сильними та витривалими, було добре. Але, як описують корифеї та світила української етнонауки В.Гнатюк, Ф.Вовк, В.Шухевич, І.Франко, М.Коцюбинський, грамотних людей серед даних поселенців було не багато. Тому населенню карпатських гір час від часу потрібні були поради на всі випадки життя. І так сталося, напевно з Божої ласки, що на території нашого села
поселилися українські роди з найбільш розвиненим людським інтелектуалом, і до нашого села з усіх гір сходились посланці, знаходячи тут потрібні їм мудрі поради голів чан.

Отже, Голови – мудрі порадники, наставники, керівники, найобізнаніші в усіх сферах життєдіяльності люди. З моїх різних історичних та архівних досліджень – це найяскравіша і найбільш притаманна версія про походження села Голови.

Спілкуючись з науковцем В.Грабовецьким, академік повністю підтримує дану версію. Відносно версії гірських джерел (головиць). Дане питання є актуальним не тільки для істориків, а й для вчених. Адже на території села Голови знайдено не лише прісні, але й сірководневі джерела, що потребують детального вивчення стосовно застосування такої води в хімічній промисловості, харчовій промисловості та медицині.

Неоціненим скарбом людства є так звані джерела «голодної води» в нашому селі на присілку «Кремениці» та горі «Скупова». Дана вода містить в своєму складі багато мінералів, покращує апетит та настрій. Випивши склянку цього дзеркально чистого, холодного напою у людини відчувається неабиякий апетит до їжі. Отже, дана версія теж, як бачимо, має право на життя.

Багато істориків та інтелігенції задають питання, чому так сталося, що деякі села верховинського району в історичних документальних джерелах згадуються раніше ніж село Голови, хоча за територією Голови вдвічі, а то і втричі більше за них. Даю відповідь: Так, дійсно поселення наше засноване на крутому гірському рельєфі і є важкодоступнішим ніж інші села. Кліматичні умови теж трошки суворіші, але всупереч цьому всьому в жителів села Голови в усі часи витав дух працелюбства, духовного вірування, любові до матінки землі, дбайливому ставленню до навколишнього середовища.

Саме поняття «Грунт» і «вотчина» не тільки тримали голівчан від еміграції, а навпаки надихали на освоєння необжитих земель (грунтів) завдяки чому населення різко зростає.

Тоді напрошується запитання, чому орда не вторгнулась на територію нашого району та села. Вся справа в тому, що орді не потрібно було цього робити, оскільки дана територія була вкрита непрохідними лісами та гірськими потоками. Отже, дані терени в той час були незаселеними і ніяких військових конфліктів між гуцулами і ордою не відбулося.

А тепер про Польське королівство. Польське королівство не втратило свою міць у військових конфліктах, оскільки орда не дійшла до їхніх володінь. Тому полякам вдалось захопити велику територію Східної Галичини і в 1349 році ляхи остаточно їх окупували. Ще більше влади поляки отримали в 1385 році після Кревської унії.

Великих бідувань галичани зазнають після Люблінської унії та утворення Речі Посполитої. Українські родини ведуть відчайдушну боротьбу з ворогами, проте, як бачимо, сили були нерівні. Шукаючи вільного та кращого життя «штурмують» гірські масиви, заселяють їх і знову ведуть боротьбу з ворогами.Ось так у ХУ ст.датується перша згадка про Жаб’є, в ХVІ ст. с.Довгополе, Полянки, Ферескул, та в ХVІІ ст. в 1642 році.

Голови. Ось так практично виглядає історична довідка про заснування та походження назви села Голови, села, що має людей мудрих, непохитної віри в Бога, християн доленосного українського народу.

Коли дивитись на глобус, то згідно градусної сітки село Голови знаходиться між 48 гр.03*43* пн..ш. та 24 гр. 52*44* сх..довг. Площа села Голови становить 55,6 км.кв. З них сільськогосподарських угідь та пасовищ 6605 га. Решта лісові масиви, річки, потічки та неугіддя. Густота населення становить 30-40 чол/ км.кв. Якщо поглянути на мапу Верховинського району бачимо, що мальовниче село Голови розташоване в центрально-східній частині Верховинського району (див. карту). Розташування села є найсприятливішим серед усіх сіл району, оскільки відстань чи то до п.Кернична на заході району чи до лісного масиву Гостівець приблизно однакова.

Село Голови межує на півночі з с.Замагора, на півдні з с.Яблуниця, на заході з с.Зелене, на північному сході з с.Красноїлля, на сході з с.Перехресне та с. Черемошна на південному сході Верховинського району. На північному заході від центру нашого села розташоване с.Чорна Річка, що є адміністративною одиницею нашого села. На південному сході від центра села розташований сільський присілок Шкірівський Грунь. Крім вищевказаного до адміністративно-територіальної цілісності села входять груні: Цюбівський, Антонівський, Олейківський, Онисимівський, Мачівський, Шкіндівський, Ділок, Біла Річка, Черленівський, Підкругла, пр..Кремениці. Кожен з грунів має свою цінну історію та неповторних людей.

Нелегкою була доля українських родин за часів окупації чужоземними державами. Ще трагічнішою була доля національно-свідомих родин, які шукали різні методи боротьби. Маючи досвід запорізького козацтва такі родини перебирались на незаймані території, бо воля для них була понад усе. Такі відважні легіні не шукали зручних та вигідних місць. Вони подавались в Карпатські гори і звідти громами і блискавками наводили жах на своїх панів-гнобителів. Для того, щоб було легше переносити нелегкі умови проживання в горах, вони об’єднувались по кілька родин, серед яких був досвідчений керівник і організатор, якого всі решта слухали і поважали. А околицю на якій виникало поселення називали грунем чи присілком та давали йому ім’я чи прізвисько свого ватажка.

В міру певних побутових обставин поселенці крім своїх власних прізвищ отримували прізвисько (по-місцевому). До речі, в Головах, як і на всій Гуцульщині, ці прізвиська збереглись до наших днів. За іменами і прізвиськами відважних та вільнолюбивих предків у селі Голови появились назви грунів і присілків. Це – Антонівський, в честь поважного і мудрого Антонєка, Олейківський, Цюбівський, Гарасівський, Онисимівський, Шкірівський, Костівський, Черленівський, Шкіндівський. Вважають, що кожен з цих людей, іменами яких названо Голівські груні, володів досконало певним ремеслом та мав неабиякий талант від Бога.

Побачивши плідність своєї праці, молоде покоління не зраджувало традиціям своїх батьків. Молоді гуцули одружувались, отримували в спадок від своїх батьків землю, будували власну хату, обзаводились худобою, упорядковували свою «крису» лісу, народжували діточок і так процес проходив по новому колу. Фанатизм до праці і самовіддачі голівчан зробили село найбільшим та найкращим в окрузі.

Риторичним залишається питання з-за яких обставин село Голови стало складовою спочатку Польського Королівства, а потім Речі Посполитої. Давайте подивимось в глибину історичних віків. В ХІІІ ст. почалось нашестя монголо-татарських військ «Золотої Орди» на Київ. Розоривши столицю Русі, монголо-татари грабували, знищували та спалювали все на своєму шляху. Відомо, що внук Чингісхана- Батий, завоювавши величезні простори Східної та Центральної Європи, ставив питання про похід в Західну Європу через Польшу, Чехію, Словаччину. Та його задум не вдався тому, що монголо-татарську столицю обступили араби і хан змушений був повернутися назад. На завойованих слов’янських територіях він залишив частину своїх воєвод.

А тепер звернім увагу на Польське Королівство. До нього, як бачимо, не дійшли татари. Але про це трохи пізніше. Внук Чингісхана Батий, просуваючись по етнографічних територіях Галичини, дійшов, приблизно, до сучасного смт. Ворохта.

Перші поселенці села були вмілими, роботящими людьми. Антонєк – робив бербениці, полонники, гребітки, кужівки та інші дерев’яні вироби. Олейка – майстрував та вручну умів зробити вікно чи двері. Цюб – дуже файно грав у дримбу, дудку, сопілку. Гарас – умів виготовляти вручну одежу, Шкірєк– навчився обробляти шкіри тварин та робити з них постоли. Костьо – був дуже веселий чоловік, до упаду міг забавляти людей на толоці чи вечорницях. Черленюкові, говорять люди, вдалося віднайти скарб у вигляді золота, з-за якого надалі скупив «червінці» та носив їх за капелюхом.

Брати Шкінді розумілися на лікуванні худоби та вміли відвертати хмари та град. Неабияку славу в Головах має присілок Карабки. За словами старожилів це були красиві, сильні духом і тілом брати. Шляхта багато разів хотіла їх спіймати і знищити за пропаганду, але вони знайшли вихід, як обманути поляків. Вони «викарабкувались» з будь-яких, здавалося би, безвихідних ситуацій. Тому люди їх так і прозвали «Карабки», тобто ті, що боряться і перемагають. Дуже прекрасним за своїм рельєфом та забудовами, своєрідними голівськими «Афінами», на території якої побудовано чудодійний Божий Храм Св.пророка Іллі, є присілок Ділок. Історичні дослідження показують дві версії походження назви.

Географічно цей присілок немовби ділить село на дві частини. Інша версія полягає в тому, що на цьому присілку завжди проживали файні дівчата (дівки), до яких ходили свататись хлопці з різних куточків краю. Влучну назву в селі отримали присілки Оборотний та Підкругла. Існує версія, що в давнину жителі, опинившись на даному присілку, звідки видніється більша частина панорами села, мали змогу орієнтуватись як їм повертатися назад додому. Повертатись, тобто обертатись. Ця назва більше правдива поміж інших. У ХУІІ ст. частина осілих жителів села освоїли територію поблизу гори, яку назвали за формою і рельєфом – Круглою. Дана гора дійсно має вигляд кулеподібної форми, що є немовби маленьким прототипом форми планети Земля. А оскільки поселення було об лаштоване під горою, то жителі назвали його Підкруглою.

Найбільш зеленими і забудованими територіями села були і є найбільш доступніші місця поблизу Білої і Чорної річок. По обидва боки річок поселялись багато родин – тому, що тут було найлегше господарювати та був доступ до так званої дороги. Густота населення на цих присілках протягом всієї історії села була найбільшою.

Мешканці села Голови розчищали ділянки землі, огороджували поселення, будували хати.

Своє житло селяни називали халупами та бухнями, а вже пізніше їх замінили хати-гражди, які мають в даний час неабияку цінність у вивченні самобутнього гуцульського побуту.

Своєрідною зацікавленістю серед істориків є заселення груня Шкірівський. Як розповідає 97-ми літній житель села Голови Іван Кімейчук (Дідо Иванько), а він на даний час є «старійшиною» села, то як розповідав йому ще його дід, тут поселились брати Шекери. Їх рід походить із Волині, а пристані вони знайшли у наших горах від переслідування польських карателів. На той час брати добре політично підковані та професійно обдаровані люди, які добре розумілись у господарстві та знали багато ремесел. Коли в них повиростали діти, вони одружились на різних грунях села і там створили свої сім’ї. Таким способом родина розпустила свої корені в селі та за його межами, а жителі почали молодий рід називати Шекеряками та Шкіряками.

Доброї слави в селі Голови заслуговував поселенець Марко. Цей ґазда поселився на пасмі гірських хребтів, що в подальшому отримали назву «Кичера», а в честь першого поселенця селяни почали називати присілок «Маркова гора» – «Маркова кичера». На самій вершині «Маркової кичери» жителі присілка та наближених до нього присілків власним коштом побудували невеличку церкву, яка є красивою духовною архітектурною спорудою на груні.

За переказами старожилів Марко був чуйною, віруючою людиною. Він часто розмовляв з жителями своїх околиць на релігійну тематику і мріяв про створення на своєму грунті духовного оберегу. І ось, як бачимо, мрія стала реальністю в часи розбудови української держави.

ЗМІСТ

Про автора – 5
Пісня “Про Голови” – 6
Історична довідка про село – 7
Природа та населення – 14
Заняття селян – 21
Полонина «Скупова» – 38
Річки та притоки, потічки, джерела – 44
Корисні копалини – 46
Флора та фауна – 48
Кущі та лікарські рослини – 51
Гриби – 52
Дикі звірі та птахи, карпатські змії – 55
Культурно-освітнецьке та релігійне життя села – 57
Освіта в І пол.. ХХст. – 59
Освіта в ІІ пол.. ХХст. – 65
Освіта в роки незалежності України – 73
Визвольні змагання ОУН-УПА на території села – 81
Гуцульське повстання
проти панської Польщі в 1920 році – 84
П.Шекеряк-Доників — посол до Польського сейму
та Австрійського парламенту – 88
Знамениті родини села Голови, гуцульські активісти, ватажки, опришки – 96
Матері-героїні, ветерани ВВ війни, воїни-інтернаціоналісти – 99
Божі храми на території села – 100
Додатки – 103