Казки пані Василини з Карпат. Василина Янушевська-Шкрібляк
«Василина Янушевська-Шкрібляк — заслужена майстриня України, Заслужена майстриня України, в її домі існує музей вишивки, все вишито власними руками. Багато людей з усіх країн побували в її музеї.
Її книжечки розходяться по всьому світу. У цих казках показано про злі і добрі сили її казки засвідчують про автора, як про талановиту майстриню не лише вишивки, а й слова. В цих казках відображено духовних і матеріальний світ гуцулів.» Заслужений журналіст України, голова Верховинського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, В.В, Нагірняк.
Орфографію та пунктуацію збережено з рукописів авторки тексту.
Казки пані Василини з Карпат. Василина Янушевська-Шкрібляк 5,16 МБ | .pdf | Завантажень: 116
- Василина Янушевська-Шкрібляк
- Казки пані Василини з Карпат –К., 2020, ТОВ «НВП «Інтерсервіс», — 124 с.
- ISBN 978-966-999-052-5
- Художник-иллюстратор Мазурок Наталія Іванівна
- Дизайн та верстка – Андрієвська Лана Володимирівна
Легенда-бувальщина, яку я присвячую Ірині Геннадіївні Бистрянській
Живу в Карпатах ціле своє життя. Багато з-за молодих років мені хотілося повидіти світу. Тому бачила сибірські ліси, і Чорне та Балтійське море. Виділа, як живуть люде за границею у Румунії, Польщі, Естонії. Усе це повиділа, але ніколи би була не подумала, що там би хотіла жити. Мої любі Карпати, ліси, гори, полонини — це моє рідне.
А вода джерельна чиста, як сльоза і солодка, як би з цукром, де це таке є на світі. Це лиш тут у Карпатах можна відчути чудовий запах цілющих квіток та смолистий цілющий запах смерек. Про Карпати можна писати безкінечно про дивовижну красу цього краю. Тут у цьому раю живуть люди — гуцули. Одягаються у барвистий одяг, якого ніде в цілому світі такого нема. Це все ручна робота і коли одягає гуцулка чи гуццул, цю одежу зразу перетворюється на красиву людину. Навіть стару бабу одінеш у цю одежу, дивишся бабуся помолоділа. В мене в домі є музей вишиванок. Тут все вишито моїми руками. Це мої вишиті картини, рушники, дорожки, багато подушок, штори, салфетки, гуцульські сорочки.
Приїжджають люди в мій музей з усіх куточків світу помилуватися рукотворством моїх рук. Деякі люди приїхають подивляться, погудуються і поїдуть, а їх забуваю. А є такі, що залишаються в моїй пам’яті назавжди і від них я одержую натхнення до моєї чудної праці і хоч вік уже не малий я знову вишиваю, щось нове. Узори переважно беру з голови, то вималюю на полотні, то природа показує свою красу і виходить вишивка. Багать людям розказую про бувальщину, про чугайстра та відьом, про цілющі зілля, що у нас ростуть, та про каміння на полонині Угорське. Це каміння височіє над смереками. Це восьме чудо світу, так кажуть люди, які приїжджають у Карпати, та їдуть подивитися на них.
Колись я слухала старожилів, що це каміння не просто каміння, а що воно має чудернацьку красу і силу, лиш не усім дано це побачити. Казали люде, що деякі з них бачили і відчували цю силу. То вони розказують, що цих каменів треба іти з любов’ю до природи, до Бога з чистим серцем. І коли така людина доторкнеться до нього, та собі щось забажає, таким воно допомагає. Й ще говорили, що воно може світитись різними кольорами. Але це дано не всім бачити це чудо. Воно засяє лиш для тих людей, які люблять Карпати і вірить в їх чудодійну силу.
Якось приїхали до мене туристи, було їх багато, велика група людей. І між ними я чомусь прикипіла очима до однієї з цих туристів. Звали цю чудо дівчину Іриною. Це життєрадісне дівча було настільки інтересною, що я розказуючи людям про гори про мої вишивки, про життя гуцулів, дивилась лиш на неї. Вона дуже файна, личко біленьке, а брови чорні. Її сині очі випромінювали таке світло, що навколо неї світилося все. Отакі бувають світлі люди, — подумала і вирішила одягнути Іринку у гуцульський одяг і сказала їй іти у гори в цьому одязі до каміння, най і “подивляться” на таку чудову дівчинку.
Вона так і пішла послухавшись мене, то там і сталося чудо, яке я чула від старожилів. Коли вона доторкнулася до цього каміння воно засвітилось різними кольорами. Сяяло каміння то червоним, то з другого боку синім, то зеленими кольорами. Коли Іринка прийшла з Угорського від того каміння, то я її не впізнала. В її погляді була така сила, така ласка і доброта, здавалось вона хоче співати, писати вірші, когось любити.
Вона мені розказала, що коли торкнулася каміння почула від них тепло, яке розливалось по всьому тілу. Камені відчули її добре серце, щирість до всіх, жалість до хворих, та повага до пожилих людей. Тому вони засвітились для неї. Це буває може і раз у сто років, а може і більше. Мені здається, що і я як ті камені відчула душу цієї дівчини. Може і мені щось дано відчувати… людей, від цих гір, від цього каміння, яке я часто відвідую, їх добрих людей я навчилась від Карпат від природи любити їх. Тому і Ірину виділила між людей.
1. Приїхала у Карпати
Дівчина Іринка
То всі хлопці тут у селі
Кажуть ізюминка2. Має файні чорні брови
І личко біленьке
Сині очі, як те небо
Дівча це файненьке3. Хлопці всі тут подуріли
Влюбились в Іринку
Та змагаються хто візьме
Собі за дружину.4. Та Іринка лиш лукаво
На хлопців моргає
Та за кого заміж іти
Вона собі знає.5. Вона лиш полюбить
Одного на світі
А всіх решту може
Просто пожаліти.
Зміст
Легенда-бувальщина, яку я присвячую Ірині Геннадіївні Бистрянській — 3
Казка про одинокого дуба — 8
Ціна розуму — 15
Казка про полонину, що зветься Угорське та Василинку — 19
Сім’я оленів — 23
Ромашка — 28
Мої курочки — 32
Рибка форель — 35
Мурашка — 39
Казка про відьму — 42
Правда-казка про бджілок — 46
Казка про чарівну дудочку — 50
Казка про Михайла і Марічайку — 56
Присвячую Дмитрові Гілітусі творцеві третього тисячоліття та майбутнього планети Земля — 63
Казка про Василя, його друзів і гору Говерлу — 67
Казка про Ганнуську та чарівну гадюку — 72
Лютує вітер, бо згадав Настуньку — 78
Казка про дівчинку, яка врятувала від смерті хвору маму — 82
Казка-легенда про Угорське та каміння — 86
Полюби ялинку — посади ялинку — 91
Казка про Івана та диких гусей — 96
Казка “Золота струна” — 101
Казка про Землю — 109
Не гарна Катерина — 116
