Чим підкуповує книга Миколи Гавронського
Практично кожна свідома людина відчула на собі карантинні обмеження, які дуже гостро відгукнулися у період святкування світлого Христового Воскресіння.
Освячення великоднього кошика вдома, перегляд служби Божої он-лайн, а не присутність у храмі Господньому, обмежена кількість вірян в одній оселі — все це не могло не збентежити нашу свідомість. Для когось такий режим видався симптомом кінця світу, для когось — далекоглядним кроком, щоб уникнути розповсюдження інфекції. Байдужих точно не залишилося…
Але ось телевізор вимкнули, ковбасу та Паску скуштували, родичам і знайомим з привітаннями зателефонували і розуміємо, що чогось не вистачає… У нашій родині не вистачало великодніх пісень, гаївок. Вирішили заспівати, затягнули перші два куплети «Ой на горі жито-жито, по долині овес…» — і замовкли. Здається, і знаємо цю пісню, але два-три голоси звучать так несміливо…
І тут на очі мені потрапила книга Миколи Йосиповича Гавронського «Вербовець і Старий Косів у літописі та світлинах». Я зраділа, як мала дитина, цій знахідці. Бо в цій книзі зібрані ті перлини народної творчості, які відображають усталені традиції, звичаї і обряди наших сіл, в тому числі і гаївки. Подальше святкування Великодня тривало вже з книгою у руках, бо саме там ми знайшли текст великодніх пісень, потім переглядали світлини у книзі, згадували і жваво обговорювали моменти великодніх святкувань попередніх років, забави, воробінчика, в яких доводилося брати участь. І так тепло, так хороше стало… І хоча за порогом хати лютує невидима для життя і здоров’я загроза, у нас з’явився справжній святковий настрій.
Подумалося: у наш час так багато сказано і написано про народні традиції, цій тематиці присвятили чимало дисертацій, багато роблять у напрямку популяризації місцевого колориту з метою його комерціалізації, а робіт, які би висвітлили історичні аспекти конкретного населеного пункту, цікавиНки з життя його мешканців так мало… Ті, що є, стають бестселерами і потребують багаторазового перевидання, бо їх відразу розкуповують (наочний приклад — «Містечко над Рибницею» І.А.Пелипейка).
Чим же підкуповує книга М.Й.Гавронського — жителя села Вербовця, колишнього багаторічного сільського голови, голови ради ветеранів війни і праці Вербовецької сільради, активного учасника громадського життя села? Особисто мене — декількома фактами.
По-перше, вельмишановний Микола Йосипович — безпосередній свідок або учасник більшості подій, висвітлених у книзі. З висоти свого життєвого досвіду йому вдалося тонко передати атмосферу цілої епохи, делікатно розставити життєві пріоритети жителів обох сіл, зібрати воєдино інформацію про плеяду талановитих людей, які своєю працею, умінням, талантом прославили Гуцульщину і Україну.
По-друге, Микола Йосипович — перший із жителів, хто опанував цей нелегкий шлях історичного нарису і описав долі славних синів і дочок Вербовця і Старого Косова. Не маючи письменницького досвіду, але маючи велике бажання і талант, він зумів об’єднати навколо себе однодумців (всі вони згадані у передмові), чим ще раз довів неабиякий адміністративний хист мудрого керівника, досягнув успіху на новій для нього ниві — книга таки побачила світ!
По-третє, Микола Йосипович, маючи добру ідею і благородний намір, не відступив від нього, як це часто буває у випадках, коли перед людьми з хорошими ідеями з’являються фінансові труднощі. З Божою поміччю і допомогою тих, кого Микола Йосипович запалив своїм натхненням (людей, які надали кошти упорядник книги теж загадав у передмові), книга таки побачила світ.
Я щаслива від того, що маю честь тримати в руках цей шедевр, такий близький мені і такий, можна сказати, рідний. У свято світлого Христового Воскресіння ця книга об’єднала, хай і думками, мою сім’ю із всією нашою громадою — сіла Вербовця і Старого Косова.
Тому зичу Миколі Йосиповичу і всім, хто долучився до видання книги «Вербовець і Старий Косів у літописі та світлинах», міцного здоров’я, щиро дякую за працю.
Марія ПАСАЙЛЮК,
кандидат біологічних наук,
заступник керівника ГО «Садщина Гуцульщини»,
старший науковий співробітник НПП «Гуцульщина»,
жителька села Вербовця.
«Гуцульський край», №17, 24.04.2020 року
