Хочете бути шанованими — пошануйте інших
Назва заголовку спала на думку, коли зайшла мова про вшанування пам’яті нашого співвітчизника, передусім палкого патріота України, людини енциклопедичних знань, чесного, скромного, толерантного… Перелік найкращих людських рис, вчинків, притаманних Ігореві Пелипейку, можна продовжувати й продовжувати. Про видатну людину нерідко кажуть, що така людина народжується раз на сто років. Це якраз і про Ігоря Аполлоновича.
Дякую долі, що мені пощастило бути не тільки знайомим упродовж сорока літ, але й майже десять років співпрацювати з І.А. Пелипейком у науково-дослідній лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство», спільно видавати регіональний науково-педагогічний та літературно-краєзнавчий журнал «Гуцульська школа».
У 90-х роках минулого століття, коли панувала гіперінфляція, багато вчителів страйкували, бо по 2-3 місяці не одержували зарплату, хоч це не робило їм честі (діти не повинні бути заручниками). Ми в той час для педагогів готували і видавали навчальні посібники з гуцульщинознавства. Вони були потрібні, щоб замінити попередні, заполітизовані. Видали такі книжки, як «Плай» (книга для читання про Гуцульщину), «Флояра» (хрестоматія з гуцульського фольклору), «Мій рідний край: природа, населення, господарство Гуцульщини», «Гуцульщина в літературі: довідник» та інші. Завдяки доброму початку тепер «Бібліотека гуцульської школи» налічує написаних і виданих 30 книжок, причому 25 з них без жодної копійки з державного бюджету.
Часто Ігор Аполлонович з гіркотою говорив про те, що в Косові чотири школи та інститут, але ніхто з учителів і викладачів не береться написати історію Косова. Невдовзі ІАПелипейко потішив косів’ян такими об’ємистими книгами, як «Косів: Люди і долі. Краєзнавчий довідник» (2001) та «Містечко над Рибницею. Книжка про Косів» (2004). До речі, книги-альбому «Косівщина», напевно, не і.А.Пелипейко — учасник боиових дій, в’язень фашистських таборів. Після закінчення Чернівецького університету за фахом «філологія» в 1952 році одержав направлення в аспірантуру, але спрацювало «всевидящеє око», і сина генерала Української Народної Республіки, звісно, не прийняли. Працював у школах на Волині, в Косові, у відділі народної освіти, був удостоєний високого звання «Заслужений працівник освіти України». Автор понад 500 статей на суспільно-політичні теми та з питань освіти, краєзнавства і понад десяти книг. Вів активну громадську діяльність, обирався депутатом і членом виконкому Івано-Франківської обласної ради.
Добрий початок у пошануванні І.А.Пелипейка зроблений. Завдяки не тільки ініціаторам, але й виконавцям — начальнику відділу освіти В.Я.Козьменчуку та старшому науковому співробітникові науково-дослідної лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство», заслуженому працівникові ревіти України А.Г.Григорук — створений і в жовтні 2013 року в Косівській гімназії-інтернаті відкритий музей Ігоря Пелипейка. Тоді йшлося про встановлення пам’ятника відомому педагогові та громадському діячеві, присвоєння одній з вулиць Косова імені Ігоря Пелипейка.
А з метою вивчення багатої педагогічної і літературно-краєзнавчої спадщини Ігоря Аполлоновича та впровадження її в практику роботи педагогів Гуцульського регіону України необхідно досліджувати пелипейкознавство і гуцульщинознавство. На відкритті музею були присутні керівники району і міста, педагоги, активісти-просвітяни, але досі всі мовчать. Як писав Тарас Шевченко: «А братія сидить собі, витріщивши очі».
Сподіваємося, що лід розтане. На недавньому засіданні колегії відділу освіти прийнято рішення звернутися до Косівської районної і міської рад з приводу встановлення пам’ятника Ігореві Пелипейку та перейменування однієї з вулиць у місті Косові, а також про виділення приміщення для педагогічної бібліотеки. Свого часу Максим Рильський писав: «Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не вартий пошани». Пам’ятаймо і ми, що хто долучиться до цих добрих справ, і сам заслуговуватиме на пошану.
Петро Лосюк,
член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук, народний вчитель України.
«Гуцульський край», №7, 14.02.2014 року
