Історична поема та поезії «Попадя Маруся і опришок Марусяк». Микола Калачик

Це шоста книжка поета з Покуття Миколи Калачика. У ній у поетичній формі описано взаємостосунки головних героїв, яких змалював Гнат Хоткевич у своїй повісті «Камінна душа». Вміння побачити поезію в прозових творах видатних письменників властиве автору. Нехай ця праця допоможе краще зрозуміти красу поетичного слова переплавленого з прози. Автор також пропонує читачам власні ліричні та дитячі вірші.

Історична поема та поезії «Попадя Маруся і опришок Марусяк». Микола Калачик

  • Літературні редактори Іван Андрушко, Іван Грекуляк
  • Комп’ютерне складання Віталій Грицай
  • Коректор Іван Андрушко
  • Верстка Віталій Стефурак
  • Фото з Інтернету: кадри з фільму «Камінна душа» кіностудії ім. О. Довженка, 1989 року.
  • Видавничий редактор Михайло Павлюк

Історична поема та поезії «Попадя Маруся і опришок Марусяк». Микола Калачик 774 КБ | .pdf | Завантажень: 21

ISBN 978-617-7436-18-7

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Коли кров уміє кричати

Опришківські знаки по горах лишилися не лише у вигляді легендарних каменів та й брил. І не лише у вигляді «Пісні про Довбуша», точний рахунок строфам цієї співанки знає і не кожен фольклорист. Хто вони — опришки? Розбійники чи месники? А може, просто люди своєї доби, які мали буйну гірську душу, а тому губили себе і рідних, але не відступали від того, що здавалося правдою?

Зараз, у столітті ХХІ-му, можна тільки здогадуватися про душу опришківства. У моєму роду по бабчиній лінії (її прадід) був опришок Клим Дойна, права рука Довбуша у рожнівсько-кутському керунку. Кут села і по сьогодні зветься Клими. А ось розбійник він чи герой — ми не знаємо. Знаємо лише, що це та кров, яка кричить. Яку так просто не втамуєш.

Поема Миколи Калачика «Попадя Маруся і опришок Марусяк» виразно перегукується зі знаменитою «Камінною душею». Автор на самому початку про це каже. Але не погодимося з тим, що поема написана «за мотивами», оскільки вона — самодостатня і повноголоса. Трагедія недолюблених душ — Марії-попаді, не любленої рідним чоловіком і можливо тому так нестямно закоханої в Марусяка… А Марусяк, розтоптаний у своїй любові в юності, а тому не навчений жити за законами гармонії? А свекруха Марусина, яка би світ невістці-дитинятку прихилила, лиш би рід не переривався…

Жива авторська мова з інкрустацією покутських діалектів захопить читача не залежно від того, наскільки посвячений він у тему.

Поема Миколи Калачика доносить до сучасного читача ті теми і образи, які давно відмежовані століттями. І робить це настільки щиро, що посправжньому.

Іванна СТЕФ’ЮК
Письменниця, член Національної спілки письменників України,Товариства Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

 

Слово про Гната Хоткевича — автора та його героїв повісті «Камінна душа»

Я захопився творчістю Гната Хоткевича з особливим натхненням і захотілось поетично передати всі драматичні події, які змалював він у своїй повісті «Камінна душа».

Емігруючи до Галичини, Гнат Мартинович опрацював зібрані ним легенди й перекази про Олексу Довбуша та його побратимів.

З тих же джерел зачалася повість про напівлегендарного опришка Дмитра Марусяка.

Головна героїня повісті — Маруся — походила з попівського роду, рано лишилася сиротою і, з волі опікунів, виховувалася в монастирі. Розкошів не зазнала, зростала без уваги й ласки. Ще не дійшовши повноліття, Маруся стала дружиною семінариста, який висвятився на священика і отримав багату гірську парафію в Криворівні.

Все начебто складалося благополучно. Гарненька собою, вона подобалася отцю Василю. Але він — флегматичний і тюхтіюватий натурою — не виявляв глибших почуттів до дружини, а тільки втішався її покірністю, наївною безпосередністю.Зламним у життєвій долі Марусі став урочий час її зустрічі з опришком Дмитром Марусяком.

Психологічно тонко, на високій лірично-романтичній хвилі автор зобразив Марусине кохання. Після втечі із Марусяком у Чорногору Маруся зазнає численних фізичних і моральних випробувань, не раз опиняється над прірвою, і кінець кінцем повертається в дім осоружного отця Василя. Покірно здається на його волю, щоб із закам’янілою, збайдужілою до всього на світі душею жити одним-однісіньким: чекати народження прижитої з Марусяком дитини.

Раніше їй довелось багато пережити. В перші дні знайомства з Марусяком слово «опришок» звучало для неї як «лицар». Та настав час, і вона зрозуміла, що в кривавих злочинах молодців на чолі з Марусяком не було жодної благородної відваги, що то було звичайне розбійництво заради добування засобів для прожиття в печерах Чорногори.

Озлоблений Марусяк не любив Марусю, а тільки мав її за одну зі своїх коханок. Часто ганьбив і зневажав її почуття. Дитинство і юність Дмитра минули в селі. Батьки мали намір одружити сина-одинака з багацькою донькою, але він затявся, рішуче сказав, що одружиться тільки з коханою дівчиною-сиротою, ніжною і гарною Катериною Масівчуковою. Між батьком і сином розпочалася ворожнеча. На Катерину ж ласився Юра (Юріштан) Тихонюк, який став пушкарем-жандармом.

Посватався до Катрі, а та й чути про це не хотіла. Юріштан зрозумів, що на дорозі йому став Дмитро, і вирішив будь-що позбутися його. За допомогою батька-ледацюги й п’янички, та ласого на хабарі війта зробили все, щоб Дмитра забрали в цісарську армію.Там Дмитро невимовно страждав і весь час думав лиш про втечу.

Тужив за домівкою, за коханою дівчиною, за рідними горами і утік з ненависного війська. Хоч над ним тяжіла смертельна небезпека, проте жадання волі, яке полонило всю його істоту, було сильніше за саму смерть. «Вільний! Вільний! Вільний!» — Співало Марусякове серце, коли він опинився в горах. Дізнавшись від батьків, що його кохану Катерину примусили вийти заміж за жандарма Юріштана, змучений морально і фізично, з розбитим серцем, Марусяк подався в Чорногору.

Тепер він прагне помсти усім, хто вирвав його з рідної хати, кинув у вир розбійницького життя. Якоїсь свідомішої програми не мав. Борсався в думках про краще, щасливе життя для людей, але сягав у тому напрямі недалеко. Нового Довбуша, як це переконливо показав письменник, з Марусяка не вийшло. Перші зустрічі з Марусею розбудили в ньому ще не до кінця витруєні почуття людяності, але то був тільки спалах. А далі Марусяк, наче зрушений з вершини гори камінь стрімко покотився вниз. Цим і пояснюється його жорстокість, цинізм, відчайдушне зухвальство.

В останніх розділах повісті Марусяк зображений переважно як остаточно здеморалізований, приречений на загибель розбійник. Він брутально поводиться з Марусею, устряв у розпалену горілкою й ревнощами бійку з селянином Срібнарчуком і вбив його, налетів беркутом на дім Юріштана, зґвалтував його дружину — свою колишню кохану, ім’я якої так ніжно і солодко вимовляв.

І все ж створений Гнатом Хоткевичем образ опришківського отамана викликає в свідомості читача не відразу, а навпаки, співчуття і жаль. Вражає сила духу Марусяка, «орла полонинського», що спокійно зійшов на поміст шибениці й, відсторонивши ката, сам накинув собі на шию зашморг.

ЗМІСТ

Коли кров уміє кричати

Переднє слово. Іванна Стеф’юк……………….. 3
Слово про Гната Хоткевича та його повість «Камінна душа»…………………. 5
Попадя Маруся і опришок Марусяк (за мотивами повісті Г. Хоткевича «Камінна душа»)……. 9

Вірші

Рідний поріг…………………………………………… 91
Людям праці………………………………………….. 92
«Гуцулко Ксеню»…………………………………… 93
Осіння елегія…………………………………………. 94
Ідилія передзим’я………………………………….. 95
Весняний мотив…………………………………….. 96
Літній етюд……………………………………………. 97
Жду тебе вже стільки літ………………………. 9
Холодний погляд…………………………………… 99
Вижницький мотив……………………………… 100
Настроєве……………………………………………. 101
Літні каченята…………………………………….. 102
Кораблики…………………………………………… 103
Життя спішить……………………………………. 104