Він жив з любов’ю до людей

Дев’ятого січня — світлого третього дня Різдвяних свят, коли ворота до раю широко відчинені, — подалася у небесні висоти душа добре знаного на Косівщині педагога, фольклориста, дослідника народного мистецтва і культури гуцульського і покутського краю, члена нашої районної організації Національної спілки журналістів України Івана Мисюка.

Іван Юрійович Мисюк народився 29 квітня 1946 року в селищі Делятині Надвірнянського району. Дитинство мав нелегке і по-сирітськи голодне. Навчався у Смоднянській санаторно-лісній школі, потім — у Косівській школі-інтернаті (нині ліцей ім.І.Пелипейка). Уже в юні роки виявив неабиякі здібності до музики, сам навчився грати на скрипці та баяні. Вчителі, помітивши його прагнення опанувати техніку гри, допомагали професійними порадами і заохочували здібного хлопчика до занять. Крім музики, Іван любив малювання. Скільки класних і загальношкільних стінних газет він оформив — не злічити. Малював ілюстрації до різних творів, декорації до шкільних свят. Це захоплення й привело його в Косівський технікум народних художніх промислів, де він навчався на відділі художнього дерева. А потім був Івано-Франківський педінститут, в якому здобув вищу освіту.

З особливим трепетом згадував Іван Юрійович свій перший рік учительської праці в школі високогірного села Снідавки (1968–69 рр.). Він пролетів непомітно, в романтичному піднесенні, щирих стосунках з учнями та педколективом. Так само горнулися до нього вихованці Соколівської, Яворівської, Яворів-Безульківської шкіл.

У Соколівській школі Іван Юрійович був засновником і незмінним завідувачем упродовж багатьох років шкільного краєзнавчого музею, робота якого була оцінена дипломом Міністерства культури та грамотою Міністерства освіти України. Іван Мисюк був засновником і багаторічним керівником клубу юних любителів мистецтва «Самоцвіт», діяльність якого була відзначена званням лауреата республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва.

При Соколівському будинку культури І.Ю.Мисюк заснував народний університет образотворчого мистецтва і керував ним майже 20 літ. Університет зажив доброї слави і популярності не лише в районі й області. Про його багатогранну роботу схвально відгукувалися українські газети й журнали. Товариство «Знання» свого часу випустило брошуру про досвід його діяльності. І.Ю.Мисюк за активну роботу з поширення мистецьких знань став лауреатом обласної премії ім. М.Ірчана. Слід сказати, що в житті він мав чимало заслужених нагород: за 30 років невтомної освітянської праці здобув звання вчителя-методиста, відмінника народної освіти України, вчителя вищої категорії.

Він став членом Національної спілки майстрів народного мистецтва та Національної спілки журналістів України, був лауреатом, крім премії ім. Мирослава Ірчана, літературних премій ім.Марійки Підгірянки та Михайла Павлика, тричі лауреатом Всеукраїнських фестивалів самодіяльного мистецтва, лауреатом X Міжнародного гуцульського фестивалю 2000 року.

За невтомну працю з пропаганди української національної культури, особистий внесок у її розвиток І.Ю. Мисюк указом Президента удостоєний звання «Заслужений працівник культури України».

Чимало педагогів Косівщини знали Івана Юрійовича як автора віршів і пісень, чудових сценаріїв шкільних свят, якими він охоче ділився з колегами. Але найбільше відомий І.Ю.Мисюк як невтомний збирач гуцульського фольклору та обрядовості. Його записи весільного фольклору у високогірних селах Косівщини мають направду неоціненне значення для науки.

З незмінним захопленням творами косівських умільців І.Ю.Мисюк писав нариси про цих непересічних людей (їх у його доробку десь майже 300). Творчі портрети провідних митців друкували не лише в періодиці, а й виходили окремими виданнями, зокрема це «Казки, народжені у вогні» про Оксану Бейсюк, «Дивосвіт різьбяра» про Петра Корпанюка, «Різець творить казку» про Федора Гавриленка та інші. Він був постійним автором нашої районної газети, яка часто друкувала його матеріали, які завжди схвально приймали читачі. Остання його публікація з’явилася на першій шпальті «Гуцульського краю» 10-го січня цього року.

Іван Мисюк був багатогранною, неспокійною у творчості особистістю, любив мистецьке спілкування з однодумцями. Це привело його в народний оркестр гуцульських інструментів під керівництвом знаменитого Петра Терпелюка, з яким він виступав на сценах Львова, Києва, Москви, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії, Італії. Після таких поїздок почувався одухотвореним, наснаженим до нових ідей.

І.Ю.Мисюк був великим працелюбом, автором 20 книг. Про останню з яких нещодавно писала наша газета, навіть не припускаючи думки, ще вона справді-таки стане останньою. Талант допоміг йому досягти визнання і поваги, але вагу і простір його текстам надала саме невичерпна любов до людей. І в цьому — його унікальність, адже щоб любити людей, треба мати велике серце. Бог його ним нагородив, тому впродовж усього життя Іван Мисюк був відкритим і неупередженим, зігрівав і підтримував кожного добрим словом, вірив у порядність, ставився до сім’ї, дітей як до великого скарбу, дарованого Господом.

Нитка долі Івана Юрійовича перервалася, але його серце не погасло. Воно продовжує опромінювати світ любов’ю. Його місія на землі залишила ніжно-голосні срібні передзвони, які продовжаться доти, доки живі ті, хто його знав і шанував.

Аделя Григорук від імені Косівської РО НСЖУ та редакції газети «Гуцульський край».
«Гуцульський край», №3, 17.01.2020 року