Національна свідомість. Михайло Ломацький
«Національна свідомість» – перше видання в Україні публіцистичних творів педагога, культурного і громадського діяча Михайла Ломацького, автора понад 20 книг, серед яких і твори про його улюблену Гуцульщину.
«Національна свідомість» – це болючі й гіркі думки автора про національну самоідентифікацію українців, причини бездержавності та націонал-ренегатства. Книга актуальна для нашого часу, багато її положень проектується на події сьогодення.
Розрахована на широкий читацький загал.
У книзі збережено особливості мови, правопису та пунктуації автора.
ВИДАВНИЦТВО СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
ЛОНДОН 1952
Репринтне видання
УДК 8.82
ББК 83.3 (4УКР)6
Л 74
Національна свідомість. Михайло Ломацький 337,07 КБ | .pdf | Завантажень: 237
ISBN 978-966-8519-42-0
Видрукувано в МП “Евріка”
Свідоцтво Держ. реєстру: серія ІФ, № 10
Івано-Франківська обл., м. Косів,
вул. Незалежності, 28,
тел.-факс: 2-24-91
ЗМІСТ
Джерела національної свідомости…………………………… 3
Національна свідомість в минувшині………………………… 4
Маруся Богуславка……………………………………….. 7
Пісня про Бондарівну…………………………………….. 8
Нищення української національної свідомости………………… 9
Наслідки затрати національної свідомости…………………… 11
Мати Патріотка………………………………………….. 20
Без національної свідомости………………………………. 20
Національна свідомість…………………………………… 21
Людина національно свідома і несвідома…………………….. 23
Темні сторінки з історії нашого народу…………………….. 24
Закінчення……………………………………………… 30
Друга частина (Вступ)……………………………………. 33
Національна свідомість…………………………………… 34
Висновки……………………………………………….. 54
МИХАЙЛО ЛОМАЦЬКИЙ: НЕЗРАДЖЕНА ОБІТНИЦЯ
Михайло Ломацький – відомий на Гуцульщині культурний і громадський діяч, педагог, письменник, який, за словами свого сучасника Степана Салика, також учителя, так полюбив цей край, його мешканців-гуцулів і їх дітей, що «віддав їм все, що мав найдорожче: серце і душу».
Михайло Лукич Ломацький – подолянин, він народився 23 листопада 1886 року в селі Суходіл поблизу Гусятина над Збручем. Батьки були селянами, однак добре розуміли, що освіта надзвичайно потрібна народові й за всяку ціну намагалися дати її синові. Михайло змалечку тягнувся до книг, добре вчився в школі, а пізніше вступив на вчительські студії в Тернополі, продовжив їх у Заліщиках, де, після закінчення семінарії, здобув право викладати у школах Австро-Угорщини. Першу вчительську посаду дістав на Снятинщині. З перших днів починає активно займатися громадською діяльністю, проводить велику патріотичну роботу серед галицьких селян, за що відразу стягає на себе незадоволення влади.
Після розпаду Австро-Угорської імперії польський окупаційний режим почав значно жорсткіше контролювати діяльність громадських організацій, їх діячів, вчителів народних шкіл.
Почалися процеси насильницької полонізації в Галичині, проти яких різко виступав Михайло Ломацький. Це послужило причиною його арешту 1920 року. Разом з 286 гуцульськими повстанцями відбував ув’язнення в польській тюрмі в Коломиї.
Другий раз, уже «більшовиками-визволителями», був заарештований у вересні 1939 року. Чудом уникнув розстрілу 1941р., коли комуністи відступили, розстрілявши десятки тисяч в’язнів у тюрмах Західної України.
Умови побуту і вчительської праці Михайла Ломацького не назвеш легкими: на підтвердження цієї думки промовистим є хоч би той факт, що за 30 років педагогічної діяльності він змушений був 17 разів змінювати місце проживання. Причиною цього була не любов до мандрів чи постійна потреба нових вражень, – польська влада, переслідуючи прогресивного, національно свідомого народного вчителя, таким чином намагалася зменшити його вплив на галицьке селянство, мінімізувати стосунки з простими людьми, які за короткий час вчителювання М. Ломацького в тому чи іншому селі не встигали сприйняти його за «свого».
Перебування на Гуцульщині, зокрема у Криворівні, а потім у Головах, де Ломацький працював найдовше, залишило в його душі незабутній карб на все життя. Волелюбність і сміливий характер гуцулів надзвичайно імпонували Ломацькому, який, за словами згадуваного вже Степана Салика, був людиною «неспокійної вдачі, вічним революціонером, який завжди йшов прямим шляхом».
Від самого початку свого свідомого життя Михайло Ломацький присягнув вірно служити своєю працею українському народові, ширити його освіту, підносити ідею творення власної національної держави.
Цій обітниці він був вірний усе життя. З 1944 року перебуваючи на еміграції, М. Ломацький у важких, несприятливих обставинах далеко від улюбленої Гуцульщини видав друком понад 20 книжок, деякі з них обсягом понад 300 сторінок. Сотні статей національно-патріотичної тематики М. Ломацького надруковані в еміграційних виданнях Західної Європи, Канади, США.
Ось список основних творів Михайла Ломацького, який був опублікований в альманахові «Гуцульщина» за 1986 р. в Торонто (Канада):
- «Національна свідомість»;
- «Наша еміграція»;
- «Українська культура»;
- «Любов до Батьківщини»;
- «На чисті води»;
- «Українське вчительство на Гуцульщині»;
- «Верховино, світку ти наш» (у двох частинах);
- «Нариси з Гуцульщини»;
- «Бескидом зеленим»;
- «Країна чарів і краси»;
- «Гомін гуцульської давнини»;
- «У горах Карпатах»;
- «По той бік Чорногори»;
- «Опришківське гніздо»;
- «Заворожений світ»;
- «Із гір Карпат»;
- «Поділля – спомини з минулих літ»;
- «В Чорногорі – містерія Святоіванівської ночі», 9 відслон, музика А. Гнатишина;
- «У зеленому Бескиді», п’єси на 4 дії – УПА в Карпатах – Чорногорі.
Залишив готові до друку «Гуцульські оповідання» та «Альбом української ноші», дальша доля яких невідома.
Фрагменти деяких із названих творів були підготовлені до друку незабутнім Ігорем Пелипейком й вперше опубліковані в Україні окремою книгою під назвою «Гуцульський світ» стараннями видавця Михайла Павлюка (чотирма виданнями, загальним накладом чотири з половиною тисячі примірників). Із вступної статті «Гуцульщина – його любов», написаної І.А. Пелипейком, можна почерпнути немало досі не відомих фактів біографії М. Ломацького, його стосунків із видатними діячами української культури І. Франком, Лесею Українкою, Г. Хоткевичем, М. Коцюбинським, А. Крушельницьким.
«Національна свідомість» – публіцистичний твір Михайла Ломацького, опублікований у Видавництві Спілки української молоді в Лондоні 1952 р. Ця книга – гіркі думки автора про національну самоідентифікацію українців, причини бездержавності на націонал-ренегатства. Автор вдається до широких прикладів, а деякі факти, ним наведені, настільки актуальні й упізнавані сьогодні, що робиться страшно: невже нам, українцям, так і не судилося мати свою державу й у власний меншовартості служити хіба що пішаками в руках чужих правителів, а українським політикам слухняно пересуватися тими ходами на політичній шахівниці, які визначені нашим північним сусідом у московській столиці?
М. Ломацький причини зради національних інтересів України вбачає, по-перше, в низькій національній свідомості народу, а, по-друге, в «лакімстві», прагненні до збагачення, продажності тих, хто називає себе елітою, але готовий заради власної вигоди забути і про Вітчизну, і про народ, і про державність України та її безпеку.
Держава наша важко спиняється на ноги, бо антиукраїнських заходів для її руйнування вживають як ворожі, так і «свої», «рідні» сили. Чому в Україні діють антинаціональні партії, які проводять політику розколу держави, плодять сепаратистські настрої в суспільстві? Чому з трибуни Верховної Ради українські депутати виголошують промови чужою мовою?
Як зрозуміти факти, коли українські державні службовці й українські депутати влаштовують антидержавні акції, а органи, які повинні піклуватися безпекою держави, мовчать, хоча й сліпому видно, що за режисер за всім цим стоїть?.. Чому російські комуністи так відважно поводять себе в Криму в той час, коли у себе на батьківщині не сміють і пари з уст пустити? Хто сприяє їм, з чийого дозволу з’явилися вони тут? Кажуть, це зона інтересів Росії. А де ж наша зона на нашій, українській – не чужій землі?
На жаль, наша щоденна дійсність, як дзеркало, відображає неукраїнське обличчя української влади і «національну темноту й безпросвіток» (М. Ломацький) значної частини народу.
Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,
Ніколи світа-сонця не видав
– За ворога іде в огонь і воду,
Катам своїм поводирів оддав, –
так писала колись про стан справ національних з болем серця Леся Українка. Чи щось змінилося від того часу? Чи відчуває кожен з нас відповідальність за честь нації? Наші діди, наші батьки – українські січові стрільці, воїни ОУН-УПА, прощаючись, вимовляли коротке слово: “Честь!” Воно було виявом внутрішньої готовності кожною за жодних обставин не втратити цієї шляхетної риси, святим кредо: безчестя страшніше за смерть!..
Олесь Гончар у своєму «Щоденнику» записав: «Страшно, коли люди – зі страху чи з корисливих інтересів перестають боятися безчестя. Та не дрібнійте ж, отямтеся: ви ж – сини народу!» Михайло Ломацький стверджує, що «тільки національно свідома людина вміє і хоче служити своєму народові безкорисно і жертвенно і віддати йому своє знання, свій труд і працю і в тому знайти для себе найвище вдоволення, радість і втіху». Цього життєвого заповіту він дотримувався усе своє життя. На еміграції часто виступав перед українцями, дописував до багатьох часописів, переймався долею української інтелігенції, що опинилися на чужині, гаряче благав не втратити українського духу, національної пам’яті, рідної мови, передати цей скарб своїм дітям й онукам. Почав освітню працю, як писав у листах до С.Салика, «щоб Україна не спала».
Стійко терпів нужду і скруту, довго поневірявся по таборах для залишенців в Австрії, Німеччині, не отримав дозволу на виїзд в Америку, опинився в домах для перестарілих у Мюнхені, Фрайденшадті. Часто голодував, мерзнув в неопаленій кімнаті, не мав коштів навіть на найнеобхідніше – плащ, черевики, сорочку.
Однак при цьому працював і працював без упину. Кожний зароблений чи отриманий від друзів гріш тратив лише на видання книжок.
«Коли я вислав йому більшу суму грошей за розпродані його книжки і просив, щоб ними рятував своє здоров’я, – згадує С.Салик, – то він відписав, що всі гроші передав друкарні «Логос» у Мюнхені за друк нової книжки».
Він дуже змарнів, висох. Дістав від знайомих прізвисько «український Ганді» і гірко віджартовувався: «Ганді мав хоч козу, а я її не маю».
Подиву й шани гідна жертовна праця великого будителя нашої національної пам’яті, скромного гуцульського вчителя початкової школи, який прожив усе своє життя з Україною в серці. Помер М.Ломацький 24 жовтня 1968 р. у Фрайденштадті з вірою, що «великий воскресний день для нашого народу прийде, бо мусить прийти!»
Не зрадьмо ж ї ми цю його вистраждану віру.
Аделя Григорук