Несу в бесагах пам’ять роду

Травень 2018-го у Косові ознаменувався двома цікавими і дуже приємними подіями…

По-перше, у видавництві «Писаний Камінь» вийшла у світ книжка Миколи Фокшея «Несу в бесагах пам’ять роду». Це життєвий опис української родини, що розкриває коріння роду, долю предків і їх нащадків, народження нових сімейних гілок. У захоплюючій розповідній формі тут подається ретельно зібрана впродовж тривалого часу інформація від прадідів до сьогодення про старовинний рід Фокшеїв з Косова, про коріння роду Гуліїв зі Старих Кутів та родинні сплетіння Максим’юків (за походженням Миколиної дружини Уляни).

Автор зізнається: «Якось розклав навколо себе неймовірну історію-пам’ять про родину. Понищену, роздерту, але збережену. Вишукував по зернинці кожне слово, подію, складав докупи. Назбиралося так багато, що замислився: кому це все потрібно, до кого і в чому нести? Вирішив: понесу до молодих нащадків, у бесагах. У бесагах зручно.

В одну (передню) частину поскладав радість, щастя родини, а в другу (задню) — страждання, горе, біду. Заледве закинув важку ношу на плечі». З хвилюючою ношею пан Микола втрачав рівновагу, і було чому, бо людські долі близьких надто «перепліталися заковиристими лабіринтами життя». Вже мусив укласти все у розповідь! І народилася щедро ілюстрована світлинами книжка, що легко та з захватом читається, що задушевно водить від хати до хати.

По-друге, копітка робота на цьому не завершилася — варт було якось, дістаючи із бесаг літопис роду, поважно вручити його в руки кожному родакові — від найменшого до найстаршого. Микола Миколайович здійснив то найщемливіше — зібрав родину в одній залі… А висловити всю спадкову шану і приязнь допомогли йому діти з онуками… Так запанувала споріднена сердечність, спогади ще більше поєднали і зблизили присутніх. Деякі з них… просто давненько й не бачилися. А згадувати було кого і за що! Слава Богу, було і кому згадувати. Без сумніву, кожен гордо відчув і усвідомив себе генетичною піщинкою великої родини, занесеною у цей світ батьками.

Про рідню коротко не розкажеш, пережитих доброзичливості й родинного тепла газетними рядками не передаш…
А цікавість розбирає й сусідів, і ближчих, та й дальших, знайомих. Бо тримаємося за руки усі у життєвому колі, бо поєднані в подіях та життєдіяльності.

Не одно, як кажуть, не спало тої ночі… Читали вдома і плакали.

Направду, пам’ять про дорогих серцю людей згуртовує людський рід.

Василь Шкурган.
«Гуцульський край», №22, 1.06.2018 року