У книгу шани Ігоря Пелипейка
Ігор Аполлонович Пелипейко — істинний патріот України. Знайомий я з цією людиною з 1958 року. З 1938 р. він з родиною жив у Косові. Полюбив цей край всім серцем і душею, щиро змалював у своїх творах, виданнях. Це наш будитель і будівничий. Його кредо, амплуа – велика працездатність і працелюбність: працювать, працювать, працювать — як у І.Франка. Жити і творити. І не просто праця, а як життєва необхідність, потреба, творчість. Напрошуються слова М.Рильського «Ми працю любимо, що в творчість перейшла».
Працював у своєму «сродному ділі» — праця за покликанням, за природними здібностями. Сковородинівська теза «сродна праця».
Це дуже важливо у наш час!
Властива йому широкі ерудиція і діапазон знань: прекрасний філолог. Знав не тільки рідну українську мову та літературу, а і європейську історію, географію, мистецтво, природознавство, людинознавство і політику.
Прекрасний педагог, видатний громадський діяч, краєзнавець, великий природолюб. Своїми вчинками він намагався переконати, що, захищаючи природу, ми захищаємо Батьківщину.
І.Пелипейко відзначався великою людською скромністю. Не вихвалявся своєю особистістю: ким був, що робив, як робив, для кого і для чого робив.
Завжди, як та бджілка, від роси і до роси все носив мед до нашого спільного вулика за покликом серця.
Точний у своїх діях, великий майстер часу. Адже його видавнича справа прийшлась йому на старші літа.
Хотів виконати свій святий обов’язок: своєчасно змалювати і возвеличити свій край, Україну, її людей. Що і виконав.
Небайдужий до людських проблем. Своєчасно відгукувався на всі животрепетні питання краю в усних виступах, періодичній пресі, виданнях.
Доречно пригадати народну мудрість: бійся байдужих — вони не вбивають, але з їх мовчазної згоди на землі бувають і зрада, і вбивство.
Любив завжди правду, правду і тільки правду, як на суді. Дотримувався її. На життєвій дорозі завжди йшов за плугом правди і ніколи не був перекотиполем.
Творець добра в усіх відношеннях, сферах.
Порядний сім’янин і взірцевий батько (висококультурні і ерудовані його діти — Оля, Володя, внучка Аня).
Еталон Людини з великої літери, зразок і приклад для наслідування. Його життя — це подвиг людини. Напрошуються слова Т.Шевченка: «Сумно, страшно, а згадаєш — серце усміхнеться».
Сумно, страшно тому, що відійшов від нас. Серце усміхнеться — за його високогуманні людські справи. Честь, шана і слава Ігорю Пелипейку! Хай з Богом спочиває. Земля хай буде йому пухом. Пам’ять про нього ми збережемо у своїх серцях. Вірю, що не заросте ніколи стежина до його теперішньої домівки.
Т. Яницький,
голова товариства «Просвіта»
Косівської гімназії,
ветеран педагогічної ниви.
