Історичний нарис «Розтоки». Оксана Луканюк
Пізнай коріння роду свого!
Шануй, бережи і не цурайся всього рідного, українського, національного.
З глибокою повагою, О.М. Луканюк
Луканюк О.М.
Л 84 Розтоки історичний нарис від найдавніших часів до 2016 року Божого. /Луканюк – Косів: Писаний Камінь, 2016 – 296 с.
Історичний нарис «Розтоки». Оксана Луканюк 7,76 МБ | .pdf | Завантажень: 521
- © О.М. Луканюк, 2016
- © Видавництво «Писаний Камінь», 2016
- Комп’ютерний дизайн Віталія Стефурака
- Підписано до друку 05.07.16. Формат 60х84\16. Папір офсетний.
- Друк офсетний. Умов. друк. арк. 15,53. Обл.-вид. арк. 14,8.
- Тираж 500 прим. Замовне 444.
ПЕРЕДМОВА
Спливають години, дні, роки, століття. Історія стирає з пам’яті людей, важливі події, факти, навіть географічні обриси населених пунктів. Все менше і менше залишається живих свідків минувшини. За роки незалежності України вийшло з друку цілий ряд історико-краєзнавчих нарисів, які присвячуються історії населених пунктів Прикарпаття. У цьому славетному вінку цікавою новинкою у сьогоднішньому книжковому світі є праця Оксани Луканюк «Розтоки. Історичний нарис від найдавніших часів до 2016 року Божого».
Оскільки це перше краєзнавче дослідження рідного села Розтоки, то автор на основі рідкісних архівних документів Львівської бібліотеки ім. В.Стефаника Академії наук України, Центрального державного історичного архіву м. Львова та Івано-Франківського обласного архіву, на основі праць українських істориків-академіків В. Грабовецького, П. Сіреджука, М. Когутяка, П. Арсенича, спогадів старожилів – відтворила з глибини віків історію та культуру рідного села, зробивши вагомий особистий внесок у національно-духовний розвиток краю. Бо історія села загубилась десь у глибинах віків. І до цього часу ніхто раніше не робив спроби зафіксувати її на папері.
Автор дослідила соціально-економічний поступ села, показала його у контексті загального розвитку Західної України з княжих часів шляхетської Польщі, австро-угорського, польського та комуно-радянського поневолення. Розкрила історію життя кращих синів і дочок своїх односельчан. На основі свідчень багатьох односельців зуміла передати майбутнім поколінням чисті зерна правди про участь уродженців села у боротьбі за українську державність у лавах УСС та ОУН-УПА. Книжка дає можливість односельцям поглянути з великої часової відстані на справи своїх предків, зрозуміти їх біль та турботи, пізнати їхній спосіб життя.
Подиву гідна праця автора, що стосується історії церкви, розвитку освіти, а особливо звичаїв і обрядів селян. У книжці біографічні довідки увіковічнюють імена славних земляків, які не можуть бути забуті з плином часу.
Книжка складається із десяти розділів. Кожен з цих розділів – це титанічна праця, це пам’ять, це жива історія. Видання щедро ілюстроване давніми і рідкісними фотографіями. Безперечно, праця такого характеру вимагає ще значних доповнень і не претендує на виключну істину, хоча в ній знаходимо відповіді на багато запитань. А ще на багато питань треба шукати відповідей. Оксана Матвіївна історик за фахом і продемонструвала високий професійний рівень. Та історія на цьому не закінчується. Народ живе. Історія продовжується.
Вірю, що небайдужі до своєї історії люди доповнять її новими фактами і матеріалами, від чого загальна справа тільки виграє.
Петро АРСЕНИЧ,
заслужений працівник культури України,
голова Івано-Франківського ООВУТ «Просвіта»
ім. Т. Шевченка, доцент Прикарпатського
університету ім. В. Стефаника
ВНЕСОК У «МІКРОВИМІР» ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Так склалося, що Гуцульщина протягом багатьох століть знаходилася в складі багатьох держав. Це хоч і наклало значний відбиток на її історичний та соціально-економічний розвиток, однак не знівелювало повністю ментальних етнічних рис, притаманних гуцулам – населенню цього без перебільшення казкового за своєю красою куточка України.
Здобуття Україною державної незалежності стало потужним поштовхом для етнологічних студій в різних галузях мистецтва, культури, побуту Гуцульщини. Сюди потягнулися австрійці, німці, євреї, поляки, румуни, кожний з яких відшукував на карпатській землі сліди власної історії.
Ренесанс наукових досліджень іноземців умотивував і місцевих краєзнавців взятися за вивчення безцінних скарбів Гуцульської Атлантиди, які віками берегла від знищення народна пам’ять, ховали пожовклі аркуші архівних документів, напівзотлілі світлини, збережені за образами в почорнілих гуцульських хатах.
Однією з таких ентузіастів є Оксана Луканюк, історик за фахом, учитель Розтоківської школи. Запалившись думкою створити літопис Розтік, вона на роки з головою поринула в цю нелегку працю.
Першим результатом її наполегливості стало створення в 1996 році шкільного краєзнавчого музею «Полонинське літо». В ньому розміщено цікавий наочний матеріал, який дає можливість насамперед учням та іншим відвідувачам музею ознайомитися з побутом гуцулів, пастушими традиціями, облаштуванням відгінного тваринництва, а також з різними видами народних ремесел, в тому числі вишивкою, ткацтвом, пошиттям одягу тощо.
За двадцятилітню історію шкільний музей поповнився сотнями нових предметів зберігання; тут відбулося чимало екскурсій, районних та обласних семінарів бібліотекарів, учителів історії, гуцульщинознавства, образотворчого мистецтва. Важливою стороною роботи є проведення краєзнавчих експедицій та виконання науково-дослідницьких робіт обдарованими школярами.
Тому цілком логічно, що весь багатий матеріал, зібраний за два десятиріччя, Оксана Луканюк вирішила узагальнити, впорядкувати і видати окремою книжкою. І ось ця довгождана праця під назвою «Розтоки. Історичний нарис від найдавніших часів до року Божого 2016» нарешті побачила світ у косівському видавництві Михайла Павлюка «Писаний Камінь».
Книжка складається із десяти розділів і охоплює історичний матеріал від княжої доби до початку третього тисячоліття. Тут розповідається про захоплення нашого краю Польщею, татарські набіги, входження до Австро-Угорської імперії, відміну кріпосного права, першу світову війну і міжвоєнний період, другу світову і радянську окупацію, що тривала до 1991-го року. Автор зупиняється на темах, що тривалий час були під забороною комуністичної цензури – створення Легіону Українських Січових Стрільців, що став прообразом нашої майбутньої національної армії, та січовиків – вихідців із гуцульських Розтік; участь розтоківчан у боротьбі за відстоювання Закарпатської України та військовий спротив більшовицькій владі в лавах УПА, говорить про репресії і депортації в Розтоках.
Не оминула дослідниця й оригінального побуту своїх земляків, колоритної гуцульської культури та обрядовості, які своєю автентичністю виокремлюють карпатських мешканців з-поміж інших етнографічних груп українського населення. Адже правічні неповторні звичаї, що органічно переплелися з християнством, тісно поєднане з мистецтвом щоденне життя, героїчна і часто трагічна історія, самобутній світогляд, у якому глибоко вкоренилися предковічні вірування, – це все те, що мовби магнітом притягувало й притягує до Гуцульщини як колишніх, так і теперішніх дослідників і митців.
Багато таких етнографічних особливостей уже нівельовано сучасною цивілізацією, тому сьогодні все гостріше постає необхідність збереження народної пам’ятні та популяризації естетичних надбань верховинців-гуцулів в українському культурному середовищі. О.М. Луканюк глибоко переймається цією проблемою, але водночас як фаховий історик розуміє, що без розв’язання соціально-економічних питань вирішувати проблематику національної ідентичності гуцулів-українців складно. Тому на сторінках книги говориться і про безробіття та зубожіння місцевого населення, занепад тваринництва і пов’язаної з ним переробної галузі, які споконвіків були чи не основними (крім заготівлі лісу) заняттями карпатського селянства, годували й зодягали його, давали можливість підвищувати рівень добробуту, вчити дітей у школах та ін.
Книга О.М.Луканюк містить немало документів різних періодів історії, фронтових листів і, звичайно, фотоматеріалів, дібраних до всіх розділів, які роблять зримими далекі події, знайомлять із людьми, про яких іще вчора ми нічого не чули і не знали.
«Розтоки» Оксани Луканюк стали її щирим внеском у вивченні історії рідного села, тієї малої батьківщини, яка є в кожного із нас, але про яку, на жаль, часто ми дуже мало знаємо, бо не знайшлося людини, що описала б її шлях крізь століття. Оксана Луканюк своїм розтоківчанам такий подарунок зробила.
Звичайно, беручись до подібного дослідження, будь-хто з авторів розуміє, що не все вдасться так, як хотілося б. Будуть композиційні диспропорції, в якихось місцях матеріалу не вистачатиме, а десь подача його прагнула б іншої форми. Оксана Матвіївна також не вважає, що її дослідження про Розтоки повне і вичерпне. Але своє працею вона подає приклад того, що любов до батьківщини має виявлятися не лише у словах, а й у справах, так, як у свій час висловився незабутній Андрей Шептицький: «Не потоком шумних галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну».
Без будь-якого перебільшення хочеться зазначити, що книжка «Розтоки» стала дуже доречним і необхідним внеском у «мікровимір» нашого національного літописання, кроком до того, щоб двадцять перше століття, в якому ми живемо, нарешті перервало сумну традицію і перестало бути століттям безпам’ятства, нігілізму, століттям ненаписаної української історії.
Аделя Григорук,
старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство» Національної академії педагогічних наук України, заслужений працівник освіти України, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України
СЛОВО АВТОРА ДО ОДНОСЕЛЬЧАН
Задум написати історію свого рідного села Розтоки виник на перепохованні в Дем’яновому Лазі 1989 року, коли, переборовши страх, ще під пильним наглядом кадебістських сатрапів, сотні тисяч людей стали на коліна перед останками убієнних, замордованих комуно-більшовицькими катами жертв. Оця подія зобов’язала мене дати відповідь на питання: хто ми?, що ми?, чиїх батьків діти?
Не одну ніч мучили мене сумніви, чи маю я право, хоч, будучи істориком, братися за таку нелегку справу, торкнутися до ще незагоєних ран і написати історію свого села. Здавалося, що вдасться швидко зібрати матеріал, систематизувати його і видати книжку. Але, на жаль, це не така вже й легка справа. Часто опускалися руки, і тільки підтримка, добрі настанови, поради колег та односельчан додавали мені сил працювати. І сьогодні віддаю на ваш розсуд закінчену роботу, яку писала, як казав Лесь Мартович, «не для слави, а для людей». Багато ще таємниць приховує в собі наш земний куточок – Розтоки. Підростають мої учні, появляються нові історики, які професійно продовжать мою справу.
Я хочу, щоб ця праця прислужилася у вихованні молоді на прикладі наших земляків, для яких еталоном життя і смерті були поняття: «Бог і Україна понад усе!».
З повагою до вас –
ваша ОКСАНА МАТВІЇВНА
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ
1. Територія села – 919,82 га (0,08 га с/ради).
2. Кількість дворів – 784.
3. Кількість населення – 2005 осіб, з них:
ష ష чоловіків – 900 осіб;
ష ష жінок – 1105 осіб;
ష ష дітей – 272 особи;
ష ష віруючих УАПЦ – 1936 осіб;
ష ష віруючих УГКЦ – 16 осіб;
ష ష віруючих християн віри євангельської – 5 осіб;
ష ష свідків Єгови – 28 осіб.
Соціальна сфера села
1. Розтоківська ЗОШ І-ІІІ ст. Працює 33 вчителі, 14 працівників обслуговуючого персоналу, навчається близько 200 дітей. Директор – І.М. Кічеряк.
2. Сільський клуб. Працівників – 3. Завідувач – Л.М. Богдан.
3. Бібліотека. Завідувач – А.Т. Саборик.
4. ФАП – 2. Працівників – 6. Завідувачі: № 1 – Є.В. Косивчук, № 2 – У.П. Миронюк
5. Поштове відділення. Працівників – 3. Начальник відділення – М.В. Скрипчук.
6. Храми: Святого архистратига Михаїла, св. Козми і Дем’яна – української автокефальної православної громади. Настоятель – о. В. Тимчук.
Економічна сфера
1. Суб’єкти підприємницької діяльності:
1. Пекарня – СПД1 Г.М. Слижук;
2. Пилорама – присілок Луги – СПД М.М. Влашинець;
3. Пилорама – присілок Село – СПД Д.Д. Слижук;
4. Пилорама – присілок Село – СПД А.В. Пастух;
5. Пилорама – присілок Село – СПД Ю.Ю. Рибарук;
6. Пилорама – присілок Село – СПД М.І. Різун;
7. Пилорама – присілок Підстінки – СПД І.І. Гримайлюк;
8. Пилорама – присілок Підстінки СПД
А.Т. Шарабуряк;
9. Пилорама – присілок Підстінки СПД М.Т. Шарабуряк;
10. Кузня – присілок Село – СПД Д.Д. Кобильовський.
2. Фермерські господарства:
1. Фермерське господарство – присілок Луги, СПД С.С. Губчук;
2. Фермерське господарство – присілок Опари СПД М.С. Григор’єва.
3. Заклади торгівлі і громадського харчування:
1. Магазин промпродтоварів СПД І. Влашинець присілку Губки;
2. Магазин промпродтоварів СПД В. Досяк присілку Губки;
3. Магазин промпродтоварів СПД М. Данищук присілку Губки;
4. Магазин промпродтоварів СПД В. Головчук присілку Луги;
5. Магазин промпродтоварів СПД І. Влашинець присілку Луги;
6. Магазин промпродтоварів СПД О. Нагорняк присілку Луги;
7. Магазин промпродтоварів «Люкс» СПД М. Копильчук-Максим’юк присілку Село;
8. Магазин промпродтоварів «Любава» СПД С. Данилюк присілку Село;
9. Шкільна їдальня СПД Д. Поляк присілку Луги.
Місцева рада
1. Голова – Євген Михайлович Данищук.
2. Кількість депутатів – 16 осіб.
3. Кількість членів виконавчого комітету – 11 осіб.
4. Чисельність апарату ради та її виконавчого комітету – 6 осіб.
П О Д Я К А
Сторінками цього скромного видання я дякую долі за те, що дала мені можливість поспілкуватися з очевидцями подій і зібрати цікаву інформацію, яка стала першоджерелом цієї книжки:
– Арсеничу Петру Івановичу – заслуженому працівнику культури України, доценту Прикарпатського університету ім. В. Стефаника;
– Адел Григорівні Григорук, старшому науковому співробітнику науково-дослідної лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство» Національної академії педагогічних наук України, заслуженому працівнику освіти України, члену Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України
– Барчуку Віктору Петровичу – методисту Косівського районного відділу освіти;
– Чоланюк Марії Петрівні – голові МШО вчителів історії;
– Працівникам соціальної сфери села;
– Суб’єктам підприємницької діяльності;
– Органам місцевого самоврядування – працівникам Розтоківської сільської ради;
– Вчителям, батькам та учням Розтоківської ЗОШ І-ІІІ ст.;
– Всім жителям с. Розтоки і тим, котрі перебувають за їх межами.
ПРО АВТОРА
Цю жінку не можна не любити… За високий інтелект, щиру людяність, розумну пораду й постійне бажання прийти на допомогу, за веселу вдачу, оптимізм, життєрадісність. А ще – за усмішку відкриту, доброзичливу, привітну.
Її люблять діти й дорослі, батьки і молодь. Для одних вона стала мамою, для інших – старшою подругою, життєвим дороговказом. Усі вони пам’ятають теплу, невимушену атмосферу співпраці, яку вміє створити Оксана Матвіївна Луканюк на уроці. Адже вона – учитель! Учитель історії та основ правознавства Розтоківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. у класах, де є життя, а не календарне планування, що диктує теми уроків.
Вона – творчий учитель, що здатний оживити суху інформативність підручника цікавими фактами, уривками художньої літератури, віршами.
Вона – успішний вчитель: член творчої групи вчителів історії та правознавства, учасник різних семінарів, курсів, наставник багатьох переможців і призерів конкурсів обдарованої молоді і призерів предметних олімпіад. За що була неодноразово нагороджена грамотами: районного відділу освіти, відділу освіти області, грамотою Міністерства освіти України та грошовими преміями.
Отримавши такі винагороди, Оксана Матвіївна не зупиняється на досягнутому, а сміливо впроваджує свою мету: учити мислити, вселяти віру у свою громадянську значимість і бути активними творцями історії.
Оксана Матвіївна – душа колективу, яка проведе на високому методичному рівні виховний захід, заспіває пісню чи скаже дотепний жарт.
Вона не перестає вчитися, тому завжди цінує поради своїх колег-вчителів.
Вона – корінна розтоківчанка, патріотка свого краю і землі, котра проведе гірськими стежками на Протятий камінь чи камінь «Сокола», покаже надзвичайні краєвиди, зварить бануш на вогнищі чи вурду полонинську й розповість легенди і бувальщини під зорями карпатського неба.
Вона любить життя, якому віддається сповна, цінує віддані погляди і обійми учнів, сльозинку вдячності за вкладену працю і душу від батьків, міцну дружбу і взаємну підтримку колег по роботі і по духу.
Оксану Матвіївну не можна не любити, не цінити, не поважати!
Віктор БАРЧУК,
методист районного відділу освіти Косівської райдержадміністрації
СЛОВО ПРО КОЛЕГУ
Оксана Матвіївна належить до тих людей, які не знають втоми і спочинку. Не вміє кривити душею чи просто опустити руки – це вчитель від Бога, як кажуть люди. Її люблять діти, поважають батьки, цінують колеги по роботі.
Схвального акценту заслуговує співпраця на уроках вчительки і учнів. Як допомогти дитині відчути радість від свого розуму? Оксана Матвіївна і учні, як рівний з рівним, намагаються осягнути прекрасні моменти уроків історії. Учителька вміло керує роботою школярів на різних етапах уроку, презентує власні методи роботи з обдарованими дітьми та вміло використовує комп’ютер, за допомогою якого здійснює роботу з картами, уривками кінофільмів чи знайомство з історичною особистістю.
Усі відкриті уроки, проведені в рамках міжшкільного методичного об’єднання, були цікавими, нестандартними – з елементами гри, творчості, з використанням інноваційних технологій.
Не меншої уваги вчителька приділяє вихованню підростаючого покоління на прикладах батьків та вимог Національної доктрини розвитку освіти. Оксана Матвіївна багато зробила з учнями по впровадженню краєзнавства не тільки на уроках історії, а й у позакласній роботі. Що лиш значить шкільний музей «Полонинське літо»? Найкращий музей, який виборов перше місце серед шкільних музеїв області.
Оксана Матвіївна невпинно і безперервно працює над тим, щоб дати своїм учням якомога більше знань, планує уроки і виховні заходи таким чином, щоб учням було цікаво, а набуті знання вони пронесли у майбутнє, щоб крокувати в ногу з сучасним світом.
Марія ЧОЛАНЮК,
голова МШО вчителів історії
З М І С Т
Передмова…………………………………………………..………….………3
Внесок у «мікровимір» історії України..….………………………5
Слово автора до односельчан……………….………………………….9
Загальні відомості про населений пункт…………………..10
Соціальна сфера села………………………………………………….….10
Економічна сфера…………………………………………………..………..10
Місцева рада………………………………………………………………….…12
Розділ І. У СИВУ ДАВНИНУ…………………………..………..…….13
Географічне розташування села Розтоки…………..13
Заселення території та походження назви села…15
Розтоки між княжою добою і кінцевим
поневоленням Галичини (1340-1387 рр.)…………….20
Розділ ІІ. ПЕРЕГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ……………22
Під польською окупацією (1387-1773 рр.)…………….22
Татарські набіги та стихійні лиха……………………..…..22
Розділ ІІІ. РОЗТОКИ В ЧАСИ ПАНУВАННЯ
АВСТРО-УГОРЩИНИ ТА ПОЛЬЩІ (1772-1918 рр.)………26
Господарсько-адміністративний устрій села……..26
Розтоки і «весна народів» у 1848 р…………….…..…….35
Культурно-освітні товариства в селі……………37
Клуб……………………………………………………………………39
Бібліотеки…………………….…….………………………..…….45
Розділ IV. РОЗТОКИ В ЧАСИ ПЕРШОЇ
СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1918 рр.)………………..…………….. 48
«Душу й тіло ми положим за нашу свободу» ………………….48
Фронтові листи періоду Першої світової війни………….…..52
Розділ V. ПІД ПОЛЬСЬКОЮ ЗАЙМАНЩИНОЮ
(1919-1939 рр.)…………………………………………………………………..55
Україна під іноземним гнітом………………..……………..55
Розвиток села. Національні меншини………………..…57
Кооперативний рух в Розтоках………………………………59
Українська Військова Організація
та створення ОУН в селі………………………………………………62
Торгівля.……………………………………………………..……………64
Шварцування………………………………..……………………….66
Стан медицини в Розтоках…………………..……..…………72
Поширені методи лікування………………………..……….79
РОЗДІЛ VI. РЕЛІГІЙНЕ, КУЛЬТУРНЕ
ТА ОСВІТЯНСЬКЕ ЖИТТЯ СЕЛА……………………………………80
Церква…………………………………………..……….………….….80
Нема краю без звичаю………………………………………..88
Кухарство………………………………………..…………………..107
Різдвяні свята………………………………………………..……111
Маланка……………………………………………………..………..115
Андрея……..……………………………………………………….…117
Хрестини……..…………………………………………….….……119
Ремесло й промисли села….………………..……………120
Кушнірство і шевство……………..…………………………..123
Сорочка-вишиванка…………………..……………………….125
Писанкарство………………………………..….……….……….128
Лозоплетіння…………………………………..……………….…134
Бондарство…………………………………………..…….……….134
Теслярство…………………………………………………………..136
Столярство………………………………………………………….139
Ковальство…………………………………………………………..140
Цегельня…..……………………………………….…….………….142
Лісосплав……..……………………………………..……….………146
Бджільництво…..……………………………..………….………150
Ткацтво………………..…………………………………..………….152
Криниці………………….…………………..……………………….155
Перевізництво…………..……………..……………..………..…157
Освіта………………………….……….……………………………159
Дитячий садок……………….……………….…………………174
РОЗДІЛ VII. РОЗТОКИ В РОКИ
ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ………………………………………………..179
Розтоківчани і Закарпатська Україна…..……………….179
Акт 30 червня 1941 р. і початок опору окупантам……183
Остарбайтери………………………………………….………..…191
Воїни-односельчани Другої світової війни…………197
РОЗДІЛ VIII. ПІСЛЯВОЄННА РАДЯНСЬКА
ОКУПАЦІЯ СЕЛА (1944-1990 рр.)….……………..…………….199
Сумні події 1947-го, репресії і депортації із села….199
Народні звичаї, традиції й обряди
в далекому засланні…..…………………………………….…….…226
Господарство села в повоєнний час
(50-80-ті рр. ХХ ст.)…………………………………………………….230
Розтоківська сільська рада………………………..…….…238
Коротка інформація про поштове відділення…….241
РОЗДІЛ ІХ. РЕКРЕАЦІЙНА ЗОНА РОЗТОКІВ…………..……243
Садиба «Біля Черемоша» Юрія Гавриляка……..…..243
Відпочивальний комплекс «Стожари»………….…… 243
Садиба Григорія Влашинця………………………….……..245
Гуцульські Розтоки або Із висоти
пташиного польоту (погляд журналіста)……….…..245
Краєзнавчий музей «Полонинське літо»
Розтоківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст……..252
РОЗДІЛ Х. ВІДОМІ ЛЮДИ СЕЛА………….…………..……..……259
Додатки……………………………………………………………….268
Бібліографія………….…………………………………..…………286
ПОДЯКА…………………………………………………..……..……288
ПРО АВТОРА…………………………………………..……………289
СЛОВО ПРО КОЛЕГУ………………………………..……………291