Збірка поезії «Під музику печалі». Марія Щербатих
Чим живе людина на світі? — Любов’ю.
Чим живе душа людини у вічності? — Любов’ю.
Ця книга — про найдорожче і найсокровенніше в житті кожної людини — про любов. Прочитайте її, і якщо Вам самотньо, то пам’ятайте — любов не має меж — вона вічна…
Присв’ячую світлій пам’яті мого чоловіка Станіслава Щербатих — відомого українського барда Тризубого Стаса.
Автор щиро дякує усім доброчинцям за морально-матеріальну підтримку у виданні цієї книги:
- Родині Михайла та Ірини Павлюків
- Родині Володимира і Ольги Філенків
- Івано-Франківському земляцтву у м. Києві
- Поетесам Неонілі Стефурак, Ользі Довгоп’ят
ББК 84.4 УКР6-5
Щ 61
Щербатих М.І.
Щ 61 Під музику печалі. – Косів: Писаний Камінь, 2011 – 60 с.
ISBN 978-966-8519-61-1
Київ – Івано-Франківськ
2011
Збірка поезії «Під музику печалі». Марія Щербатих 5,58 МБ | .pdf | Завантажень: 240
Видрукувано в МП “Евріка”
Свідоцтво Держ. реєстру: серія ІФ, № 10
Івано-Франківська обл., м. Косів
вул. Незалежності, 28
тел-факс: 2-24-91
- Літературний редактор Неоніла Стефурак
- Художнє оформлення і дизайн Вікторія Щербатих, Володимир Щербатих
- Комп’ютерна верстка Володимир Щербатих
Підписано до друку 18.07.11. Формат 60х84\16. Папір офсетний.
Друк офсетний. Умов. друк. арк. 3,49. Обл.-вид. арк. 0,03.
Тираж 500 прим. Замовне 333.
Зміст:
Передмова……………………………………………………..4
Кохана, вірна дружина моя………………………………..5
Іду до Тебе ……………………………………………………..6
Свічі нашої осені ……………………………………………..7
Іду дорогою болю…………………………………………….8
Як Тебе відпустити …………………………………………..9
У музики смутку своя печать ……………………………..10
Розмова…………………………………………………………11
А поруч, неподалік від твоєї могили…………………….12
Я знаю, милий, що таке самотність …………………….13
Барвисті тіні ……………………………………………………14
Я пам’ять в пам’ять заплету ………………………………15
День оксамитовий сплине у відчаї………………………16
А ніч згорталась ……………………………………………..17
Відчиняю кватирку ночі …………………………………….18
А було це двадцять шостого січня ………………………19
Знову ніч огорнула ………………………………………….20
Відстань між нами вимірюю в снах ……………………..21
Світлини…………………………………………………………22
В саду весни …………………………………………………..34
Тисне душу стужа, вкрита зорями ………………………35
Вітер торкає струни …………………………………………36
У спогадах часу ………………………………………………37
Гітара мовчить ………………………………………………..38
Відцвіли квіти ………………………………………………….39
Зорепад сніжинок… …………………………………………40
Тобі сніжинки вмивають очі………………………………..41
Світлий спогад ………………………………………………..42
Остання наша зоряна дорога …………………………….43
Я розмовляла з тишею ……………………………………..44
Влітку твоє обличчя зігрівало мене теплом…………..45
Міняю струни пам’яті ……………………………………….46
Не вітер шелестить ………………………………………….47
Твоя дорога — вічності струна……………………………48
Мармурова гітара…………………………………………….49
Ти пішов в заметіль ………………………………………….50
Мороз налякав пелюстки чорнобривців……………….51
Між простором і часом……………………………………..52
Гріє душу вересневе море…………………………………53
Вже перестигло літо …………………………………………54
Барвінок зацвів ……………………………………………….55
Я тепер уже навчилась ……………………………………..56
Я п’ю нектар — гіркіший полину………………………….57
Ця синь небес …………………………………………………58
Та, що береже світло
Що відчувала Марія, коли втратила свого Ісуса, історії достеменно не відомо. Почуття втрати? Безмежну як небо тугу? Глибоку як всесвіт любов? Можливо, нам буде легше здолати бар’єри на шляху до істини, прочитавши цю маленьку збірку почуттів. Ці рядки свідомо не хочу вводити до царини поезії, бо там свої закони, свої Пілати, і своя Віла Делароса.
Марійчин шлях інший — вона та, що береже Світло. Берегла тоді, коли жив Тризубий Стас — берегинею лишилась і нині. У спогадах щира і глибока. Цього достатньо для книги і це є
тим, чого так бракує нам усім у житті.
Олександр Смик,
поет, лауреат премії Василя Стуса.
Лагідне світло, легенький вітерець через душу, сповідальний потік живої води, яка тече прямо з серця, відчуття одночасно радості і якоїсь невловимої печалі, – все це поезії Марії Гук-Щербатих. Знаю її давно. Ще з Оберегів 90-х минулого сторіччя. Але пізнаю її через поетичні рядки заново… І це нове пізнання наповнює душу радістю, що внутрішній світ Марії розвивається і прагне бути в гармонії з навколишнім живим світом, з близьким і друзями, з випадковими перехожими і далекими невідомими їй жителями нашої землі.
Час все обійме і занотує. Маю надію, що він знайде місце і для поетичних рядків Марії в тому гарному, наповненому силою духу, любов’ю і творчістю наших нащадків майбутньому
України.
Сергій Мороз,
співак і композитор, лауреат премії ім. В.Стуса.
