Серцем лину до Гуцульщини

14.08.2016 · Публікації

Для мого друга та побратима по духу і творчості Івана Мисюка цей рік — ювілейний. 29 квітня йому виповнилося 70 років від дня народження. Колектив Снятинського художньо-меморіального музею ім.В.І.Касіяна тепло вітав нашого прихильника, наставника з поважним і мудрим ювілеєм, бажав йому, як творчій людині, неординарній особистості наснаги, натхнення, здоров’я, оптимізму на многії літа.

На Косівщині і Покутті Івана Мисюка знають і шанують як краєзнавця, мистецтвознавця, фольклориста, журналіста, музиканта, поета-пісняра. Його удостоєно почесного звання «Заслужений працівник культури України». У 1992 році прийняли до Національної спілки майстрів народного мистецтва України. З 2006 року Іван Мисюк є членом Національної спілки журналістів.

Добродій Іван не без гордості називає себе гуцулом, горянином. Народився він у 1946 році, в селищі Делятині, Надвірнянського району. Навчався у Косівській школі-інтернаті (нині — гімназія) та у Косівському училищі прикладного мистецтва. А як відомо, Косів називають столицею гуцульського мистецтва. Саме під час навчання в училищі я познайомився з Іваном Мисюком. Тоді нас єднала сцена. Разом ми співали у викладацько-студентському хорі закладу, яким талановито керував світлої пам’яті Мирослав Процюк.

Іван чудово грає на баяні. Він вирізнявся майстерною грою на кларнеті серед колективу духового оркестру, яким керував талановитий самородок, світлої’ пам’яті Олексій Хвиля. Нас обох здружила палка любов до музично-пісенного мистецтва.

Іван Мисюк висвітлював багатогранне життя училища в замітках, публікаціях, які друкувались на сторінках тодішньої районної газети «Радянська Гуцульщина» (нині — «Гуцульський край»). У ній час від часу з’являлись його вірші. Він — одухотворений лірик, романтик, тому однокурсники і друзі між собою прозвали його «Світлячком».

Іван Мисюк змалечку ввібрав у своє серце манливу красу дивовижної природи з чарівними смерековими горами, швидкоплинною рікою Прут, загадковими скелями, сріблястими водопадами, в’юнкими потоками і замріяними над ними вербами. Мальовничі краєвиди Надвірнянщини, а пізніше — Косівщини надихали його на творчість, написання віршів, пісень, книг, фольклорних збірників. Про його закоханість у поезію засвідчує збірка «Світлиця душі», що побачила світ у 1999 році. В ній надруковані його вірші, пісні, новели, образки.

Актуально і нині звучить Мисюкова пісня «Прикарпаття моє»:

Прикарпатська земля —
То нашої юності пісня.
Наші долі з тобою
У серцях неспокійних злились.
Світ широкий такий —
Романтикам в ньому не тісно.
Синьо-жовте знамено
Злетіло у зоряну вись.
Приспів:
Прикарпаття — наш край,
Неповторне у нього обличчя.
Рідну землю свою бережем,
Як святиню святинь.
Україна нас всіх
І на працю, й на подвиги кличе,
По дорозі ясній —
на вершини духовності йти.
Тож будуймо життя,
Сил вкладаймо і творчості частку
Та палкої любові
Наш незгасний синівський вогонь,
Бо немає для нас
Дорожчого більшого щастя,
Ніж Вітчизні віддати
Тепло мозолястих долонь.

Майже три десятки літ Іван Юрійович Мисюк творчо та натхненно трудився на ниві освіти. Він вчителював у школах гірських сіл Снідавки, Яворова, Соколівки. З 1970 року 26 літ незмінно працював учителем образотворчого мистецтва, художньої різьби по дереву, музики і співів, креслення у Соколівській школі. Саме в цьому селі до нього прийшли визнання і добра слава. Саме тут він удостоївся почесних звань «Учитель-методист» (1986 р.) і «Відмінник народної освіти України» (1990 р.). І.Ю.Мисюк заочно здобув вищу освіту в Івано-Франківському педінституті.

Іван Юрійович створив і довго очолював унікальний на той час мистецький клуб «Самоцвіт», який став переможцем Всеукраїнського огляду-конкурсу. Талановито керував шкільними хорами, вокальними ансамблями та громадським краєзнавчим музеєм, діяльність якого оцінено дипломами Міністерств культури та освіти України.

Чверть століття І.Ю.Мисюк керував популярним вокальним ансамблем «Веселка», який два рази ставав лауреатом всеукраїнських музично-пісенних фестивалів і лауреатом X Міжнародного гуцульського фестивалю (2000 р.). Більше двох десятиріч І.Ю.Мисюк керував народним університетом образотворчого мистецтва, який удостоївся почесного звання лауреата обласної літературно-мистецької премії ім. М.Ірчана. Це, напевно, буде вписано в літопис й історію села Соколівки.

Довгі роки Іван Мисюк грав у популярному Косівському народному оркестрі гуцульських інструментів. З цим унікальним колективом виступав на сценах великих міст: Львова, Києва, Москви, колишніх прибалтійських республік.

У 2000 році побачила світ Мисюкова книга «Гірська веселка». У ній, у розділі «Мистецтва світ чарівний і прекрасний», вміщено понад 20 нарисів про митців Косівщини. Іван Мисюк опоетизував, звеличив людей праці і творчості Гуцульщини в книжці «Мелодії барв» (2001р.).

Він також давно досліджує весільні обряди, звичаї, традиції. Результатом його праці є книжки: «Весілля на Гуцульщині» (1998р.), «Гуцульські перлини» (1999р.), «Вінок золочений» (2002р.), «Весільні передзвони» (2005р.), «Весільні веселки» (2013р.), видані у Косівському видавництві «Писаний Камінь». Окремою книжкою вийшов у світ нарис про заслуженого вчителя України Ярослава Федірка «Візерунки долі». До душі автору книжка духовної тематики «Світло духовне», що побачила світ у 2014 році у Чернівецькому видавництві «Друк-Арт». У 1998 році в залах Косівського музею народного мистецтва і побуту демонструвалась персональна виставка книг, журнальних і газетних вирізок, систематизованих у тематичних папках, з творчого доробку літератора і журналіста Івана Мисюка.

Постійно діючі виставки творів з доробку І.Ю.Мисюка є у шкільній і сільській бібліотеках села Соколівки. Юні читці залюбки декламують його вірші «Моя вишнева Україно», «Зачарований горами», «З любов’ю сина», «Вдячність», «Вдячний долі», «Невмируще», «Моя Гуцульщина». Окремі рядки так і хочеться процитувати.

Моє кредо
О, ні! Я не можу бути байдужим!
Неспокій — моя стихія.
Тепер стаю як ніколи я дужим,
Мене наснажує мрія.
А мрія моя — це невтомне дерзання,
Що завше до праці будить.
Мрія моя — невгасиме бажання
Бути потрібним людям.

Учні часто вплітають у сценарії пісні Івана Юрійовича «Про хатину», «Косове мій». З натхненням співають «Соколівко моя»:

В колисаночці зір
— найдорожче село,
Сподівання мої і надії.
Як не важко на світі мені не було,
— Світлим променем душу зігріє.

Приспів: Соколівко моя,
Роки смутку і втіх,
Я не можу прожити без тебе
На шкільному подвір’ї — радісний сміх,
Невгамовний дитячий щебет.

Тут у кожній оселі
Я бажаний гість,
Як та пісня дзвінка над плаями.
Односельці мої, ви мені дорогі!
Я назавше зріднився із вами.

Приспів.

Соколівко моя — неповторна краса,
Я не можу прожити без тебе.
Ти відрада для серця,
мій рай і душа
— Мені більшого щастя не треба.

За свою багаторічну громадську і творчу працю Іван Мисюк заслужено удостоєний звань лауреата обласних літературно-мистецьких премій ім. М.Ірчана (1978 р.), Марійки Підгірянки (2002 р.) і районної літературної премії М.Павлика (2003р.).

Коли хмарно на душі, щоб просвітлитись оптимізмом він, мій друг, лине думками й замрією у Косів — місто неповторного дитинства і юності. Колись він присвятив цьому містечку свою щиру, задушевну «Пісню про Косів».

Я люблю, я люблю,
як у вересні осінь
Завітає у місто
в багрянім вбранні.
Ти мені дорогий,
мій красене Косів,
Та ще кращий мені
у цвіту навесні.
Ти мені дорогий,
мій красене Косів,
Та ще кращий в цвіту навесні.
Навесні, коли гори в зеленій одежі,
Коли Косів з Міської гори на виду
Тоді шепіт садів
мені душу бентежить,
Тоді місто моє потопає в цвіту.
І тому так мені усміхаються роси
І тому я, неначе на крилах лечу.
Я люблю, я люблю тебе,
красене Косів,
Запаливши у серці любові свічу.
Я люблю, я люблю тебе,
красене Косів,
Запаливши у серці любов.
Тут у мене хороші і вірні є друзі,
Тут уперше мені усміхнулась вона.
Тут назавше в студентському дружньому крузі
Пролетіла остання
студентська весна.
Тут назавше в студентськомудружньому крузі
Пролетіла остання весна.