Дорога до храму. Василь Курищук. Част. 2
Дорога до храму (фотографії). Василь Курищук 37,16 МБ | .pdf | Завантажень: 375
Заглянемо в ризницю
У візитаційних звітах, які складалися колись за результатами інспектування церков, а вони у ХVІІІ – ХІХ ст. проводились регулярно, візитатори детально описували, яка є в церкві священича одежа (ризи), її кількість, колір, матеріал. Проте, наше завдання зовсім інше. Ми хочемо ознайомитися з назвами риз, з їх призначенням та використанням. То ж яку одежу ми бачимо в ризниці.
Стихар – пряма, довга, широка, із широкими рукавами біла сорочка, яка покриває все тіло. Її називають ще підрясником, бо на неї можна одягати рясу, якщо така є.
Дальматика – це стихар для піддияконів і дияконів. Дальматика дещо старанніше зшита, ніж стихар, з кращого матеріалу, з кращим хрестом на плечах. Її одягає і хлопчача прислуга під час богослужінь.
Фелон – це довга і широка накидка, з коштовного матеріалу, яка не має рукавів. Священик одягає її на себе через голову поверх стихаря. Фелон одягають тільки священик або єпископ під час богослужінь. Фелони є кількох кольорів:
золотисті, які священик одягає в неділю та на Господні свята;
світлі – одягаються на Різдво та Великдень;
голубі – одягаються на Богородичні свята;
зелені – одягаються на Зелені свята;
червоно-багряні – одягаються в Страсну П’ятницю, на похорони.
Єпитрахиль – це широкий пояс з коштовного матеріалу, зшитий докупи так, що залишається отвір, через який священик вбирає його через голову. На кінцях, які звисають до колін, вишито по три хрести, а один хрест – на шийній частині. Без єпитрахиля священик не може відправляти будь-яке богослужіння.
Пояс – виготовлений з тканини, ним священик підперізується поверх стихаря і єпитрахиля.
Нарукавники – частини священичої одежі, які священик надіває на руки, щоби стягнути рукави стихаря. Нарукавники, фелон, пояс і єпитрахиль становлять комплект риз, які виготовляються з однієї тканини.
Ковпак – головний убір.
Потрібно зазначити, що одягаючи кожну частинку одежі священик відмовляє приписані молитви, знаменує їх знаком святого Хреста. Якщо священик готується відправляти Святу Літургію, то вже одягнений, умиває руки на знак чистоти серця й думок і підходить до проскомидійника.
Що розміщено на проскомидійному столику
У святилищі, ліворуч від престолу, розміщений проскомидійний столик, на якому є священні посудини. Коротко опишемо їх.
Дискос – позолочена мала тарілка, на яку священик кладе викроєного з просфори Агнця під час проскомидії. Це та частина просфори, що на Літургії після призвання Святого Духа перетворюється на правдиве Тіло Христове. Дискос має підставку, яка дозволяє переносити Агнця і частиці на Престол.
Чаша (потир) – священна посудина особливої форми, в яку під час проскомидії вливається виноградне вино, з’єднане з водою, що на Літургії з призиванням Святого Духа перетворюється на правдиву Кров Христову. Чаша і дискос під час Літургії переносяться з жертівника на Престол для звершення Євхаристії.
Звіздиця (зірка) – складається з двох металічних дуг, складених навхрест і з’єднаних гвинтиком. Вона служить для того, щоб на дискосі не змішувалися часточки просфори, які розкладені в певному порядку, і охороняє їх від доторку покровців, якими священик покриває дискос переносячи Святі Дари на Престол під час великого входу.
Спис (копіє) – священний ніж з ручкою у формі малого списа, яким священик виймає Агнця з просфори і викроює маленькі частинки.
Ложечка (лжиця) – служить для подавання вірним Пресвятого Тіла і Крові Господньої. Вона виготовлена з того самого металу, що чаша і дискос і має на кінці ручки хрестик.
Покровці – це три платки, якими священик покриває одним чашу, другим – дискос, а третім – чашу і дискос разом. Цей третій більший від двох перших і має назву воздух. Під час Символу Віри на Літургії священик зворушує повітря, що символізує землетрус, який стався під час Воскресіння Ісуса Христа, а також символізує віяння Святого Духа.
Після Служби Божої дискос, чаша і звіздиця закладаються у спеціальний футляр і зберігаються в окремому місці.
Окрім цих основних священних посудин є ще інші посудини і церковні речі, які використовуються під час богослужінь. Подаємо їх опис.
Кадило – невеличка посудина для розжареного вугілля, на яке священик кладе тиміам і ладан та обкаджує престол, іконостас і вірних перед найважливішими частинами богослужінь. Ця посудина звисає на трьох ланцюжках і має зверху накривку теж з ланцюжком.
Мирниця – посудина для зберігання святих єлеїв, які вживаються при святому таїнстві Хрещення (єлей оголошених), миропомазанні (святе миро) та маслосвятті (єлей для недужих). Мирниця складається з трьох малих, з’днаних між собою посудин.
Литійник (або всеночник) – це посудина на вино, єлей, пшеницю та п’ять хлібців, що їх посвячують на врочистій вечірні з литією.
Кропильниця – посудина, в якій зберігається свячена вода, а для кроплення служить кропило.
Вінці (корони) – вживаються під час вінчання. Вони виготовлені з дорогоцінного металу
Священики яблунівської церкви
До середини ХVІІ ст. та наприкінці ХVІІІ ст. і початку ХІХ ст. яблунівська церква вважалася філією стопчатівської церкви. Тому в ній служили переважно священики стопчатівської парафії. Із 1658 року і до середини другої половини ХVІІІ ст. яблунівська парафія була окремою і мала своїх парохів. Проте з того періоду архівні документи доносять відомості лише про двох священиків: о. Матія Терлецького, який служив на парафії з 1736 до 1744 року і о. Василя Стопчанського, який служив після 1745 року. У 1658 році зафіксовано, що в Яблунові був священик, але імені його не вказувалось. З побудовою і освяченням у 1825 році церкви св. Миколая в Стопчатові і закриттям церкви в Яблунові наші односельці, як уже згадано вище, відвідували стопчатівську церкву.
Від часу подання заяви на реєстрацію яблунівської громади (1989) на молебні та Служби Божі під відкритим небом приходив священик зі Стопчатова о. Василь Іроденко, а вже в 1992 році єпархія направила на парафію о. Богдана Рибчука. Подаємо відомості про священиків нової яблунівської церкви:
Отець Василь Іроденко (11.01.1958, м. Надвірна Івано-Франківської області). Закінчив Надвірнянську середню школу (1975), Одеську духовну семінарію (1982). Висвячений на диякона 05.03.1982 року, на священика – 27.03.1982 року Митрополитом одеським Сергієм. Служив на парафії в селі Лукавець Вишнівський (1982-86).
З 12 липня 1989 року – парох с. Стопчатова. 25 грудня 1989 року в церкві с. Микитинці Тисменицького району склав присягу перед єпископом Павлом Василиком і був прийнятий до лона Греко-Католицької Церкви. На його долю випала відбудова церкви св. Миколая в Стопчатові і початок будівництва церкви в Яблунові. Він активно підтримав ідею будівництва Яблунівської церкви і всіляко сприяв реалізації цієї ідеї.
Разом із сільськими активістами Стопчатова організовував громаду до участі у важливих громадсько-політичних подіях: освячення і підняття національного прапора в Стопчатові (1990), перезахоронення жертв більшовицького терору (1990) в Яблунові, похід з образом Божої Матері і хоругвами на референдум 1 грудня 1991 року. Мав тісні зв’язки з Яблунівською ЗОШ І-ІІІ ст., проводив катехізацію школярів.
У травні 2005 року переїхав на Надвірнянщину. І вже 8 травня цього ж року призначений на посаду священика церкви св. Миколая в с. Стримба Надвірнянського деканату. Нагороджений Хрестом з Прикрасами (2006).
Отець Роман Лесюк (13.10.1949, с. Нижній Березів).
Закінчив Космацьку середню школу (1966). Пройшов службу в армії, працював електриком у колгоспі, таємно студіював релігійну літературу і під опікою владики Павла Василика засвоїв програму духовної семінарії. 10 травня 1983 року висвячений на диякона, а 27 квітня 1989 – на священика.
З 1990 року проживає в Яблунові, надає духовну підтримку хворим, вміє вислухати, порадити, заспокоїти. У різних духовних потребах до нього звертаються не тільки яблунівські люди, а й жителі навколишніх сіл. Його щира молитва та добрі настанови допомагають людям, сприяють очищенню від гріха.
На парафії служив разом зі священиками о. Василем Іроденком та о. Богданом Рибчуком, а зараз служить сотрудником з о. Дмитром Погорілим у Яблунові. Нагороджений Хрестом з Прикрасами з нагоди 2000-літнього ювілею Різдва Христового.
Отець Богдан Рибчук (03.06.1957, с. Стопчатів). Закінчив Яблунівську середню школу (1974), Сторожинецький лісний технікум. Працював в Яблунівському лісництві, а потім майстром озеленення м. Коломиї. У 1990 році вступив до Івано-Франківського теологічно-духовного інституту, який закінчив у 1995 році. 8 лютого 1992 року висвячений на священика владикою Софроном Дмитерком у катедрі Воскресіння Христового в м. Івано-Франківську.
Служив на парафії в с. Космач (церква св. Параскеви) і одночасно на парафії в Яблунові. В той час лише починалося будівництво яблунівської церкви Співстраждання і Різдва Пресвятої Богородиці. Отець Богдан регулярно, кожної неділі і у свята, проводив богослужіння з часу закладки фундаменту церкви. Впродовж кількох років під палючим сонцем і в тріскучі морози, в дощову погоду і в сніжні завірюхи доносив Слово Боже до вірян.
Він всіляко сприяв будівництву церкви, забезпечував освячення дзвонів, Престолу і, нарешті, освячення новозбудованої церкви владикою Павлом Василиком. У 2000 році виїхав у США, де зараз обіймає посаду священика у церквах св. Йосафата та св. Володимира (штат Мічіган).
Отець Ігор Полюк (12.03.1970 р., м. Коломия ). Закінчив Чернівецьке культурно-освітнє училище (1989), служив в армії. У 1991 році поступив на навчання в Івано-Франківську духовну семінарію. У 1993 році висвячений на диякона і кілька місяців служив у Верховині, а на Зелені свята 1994 року прийняв священиче свячення і 17 вересня цього ж року призначений сотрудником на парафію в Нижній Березів.
Оскільки о. Богдан Рибчук, який був адміністратором в яблунівській церкві, взяв на пів року відпустку і виїхав у США, о. Ігор був тимчасово призначений на його місце. Але о. Богдан ще до закінчення відпустки взяв відкріплення, то о. Ігор служив на парафії повний рік. На цей рік припало будівництво резиденції, якому він всіляко сприяв і допомагав.
У 2002 році його призначено парохом нижньоберезівської парафії, на якій він служить і сьогодні. Там він відремонтував стареньку церкву, поновив інтер’єр, здобув собі добру опінію серед парафіян.
Нагороджений Хрестом з Прикрасами (1996 р.), багатьма грамотами і серед них грамотою від Глави УГКЦ, кардинала Любомира Гузара за співпрацю з молоддю (2009 р.).
Отець Дмитро Погорілий (23.04.1978), смт. Обертин Тлумацького району). Закінчив Обертинську середню школу (1995), Івано-Франківський теологічно-духовний інститут (2001). Висвячений на диякона у 2000 році і був призначений архидияконом біля ординарія Коломийсько-Чернівецької єпархії Кир Павла Василика.
Висвячений на священика 22 квітня 2001 року, а 29 квітня цього ж року призначений на парафію в смт. Яблунів парохом церкви Співстраждання і Різдва Пресвятої Богородиці.
З єпископом Павлом Василиком відвідали Рим з нагоди 2000- річного ювілею Різдва Христового і були на аудієнції у Святого Отця Івана Павла ІІ, від якого о. Дмитро одержав благословення.
Постійно дбає про створення духовно-естетичних умов для віруючих. Зумів об’єднати навколо себе церковне братство, яке вирішує багато фінансово-господарських проблем. Користується авторитетом серед парафіян.
З його благословення при церкві відкрито парафіяльну бібліотеку. Має тісний зв’язок з монастирем згромадження сестер милосердя св. Вікентія та зі школою. При церкві створено спільноти «Матері в молитві» та «Рух Назаретських родин». Регулярно для дітей шкільного віку під час літніх канікул організовує відпочинковий табір «Канікули з Богом». Нагороджений Жовтим Хрестом з нагоди 2000 річниці Різдва Христового, Хрестом з Прикрасами з нагоди 10-ї річниці заснування Коломийсько-Чернівецької єпархії.
Дяки
Впродовж кількох років після освячення церкви постійного дяка в церкві не було. Обов’язки в різні часи виконували Мостов’юк Микола, а пізніше Дужак Василь, який раніше служив в лючанській церкві. Обидва вони були самоуками.
З 2002 року на посаді дяка служить Михайло Мельник. І хоч він не має відповідної теологічної освіти, проте своїм добре поставленим голосом, набутими вміннями і побожністю завоював авторитет серед парафіян і є добрим партнером священикові в усіх богослужіннях.
М. Ю. Мельник народився 4 червня 1949 року в Яблунові. У 1977 році закінчив Чернівецьке музичне училище, а з 1978 року працює вчителем теоретичних дисциплін Яблунівської дитячої музичної школи. Він соліст-вокаліст художніх самодіяльних колективів. Під час навчання в музичному училищі співав в ансамблі разом з відомими співаками Павлом Дворським, Василем Мотруком. Співав у хоровій капелі «Гуцульщина», яка представляла область на фестивалі в Румунії. Був одним із засновників ансамблю «Дзвони Карпат» (1978), який згодом став лауреатом Всесоюзного конкурсу вокалістів, а зараз носить звання народного самодіяльного ансамблю. Він соліст народного аматорського чоловічого ансамблю. З 1992 року керує церковним хором.
Паламар та церковна прислуга
Відколи в новій церкві священик почав правити Служби Божі, обов’язки паламаря ретельно виконував активний будівельник церкви Іван Никорович. Після його смерті ці обов’язки перебрав Лишак Микола. Коли і Микола Лишак відійшов у вічність, отець Дмитро підібрав собі молодших паламарів: Сулятицького Павла, а потім Бойчука Івана, згодом Михайла Сабадаша, які ще в дитинстві разом зі своїми однолітками прислуговували священикові під час Служби Божої. Тепер ці обов’язки виконує Синежук Назарій, який одночасно навчається в 11-му класі. Не раз у різних потребах ранками хлопці спочатку йшли до дзвіниці дзвонити, а потім сідали за парту.
Кожен раз під час Служби Божої священику прислуговують від двох до чотирьох хлопчиків. І так було впродовж років. Тут вони на наших очах росли і мужніли, їх замінювали молодші. Через школу прислуги проходила верства за верствою. Тепер ми бачимо вже дорослих Сулятицького Павла та Бойчука Івана, які, здається, ще недавно подавали кадило, носили засвічені підсвічники, уважно стежили за богослужінням, а сьогодні після закінчення навчальних закладів працюють в народному господарстві. А в церкві бачимо вже інших хлопчиків в прислузі, одягнутих в дальматику, яка на декому хоч і торкається підлоги, але той, хто її носить – всім єством з Богом.
Церковний хор
Перші панахиди, молебні та Служби Божі, які служилися під відкритим небом ще на початку 90-х років минулого століття в Яблунові, супроводжувалися співом невеликої кількості активних вірян, які співали, як уміли, і своїми голосами допомагали дякові. У 1992 році на парафію призначено священика о. Богдана Рибчука. Отець відразу взявся за організацію церковного хору, бо, зрозуміло, що без доброго хору не може якісно відправлятися Божественна Літургія. Отець Богдан попросив вчителя музики Яблунівської музичної школи М. Ю. Мельника взятися за створення церковного хору і переконав його в тому, що це повинен зробити тільки він. Таким чином М. Ю. Мельник став керівником церковного хору. Допомагав йому в цій справі колишній інженер і скрипаль-самоучка п. Микола Дутчак, який і став старостою хору.
Прийшлося докласти чимало зусиль, щоб вивчити Божественну Літургію, адже співаки не мали музичної освіти. Працюючи над вивченням Божественної Літургії, хтось залишав колектив, а хтось приєднував ся і таким чином формувався церковний хор. Спочатку співали на три голоси, а згодом – на чотири. Тепер – це мішаний чотириголосний хор і налічує біля 30 активних учасників, які співають душею і не уявляють свого життя без духовної пісні. Хор бере активну участь у житті парафії, співаючи Божественну Літургію, акафісти, панахиди, молебні, маївки, колядки. Роки біжать невпинно, склад хору поповнюється новими силами, бо хтось залишає хор за станом здоров’я, а хтось відходить за обрій, залишаючи нам добру згадку про себе.
Склад хору
Мельник Михайло – регент Кашевко Марія
Негрич Василь Лазарович Ганна
Панисько Василь Вербюк Олена
Васкул Антон Левандовська Ганна
Дутчак Микола Резуняк Ольга
Дутчак Тарас Григорчак Марія
Романюк Микола Коломийчук Люба
Бодруг Микола Фальбійчук Марія
Марчук Юрій Фенюк Ганн Стефанко Петро Романюк Юлія
Абрам’юк Віталій Гойло Марія
Клим’юк Михайло Волошенюк Юлія
Федорак Ярослава Граб’юк Ірина.
Парафіяни пам’ятають і щиро вдячні тим односельцям, які співали в хорі багато років, а зараз вийшли на пенсію, або відійшли в інші світи. Серед них зокрема:
Бойчук Ганна Боєчко Ольга
Полюк Ганна Стефанко Параска
Мельник Параска Волощук Олена
Мосюк Марія Романюк Антон
Мельник Стефанія Гривняк Юліан
Бойчук Гафія Одокійчук Михайло
МельникМарія Фальбійчук Михайло
Мельник Михайло Мельник Дмитро
Мельник Юрій Лесюк Стефан
Кашевко Петро Галанджій Михайло
Котлярчук Дмитро Слюсарчук Олексій
Лисишин Марія Полюк Петро.
Абрам’юк Василь
Хор «Просвіти» співає Літургію
Просвітянський хор, який має звання народного (керівник Василь Чукур, староста Микола Дутчак), на початку 2000 року поповнив свій репертуар Святою Літургією і попросився до церкви супроводжувати Службу Божу. Та не так це просто було здійснити, хоч хор співав на відповідному професійному рівні. Потрібно було так поступити, щоб не образити той хоровий колектив, який співав у церкві щонеділі. Та керівник хору Василь Чукур разом з отцем Ігорем Полюком, який тоді служив на парафії і підтримував цей колектив, вирішили, щоб хор співав спочатку Служби Божі для учнів школи-інтернату, а потім якось все уладнається.
І ось, 25 травня 2000 року хористи вже співали свою першу Службу Божу в яблунівській церкві. Віряни із вдячністю і задоволенням прийняли це професійне виконання духовних пісень і високо оцінили майстерність співаків.
Слава хору вийшла за межі Яблунова. Його почали запрошувати до церков багатьох сіл. Впродовж 2000-2010 років майже кожного місяця хористи брали участь у богослужіннях. Найчастіше співали Літургію в яблунівській церкві. Проте їх з вдячністю приймали парафіяни у Космачі і Тюдові, Нижньому Березові і Стопчатові, Текучі і Лючках, Баня- Березові і Микуличині. А 29 червня 2003 року хор «Просвіти» співав Службу Божу в Зарваниці, в церкві Божої Матері.
Склад хору «Просвіти»
Гойло Марія Клим’юк Михайло
Боднар Михайло Клим’юк Світлана
Бодруг Микола Марчук Галина
Бойчук Наталія Марчук Юрій
Боєчко Олена Одокійчук Мирослава
Васкул Ганна Семчук Юрій
Васкул Микола Струк Михайло
Галанджій Володимир Сулятицький Ігор
Геник Михайло Тацюк Ганна
Григорчак Роман Ткачук Євгенія
Гургулович Лариса Федорак Ярослава
Гургулович Михайло Цимбалюк Оксана
Дутчак Ганна Яковенчук Марія
Дутчак Микола
Дитячий хор
Своїми чистими і щирими голосами приємно здивував дитячий хор, який став сюрпризом для вірян і був ними захоплено сприйнятий. Цей подарунок для парафіян зробила сестра-монахиня Міріам.
Склад дитячого хору
Орєшкіна Олександра Лабачук Марія
Цимбалюк Емілія Лабачук Софія
Граб’юк Анна Абрам’юк Наталя
Кур’янська Оля Бойчук Христина
Курищук Уляна Михайлюк Василь
Шеремета Тетяна Яцюк Роксолана
Стенчук Юлія Яцюк Петро
Сидорак Микола Марчук Світлана
Абрам’юк Ярослав Фіцич Орест
Долішняк Вікторія Руссо Андріана
Ткачук Юлія Руссо Алесія
Гулей Аліна Ковальчук Романа
Абрам’юк Романа Ткачук Анастасія
Курищук Ярема Мельник Анастасія.
Симчич Софія Петрованчук Дмитро
Стефанко Наталя Стефанко Петро
Сестра Міріам зібрала школярів молодших класів і зуміла з ними вивчити Божественну Літургію. Діти співають легко і впевнено. Появу дитячого колективу радо сприйняли їхні старші побратими на чолі з регентом п. Михайлом Мельником. Радіють парафіяни, що росте молода зміна, яка вчиться розуміти Слово Боже, серцем сприймає мелодію духовної пісні і так натхненно своїми ангельськими голосами доносить її до всіх присутніх на богослужінні.
Церковний комітет
Велику допомогу в організаційній та господарській діяльності церкви надає церковний комітет, який працює під загальним керівництвом пароха. Комітет сприяє в ремонтних роботах, в забезпеченні будівельними матеріалами та організації людей на допомогу в опорядкуванні території, а також у створенні фондів та поповненні дохідної частини церковного бюджету.
Список членів церковного комітету
Синітович Богдан – голова Ленько Володимир
Граб’юк Богдан – заступник Іванович Петро
Головецький Мирослав – скарбник Заячук Юрій
Габорак Ігор Одокійчук Дмитро
Капчук Роман Кравчук Василь
Цимбалюк Василь Арсенич Микола
Гембарський Валерій Васкул Микола
Сабадаш Михайло Стефанко Петро
Дутчак Сергій Сулятицький Роман
Полюк Роман Кушнірчук Микола
Фальбійчук Юрій Волошин Михайло
Боєчко Василь Боднарук Микола
Кіщук Петро Гойло Богдан
Курищук Ярослав Негрич Володимир
Боєчко Юрій
Члени церковного комітету проявляють достатню активність та ініціативу, вишукують різноманітні шляхи для здешевлення ремонту чи при виконанні інших робіт, залучення спонсорів. Всі вони заслуговують на подяку і шану від людей. Та не задля слави чи похвали трудилися і трудяться церковні брати і сестри, вони працюють за покликом свого сумління і вважають свою працю християнським обов’язком. Персо нальний склад братства час від часу поновлюється, приходять молоді, більш ініціативні брати, які не тільки можуть організовувати, але докладатися до господарських чи інших справ як коштами, так і своїми вміннями.
Церковний комітет ми звикли називати братством, а голову церковного комітету називаємо старшим братом. З братством тісно співпрацює сестринство. Це група жінок, ревних християнок, які взяли на себе обов’язки бути господинями церкви. Вони прибирають і прикрашають храм, приносять свіжі квіти, слідкують за станом доріжок, підтримують чистоту ризниці і рушників, здійснюють обслуговування храму під час богослужінь, проводять благодійну діяльність. Особливо багато зусиль прикладають в підготовці храму до святкування Різдва Христового, Великодня, Зелених свят та храмових празників.
Організовує роботу сестриць старша сестра. Сьогодні ці обов’язки виконує Мочернюк Надія, а в попередні роки – Чернявська Марія, Явдошняк Анна, Левандовська Анна. Серед найбільш активних сестриць: Мельник Зоряна, Микитюк Марія, Мельник Людмила, Гулей Марія, Заячук Галина, Боєчко Ярослава та інші.
Сестри залучаються до обговорення важливих господарських проблем, які вирішуються під керівництвом пароха.
Жертводавці храму
Вище ми згадали людей, які з першого дня працювали на будівництві, а також тих, які пізніше приєдналися чи виконували окремі спеціальні роботи. Всі вони своєю працею засвідчували благородні душевні поривання, щиру безкорисливість, глибоку побожність – риси властиві ревному християнинові. Серед них були люди, які окрім своєї праці вкладали кошти чи закуповували потрібні для церкви речі, облагороджували інтер’єр. Більшість з них відкликалася не на просьби, а на поклик свого сумління, і не претендували на похвалу чи якесь інше моральне заохочення. Ми впевнені, що Бог їх помітить і не обмине своєю ласкою. Та наважимося все-таки згадати тут окремих жертводавців.
Ще в період будівництва достатньо великі грошові пожертви зробили: Кур’янський Василь, Сальварівська Ольга, Сулятицький Дмитро, Томащук Юрій, Цариняк Іван, Сіреджук Дмитро.
Коли церква вже була побудована, виникли нові потреби в коштах для опоряджувальних робіт, придбання церковного майна тощо. Стараннями багатьох жертводавців придбано Євангеліє і комплекти риз, патериці і хрести, Євхаристійний посуд і образи, побудовано дашки над сходами та виготовлено престол і нові дубові двері, придбано та виготовлено також і інші необхідні для церкви речі.
Серед цих добрих людей є багато тих, які не хотіли, щоб їх тут згадувати. Однак, хай вибачають, ми порушимо їхню просьбу і насамперед згадаємо таких:
Полюк Роман, Синітович Богдан, Габорак Ігор, Гембарський Валерій, Капчук Роман, Цимбалюк Василь, Цимбалюк Віктор, Табахарнюк Дмитро, Ленько Володимир, Боєчко Василь, Левандовський Роман, Заячук Галина, Волощук Любомир, Мельник Зоряна,
Гулей Руслан, Гулей Марія, Івасюк Анна, Івасюк Ігор, Лазарович Микола, Стефанко Петро, Геник Степан, Бурдуланюк Юстина, о. Василь Кіцелюк, сестри Уляна, Наталя та Галина Томащуки.
Знаємо, що це далеко не повний перелік, але будьмо певні, що всі жертводавці в Бога на обліку є.
Разом з цим потрібно відмітити, що умільці Яблунова своїми руками багато зробили для естетичного вигляду церкви, примноження її сакрального багатства. Заслуговують на увагу мистецькі роботи, подаровані церкві авторами. Це зокрема роботи Михайла Голинського (образ Різдва Ісуса Христа та Плащаниця), Миколи Яцка (образ Ісуса Христа на Оливній горі), Заячука Любомира (образ св. Миколая), Симчича Миколи (вишитий образ Матері Божої та Плащаниця), Самойлової Марії (вишитий образ Матері Божої), Галатинюк Катерини (вишиті фани). Церкві подаровано багато рушників, вишитих талановитими вишивальницями.
Монастир Згромадження сестер Милосердя св. Вікентія
Монастир є окремою структурою, але співпрацює і узгоджує свою діяльність з церквою і, як і церква, підпорядковується єпархіяльному урядові.
Цікавою є історія заснування монастиря. Вона бере свій початок з першої половини минулого століття. Ще перед Другою світовою війною Олена Котлярчук, дівчина з достатньо забезпеченої яблунівської сім’ї, вихована в любові до Господа Бога, просилася до Згромадження сс. Милосердя св. Вікентія в Станіславі. З певних причин їй було відмовлено, але вона залишилася вірною своєму вибору впродовж всього свого життя. Та попри це вона одружується з Порфирієм Атаманюком, склавши обітницю чистоти. Їх єднала щира молитва і важка селянська праця. Дивувалися сусіди, мовляв, для кого вони стараються. А вони тихо і злагоджено працювали, мали корів і коней, побудували собі добротний будинок, допомагали людям. А коли Греко-Католицька Церква перебувала в підпіллі, у цьому домі служилася Свята Літургія священиками оо. Василем Семенюком, Павлом Василиком, Володимиром Шафраном.
Порфирій Атаманюк був достатньо грамотною людиною. Він тратив гроші, зароблені важкою працею, не тільки на різні господарські потреби, але й на придбання книжок. Разом з Миколою Котлярчуком, своїм однодумцем, створили бібліотеку духовної літератури, яка була розміщена в домі Атаманюка. Пан Порфирій виготовив іменний штамп для бібліотеки, за яким і сьогодні десь між людьми можна розшукати книжки з цієї бібліотеки. Деякі книги з цієї бібліотеки зберігаються в будинку Миколи Котлярчука.
Перед смертю, у 1988 р., Порфирій Атаманюк зробив заповіт на тодішніх семінаристів Тернопільської семінарії о. Володимира Шафрана і о. Василя Пастуха. А старенька Олена Котлярчук довший час проживала сама. І коли вже їй була потрібна допомога, вона звернулася до Згромадження сестер милосердя св. Вікентія і одержала цю допомогу, опіку і любов.
У вересні 1997 року с. Єремія Побуринна і с. Володимира Федак приїхали до Яблунова, щоб заопікуватись Оленою Котлярчук. З часом вони оформили право власності на будинок, а через півроку зареєстрували статут Згромадження сс. Милосердя св. Вікентія в Коломийсько-Чернівецькій єпархії УГКЦ.
Сестри провели капітальний ремонт та реконструкцію будинку, зробили благоустрій подвір’я, побудували капличку. На другому поверсі будівлі в достатньо просторому приміщенні обладнано богослужбову капличку, яку 4 липня 1998 року владика Павло Василик освятив на честь Воздвиження Чесного Хреста. Тепер у цій капличці кожного тижня парох яблунівської церкви відправляє Служби Божі. В капличці є престол з антимінсом та кивот зі Святими Дарами.
З появою монастиря в містечку оживилося релігійне життя. Сестри-монахині подають добрий приклад служіння Богові і людям. Вони проводять катехизацію в школі-інтернаті, доглядають хворих в Яблунівському реабілітаційному центрі. Щотижня до них приходять дошкільнята, яких в доступній формі знайомлять з Біблією, навчають молитов, розповідають про святих.
Подібну роботу проводять і з учнями 3 – 4 класів. З ініціативи сестер створено дитячий церковний хор. А в неділю до них навідуються старшокласники та молоді люди, які вже давно закінчили школу, і відбувається цікавий невимушений діалог про Закон Божий, про духовність і високу мораль, про підготовку до подружнього життя. Вміння знаходити цікаві теми і вести діалог з учнівською молоддю привело сестер до співпраці з районним Центром дитячої творчості.
Парафіяльна бібліотека
У червні 2005 року з ініціативи сестер Милосердя та за згодою і благословенням о. Дмитра створено парафіяльну бібліотеку духовної літератури. В січні 2006 року відбулося її відкриття. Першу значну пожертву вніс підприємець О. П. Яворський, що дозволило закупити багато книг. За згодою церковного братства отець Дмитро теж виділив певні кошти з церковного фонду для поповнення бібліотеки новою літературою. Цінну літературу передала бібліотеці дочка уродженця Яблунова, письменника Миколи Матієва-Мельника Софія Мельник-Бура з США.
Деякий час бібліотека розміщалася в дзвіниці, а в серпні 2007 року її перенесли до однієї з кімнат резиденції. Тепер у світлому просторому приміщенні сестри мають можливість проводити зустрічі з дітьми, молоддю та іншими відвідувачами. В бібліотеці налічується понад 600 книг. Серед них є цікаві ілюстровані книги для дітей, з історії церкви, про життя святих, на біблійну тематику, література для подружніх пар і молоді. Бібліотека постійно поповнюється новими надходженнями.
Спільнота Руху Назаретських родин
При церкві створено парафіяльну спільноту Руху Назаретських родин. Спільнотою керує світський аніматор п. Богдан Граб’юк, який тісно співпрацює в усьому обсязі духовних справ з парохом о. Дмитром Погорілим. Щотижневі зустрічі членів спільноти включають читання духовного тексту, ділення (обмін думками) та молитву і покликані до освідчення виявів безмежного Божого Милосердя в особистому житті. Члени руху в своїх міркуваннях проймаються найсвятішими істинами Святого Євангелія, конкретизують бачення дороги до святості. Найповнішим взірцем дороги до святості є Діва Марія, тому особливе значення для Назаретських родин має наслідування ЇЇ життя у Святому Сімействі в Назареті.
Апостольська місія членів руху спрямована передусім на особистий шлях до святості, далі – на євангелізацію сім’ї та найближчого оточення. Рух прагне виховувати у своїх членів такий стиль життя, завдяки якому ідеали християнської родини стали би близькими і зрозумілими сучасній людині.
Хоч у русі основна увага приділяється формуванню християнських засад в родинах, у ньому беруть участь також і самотні особи, молодь, діти. Та, зрештою, кожен, кому близька духовність, яку сповідує Рух Назаретських родин, може без обмежень взяти у ньому участь.
Фундаментальним принципом руху є спрямування до єдності зі Христом-Спасителем. А єдність означає: любити Бога і людей любов’ю Христа.
Група членів руху разом з п. Богданом Граб’юком була запрошена на регіональні реколекції руху, що проводилися в Гошеві при монастирі Преображення Господнього з 31 січня по 2 лютого 2014 року. Темою реколекцій було «Християнське життя у світлі нагірної проповіді Ісуса».
Спільнота Матерів в молитві
При церкві створено також спільноту «Матері в молитві», які збираються на свою молитву щотижня після недільної Служби Божої. Матері вчаться довіряти Богові та одна одній, прагнуть разом служити Богородиці та бути світлом для світу. Моляться спільно з наміром духовного порятунку власних дітей. Зорганізували спільноту слугині Господні Параска Ключевська та Ганна Геник.
Кожна молитовна зустріч є постійним спілкуванням з Богом. Матері моляться до Святого Духа, щоб Він провадив їхні спільні молитви на захист від всякого зла, прощення гріхів, молитву за єднання серця та розуму, молитву прослави Бога. На таких зустрічах завжди відбувається читання Святого Письма та подяки за дар материнства.
Всі матері під час молитовних зустрічей моляться не тільки за своїх дітей, але за кращу долю для дітей сиріт, дітей вулиці, за Боже благословення для нашої багатостраждальної Батьківщини, за владу, за добрий духовний провід, за добре християнське виховання дітей і молоді та за родини.
Тільки молитвою, сердечною материнською молитвою і особливо спільною молитвою матерів, ми можемо випросити в Бога кращу долю для всіх дітей, бо сила молитви ще ніким переможена не була. Молитися повинна вся християнська родина. Бо хто ж випросить щастя-долі для дітей, як не батьки? Спільна молитва родини – це найкращий фундамент для побудови міцної, здорової сім”ї, це найкраща вакцина проти гріховного падіння членів наших родин.
Обидві спільноти беруть активну участь у справах парафії.
Канікули з Богом
З ініціативи пароха о. Дмитра Погорілого впродовж останніх років для дітей молодшого та середнього шкільного віку організовувався відпочинковий табір «Канікули з Богом». На посади виховників запрошувалися члени молодіжної організації «Світло Христа», організованої при церкві св. Йосафата у Львові.
«Канікули з Богом» – це своєрідна місія чину згромадження отців-редемптористів. Метою роботи табору є прищеплення дітям цінностей християнської моралі і переконання їх в тому, що з Богом у серці потрібно приступати до всіх добрих починань. Діти заохочуються до відвідування церкви, вчаться розуміти Святу Літургію. Кожен день у таборі починався зі Служби Божої.
Під час гри, чи під час виконання якоїсь іншої корисної роботи виховники скеровують дитячу запальну енергію на прославу Божу, сприяють тому, щоб діти вчилися робити щось корисне, щоб гралися в такі ігри, які б здружували їх і згуртовували. Так під час таборового періоду 2013 року діти навчились грати в канадську гру «Метання тарілок». Це командна гра, яка служить цій високій меті.
Під час згаданого періоду під керівництвом о. Михайла Будника (с. Голдашівка Вінницької області) для дітей проведено ряд конференцій: «Ісус – найкращий друг», «Про гріх», «Зустріч з Ісусом», «Розкажи другові».
У таборі, в межах можливого, проводилися також заняття з катехізації, розучуються духовні пісні. З кожним роком батьки прихильніше ставляться до табору, а кількість дітей в ньому збільшується.
Хронологія найважливіших подій релігійного життя та будівництва церкви в Яблунові
1. Перша церква в Яблунові як філія
стопчатівської парафії – 1614
2. Відбудова і реконструкція церкви
після татарської навали і пожежі – 1630-ті роки
3. Створення окремої парафії
та призначення пароха – 1658
4. Побудовано синагогу – 1659
5. Побудовано римо-католицький костел – 1760
6. Закрито недіючу українську церкву
у зв’язку з побудовою горішньої
церкви в Стопчатові та приєднання
яблунівської громади до
стопчатівської парафії – 1837
7. Затверджено Єпископським ординаріатом
у Станіславі проект будівництва яблунівської
церкви, виготовлений коломийським
архітектором Стефаном Гнатковським
(не реалізований у зв’язку з приходом
атеїстичної радянської влади 17 вересня
1939 року) – 08.06.1939
8. Другий проект яблунівської церкви,
виготовлений львівським архітектором
Левком Левинським (не реалізований у
зв’язку з війною і другим приходом
радянської влади у березні 1944 року) – 18.12.1941
9. Реєстрація громади і надання їй права
використовувати і ремонтувати розвалену
стопчатівську церкву св. Миколая – 29.03.1990
10. Прийнято рішення Яблунівською
селищною радою про виділення площі під
будівництво церкви – 27.09.1990
11. Закінчено закладання фундаменту під
нову церкву – 17.08.1991
12. Освячення наріжного каменя владикою
Павлом Василиком – 17.08.1991
13. Обгороджено церковне подвір’я – 1991
14. Закінчено мурування стін – 12.06.1992
15. Встановлено вхідну браму, зведено
надбрамний дашок та прибрамні споруди – 1992
16. Перше освячення пасок в Яблунові
(о. Богдан Рибчук) – 26.04.1992
17. Перше освячення води (о. Богдан Рибчук) – 19.01.1993
18. Закінчено внутрішні штукатурні роботи
(штукатур Михайло Николюк) – 17.07.1993
19. Закінчено покрівлю церкви бляхою – 30.09.1993
20. Освячення дзвонів владикою Павлом – 17.04.1994 21. Закінчено зовнішню штукатурку
(штукатур Ливдар Іван) – 15.07.1995
22. Закінчено художні роботи (Орест
Хоркавий з групою художників) – 28.02.1997
23. Освячено церкву владикою
Павлом Василиком на честь
Співстраждання і Різдва Богородиці – 21.09.1997
24. Відкрито монастир згромадження сестер
Милосердя св. Вікентія – 1998.
25. Вимощено тротуарною плиткою доріжку
до церкви – 2002
26. Побудовано резиденцію – 2003
27. Освячено статую Божої Матері на подвір’ї
церкви (офіра Юстини Бурдуланюк) – 21.09.2008.
Додатки
Коротко про Божественну Літургію
Пригадаймо зі святого Євангелія від Матея, як на Тайній Вечері Ісус Христос взяв хліб, розламав, подав його учням і апостолам кажучи: «Прийміть і їжте, це є Тіло Моє…». Подібно поблагословив чашу і сказав: «Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту…». А потім звернувся до апостолів зі словами: «Це творіть на Мій спомин…». Святі апостоли йшли в народ і творили «ламання хліба» на Господній спомин. Такою була первісна Божественна Літургія. Тому апостолів можна вважати першими священиками.
Свята Церква навчає, що на кожній Божественній Літургії те чудо повторяється, хліб і вино перетворюються в Тіло і Кров Господню, зберігаючи тільки зовнішній вигляд хліба і вина. Так, як колись на Тайній Вечері споживали Христові учні й апостоли Тіло і Кров Христову, так і тепер подається в Святій Причасті те Тіло і Кров вірним на спожиття. Чудо перевтілення діється в одній молитві, але це не означає, що тільки той момент є важливий. Важливою є ціла Божественна Літургія, а також і кожне вимовлене слово. Святе Причастя наближає нас до Ісуса Христа і охороняє від гріха.
Наша Свята Літургія в сьогоднішньому вигляді – це твір від Бога і від людей. Від Бога вона має основне: освячення хліба і вина та Святе Причастя, а від людей – інші обряди, молитви і спів.
Оскільки освячення хліба і вина та Святе Причастя, які складають основний зміст Святої Літургії, даний від Бога, то ніхто не сміє тут нічого змінювати. Щодо обрядів, церемоній, молитов, які є від людей, то церковна влада (не священики) може вносити певні зміни, скорочення чи додатки. Обряди Святої Літургії почали творитися ще в апостольських часах. Вони творилися і змінювалися впродовж сотень років в залежності від обставин, місцевих і головних церков, єпископів і священиків, від звичаїв народу.
Найбільша літургійна й обрядова різноманітність процвітала в IV-му і V-му ст., коли прийшла свобода віри. Тоді обряди поділилися на східні і західні, або обряди Церкви Східної і Західної. На Заході панівне місце зайняла римсько-латинська Літургія, а на Сході – візантійська Літургія. З часом візантійська Літургія змінювалася, а в ІV ст. її записано в такому порядку, в якому вона збереглася до сьогодні у нашому обряді.
Божественну Літургію, яка служиться зараз у наших церквах, записали три святі отці. Вони удосконалили її, внесли в зміст ще свої молитви. Тому тепер маємо три варіанти Божественної Літургії: св. Івана Золотоустого, св. Василія Великого і св. Григорія Двоєслова.
Потрібно сказати, що з Візантії обряд і Літургія поширилися на інші країни Сходу і на слов’янські землі. Однак впродовж століть різні народи облагороджували обряди, пристосовували їх до своїх культурно-етнічних особливостей, і тому зараз ці обряди мають певні відмінності. Візантійський обряд літургісти поділяють на: візантійсько-грецький, візантійсько-мелхітський, візантійсько-албанський, візантійсько-румунський, візантійсько-грузинський, візантійсько-слов’янський.
Візантійсько-слов’янський обряд, створений святими Кирилом і Мефодієм, поділяється ще на: візантійсько-український, візантійсько-московський, візантійсько-болгарський, візантійсько-сербський, візантійсько-мадярський, візантійсько-словацький.
Обряд візантійсько-український найкраще відповідає психіці, ментальності й культурі нашого народу. Тому ми його любимо, цінуємо і ним дорожимо.
Наша Свята Літургія має певну визначену структуру. Вона складається з трьох частин: проскомидії, Літургії слова, Літургії вірних.
Проскомидія – це приготування Дарів (хліба та вина), які будуть освячені. У цій частині бере участь лише священик.
Літургія слова (Літургія оглашених) розпочинається виголосом священика: «Благословенне Царство…». Закінчується ця частина літургії читанням Апостола та Євангелія. Оглашені – це люди, які колись могли перебувати тільки на цій частині літургії, оскільки вони ще не прийняли християнства і підготовлялися до цього, слухаючи Євангеліє, а також повчальні проповіді і після цього вони покидали церкву. Однак у наш час всі, хто відвідує церкву, є християнами і тому вони є присутніми як на літургії Слова, так і на літургії Жертви.
На Літургії вірних (Літургії Жертви) звершується Євхаристійна Жертва. Назва цієї частини літургії походить від того, що колись на ній могли бути присутніми тільки вірні.
Найчастіше в українських церквах відправляється Божественна Літургія св. Івана Золотоустого і десять разів на рік – Василія Великого.
Василій Великий народився в Кесарії Кападокійській, що в Малій Азії 329 року і помер 379 року. Походив зі святої родини. Його прадіди, діди, батько, мати, брати і сестри були святими. Згодом він став архиєпископом у Кесарії Кападокійській. Василій Великий мужньо обороняв святу віру, був знаменитим проповідником і письменником, уклав монаші правила для монахів. Його правила з часом прийшли і на Русь-Україну. І в наш час ті правила є чинними у василіянських монастирях Української Католицької Церкви.
Велика заслуга Василія Великого й в тому, що він здійснив реформу Літургії і богослужінь. За основу взяв Літургію св. Якова, скоротив її і склав свої молитви. Його Літургія тепер правиться в нашій Церкві в Навечір’я Христового Різдва, на св. Василія Великого, в Навечір’я Богоявления, у п’ять перших неділь Великого Посту, у Великий Четвер і Велику Суботу.
Іван Золотоустий народився 349 року в Антіохії і помер на вигнанні 407 року. Був священиком у своєму місті Антіохії, прославився як знаменитий проповідник. Тому його було названо Золотоустим. 398 року він став Царгородським патріархом.
Іван Золотоустий скоротив і уклав коротші молитви Літургії св. Василія Великого. Коли наш народ прийняв християнську віру, то прийняв також Св. Літургію Василія Великого й Івана Золотоустого у візантійському обряді.
Ікони Василія Великого та Івана Золотоустого намальовані на лівій і правій стінах у святилищі нашої яблунівської церкви.
Святі Кирило і Мефодій – апостоли слов’янського обряду
Появу візантійсько-слов’янського обряду завдячуємо двом братам: св. Кирилові і св. Мефодієві. Вони – апостоли слов’ян і творці слов’янського обряду. До них богослужіння правилися на Сході грецькою, а на Заході латинською мовами. Ані греки, ані римляни інших мов до богослужінь не допускали. Св. Кирило і св. Мефодій виходили з того, що народ повинен розуміти свої відправи, тому в богослужіннях повинна бути вживана народна мова. Вони і потрудилися над тим, що слов’янські народи почули у богослужіннях слов’янську мову. Цією мовою св. Кирило і св. Мефодій переклали Св. Письмо і церковні книги, створили слов’янський обряд. Впродовж багатьох років у наших церквах Служби Божі правилися церковнослов’янською мовою. Лише окремі найбільш вживані молитви подавалися мовою близькою до народної, а Євангеліє українською мовою почало читатися в наших церквах аж за часів української незалежності. Хоч були спроби і раніше. Так, член «Руської трійці», просвітитель і священик греко-католицької церкви о. Маркіян Шашкевич ще у 1842 році переклав народною мовою Євангеліє, і в церквах, де він служив, богослужіння провадив українською мовою. Однак цей почин поширення не набув через переслідування з боку австрійської влади. Другою спробою запровадити богослужіння українською мовою відбулося в часі створення Української Автокефальної Православної Церкви у 1918 році за часів УНР. Цьому посприяв переклад Євангелія українською мовою культурним діячем і вченим, митрополитом Іларіоном (Іваном Огієнком). Тоді українською мовою відправлялися богослужіння в усіх храмах цієї Церкви. Першу Службу Божу українською мовою відслужено 9 травня 1919 року в Києві. Однак після створення Радянського Союзу, в який ввійшла і Україна, УАПЦ була заборонена і знову все повернулося на «круги своя».
Божественна Літургія – це святий, великий і цінний Божий дар, дар Божої любові до нас. То ж нехай кожна Свята Літургія вчить нас любити Господа Бога.
Кожне богослужіння відбувається за своїм обрядом і кожна дія священнослужителя є символом якоїсь релігійної події. Вечірня символізує події Старого Заповіту і має покаянний характер. Утреня – прихід Спасителя і відкуплення, прославлення його і Богоматері.
Поради богомольцю
Як поводитись в церкві
Перебуваючи у багатьох церквах різних населених пунктів, можна зробити висновок, що богослужбові звичаї відрізняються між собою. Відмінності мають не тільки обрядово-літургійний характер, але й виражаються в різній благочестивій поведінці вірян від часу, коли вони переступили поріг храму, до закінчення Служби Божої. Чи існують якісь правила поведінки в Божому Храмі? Скажемо, що чітко окреслених церковних приписів не існує, але поведінка кожного вірянина повинна відповідати святості Божого Дому і піднесено-урочистій Божественній Літургії. Різноманіття, які спостерігаються в поведінці вірних у різних церквах свідчать про багатство нашого благочестя. З усього баченого, з бесід з вірянами і священиками та, беручи до уваги окремі публікації з цього питання, можна скласти певні рекомендації для богомольця.
Насамперед скажемо, що богослужіння є подією небуденною. До участі в цій події потрібно готовитись тілесно й духовно. Святе письмо вимагає примиритись з ближнім перед тим, як маємо відвідати храм, що повинно підкреслити незвичайність того, що відбувається під час богослужіння. Пам’ятаймо, що якщо ми не дбаємо про стан своєї душі, то зовнішні прояви нашої релігійності є нещирими.
Отже, до церкви потрібно приходити завчасно. Ввійшовши, зупиняємось недалеко від дверей і тричі хрестимося. Підходимо до тетраподу, на якому покладено ікону і, двічі перехрестившись, цілуємо її, а тоді хрестимось ще раз. Можна поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких і встигнути помолитися до початку святої Літургії, тихо проговоривши свої молитви (традиційно «Отче наш») чи молитви, які говоряться під час приготування до причастя або інші молитви, які знаємо.
Якщо запізнюємося на початок Служби Божої, а це знаємо заздалегідь, то рекомендується говорити молитву в дорозі до церкви, а переступивши поріг, своїх молитов вже не мовимо, а приєднуємось до спільної церковної молитви, бо ми не глядачі, а учасники відправи.
Ставши в храмі, з присутніми вітаємось тільки поклоном, але ніколи за руку.
Не можна руки держати в кишенях чи заклавши їх за спину.
Недоречно перед дверима храму одягати на голову хустину, якщо інший одяг далеко не відповідає святості місця, в якому людина має намір перебувати.
Розмови, сміх, шум під час перебування в храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям.
На церковному подвір’ї палити не можна, а в церкві потрібно перебувати з вимкнутим мобільним телефоном.
Оскільки ми є учасниками відправи, то співаємо разом з усіма, особливо загальновідомі тексти: «Святий Боже», «Вірую», «Отче наш» тощо. Не слід, однак, повторювати вголос тих слів, які має промовляти лише священик. Пам’ятаймо, що Богослужіння має форму діалогу, в якому одні молитви призначені лише для священнослужителів, а інші для всієї зібраної громади.
Коли священик благословляє людей рукою хрестоподібно, то віруючим хрестися не потрібно, а треба схилити голову і скласти руки під благословення.
Якщо священик благословляє вірних Євангелієм, хрестом, чашею або якимось іншими речами, то тут уже треба хреститися.
Коли священик кадить, то хреститися також не потрібно, а тільки схилити голову, бо коли кадило звернуте до людей, то це свідчить, що Дух Святий сходить на всіх вірних, тому прийнято нахиляти голову у відповідь на кадіння.
Нахиляємо голову, коли відкриваються царські ворота, виноситься Святе Євангеліє та Святі Дари.
Чи можна сидіти під час літургії?
У храмі прийнято молитися стоячи але, зважаючи на стан здоров’я, можна сідати, бо «краще сидячи думати про Бога, ніж стоячи думати про ноги». Сідати можна на час читання Апостола або виголошування проповіді. Якщо є більші проблеми зі здоров’ям, то можна сидіти впродовж всієї Літургії, за винятком важливих частин (читання Євангелія, великого входу, освячення Дарів, причащання вірних).
Колінопреклоніння
Відвідуючи церкву, ми щоразу бачили, що сестри-монахині на Святій Літургії стоять в той час, коли ми навколішках. Чому воно так, чи може ми чогось не розуміємо? Як поступати правильно?
Щоб краще в цьому розібратися, зацитуємо слова з книги «Як поводитися у храмі», виданої Українським літургійним центром (Львів, 2010. – С. 30).
Постава навколішки означає покаяння, прохання прощення, тому не клякають в суботу, в неділю та в празники, коли радість пере бування з воскреслим Спасителем не сумісна з постом і покаянням. Хоч у нашому обряді не прийнято на спільному богослужінні ставати на коліна (за винятком кількох випадків), однак існує традиція клякати у певні моменти літургії. Це допускається у будні дні, тоді клякають після виголошення: «Благодарім Господа…» і до «Тебе оспівуєм». У неділю і дванадесяті празники, від Різдва до Богоявлення та в пасхальний період (до П’ятдесятниці) колінопреклоніння не практикують.
У деяких парафіях побутують інші звичаї щодо колінопреклонінь, які не у всьому відповідають викладеному тут.
Отже, сестри-монахині поступають відповідно до викладених вище, достатньо обґрунтованих, міркувань, а ми поступаємо інакше, бо дотримуємось давніх традицій. Тут всі по-своєму праві. У більшості церков нашого регіону щодо колінопреклоніння існують такі ж традиції, як у нас. Отже, ще раз підкреслимо, що тут строгих приписів не існує, але кожен вірянин повинен усвідомлювати для чого він прийшов до церкви, розуміти Святу Літургію і благочестиво поводитись.
Як готуватися до сповіді та Святого Причастя
Таїнство покаяння (сповідь) – це таїнство, в якому через священика ми отримуємо від Господа Бога прощення вчинених гріхів, визнаючи їх на сповіді та щиро обіцяючи виправитись.
З розмов зі священиками, а особливо з о. Романом Лесюком, який має великий досвід сповідання вірних, можемо окреслити ті перші необхідні кроки, які потрібно здійснити, щоб підготуватись до таїнства покаяння і Святого Причастя.
Готуючись до сповіді, християнин перш за все повинен усвідомити свої гріхи, покаятись у них та постановити собі, що більше їх не повторюватиме. При цьому потрібно критично проаналізувати свої думки, слова та вчинки, щоб з’ясувати, що саме належить змінювати. Але найкраще – переглянути десять Божих заповідей і оцінити чи відповідає їм наше життя. Це буде нашим іспитом сумління.
Перед іспитом сумління потрібно попросити Бога, щоб просвітив розум, щоб пригадати і зрозуміти свої гріхи, щоб Дух Святий оживив любов до Бога.
Зрозуміло, що внаслідок такого перегляду власного життя, виявимо багато недобрих вчинків, слів, думок, почуттів та бажань, яких слід уникати, а також багато добрих справ, які ми мали можливість вчинити, але не зробили цього.
Виявивши таким способом свою гріховність, потрібно розбудити в собі почуття щирого жалю. При цім не можна виправдуватись, що це, мовляв, я вчинив через свою неміч, темперамент, через збіг обставин, під впливом чогось чи когось тощо. Не можна піддаватися таким виправданням, бо згоди на гріхи ніхто ніколи не може одержати – це завжди справа людської волі.
Якщо людина у своєму серці визнає, що в усіх вчинених гріхах винна сама, то у ній починає народжуватись почуття розкаяння, і вона має постановити собі виправитись. Водночас людина повинна бути впевнена, що зможе отримати силу виконати свою обіцянку і що її гріхи можуть бути прощені. Для цього потрібно повірити в те, що за гріхи кожної людини наш Спаситель помер на хресті, а також розбудити в собі міцну впевненість, що в таїнстві покаяння та Євхаристії їй буде дана сила для виконання обіцянки навернутися на праведний шлях.
Однак не тільки потрібно проводити сповідь совісті перед тим, як іти до священика. Це потрібно робити кожен тиждень, кожен день, бо не відомо, що очікує людину завтра. А вона повинна стати перед Богом очищеною від гріхів.
Після цього можемо йти до священика на сповідь. Прийшовши, робимо знак хреста і вітаємо отця-сповідника словами: Слава Ісусу Христу! Останній раз я сповідався (і тут кажемо коли); я зневажив Бога такими гріхами…
Перелічуємо гріхи, так як їх собі пригадали в іспиті сумління. Відтак кажемо:
Жалую з цілого серця, що я своїми гріхами зневажив Бога.
Священик навчає і накладає покуту. Відтак подає розрішення (спеціальна молитва священика), а ми, хрестячись тричі, молимомось:
Боже, милостивий будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені.
Коли священик уже дав розрішення, робимо знак хреста і, подякувавши, відходимо та відбуваємо завдану покуту.
Після сповіді ми приступаємо до Святого Причастя. Згідно зі стародавньою традицією, причащаємося стоячи. Такий спосіб приписує і сам текст Літургії, у якому до нас звернені заклики: «Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе приношення в мирі приносити» та «Зі страхом Божим і вірою приступіть». А після причастя священик виголошує: «Прості (тобто, станьмо просто, побожно), прийнявши…Христових таїн, достойно благодарім Господа».
Як бачимо, в Літургії не сказано про причастя навколішки, нато мість виразно приписано наближатися до чаші стоячи. В нашій Церкві, ще з польських часів, під впливом латинського обряду закорінився звичай причащатися на колінах, однак тепер, коли після ІІ Ватиканського собору навіть у латинському обряді причащаються стоячи, дивно було б продовжувати практику причастя навколішки. Тим більше, постава навколішки має покаянний характер, який не відповідає радості євхаристійної учти, учасником якої стаємо, причащаючись.
Йдучи в черзі до чаші, з якої священик причащає вірних, можна проговорювати таку молитву:
«Ісусе, сьогодні Ти прийдеш до мене у Святому Причасті. Я побачу тільки маленьку часточку хліба, намочену у вині, але я буду пам’ятати, що у тому хлібі присутній Ти, Ісусе. Я щасливий (-ва), що зустрінуся з Тобою».
Або ж, якщо співає хор, співати разом з ним: «Ісусе, Ісусе, сину Божий, помилуй, помилуй нас…».
У Святій Літургії передбачено літургійні молитви перед Святим Причастям і після нього, тому подану вище молитву причасник може говорити тоді, коли він не співає разом з хором, або коли для такої молитви з’являється якась інша можливість.
Типи календарів
(Матеріали цього розділу подаємо за книгою І. А. Климишина «Основи пасхалії», Ів-Франківськ, 2005)
Труднощі, які виникали під час розробки календарів, зумовлені тим, що астрономічні прообрази календарних одиниць лічби часу (зміна фаз Місяця, прихід весняного та осіннього рівнодення тощо) містять дробову кількість діб, тоді як календарні одиниці (місяць і рік) – цілу.
Найбільш відомі календарі: місячний, місячно-сонячний та сонячний.
1. Місячний календар
За цим календарем рік триває 12 місяців. Тривалість кожного місяця зіставляється зі зміною фаз Місяця. Тому такий рік триває 354,367 доби. А це на 10,875 доби (майже на 11 діб) менше від тривалості тропічного (астрономічного) року. Непарні місяці мають по 30 діб, парні – 29 діб, а рік при цьому має 354 доби. Залишок 0,367 доби спричинює набігання за кожні три роки в середньому одну добу. У зв’язку з цим кожного третього року вводиться одна доба до його тривалості і рік тоді має 355 діб. Місячний календар використовують у країнах, де сповідується іслам. Як бачимо, за цим календарем початок місячного року – 1-ше Мухарама – зміщується на 11 діб назад щодо нашого календаря.
У місячному календарі не беруться до уваги зміни пір року. Через кожних три роки день Нового року наступає все в новому місяці.
2. Місячно-сонячний календар
У цьому календарі, як і в попередньому, тривалість календарного місяця узгоджують зі зміною фаз Місяця. А щоб узгодити середню тривалість календарного року з тривалістю тропічного року, кількість місяців у календарному році беруть 12 або 13. 13-й місяць вставляють 7 разів за кожних 19 років. Короткий рік, в якому є 12 місяців, має 353 чи 354 дні. Продовжений рік (13 місяців) має 383 або 384 дні. Середня тривалість року за 19 років дещо більша від тропічного (астрономічного). Тому за кожні 231,5 року початок року зміщується вперед на одну добу щодо дат григоріанського календаря.
Такий календар офіційно використовують лише в Ізраїлі. У наш час день Нового року єврейського календаря випадає між 5 вересня і 4 жовтня, а Пасха – між 26 березня і 25 квітня за новим стилем.
3. Сонячний календар
Майже всі народи світу користуються сонячним календарем, успадкованим від давніх римлян. Цей календар ввів у 45-му році до н. е. Юлій Цезар, тому згодом календар назвали юліанським. В календарі вдало підібрано середню тривалість року. Це дозволило у трьох з кожних чотирьох років лічити по 365 діб, у четвертому ж – 366. Цей 366-й день вставляють в лютому, а рік прийнято називати високосним. Проте тривалість року дещо більша від тропічного року, і за кожні 128 років весняне рівнодення та інші явища тропічного року зміщуються на більш ранні календарні дати на одну добу. Якщо, скажемо, весняне рівнодення у 325 році випало на 21 березня, то у 1582 році – на 11 березня юліанського календаря. Зміщення відбулося на 10 діб!
У 1582 році, щоб ліквідувати таку невідповідність календаря явищам тропічного року, папа Григорій ХІІІ провів реформу юліанського календаря. Він спеціальною буллою наказав вилучити з лічби днів 10 діб. Таким чином весняне рівнодення було повернуте у календарі на 21 березня.
А щоб ця помилка не нагромаджувалася, було прийнято викидати три доби з кожних 400 років: вважати простими роками (365 діб) роки, що завершують століття, число сотень яких не ділиться без остачі на 4. Тому 1700-й, 1800-й, 1900-й в юліанському календарі були високосними, у григоріанському – простими. Відповідно різниця між датами у цих календарях з 1582 до 1699 рр. становила 10 діб, з 1700 до 1799 рр. – 11 діб, з 1800 до 1899 рр. – 12 діб, з 1900 до 2099 рр. – 13 діб. Тому не дивно, наприклад, що у 1900 році Різдво Христове святкували 6 січня, а в 1901 році і до 2100 року – 7 січня.
Григоріанський календар найточніше відображає «астрономічні події». Похибка на одну добу нагромаджується за 3300 років.
Чому Різдво святкуємо тепер 7-го січня, а Великдень не має сталої дати?
Не завжди Різдво Христове святкувалося і буде святкуватися 7-го січня (див. вище «Типи календарів», п. 3). У 2101 році його святкуватимуть вже 8-го січня, а в 1900 році святкували 6 січня.
Воскресіння Ісуса Христа один з небагатьох біблійних фактів, який точно зафіксовано в просторі і часі. За євангелистом Йоанном випливає чітко й однозначно: у рік розп’яття Ісуса Христа єврейська Пасха припадала на суботу. Напередодні, у п’ятницю, Христос був розп’ятий, а воскрес на світанку в неділю.
Як і тоді, так і тепер святкування Пасхи євреї пов’язують з астрономічними явищами. Вони святкують її в день весняної повні (повного місяця), тобто повні, яка наступає після весняного рівнодення. Але не так просто можна точно передбачити і час весняного рівнодення, і час повні, а отже і скласти наперед календар, який би відповідав цим природним явищам. Реальна повня може наступити на кілька діб швидше, або запізнитися. Вона може наступити напередодні весняного рівнодення, тоді євреї не вважають її весняною і ждуть наступної, яка наступить аж через 29,53 доби. І на цей період відсувається святкування Пасхи. А якщо повня наступить на наступний день після рівнодення, то святкують цього ж дня. Але за біблійними законами євреї відзначають Пасху лише у вівторок, четвер, суботу і неділю. Якщо повня випадає на понеділок, середу чи п’ятницю, Пасха пересувається на наступний день.
Християни всіх конфесій теж намагаються якомога точніше розмістити Воскресіння Христове в календарях. Коли говорити про час події, то, здавалося б, час мав би бути один і для євреїв, і для католиків, і для православних. Так могло б статися, якби не було відхилень у часі приходу рівнодення та появи повні, якби можна було узгодити календар з астрономічними явищами, якби були єдині підходи до визначення часу святкування Воскресіння Христового. Однак це далеко не так. Православні, наприклад, керуються такими умовами:
1. Щоб Пасха була після весняного рівнодення.
2. Після повні, що за ним.
3. В першу за нею неділю.
4. Щоб не співпадало це свято з єврейською Пасхою.
Ці умови були прийняті на Вселенському соборі в Нікеї (325 р.). Разом з цим було вирішено вважати 21 березня за старим стилем першим днем весни. Тобто, 21 березня за юліанським календарем зафіксовано в календарі як час весняного рівнодення.
Чому в одні роки у православних і католиків
Пасха співпадає, а в інші – ні?
У наш час реальна астрономічна повня настає в середньому на чотири доби швидше, ніж «таблична» православної Пасхалії. Тому виникає два варіанти:
– Реальна повня у неділю – вівторок, таблична у четвер – суботу. Але в обох випадках неділя та ж. На неї випадає як православна, так і католицька Пасха.
– Реальна повня у середу – суботу, відповідно таблична (православної Пасхалії) в неділю – середу наступного тижня, тож католики святкують Пасху в першу, православні – в наступну, тижнем пізніше.
В яких календарних межах можлива Пасха?
За юліанським календарем (старим стилем) у православних і католиків календарні межі однакові – від 22 березня до 25 квітня. Але оскільки католики святкують за новим стилем, то у них ця межа «4 квітня – 8 травня». Отже, числа місяця, спільні для обох Пасхалій, є лише у квітні з 4-го до 25 квітня. Саме у цьому проміжку реалізується оте «Пасха співпадає» або православна тижнем пізніше», залежно від тижня, на який випаде повня.
На скільки ж у принципі можливе відтворення євангельської ситуації у християнських Пасхаліях: «єврейська Пасха в суботу, напередодні, у п’ятницю – Розп’яття і в неділю після неї – Воскресіння Ісуса Христа»?
Якщо вести мову про Пасху православну, то повторення євангельської ситуації тут взагалі неможливе. Настанова, що «Пасха святкується в першу неділю після єврейської» означає, що православні відзначають усі події Великого Четверга і П’ятниці не до Пасхи єврейської, як це описано в Євангеліях, а після неї.
А ось у католицькій Пасхалії євангельська ситуація відтворилася в 1601 – 1700 рр. – 25 разів, у 1701 – 1800 рр. – 20 разів, у 1801 – 1900 рр. – 27 разів, у 1901 – 2000 рр. – 23 рази.
Дати Пасхи єврейської і християнської на 2001 – 2100 роки (за н. ст.)
(див. pdf)
За Євангелієм (зокр. Мт. 27:45) Христа розіп’яли в п’ятницю о шостій годині за тодішнім відліком годин від сходу Сонця, тобто близько 12 год дня, помер він через три години, тобто о третій годині після полудня, за три години до заходу Сонця, після чого – в місячну повню – розпочалося свято єврейської Пасхи.
Отже, перша християнська Пасха – Воскресіння Христове – сталося відразу після повні, тобто коли Місяць обернений до Землі своїм освітленим боком і має вигляд повного круга.
* * *
Християни у своєму щоденному побуті використовують календар сонячний, але Церква визначає дату Пасхи (а тим самим весь річний цикл недільних богослужінь) за календарем місячно-сонячним.
* * *
Православні Церкви не приймають римо-католицькуПасхалію, бо в ній (у ХХ – ХХІ ст.) тричі за кожні 19 років Пасха буває перед єврейською.
Чотири з 15-ти Автокефальних церков (Єрусалимська, Грузинська, Російська і Сербська, а з ними й Українські Церкви не погоджуються перейти на «компромісний» церковний календар, тобто – на григоріанський, для відзначення всіх нерухомих свят з одночасним збереженням православної Пасхалії (святкування Пасхи в межах 4 квітня – 8 травня), оскільки в цьому випадку в середньому один раз за кожні дев’ять років не буває посту Петрівки.
* * *
Ще минулого століття розпочалися дискусії про можливий перехід християнських Церков на єдину для всіх дату Пасхи – неділя після другої суботи у квітні.
Словничок
Агнець – великий хліб чи просфора, приготовлені для Євхаристії. На ньому витиснено печать з грецькими літерами: ІС, ХС, НІ і КА, що означає: Ісус Христос перемагає.
амвон – середня частина солеї перед царськими воротами, призначена для читання Євангелія та виголошування проповідей.
антимінс – чотирикутне полотно зі вшитими в нього частинками мощей, на якому зображено покладеного до гробу Ісуса Христа, знарядь його катування та чотирьох євангелистів. Його розгортають на престолі для здійснення Літургії. Антимінси посвячує ієрарх у Великий четвер. аналой – пульпіт з похилим верхом, який використовують для читання Євангелія або як місце для ікони чи Євангелія, коли їх кладуть у храмі для почитання.
«Апостол» – одна з богослужбових книг, яка містить послання Нового Завіту, авторами яких є апостоли.
візитація – відвідини парафій представниками єпархії з метою перевірки стану церков і парафій. Візитатори надавали священикам фахову й методичну допомогу, а також мали право накладати на них штрафи, вирішувати окремі адміністративно-правові питання.
відпуст – молитва, якою священик завершує Літургію, а також інші богослужіння.
деісус – образ Ісуса Христа як Царя Слави та Божої Матері й Івана Хрестителя, що стоять обабіч нього в молитовних позах, який розміщують у третьому ярусі іконостаса над іконою «Таємна вечеря». Так називають і ярус іконостаса, в якому розміщений деісус.
«Епістоли» – листи-послання святих.
єпархія – церк.-адміністративний округ, яким управляє єпископ.
єпископ (архиєрей, єпарх, архипастир) – найвищий ступінь духовної ієрархії, священства. Має право здійснювати всі без винятку богослужіння й таїнства, у тому числі передати Божу благодать іншим у Таїнстві Священства.
єпитрахиль – елемент богослужбового одягу архиєрея та ієрея, довгий перев’яз, який надівають на шию поверх підризника, на якому нашито 7 хрестиків, які означають 7 Святих Тайн.
епіклеза – молитва священика на Божественній Літургії, у якій він просить Бога зіслати Святого Духа, який перемінить дари хліба та вина в Тіло та Кров Христа.
ікони намісні – образи Ісуса Христа з Євангелієм та Богородиці з дитятком Ісусом – головні ікони іконостаса, що їх завжди розміщують обабіч царських воріт.
іконостас – покрита іконами перегородка, що відокремлює вівтар від храму вірних, в якій є троє дверей. Середні двері називаються райськими, побічні – дияконськими. Над царськими вратами – ікона Тайної Вечері. В першому ярусі обабіч царських воріт – намісні ікони, з правої сторони – ікона Спасителя, а з лівої – Божої Матері. У другім ярусі – ікони дванадцяти найважливіших свят року. У третьому – ікони 12 апостолів і між ними Христа-Царя. У наступному ярусі – ікони пророків. Зверху іконостасу є хрест, під яким ікона Бога-отця чи Божої Матері і святого Івана Богослова.
«Ірмологіон» – богослужбова книга, яка містить у собі молитви для рухомих і нерухомих днів, у ній є переважно вибрані пісні з різних богослужбових книг.
кардинал – найвищий після Папи духовний сан у католицькій церкві, а також особа, що має цей сан.
кивот – вмістилище у вигляді церкви, призначене для зберігання Святих Дарів, розміщене на престолі.
ліхтар – вертикальна призма, що увінчує церковний верх і несе маківку з хрестом.
маківка – увінчання верху церкви, що стоїть на ліхтарі й має пірамідальну, грушовидну, конічну форму і завершується хрестом.
нава – центральна частина церкви, призначена для відправлення
Літургії, увінчана верхом або банею.
парох (настоятель)– священик, якому доручено уряд душпастирської опіки над парафією. У грек.-кат. – парох, у правосл. – настоятель.
патріарх – найвищий сан єпископа, голови помісної Церкви.
«Полустав» – святці, молитовник із місяцесловом.
пушка – дарохранительниця, в якій зберігаються Святі Дари.
редемптористи – згромадження (Чин) Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), заснований 1732 року вчителем Церкви Альфонсом Ліґуорі у Неаполі для проповідницьких місій і духовного служіння серед найбільш упущених. Українська гілка редемптористів постала стараннями митрополита Андрея Шептицького.
ризниця (захристія, паламарня) – приміщення, яке прилягає до вівтаря, призначене для зберігання книг, одягу та церковного посуду.
солея – частина вівтарного підвищення перед іконостасом, середня частина якого називається амвоном.
сотрудник – священик, співпрацівник пароха, який виконує душпастирські обов’язки під керівництвом пароха. У ХІХ – ХХ ст. у великих парафіях, в яких було дві і більше церков, сотрудник відправляв богослужіння в дочірніх церквах.
трисвяте – слова «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас». Їх зазвичай повторюємо тричі або й більше.
«Тріодь постна» – богослужбова книга, що має тексти змінних частин богослужень Великого посту та передпасхального періоду.
«Тріодь цвітна» – богослужбова книга, що має тексти змінних частин богослужень пасхального та післяпасхального періоду.
«Требник» – богослужбова книга, що містить молитви для треб.
«Часослов» – богослужбова книга з текстами релігійних пісень і молитов, призначених для щоденних церковних відправ.
• * *
«Алилуя» – у перекладі з гебрейської «Хваліть Господа».
«Амінь» – нехай так буде.
«Господь Саваот» – Господь сил небесних, тобто всіх ангелів.
«Двері, двері, в Премудрості будьмо уважні» – давні християни мали практику під час Літургії вірних перед визнанням віри ставити при дверях сторожу, щоб ніхто з поган не увійшов у церкву. Нині ці слова мають переносне значення. Вірні повинні пильнувати двері свого серця, щоб не увійшла в нього якась лукава або грішна думка.
«Ми, Херувимів тайно являючи…» – ми Херувимів таємно з себе уявляємо. Це перші слова Херувимської пісні. Пісня називається так тому, що в ній присутні в храмі християни порівнюються з ангелами-херувимами. Церква вчить, що під час співу Херувимської пісні святилище повне небесних сил, які прислуговують у важливі хвилини переміни хліба і вина у пресвяте Тіло і Кров Господню.
«Милість миру, жертву хваління…» – дари миру є жертвою нашої хвали для Бога. Церква нагадує нам, щоб ми гідно, уважно і зі страхом починали євхаристійну Жертву.
«Осанна во вишніх…» – слава на висотах.
Пресвята Євхаристія – це Тіло і Кров нашого Спасителя. Під час Божественної Літургії священнослужитель словами Ісуса Христа і призванням Святого Духа перемінює хліб і вино у Тіло і Кров Господню. Через прийняття хліба і вина, містично освячених Святим Духом, через Христа, який сам є «хлібом життя», ми досягаємо справжнього єднання
з Богом. Пригадаємо слова Ісуса Христа: «Я – хліб живий, який зійшов з небес, хто їсть цей хліб, житиме вічно, хліб же, який я дам, є Плоть Моя, Я віддам за життя світу».
«Премудрість, прості…» – станьте просто (станьте побожно), бо зближається час Божої Премудрості (читання Євангелія), і ми маємо прийняти заповіді святого Євангелія з готовністю і простотою серця.
Серафими – ангели, найвищі духовні істоти, які оточують престол Господа, виконують його повеління, постійно поклоняються Богові, полум’яніють любов’ю до Бога і запалюють цю любов в інших небесних істотах, а через них і в людей.
Херувими – ангели, займають друге місце, після серафимів, у ряду дев’яти ангельських чинів. Вони теж є найбільш наближеними до Бога розумними силами, обдаровані від Бога особливими досконалостями і мають своє особливе служіння.
Рекомендуємо прочитати
1. Еплярд Джорж, Світло Сходу. Львів, 2005.
2. Божик Володимир, Божественна Літургія. Львів, 1995
3. Катрій Юліян, Божественна Літургія – джерело святости. Львів, 2009.
4. Кавасила Микола. Пояснення Божественної Літургії.
Львів, 2007.
5. Черемський Петро, Основні поняття літургіки. Львів, 1997.
6. Федорів Юрій. Пояснення церковних богослужень і Святих Тайн, Львів, 2004.
7. Шманько Тарас. Як поводитися у храмі. Львів, 2010.
8. Словник церковно-обрядової темінології. Львів, 2001.
9. Катрій Юліян. Пізнай свій обряд! Нью-Йорк, 1982.
10. Курищук Василь. Духовні святині Яблунівщини. Косів, 2013.
11. Климишин Іван. Основи пасхалії. Івано-Франківськ, 2005.
12. Марія Влад «Святий Йосиф Обручник». Івано-Франківськ, «Нова Зоря», 2009.
Покажчик імен
А
Абрам’юк Василь – 80.
Абрам’юк Віталій – 80.
Абрам’юк Наталя – 82.
Абрам’юк Романа – 83.
Абрам’юк Ярослав – 82.
Арсенич Микола – 83.
Атаманюк Мирослав – 27, 42
Атаманюк Порфирій – 45, 48, 86, 87.
Б
о. Бартко Василь – 18.
о. Бахталовський Даниїл13, 17, 18, 19.
о. Бахталовський Корнелій – 13, 14, 16, 17, 18, 20.
Бахталовський Любомир – 20.
о. Бахталовський Роман – 19, 47.
о. Білоскурський Яків – 48.
Блащук Іван – 29, 42.
Боднар Михайло – 81.
Боднарук Микола – 83.
Бодруг Микола – 80, 81.
Боєчко Василь – 83, 85.
Боєчко Юрій – 34, 44.
Боєчко Юрій – 83.
Боєчко Олена – 81.
Боєчко Ольга – 80.
Боєчко Ярослава – 84.
Бойчук Ганна – 80.
Бойчук Гафія – 80.
Бойчук Іван – 78, 79.
Бойчук Наталія – 81.
Бойчук Христина – 82.
Бубряк Імре – 26, 36, 43.
о. Будник Михайло – 90.
Бурдуланюк Юстина – 86.
В
Васкул Антон – 80.
Васкул Ганна – 81.
Васкул Микола Г. – 29, 81.
Васкул Микола – 83.
єп. Павло Василик – 25, 34, 37, 45, 47,
48, 49, 51, 52, 54, 86, 87.
Варцаб’юк Юрій – 43.
Вербіцький Людвік – 4.
Верб’юк Олена – 80.
о. Вергун Конрад – 21.
о. Витвицький Адам – 18.
м-п. Війтишин – 49.
Вінтоняк Степан – 37.
Влодко Станіслав – 4, 5, 6, 10.
Войцехівський Б. – 14.
Волощук Василь – 30.
Волощук Гнат – 30.
Волощук Олена – 80.
Волощук Любомир – 85.
Волошин Михайло – 83.
Волошенюк Юлія – 80.
Г
Габорак Ігор – 55, 83, 85.
Галанджій Володимир – 81.
Галанджій Михайло – 80.
Галатинюк Катерина – 86.
Галатинюк Мирослав –27.
Гембарський Валерій – 55, 83, 85.
Геник Ганна – 89.
Геник Михайло – 81.
Геник Роман – 15.
Геник Степан – 86.
Голинський Михайло – 86.
Головецький Мирослав – 39, 40, 41,
43, 55, 83.
Граб’юк Анна – 82.
Граб’юк Богдан – 83, 88, 89.
Граб’юк Ірина – 80.
о. Грабович Іван – 18.
Григорович Лілія – 21.
Григорчак Марія – 80.
Григорчак Роман – 81.
Гривняк Юліян – 80.
Гойло Марія – 80, 81.
Гойло Богдан – 83.
Гулей Аліна – 83.
Гулей Марія – 86.
Гулей Руслан – 86.
Гургулович Лариса – 81.
Д
єп. Дмитерко Софрон – 25, 46, 49.
Дмитрук Юрій – 27,
Долішняк Вікторія – 82.
о.Долішняк Дмитро – 17.
Долішняк Михайло – 35, 41.
о. Доманік Терентій – 17.
Дужак Василь – 38, 78.
Дутчак Ганна – 81.
Дутчак Микола – 34, 38, 41, 42, 44, 79, 80, 81, 121.
Дутчак Сергій – 83.
Дутчак Тарас – 80.
І
Іванович Іван – 27, 28, 30, 41.
Іванович Петро – 55, 83.
о. Іроденко Василь – 18, 27, 36, 38,
41, 45, 49, 75.
Івасюк Анна – 86.
Івасюк Ігор – 86.
Ж
Жаб’єховський Кшиштоф – 6.
З
Заячук Галина – 85.
Заячук Любомир – 86.
Заячук Юрій – 83.
К
Капчук Роман – 83, 85.
о. Каратніцький Олександр –13, 17.
Кашевко Марія – 80.
Кашевко Петро – 80.
о. Кіцелюк Василь – 86.
Кіщук Петро – 83.
Клим’юк Михайло – 80.
Книшук Василь – 41.
Книшук Петро – 43.
Ключевська Параска – 89.
Клим’юк Михайло – 81.
Клим’юк Світлана – 81.
Ковалишин Дмитро – 30.
Ковальчук Петро – 43.
Ковальчук Романа – 83.
о. Козицький Григорій – 18.
Коломийчук Петро – 43.
Коломийчук Люба – 80.
Котлярчук Василь, доктор – 23.
Котлярчук Василь – 26, 30, 39. 41, 42.
Котлярчук Дмитро В. – 26, 38, 39, 80.
Котлярчук Дмитро Ю. – 26.
Котлярчук Микола – 86, 87.
Котлярчук Олена – 86, 87.
о. Косило Михайло – 48.
Кравчук Василь – 83.
Крутий Ярослав – 37.
Кугутяк Микола – 6.
Кур’янський Василь – 44, 85.
Курищук Уляна – 82.
Курищук Ярема – 83.
Курищук Ярослав – 83.
Кур’янська Оля – 82.
Кушнірчук Микола – 83.
Л
Лабачук Марія – 82.
Лабачук Софія – 82.
Лазарович Ганна – 80.
Лазарович Микола – 86.
Левандовська Ганна – 80, 84.
Левандовський Роман – 85.
о. Левицький Юліян – 17.
Ленько Володимир – 83, 85.
о. Лесюк Роман – 39, 45, 47, 50, 76, 99.
Лесюк Степан – 80.
Ливдар Іван – 37.
Лисишин Марія – 80.
Лютник Любомир – 26.
о. Лемішко Михайло – 48.
Лишак Микола – 78.
М
о. Малофій Степан – 14, 18, 21.
Марчук Галина – 81.
Марчук Юрій – 80, 81.
Марчук Світлана – 82.
Мацюк Орест – 6.
о. Матковський Петро – 17.
Михайлюк Василь – 82.
Микитюк Марія – 84.
Мельник Анастасія – 83.
Мельник-Бура Софія – 88.
Мельник Дмитро – 80.
Мельник Марія – 80.
Мельник Зоряна – 85.
Мельник Людмила – 84.
Мельник Мирослав – 26.
Мельник Мих. М. – 30, 40.
Мельник Мих. Ю. – 40, 78, 79, 80, 81.
Мельник Михайло – 38, 80.
Мельник Параска – 80.
Мельник Стефанія – 38, 80.
Мельник Юрій – 80.
сестра Міріам – 81.
Михайлюк Іван – 26, 30, 41.
о. Миронів Роман – 17.
о. Мойсейович Атанасій – 17.
о. Могильницький Іван – 17.
Морозюк Микола – 40.
Мостов’юк Микола –78.
Мосюк Марія – 80.
Мосюк Петро – 26.
Мочернюк Надія – 84.
Н
Негрич Василь – 38. 41, 80.
Негрич Володимир – 83.
Негрич Микола – 30, 36.
Николюк Богдан – 30.
Николюк Михайло – 27, 36.
Никорович Іван – 27, 41, 78.
О
о. Онуцький Іван – 18.
Одокійчук Дмитро – 83.
Одокійчук Михайло – 80.
Одокійчук Мирослава – 81.
Орєшкіна Олександра – 82.
Осташ Іван – 35, 36, 39, 41, 43.
П
Павличко Дмитро – 19.
Павличко Петро – 39, 40, 41.
Панисько Василь – 80.
о. Пастух Василь – 87.
Петрованчук Дмитро – 83.
о. Плав’юк Михайло – 18.
сестра Побуринна Єремія – 87.
о. Погорілий Дмитро – 44, 45, 49,
51, 53, 77, 88, 90, 121.
Полюк Ганна – 80.
о. Полюк Ігор – 45, 51, 54, 76, 81.
Полюк Петро – 26, 27, 33, 35, 38,
39, 40, 41, 80.
Полюк Роман – 29, 30, 33, 83, 85.
о. Припхан Дмитро – 18.
Р
о. Рибчук Богдан – 34, 38, 45, 49,
51, 54, 75, 76.
Резуняк Ольга – 80.
Романюк Антон – 80.
Романюк Микола – 27, 39, 41, 80.
Романюк Юлія – 80.
о. Руденський Михайло – 17.
Рубінґер Рудольф – 24.
Руссо Алесія – 83.
Руссо Андріяна – 82.
С
Сабадаш Михайло (молодший) – 78.
Сабадаш Михайло – 83.
Сабадаш Юрій – 30.
Сальварівська Ольга – 85.
Самойлова Марія – 86.
о. Семенович Микола – 18.
єп. Семенюк Василь – 45.
о. Сенютович Семен – 17.
Сидорак Микола – 82.
Симчич Микола – 86.
Симчич Софія – 83.
Синітович Анна – 41.
Синітович Богдан – 26, 27, 30, 31, 33,
34, 35, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 46,
48, 52, 52, 83, 85, 121.
Синітович Микола – 24.
Синежук Назарій – 78.
о. Семенюк Василь – 86.
Семчук Юрій – 81.
Сіреджук Петро – 4.
о. Січинський Микола – 13, 17, 18.
Сільварівська Ольга – 41.
єп. Сімкайло Микола – 45, 49.
о. Сімкайло Григорій – 45.
Сіреджук Дмитро – 42, 51, 85.
Січинський Мирослав – 18, 19.
о. Слезюк Іван – 48.
Слободян Богдан – 43.
о. Соневицький Юліян – 17.
Солоненко Михайло – 24.
Солоненко Петро – 28, 30.
Слюсарчук Дмитро –23.
Слюсарчук Олексій – 41, 80.
Скригунець Микола – 26.
Стенчук Юлія – 82.
Стефанко Михайло – 26.
Стефанко Петро В. – 79, 83, 86.
Стефанко Марія – 41.
Стефанко Наталія – 83.
Стефанко Петро – 83.
о. Стефанович Володимир – 13, 18, 19.
Стефанович Теодор – 19.
Столяр Федір – 16.
о. Стопчанський Василь – 75.
Струк Михайло – 81.
Сулятицький Дмитро – 85.
Сулятицький Ігор – 81.
о. Сулятицький Михайло – 48.
Сулятицький Роман – 83.
Сулятицький Павло – 78, 79.
Т
Табахарнюк Дмитро – 55, 85.
Татарчук Юрій – 36, 43.
Тацюк Ганна – 81.
Терлецький Матій – 8, 9, 75.
Ткачук Євгенія – 81.
Ткачук Анастасія – 83.
Ткачук Юлія – 83.
Томащук Василь – 28, 29.
Томащук Юрій – 85.
Томащук Микола – 42.
Томащук Петро – 41, 44.
Томащук Уляна, Галина, Наталя – 86.
о. Трач Теодор – 13, 17, 18.
Ф
Фальбійчук Марія – 80.
Фальбійчук Михайло – 80.
Фальбійчук Юрій – 41.
Фальбійчук Юрій Ю. – 83.
сестра Федак Володимира – 87.
Федорак Іван – 41.
Федорак Ярослава – 80, 81.
Фенюк Ганна – 80.
Фіцич Орест – 83.
Х
Хоркавий Орест – 37.
Ц
Цариняк Євдокія – 41.
Цариняк Іван – 27, 85.
Цимбалюк Василь – 83, 85.
Цимбалюк Віктор – 37, 85.
Цимбалюк Емілія – 82.
Цимбалюк Оксана – 81.
Ш
о. Шафран Володимир – 86, 87.
єп. Шептицький Андрей – 14, 15.
Шеремета Тетяна – 82.
о. Шкабрій Роман – 53.
Ч
Чернявська Марія – 41, 84.
Чопей Василь – 18.
Чорновіл В’ячеслав – 46.
Чукур Василь – 40, 52, 81.
Чукур Петро – 22.
Я
Яблоновський Матвій – 6.
Яблоновська Теофілія – 8, 9, 12.
Яблоновські – 7, 11.
Явдошняк Анна – 83.
Явдошняк Дмитро – 36, 39, 41, 43.
Яворський Олександр – 88.
Яковенчук Марія – 81.
Яцко Микола – 86.
Яцюк Петро – 27, 82.
Яцюк Роксолана – 82.
Післямова
У народі говорять, що якщо село не має церкви, то воно не є селом. А в Яблунові, після того, як стара церква стала непридатною для богослужінь, впродовж довгих двох століть церкви не було. Була синагога, був костел, а українці своєї церкви не мали.
Впродовж ХVІІІ – ХІХ століть корінне населення Яблунова певним чином розчинялося серед нових поселенців. У містечку поступово почала зростати кількість жителів єврейської національності. Єврейська громада переважала не тільки за своєю чисельністю, а й за активністю в усіх сферах життя, що негативно відбивалося на релігійному житті української громади. Стара церква занепала і перестала функціонувати.
З допомогою австрійської влади княжна Теофілія Яблоновська вимурувала нову церкву для вірних Яблунова і Стопчатова на пограниччі двох сіл. Хоч церква зовні була більш подібною на кірху, проте селяни погодилися на це і прийняли її як подарунок від княжної.
Завдяки діяльності «Просвіти» на початку ХХ століття культурне життя громади потрохи оживлялося. Почалося поступове національне пробудження. Можливо саме тоді зародилася думка про будівництво храму, але вона дозріла десь наприкінці 30-х років ХХ століття. Та дорога до храму була важкою. Тричі виготовлялися документи на будівництво, тричі до людей приходила надія. І аж з третьої спроби, яка була здійснена вже за часів нашої Незалежності, церкву побудували.
Відомості про стару церкву ХVІІ – ХVІІІ ст. подано на основі архівних документів. Про першу і другу спроби будівництва церкви, вже у ХХ ст., описано на основі оригіналів розроблених і відповідним чином затверджених проектів церкви, які зберігаються в п. Богдана Синітовича. Використовуючи власні спостереження, спогади організаторів будівництва нової церкви, будівельників, священиків зроблено розповідь про теперішню нову церкву.
Автор висловлює щиру вдячність рецензентам о. Дмитрові Погорілому та голові осередку ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Миколі Дутчаку, а також всім тим, з ким прийшлося співпрацювати, в кого бралася інформація про будівництво церкви, чиї спогади подані в книжці. Ця книжка про добрих людей, про їхню жертовну працю на вимощуванні дороги до Божого храму, до Бога.
Ця книжка вийшла друком завдяки старанням пароха і церковного комітету та фінансовій підтримці щирих, духовно багатих людей.
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………………. 3
З історії заснування Яблунова………………………………………………..4
Чи була колись в Яблунові церква?………………………………………..7
Перша яблунівська церква……………………………………………………..7
Стопчатівська церква і яблунівська громада…………………………..13
Спроби будівництва церкви в Яблунові………………………………….22
Мрія здійснилася………………………………………………………………….25
розповідь Петра Полюка…………………………………………….27
розповідь Романа Полюка…………………………………………..30
розповідь Богдана Синітовича……………………………………35
Розповідають будівельники……………………………………………………37
Негрич Василь……………………………………………………………38
Дутчак Микола…………………………………………………………..38
Мельник Михайло……………………………………………………..40
Котлярчук Василь………………………………………………………42
Головецький Євген…………………………………………………….43
Спогади священиків……………………………………………………………..45
о. Василь Іроденко…………………………………………………….45
о. Роман Лесюк…………………………………………………………47
о. Богдан Рибчук……………………………………………………….49
о. Ігор Полюк……………………………………………………………51
о. Дмитро Погорілий………………………………………………….53
Знайомство з церквою…………………………………………………………..55
Заглянемо в ризницю……………………………………………………………72
Що розміщено на проскомидійному столику………………………….73
Священики яблунівської церкви……………………………………………75
Дяки………………………………………………………………………78
Паламар та церковна прислуга………………………………………………78
Церковний хор…………………………………………………………………….79
Хор «Просвіти» співає Літургію…………………………………………….81
Дитячий хор………………………………………………………………………..82
Церковний комітет………………………………………………………………..83
Жертводавці храму……………………………………………………………….85
Монастир Згромадження сестер Милосердя
св. Вікентія…………………………………………………………………………..86
Парафіяльна бібліотека………………………………………………………..88
Спільнота Руху Назаретських родин……………………………………88
Спільнота Матерів в молитві……………………………………………….89
Канікули з Богом…………………………………………………………………..90
Хронологія найважливіших подій релігійного
життя та будівництва церкви в Яблунові………………………………..91
Додатки
Коротко про Божественну Літургію…………………………………..97
Поради богомольцю
Як поводитись в церкві……………………………………………101
Чи можна сидіти під час Літургії?……………………………..102
Колінопреклоніння………………………………………………….102
Як готуватися до сповіді та Святого Причастя………….103
Типи календарів…………………………………………………………………..105
Місячний календар……………………………………………………105
Місячно-сонячний календар………………………………………106
Сонячний календар…………………………………………………..106
Чому Різдво святкуємо 7-го січня, а Великдень
не має сталої дати?… ……………………………………………107
Чому в одні роки у православних і католиків
Пасха співпадає, а в інші – ні?……………………………..108
В яких календарних межах можлива Пасха?……………..108
Дати Пасхи єврейської і християнської на 2001-2100 рр……….109
Словничок………………………………………………………………..113
Рекомендуємо прочитати…………………………………………………….116
Покажчик імен…………………………………………………………………….117
Післямова………………………………………………………………………121