Нові видання
«Чики-брики на музики»
Приватне підприємство «Писаний камінь» нещодавно випустило у світ під такою назвою літературно-художнє видання вчителя-методиста, відмінника освіти України, колишньої вчительки української мови і літератури Коломийської школи № 3 Галини Миколаївни Никируй.
Автор цю третю книжку за рахунком присвятила дітям та онукам. У восьми розділах вміщено поезії, присвячені нашій Україні, сім’ї та родині, природі рідного краю. А ще в ній є: колискові, баєчки, казки та гуморески, розминки, скоромовки, акровірші й загадки, блок кольорових ілюстрацій Михайла Никируй такої ж тематики, притаманної Гуцульщині.
— Щасливий, хто живе у країні дитинства. Тут панує диво, діють добрі чари. Тут звучить зрозуміла мова, якою спілкуються жителі. Тут відкривається душа настільки, що виникає довіра, хочеться вірити, надіятися, любити, творити добро.
У цій країні злагоди й радості, світлих пригод і оселилася Галина Миколаївна Никируй. її діти сприймають, як чарівницю. Бо вона, вчитель за фахом, письменниця, знаходить такі слова, які дарують гарний настрій, кличуть до пізнання казкового світу. Отож, все, що побачила, почула й відчула авторка книжки «Чики-брики на музики», ви прочитаєте в її віршах, — так анонсував книгу редактор, член НСПУ та НСЖУ, Асоціації українських письменників та літературного гурту паліндромістів «ГЕРАКЛІТ» Василь Рябий.
«Тернова межа»
Це ж видавництво під такою назвою напередодні Всесвітнього дня книги та авторського права видрукувало унікальне літературно-музичне видання педагога-історика й інваліда першої групи з села Ковалівки, що на Коломийщині Марії Іванівни Боєчко.
За 2001–2015 роки Марія Боєчко упорядкувала і відредагувала 15 випусків альманаху «Джерельні дзвони». Це — унікальне явище, яким, певно, не похвалиться жоден інший регіон України. Кожен випуск альманаху представляє по декілька десятків творчих людей Коломийщини і Косівщини.
«Роздай-біда»
Таку добірку гострих сатиричних творів Петра Коваля з Дніпропетровщини, в яких гнівно викрито всі негативні риси «неукраїнства», громадської совковості, теж видрукував «Писаний камінь».
Петро Миколайович уперше побував на Гуцульщині 2006 року і всім серцем сприйняв її місцеву говірку та закохався у гори. Незважаючи на те, що майже втратив зір, та все одно пише поезії, афоризми…
Літературний редактор Марія Равшер підкреслила: «Петра Коваля важко цитувати. Його треба на повний голос читати з трибуни на мітингах і зборах, аби збудити в сірій пересічності «шлунком підгодоване сумління» «гетьманів, гетьманш, гетьманчуків» і тих, що в три погибелі за «ситий харч» гнуть перед ними мовчки спину».
Л. Гірська.
