Словник українських говірок Карпатського регіону. Нові підходи до регулювання паводків у Карпатському регіоні. Дмитро Савчук

Нові підходи до регулювання паводків у Карпатському регіоні

Серія повідомлень у другій половині 2011 року про катастрофічні наслідки затоплення територій північно-східного узбережжя США  унаслідок псевдотропічного шторму “Айрін”, вереснева повінь на півдні Пакистану  вкотре вимагають задуматись  про стан справ з проблем затоплення і підтоплення територій в Україні. Нагадаємо, що у США від серпневих повеней 2011 року загинуло щонайменше 40 осіб, повені завдали шкоди букдинкам, де проживає більше 3 млн. осіб, знеструмлено понад 5 млн. будинків. У Пакистані внаслідок повені постраждали 5,3 млн. людей, зруйновано понад  1 млн. будинків, загинуло більше 1000 осіб, втрачено значну частину врожаю, спалахнула загроза епідемії лихоманки денге, тифу та малярії.

В Україні один із найвразливіших повенями, паводками та затопленнями є Карпатський регіон. Цей регіон є одним із найбільш уразливих у державі щодо проявів шкідливої дії вод, зокрема повеней, паводків, затоплень і підтоплень населених пунктів та сільськогосподарських угідь,  водної ерозії, перезволоження та зсувів грунту.

Високу повенево-паводкову активність у регіоні зумовлюють перш за все тріада факторів: інтенсивні атмосферні опади, круті схили, густа мережа річок. У регіоні на протязі однієї доби може випасти 150-300 мм атмосферних опадів, що у 3-5 разів більше ніж на рівнинних територіях України. Гори займають близько 65 % територій. Тут протікає понад 30 тисяч річок, які є основним осередком розвитку повеней і паводків. Перезволожені площі займають понад 1 млн. гектарів, еродовані землі – 985 тис. га (близько 30 % сільгоспугідь), глинища і галечники – 50, яри – 30 тис. гектарів.  У регіоні закартовано близько 3500 зсувонебезпечних ділянок, з них 2000 давніх та 500 активних, які у вологі періоди стохастично,  досі ще слабопередбачувано, то на одному, то на іншому схилі активізуються.

Унаслідок негативного прояву повеней, зсувів, водної ерозії грунтів та інших чинників понад 600 населених пунктів отримали спеціальний статус гірських територій, який передбачає певні пільги і преференції для населення, зокрема підвищені пенсії.

Аналіз наукової літератури, періодики та інших джерел (опрацьовано кілька тисяч газетних публікацій  місцевого та центрального рівня, наукові звіти, монографії, автореферати дисертацій, статті, фото річок та паводків, відеозаписи тощо) показав, що карпатські водні стихії мають складний генезис, поліпричинний характер розвитку, значну частоту та велику шкодо чинність та вимагають глибокого осмислення і науково обґрунтованих програм протипаводкового захисту.

За останні 20 років у Карпатському регіоні сталося понад 100 руйнівних повеней і паводків різної сили, від яких сумарні збитки склали близько  10 млрд. гривень, і найприкріше, загинуло більше 100 осіб. У середньому щорічно на різних територіях регіону виникає 4-6 руйнівних повеней і паводків. У 2010 році упродовж двох місяців (з 10  травня до 10 липня) практично на одних і тих же територіях у Івано-Франківській області спостерігалось 3 паводки, у Чернівецькій області – 5 паводків катастрофічного характеру.

За даними проведеного моніторингу встановлено, що фактична статистика водних стихій, а відповідно і загрози, є значно вищими ніж ті, які випливають з аналізу гідрометеорологічної та гідрологічної інформації. Адже нереально поставити на кожному водному басейні та руслі річки спостережні станції та пости та зафіксувати ними усі дощі і паводки.

Очевидно, що значна частота та шкодочинність катастрофічних та руйнівних наводнень зумовлені глобальними змінами клімату, надрозхрахунковими витратами та рівнями води та зростанням техногенного впливу (надмірні рубки лісу, неконтрольований вибір піщано-гравійної суміші з русел річок, прориви та руйнування водозахисних дамб і гребель, забудова заплав тощо).

Водночас природний чинник залишається досить потужним. Про це промовисто свідчить статистика водних стихій за XVI-XX століття, складена професором-істориком Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Василем  Ботушанським (газета “Буковина”, 2010, 17 серпня). Давні, так би мовити доіндустріальні повені у порівнянні із сучасними мали подібну частоту, а місцями були навіть більшими і неперевершеними досі.

Повені та паводки в Карпатах носять локальний та регіональний характер. Але найбільшим епіцентром лиха є малі річки та  населені пункти у їхньому басейні. Кожне село, селище і місто регіону мають одну-дві і більше малих річок, які часом несуть більші загрози ніж великі річки. Інколи небезпечними стають навіть вулиці, якими під час інтенсивних дощів  стікають поверхневі води.

Гірські річки і потічки з рівнем води у межень (безпаводковий період) горобцеві по коліна, як образно колись написав Олесь Гончар, у повінь перетворюються на дикого звіра. Їм властива велика турбулентність течії, висока кінетична енергія та транспортувальна здатність потоку. Важко піддається уяві, що швидкість підйому рівня води у річці за годину  сягає майже 1 м (за добу – 1,5-3,5 м), а швидкість течії – 3-8м/с. Вода в річці піднімається буквально на очах.

Бурхливі потоки малих річок мають неабияку силу, вони зрушують з місця і легко несуть “камінці” масою у кілька тонн, руйнують усе, що зустрічається на їхньому шляху, несуть рештки деревини та різне сміття, які скупчуються перед мостами, створюють підпори води, підсилюють затоплення і загострюють перебіг повеней. До речі, лише на багатьох  малих річках влаштовується кілька сотень містків, мостів, переходів та кладок. У липні 2008 року біля м.  Косів на Івано-Франківщині від тиску паводкових вод річки Рибниця розсипався, як картковий будинок, капітальний кам’яний міст-красень 1965 року будівництва. Значний “внесок” у це зробили і вибір гравію з русла річки, і скупчення на опорах мосту деревини і наносів.

Населені пункти, які розташовані на берегах великих річок, мають подвійну небезпеку – як від великих, так і від малих річок. Наприклад, у селі Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області крім однієї із головних річок Карпат річки Прут несуть повеневу загрозу три малі річки: Лючка, Сопівка та Пістинька. У місті Чернівці території затоплюють Прут,  Задубрівка, Шубранець, Мошків, Клокучка та інші.

Значних затоплень також зазнають рівнинні слабостічні території, перекриті насипами доріг без водопропусків та не оснащені системами зливової каналізації і дренажу. Туди  стікають поверхневі води, які не маючи виходу, формують зони затоплень.

Істотно інтенсифікують паводки і підтоплення невпорядковані ставки на малих річках. На багатьох ставках практикується підняття рівнів води для створення комфорту рибі. Але такий захід шкодить людям: зменшуються протиповеневі ємкості, під час повеней проривають греблі, формуються руйнівні повеневі хвилі та підтоплюються оселі. Багато ставків постаріли, замулились, їхні водопропускні споруди не готові до пропуску паводків.

У повеневі та постповеневі періоди  істотно загострюється санітарно-епідемічна ситуація, забруднюються верхні підземні горизонти води та криниці, затоплюються каламутною водою території водозаборів питної води, які часто розташовані на заплавних водонасичених територіях.

Специфіка та складні природно-господарські умови гірських районів, їхня висока заселеність та особлива туристично-рекреаційна цінність, невідворотність, значна частота та велика шкодочинність водних стихій вимагають приділяти Карпатському регіону підвищену увагу.

Важливу роль для розв’язання складних і соціально важливих водних проблем регіону відіграють державні цільові програми, зокрема комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиси у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року (постанова Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 року № 1388) та  в басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету (постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 року № 1151).

Розроблені програми передбачають створення цілісного (єдиного) надійного багатофункціонального протиповенево-протипаводкового захисту територій, який враховує особливості регіону і включає комплекс інженерно-технічних, гідротехнічних, агролісомеліоративних та організаційно-структурних заходів.

Розвиток протиповенево-паводкового комплексу за цими програмами здійснюється  на основі аналізу  паводко-повеневих ситуацій, особливо катастрофічної 2008 року, результатів обстеження стану водних об’єктів і гідротехнічних споруд у посткритичні періоди, урахування вітчизняного та світового досвіду, використання басейнового принципу та інтегрованого управління водними ресурсами, впровадження новітніх досягнень у галузі регулювання паводків та повеней.

На нашу думку, необхідно кардинально змінити стратегію протипаводкового захисту і внести корективи в існуючі державні програми. Паводки 2010 року виразно засвідчили нагальність ретельного впорядкування, регулювання, гідротехнічного оснащення малих річок та їхніх басейнів. Першочергова меліорація малих річок дасть змогу зменшити наслідки паводків та захистити населені пункти, а відповідно і полегшити регулювання стоку на більших річках.

Державна програма комплексного захисту грудня 2008 року, не зважаючи на солідне наукове обґрунтування, основну увагу зосереджує на головних річках Карпат, яких у регіоні налічується близько 40. Ця програма надто затратна – 31,5 млрд. гривень. Очевидно її чекає доля минулих програм, які у нинішніх соціально-економічних умовах не могли фінансуватись у повному обсязі. При її реалізації виникне комплекс проблем зі створення та експлуатації передбачених програмою кількох десятків гірських водосховищ та рівнинних заплавних акумуляційних ємкостей, так званих польдерів, які вимагають вільних земель, які у регіоні на вагу золота. Після їх створення збільшиться загроза прориву дамб та гребель. Запасні ємкості також потрібні сусіднім державам і будувати їх очевидно необхідно у складчину, що також не передбачено програмами.

Аналогічна картина і з сучасними автоматизованими вимірювально-інформаційними системами спостережень АВІС “Тиса” та АВІС “Прикарпаття”, на які покладають великі надії розробники і реалізатори програм. Сьогодні вже звучать переможні реляції типу “від паводку захищатиме комп’ютерна система”. Але насправді ці системи не регулюють паводки. Вони необхідні для вивчення умов формування погоди і паводків, складання прогнозів та оповіщення населення про небезпеку. Але добре відомо, що катастрофічні паводки залишаються непередбачуваними сучасною наукою і практикою. Водночас населення регіону без особливих попереджень добре знає про небезпеку паводків у дощовий період. Нині наші гідрометеорологи за даними спостережень на метеостанціях практично безпомилково попереджають про ймовірність сильних та дуже сильних дощів, а нові системи є практично експериментальними і ще не достатньо узгоджені із гідрометеорологічними службами.

Аналіз світового досвіду показує, що жодній країні, навіть найбільш високорозвиненій, які крім АВІС мають засоби космічного моніторингу та гідродинамічні моделі, не вдалося захиститись  від водних стихій у повній мірі. Лише згадаємо катастрофічні наводнення за останні 10 років у США, країнах Західної Європи, Китаї, Мексиці, Бразилії … Мудре східне прислів’я говорить, що указом мишей не вигнати, потрібні пастки-мишоловки. Щось подібне можна сказати і про АВІС, хоча, підкреслимо, вони також дуже потрібні у регіоні.

На малих річках необхідно зконцентрувати увагу на розчищенні русла від сміття і наносів, кріпленні берегів, впорядкуванні ставків, посиленні регулювання стоку, відведенні поверхневого стоку та дренуванні підземних вод на слабостічних та безстічних територіях, безпечному пропуску паводків.

При розчищенні русел та кріпленні берегів необхідно створювати умови для безперешкодного пропуску паводків, як це робиться у гірських країнах Західної Європи за рахунок влаштування більш широких мостів та коридорів, вертикальних залізобетонних та кам’яних кріплень берегів, які не зменшують руслові ємкості. Важливо, що ці роботи можна виконувати і вже в багатьох випадках виконуються за кошти місцевого бюджету та  власників садиб.

Необхідно використати наявний великий досвід створення надійних річкових і водозахисних споруд, які тривалий час витримують звичайні та катастрофічні повені і паводки. До цих споруд  відносяться  мости, перепади, звичайні та лісосплавні гатки, берегові кріплення (по місцевому – “кашиці”), які побудовані господарським способом та народним методом з використанням місцевих матеріалів – дерева, каменя і гравію (по місцевому –шутру) та досвіду самобутніх майстрів.

У регіоні  є багато прикладів високонадійних річкових протипаводкових гідротехнічних споруд, берегокріплень та мостів, зокрема:

  • гідротехнічні споруди вздовж  залізниці на відтинку Яремча-Ворохта-Рахів часів Австро-Угорщини з терміном експлуатації понад 100 років, (Галичина, 2010, 22 липня, № 29. Михайло Вишиванюк);
  • кам’яний арковий залізничний міст на р. Прут у  Ворохті,    введений в експлуатацію у 1884 році (Експрес, 2003, 8-15 травня, № 67. Оксана Пахолко) ;
  • залізобетонна гребля гідровузла Теребле-Ріцької ГЕС 1950-1955 років будівництва (Урядовий кур’єр, 2010, 26 серпня, № 156. Данило Кулиняк);
  • залізобетонні кріплення на річці Чорний Черемош у районі                  с. Верховина (Галичина, 2009, 21 липня. Дмитро Пилатюк);
  • залізобетонний автомобільний міст на пальових опорах через р. Черемош на відтинку дороги Вижниця – Кути, збудований у 1970 р. за проектом “Київсоюздорпроект” (Газета по-киевски, 2008, 2 августа № 174);
  • земляна гребля із залізобетонним шахтним водоскидом на протипаводковому  ставку на р. Мошків, який забезпечує захист  м. Чернівці  упродовж 35 років (Погляд, 2010, 26 серпня, № 34. Анна Гаргаля). Автор статті Савчук Д.П. є розробником даної конструкції і проекту ставка.

Довготривалій експлуатації та стійкості   зазначених  захисних споруд сприяло будівництво їх спеціалізованими будівельними організаціями із залученням місцевого населення.

При розв’язанні повенево-паводкових проблем регіону доцільно передбачити використання гідроенергетичного потенціалу річок, який досі мало використовується. На малих карпатських річках доцільно розгорнути будівництво ГЕС, які одночасно захищають від паводків та виробляють екологічно чисту електроенергію. У Європі в межах карпатської та альпійської гірських систем створено десятки тисяч гідроенергетичних об’єктів, у Польщі вже створено і функціонує понад 650 малих ГЕС, у Румунії – 250, з них багато висотою до 100-160 м. У нас – на пальцях порахувати : Теребля-Ріцька, Оноківська, Білинська на річках басейну Тиси на Закарпатті, Завадівська – на р. Стрий на Львівщині, Снятинська – на р. Прут, Верховинська на р. Черемош Івано-Франківської області, Яблонецька – на р. Путила у Чернівецькій області.

Заслуговує на увагу  ряд нових напрямків та елементів захисту, зокрема:

  • реконструкція водозахисних дамб з наданням їм функції автомобільних доріг;
  • впорядкування існуючої та розвиток системи ставків і водосховищ на малих річках на основі створення великих порожніх протиповеневих ємкостей;
  • реконструкція та розвиток меліоративних  (осушувальних) систем для поліпшення умов пропуску та регулювання повеней та паводків, своєчасного осушення та збільшення водоакумулюючої здатності грунтів територій;
  • створення запасних ємкостей води для забезпечення населення у періоди затоплення, модернізації систем водопостачання, каналізації та очисних споруд на паводко- та повеневоуразливих територіях.

Доцільно розробити детальні схеми комплексного використання водних ресурсів та протиповенево-паводкового захисту для усіх найважливіших річок Карпат, а найголовніше  для малих річок, які протікають через населені пункти. Загальна кількість таких схем може становити декілька сотень, а кількість протиповенево-паводкових ставків з порожніми ємкостями – 2-3 тисячі, на більшості з яких можна передбачити малі ГЕС.

Особлива увага повинна бути приділена на недопущенні переповнення та прориву шламосхвищ та відстійників промислових об’єктів та розвитку екологічних катастроф  у  районах Калуша, Стебника, Нового Розділу, Солотвина, Мужієва та інших населених пунктів.

На часі добудова гідровузла Стрийського водосховища, яке одночасно виконуватиме водозахисні функції та служитиме джерелом водопостачання м. Львів та інших населених пунктів Львівської області.
Низка водогосподарських та інших об’єктів (малі ГЕС, лісосплавні гатки, млини, водозабори, вузькоколійки тощо) мають високу інвестиційну привабливість у частині розвитку відновлювальних джерел енергії та туристично-рекреаційної сфери.

Необхідно удосконалити та розробити  нові законодавчі та нормативно-методичні документи, зокрема:

  • закони про статус гірських сіл (зміни),  про безпеку гідротехнічних споруд, про страхування приватного майна та сільгоспугідь від затоплень, руйнувань високими водами та зсувів;
  • правила експлуатації гірських річок, Дністровського та інших  водосховищ, проведення робіт на водних об’єктах (забір руслоутворюючого алювію, ставкового сапропелю, зарибнення, впорядкування ставків тощо);
  • положення про паспортизацію річок; облік пошкоджень і руйнувань гідротехнічних споруд унаслідок повеней, паводків, підтоплень та зсувів;
  • положення про ліцензії на будівельні роботи з ліквідації наслідків повеней, паводків, зсувів та залучення на них місцевих будівельних організацій та мешканців та ін.

Для посилення впливу працівників водогосподарської галузі на створення водозахисного комплексу, раціональне використання водних об’єктів, здійснення інспекційних функцій та підвищення престижу водогосподарської професії доцільно  надати статус державних службовців  відповідальним працівникам територіальних облводгоспів та басейнових управлінь та забезпечити їх спеціальною формою одягу, як це має місце у лісовій галузі. Тоді буде видно хто відповідає за воду – одного із найцінніших ресурсів на планеті.

Важливо посилити роль наукових досліджень. Вчені і практики повинні “полювати” за повенями та паводками, вивчати їх перебіг сучасними засобами спостережень безпосередньо на місцях, на власні очі бачити світові арсенали захисту. Важливе значення матиме поглиблене вивчення генезису повеней та паводків та урізноманітнення захисних заходів. Слід відмітити, що останнім часом істотно активізувались наукові дослідження. Опубліковано багато  наукових та науково-популярних праць, поміж яких слід виділити книгу про річку Лімницю фахівців Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом професора Олександра Ободовського та зініційовану Івано-Франківською державною адміністрацією книгу “Повінь” про перебіг та наслідки катастрофічного паводку у липні 2008 року.

Необхідно широко залучити доробок учених Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, зокрема відкриття щодо прогнозування зсувів та просідання грунтів. На часі створення  спеціальних стаціонарних та лабораторії. Щодо останніх, слід відмітити, що свого часу у США була створена фізична модель річки Міссісіпі. В Італії нині діє модель розвитку затоплень Венеції.

Варто створити при Держводагенстві басейнові аналітично-координаційні центри що дозволить завершити реорганізацію водогосподарської галузі за басейновим принципом.

Таким чином, аналіз повенево-паводкових ситуацій 1991-2011 років та накопиченого досвіду засвідчив високу уразливість Карпатського регіону та необхідність підвищення рівня захищеності територій, стійкості водозахисних дамб і берегоукріплень та інших гідротехнічних споруд, регулювання стоку річок за допомогою ставків, водосховищ, акумуляційних ємкостей на заплавах (польдерів), відновлення та розвитку малих ГЕС, систем поверхневого водовідведення, дренажу, водопостачання та каналізації з використанням сучасних досягнень науки і техніки.

Створення надійного протиповеневого та протипаводкого комплексу в Карпатському регіоні на новій основі забезпечать мінімізацію збитків від  повеней, паводків, зсувів та інших проявів шкідливої дії вод та істотно підвищить рівень безпеки життєдіяльності населення регіону.

Савчук Д.П. Особливості повеней, паводків та захисту від них у Карпатському регіоні // Водне господарство України, 2010, № 5, с. 46-49