Навчально-методичний посібник «Люблю тебе, Гуцульщино!». Організаційно-педагогічні основи гуцульської школи як регіональної української національної

Розділ ІІ. Організаційно-педагогічні основи гуцульської школи як регіональної української національної

Крім адміністративно-територіального устрою (області, райони) на території України впродовж віків сформувалися етнографічні області (етнографія – від грецьких слів “етнос”, що означає народ, і “графія” – опис, дослівно – опис народу). Щоб не було плутанини в назвах, їх називають етнографічними регіонами. Серед них мають найбільш виражені особливості Бойківщина, Волинь, Гуцульщина, Наддніпрянщина, Поділля, Полісся, Таврія та ін. Особливості виражені в історії розвитку краю, природі, господарській діяльності, народному мистецтві, говірці, фольклорі, звичаях, традиціях та ін.
Вчені-етнографи по-різному подають межі етнографічних регіонів. Це й не дивно, бо, на думку автора, точні межі встановити неможливо. Напевно, легше довести, що таких меж не існує, ніж їх визначити. Наприклад, не буває такого, щоб двоє сусідніх сіл, хоч вони навіть належать до різних держав, різко відрізнялися говіркою, фольклором, архітектурою, одягом тощо. Повинна бути певна перехідна зона від одного етнографічного регіону до іншого.

Ставлення автора до кожного етнографічного регіону шанобливе і захоплююче, як до окремої квітки, а разом вони утворюють прекрасний букет – Україну. Необхідно розвіяти сумніви про те, що виокремлення етнографічних регіонів наче роз’єднує Україну. По-перше, вони об’єктивно існують, по-друге, навпаки, виявлення національних коренів в етнографічних регіонах дає можливість зафіксувати національні домінанти, які визначають національне обличчя нації. Все це утверджує соборність України. А вивчення рідного краю, починаючи від батьківського порога, плекає в дітей та молоді щирі патріотичні почуття.

Україна має свою славну історію, хоча нерідко трагічну, історичні і природні пам’ятки та пам’ятні місця, на весь світ відомі осередки народного мистецтва. А місцеві говірки є джерелом збагачення української літературної мови. У кожному етнографічному регіоні є свої звичаї, традиції.

Цінний досвід вивчення регіонального етнографічного компонента – гуцульщинознавства – нагромадили навчальні заклади Гуцульщини.

Активно вивчається регіональний етнографічний компонент – києвознавство – у столиці України, а в столичній області – київщинознавство, на Харківщині – слобожанознавство, на Херсонщині – таврієзнавство. Але ще не скрізь це робиться на належному науково-методичному рівні.

1. Особливості Гуцульського регіону України

Серед етнографічних регіонів України найбільш виражені особливості мають Бойківщина, Волинь, Гуцульщина, Наддніпрянщина, Поділля, Полісся, Слобожанщина, Таврія та ін. Особливості виражені в історії розвитку краю, природі, господарській діяльності, народному мистецтві, архітектурі, говірці, фольклорі, звичаях, традиціях та ін.
Гуцульщина… Не злічити всіх пісень, легенд, переказів про цей край. Вона займає найвищі гори Східних Карпат, передусім Чорногірський хребет та місцевості, що прилягають до нього. На Буковині гуцульські села розташовані долиною річки Путилівки, яка впадає в Черемош, а на Закарпатті вони тягнуться долинами рік Чорної та Білої Тиси.
Виникає запитання: які ж межі Гуцульського регіону? Відповідь дослідників нашого краю неоднозначна. Тому, напевно, легше погодитися з думкою, що точних етнографічних кордонів встановити неможливо, ніж намагатися їх визначити. Існує певна перехідна зона від одного етнографічного регіону до іншого. Хіба ж можна поділити село або навіть і район на дві частини, тобто до різних етнографічних регіонів, адже вони тісно пов’язані господарською діяльністю, родинними зв’язками, функціонують в єдиному руслі, хоча відрізняються певними особливостями.
Виходячи з таких позицій, подаємо дані про Гуцульщину за сучасним адміністративним поділом: Верховинський, Косівський, Надвірнянський райони, припрутські села Коломийського району і територія Яремчанської міськради Івано-Франківської області; Вижницький і Путильський райони Чернівецької та Рахівський район Закарпатської областей. Ця територія приблизно становить 92004 квадратних кілометри. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, тут, у шести містах і 13 містечках (селищах міського типу) та в 243 селах, проживало 469992 мешканці.
Хоч усі три частини Гуцульщини (галицька, буковинська і закарпатська) перебували під чужоземною владою впродовж шести віків, розірвані в різний час між Угорщиною, Польщею, Молдавією, Литвою, Австрією, Австро-Угорщиною, Чехословаччиною, Румунією, але горяни зберегли свої звичаї і традиції, говірку, прагнення до волі, гордий характер.
У питанні освіти Гуцульщина була найвідсталішою в порівнянні з іншими регіонами України. І 23 травня 1991 року в Яворівській школі зібралися завідувачі (тепер начальники) відділів освіти і педагоги-ентузіасти Гуцульського регіону. Всі були одностайні в необхідності відроджувати національну систему освіти. Але на Гуцульщині відроджувати нічого (тут здійснювалась полонізація, румунізація та мадяризація).
Отже, висновок був єдиний: необхідно створювати гуцульську школу як регіональну українську національну.
Гуцули, які є корінним українським населенням, проживають у гірській місцевості. Гуцульщина вкрита гірськими хребтами, найвищий з яких Чорногірський з найвищими вершинами Піп-Іван (2022 м) і Говерла (2061 м). Майже паралельно до нього на північний схід та північний захід тягнуться численні нижчі хребти, схили яких вкриті смерековими, мішаними і буковими лісами, а на їх верхах – розлогі полонини. Між хребтами протікають бурхливі гірські потоки і ріки з численними водоспадами. Найбільші з рік Прут, Черемош, Тиса, Путилівка.
Все це створює неповторну красу, змальовану в творах таких письменників, як Юрій Федькович, Сидір Воробкевич, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Марко Черемшина, Василь Гренджа-Донський, Дмитро Павличко, Тарас Мельничук та багатьох інших.
Про Гуцульщину чимало написано, знято кінофільмів. Але переважно бачимо чарівну природу, неповторне народне мистецтво, оригінальний фольклор. Однак життя горян Галичини, Буковини і Закарпаття – це не тільки гра на сопілці чи трембіті, а й важкі умови праці і життя. Тут склався своєрідний уклад життя, зумовлений розселенням на схилах гірських хребтів, де є сінокіс, пасовище, джерельце води і можна розорати хоч невеличкий клаптик городу.
Хоч Гуцульщина перебувала під чужоземною владою впродовж шести віків, розірвана в різний час між Угорщиною, Польщею, Молдавією, Литвою, Австрією, Австро-Угорщиною, Чехо-Словаччиною, Румунією, але горяни зберегли свої звичаї і традиції, говірку, прагнення до волі, гордий характер. Непоправного удару по укладу життя гуцулів завдав комуністичний тоталітарний режим, здійснивши примусову колективізацію, насильницьке зселення і переселення з гір. Це призвело до різкого зменшення населення в гірській місцевості.
У питанні освіти Гуцульщина була найвідсталішою в порівнянні з іншими реґіонами України. Якщо мова йде про відродження національної системи освіти, то на Гуцульщині відроджувати нічого. Тут необхідно створювати гуцульську школу як реґіональну українську національну. Неприпустимо, щоб гуцули, як і всі їх брати-українці, не досягли європейського інтелектуального і культурного рівня, адже вони живуть у центрі Європи (географічний центр Європи знаходиться біля села Ділове Рахівського району).
Стисло реґіональні умови і особливості Гуцульщини такі:
– природно-кліматичні умови: гірська місцевість, труднощі з транспортом, зв’язком, велика кількість опадів, що призводить до повеней у весняно-осінній період та снігових заносів узимку, а це все, у свою чергу, значно ускладнює відвідування учнями школи;
– особливість гірських населених пунктів, які, як правило, складаються з багатьох невеликих присілків, кутків, окремих осель, значно віддалених від центру та один від одного за відсутності здебільшого між ними транспортного сполучення;
– наявність великих площ лісів, гірських випасів (полонин), неужитків, чим зумовлюються основні напрямки господарства – тваринництво, лісове господарство, підсобні промисли;
– Гуцульщина є реґіоном широкого розвитку оригінальних художніх промислів – різьби, кераміки, килимарства і ліжникарства, вишивки та інших, а також неповторного фольклору (словесного, музичного, танцювального), одягу, архітектури;
– реґіон відзначається своєрідністю побуту, звичаїв, обрядів, свят, вірувань гуцулів;
– багато своєрідності і в історії краю (тривале перебування під пануванням іноземних держав, боротьба за національну незалежність – опришківство, січові стрільці, УПА);
– наявність особливого говору;
– реґіон має свою історію розвитку освіти.
Ці фактори різко відрізняють Гуцульщину від інших місцевостей навіть однієї області. Особливості Гуцульщини, які значною мірою зумовлені природним середовищем, господарсько-трудовою діяльністю, побутом горян – це цілий пласт матеріальної і духовної культури гуцулів, який враховується і використовується в навчально-виховному процесі гуцульської школи. Тому впроваджено вивчення гуцульщинознавства як реґіонального компонента усіх дисциплін.

2. Гуцульщинознавство як розділ науки та навчальний предмет

Хоча термін “гуцульщинознавство” введений в ужиток на початку 90-х років ХХ ст., то розділ науки, означений цією назвою, існує вже понад два століття, з часу появи чотиритомної праці Б. Гакета “Найновіші природознавчі подорожі в роках 1787, 1792, 1794 по Дакії та Сарматії, або Північних Карпатах” (Нюрнберг, 1790–1794 рр.). Започатковане німецьким ученим багатонапрямне дослідження Гуцульщини було продовжене численними українськими, польськими, німецькими та іншими вченими.
Значний внесок у вивчення нашого краю зробили діячі “Руської трійці”, особливо Я. Головацький. Постійну увагу до Гуцульщини виявляли з різних мотивів польські дослідники Вінцент Поль, Оскар Кольберґ, німець Фрідріх Кайндль. Інтерес викликає книжка шотландської письменниці і мандрівниці Мені Мюріел Дові “Дівчина в Карпатах” (1891 р.).
Новий етап у дослідження Гуцульщини становила монографія В. Шухевича “Гуцульщина” (1899–1908 рр.). На початку ХХ ст. значний внесок у гуцульщинознавство зробили Володимир Гнатюк, Федір Вовк, Антін Онищук, Лука Гарматій, Михайло Ломацький, Микола Колцуняк, Петро Шекерик-Доників, Клементина Лисинецька. Автором першого наукового нарису з історії Гуцульщини був Іван Крип’якевич, а наукових праць з географії та економіки – Володимир Кубійович.
Найвидатнішою польською працею про Гуцульщину стала епопея Станіслава Вінценза “На високій полонині”. Для встановлення етнографічних меж Гуцульщини цікаві дослідження Я. Фальковського.
Важливим є колективне історико-етнографічне (насправді і географічне, економічне та мистецтвознавче) дослідження “Гуцульщина” за редакцією Ю. Гошка (1987 р.). Чимало нових штрихів до наукової характеристики Гуцульщини додав І. Сеньків у праці “Гуцульська спадщина” (1995 р.).
У наш час десятки вчених займаються вивченням природи, історії, економіки, говору, фольклору, мистецтва Гуцульщини, зокрема, Володимир Грабовецький, Мар’ян Мандибура, Ярослава Закревська, Микола Лесюк, Юрій Сеньковський, Петро Сіреджук, Петро Арсенич, Володимир Клапчук, Олекса Романець, Нестор Библюк, Ігор Пелипейко, Василь Гуменюк, Іван Зеленчук та багато інших дослідників. Вагомий внесок у цю справу роблять учені в діаспорі (Микола Домашевський, Іван Кузич-Березовський) та зарубіжні вчені (А. Вінцез, Я. Хороши, А. Амато та ін.). Заслуговує на увагу монографія Марії Лаврук “Гуцули Українських Карпат” (2005 р.).
Праці вчених-дослідників Гуцульщини – це неоціненний скарб у розвитку і становленні гуцульщинознавства як розділу науки. В останні роки з проблем гуцульщинознавства щорічно проводяться наукові конференції, які відбулися в Косові, Івано-Франківську, Вижниці, Путилі, Яремчі, Рахові. Рекомендації Міжнародного теоретико-методологічного та методичного семінару “Гуцульщинознавство як розділ науки та навчальний предмет”, проведеного Гуцульською освітянською радою, що відбувся в Косові 6 вересня 1996 року, схвалені ІІ Світовим Конгресом гуцулів у м. Яремчі 13 вересня 1996 року.
Гуцульщинознавство як навчальний предмет повинно відповідати цілям і завданням школи. В умовах розбудови національної школи воно посідає чільне місце в системі освіти Гуцульщини, так як охоплює всі сторони життя (говірку, фольклор, історію, природу, господарство, народне мистецтво, обряди, звичаї, традиції тощо). Отже, гуцульщинознавство – це система знань про Гуцульщину і діяльність її мешканців, тобто воно складає інтегровану систему науково-теоретичних знань про свій край. Прийнято визначення, що гуцульщинознавство – це знання історії Гуцульщини, природи, господарства, народного мистецтва, фольклору, звичаїв, традицій. Крім того, педагогічна цінність його вивчення ще й в тому, що школярі залучаються до практичної діяльності у різних сферах суспільного життя.
Гуцульщинознавство виконує в школі найрізноманітніші педагогічні функції. Його використовують для посилення зв’язків навчання з життям. Так, при вивченні літератури використовують багатий гуцульський фольклор, історії – цілий пласт про опришківський рух під проводом легендарного ватажка Олекси Довбуша та його послідовників, біології – знання народної медицини та ін. А вивчення народного мистецтва відбувається в процесі практичних занять художніми ремеслами: різьбою по дереву, вишивкою, ткацтвом, писанкарством та ін. У цьому важлива роль гуцульщинознавства як педагогічного засобу розвитку творчих здібностей школярів, виховання працьовитості, художньо-естетичних смаків.
Особливу педагогічну цінність мають такі види діяльності учнів, як збирання і вивчення фольклору, запис і складання словника гуцульських говірок, збір різноманітних експонатів, зокрема виробів художніх ремесел для шкільного музею, виявлення й опис пам’яток природи, архітектури та історії, створення топологічних карт і словників своєї місцевості, дослідження родоводу і складання літопису сім’ї та ін.
Гуцульщинознавство може вивчатись і як окремий предмет за рахунок шкільного компонента навчального плану, і в процесі вивчення різних предметів, якщо воно органічно вплітається в матеріал, що вивчається. Організовуються і факультативні заняття з певних розділів гуцульщинознавства, а також різноманітні позаурочні гурткові заняття.
З метою ефективного використання гуцульщинознавства в школі, тобто щоб воно служило педагогічним цілям навчання і виховання, його необхідно “переробити” у шкільний навчальний предмет. Тоді воно стане шкільним або навчальним. Шкільне гуцульщинознавство не одержується шляхом скорочення об’єму гуцульщинознавства як розділу науки. Його обсяг узгоджується із знаннями, уміннями і навичками, які учні повинні засвоїти з інших предметів. І мова йде не про те, щоб “потіснити” інші предмети, а педагогічно доцільно доповнити, не допускаючи дублювання матеріалу в змісті шкільної освіти.
Водночас гуцульщинознавство охоплює певний обсяг інформації, який містять навчальні предмети. Тому при розробці змісту шкільного гуцульщинознавства його співвідносять із змістом освіти з інших предметів.
Як писав професор Р. Скульський, зміст освіти розробляється на трьох рівнях: загального теоретичного уявлення про нього, навчального предмета та дидактичного матеріалу.
Загальне уявлення про склад (елементи) і структуру (зв’язки між елементами) шкільного гуцульщинознавства осмислюється так, як і про будь-який шкільний предмет, тобто що він охоплює найголовніші положення відповідної науки, її основи. Тому традиційно вважають, що в школі вивчаються основи наук.
Відповідно до змісту шкільного гуцульщинознавства як навчального предмета розробляються програми, яких є декілька варіантів, щоб кожний учитель зміг вибрати ту програму, яка найбільше відповідає його підготовці, наявному навчально-методичному забезпеченню, особливостям своєї місцевості. Крім того, вчитель може змінювати програму і навіть складати і використовувати свою власну програму.
При розробці програм педагогам доцільно використовувати принцип концентризму, тобто основні розділи матеріалу повторюються, але з класу в клас розширюються і поглиблюються. Важливо подбати про одержання учнями певної системи знань, хоч не виключається епізодичне використання гуцульщинознавства, якщо його елементи органічно вписуються у зміст певного предмета. Оскільки в перехідний період до ринкової економіки молодих людей приваблює практична сторона навчання, то оптимальним варіантом вивчення гуцульщинознавства є поєднання словесних методів з практичною діяльністю школярів, причому тут маємо великі можливості для дослідництва і творчості.
Але й оптимальний зміст гуцульщинознавства, і найкращі програми його вивчення без навчально-методичного забезпечення залишаються тільки продекларованими. Щоб цього не сталося, на пропозицію Гуцульської освітянської ради Косівською районною радою у 1994 році була створена науково-дослідна лабораторія “Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство”, яка працює під егідою Національної академії педагогічних наук України.
Лабораторією була заснована серія “Бібліотека гуцульської школи” підготовлено і видано понад двадцять книжок (посібників, хрестоматій, довідників тощо). Зокрема Ігоря Пелипейка “Плай” (книга для читання про Гуцульщину), “Флояра” (хрестоматія з гуцульського фольклору), “Гуцульщина в літературі”, “Мій рідний край” та ін., Петра Лосюка “Гуцульська школа”, “Гуцульщинознавство в українській національній школі”, “Хрестоматія з гуцульщинознавства”, “Регіональний етнографічний компонент у сучасній школі”, Никанора Крета і Оксани Ткачук “Гуцульщина літературна” (випуск 1,2), Оксани Боєчко “Поговоримо про Гуцульщину англійською” та багатьох інших авторів.
П.Лосюк та І.Пелипейко заснували і видали десять номерів регіонального науково-педагогічного і літературно-краєзнавчого журналу “Гуцульська школа”. І все це багатство побачило світ без жодної копійки державного бюджету.
Спільність основи, покликання, оптимуму успішної реалізації, функції, градації, перспективи розвитку й практичного застосування українознавства, народознавства і гуцульщинознавства свідчать про те, що гуцульщинознавство є повноправним і необхідним навчальним предметом у гуцульській школі. Їх спільна основа – народність і вітчизнознавство, їх покликання теж спільне – українобудівництво, формування українського “Я”, подолання бездуховності, національного нігілізму, прищеплення українського патріотизму, пізнання рідного народу, плекання національної свідомості.
Як тут не звернутися до філософського кредо Г. Сковороди: “Кожен повинен знати свій народ, а в народі пізнати себе. Якщо ти українець, то будь ним… Все добре на своєму місці і в своїй мірі, і все прекрасне, що чисте, природне, тобто не фальшиве”.
Становлення гуцульської школи як регіональної української національної було непростим. Це і формальне сприйняття пасивної частини учительства, які не можуть подолати інерцію минулого, і байдужість чиновництва та ін. Дехто вважав гуцульську школу якоюсь там хуторянською.
І все ж до якої школи ми йшли двадцять років? Найкраще з цього приводу написав Ігор Пелипейко: “Гуцульська школа – це, власне, українська школа Гуцульського регіону; як карпатська смерека, закорінена в твердому ґрунті, пнеться до сонця, так і гуцульська школа, ґрунтуючись на народних педагогічних традиціях рідної верховини, прагне осягнути високого рівня освіти високорозвинутих націй”.
Використання регіонального етнографічного компонента в сучасному освітньому просторі важливе не тільки для Гуцульщини, але й для інших етнографічних регіонів України. Серед них мають найбільш виражені особливості Бойківщина, Волинь, Наддніпрянщина, Поділля, Полісся, Таврія та ін.

3. Концептуальні основи гуцульської школи

Процес розбудови української державності потребує підготовки нової генерації високоерудованих спеціалістів, які виявлятимуть себе як особистості, діятимуть цілеспрямовано, прийматимуть правильні, осмислені рішення. Тому став необхідним науково обґрунтований пошук шляхів розбудови національної школи на основі ідеї національного відродження з використанням філософських, науково-теоретичних, психолого-педагогічних теорій, ідей, підходів видатних українських філософів, педагогів, психологів, культурно-історичних традицій українського народу, народної педагогіки з урахуванням реґіональних природних та етнографічних особливостей.
Освіта на Гуцульщині за часів чужоземного панування була найбільш занедбаною. Тут школи переважно були одно- і двокласними. В таких школах всі шість років вивчалася програма другого класу. Переважна більшість дітей шкільного віку взагалі не навчалася. Але ж виростали гуцульські діти розумними, працьовитими, мужніми, морально стійкими. І все це завдяки застосуванню гуцульською родиною надбань української народної педагогіки у її гуцульському варіанті.
Вплив природи і суворих умов життя на формування своєрідної ментальності, світогляду, характеру гуцулів, виховання стійких моральних рис в гуцульській родині тонко підмітив і описав відомий педагог, етнограф і дослідник Гуцульщини Михайло Ломацький. Нижче подаємо деякі штрихи цієї тематики з його праць.
«Мешканці гір – верховинці зживаються від дитинства з прекрасною, але дикою природою, з дикістю рік і повеней, вітрів-буревіїв, блискавиць і громів, тож і не дивно, що та зовнішня дикість відзивається часто в душах і серцях верховинців, вибухає блискавицями і громами.
Природа Гуцульщини чудова, прекрасна, – нема в світі нічого, що могло б із нею рівнятись, але вона одночасно й сувора та грізна – з нею треба боротись. Аж дивно: та боротьба посилює і зміцнює любов до неї – поза тим, вона, та боротьба, сама собою повна краси, подиву і любові до гірської природи. До того ж та боротьба дає насолоду і вдоволення – вона формує і різьбить характери людей, з тієї боротьби виходить людина, чиста серцем, міцна духом, багата думками, шляхетна поступками і вчинками.
Тому душа гуцула складна, повна заглибин і нетрів. Він у житті і коханні гордий і честолюбивий, темпераментний аж до безтями, в поривах не опанований, вибуховий, повний фантазії і романтики, – естетичний смак у нього дуже тонкий, любов до краси велика, відраза до погані ще більша.
В гуцульській сім’ї дітям приділяли особливу увагу. В зимові вечори дєдя повістував “усєчіну”, що колись йому дідо і дєдя розповідали. Баба і неня учили молитов, співали співанок.
Діти змалку виконували посильну роботу в домашньому господарстві, але їм не давали тяжкої роботи. Казали, що діти за своїх молодих років повинні набирати сили і рости. І діти росли, як молоді буки і смерічки: вільно, свобідно й весело. Вони не знали примусу і страху, але все-таки знали, що можна, а чого не можна, що годиться, а що не годиться. Молодші діти слухали не тільки “стариню”, але й старших від себе братів і сестер. Усіх зв’язувала родина, усіх гріло родинне тепло. Сварок і незгідливості не бувало.
Ніхто не бачив і не чув, щоб хтось там карав дітей – бив чи збиткував їх. По-перше, до цього не було причин, по-друге, казали, що гріх знущатися над малими, слабосильними Божими сотворіннями. Тому то діти не знали, що таке страх перед старшими. Дєдя казав, що не можна повірити, щоб можна любити того, кого боїться, шанувати того, перед ким мається страх.
Так було не лише в родинах, але й між близькими і далекими родичами, між сусідами і знайомими односельцями. Вони любили, шанували і навиділи одні одних і взаємно собі допомагали.
Підлітків напучували, що не добре думати лише головою і тим, що в ній – думати і надуманим жити. Ні, важніше вміти думати серцем. Серцем жити і ним звертатись до людей і серця в них шукати – серце їм давати й серця від них жадати. Серцем людей пізнавати, в серце їм глядіти, не їх розум, а серце цінити в них.
Юнаків і дівчат застерігали, щоб не шукали рум’яного личка і чорних брів. Це не тривке – це проминаюче. Зміняться личко і брови. Притягаючою силою нехай будуть серце і душа, бо тільки це – не проминаюче і незмінне.
Теж слід пам’ятати, що жити завжди треба з Богом, жити по-Божому і шанувати Божі заповіді. Знати, що життя людське – це мандрівка, людина – це мандрівник. Але шляхів у його мандрівці багато. І тільки той, хто за Божим голосом іде, зможе вибрати правильний шлях та йти ним до мети. Але зовсім простих і гладких шляхів дуже мало. Більше таких, що на них усяке каміння і терня, закрути і вибоїни. Та всі ті перешкоди не на те, щоб їх виминати, ні, з ними треба борюкатись і усувати їх з дороги, рівняти шлях для тих, що пізніше ним йтимуть.
Ще практична порада. Що б ти не задумував робити, подумай вперед, для чого й чому це робиш. У кожну роботу вкладай свою душу. Тоді твоя робота буде тобі легка і дасть тобі задоволення. Над усім думай, усе своїм розумом і серцем розбирай.
Та й ще. Шануй себе і віддавай пошану іншим, тоді знайдеш пошану і для себе. Ціни сам себе, тоді й інші будуть тебе цінити. З лукавим не приставай, лихих людей уникай, держи себе здалеку від злих.
Люби свої гори, бо вони варті цього, щоб їх любити».
Тому прародителькою й одним із першоджерел педагогіки гуцульської школи має стати народна навчально-виховна мудрість гуцулів, як і українського народу в цілому. Великий знавець народної педагогіки М. Стельмахович писав, що вона йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, гір карпатських, полонин і бескидів, лісів і пралісів, річок і потічків швидкоплинних, від ясного неба і світлого сонця, від доброго серця і щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, опришківського завзяття, сердечної любові до дітей, відданості і гуцульському краєві й неньці Україні.
Вироблені віками і застосовувані гуцулами традиційні знання, засоби і досвід виховання та привчання до суворих умов життя в гірському краю – це і є гуцульська народна педагогіка. А гуцульська етнопедагогіка – це наука про гуцульську народну педагогіку.
З історії педагогіки відомо, що всі видатні педагоги досягли своїх вершин завдяки використанню в навчанні і вихованні дітей народної педагогіки. Тому і гуцульська школа повинна мати етнопедагогічну основу.
Етнопедагогіка і сьогодні служить практиці, досліджуючи традиційний досвід виховання дітей, розкриваючи педагогічний потенціал давніх звичаїв, традицій і можливості його використання. Таким чином, етнопедагогіка озброює вчителів гуцульської школи досвідом використання народних педагогічних засобів у роботі з дітьми.
Розглянемо концептуальні основи гуцульської школи. Як уже відзначалося, максимально наблизити освіту до життя, здійснити виховання дітей на кращих традиціях народної педагогіки, культури, мистецтва неможливо без урахування і використання особливостей свого реґіону. Тому реґіональна школа як українська національна не тільки має право на своє існування, але й життєво необхідна.
У концепціях української національної школи і, зокрема, школи Прикарпаття (автор Р. Скульський), концепції національного виховання наголошується, що національний навчально-виховний заклад своїм змістом і духом підпорядкований самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає її прагненням, корінним інтересам батьків та українського народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особи українця.
Ці положення і стали теоретико-методологічними орієнтирами розбудови гуцульської школи як реґіональної української національної. Її концепція розроблена нами спільно з управліннями освіти Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської облдержадміністрацій та відділами освіти гуцульських районів трьох областей і прийнята Гуцульською освітянською радою.
Варто зауважити, що дехто сприймає створення гуцульської школи насторожено, вбачаючи в цьому якусь відокремленість чи хуторянство, що повністю спростовує ця концепція.
Концепція передбачає:
по-перше, створення умов для здобуття учнівською молоддю загальної середньої освіти на рівні державних стандартів, яка відповідно з Конституцією України є обов’язковою, що забезпечить підготовку нової генерації спеціалістів для незалежної України;
по-друге, адаптація змісту освіти, зокрема її варіативного компонента для розвитку здібностей і нахилів школярів, враховуючи особливості Гуцульського реґіону. Тут мова йде не тільки про створення в кожному районі гімназії чи ліцею, організацію профільних класів у загальноосвітніх школах, де для цього є умови, але й залучення кожного школяра до різноманітних форм естетичного, трудового і фізичного виховання в позаурочний час у школі і в позашкільних закладах як засобів всебічного розвитку індивідуальних здібностей кожної дитини, професійного самовизначення, забезпечення умов для їх самореалізації;
по-третє, запровадження вивчення і використання педагогічних можливостей гуцульщинознавства, що повинно максимально наблизити освіту до життя, забезпечити здійснення в найширшому обсязі краєзнавчого принципу у вивченні предметів, прищеплення учням реального, а не абстрактного патріотизму на основі виховання любові до рідного краю, його природи, історії. Тут мова йде не про виховання лише гуцула, а передусім – українця, європейця, який живе в центрі Європи. Гуцульщинознавство використовується в контексті українського національного виховання;
по-четверте, оволодіння економічними знаннями, навичками підприємництва і господарювання (ґаздівства), що відповідало б гірським умовам і гуцульському укладу життя. Коли мова йде про добрих ґазду і ґаздиню, то мається на увазі порядну, працьовиту сім’ю.
Освітяни кожного гуцульського району працюють і над виконанням реґіональних програм своєї області (Буковини, Закарпаття, Прикарпаття), використовуючи особливості Гуцульщини, що передбачає концепція гуцульської школи.

4. Модель гуцульської школи майбутнього

Для реалізації нової дидактичної системи необхідний дозвіл Міністерства освіти, науки, молоді і спорту України на поділ 10-11 класів сільських однокомплектних шкіл на профільні групи в кількості не менше п’яти учнів.
Крім цього, проблема трудової підготовки до життя і самореалізації випускників після закінчення школи в складних гірських умовах є складовою частиною загальної проблеми природокористування і сталого розвитку Українських Карпат, що знаходить адекватне відображення в новій дидактичній системі.
Нижче подаємо стислий виклад нашої авторської моделі майбутнього Яворівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Якщо людина прагне до чогось нового, неповторного, вона намагається уявити, яким воно повинно бути. Але уява не стає дійсністю за помахом чарівної палички. Необхідно створити реальну модель того, до чого прагнеш.
Моделлю називають спеціально створений об’єкт, який відображає властивості досліджуваного об’єкта (model – копія, зразок).
Щодо школи майбутнього, яку ми створюємо, то зернини її моделі збираємо щоденно наполегливою працею. На основі багаторічного досвіду стверджуємо, що найбільш реальне моделювання можливе для школи, яка не тільки функціонує, але й розвивається. Стабільне успішне функціонування забезпечує стартові умови для розвитку навчального закладу.
Звичайно, необхідні аналіз навколишнього середовища та врахування етнографічних особливостей свого регіону, затребуваність випускників на перспективу адекватно соціально-економічному його розвитку.
Щодо Гуцульщини як одного з етнографічних регіонів України, то складні природно-економічні і кліматичні умови, відсутність підтримки незайнятого населення в гірській місцевості призвели до того, що пустіють віддалені гірські присілки і невеликі села, альпійські луки (полонини), сіножаті з неповторним різнотрав’ям заростають непрохідними чагарниками.
Відбувається нищення унікальних осередків народних художніх промислів, втрачаються самобутні історичні та етнографічні надбання українського народу.
Хоча в Законі України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» передбачені державні гарантії соціально-економічного розвитку сіл, яким надано статус гірських (стаття 3), але поки що Закон залишається декларацією.
Відомо, що поки повнокровно живе школа, доти існує село. Справедливо вважають, що освіта є останнім оборонним рубежем держави. Тому нині освіта є визначальним чинником сталого розвитку, збереження національної культури українського народу, розбудови громадянського суспільства.
Отже, розробка моделі «Гуцульської сільської школи майбутнього» є особливо актуальною. Це стосується й інших етнографічних регіонів України (Бойківщини, Волині, Наддніпрянщини, Поділля, Полісся, Слобожанщини, Таврії та ін.).
Здавна гори вабили не лише своєю природою, гримучими водоспадами, багатством ландшафтів. Не менше захоплення викликали корінні мешканці гір – гуцули, їх своєрідний спосіб життя, побут, господарювання, особливий духовний світ, народне мистецтво.
Гуцули прославилися своєю працьовитістю, рішучістю, гордістю, високою людською гідністю, що зумовили обставини життя серед прекрасної, але часто дуже суворої і навіть небезпечної природи. Вони завжди прагнули зробити все навколо себе красивим. Таких господарів називали і тепер називають ґаздами і ґаздинями.
Наш багаторічний досвід упровадження у систему навчально-виховного процесу школи регіонального етнографічного компонента – гуцульщинознавства дає можливість виявити та зафіксувати домінанти, які визначають етнічне обличчя нації. Виховання дітей від рідного порога на українських національних коренях сприяє тому, що випускники матимуть яскраво виражену національну ментальність, зуміють зберегти українське «я».
Аналіз діяльності школи за чотири десятиліття дає нам можливість прогнозувати майбутнє навчального закладу. Передусім, які ж ми маємо для цього стартові умови?
Навчально-матеріальна база. У школі, збудованій 27 років тому, функціонують 16 навчальних кабінетів, майстерні різьби по дереву, обслуговуючої праці та ліжникарства, які в основному відповідають сучасним вимогам. Однак при переході на оновлений зміст освіти кабінети не модернізуються. Тому вживаються заходи для вирішення цієї проблеми.
Комп’ютерні та мультимедійний класи, використання Інтернету дають великі можливості для збільшення ефективності навчання, підвищення інтересу учнів до знань, але більшість учителів поки що слабо їх використовує. Нагальною потребою став комп’ютерний всеобуч учителів.
Шкільна бібліотека налічує понад 13 тисяч книг, поповнюється переважно за рахунок спецкоштів.
Здійснюється підвіз дітей до школи і зі школи додому шкільним автобусом.
Працює пришкільний інтернат для учнів, котрі проживають у місцевості без транспортної доступності.
Учні забезпечуються гарячим харчуванням у шкільній їдальні.
Фізкультурно-оздоровча база (спортзал, ігровий майданчик, стадіон, гірськолижна база з 300-метровим витягом) дають можливість забезпечити фізичний розвиток дітей.
Розвиток нахилів і здібностей школярів здійснюється у позакласній роботі. Переважна більшість учнів початкових і середніх класів займаються в художньо-естетичних, еколого-натуралістичних, науково-технічних та фізкультурно-спортивних гуртках.
Старшокласники працюють під керівництвом учителів-консультантів індивідуально над підготовкою творчих і науково-дослідницьких робіт.
Матеріальна база виховної роботи: кімната духовності, шкільні музеї (літературно-краєзнавчий Лесі Українки і народного мистецтва), тематичні експозиції, вивчення гуцульщинознавства, туристсько-краєзнавча робота сприяють формуванню національної самосвідомості, християнських і загальнолюдських чеснот, морально-патріотичному вихованню дітей та молоді, формуванню здорових естетичних смаків.
Приділяється належна увага розвитку учнівського самоврядування як важливого засобу становлення активної громадянської позиції школяра. Однак ще не подоланий авторитаризм у взаєминах дорослих і дітей, що стримує ініціативу вихованців.
Роль батьків у вихованні підростаючого покоління, формуванні позитивної мотивації навчальної діяльності була б більш ефективною за умови їх систематичної психолого-педагогічної освіти. Тут великий резерв підвищення якості освіти. Необхідно вирішувати проблему забезпечення батьків необхідною літературою.
Педагогічні кадри школи відповідають за освітою. Із 32 вчителів 31 має вищу освіту, 4 – вчителі-методисти, 5 – старших учителів, 13 мають вищу категорію, інші – першу і другу категорії та спеціалісти. Третина молодих учителів, 4 – вчителі-пенсіонери, з них 2 учителі-методисти і один старший учитель.
При створених умовах для здобуття якісної освіти і відповідному кадровому потенціалі повинні бути кращі результати. Моніторинг навчальних досягнень учнів засвідчує, що тільки четверта частина учнів школи має високий рівень знань, переважна частина учнів – достатній і середній рівні. У зв’язку з упровадженням зовнішнього незалежного оцінювання вчителям і учням необхідно наполегливіше оволодівати тестовими технологіями.
Тож яким ми бачимо випускника школи у недалекому майбутньому? Таким, що вміло господарює, володіє хоча б однією іноземною мовою, працює з комп’ютером, користується Інтернетом.
Тому забезпечення функціонування такої моделі школи, щоб кожний школяр мав рівний доступ до якісної освіти, є головним фактором сталого розвитку гірського регіону, ефективного використання його туристичних, рекреаційних і лікувальних можливостей.
Щодо якісної освіти, то змінюються акценти. Знання, навіть мідні – це ще не все для дитини. Не менш важливе пізнання себе. Виявити нахили і здібності, створити умови для їх: розвитку – запорука самореалізації випускника в дорослому віці.
Отже, випускник, котрий зможе за своїми інтелектуальними здібностями і має матеріальні умови для навчання у ВНЗ, повинен готуватись до отримання високих результатів на ЗНО. Інших випускників необхідно готувати до вмілого господарювання в гірських умовах та оволодіння різними видами народних художніх промислів (різьба по дереву, вишивка, ткацтво та ін.). Але здійснити це в малокомплектних школах (гірські школи якраз такі) дуже проблематично. Передусім при профільному навчанні необхідно узаконити групи у кількості 5-10 учнів.

Випускник гуцульської школи майбутнього

Випускник гуцульської школи майбутнього

Щодо нашої Яворівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, то в перспективі є можливість перетворити її в школу-ліцей народних художніх промислів та організувати при школі групи учнів олімпійського резерву з гірськолижного спорту.
Модель Яворівської гуцульської школи на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі, присвяченому 70-річчю від дня народження О.Захаренка, посіла перше місце.
Якою б не була прекрасною модель школи майбутнього, але без можливості її реалізувати вона повисне в повітрі. Передусім необхідно вирішувати соціально-економічні проблеми села та специфічні проблеми сільської школи, ураховуючи демографічну ситуацію. Із цього приводу в газеті «Освіта України» за 23 квітня 2010 року була надрукована стаття П.Лосюка «Врятуємо однокомплектну школу – врятуємо село». Крім того, були надіслані листи до Верховної Ради України, Міністерства освіти та науки України, шести народним депутатам України від Івано-Франківської області. Найбільшу тривогу викликає і до цього часу те, що в школі майже знищено трудове навчання (дійшло до одного уроку на тиждень). На жаль, одержали формальні відписки.
Тим часом розробили в Яворівській ЗОШ І-III ступенів програму «Поєднання профільного навчання з допрофесійною та професійною підготовкою старшокласників в однокомплектній сільській школі» з урахуванням особливостей Гуцульського регіону. Розглянемо її актуальність.
Упровадження профільного навчання в Україні не розв’язало, а ще більш рельєфно виявило проблеми малокомплектних сільських шкіл, а особливо тих, котрі розташовані в гірській місцевості Гуцульського регіону.
Суть проблеми полягає в тому, що частина учнівського контингенту старшої школи, яка не знаходить для себе можливості продовжити освіту у вищих навчальних закладах, отримуючи атестат про середню освіту, не має необхідних умінь і навичок продуктивної праці після закінчення школи.
Загальноосвітня школа III ступеня повинна не спрямовувати учня до свідомого вибору професії, що передбачає Концепція профільного навчання, а уже забезпечити йому необхідний обсяг практичних умінь і сформованих виробничих компетентностей, що відповідало б сучасним вимогам і викликам часу.
Такий підхід до організації навчально-виховного процесу вирішує низку суспільних, демографічних, морально-етичних проблем. Так села (не лише гуцульські, а й бойківські, поліські, таврійські тощо) не переходили б у реєстр депресивних, поволі зникаючи з карти України, а отримали б молодих і енергійних мешканців, готових прикласти свої уміння для їх розквіту.
Одночасно вирішується і проблема природного росту населення, його локалізації в таких неперспективних адміністративних пунктах. Молоді сім’ї ж, поповнюючись дітьми, дають можливість функціонувати дошкільним закладам, школі, творять інфраструктуру населеного пункту, що є важливим чинником суспільного розвитку.
Разом з тим, у кожного випускника, що залишиться жити і працювати у рідному селі, ще у школі сформується почуття господаря своєї землі, усвідомлення власної гідності, відповідальність за себе і близьких, прагнення самореалізації, що є основою життєвого успіху людини.
Необхідність створення нових умов освіти для професійної підготовки, формування продуктивного педагогічного середовища переконливо доводить і досвід останніх років. Він знайшов відображення в законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Концепції профільного навчання, Державному стандарті трудового навчання.
Виходячи із цієї нормативно-правової бази, необхідно для підготовки до життя учнів увести в навчальний процес однокомплектної школи поруч із суспільно-гуманітарним та природничо-математичним профілями професійну підготовку. Для цього базовий модуль програми з технологій необхідно доповнити варіативною складовою, яка реалізується в таких шести технологічних модулях:

  1. Індивідуальне господарювання в сільських умовах.
  2. Основи ринкової економіки в сільських умовах.
  3. Деревообробництво.
  4. Ліжникарство.
  5. Лісівництво.
  6. Туризм.

Учителі школи О. Грималюк, І. Копильчук, М. Рибчук, І. Глухенький розробили програми перелічених вище технологічних варіативних модулів.

Що учень повинен знати і вміти Де буде використано
І. Індивідуальне господарювання в сільських умовах
Засвоїти знання про кормовиробництво і тваринництво у Карпатах. Навчитися вирощувати плодово-садові дерева.Оволодіти основами біологічних, агротехнічних знань, які потрібні для кормовиробництва і тваринництва, які є основними в домашньому господарюванні в гірських умовах У продовженні навчання за спеціальностями: агроном, зоотехнік, ветеринар, фермер, сучасний господар, котрий уміє вести прибуткове домашнє господарств
II. Основи ринкової економіки в сільських умовах
Здобути економічні і правові знання, які є необхідними для ведення особистого селянського господарства (правильно розподіляти видатки сімейного бюджету, навчитися одержувати доходи від господарства у гірських умовах, щоб воно не було збитковим) Конкурентноздатним сучасним господарем (на Гуцульщині – добрий ґазда)
III. Деревообробництво
Знати породи дерев, які використовуються для деревообробництва і будівництва; призначення, будову та правила користування верстатами та механізмами при обробці деревини: технологію виготовлення зрубівУміти обробляти деревину на сучасних механізованих верстатах, проводити добір матеріалу залежно від його призначення, розробляти план будівництва житла та допоміжних приміщень У продовженні навчання для здобуття професій інженера-будівельника, майстра художньої обробки дерева; працевлаштування на деревообробних підприємствах: будівництво житла, його ремонт та оздоблення (майстер-будівельник, столяр)
IV. Ліжникарство
Знати історичні відомості про виникнення та розвиток ліжникарства: технологію виготовлення ліжників; будову та призначення ліжникарського верстата та допоміжних пристроїв; обчислювати витрати і прибутки ліжникарського промислу.Уміти розробити ескізний малюнок ліжника; мити, сушити, сортувати, ґраблювати, фарбувати та прясти вовну, змотувати мотки та ґушки; снувати та навивати основу; ткати ліжник за ескізним малюнком та начісувати його У продовженні навчання для здобуття професії майстра художнього ткацтва: художника-дизайнера, закрійника, конструктора-модельєра; для індивідуального підприємництва з виготовлення та реалізації ліжникарських виробів
V. Лісівництво
Розрізняти за зовнішнім виглядом найбільш поширені породи дерев і кущів. Проводити таксаційні виміри (визначення віку, висоти дерева та запасу деревини). Самостійно проводити основні види щеплення дерев та формування їх крони. Користуватися знаряддями та механізмами, які використовуються під час виконання робіт у лісі. Дотримуватися правил безпечної роботи в лісі У продовженні навчання для здобуття лісівничих спеціальностей; збереженні лісу, раціональному використанні у домашньому господарстві, спорудженні будівель
VI. Туризм
Знати особливості географічного розташування та природи Гуцульщини; життя, побут, художні ремесла гуцулів; історію та пам’ятні місця краю; основні гірські і туристські маршрути та їх особливостіУміти організувати підготовку туристських походів; надавати першу долікарську допомогу; використовувати туристичне спорядження; орієнтуватися на місцевості У продовженні навчання за спеціальністю «Туризм»; організації власної справи (туристичний бізнес і зелений туризм); працевлаштуванні на туристичних базах; у здобутті спеціальностей інструктор пішого і кінного туризму, екскурсовод. Організація сімейного відпочинку

Проведена апробація нової дидактичної системи – поєднання профільного навчання з допрофесійною і професійною підготовкою учнів 10-11 класів в однокомплектній сільській школі.

Теоретичне значення дослідження теми «Нова дидактична система поєднання профільного навчання і професійної підготовки» полягає у тому, що в результаті дослідження передбачається отримання даних про організаційно-педагогічні основи реформування сільської однокомплектної школи з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу, розвитку особистості школяра, вільного доступу кожного до якісної освіти, формування виробничо-професійних компетентностей старшокласників, що забезпечить їх підготовку до життя в умовах ринкових відносин.

Нова дидактична система поєднання профільного навчання і професійної підготовки враховує сучасні соціальні умови, необхідність збереження однокомплектної школи, а отже – врятування села. Створення профільних груп у кількості не менше як п’ять учнів дозволяє здійснити в однокомплектній школі переорієнтацію освіти із процесних на результативні засади.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані в ході експерименту нові знання допоможуть:

– вирішити проблеми однокомплектної сільської школи з організації профільного навчання і поєднання його з професійною підготовкою;

– виправити недолік Концепції профільного навчання, яка пропонує тільки спрямовувати 17-18-річних старшокласників до свідомого вибору професії, що є вкрай запізнілим, бо у цьому віці вони уже повинні мати сформовані навички й уміння продуктивної праці;

– переорієнтувати навчально-освітню практику школи із процесу на результат у діяльнісному його вимірі.

Нова дидактична система дає можливість створити таку модель однокомплектної сільської школи, яка з урахуванням конкретних регіональних особливостей забезпечуватиме розвиток особистості кожного школяра, формування ключових компетентностей (навчальної, здоров’язберігальної, соціальної, загальнокультурної, інформаційно-комунікативної, громадянської, технологічної, підприємницької), задовольнятиме потребу професійного самовизначення старшокласників. Крім цього:

– учні матимуть можливість здобувати знання не нижче державних стандартів і одночасно оволодівати певною професією;

– навчання з технологій (варіативні модулі) проводитиметься за авторськими програмами, у яких будуть ураховані індивідуальні особливості школярів, отримані в результаті психодіагностики, а в процесі навчання здійснюватиметься психокорекція;

– докорінно перебудується методична робота, учителі оволодіють методикою психодіагностики і психокорекції, у навчально-виховному процесі використовуватимуться сучасні педагогічні технології;

– учителі-методисти, старші учителі, учителі вищої категорії та інші кращі педагоги братимуть активну участь у підготовці й проведенні постійно діючого семінару за темою експерименту, круглих столів, науково-практичних конференцій, у написанні статей до науково-педагогічних видань, матеріалів до посібників тощо;

– зміцниться навчально-матеріальна база для проведення дослідно-експериментальної роботи і впровадження в практику роботи школи отриманих результатів дослідження.

Упровадження результатів, висновків і рекомендацій дослідження буде здійснюватися:

– безпосередньо, коли вони будуть прямо адресуватися педагогам для використання у навчально-виховному процесі;

– опосередковано, коли результати дослідження будуть включені у педагогічну теорію і, як складова цієї теорії, зможуть впливати на практику.

Процес упровадження результатів дослідження у практику здійснюватиметься у такій послідовності:

– ознайомлення педагогічної громадськості з висновками і результатами дослідження;

– формування позитивного ставлення, професійного інтересу до них;

– практичне навчання педагогів умінню використовувати, застосовувати нові ідеї, правила, методи і прийоми на практиці;

– висунення до педагогів вимог щодо активного впровадження результатів дослідження в освітній процес і контроль за виконанням цих вимог.

Результати дослідження використовуватимуться у 266 школах Гуцульщини: Верховинському, Косівському, Надвірнянському районах і м.Яремчі Івано-Франківської, Вижницькому і Путильському районах Чернівецької та Рахівському районі Закарпатської областей. Досвід використовуватиметься і в інших етнографічних регіонах України: Бойківщині, Волині, Наддніпрянщині, Поділлі, Поліссі, Слобожанщині, Таврії та ін.

Важливо, що це модель не елітної, а загальнодоступної школи, яка дасть можливість кожному учневі здобути якісну освіту і реалізувати себе в житті.

***

Для реалізації моделі «Поєднання профільного навчання і допрофесійної та професійної підготовки учнів 10-11 класів однокомплектної сільської школи» необхідно внести до пункту 3 статті 14 Закону України «Про загальну середню освіту» таке доповнення: «У 10-11 класах сільських однокомплектних загальноосвітніх навчальних закладів у групах для профільного навчання, допрофесійної і професійної підготовки кількість учнів повинна становити не менше, ніж п’ять осіб».

Із законодавчою ініціативою повинно виступити МОН України, якщо воно не може подолати спротив Мінфіну України на такий поділ.

Запитання і завдання:

  1. Дайте визначення українознавства, народознавства і гуцульщинознавства.
  2. Для чого потрібне вивчення гуцульщинознавства?
  3. Назвіть райони, що належать до Гуцульщини. Окресліть межі Гуцульщини на контурній карті України.
  4. Перелічіть особливості Гуцульського реґіону.
  5. Яка принципова різниця між гуцульщинознавством як розділом науки і навчальним предметом?
  6. Що вивчає етнографія, етнопедагогіка?
  7. Ознайомтеся, як використовується народна педагогіка в сім’ях ваших учнів.
  8. Назвіть головні етнопедагогічні і концептуальні основи гуцульської школи.
  9. Який оптимальний варіант моделі гуцульської школи ви пропонуєте для своєї школи?
  10. Назвіть посібники “Бібліотеки гуцульської школи” і охарактеризуйте один із них.