Словник українських говірок Карпатського регіону: пояснення та походження слів. Дмитро Савчук

В основу словника покладено понад 1700 слів, які широко вживаються у селі Старих Кутах Косівського району Івано-Франківської області та загалом у Карпатському регіоні, але часом залишаються маловідомими і незрозумілими для жителів інших регіонів України.  Дається пояснення слів, їхні іншомовні аналоги, які мають спільне звучання. Наводяться загальні характеристики регіону та найважливіша довідкова інформація, яка стосується окремих слів. Наведено окремі публікації укладача у засобах масової інформації про повені та повенезахисні заходи на карпатських річках.

Для широкого кола читачів, жителів та туристів Карпатського краю, діаспори. Сприятиме поглибленню вивчення мови, пізнанню краю та розвитку туристично-рекреаційної галузі.

С 12 Словник українських говірок Карпатського регіону: пояснення та походження слів //  Укладач Д.П. Савчук. Передмова М.Д. Павлюка –
Київ-Косів: Писаний Камінь, 2012. – 154 с.

Словник українських говірок Карпатського регіону: пояснення та походження слів. Дмитро Савчук

ISBN 978-966-8519-70-3

Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою …”
Михайло Коцюбинський

Діалект,   а   ми   його   надишем
Міццю   духа   і   огнем   любови
І   нестертий  слід  його   запишем
Самостійно  між  культурні  мови
Іван Франко

ВСТУП

Мова у житті людини має надзвичайно велике значення. Очевидно воно таке саме, як і її життя. Людина від матері і батька, отримавши життя, отримала й мову на все життя. Мова ніби набір ключів, які дають змогу відкривати різні життєві “комори”, повноцінно спілкуватись з людьми і жити.

Нині у світі налічується понад 3000 живих мов без другорядних діалектів, ще близько 4000 мов, які існували у минулому, але вже забулися (П. Хаггет, 1979). Одна із живих мов – українська, яка відноситься до мов балтійсько-слов’янської групи (російська, польська, чеська, словацька, сербсько-хорватська, словенська, болгарська, литовська, латиська).

Мова Карпатського регіону України – це особлива мова багатьох мешканців західних областей держави, яка функціонує на основі української мови, збагаченої діалектами, говірками та словами іншомовного походження.

Істотний вплив на формування мови обумовили багатонаціональний склад населення (понад 100 національностей), тривале входження території регіону до різних країн – Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Угорщини, Радянського Союзу, загарбання територій німецькими, румунськими, угорськими  військами у роки Першої і Другої світових воєн, еміграція, депортація тощо. Довгожителі регіону самі пережили, а через своїх батьків пізнали, щонайменше чотири влади та хвилі еміграції.

Багаточисельність факторів впливу призвела до того, що мова Карпатського регіону стала особливою, істотно відмінною від української мови центральних, східних і південних регіонів України, часом й малозрозумілою, незважаючи на її багатство. Це призводить до незручностей, обмежень можливостей повноцінного спілкування на побутовому рівні. Перебуваючи в інших регіонах України, мешканцям регіону доводиться “вивчати” українську мову по-новому.

Складність мови Карпатського регіону яскраво засвідчують окремі слова. Наприклад, звичне карпатське слово “афини”, яке походить від румунського і означає “чорниці”, абсолютно невідоме в інших регіонах України, навіть на Поліссі – чорничному краї.  Також “чужими” є слова “чічка” (квітка), “бесаги” (подвійна торба-мішок), “бріхташка” (гаманець), “защик” (укол), “кебета” (мізги), “клявза” (лісосплавна гатка), “люфт” (щілина, повітря), “олуфко” (олівець), “папіндека” (картон), “плай” (лісова стежка в горах), “полонина” (пасовище на гірських вершинах, “ріхлик”, “цуг” (поїзд, залізниця), “смерека” (ялина), “телинка” (сопілка), “файний” (красивий, гарний), “фертик” (кінець), “хосен” (користь), “цапіна” (знаряддя праці лісоруба, спеціальний гак для перетягування колод) тощо.

У Карпатському регіоні повсюду вживається надзвичайно багато місцевих слів. За результатами досліджень буковинських говірок, проведених під керівництвом доктора філологічних наук Ніни Василівни Гуйванюк та кандидата філологічних наук Корнія Михайловича Лук’янюка, мова на Буковині налічує близько 12 тисяч слів діалектичної лексики. У короткому словнику гуцульських говірок, складеному у 1997 році за редакцією Ярослави Василівни Закревської, наводиться близько 7000 тисяч слів.

Відомий вчений-філолог Петро Миколайович Лизунець у своїй кандидатській дисертації “Українські південнокарпатські говірки Затисся Виноградівського району Закарпатської області” (1959 р.) поряд з теоретичною частиною подав словник діалектизмів та тексти розмовної мови сіл Затисся.

Наукові дослідження карпатських говірок проводяться здавен. Їм присвятили свої праці відомі вчені-мовознавці та дослідники, серед яких М.М. Габорак, О. Горбач, К.Ф. Герман, М.А. Грицюк, Н.В. Гуйванюк, Ю.А. Карпенко,  В. Качкан, П.М. Лизунець, М.М. Лисюк,  К.М. Лук’янюк, Є.К. Нахлик, М.Й. Онишкевич, Д.Шпак та ін.

Чисельні статті, книги і монографії дослідників-філологів добре відомі у накових колах. Водночас вони залишаються менш знаними і доступними серед широкого загалу. Очевидно певною мірою цю прогалину  можуть заповнити  науково-популярна література та словники.

В основу запропонованого нами “Словника” покладено багато слів, записаних від матері і бабусь та жителів рідного села Старі Кути, а також селища Кути, м. Вижниці, м. Косова, селища Верховини (Жаб’є), Путили, Селятина, Гриняви, де укладачу довелось побувати у дитинстві. Певний вплив на його склад мало 6-ти річне (1973-1978) проживання у прикарпатському місті  Чернівці. Значний поштовх роботі надали критичні події гідрометеорологічного характеру – катастрофічні повені 1998 і 2001 років на Закарпатті та 2008 і 2010 років на Прикарпатті, до яких укладач мав безпосереднє відношення як науковець та інженер-гідротехнік і  які вимагали опрацювання масиву наукової літератури та періодики.

Укладач вважав доцільним вивести поза межі роботи інвективну лексику.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

Українські Карпати‚ Карпатський регіон – це гірська та прилегла до гір територія України, яка розташована на заході та південному заході України в межах Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської і Закарпатської областей. Цей регіон охоплює такі історично-географічні землі України‚ як Буковину‚ Галичину і Закарпаття та етнографічні землі – Гуцульщину‚ Бойківщину та Лемківщину. Українські Карпати – це органічна частина великої Карпатської гірської системи (“Карпатської дуги”) у Центральній Європі, на якій крім України знаходяться  території Польщі‚ Румунії‚ Словаччини‚ Угорщини‚ частково Чехії, Сербії та Австрії.

На географічних картах пасма Карпатських гір розташовані між 470 та 480 паралелями північної широти та 22-260 східної довготи. Поблизу м. Рахова Закарпатської області знаходиться географічний центр Європейського континенту. У 1887 р. це місце було визначене за допомогою спеціального апарату зі шкалою меридіанів і паралелей. Хоч за новими розрахунками‚ які здійснили львівські географи Я. Кудлик та В. Грицевич‚ центр материкової Європи перемістився у Білорусь (за схемою укладача – на Полісся у Шацький район на берег озера Світязь).

Назва гір Карпати виникла у глибині віків ще в часи фракійської епохи і є залишком тогочасної мови. Вихідне слово для цього топоніма існує в албанській мові karpe – “скеля”‚ в болгарській карпа – “скеля”. Слов’яни називали Карпати просто Гори‚ іноді Угорські гори‚ Планина. Антична птолемеївська назва Карпати відновилась завдяки розвитку картографії у ХVI-ХVII ст.‚ коли широко вдавались до відновлення старих античних назв. Також вважається‚ що назви гір та місцевостей завдячують народам‚ які там мешкали: карпи – Карпати‚ бесси – Бескиди‚ павичі – Павуші і т.д.

Гори Карпати за віком відносно молоді. Вони виникли протягом альпійського етапу гороутворення під час неогенового геологічного періоду кайнозойської ери, який у часових межах почався приблизно 25 мільйонів років тому. До цього часу на місці гір був океан Тетіс. Одночасно з утворенням Карпат формувались Альпи, гори Південної Європи, Криму, Кавказу, Гімалаїв, відбувались відокремлення Середземного, Чорного, Азовського морів, виникали хвойні та листяні ліси, з’являлись примати, великі тварини та риби.

Процес формування гір продовжувався у четвертинному періоді і досі вважається незавершеним. На протязі останніх 8-10 мільйонів років в горах розвиваються інтенсивні водно-ерозійні процеси, які зумовлюють постійне винесення грунтів і гірської породи поверхневим стоком води в низини. Вчені вважають, що внаслідок водної ерозії товща гір зменшилась (“зрізалась”) приблизно на 1000 м.
Карпати – найбільші за площею і висотою гори України. Гірська територія охоплює близько 2‚4 млн.га площі, а разом з  прилеглими до неї рівнинними  районами 3‚7 млн.га (6% території України). Гори простягаються з південного сходу на північний захід майже на 300 км по довжині і 100-150 км по ширині.

Українські Карпати належать до типу гір середньої висоти. Лише окремі вершини перевищують 2000 м над рівнем моря. Місцевість в Карпатах має надзвичайно пересічний характер з різноманітним орієнтуванням хребтів. Але у порівнянні з іншими молодими горами (Альпи, Кавказ) рельєф Карпат має більш згладжений (“м’який”) характер.

Гори складаються із серії хребтів і масивів‚ які простягаються подібно гофрованій поверхні‚ з абсолютними відмітками вершин близько 600-800, 1000-1200, 1400-1500, 1800-2000 м. Найвища гора Говерла – 2061 м. У горах знаходиться ще більше десяти вершин, які за висотою істотно не поступаються Говерлі: Бребенескул (2032 м), Петрос (2030 м), Піп-Іван (2022 м), Гутин Томнатик (2016 м), Ребра (2010 м), Туркул (1933 м), Брескул (1911 м), Петросул (1855 м), Лопушна (1836 м), Сивуля (1818 м), Довбушанка (1754 м) та інші. Лише на Івано-Франківщині  та в районі Чорногори є 59 вершин‚ абсолютні висоти яких перевищують 1500 м. Середня ж висота Карпат – 750 м.

В центральній частині гірської системи виділяється головний вододільний хребет, який ділить Карпати на Прикарпаття і Закарпаття.

Найменша абсолютна відмітка місцевості знаходиться в долині р.Тиси поблизу м.Чоп – 101‚2 м. Уріз рівня води в Тисі в цьому районі має відмітку близько 99 м. Загалом Закарпатська низовина лежить на 250-300 м нижче ніж територія Прикарпаття‚ тобто поверхня гір асиметрична.

Карпати – найбільш дощове і снігоємке місце в Україні. В горах у середньому за рік випадає 1400-1700 мм атмосферних опадів. Максимальна кількість опадів – 2000-2200 мм. В прикарпатських і закарпатських низинах також випадають істотні опади – 700-1000 мм. В Карпатах опадів випадає в 2-3 рази більше‚ ніж на рівнинній території України.

Сніг у горах лежить з листопада до травня‚ тобто протягом 7-8 місяців. Глибина снігу у лісі становить близько 1 м. Найбільша зафіксована глибина снігу 3‚1 м (1999 р.). На безлісих ділянках товща снігу становить близько 0‚5 м на опуклих площах і до 5-6 м в улоговинах і схилах‚ куди сніг зноситься вітром. На сільськогосподарських угіддях запаси снігової води складають в середньому 220-550 м3/га‚ на полонинах – близько 1000 м3/га.

Згідно гідрологічного районування Українські Карпати за рівнем водності поділяються на Тисо-Латорицьку область значної водності‚ Центрально-Карпатську область високої водності та Дністровсько-Прутську область підвищеної водності.

Висока дощо- і снігозабезпеченість Карпат зумовлює велику ймовірність утворення поверхневого стоку на схилах та в межах міжгірських долин і виникнення повеней і паводків на річках. У деяких районах Карпат дощові паводки‚ які супроводжуються затопленням населених пунктів‚ спостерігаються щорічно. Повені на річках утворюються при величині дощових опадів понад
90 мм за добу. За свідченнями місцевих жителів‚ повені проходять у їхньому краї так часто і швидкоплинно‚ що окремі з них можна навіть не помітити і тільки вранці про те‚ що відбулася повінь‚ засвідчують наслідки її руйнівної дії‚ зокрема відсутність місточків і кладок на струмках тощо. Загалом регіон Карпат відноситься до найбільш сприятливих у відношенні формування повеней і є одним із найбільш повененебезпечних регіонів України та  Європи.

Карпати – це чудовий край, багатий на розкішну і красиву природу, мальовничі гори, вічнозелені ліси, високогірні барвисті полонини, луки і пасовища, цілющі і мінеральні води. В Карпатах таке повітря, що, як сказав закарпатський письменник Василь Басараб,  “мало одних грудей”.

Карпати‚ особливо прилеглі території‚ мають досить сприятливі умови для життя і господарської діяльності людей. Ці території відносяться до давно освоєних. Вважається‚ що найдавніша людина в цьому регіоні з’явилася приблизно 1-1‚2 мільйона років тому. Про це свідчать матеріали археологічних розкопок поблизу селища Королеве на Закарпатті. Тут в 12-метровій товщі грунту на прадавньому гальковому березі річки Тиси київські та закарпатські археологи в 1968 р. виявили архаїчні знаряддя праці жителів палеолітичної епохи. Королеве – одне з найдавніших поселень у Європі.

За археологічними, історичними і топонімічними ознаками, в античні часи в цьому регіоні проживали фракійці і скіфи. У IV тисячолітті до н.е. на Закарпатті існувала тиська культура. Слов’яни з’явились на карпатських схилах та прикарпатських рівнинах  дуже давно. Їх пам’ятки збереглися з ІІІ-VІ ст. (наприклад‚ поселення слов’ян в селах Галоч‚ Холмок Ужгородського району Закарпатської області). У Х-ХІ ст. територія нинішнього Закарпаття знаходилася у складі Київської Русі. У ХІІ-XIV ст. значні території Карпат входили до складу Галицько-Волинського князівства (наприклад‚ с.Вари Берегівського району Закарпатської області). В селі Чома Берегівського району Закарпатської області знаходиться могильник давніх мадярів‚ який датується періодом раннього середньовіччя. Довгий час Карпати входили до складу Польщі‚ Румунії‚ Австрії‚ Австро-Угорщини‚ Угорщини‚ Чехословаччини.

Заселення і освоєння Карпатського регіону зумовлене комплексом природних‚ географічних та соціально-політичних чинників. Перш за все важливе значення мало розташування гір на перехресті торгових та військово-стратегічних шляхів між різними державами Європи і Азії. Велику роль відіграли і продовжують відігравати лісові багатства‚ промислове освоєння яких почалося з другої половини ХІХ ст. З давніх часів ліси і гори служили місцем хованки і захисту від розбійницьких набігів монголо-татарських та інших загарбників. Часто в горах засновували стоянки і знаходили притулок непокірні особистості‚  народні месники – опришки (Олекса Довбуш‚ Лук’ян Кобилиця‚ Микола Шугай)‚ повстанці.

Разом з тим для природи Карпат властиве широке поширення багатьох небезпечних та шкідливих явищ‚ зокрема сильні опади‚ зливи‚ грози‚ град‚ повені‚ селі‚ зсуви‚ снігопади‚ снігові лавини‚ обледеніння‚ ожеледиця‚ заморозки‚ тумани‚ сильний вітер‚ буреломи‚ землетруси. В горах дуже мало орних земель. Наявні землі мають низьку природну родючість‚ часто перезволожені‚ схильні до водної ерозії. Міжгірські долини тісні‚ поселення там сильно обмежені з однієї сторони річкою з другої – крутими схилами.

Незважаючи на низку несприятливих факторів‚ у тому числі часті катастрофічні повені‚ зараз Карпати належать до добре заселених територій. Станом на 1 січня 2011 р.‚ в  регіоні проживає близько 5 млн. мешканців. Щільність населення складала 113 осіб на 1 км2‚ у тому числі сільського – 57. Середня людність одного міського поселення – 19298 осіб‚ сільського – 892 особи. Середня відстань між поселеннями – 3‚9 км. Найвищу щільність мають прилеглі до гір території рівнинного Закарпаття та Прикарпаття. Гірські території заселені менше – до 20 осіб на 1 км2. Але‚ враховуючи те‚ що поселення в горах‚ головим чином‚ зосереджені в долинах річок‚ в їх межах сформувалась значно щільніша заселеність.

У Карпатах знаходиться 616 населених пунктів‚ які мають статус гірських. До гірських відносяться населені пункти розташовані на висоті 400 м і вище над рівнем моря на складному гірському рельєфі‚ коли половина угідь має схили понад 120 і на одного жителя припадає менше 0‚15 га ріллі‚ а при відсутності її 0‚6 га угідь. Також беруться до уваги суворі кліматичні умови (холодна довга зима‚ прохолодне коротке літо‚ велика кількість опадів‚ повені‚ селі).

Велика щільність поселень‚ стабільний приріст населення та гірський характер умов проживання зумовлюють зростання небезпеки дії стихійних природних явищ‚ особливо повеней‚ селів та зсувів.
Карпатський край багатонаціональний. В регіоні живуть і працюють представники близько 100 націй і народностей. На Прикарпатті і Буковині проживають українці, росіяни, поляки, євреї, румуни, молдавани, інші національності. На Закарпатті — українці, росіяни, угорці, румуни, цигани, словаки, німці, австрійці, італійці, представники інших народів. На Закарпатті мешкають близько 200 тисяч угорців‚ 25 тисяч циганів (ромів).

Гірські райони Українських Карпат заселяють верховинці (гуцули, бойки, лемки) – особливі територіально-етнографічні групи українців. В горах налічується близько 700 тисяч мешканців.

Гуцули проживають в Івано-Франківській (Косівський, Верховинський, Коломийський райони, підпорядкована територія м.Яремчі), Чернівецькій (Вижницький, Путилівський райони) та Закарпатській (Рахівський район) областях. Чисельність гуцулів – до 200 тисяч чоловік. Гуцульська столиця – Жаб’є (Верховина). Місто Косів – столиця гуцульського народного мистецтва.

Бойківщина розташована з обох боків головного вододільного карпатського хребта і охоплює Львівську (Турківський, Сколівський‚ Стрийський‚ Старосамбірський і Самбірський райони), Івано-Франківську (Долинський, Рожнятівський райони), Закарпатську (Великоберезнянський, Воловецький і Міжгірський райони) області. Бойківські села знаходяться в долинах рік і мають скупчений характер поселень.
Лемківщина розташована на Закарпатті в межах смуги‚ яка лежить між державним кордоном та р.Уж. Вона представляє лише невелику частину лемківського етнографічного району в Карпатах (Бескидах)‚ який охоплює територію Польщі (Північна Лемківщина) та Словаччини (Пряшівщина). Духовний центр Лемків – село Ждиня в Польщі‚ яке знаходиться поблизу кордону зі Словаччиною. Зауважимо‚ що на Лемківщині населення також скупчене в долинах рік.

Слід відмітити‚ що верховинці‚ як і всі українці‚ надзвичайно працелюбні та сумлінні люди.  Цю позитивну характеристику вони здобули в різних куточках України‚ Росії і взагалі по всьому світі під час традиційних сезонних міграцій‚ виїздів на заробітки. Вдома горяни добре працюють у лісовому господарстві‚ вирощують худобу‚ заготовляють і переробляють дари лісів і садів (плоди і ягоди)‚ гриби‚ лікарські рослини.

Місцеве населення особливо вирізняється великою майстерністю обробки дерева та різб’ярства. Карпатські майстри і талановиті умільці створили справжні шедеври дерев’яного зодчества‚ особливо дерев’яні церкви і храми‚ виробляли з дерева майже всі сільськогосподарські знаряддя‚  транспортні засоби‚ посуд‚ різні художні вироби та дрібні побутові речі. Нині лише на Прикарпатті налічується близько 500 дерев’яних церков‚ але раніше їх було ще більше.

Особливе місце займають дерев’яні кашиці (кріплення берегів)‚ водні загати і форельні перепади на річках‚ яких у регіоні у свій час було створено десятки тисяч одиниць. Вони і зараз за високою ефективністю та надійністю продовжують відігравати важливу роль у захисті прируслових територій від повеней. В наш час важливо‚ щоб цей та інший великий досвід місцевого населення був залучений у вирішенні складної протиповеневої програми.

У Карпатському регіоні зосереджений великий працересурсний потенціал. Але тут характерним є аграрне перенаселення. Розвинені сезонні і одно- дворічні маятникові міграційні потоки в південні і східні області України‚ останнім часом в Польщу‚ Словаччину‚ Чехію‚ Угорщину‚ інші держави.

При реалізації протиповеневих програм трудові ресурси Карпат повинні бути ефективно задіяні і реалізовані в повному обсязі. Це дасть змогу в певній мірі вирішити проблему безробіття‚ яке тут поширене.

Народне господарство Карпатського регіону займає чільне місце в єдиному державному багатогалузевому народно-господарському комплексі взагалі та зокрема західного економічного району. Власне гірський Карпатський регіон за характером виробництва є передусім лісогосподарським та рекреаційним.

У Карпатському регіоні загалом сформувався аграрно-сировинний територіально-виробничий комплекс. Провідними в структурі господарства регіону є сільське і лісове господарство‚ промислове виробництво‚ туристично-рекреаційні та санаторно-лікувальні комплекси.

Сільськогосподарське виробництво Карпатського регіону за спеціалізацією поділяється на три підзони:

  • передгірно-передкарпатську (льонарство‚  картоплярство‚ молочно-м’ясне тваринництво);
  • гірську (м’ясо-молочне і м’ясне тваринництво‚ вівчарство‚ льонарство);
  • передгірно-закарпатську (виноградарство‚ садівництво‚ тютюнництво‚ молочно-м’ясне скотарство і птахівництво).

Для сільськогосподарських угідь Карпатського регіону характерне надмірне зволоження та важкий механічний склад грунтів. Тому на землях у лісостеповому поясі вирощуються вологолюбні культури (льон‚ картопля‚ цукрові буряки‚ ріпак та ін.). Значна частина перезволожених земель облаштована меліоративними системами‚ які забезпечують регулювання водно-повітряного режиму у оптимальних режимах.

У промисловості мають розвиток машинобудування (приладобудування‚  виробництво радіоелектронної апаратури‚  обладнання для нафтової і газової промисловості‚ сільськогосподарських машин)‚  хімічна промисловість  (виробництво калійних добрив‚ продукції лісохімії)‚ деревообробна (меблева‚ целюлозно-паперова промисловість)‚ харчова (м’ясна‚ масло-молочна‚ плодово-консервна‚ спиртово-горілчана) промисловість. Останнім часом помітно збільшилось виробництво лікувальних та лікувально-столових мінеральних вод‚ заготівля грибів та лікарських рослин.

На Закарпатті розвинені машинобудування і металообробка (приладо- і станкобудування)‚ хімічна‚ лісова‚ деревообробна‚ целюлозно-паперова‚ плодоконсервна‚ тютюнова промисловість‚ виробництво будівельних матеріалів‚ художні промисли. Виробляють електроенергію Теребля-Рікська ГЕС та ін. В аграрному секторі економіки характерне вирощування пшениці‚ кукурудзи‚ соняшника‚ тютюну‚ картоплі. Розвинене овочівництво‚ плодівництво‚ виноградарство. Широко розвивається тваринництво‚ зокрема вівчарство.    Добувається вугілля (смт Ільниця Іршавського району)‚ кам’яна сіль (смт Солотвино Хустського району)‚ золотоносна руда (з 1999 р.‚ с. Мужієве Берегівського району).

Карпати – це великий рекреаційний регіон‚ який має значні природно-ресурсні можливості для організації туризму‚ гірськолижного відпочинку‚ санаторно-курортного лікування‚ кліматолікування. В регіоні діє 53 туристичних заклади‚ 60 санаторіїв‚ 17 пансіонатів. Тут зосереджена майже третина рекреаційного ресурсу України.

Загальні характеристики Карпатського регіону будуть обмежені без згадки про традиційні для цього краю ярмарки: в Косові, Кутах, Яремчі‚ Мукачеві … Ці ярмарки являють собою величне побутово-культурне дійство, зустрічі місцевих мешканців один-два рази на тиждень, а зараз й щоденно (останнім часом із залученням чисельних туристів), які тривають вже протягом декількох сотень років. На цих ярмарках‚ крім звичних речей‚ продають неповторні витвори народного мистецтва, вироби з дерева, шкіри, овечої вовни, вишивані сорочки, рушники, знамениті ліжники та інші речі ручної роботи.

Необхідно відмітити‚ що для Карпатського регіону характерний ще невисокий рівень життя. Так‚ за оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України‚ у грудні 1998 р. доходи (заробітна плата) населення Закарпатської області були найнижчими в Україні: 122‚4 грн. (у Дніпропетровській області – 217‚68 грн.). Станом на 2011 рік показники рівня життя покращились відповідно до існуючого стану економіки держави. Значні надходження коштів у Карпатському регіоні спостерігаються за рахунок використання лісових і нафтових ресурсів, розвитку туристично-рекреаційної галузі, енергетики та аграрного сектору, іноземних інвестицій, заробітків населення за кордоном тощо (Ромащенко М.І., Савчук Д.П., 2002).

Своєрідні багатогранні особливості та спектри Карпатського регіону, зовнішня і внутрішня трудова міграція і міжнародні зв’язки сформували регіональну мову, яка широко використовується у побуті, функціонує, трансформується і постійно збагачується на шляху свого розвитку.