Державні символи України

Милі наші маленькі гуцулята. Ви живете у прекрасному гірському краї Карпат, який називається Гуцульщиною. До неї входять Верховинський, Косівський райони, місто Яремча та частково Коломийський і Надвірнянський райони Івано-Франківської області, Путильський і частково Вижницький райони Чернівецької області та частково Рахівський район Закарпатської області. Є гуцульські населені пункти і на прикордонних землях сусідньої Румунії. Гуцульщина є маленькою частинкою великої європейської держави Україна, а усі гуцули є українцями.

Наша держава, як і усі незалежні держави світу, має свою національну й державну символіку, має давню і складну історію. Згідно з Конституцією України, теперішніми державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор — одна з офіційних емблем держави, що символізує її суверенітет. Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3 був затверджений  Постановою  Верховної  Ради  28 січня 1992 року. Однак багато людей за звичкою називає його не синьо-жовтим, а жовто-блакитним.

Українське синьо-жовте колірне об’єднання — одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XII столітті літописці називали “Україною”. У другій половині XIII століття гербом князівства був золотий лев на синьому тлі, звідки й пішов звичай поєднувати ці кольори на українських державних символах.

Проте в різні періоди історії український прапор піднімався то синім, то жовтим Державний Прапор України був затверджений  Постановою  Верховної  Ради  28 січня 1992 року і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Однак багато людей за звичкою називає його не синьо-жовтим, а жовто-блакитним.

Як і в багатьох інших державах, кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від політичної моди. Традиційно синій колір трактується як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану — символу мирної праці і достатку, це поєднання символів життя Золотого Сонця в Синьому Космосі.

Нині Державний Прапор постійно майорить на будинках Президії Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, його представництв в областях і районах. Кабінету Міністрів України, місцевих Рад народних депутатів, у святкові дні — на будинках міністерств і відомств, інших державних і громадських організацій, установ та закладів.

Синьо-жовтий Державний Прапор України піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій, врученні міжнародних спортивних призів. Державний Прапор України піднімається на щоглі в супроводі Державного Гімну У країни. Він — символ міцності й незалежності держави Україна, покликаний пробуджувати в її громадян національну гордість і патріотичні почуття.

Склалися певні традиції та правила щодо використання державного прапора, на основні з яких ми звертаємо увагу:

24 липня 2000 року також було офіційно встановлено державне свято — День прапора.

Цей документ видано на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України.

Згідно з Указом в Україні встановлено День Державного Прапора України, який відзначатиметься щорічно 23 серпня.

Державний Герб — офіційна емблема держави, зображена на прапорах, грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо. Великий Державний Герб України, згідно із статтею 20 Конституції України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Нову сторінку української геральдики відкрила ухвалена 19 лютого 1992 р. Верховною Радою України постанова “Про Державний Герб України”, якою було затверджено “Тризуб як малий герб України” i, відповідно, головний елемент великого герба.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Його зображення археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка у літописах про такі знаки належить до Х століття.

За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами.

Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.), його карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб. Знак у формі тризуба був і на срібних монетах князя і в його синів Святослава і Ярослава Мудрого, а також у гербі Анни Ярославівни — королеви Франції. Аналогічне клеймо має і цегла, що знайдена на розкопках Десятинної церкви в Києві.

Тризуб зустрічається і на трапецієподібних підставках, виявлених під час археологічних розкопок у Новгороді, причому зображення на одній з них у всіх деталях збігається з зображенням срібних монет Володимира. Крім того, підвіски зі знаком тризуба й ускладненим малюнком знайдено (по одній); у Києві, Бєлгороді, Рюриковому городищі, у Новгороді.

Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського — священних начал, трьох природних стихій — повітря, води й землі. Тризуб символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь; він є продовженням глибинних історичних геральдичних традицій українського народу.

У зв’язку з тим, що досі не затверджено великий Державний Герб України, Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2000 року було затверджено склад Державної комісії з підготовки і проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного Герба України.

Державном Гімну України — національному гімну “Ще не вмерла Україна” належить значна роль у громадсько-політичному житті, як засобу масової агітації, як сили, що мобілізує, організує, підносить національний дух. Гімн України відрізняється образністю тексту, широкою урочистою мелодією, що запам’ятовується. Текст Гімну “Ще не вмерла Україна” написав патріот і визначний вчений, поет і громадський діяч Павло Чубинський (1839-1884 рр.), музику — видатний західноукраїнський композиторі диригент Михайло Вербицький (1815-1870 рр.).

За своїм змістом гімн є відображенням ідей боротьби за національну незалежність і спрямований на виховання народу в дусі непокори іноземним загарбникам, гарячої любові до своєї землі, її героїчної історії, готовності до самопожертви в ім’я України.

Апеляція до козацької історичної спадщини на тлі засудження гетьмана Б.Хмельницького за союз із Росією, заклик до єднання та активних дій в ім’я свободи України знайшли живий відгук серед національно свідомої частини українства, розмежованого кордонами двох імперій. У царській Росії патріотична пісня “Ще не вмерла Україна” не залишилась непоміченою владою, яка вповні зрозуміла небезпечність ідей, навіюваних нею свідомості малоросів: крамольну пісню було заборонено, а самого П.Чубинського “за мазепинство” вислано на сім років до Архангельської губернії.

Після Лютневої революції 1917 р. гімн “Ще не вмерла Україна” став майже обов’язковим атрибутом усіх маніфестацій, де висувались українські національні вимоги. Заборонені колись слова і музика пісні стали широковідомими, здобувши значну популярність і в Києві, і у Львові.

З постанням Української Народної Республіки ця патріотична пісня виконувала функцію державного гімну: супроводжувала ті чи інші урочисті заходи, лунала під час офіційних зустрічей іноземних делегацій та в республіканських військах.

У незалежній України гімном став перший куплет і два рядки приспіву вірша П. Чубинського:

“Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду”.

Опис державних символів України і порядок їх використання встановлюються законом, який приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.