Дмитро Мохорук «Село моє Топорівці», том 3 «Творці історії села»

У третьому томі історично-краєзнавчого видання «Село моє Топорівці» автор на
основі документальних нарисів розкриває досить складне життя та не менш важку
діяльність творців покутської історії у Топорівцях на Городенківщині.

Дмитро Мохорук називає цих людей «топорівськими скарбами», що виблискують
із земних надр яскравим сяйвом; він намагається явити ці скарби світові, Україні,
рідному Покуттю. Третя книга із цієї серії щедро ілюстрована, вона розрахована на
істориків, шкільництво, студентів, краєзнавців — усіх тих, хто цікавиться історією рідного краю.

ВІД АВТОРА

У третьому томі продовжується висвітлення історії села Топорівці, але мова йде про самих творців історії села. “О, земле, велетнів роди!” – писав поет. Скільки в цих
словах величі, багатства, заздрощів, надії, щастя, слави, радості і благополуччя!

А ти, земле моя, топорівська, народила велетнів і продовжувала народжувати: у першому, другому, третьому поколіннях, і про них мої односельчани  мало що знають…

О, Господи мій! Ти дав таке багатство цій землі і так зробив, щоб про те багатство взнали наступні покоління – вже у спогадах, у записах нащадків. Отож кинув цій землі
золоті скарби, люди їх віднайшли, відшліфували і вони почали світити.

І пройшли роки. Одні покоління змінили інші, а скарби виблискують із надр яскравим полиском. О, Господи! Дай мені сили, наснаги, здоров’я і хисту, дай мені право показати ті скарби, те багатство людям.

Нехай ними любуються, дивуються, заздрять, адже вони того варті. Серед тих топорівських скарбів: генерал-хорунжі, полковники, сотники, воєнні історики, посли до Варшавського сейму, науковці, композитори, художники, письменники, духовні пастори виноградника Христового, громадсько-політичні діячі, керівники різних рангів…

О, земле моя! Ти ніби не відрізняєшся від сусідських, ти майже така сама, але що дав Бог у твої надра, чим ти збагачувала наші скарби, яким соком? Звідки його черпала і живила? Звідки?  Напевно, дощик змивав водою, ніч зволожувала своєю росою, вітер сушив, сонечко зігрівало, ясний місяць світив їм дорогу! Скільки ще не розкритих таємниць, історій, легенд, переказів чекають на своїх дослідників!
О, земле моя, українська!