Дмитро Мохорук «Село моє Топорівці», том 2 «Культурний розвиток 1880-1939 рр. та окупації села»

В другому томі історико-краєзнавчого та етнографічного збірника “Село моє Топорівці” автор Дмитро Мохорук продовжує висвітлювати відомі і маловідомі факти, архівні документи, свідчення старожилів, свої припущення про те, як розвивалось село Топорівці в кінці ХІХ–ХХ століть, його економічне і культурне життя, як пережило Першу світову війну, як жило в своїй українській державі і як перебуло важкі випробування під час польської окупації.

Видання книжки більш ілюстроване і розраховане на вчителів історії, учнів шкіл і студентів, краєзнавців, односельчан і всіх тих, хто цікавиться історією рідного краю.
ВІД АВТОРА

У другому томі книжки продовжується висвітлення багатогранного життя покутського
села Топорівці, що на Городенківщині. Село розташоване на віддалі 12 км від повіту.
Але, не дивлячись на це, воно дало світові чимало визначних особистостей. Їхні знання та освіченість мали відбиток в селі не тільки на економічній, але й на культурній та політичній нивах.

Незважаючи на утиски австрійської та польської влад, село жило багатогранним
політичним і культурним життям. Громадськість Топорівців не могла миритися із приниженням, поневоленням чужою їй владою здійснювала спротив, створюючи первинні клітини всіх громадських і політичних течій, які тоді були дозволені і діяли наперекір всяким пацифікаціям і утискам.

В кінці ХІХ століття в селі діяли такі прогресивні товариства: Просвітительське
товариство “Читальнь”; Товариство “Читальня имени Михаила Качковского”; Товариство “Народна спілка”.

Перед Першою світовою війною в селі працювало шість громадських організацій:
Товариство руханкове і сторожі огневої “Січ”; Товариство “Спілка ощадности і позички”; Товариство “Просвіта”; Господарський Кружок краєвого товариства господарського “Сільський Господар”; Товариство взаїмного обезпечення
худоби; Кружок Українського Педагогічного товариства ім. Тараса Шевченка.
Лише ці назви багато про що свідчать. В селі панувала висока ідейність, патріотизм, висока освіченість і культура. Не випадково майже два десятки уродженців села були в Українських Січових Стрільцях.

Ще більше громадських організацій працювало в період польської окупації і це все робили сільські активісти. Їх ніхто не заставляв до цієї громадської роботи, а вони старалися, їм ніхто не платив, а вони працювали, їх карала і переслідувала польська
влада, штрафували, судили і арештовували на 3-5 днів, але вони не здавалися. І все це робилося на користь села, на користь українського народу, бо вони дуже любили свої Топорівці, свій рідний край, свою Україну.